Ігор Смуток

Станова замкнутість / незамкнутість на прикладі дрібношляхетських родів перемишльської земліу XVI ст.

На початок XVI ст. на території перемишльсьскої землі мешкало понад півсотні шляхетських родів, кожен з яких володіли від одного до трьох поселень й нараховував від кільканадцяти до кількадесят сімей. Цю категорію шляхти в українській та польській історіографії прийнято йменувати гніздовою, вказуючи на .., ходачковою, загоновою, частковою, підкреслюючи її малоземельність та майнову невибагливість. Перебуваючи на нижньому щаблі шляхетської ієрархії вони були безпосередніми учасниками процесу міжстанової дифузії, що мав місце у тогочасному суспільсьтві.

Історія більшості дрібношляхетських родів розпочинається наприкінці XIV ст., почасти – на початку XV ст. з надання черговим правителем засновникам роду на так званому ленному праві поселення, або території для його заснування, яке й ставало родовим гніздом. Саме надання попри певні обмеження передбачало спадковий характер соціального статусу для перших представників та наступних поколінь роду. Таким чином, спадковість була визначальною компонентою станової приналежності, але не єдиною. Другою складовою, що слугувала критерієм визначення приналежності до шляхетського стану, було землеволодіння, тобто його земський (дідичний) статус. Це твердження добре ілюструє приклад з історії родів Бачинських, Сілецьких, Ортинських, Винницьких тощо.

У 1513 р. вихідці з цих родин отримали на Вишенському сеймику підтвердження свого шляхетства, відповідне формулювання звучало наступним чином: "Ванико, Тарас з Прокопом … з Винник, … Олехно Патрикій з Ортинич, … Іванко Клочек з братами з Сільця, … Сенько Чепель з братом Ігнатом і племінниками з Бачини є справжніми шляхтичами та власниками земських (дідичних) маєтків".¹ Правда, в 1538 р., коли самбірське староство перейшло від Одровожів до королеви Бони й розпочалася масштабне розмежування королівських земель від шляхетських, дідичне землеволодіння вказаних родів знову було поставлено під сумнів. В той час як останні наполягали перед королівськими комісарами, що є саме дідичними власниками своїх маєтків, королівський представник стверджував протилежне: села Сілець, Бачина та інші здавна належали до Самбірського староства, тому вказана шляхта є під замковою юрисдикцією як слуги та васали ("… oe quod apparet, ipsos nobiles et possessores in villa Sielcze ipsorumque bona in possessione Capitaneorum Samboriensium, unde liquet, ipsos nobiles in villa Sielcze semper fuisse sub jurisdictione Capitanei Samboriensis tanquam servos et vassalos…").²

В кінцевому результаті шляхта зуміла відстояти свї права. Остаточну крапку в цьому, здається, було поставлено під час "оказовання" прав і привілеїв Руського воєводства, починаючи з 1564 р. В ході цією акції були остаточно відкинути всякі сумніви з приводу недідичного замлеволодіння частини дрібношляхетських родів перемишльської землі.³

Отже, приналежність до родинного кола шляхетського роду та співласників дідичних маєтків були визначальними критеріями станової приналежності шляхти. Логічно припустити, що набуття цих, двох властивостей вихідцями з інших станів, шляхом одруження або в інший спосіб родичання та набуття земської власності, відкривали для них шлях до привілейованого стану. Якою була ситуація в реальному житті спробуємо з’ясувати на прикладі шляхти самбірського повіту, спираючись на інформацію, отриману з перемишльських земських та гродських актів.

 

Таблиця № 1⁴

Назва шляхетських родів	кількісні показники одружень представників чоловічої статті шляхетських родів			кількісні показники одружень представниць жіночої статті шляхетських родів			загальні кількісні показники по шляхетським родам
	всього шлюбів	кількість міжстанових шлюбів	%	всього шлюбів	кількість міжстанових шлюбів	%	всього шлюбів по родах	кількість міжстанових шлюбів у чоловіків і жінок по родах	%
Бачинські	39	3	7,69%	30	7	23,33%	69	10	14,49%
Бережницькі	17	3	17,64%	13	2	15,38%	30	5	16,66%
Білинські	58	4	6,89%	39	2	5,12%	97	6	6,18%
Блажівські	43	0	0%	39	1	2,56%	82	1	1,20%
Гординські	36	0	0%	24	0	0%	60	0	0%
Городиські	17	2	11,76%	22	1	4,54%	39	3	7,70%
Ільницькі	94	7	7,44%	63	7	11,11%	157	14	8,90%
Ясеницькі	7	0	0%	6	1	16,60%	13	1	7,70%
Яворські	117	5	4,27%	76	9	11,84%	193	14	7,20%
Коблянські	20	1	5%	10	0	0%	30	1	3,30%
Комарницькі	59	3	5,08%	46	8	17,39%	105	11 10,47%
Кульчицькі	136	12	8,82%	51	11	21,56%	187	23	10,70%
Луцькі	45	0	0%	51	4	7,84%	96	4	4,20%
Монастирські	32	2	6,25%	35	2	5,71%	67	4	6%
Матківські	87	5	5,74%	32	8	25%	119	13	10,90%
Новошицькі	9	0	0%	4	0	0%	13	0	0%
Ортинські	8	0	0%	9	1	11,11%	17	1 5,90%
Радиловські	10	0	0%	7	0	0%	17	0	0%
Сілецькі	82	4	4,87%	44	15	34,09%	126	19	13,50%
Созанські	36	2	5,55%	26	4	15,38%	62	6	9,70%
Ступницькі	32	0	0%	42	0	0%	74	0	0%
Топільницькі	11	1	9,09%	2	1	50%	13	2	15,40%
Турецькі	9	0	0%	11	0	0%	20	0	0%
Турянські 48	2	4,16%	57	3	5,26%	105	5	4,70%
Уруські	47	1	2,12%	40	5	12,50%	87	6	6,80%
Винницькі	145	2	1,37%	48	18	37,50%	193	20	10,30%
Височанські	15	0	0%	24	0	0%	39	0	0%
всього	1259	59	4,68%	851	111	13,04%	2110	169	8%

 

 

Як засвідчують дані таблиці № 1, з-поміж 27 шляхетських родів лише у Гординських, Новошицьких, Радиловських, Ступницьких, Турецьких та Височанських відсутні випадки одруження з вихідцями інших станів окрім шляхетського. Ці роди були більш заможніші й не чисельні, за винятком Ступницьких, які в другій половині XVI ст. були представлені понад десятьма сім’ями.

Серед решти 21 роду трапляються випадки міжстанових одружень. За кількістю таких шлюбів до першої п’ятірки входили: Кульчицькі (23 шлюби), Винницькі (20), Сілецькі (19), Яворські ті Ільницькі по 14 шлюбів. Більше десяти випадків таких одружень мали місце серед Матківських та Комарницьких. Усі вони за винятком Сілецьких належали до категорії найчисельніших родів, де лише кількість дорослих чоловіків на кінець XVI ст. становила понад сотню (Винницькі, Кульчицькі, Яворські), або до сотні (Ільницькі, Матківські). Очевидно, що за таких обставин, процентне співвідношення міжстанових шлюбів на фоні загальної кількості зафіксованих у джерелах шлюбів дещо нівелювалася. Для Вінницьких, Кульчицьких воно становило трохи більше 10 %, для Ільницьких – майже 9%, Яворських – 7,2%. Натомість їх випереджають Бережницькі з показником 16,66%, Топільницькі – 15,4%, Бачинські – 14,5%. Знову до першої п’тірки увійшли Сілецькі (13,5%) й майже з 11%, не набагато випередивши Кульчицьких, Комарницьких та Винницьких, на п’ятому місці опинилися Матківські.

Таким чином, серед лідерів за міжстановими шлюбами опинилися роди, які умовно можна розділити на дві групи: шляхта гірської частини Самбірського повіту за винятком Височанських та Турецьких (власники сс. Турки, Явори, Ільника, Мельничного, що належали до родової спільноти Яворських-Турецьких-Ільницьких, та власники сс. Комарників, Висоцького Верхнього, Маткова, Жупанього, Мохнатого, Івашківців. Родова спільнота – Матківські-Комарницькі-Височанські); шляхта з рівнинної північної частині повіту, що творила окрему категорію родів, які не мали відповідних прав власності на свої маєтки, про що вже зазначалося вище у випадку з Винницькими, Сілецькими, Бачинськими, або послуговувалися грамотами-фальсифікатами, ніби-то виданими давньоруськими князями (Кульчицькі, Березницькі).

Доволі промовистими є дані про міжстанові шлюби через призму статевого розподілу. Шлюбна пара "чоловік-шляхтич – дріжини-нешляхтянка" зустрічається в джерелах значно рідже, а ніж "чоловік-нешляхтич – дружина-шляхтянка". Фактично, як засвідчують дані таблиці № 1, на кожне одруження шляхтича з представницею іншого стану припадає майже два одруження шляхтянки з простолюдином. З врахуванням загальних показників одружень чоловіків та жінок шляхетського походження, можемо стверджувати, що у чоловіків, кожен 25, а у жінок – 7 шлюб був міжстановий.

Дані по окремих родах дещо варіюються. Наприклад, у випадку з Бачинськими, Блажівськими, Ільницькими, Ясеницькими, Яворськими, Комарницькими, Кульчицькими, Луцькими, Матківськими, Ортинськими, Сілецькими, Созанськими, Топільницьким, Турянськими, Уруськими, Винницькими показники процентного співвідношення промовляють на користь міжстанових шлюбів шляхтянки-дружини з простолюдином-чоловіком. Лише у 5 родах серед Бережницьких, Білинських, Городиських, Коблянських, Монастирських переважали шлюби шляхтича-чоловіка з нешляхтянкою-дружиною.

Аналіз міжстанових шлюбів в контексті історико-генеалогічного вивчення кожного роду, засвідчує цікаву тенденцію: міжстанові шлюби були властивими для одних відгалужень роду та окремих сімей й не зустрічаються серед інших. Наприклад, Монастирські у XVI ст. були представлені трьома відгалуженнями, започаткованими на початку вказаного століття, відповідно, якимось Федором та братами Ігнатом і Петром. Усі відомі випадки між станових шлюбів Монастирських мали місце серед нащадків Федора⁵. У Созанських троє дочок Кузьми Созанського Лошаковича були одружені відповідно: Марухна – з робітним Федьком Плоскинкою, королівським підданим з Сушиці, Настасія – з робітним Стасем Капустичем з Созані, Параска – з робітним Галком Оначковичем⁶. Також Три дочки Сташка ОКjмарницького стали дружинами нешляхтичів.⁷ У Турянських 4 з 5 міжстанових шлюбів припадають на Турянських Кагановичів.⁸

У таких великих родах як Кульчицькі, Яворські, Винницькі, Матківські одне-два відгалуження залишалися замкнутими для вихідців з нешляхетського стану, тоді як більшість родових відламів мали міжстанові подружжя. Такими були певний час Кульчицькі-Сметанки, Винницькі-Антоновичі, Яворські-Іванковичі, Яворські-Петрашовичі, Матківські-Файовичі.

Шлюбними партнерами шляхти були вихідці з різних станів. Умовно їх можна згупувати наступним чином.

1. Міщани. На них припадає 19 шлюбів – 10 з шляхтичами та 9 шляхтянками (Таблиці № 2 і 3).

 

Таблиця № 2

	Чоловік	Дружина	Дата першої згадки про шлюб
1	Бачинський Іван, син Лукаша	Анна, донька Снатя зі Старого Самбора	1584
2	Городиський Абрагам Чобіт	Анна, донька Фелікса, пільзненського міщанина	1584
3	Яворський Дмитроб син Романа	Невідома, донька Михайла, міщанина з Перемишля	1544
4	Коблянський Петро	Марухна Гаврила Крамаря, передміщанина з Львівського передмістя Перемишля	1604
5	Кульчицький Іван	Марухна з городка	1571
6	Кульчицький Федько, син Абрагама	Настасія, донька Василя, самбірського передміщанина	1583
7	Кульчицький Васько	Катерина, донька Івана Мілекіша з Старого Міста	1598
8	Кульчицький Гринь Абрагамович	Марухна, донька Сенька з Старого Міста	1603
9	Матківський Олекса	Оришка, доча Яцька з міста Кривчі	1591

 

Таблиця № 3

№	Дружина	Чоловік	Дата першої згадки про шлюб
1	Бачинська Федя	Захарка з Дрогобича	1587/88?
2	Бачинська Марухна, донька Федора	Юрко з Хирова	1584
3	Бачинська Анна, донька Стефана	Ігнат, міщанин з Хирова	1599
4	Бережницька Фенна	Лесь з Городка	1580
5	Городиська Зофія	Матвій, міщанин з Яворова	1570
6	Ільницька Ануся, донька Олександра	Мико Хомич з Старого Самбора	1602
7	Яворська Марухна, донька Ігната	Тимко, хирівський міщанин	1585
8	Кульчицька Марухна	Хома, самбірський передміщанин	1593
9	Вінницька Стеця	Іван, перемишльський передміщанин	1577

 

Географія походження міщан та міщанок обмежується кількома містами, у 9 з 18 випадків – це Самбір, Старий Самбір і Хирів, що входили до самбірського повіту. Цілком передбачуваним є домінування серед шлюбних партнерів міщан представників роду Бачинських та Кульчицьких, адже їхні володіння розміщувалися поблизу вказаних міст.

2.Духівництво. Цей стан був доволі чисельним. Кожен шляхетський рід мав від одного до п’яти-шести священників одночасно. А, наприклад, серед Бережницьких та Топільницьких у XVI ст. ледве не кожний був або священником, або поповичем. Шлюби з такими представниками духовного сану були для шляхти звичним й частим явищем. В даному випадку пропонується розглянути шлюби з певною катеоргією людей священницького стану, які не були шляхетського походження. Принаймні джерела не дають змоги пов’язати їх із жодним шляхетським родом. Їхній соціальний статус окреслюєтя як "релігійний" ("religiosus"), зрідка учтивий, як це було з священником Ігнатом з Ісай. Якщо йдеться про поповичів - "поштивий" ("Honestus"), робітній (""laboriosus Ilko popowiicz de Bilicz"). На них припадає 20 шлюбів, з них 12 зі шляхтянками і 8 – шляхтичами (таблиця № 4 і 5)

 

Таблиця № 4

№	Чоловік	Дружина	Дата першої згадки про шлюб
2	Винницький Іван, син Павла Лукашовича	Фенна, донька попа з Урича	1591
3	Ільницький Лука, син Івана	Настасія, донька робітного Матвія, попа з Мельничного	1528
5	Сілецький Роман	Танка, донька Анлрія, попа з Торчинович	1584
6	Созанський Роман	Земка, донька попа зі Страшевич	1544
7	Яворський Іван Яцькович	Марухна, донька Павла, попа з Лімни	1591
8	Яворський Васько, син Івана	Анна, донька учтивого Ігната, попа з Ісай	1590
9	Яворський Дмитро, син Міська Федчиновича	Анна, донька Лехна, попа з Жукотина	1591

 

 

Таблиця № 5

№	Дружина	Чоловік	Дата першої згадки про шлюб
1	Бачинська Марухна, донька Федька	Поштивий Кунат, син священника з Торчинович	1577
2	Бачинська Настасія, донька Грицька	Климко, піп з Торчинович	1587/88?
3	Бережницька Марухна	Поштивий Іван, син Петра, попа юровського	1590
4	Винницька Марухна, донька Климка	Поштивий Іван Петрович, піп з Татар	1601
5	Ільницька Анна, донька Івана	Іван піп з Розлуча	1572
6	Комарницька Марухна, донька Леська	Робітній Ілько попович з Білича	1602
7	Матківська Ганна, донька Тимка	Тимко Постолович, піп з Жупанього	1590
8	Монастирська Настасія, донька Андрія	Поштивий Дмитро попович	1604
9	Сілецька Марухна, донька Романа Шкребечича	Павло, піп з Ольшаника	1575
10	Сілецька Олюхна, донька Васька Цибульчича	Олекса, поповиз старявський	1593
11	Сілецька Марухна, донька Іванка Шкребечича	Стецько піп з Сільця	1602
12	Ясеницька Монка, донька Хоми	Онисько піп з Волі Блажівської	1584

 

3. Війти, князі, солтиси, тивуни, мельники, корчмарі. У більшості випадків згадана категорія осіб, з якими шляхта створювала подружжя проживала на території Самбірського староства. Окремі з них походили з Стрвязької країни Перемишльського староства. Шляхта гірської прикордонної смуги родичалася з вихідцями села Верецько на Закарпатті. В таких селах як Кульчиці, Бережниця, Сілець, поділених на дві частини – шляхетську та королівську – створювалися сім’ї між шляхтою та урядовцями сусідніх королівських громад.

 

Таблиця № 6

№	Чоловік	Дружина	Дата першої згадки про шлюб
1	Бережницький Грицько	Спринська Анна, донька князя Сенька	1571
2	Бережницький Іванко	Спринська Марухна	1596
3	Городиський Іван попович	Лужецька Гануся, донька Петра	1599
4	Ільницький Василь, син Івашка	Анна, донька Кунаша, солтиса із Нигової 1531
5	Ільницький Яцько, син Павла	Анна, донька, Івана Лазорчовича, війта із Завадки	1578
6	Ільницький Лазар Михайлечкович	Марухна, донька Антона, війта з Опаки	1585
Катерина, донька Сенька, корчмара з Кульчиць15557	Ільницький прокіп, син Васька Скобича	Настасія, донька Германа, князя з Должків	1590
9Кульчицький Дмитро 8	Кульчицький Грицько Дашкович	Анна, донька Пашка, тивуна з Кульчиць	1583
10	Монастирський Васько Андрійович	Анна, донька Івана Глінки, князя спринського	1591
11	Матківський Яцько	Боберська Настасія, донька Василя князя боберського	1577
12	Матківський Павло В’язулич	Марухна, донька Михайла Телеп’яна Сможанського	1602
13	Сілецький Артим Дзурдзьович	Гася, донька Петра, тивуна з Сільця	1571
14	Созанський Яцько	Одрехівська Анна, донька Галка	1540
15	Топільницький Галко попович	Недільницька Федя, донька Грицька	1589
16	Турянський Васько	Анна, донька Іллі Кричака, князя з Верецького	1558
17	Турянський Івахно	Спринська Анна, донька Сенька	1575

 

Таблиця № 7

№	Дружина	Чолоівк	Дата першої згадки про шлюб
1	Блажівська Анна	Красницький Олекса	1602
2	Ільницька Марухна Черниця, донька Івана	Наверецький Іван	1572
3	Ільницька Фенна, донька Івана Шипи	Лазар Лякович, війт з Соколки	1602
4	Яворська Марухна, донька Яцька	Розлуцький Стецько Белевич	1596(97)
5	Яворська Полюхна, донька Івахна Федчиновича	Тисовський Васько, князь з Тисовиці	1598
6	Яворська Анна, донька Міська Федчиновича	Яблонський Федько Андрійович	1603
7	Комарницька Олюхна, донька Федька Дудича	Іван Телеп’ян, князь гуснянський 1580
8	Комарницька Полахна	Лужецький Васько	1586
9	Комарницька Полахна	Тарнавський Гриць, князь	1592
10	Комарницька Настасія, дочка Павла Дружби	Ільницький Петро Телеп’ян, князь гуснянський	1599
11	Комарницька Олюхна	Залокоцький Васько	1592
12	Кульчицька Марухна	Спринський Грицько	1596
13	Монастирська Фенна, донька Стецька	Волошиновський Іван	1604
14	Монастирська Анна, донька Івашка Ватушки	Марко, війт в Лужку, Озиминської волості	1604
15	Матківська Гашка	Завадський Дем’ян Романчакович	1599
16	Матківська Настасія, донька Костя Файовича	Красницький Федько Веречанин	1598
17	Матківська Полахна, донька Івана Романчат	Либохорський Федина	1602
18	Сілецька Пазя, донька Іванка Шкребетича	Іван, мельник з Сільця	1602
19	Созанська Катерина Воронич	Іван, війт з Грушова	1598
20	Топільницька Марухна, донька Міся поповича	Андрій, син Труша, війта зі Старяви	1602
21	Турянська Фенна	Ломницький Андрусь	1601
22	Уруська Марухна	Волошиновський Іван	1592
Федько, війт з Сприні158423	Уруська Тахна, донька Яцька Орди	Залокоцький Пашко	1592
25Винницька Федя, донька Петра 24	Винницька Марухна, донька Яцька	Іван Глінка, князь спринський	1594

 

4. З-поміж осіб, яких джерела називають робітніми окремо варто згадати про королівських та шляхетських підданих.

 

Таблиця № 8

№	Шляхта	Корлівські та шляхетські піддані	Дата першої згадки про шлюб
1	Бережницький Абрагам	Анна, донька Давида, королівського підданого з Кобла	1590
2	Сілецька Зофія Джурдж	Машко, королівський підданий з Сільця	1589
4	Созанська Марухна, донька Кузьми Лошаковича	Федько Плоскинка з Сушиці, королівський підданий	1602
5	Турянська Катерина	Федько Бункович з Ісай, королівський підданий	1590
6	Уруська Настасія, дочка Олекси	Гриць з Ракова, підданий Кіліяна Дрогойовського	1580
7	Винницька Василина	Іван Гелетка, підданий Яна Блажівського	?
8	Винницька Полажка, донька Тимка Процьковича	LАндрій Пилипович зі Ступниці, підданий Гриця Ступницького	1560
9	Винницька Анна, донька Івана Янкула	Тимко Король, королівський підданий	1571
10	Винницька Полажка	Васько з Монастирця, підданий Стефана Монастирського	1598
11	Винницька Марухна	Лесь, королівський підданий з Нагуєвич	1601

 

Про решту шлюбних партнерів-нешляхтичів сказати щось напевно важко, оскільки окрім імені, прізвиська та вказівки про соціальний статус ("laboriosus, honestus, providus"), додаткової інформації джерела не надають.

Як впливало одруження з представником шляхти на соціальний статус непривілейованого партнера, та зрештою на статус нащадків від цього шлюбу? Як засвідчують джерела існувало два шляхи еволюції цього статусу, кінцевий результат яких був діаметрально протилежний.

В парі "чоловік-шляхтич – дружина-простолюдинка" жінка не ставала на щабель вище в соціальній ієрархії. Однак діти від такого шлюбу вважалися повноправними шляхтичами. У парі "чоловік-простолюдин – дружина-шляхтянка" в абсолютній більшості випадків діти й наступні покоління успадковували соціальний статус батька. Така різниця зумовлена існуючим на той час процедурою успадкування маєтку. Вся нерухомість та рухоме майно передавалося від батька до сина. Дочки отримували посаг у вигляді певної грошової суми, та, як засвідчують акти самбірської економії першої третини XVII ст., худоби і домашнього начиння. Посаг разом з еквівалентною сумою, яка вносилася шлюбним партнером, записувалася на половині маєтку чоловіка у вигляді віна й складала матеріальне забезпечення жінки. Обов’язковим елементом цієї процедури було відречення жінки від своїх майнових прав на батьківські та материнські маєтки на користь родичів або інших осіб, які забезпечили їй виплату посагу.

В такий спосіб жінка переславала бути власницею земських маєтків, якщо одружувалася з нешляхтичем, відповідно її нащадки також не могли претендувати на земельну власність родини по матері, якщо було дотримано традиції й остання сповна отримала свій посаг.

Однак траплялися винятки, коли дочка успадковувала майно батьків, як правило, за відсутності спадкоємців по чоловічій лінії або інших обставин. Такі випадки зустрічаються й серед міжстанових сім’ях. За таких умов їхні нащадки успадковували прізвище та статус матері.

Наприклад, одна з доньок Сташка Комарницького – Маргарета - була одружена з учтивим Симеоном (Шимком) Татарином (Татарчином) (вперше згадується у 1570 р.). Останній декілька разів з’являється в останній третині XVI ст. у різних майнових справах: 1589 р. Андрій Комарницький Стецькович, вніс протестації проти учтивого Сеня Татарина, звинувачуючи його у неявці до перемишльського гроду, для отримання 17 злотих, позичених позивачеві;⁹ у 1590 р. Лесько Комарницький Сташкович квитував шляхетного Сеня Татарчина за повернуті 40 зл.;¹⁰ одночасно в тому ж році Лесько відступив шанованому Симонові Татаринові дворище з 15 прутів та обшар на півтори ютрини в Комарниках;¹¹ у 1593 р. Федько Комарницький Сташкович заставив шанованому Шимкові Татаринові 4 ютрини поля в Комарниках за 40 зл.;¹² у 1596 р. Михайло Комарницький заставив учтивому Шимкові Татаринові Микілинське дворище за 42 зл.;¹³ в тому ж році шляхетний Шимко Татарин з Комарників квитував Федька Комарницького за повернуті 46 зл.;¹⁴ у 1599 р. учтивий Сенько Татарин мав судовий процес з Андрієм Комарницьким Дудичем у справі потрави збіжжя.¹⁵ Лише двічі Симко Татарин названий шляхетним. Натомість його син Ілля з прізвищем Комарницький незмінно зараховується до шляхетного стану¹⁶.

Численне потомство батька й сина Комарницьких Татариновичів середини XVII ст. мешкало в с. Маткові¹⁷. Під час судових суперечок з іншими співласниками с. Маткова та навколишньою шляхтою Комарницькі Татариновичі час від часу називаються учтивими.¹⁸ Зрештою, це не завадило їм отримати легітимацію про шляхетське походження у 1782 році в перемишльському земському суді.¹⁹

Подібною була історія родини Яворських Цибовичів, яка бере початок від учтивого Павла Циба, одруженого з котроюсь з внучок Романа Яворського²⁰. Ще одна внучка – Марухна Яворська, дочка Івашка – була дружиною учтивого Івана Залізка (Залісковича). Останній також був серед власників Турки і Явори. В джерелах він йменується учтивим, зрідка – шляхетним²¹. Можливо, його синами були шляхетні Грицько, Василь, Іван, Гавило Яворські Зелісковичі, власники земельних часток у Турці та Яворі.²²

До аналогічних родових відгалужень XVI – початку XVII ст. слід зарахувати Сілецьких Махньовичів (засновники – учтиві Іван, Супрун, Ілько, Павло, Петро Махньовичі. З них – Іван був одружений з донькою Стецька Сілецького Цибульки, Супрун – Марухною, донькою Івана Сілецького Голди, Полахною, донькою Карпи Сілецького Джурда).²³ Городиських Матвійовичів (Засновник - Матвій, міщанин з Яворова, одружений з Зофією Городиською, дочкою Івана) тощо.²⁴

Кооптація до складу того чи іншого роду міжстанових сімей та їхніх нащадків навіть за наявності в їхніх руках земьскої власності не завжди відбувалася автоматично й траплялися несподівані перешкоди, які доводилося долати. Дещо світла на такі внутрішньородові суперечки проливають два документи 1635-1636 рр. родини Березницьких.

30 червня 1635 р. Березницькі внесли протестацію до Перемишльського гроду. Вони звинувачували якогось Яцька у привласнені прізвища Березницьких та шляхецтва. Документ повідомляє, що дід Яцька, учтивий Іван, священник церкви святого Юра в Перемишлі, був одружений з єдиною дочкою покійного Стецька Бережницького (цей факт, справді, зафіксований в актах перемишльського гроду та земьского суду 1590-х років²⁵). Народжений від цього шлюбу Іван, різник, мешканець передмістя в Перемишлі під юриздикцією місцевого єпископа та згаданий Яцько, як чтверджували протестанти узурпували собі прізвище та шляхетсво²⁶. Однак через рік Березницькі відмовилися від усіх звинувачень, скасували внесену протестацію та визнали Яцька Бережницького "pewnej czężci we wsi Bereżniczy spół z nami dziedzica, krew naszę z szlachetnych obojga rodziców spłodzoną, jednegoż domu, herbu i familiej z nami"²⁷.

Між іншим вся ця справа привідкрила завісу над речами, які також відігравали не останню роль у входженні вихідців з непривілейованих стані до шляхетського. Кожен шляхетський рід був згуртованим колективом, спаяним родинними зв’язками та компактно розміщенним землеволодінням, свідомим свого спільного походження й ревниво налаштованого до будь-яких спроб проникнути в середину нього. Тому взаємна загальна згода всіх членів роду визнати інороднього або його нащадків своїми повноправними членами, було не останнім фактором, поряд з кровними зв’язками та земельною власністю, який визначав їхній соціальний статус.

Отже, власність на шляхетське землеволодіння була неодмінною умовою входження до привілейованого стану у XVI ст., лише родинних зв’язків для цього було недостатньо. Можемо припустити, що позавлення шляхтича такого землеволодіння вела до пониження його соціального статусу. Це припущення не позбавлене слушності. Пролити світло на це аспект може історія війтівсько-князівських родин Самбірського староства, а також Перемишльського.

На кінець XVI ст. в результаті колонізації гірської частини Самбірського староства, існувало до сотні сіл волоського права, де існували війтівства-князівства. Їхніми пожиттевими власниками (посесорами) були як вихідці з простолюду, так і шляхта. Наприклад, Ільницькі – в Ільнику, Гусному Верхньому та Нижному, Кривці, Комарницькі – в Багноватому, Рикові, Росохачі, Біличі, Либохорі, Лопушанці Хоминій, Матківські – в Розлучі, Гнилій, Височанські – у Борині, Висоцькому Нижньому, Яблонові, Бутлі, вихідці з Бачини – у Вовчому, Прислопі, Дністрику Дубовому, Жукотині, Яблінці Дубовій, Вицьові, нащадки Федора Уруського Малковича – в Бистриці, Залокоті, Опаці, Татомири – в Підбужі, Винницькі – в Лукавиці, Сілецькі – в Недільній, Добрянські – в Ластівках та Свиднику. Частина з них зберегла свої прізвища, частина змінила на похідні від назви сіл, куди вони переселилися. Так з’явилися Гуснянські, Лопушанські, Розлуцькі, Гнилянські, Вовчанські, Дністрянські, Жукотинські. Яблонські, Віцьовські, Залокоцькі, Бистрицькі, Опацькі, Лукавські, а також Кривецькі, Должанські, Краснянські, Липецькі, Ломницькі, Гвоздецькі, Тисовицькі, Лужецькі, Стільбицькі, Волосянські приналежність яких до того чи іншого шляхетського роду не вдалося з’ясувати.

В документах перемишльського гроду та земського суду їхній статус до 1580-х років незмінно окреслюється як учтиві, шановані ("providus, honestus"), для більшості з них це означення застосовується до кінця XVI ст., а в актах самбірської економії – початку XVII ст. Але окремі представники війтівсько-князівських родин та цілі родини шляхетського походження продовжували йменуватися шляхетними, а востанні два десятиліття до них починають приєднюватися їнці. Як з’ясувалося, причина такої, на перший погляд, незрозумілої диференціації криється у землеволодінні. Та частина шляхти, яка поряд з війтівством-князівством продовжувала володіти земськими маєтками, не змінила свого соціального статусу. Він окреслювався словом "шляхетний". Такими були Винницькі, власники часток у Винниках та війтівства у Лукавиці, Комарницькі Федьковичі, власники земельних часток у Комарниках, Висоцькому Верхньому, Жупаньому, та князівств у Багноватій і Рикові, Тимко Комарницький Дудич та його нащадки, власники часток в Комарниках та князівства у Росохачі. Ільницькі Черчовичі, власники часток у Ільнику Землянському та війтівства у Ільнику Королівському, Комарницькі Дубці, власники часток у Комарниках та війтівства у Біличі. Ті, що позбулися земських маєтків, володіли пожиттєво лише королівськими землями й підпорядковувалися замковій юрисдикції опустилися до категорії учтивих. Зрештою, щойно останні знову набували шляхетську землевласність, як джерела починають зараховувати їх до шляхетського стану.

Наприклад, Петро і Андрій, війти з Опаки, внуки Федора Уруського Малковича, з’являються в гродських та земських актах, починаючи з 1570-х років: у 1580 р. Петро Турянський заставив учтивому Петрові, війту з Опаки, робітнього Тимка з чвертю поля в Кропивнику га 30 зл.;²⁸ через чотири роки Петро знову заставляє йому підданого в Кропивнику, цього разу за 21 зл., статус Петра Опацького знову окреслено як учтивий;²⁹ починаючи з 1590-х років статус Андрія та Петра Опацьких позначається як "шляхетні"³⁰. На цей час брати вже були власниками в Кропивнику³¹.

Іван та Василь Ільницькі Телеп’яни у 1558 отримали від королеви Бони привілей на заснування с. Гусного в Самбірському старостві.³² У тому ж році Іван Матківський позивав учтивого Василя Телеп’яна з Гусного, звинувачуючи у побитті.³³ У 1576 р. двоє Комарницьких звинуватили у нападі сина Василя – учтивого Стецька Телеп’яна, князя з Гусного у напада та побитті.³⁴ Напочатку 1580-х років Брати Матківські В’язуличі позивали до перемишльського гроду учтивого Стецька Телеп’яна з Гусного, королівського підданого ("providus Steczko Thelepian de villa Uszne SRM subditum").³⁵ На кінець 1590-х років Стецько, батько, Іван, Петро, сини Ільницькі Телеп’яни в в актах перемишльського гроду та земьского суду називаються шляхетними. На той час, як повідомляютьакти, вони вже були землевласниками в Маткові й Висоцькому Верхньому.³⁶

Отже, шлях від учтивого до шляхетного, який подолали частина князів, війтів сіл волошського права, мав і зворотній бік. Втрата земської власності, зводила вихідців з шляхти до категорії учтивих, однак можливість повернути втрачений статус, набувши знову шляхетну власність, для них завжди була відкритою³⁷.

Підсумовуючи, можна зазначити: у XVI ст. станова замкнутість не була характерною рисою в дрібношляхетському середовиці. Черед укладення створення міжстанових сімей та набуття земської власності вихідці з непривілейованих станів та їхні нащадки кооптувалися до складу того чи іншого шляхетського роду, часом засновуючи окремі родові відгалуження. Родинні зв’язки та шляхетське землеволодіння були необхідними умовами здобуття шляхетсва. Відсутінсть одного з цих двох факторів призводила до зниження соціального статусу. Це добре ілюструє історія шляхетських родин, замешкалих на королівщинах – війти-князі. Лише в наступному столітті, ймовірно, в другому десятилітті XVII ст. родинний чинник починає домінувати над земельним й шляхетське походження стає визначальним критерієм приналежності до привілейованого стану, незалежно від характеру землеволодіння, або взагалі його відсутності. З цього часу, напевно й можна говорити про станову закнутість шляхти.

Ігор Смуток

Станова замкнутість / незамкнутість на прикладі дрібношляхетських родів перемишльської земліу XVI ст.

Предметом аналізу є міжстанові шлюби дрібної шляхти самбірського повіту перемишльської землі за період з 1505 по 1605 р. Такі шлюби виявлені серед абсолютної більшості шляхетських родів. Їхня кількість не була значною в межах окремо взятого роду. Шляхта одружувалася з представниками всіх відомих на той час станів і соціальних груп: міщанами, духівництвом, селянами тощо. Нащадки від таких шлюбів зараховувалися до тієї соціальної категорії, до якої входив їхній батько. Отже, у міжстанових шлюбах жінок-шляхтянок діти втрачали шляхетський статус. Якщо ці діти успадковували по матері шляхетську земельну власність, вони могли увійти до шляхетського стану.

 

Ігор Смуток

Шлюби дрібношляхетських родів самбірського повіту у XVI ст.:

шлюбні партнери

У статті представлені кількісні дані про шлюб та шлюбних партнерів шляхти самбірського повіту у 1505-1605 рр. На основі цих даних автор з’ясовує з вихідцями яких шляхетських родів одружувалася шляхта самбірського повіту. Це були у більшості випадків шлюби між самою шляхтої самьірського повіту. Невелика ячастка припадає на шляхту дрогобицького, стрийського повіттів та інших частин Перемишльської землі. Поодинокими є випадки одруження з вихідцями Львівської, Сяноцької, Галицької землі. Шлюбними партнерами шляхти самбірського повіту були особи того ж соціального статусу: незаможна, малоземельна родова (гніздова) шляхта.