Кус о ксендзу Івані Височанскім з Крампни
Танька і Гриц Бованко

Тепер юж нежиючий святой памяти греко-католицкий ксондз Іван Височанский пришов до Крампни на греко-католицку парафю хибал ищи в половині тридцетих років минулого столітя з Галичини, а доквадніше з якой місцевости то не знаме.

Зас ми, писателі того опису, то є Гриц з уродженя єм крампняком і в Крампні до 1947 р. си мешкав і там до церкви єм ходив праві же на вшитки Богосвуженя.
        А я Танька єм полянчанка, а по Другі світові війні часто єм бивава в Крампні в свойой бабусі на Чарнім, так ся називат част крамского хоторе і там товди тиж до крамской церкви праві же на вшитки Богосвуженя єм ходива.
        А по нашім Гриця і Таньки супружескім слюбі в 1947 р. і юж разом замешкавих в Полянах на наші ґаздівці то юж зме товди разом ходили з Полян до крамской церкви тиж праві же на вшитки Богосвуженя, котри одправляв ксондз Іван Височанский. Бо по тих страшних переселенях лемків на схід і на захід в тутешніх змигорідцко-дукелских лемківских сторонах не биво в поближу жадного другого нашого греко-католицкого ани тиж правосвавного ксендза. То от за деякий час пришов до Перегримки правосвавний ксондз Іван Левяр.
        То вшиткима ту мешканьцями лемками тот предобрий ксондз Іван Височанский на тівко лем міг, то ся релігійно-духовом стороном тима людми опікував.
        Тиж і нам товди тот ксондз дав супружеский слюб і тиж нам окстив-охрестив наших четверо діти, з котрих єдно на жал ищи будучи немовлятом одишво до вічности і тот ксондз тиж го на полянскім цментери по-християнски в нашім греко-католицкім обряді поховав – дай йому Господи Боже небо близко себе.
        Тот ксондз Іван Височанский як пришов на парафю до Крампни – то ся одразу людом-парафянам яко ксондз барз сподабав, бо бив такий безпосередній до вшитких люди. А же барз любив ґаздівку рілну, то зо вшиткима крамскима, як і тиж котаньскима ґаздами, бо котаньска греко-католицка церков і котаньски греко-католики становили єдну парафю, тот ксондз Іван Височанский завше мав дуже до бесіди з тима ґаздами на темат господарки рілной, на проваджени якой знав ся хибал барз добрі. Бо і на плебанії в кухни праві завше бива там українска ґазета о господарці рілні і тот ксондз тиж дуже читав ружних книжок о господарці рілні і тим самим в тім напрямі барз дуже помагав тутешнім ґаздім. В школі на реліґії діти тиж го скоро яко ксендза полюбили, бо школяр як дашто з релігії ся не навчив, то ково такого учня сой при нім в шкілні вавці сів і барз виразні повчивав го чого то він яко ксондз того вшиткого іх з релігії вчит.
        Та передовшитким барз старав ся діти навчити правдивой любови до Господа Бога і вшитких святих, як і тиж правдивой любови і пошани до вшитких ближніх, якой би то не били народовости і релігії. І так він завше навчав шкілних діти, як і тиж старших парафян, же вшитки люде походят од єдного Господа Бога і повидни ся завше в любові Божі зо вшиткима ближніма правдиві шанувати і любити. Тот ксондз Іван Височанский бив ксендзом правдиві з повованя, котрий вшитким людом завше жичив вшиткого найліпшого. І люде до нього з ружнима справами завше ся звертали без жадной дакой треми, лем може як моводята приходили на плебанію на так звани пацері перед супружеским слюбом, то часом таки моводята мали боязнь-трему, бо ксондз таких моводят любив ся звідати, ци знают катехізм і штоденни пацері. То биваво же таки моводята на гвавт повторяли сой цівий катехізм і вшитки штоденни молитви, жеби перед ксендзом ся не осмішити.
        Та так биво до Другой світовой війни, але як пришва тота страшна окупаця німецка, то што раз то биво тяжче вшитким людом жити, так лемкім як і полякім і тиж ксендзу Іванови Височанскому і так само другим ксендзам.
        То завдяки тому ксендзу Іванови Височанскому, котрий знав дос добрі мову і писмо німецке, то часто на плебаню приходили з тутейших сторін так лемки, як і поляки і тиж цигане з ружнима просбами о поміч ім в німецких урядах, або о написаня до таких урядів просбу. І тот ксондз николи никому і в тім помочи не одмовив і часто удававо ся му таки просби на корист прошеного добрі повагодити і николи за таку поміч од никого не взяв жадного гроша ци тому подібного дакой запвати. Йому вистарчиво, як ся му подякуваво в свовах Боже Вам великий запват за тоту Вашу велику мі поміч.
Таким другим знаючим добрі мову і писмо німецке бив в Крампні тепер юж святой памяти Іван Решетар, котрий в часі окупаціі німецкой тиж барз дуже помагав тутейшим людом. Ми о тім писали на «Лемківскі сторінці» під нагововком кус о Івані Решетарю з Крампни.
В часі діянь воєнно-фронтових в тутейших сторонах в 1944 45 р. войско німецке праві же вшитких люди з Крампни висідливо далеко поза лінію фронтову в околиці Горлиц, а кілка родин зоставо вивезених аж до Німецчини на примусови роботи. А тому ксендзу Іванови Височанскому і його госпосі тепер тиж юж нежиючі святой памяти Зофії Волинщак якоси удавося лишити на плебані. І завдяки тому тот ксондз уратував од даякой крадежи вшиткого того, што биво церковне там в церкви. А же Предобрий Господ Бог охоронив од знищеня воєнного так церков, як і плебанію, то повертаючи ся люде з виселеня, котрих хижи биви барз війном понищени, то мали де ся на деякий час затримати і в кожду неділю і свята Свужби Божой і других Богосвужень висвухати. Тиж дякувати Господу Богу, же госпося ксендзова зостава по війні при дос добрім здоровлю, бо она дос добрі ся знава праві же на вшитких хворотах жіночих-бабских, будучи тиж добром акушерком, як і тиж дос добрі ся знава на других людцких, так бабских, як і хлопских хворотах і товди она ту бива єдином особом-людином, котра несва людом поміч знахарско-медичну, дай і Предобрий Господи Боже за єй поміч ближнім житя вічне в Царстві небеснім.
        Та тота нещасна і страшна друга світова війна ся скінчива, але не для лемків, бо зас зачали ся тоти страшни переселеня наперед на схід, а потім на захід, в котрих лемки переживали не до описаня страшний житьовий тягар.
        Тот великий тягар тиж барз переживав ксондз Іван Височанский, бо приходили до нього люде і го просили – єгомосц, повічте мі, што маю робити, хижа війном знищена, з худоби ани серстинки мі не зоставо, бо тиж війна вшитко забрава, вахів тівко то што на собі. Тиж нас страшат, же ту Полска держава хибал не буде для нас прихилна, а коміся переселенча обіцює, же як поіхаме до Радянского Союзу на Україну то там ся нами заопікуют і буде нам направду барз добрі там жити. Та хотіво би ся там до такого добробиту поіхати, але тиж великий жал стискат за серце на саму мисел лишити нашу од віків прадідівску Лемковину. Товди тот розважний ксондз, жеби собі не зашкодити, бо часи заістніли барз небезпечни, та таким людом, што в таких справах приходили до нього о пораду, повідав старе лемківске присвовя, же всюди добре, але вдома найліпше. То і хибалза то в парафі крамско-котанскі по повченю ксендзом дос дуже люди ся лишиво-зоставо по переселеню на схід. Но і тоти люде-лемки, котри зостали, як то ся гварит, на своім смітю, забрали ся зо здвояким висилком при одбудові зо знищень воєнних своіх ґаздівок і юж од 1946 р. не загражав ім говод і ховод.

        Та єдного гардого товди вечера ксондз Іван Височанский сой в кухни на плебанії читав якису ґазету, котра му з єдной руки ся висунува, котру імаючи схилив говову і в ті хвили хтоси зо двору през вигляд-вікно до нього кілкома кулями з автомату-пепеши стрілив. І ксендзу житя уратувава випадаюча му з руки ґазета, бо схилив голову. Як ся потім оказаво, то до того ксендза стріляв єден міліцянт з крамского постерунку міліціі. Ци то так доквадні тото биво, як ми тепер пишеме, – то не знаме, але думаме, же в приближеню хибал оно так биво.
        По тім барз неприємнім припадку зачаво ся покус вшитко нормувати. Люде сой ходили до свойой церкви на вшитки Богосвуженя, котри завше регулярні одправляв ксондз Іван Височанский. Тиж таки одправи Богосвужень одбивалися в Котани і тиж дос часто в поблиских церквах в Полянах і Вілхівци, а і тиж в Гирові. А од часу до часу тиж приізджали по ксендза Івана Височанского з далших сторін лемківских, жеби і там в іх севах одправив Свужбу Божу і други Богосвуженя. Давав слюби супружески, кстив-хрестив немовлята, чинив посвуги погребови-похоронни. Єдним свовом чинив вшитко тото, што ксондз повиден чинити в своім обряді віри для вшитких люди.
        А в тім вшиткім завше яко дяк церківний, таку посвугу дяка чинив тепер юж нежиючий святой памяти Васил Кобеляк – Осифів, котрий бив далеко на Лемковині знаний яко барз добрий дяк церківний і богобойний люблячий вшитких ближніх чловек. То Предобрий Господи Боже прийми душу того раба Божого Василя Кобеляка на вічни часи до Царства небесного близко себе.
        То як пришва тота барз а барз страшна акця «Вісла» і хоц тому ксендзу якоси удаво ся уникнути виселеня, але потім таки усвуги-посвуги для горсточки лишених ся в тутейших сторонах на Лемковині лемків, то чинив таки усвуги-посвуги на плебанії в покою, а чинив таки посвуги духовни праві же до кінце свого житя, котре ся скінчиво на плебаніі в його покою на постели при декотрих його парафянах в листопаді 1982 р. і його погріб-похорон одбився в обряді греко-католицкім, наперед погребови-похоронни одправи в крамскі церкви, а дале на крамскім цментери при великі кілкости наших лемків, котри поприізджали одти з далеких сторін як тиж поляків і циганів, жеби го з крамской церкви одпровадити в остатні дорозі на крамский цментір. То Предобрий Господи Боже дай душі тому святой памяти свому доброму свугови ксендзу Іванови Височанскому за його добре душпастирство, богобойніст і за любов до вшитких ближніх житя вічне в Царстві небеснім.

Опис написано бесідом сева: Полян – Крампни – Котане