Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish
ІГОР СМУТОК (Дрогобич)
Початки родів Яворських - Турецьких - Ільницьких
(XV – XVI ст.)

Родова спільнота з якої вийшли три шляхетські роди – Яворські, Турецькі, Ільницькі – бере початок від Ванчі Волоха та його трьох синівХодка, Іванка, Занка. У 1431 р. вони отримали привілей від короля Владислава Ягайла на с. Турку та навколишню місцевіть, де згодом були засновані такі села як Ільник, Явора, Ясениця, Мельничне, Лосинець тощоi. У 1444 р. брати Занко та Ходко перезатвердили надання Владислава Ягайлаii. Одночасно Занко отримав від Владислава ІІІ дозвіл на заснування сіл на так званому "Терновому полі".iii

Ці три події а також продаж у 1469 р. Занком, волохом з Турки (Zanko walachusz de Turca) маєтку званого "Тернове поле" (Tarnopole), що у Самбірському повіті, за 100 флоринів Яцькові та Мелькові з Сторониiv, є найранішими та єдиними свідченнями з історії перших поколінь власників Турки, Явори та Ільника за період від 1431 р. до 1481 р. Лише через півстоліття, у актах перемишльського гроду та земського суду, з’являються нові повідомлення про представників цієї родової спільноти.

Відсутність або брак інформації про перші покоління Яворських, Турецьких, Ільницьких ускладнювала реконструкцію їхнього генеалогічного дерева. У ХІХ – першій половині ХХ ст. неодноразово робилися спроби з’ясувати родинні зв’язки між власниками Турки, Явори, Ільника, імена яких на той час вже були відомі. З поміж них найбільш успішною можна вважати реконструкцію, здійснену Л. Виростком. Він запропонував своє бачення родоводу, що охоплює п’ять поколінь власників Турки, Явори та Ільника (див табл. А). Генеалогічну схему Ільницьких-Яворських-Турецьких Л. Виростек вибудував та прокоментував на основі даних, почерпнутих з публікацій найраніших записів перемишльських та земських актів (до 1505 р.), а також реєстрів Коронної метрики. Поза увагою вченого опинилися архівні матеріали. Насамперед, це акти перемишльського гроду та земського суду першої третини XVI ст. (від 1505 р. й пізніші).Ця обставина а також довільне трактування окремих записів з опублікованих актів перемишльського земського суду, на нашу думку, не дозволила Л. Виростеку максимально достовірно відтворити генеалогію перших поколінь Яворських, Турецьких, Ільницьких.

Перші чотири згадки про власників Турки та околиць, датовані 1431, 1444 та 1469 рр., як вже зазначалося повідомляють імена засновника родів та його трьох синів. З них на 1444 р. лише Ходко та Занко залишалися власниками маєтку, отриманого у 1431 р. доля третього брата Іванка не відома. Можливо, він на той час був уже покійним або залишив родове гніздо у пошуках кращої долі. У період між 1444 та 1469 р. ймовірно помер другий брат – Ходко й на кінець 1469 р. Занко залишився єдиним живим з-поміж другого покоління власників Турки та навколишніх сіл.

У 1481 р. перемишльський земський суд розглядав судову справу між позивачкою Насткою (Nasthka), дружиною шляхетного Дмитра з Созані й дочкою покійного Занка (Sanko) з одного боку та позваними шляхетними Васьком і Шимком з Турки (Vaskonem et Simkonem de Turca, Szymkonem de Turca, Vasko de Turca). Предмет суперечки – майно, яке залишилося по смерті Занка, тобто його частка у сс. Турці та Яворі, на яку претендували обидві сторониv.

У Л. Вироска Занко дивним чином перетворився на Сенька, ім’я Шимко він також відчитав як Сенько. На думку вченого, тут йдеться про двох братів та сестру нащадків Сенька, ймовірно, внуків Ходка Турецького, від яких слід виводити рід Турецьких (див. Таблиця А)vi.

Виокремлення вказаних осіб у окрему родину Турецьких є помилковим. Це підтверджує наступний запис з перемишльських земських актів, датований 1491 р. Йдеться про акт дарування, здійснений Симеоном (Шимком) (Szyemyon alias Szymek), своєі частки у сс. Турці, Яворі, Ясениці на користь племінників: Богдана, Яцька, Івашка, Федька, синів покійного Васька та Дмитра – сина Федькаvii. Отже, на середину 1490-х років родова спільнота була представлена двома поколіннями: старшим у особі Шимка та його двох покійних братів Васька та Федька і молодшим у особі його племінників від згаданих двох покійних братів. Дарування спадку синам рідних братів вказує на відсутність у Шимка прямих нащадків.

Співставивши два записи 1481 і 1495 рр., можна з певністю стверджувати, що згадані у обидвох випадках Васько та Шимко – одні й ті ж особи. Відсутній у записі 1481 р. Федько, батько Дмитра, ймовірно на початок 1480-х років вже був покійним, тому не згадується серед позваних.

Ким доводилася згаданим особам Настка, дочка Занка? Адже у справі про спадок її родинні звязки з позваними не вказані. Практика подібних судових розглядів промовляє на користь двох варіантів: або сестра позиває братів, або племінниця позиває дядьків. У першому випадку родовід власників Турки та Явори виглядатиме наступним чином. Занько, ймовірно син Ванчі Волоха, який залишався живим ще у 1469 р., мав трьох синів – Федька (помер перед 1481 р.), Васька (помер між 1481 і 1491 р.), Шимка та дочку Настку, що одружилася з Созанським Дмитромviii. Натомість, наступне покоління – це п’ятеро синів Васька (Богдан, Яцько, Івашко, Федько і Роман) та єдиний син Федька (Дмитро). У другому випадку маємо справу з чотирма братами: Заньком, Васьком, Федьком та Шимком, з яких троє залишили згаданих вище нащадків, двоє по чоловічій лінії.

Попри той факт, що сини Васька і єдиний син Федька одночасно мали частки як у Яворі, так і в Турці вони та їхні нащадки прибрали різні прізвища. Таким чином, Дмитро Федькович став родоначальником Турецьких, а його п’ятеро двоюрідних братів – Яворських.

Показово, що у майнових суперечках власників Турки та Явори відсутні ще одні представники роду. Це були власники Ільника. Їхні імена відомі із запису у перемишльських земських актах від 10 травня 1491 р.: робітний Матвій, підданий шляхетних Миклаша та Ігнатка дідичів Ільника (...lab Mathvyey kmetho de Gyelnyk heredum nlium Myclasch et Hyhnathko...) позивав до суду шляхетного Владислава інакше Влодека з Стебникаix.

Обоє власників Ільника не беруть участі у майнових суперечках своїх родичів з Явори та Турки та не претендують на спадок Шимка з Турки та Явори. Отже, вони не належали до найближчого кола родини Яворських-Турецьких. Ймовірно, відокремлення Ільницьких відбулося до вказаних подій 1481, 1491 рр., ще за синів Ванчі Волоха.

Таким чином, формування всіх трьох родів відбувалося у два етапи. На першому, документально незафіксованому, ймовірно за синів Ванчі Волоха маєтки були поділені на дві частини між Занком та Ходком, згаданими у 1444 р. Натомість третій брат участі у розподілі не брав й нащадків не залишив. Один з синів Ванчі (?Занко?) отримав Турку та Явору й землі, що прилягали з півночі до вказаних поселень, натомість інший – Ільник та землі прилеглі з півдня. Розмежування саме у такий спосіб опосередковано підтверджується розташуванням маєтків Ільницьких з одного боку та Яворських – Турецьких з іншого. Перші у XVI ст. окрім Ільника заснували ще ряд сіл – Мельничне, Завадка, Лосинець, Радич. Всі вони розташовані південніше с. Турки. Натомість Яворські і Турецькі були власниками Турки, Явори, Ясениці, які компактно розміщувалися біля маєків Ільницьких з півночі. До середини XVI ст. Ільницькі не мали власності у Яворі й Турці й навпаки Яворські та Турецькі не були власниками земельних часток у Ільнику, Мельничному тощо.

На другому етапі у 1480-90-х роках відбулося виокремлення у окремі роди Яворських та Турецьких. Оскільки цей процес не супроводжувався розмежуванням земель між цими родами. Їхні представники були представлені серед власників як Турки, так і Явори.

Родоначальник Турецьких – Дмитро – вперше згаданий у 1491 р. через чотири роки з’являється знову. У 1495 р. він заставив свої частки у Турці, Яворі та Ясениці якомусь Йоану з Пустомит за 600 флоренівx. Ще у 1508 р. Дмитро залишався у своєму родовому гнізді. Це зазначено у переліку землян самбірського, стрийського та дрогобицького повітів, вміщеному у поборовому реєстрі 1508 р., де згадується :"DmytrJavorzkydesortesuainJavora, Trunka (Turkaавт.), BaranczyczeetJaszyenycza, m. 1 ½ g 20"xi. Але у 1514 р. Дмитро прибав частку в с. Унятичах біля с. Дрогобича від Васька Унятицького за 200 гривеньxii. З цього часу й до кінця 1539 р. він - учасник у різних судових та майнових справах власників Унятич та навколишніх сіл. Унятичі стало місцем його постійного перебування. Поява Дмитра Турецького саме тут не випадкова. У 1516 р. Анастасія, дочка покійного Васька Унятицького одружилася з Павлом Ступницьким. Така подія, як правило, супроводжувалася відповідними записами до земських актів: записом посагу на частині маєтку чоловіка та актом зречення з батьківських та материнських маєтків на користь найближчих родичів.

Особою, на користь якої відбулося зречення з боку Анастасії Унятицької, був Дмитро Турецький, названий у відповідному документі її рідним братомxiii. Ймовірно, вони доводилися одне одному братом і сестрою по матері. Після смерті Федька з Турки та Явори, його, невідома на ім’я, дружина вийшла вдуге заміж за Васька Унятицького, з яким мала дочку. Можливо, згаданий у акті купівлі-продажу 1514 р. Васько був вітчимом Дмитра Турецького.

Впродовж 1510-30-х років Дмитро Турецький неодноразово з’являється на сторінках актів перемишльського гроду та земського суду. Наприклад, у 1516 р. він заставив двох своїх селян у Турці Павлу Ступницькомуxiv. У наступному році він придбав земельну власність в Унятичах від Андрейка Унятицького за 3 фертониxv. У 1519-20-х рр. Дмитро мав ще декілька справ з Андієм Унятицьким: останній заставив за 10 гривень Дмитру півдворища з кметемxvi, а у 1521 і 1524 рр. продав Дмитру спочатку два дворища за 50 гривень, згодом ще якусь земельну власність за 12 гривеньxvii.

У цей час Турецький був активним учасником кількох судових справ. Зокрема, у 1515 р. він судився з Павлом Ступницьким за частку в Унятичах, на яку претендували обидві сторони після смерті Васька Унятицького. Перший у якості пасерба, другий – зятяxviii. У 1519 р. Іванка Унятицького та Дмитра Турецького позивав Рихтицький. Об’єктом суперечки був робітний Федько з Унятич, якого відповідачі не хотіли відпустити з Унятичxix. У кінці 1520-х років Турецький позивався з Васьком та Стецьком Унятицьками, які вчинили на нього збройний напад у Дрогобичіxx.

Дмитро був двічі одружений. В обидвох випадках на представницях роду Унятицьких. Спочатку його дружиною стала Анна, дочка Іванка. У 1517 р. він записав їй посаг у розмірі 60 гривень на половині свого маєтку в Турці, Яворі та Унятичахxxi. Після смерті першої дружини, що сталася десь перед 1534 р., Дмитро одружився вдруге з Фенною, дочкою Андріяxxii. Про дітей від першого шлюбу ніяких відомостей не має. З другою дружиною Турецький мав двох синів: Михайла, Сенька та дочку Анну. На час смерті Дмитра – між 1541-1543 рр. – всі троє були ще малолітніми. Після смерті їхнього батька у 1543 р. розгорілася суперечка між Андрієм Занковичем Унятицьким і Матвієм Вачовським з одного боку та Яворськими – з іншого за право опіки над сиротами. Справа завершилася компромісом: Вачовський та Унятицький віддали в оредну маєтки покійного Дмитра Турецького Федькові Яворському на 9 років, тобто до часу досягення повноліття найстаршого з нащадків Дмитра. Впродовж вказаного терміну Яворський зобов’язувався виплачувати певну суму на утримання своїх двоюрідних племінників та племінниціxxiii.

Наступне покоління Турецьких в особі Михайла та Сенька Турецьких та їхньої сестри неодноразово згадуються у різноманітних майнових та судових справах власників Унятич, Турки, Явори. Анна Турецька була одружена з Яцьком Ільницьким Васильковичем, власником частини Ільника, Мельничного та Угерець (1567 р.)xxiv. Михайло Турецький, здається старший син Дмитра, був двічі одружений. Його перша дужина – Олюхна, дочка Андрія Рогозинського померла на початку 1570-х роківxxv. У 1574 р. Михайло мав вже другу жінку також Олюхну, дочку Антона Винницькогоxxvi. У 1579 р. він востаннє згадується разом з братом Сеньком під час акту отримання частки в Яворі від Андрія Турянського Лояxxvii. Декілька років відомостей про нього не має. А у 1583 р. Михайло згадується покійнимxxviii.

Сенько Турецький прожив значно довше. Ще у 1602 р. він разом із сином Станіславом відступив частку в Унятичах, набуту від Андрія Рудницького, Івану Турецькомуxxix. Він також двічі одружувався. Спочатку його дружиною стала Анна, дочка Матвія Вачовського (1560 р.), згодом – Дорота, дочка Миколая Хваля (1584 р.)xxx.

На відміну від Турецьких, рід Яворських вже у перших двох поколіннях був репрезентований чималою кількістю своїх представників.

З поміж п’ятьох братів Яворських – Богдан, Івашко, Яцько, Федько, Роман – на початок XVI ст. живими залишалися лише двоє наймолодших. Яцько помер перед 1 березнем 1502 р. , залишивши чотирьох малолітніх синів: Лукача, Михайла, Ігната та Олехна. Двоє Яворських з старшого покоління Федько, Роман та їхній племінник Олександр визнали наявність боргу перед синами покійного Яцька у розмірі 17 флоренів, записавши їх на дворищі у Турці, та зобов’язалися повернути вказану суму, після досягення племінниками повноліттяxxxi.

Одночасно в тому ж році, можливо й раніше, оскільки не згадується в угоді між синами покійного Яцька та іншими Яворськими, помирає Івашко. 20 червня 1503 р. його дружина Марія квитувала Федька та Романа Яворських з віна та привінку, записаного її попереднім чоловіком на маєтках у Турці, Яворі та Ясениці. Івашко залишив неповнолітню дочку Федю (Feythka), подальша доля якої невідомаxxxii. Більше прямих спадкоємців Івашко не мав.

В обидвох вказаних випадках серед представників старшого покоління відсутній Богдан. Натомість в угоді від 1 березня 1502 р. згадується його син Олександр. Таким чином, можна стверджувати, що Богдан помер перед 1502 р.

Наймолодші з-поміж братів Федько та Роман, прожили значно довше. Федько, наприклад, ще у 1534 р. позичив своєму племіннику також Федьку 10 гривеньxxxiii. Коли саме він помер сказати важко, оскільки на 1530-1550-ті роки серед Яворських з’являється декілька осіб з таким іменем, з поміж них практично неможливо ідентифікувати представника старшого покоління.

Роман дожив до 1540-х років. У 1544 р. він квитував Олександра Яворського з судового процесу, розпочатого його сином Сеньком стосовно часток у Турціxxxiv. Також відомо, що Роман був одружений з Вахною (Vachnam als Vaszylycza), дочкою Андрія Ступницького (1504 р.)xxxv та був священиком (1544 р.)xxxvi.

Наступне покоління Яворських було представлене синами Богдана, Яцька, Федька та Романа.

Олександр син Богдана, вперше з’являється у 1502 р. З того часу він регулярно згадується в актах перемишльського земського суду та гроду як власник часток у Яворі і Турці. Востаннє – у 1551 р., коли разом з сином Климком заставив свого кметя з півдворищем у Яворі Івану Яворському за 25 флоренівxxxvii. Він був одружений з Анною, дочкою Германа Корчинського (1531 р.)xxxviii

Доля синів Яцька Яворського добре відома з судових справ, які вони вели між собою у кінці 1540-х років навколо батківського спадку та часток уже покійних братів. З них дізнаємося, що крім перерахованих в угоді 1502 р. чотирьох братів був ще п’ятий – Андрій. На середину 1540-х років Михайло на прізвисько Піший (Пішко), Олехно та Андрій залишалися живими. Ігнат помер між 1545-1547 рр., ще раніше помер Лукашxxxix.

Найбільш чисельною була сім’я Романа Яворського. Він мав восьмеро синів та дві дочки. Сенько, можливо старший син, вже у 1544 р. згаданий покійникомxl. Дмитро, Васько, Івашко, Андрій, Грицько дожили до кінця 1560-х років. Натомість Стецько і Федько (Ференс) ще у 1580-х роках присутні серед власників Турки та Явори. Одна дочка, Олюхна, у 1541 р. вийшла заміж за Васька Літинського Пискоровича, інша – Танька у 1540 р. за Івана Ільницького Занковичаxli.

Нащадків Федька ідентифікувати складно. З впевненість можна стверджувати, що він мав сина Павла. Останній у 1542 р. квитував двоюрідного брата Федька Яворського з боргу у розмірі 10 гривень, які у 1534 р. позичав батько Павлаxlii. Можливо, синами Федька були Іванко, Василь, Грицько Федьковичі та їхній брат священник Петро, які на 1570-80-ті роки мали дорослих дітей, а, отже, цілком могли бути ровесниками синів Романа та Яцька. Однак не виключено, що вказані Федьковичі, могли бути внуками, Олександра або Романа Яворських, які мали синів на ім’я Федько.

Серед Яворських першої половини XVI ст. були й такі, чиє походження залишаєтся нез’ясованим. Зокрема, у 1510 р. якийсь Андрій Яворський, власник частки у с. Сільці позичив шляхетному Стецьку з Сільця 5 гривень під заставу одного кметяxliii. Він був одружений з Удею, дочкою цього ж Стецька (1522 р.)xliv.

Ще один Яворський – Давид – у 1540 р. заставив Павлу Ступницькому свого кметя, що у Яворі, за 10 гривеньxlv. На початок 1540-х років він вже був не молодим, бо мав дорослу дочку Ганну, одружену з Сеньком Копистенським (1540 р.)xlvi. Джерела не повідомляють в яких родинних зв’язках перебували Андрій та Давид Яворські з іншими членами роду.

Рід Ільницьких на кінець XV – початок XVI ст. складався з кілької родин, старше покоління яких було представлено Миклашом, Ігнатком, священиком Федьком та Петром. Залишається відкритим питання ким вони доводилися один одному. Те, що Миклаш та Ігнатко мали у спільному неподільному володінні підданих, свідчить про тісний родинний зв’язок між ними. Можливо маємо справу з братами, або з племінником в особі Ігнатка та дятьком в особі Миклашаxlvii. Ільнцький Петро, ймовірно, був сином, котрогось із них.

Миклаш з’являється один-єдиний раз у 1491 р. у справі Матвія з Ільника, підданого свого та Ігнатка, який позивав до суду Влодика зі Стебникаxlviii. Після тривалої перерви у 1536 р. дев’ятеро Ільницьких з прізвиськом Миклашов’ята – Яцько, Лукаш, Васько, Іван, Микита, Федько, Андрій, Павло і Мисько – викуповують попівство у Ільникуxlix. Вони були нащадками Миклаша, ймовірно його внуками.

Це припущення підтверджується кількома непрямими свідченнями. По-перше, частина з них провадить майнові та судові справи, починаючи з середини 1530-х до 1560-х років. А Павло та Мисько – до 1580-х років. Отже, між згадками про Миклаша та Миклашовичів – чотири десятиліття й роки їхнього життя промовляють не накористь існування між ними родинного звязку батько – сини. По-друге, маємо відомості про Ільницьких з аналогічними іменами, які використовують патрономічні прізвиська, мабуть, похідні від імені своїх батьків. В кількох випадках безпосередньо вказується ім’я батька. Є всі підстави ототожнювати таких осіб з Ільницькими Миклашовичами, перерахованими в угоді 1536 р. Наприклад, у 1535 р. Павло, Миколай, Іван Ільницькі позивали до Самбірського гродського суду двоюрідних братів Лукаша Івановича, Яцька Федьковича Ільницькихl. У 1536 р. Іван Ільницький дарував свою частку в Ільнику, Ільничку, Завадці, Мельничному синам Андрію та Лукашуli. У наступному році Павло Ільницький, син покійного Яцька позичив 110 флоренів Василю Ільницькомуlii. Таким чином, на нашу думку, синами Миклаша були Федько, Яцько та Іван. З них лише останній на початок 1530-х років залишався живим.

Ігнатко Ільницький востаннє згадується в 1516 р. У цьому році Дмитро Турецький позивав його до суду, звинувачуючи у збройному наїздіliii. Він мав кількох синів та дочку. У 1515 р. Сенько, Іван, Федір, Гриць, Олександр та Занко сини Ігнатка, викупили у свого брата Юрка частку в Ільнику за 100 флоренівliv. Ще раніше у 1500 р. дочка Ігнатка Олюхна одружилася з Іваном, сином Васька, власником частки у Созані та Корналовичахlv.

Ще одне відгалуження серед Ільницьких започаткував Петро. Відомо, що його дружиною була Зофія, дочка покійного Василя Семигиновського. У 1505 р. він записав віно та привінок своєї дружини у розмірі 60 флоринів на половині маєку в Ільникуlvi. Наступні згадки про Петра датуються 1510 та 1517 рр. Спершу він з’являється у справі Васька з Тустанович з Петром з Верхнього Висоцького, у статусі ручителя Петраlvii. Згодом Петра зустрічаємо серед шляхти, у присутності якої возний перемишльського гроду вручав позовlviii. Четверо синів Петра та його дочка у 1534 р. після смерті батька провадили між собою судовий процес. Олюхна вимагала від братів Василя, Миська, Лукаша та Івана, виділення її частки з батьківського маєтку в Ільнику та Мелничномуlix. На той час Олюхна вже була дружиною Івана Літинського.

Найменше інформації вдалося віднайти про священика Федора Ільницького та його нащадків. ( Дослідження О. Гентош ) Представник цього відгалуження згадується єдиний раз у 1536 р. під час акту купівлі попівства у Ільнику, де вказано, що Федько вже був покійним та залишив четверо синів: священика Сенька, Грицька, Василя і Романаlx. Одного з них мабуть слід ототожнювати з священиком Василем з Ільника, який у 1537 р. отримав привілей на війтівство у с. Тернаві Сяноцької земліlxi. Інший – Григорій на прізвисько попович – у 1533 р. судився у самбірському замку з Василем Ільницьким Петровичем, звинувачуючи останнього у підпалі будинку та іншого майнаlxii. Про Сенька та Романа жодних відомостей не збереглося.

Таким чином, наявна джерельна база дозволяє реконструювати генеалогію родової спільноти Яворських-Турецьких-Ільницьких, зокрема перших поколінь. Очевидно, що виокремлення кожного з цих родів відбувалося поетапно й остаточно завершилося наприкніці XV ст. Якщо Турецькі були представлені однією, згодом – двома сім’ями, то Яворські та Ільницькі вже на початках нараховували кільканадцять дорослих представників чоловічої статі.

 

 

Таблиця А (Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej. – Kraków, 1932. – S.175.)

 

Nastka 1481 Dmitr 1538

Chodko 1431 Seńko m.Dymitr z Sozania

Turecki Alexander

Wasko 1481 1538

 

Seńko 1481 Fedko 1538

 

Piotr 1505

 

Iwanko 1431 Iwan 1508

Wancza I1nicki N.

1431 Mikolosz 1491 Iwan 1538

 

Oluchna 1500

Ihnat 1491 Wasko Kornelowski

 

 

 

Bohdan 1495 Lukasz 1501

 

Jacko 1495 Michał 1501

 

Wasko Iwasko 1495 Ihnat 1501

 

Szymek Roman 1495 Alexander

Zanko 1431 1501

Jaworski Roman 1538

Fedko 1495

Fedko 1538

Fedko Dmitr 1495

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЕНЕАЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ

"Турецькі, Яворські, Ільницькі у XV – XVI ст."

 

 

Турецькі

 

 

 

 

 

Яворські

 

 

Ільницькі

 

 

 

 

i Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України // Записки Наукового товариства імені Шевченкаю . львів, 1905. – Т. 63. – № 26.

ii Там само.

iiiZbór dokumentów Małopolskich / wyd. St. Kuraś. – Wrocław etc., 1969. – Nr 692. Stadnicki A. O wsiach tak zwanych wołoskich na północnym stoku Karpat. – Łwów, 1848. – S. 31-32.

iv Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum t. zw. Bernardyńskiego we Lwowie (AGZ). – Lwów. – T. XVIII.- Nr 1469.

vIbidem. – Nr 1487, 1558.

vi Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. – T.XI. R. 1931/2. – Kraków, 1932. – S. 68, 175.

viiAGZ. – T. XVIII. – Nr 2428.

viii Це підтверджує припущення Несецького, який виводив від Занька Яворських, родоначальником яких був вищевказаний Васько (Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów ... – S.68. AGZ. – T.XVIII. – Nr 1558)

ixAGZ. – T.18. – Nr 3627.

xAGZ. – T.17. – Nr 2771.

xi Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S.114.

xiiЦентральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАУЛ). – Ф. 13: "Перемишльський гродський суд". – Оп.1. – Спр. 5. – С.111-112.

xiii Там само. – Ф.14: "Перемишльський земський суд". – Оп.1. – Спр. 9. – С.108-109.

xiv Там само. – Спр. 8. – С. 152-153.

xv Там само. – Спр. 9. – С. 146.

xvi Там само. – Спр. 8, c. 202-203.

xvii Там само. – Спр. 9. – С. 289-290, спр. 9. – С.420.

xviii Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 5. – С. 281, 294, 336-339.

xix Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 7. – С. 318.

xx Там сао. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 17. – С.3-6.

xxi Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 9. – С.146.

xxii Там само. – Спр. 261. – С.865-867, спр. 13. – С.66.

xxiii Там само. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 22. – С. 117-118, 145-146., спр. 13. – С.1130-1132.

xxiv Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 24. – С. 300.

xxv Там само. – Спр. 28. – С.373, 392.

xxvi Там само. – Спр. 29, c. 802-803.

xxvii Там само. – Спр. 34. – С.210-211.

xxviii Там само. – Спр. 42. – С. 1162-1163.

xxix Там само. – Спр. 67. – С.151-153.

xxx Там само. – Спр. 43. – С. 231-234.

xxxiAGZ. – T.XVIII. – Nr 2991.

xxxiiIbidem. – Nr 3215.

xxxiii ЦДІАУЛ. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 11. – С.425.

xxxiv Там само. – Спр. 14. – С. 704-705.

xxxv AGZ. – T. XVIII. – Nr 3326.

xxxvi ЦДІАУЛ. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 13. – С. 1337.

xxxvii Там само. – Спр. 16. – С. 113-114.

xxxviii Там само. – Спр. 9. – С. 868.

xxxix Там само. – Спр. 266. –С. 1211, 887-8, спр. 265. – С. 29.

xl Там само. – Спр. 14. – С. 704-705.

xli Там само. – Спр. 14. – С. 207, 386-383.

xlii Там само. – Спр. 11. – С. 425, спр.14. – С. 497-498.

xliii Там само. – Спр. 6. – С. 150-151.

xliv Там само. – Спр. 8. – С. 380.

xlv Там само. – Спр. 13. – С. 717-719.

xlvi Там само. – Спр. 14. – С. 192.

xlvii AGZ. – T.XVIII – Nr 3627.

xlviii Ibidem.

xlix ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 12. – С. 239-240.

l Там само. – Ф. 9. – Оп.1. – Спр. 961/1. – С. 193-194.

li Там само. – Ф. 14. – оп.1. – Спр. 12. – С. 243.

lii Там само. – Ф. 9. – Оп.1. – Спр. 961/1. – С. 276-277.

liii Там само. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 7. – С. 132.

liv Там само. – Спр. 9. – С 42.

lv AGZ. – T.XVIII. – Nr 2866.

lviIbidem. – Nr 3412.

lvii ЦДІАУЛ. – Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 6. – С. 420-421.

lviii Там само. – Ф. 13. – Оп.1. – Спр. 5. – С.735.

lix Там само –Ф. 14. – Оп.1. – Спр. 261. – С. 701-702, 820-821, 872-874.

lx Там само. – Спр. 12. – С. 239-240.

lxi Stadnicki A. O wsiach tak zwanych wołoskich na północnym stoku Karpat. – Łwów, 1848. – S.33-35.

lxii ЦДІАУЛ. – Ф. 9. – оп. 1. – Спр. 961/1. – С. 70, 82-83, 97-99.

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.