Про цей герб пише в гербівнику Окольський (том 3, ст. 306), де стверджує, що його називають інакше Хабе або Едиле. На гербі повинні бути три ріки, зверху найбільша, а до низу щораз менша, над ними місяць рогами прямо до гори обернений, другий зверху навпаки вниз рогами спрямований і стикається ними з нижнім місяцем. Всередині обох місяців неповний хрест, не вистачає половини від правого боку щита. На шоломі князівська корона, зверху п’ять страусиних пер, три з них золоті два білих. Колір щита червоний, місяців, хреста і рік золотий.

Походження цього гербу Окольський виводить з Угорщини, взявши версію з книги Флоріана Унглера, надрукованої в 1534 році. Югри або Вукри прийшли з татарської землі до готів і силою їх підкорили. Згодом, почувши про велику щедрість угорської землі, обрали за воєводу Атіллу, а провідником Еделя і перейшли три ріки. Дон по-московськи Угра, Волгу тобто Ргу, або Едель і Дніпро. Великою чисельністю наїхали до угорців і винищували їх, допоки не підкорили. На згадку про свої перемоги взяли собі такий герб, як описано вище. Всупереч цієї гіпотези Іоан Турок, один із найдавніших істориків Угорщини в хроніці розповідає, що Атілла на щиті і хоругвах мав птаха, подібного до яструба, який мав на голові корону. Такий герб був притаманний угорцям до часів короля Гейси, який був батьком Святого Стефана. Очевидно до місяців попереднього свого герба додав ріки і половину хреста, наче хотів цим виразити завоювання половини християнства підкоренням угорців (це тлумачення Окольського невірне тому, що угорці на той час також були поганами). Після Атілли керівництво зайняв його син Хабе. Коли його було скинуто, він повернувся до готів і там осів. Він мав кількох синів, помираючи призначив старшого з них на ім’я Кусід керівником держави. Після Кусіда керував Мокосей, нащадки якого процвітали в тих краях до часів цезаря Константина і Папи Захарія.

Нащадки Мокосея хотіли знову піти війною на угорців, але між ними не було згоди. Наймолодший з них, Мокосей, зібрав кілька тисяч югрів пішов у Руські землі. Захопив Кременець, який згодом віддав польському королю Болеславу Сміливому, і взяв від нього привілей. Згаданий історик Турок твердить, що Хабе, син Атілли, через незгоду з братами пішов з Паннонії до Греції, а звідти повернувся до татар і гуннів.

Нащадки Хабе та інші гунни в 744 р. н. е., 300 років після Атілли, подались до угорців. Попереду себе вислали розвідників, яких очолив Кусід. То був син Кунда, одного з семикомандирів цього війська.

Цим гербом печатаються Мокосеї, Баковецькі, Новосельські, Горайські, Шибенські, Денішкові.

0 tym herbie sam tylko Okolski pisze, tom. 3.fol. 306, gdzie powiada, że go inaczej drudzy zowią Chabe, Edyle, powinny zaś być trzy rzeki, od góry większe, ku dołowi co raz mniejsze, nad niemi księżyc rogami prosto do góry obrócony, drugi zaś z góry księżyc, na dół rogami skierowany i stykający się z niemi z drugim księżycem na dole, we środku obudwu krzyż niezupełny, połowy go nie dostaje od prawego boku tarczy, na hełmie przedtem była książęca mitra, potem pięć piór strusich, trzy złote , dwa białe, kolor tarczy czerwony, księżyców krzyża i rzek złoty, luboc Stefanowski Zakon. Kaznodziej. w kazaniu swoim chce mieć krzyż, księżyce, i rzeki białe. Początek tego herbu Okolski z Węgier wyprowadza, tym sposobem, co miał wziąść z książki w r. 1534. wydrukowanej u Floryana Unglera. Juhry albo Wukry z Tatarskiej ziemi wypadłszy, Gotów naszli i orężem ich sobie podbiwszy, też same prowincyą posiedli, kędy teraz Zawolscy Tatarowie gnieżdżą się, potem usłyszawszy o wielkiej obfitości ziemi Węgierskiej, obrawszy sobie za wodza Atillę, a ich językiem Edele, trzy rzeki przeszedłszy Don, po Moskiewsku Uhrę, Wolhę alias Rhę czyli Edel i Dniepr, wielkim tłumem Węgry najechali, i poty ich łomali, aż też ich opanowali, a na pamiątkę zwycięztw swoich, taki herb, jako tu opisany, sobie przybrali, (atoli Joan. Turoc. historyk Węgierski między najstarszemi jeden w kronice Węgierskiej par. l. powiada, że Atylla tak na tarczy swojej, jako i na chorągwiach zażywał ptaka, podobieństwem do Jastrzębia, koronę na głowie mającego, i ten herb był zwyczajny Węgrom, aż do czasów Gejssy Króla Węgierskiego, który był ojcem S. Stefana) albo raczej do księżyców dawnego swego herbu, przydał rzeki i pół krzyża, jakby chcąc wyrazić, że podbiwszy Węgrów, pół Chrześcijaństwa sobie zawojował (źle jednak tłomaczy Okolski; bo i Węgrowie na ten czas jeszcze Poganie byli).Po zniesieniu Atylli apoplexyą, rządy objął syn jego Chabe, atoli zrzucony z nich do Gotów się wrócił i tam osiadł, kędy umierając, lubo miał kilka synów, najstarszego jednak między niemi Kussid nazwanego na Państwo przełożył, po nim wstąpił Mokosiej, którego potomstwo kwitnęło w tych tam krajach, aż do Konstantyna Cesarza i Zacharyasza Papieża czasów, chcielic wprawdzie znowu do Wegier się udać, ale że między niemi wewnętrzne niesnaski wrzały, dla tego jedni z nich do gór Jazygów udali się, najmłodszy zaś z nich Mokosiej, zebrawszy kilka tysięcy Juhrów, w Ruskie zaciekł się kraje, kędy Krzemieniec opanował, który potem Bolesławowi Śmiałemu Królowi Polskiemu poddawszy, wziął od niego przywilej. Wspomniony odemnie historyk Węgierski Turoc. p. l. c. 23. twierdzi, że Chabe syn Atylli, dla samej niezgody między bracią ustąpił z Pannonji do Grecyi, a ztamtąd do Tatar i Hunnów powrócił: Powtóre jednak tak potomkowie Chabe, jako i inni Hunnowie, już w roku Pańskim 744. a po śmierci Atylli w trzysta lat, do Wegier się zaciekli, dokąd przed sobą przesłali na zwiady jednego z między siebie Kusid nazwanego, był to syn Kunda jednego z siedmiu wodzów tego wojska. Turoc. p. 2. c. 3. o Mokosieju zaś nigdzie nic nie ma. Tym się herbem pieczętują Mokosiejowie, Bakowieccy, Nowosielscy, Gorajscy, Szybieńscy, Deniszkowie.