ІГОР СМУТОК (ДРОГОБИЧ)

Дрібношляхетські роди Львівської землі на Перемишльщині

у XVIпочатку XVII ст.

Дрібношляхетські власники Перемишльщини були представлені місцевими укоріненими родами, що вели свій початок від служебного земۥянства. Упродовж XVI ст. вони перетворили свої землеволодіння на родові гнізда, розпайовані між кількома десятками нащадків перших осадників. Тісні майнові та родинні контакти між собою та зі шляхтою сусідніх земель спричинювали перманентні зміни персонального складу землевласників гніздової шляхти: окремі особи, сімۥї та відгалуження за різних обставин мігрували з одного родового гнізда до іншого. На скільки цей процес був масштабним? Якими були напрямки міграції? Якою мірою це позначилося на складі землевласників? Ці та інші питання з історії демографічного та історико-генеалогічного розвитку дрібної шляхти не знайшли належного висвітлення у вітчизняній історичній науці.
У даній статті пропонується зۥясувати один з аспектів міграції зазначеної соціальної групи. Зокрема, поява вихідців з Львівської землі на теренах Перемишльщини впродовж XVI – початку XVII ст.i
Для висвітлення вказаної проблематики було опрацьовано акти Перемишльського гроду та земського суду. У результаті виконаної роботи було отримано інформацію про перебування на теренах Перемишльщини наступних родів:
Вислобоцькі. З актів Перемишльського земського суду відомий Васько Вислобоцький, одружений з Анною Блажівською. Його дружина в 1559 р. разом з Тустановськими була позвана Зофією Тустановською з приводу руйнування млина. У документі вона називається Анною Олешковою, від імені свго першого чоловіка покійного Олехна.ii Через чотири роки вона відступила свої частки в Тустановичах синам від першого шлюбу Миську, Іванкові і Гаврилові Тустанівським.iii В обидвох випадках Васько Вислобоцький зۥявляється виключно як чоловік Анни, а не співвласник майна в Тустановичах. Якщо подружжя певний час мешкало в селі, то після 1563 р., коли Анна позбулася нерухомості на користь синів, серед шляхти Тустанович і Тустанівської Волі вони більше не зۥявляються.
Добрянські. В Перемишльській землі мешкали вихідці з двох родів з однаковим прізвищем. Одні – з села Добра у Сяноцькій землі. До них належали головно Добрянські Соколовичі, представлені в перемишльських актах як власники земельних часток в Монастирці, Кропивнику, Созані та посесори війтівств у Самбірському старостві. Інші – прибульці з села Добряни Львівської землі. Власне про них йтиметься нижче.
Добрянські з Добрян зۥявилися у Перемишльщині значно раніше від своїх однофамільців. Починаючи з початку XVI ст., вони проживали у північній частині Самбірського повіту, у с. Лука, осідку Луцьких. Так, у 1529 р. якийсь Андрій Добрянський зветься у актах перемишльського земського суду дідичом з Луки.iv Залишається відкритим питання, чи мігрував з Добрян сам Андрій, чи переселення відбулося за його попередників. По кількох десятках років мовчання, з середини XVI ст. серед власників с. Луки документи згадують синів Андрія. Спочатку у 1553 р. Прокопа, що судився з Ступницькими Миськовичами з приводу несплати 10 зл.v, згодом, у 1561 р. всі троє братів – Прокоп, Андрусь, Іван Добрянські – присутні серед решти власників с. Луки, котрих позивав до Перемишльського земського суду Ян Волосецький і Павло Коритко щодо визначення кордонів між маєтками позивачів і позваних.vi Їхнім сучасником був Лука Добрянський, записаний у перемишльських актах як “дідич Добрян і Луки”vii, однак невідомо, ким він доводився синам Андрія. Всі четверо Добрянських були одружені з шляхтянками місцевих самбірських родів. Лука – з Полашкою, дочкою Миська Ступницькогоviii, Іван – з Катериною, дочкою Миклаша Ільницькогоix, Андрій – з Олюхною, дочкою Івана Городиськогоx. Таким чином, рід міцно вкорінився серед дрібної шляхти Самбірського повіту.
В Луці Добрянські залишался до кінця XVI ст. У 1590 р. Петро Добрянський Прокопович відступив свою частку в Луці Сенькові Телці і Стецькові Одинакові Луцьким.xi Можливо, це вчинили й решта його родичів, бо з 1590-х років не маємо жодної згадки про перебування Добрянських у Луці. На це вказує і судова справа 1603 р. з Перемишльського гроду, розпочата Іваном Лодзинським, внуком покійного Андрія Добрянського по матері, проти спадкоємців земельної власності Андрія в с. Луки. Серед них не згадується жодний Добрянський.xii
Ще кілька представників Добрянських на прізвисько Руша (Руса) упродовж XVI ст. перебували на теренах Перемишльської землі. Зокрема, Іван Руша наприкінці 1550-х років одружився з Анною Турянською й увійшов до складу землевласників сс. Турۥє і Топільниця. Однак Іван помер, залишивши тільки дочку, тому з початку 1570-х років якихось згадок про Добрянських у родовому гнізді Турянських більше не зустрічаємоxiii. Цікаво, що Іван Руша мав одночасно якийсь маєток і в с. Лука. Єдина згадка про це міститься в актах Перемишльського земського суду, де повідомляється під 1569 р., що Іван Добрянський, званий Руша, заставив Іляшові Луцькому, попові, свого підданого Оначка, осілого на півлані землі у с. Лука за 40 зл.xiv
Історію міграції ще одних Добрянських Руш добре ілюструє вивід шляхетства Івана Добрянського, учинений на Вишенському сеймику 11 вересня 1662 р. З нього дізнаємося, що дід Івана, так само Іван, у 1567 р. продав разом з рідним і двоюрідними братами свою частку у с. Добряни Янові Шербурту, белзькому каштелянові, що, ймовірно, спричинило переселення на Перемишльщину. Принаймні його син Лесько наприкінці XVI cт. двічі одружується: спочатку з Анною Гординською, згодом – з Анастасією Кульчицькою й остаточно осідає в с. Кульчицяхxv.
Насамкінець, слід згадати про окремі родини, що мігрували з с. Добряни Львівської землі, але мали прізвище Дубравські. До них належали брати Федір і Лука Дубравські та їхні племінники Стецько й Іван, сини покійного Миколая Дубравського, які у 1561 р. судилися в Перемишльському земському суді з Марією Ільницькою, дружиною вказаного Миколая, зинувачуючи її у привласненні рухомого і нерухомого майна по смерті свого чоловікаxvi. З цього часу впродовж наступних пۥятьох десятиліть кожен з них присутній в перемишльських актах, що засвідчує тимчасове або постійне перебування на теренах Перемишльщини.
Лука Дубравський у 1570 р. тримав у заставі від Яна Блажівського Антоновича, якому позичив 60 злотих, півлану у с. Блажовіxvii. В тому ж році він тримав також у заставі лан, 10 підданих і півмлина у Блажові і Блажівській Волі від Петра Блажівського Олехновичаxviii. Після смерті Луки застава перейшла до його синів – Павла, Криштофа, Андрія і Георгія – які у 1580 р. відступили її Івану Блажівському Миговичуxix. Брати мали якісь справи і з Турянськими: 1580 р. вони квитували останніх з суми у розмірі 100 злотихxx. Після цього відомості про синів Луки Дубравського зникають.
Федір Дубравський трапляється в документах вкрай рідко, що може вказувати на відсутність будь-яких справ з перемишльською шляхтою. Натомість його син Станіслав, одружений з Танею, дочкою Ганка Гординського, присутній в актах судової справи своєї дружини з рештою Гординських Стецьковичів 1589-1590 рр.xxi Попри той факт, що Таня була єдиною дочкою Ганка Гординського, подружжю не вдалося закріпитися у с. Гордині. У 1590 р. під тиском решти родини вона відступила всі успадковані маєтки своєму дядьку Яцьку Гординському, який, у свою чергу, половину з них передав своїм братам Федору і Станіславу Гординськимxxii. Де мешкав Станіслав Дубравський? Невідомо. Але звۥязки його родини з Пермишльською землею не обмежуються лише шлюбом з Танею Гординською. Як виявляється, дочка Станіслава Марія в двох шлюбах була дружиною шляхтичів з Самбірського повіту - спочатку Сенька Комарницького Федьковичаxxiii, згодом – Ігната Ортинськогоxxiv. Сестра Станіслава Фенна вийшла заміж за Миколая Новошицького з с. Новошичі, що коло Нового Самбора (1603)xxv. Останні згадки про Станіслава припадають на 1614-1615 рр. Одна з них повідомляє про орендування Дубравським маєтку Івана Турецького у с. Турці Самбірського повіту.xxvi
Стецько Дубравський, як і обидва попередники, тобто дядьки Лука і Федір, не осів у Перемишльскій землі. Принаймні з двох десятків документів другої половини XVI ст., де він виступає у різних судових і майнових справах, абсолютна більшість не інформує про володіння ним нерухомості на вказаній території. Навпаки, один з актів засвідчує перебування Стецька в Добрянах, Львівської землі. Так, у 1595 р. він відступив свою частку у родовому гнізді Миколаю Новошицькому Іванковичуxxvii, одночасно останній дарував свою частку в цьому ж селі Стецьку Дубравськомуxxviii. Все ж таки були певні обставини, до кінця не зۥясовані, що повۥязували Стецька з Перемишльщиною. Насамперед, варто вказати на те, що обидві його дружини належали до шляхетських родів Самбірського повіту. Спочатку Стецько одружився з Зохною, дочкою Федора Ступницького Сеньковича (1575)xxix. Дочка від цього шлюбу Марухна у 1602 р. висувала свої претензії на частку у с. Ступниця і Ступницька Воля до спадкоємців свого діда. Судячи з усього, справа закінчилася на користь Ступницькихxxx. Вдруге Стецько одружився з Фенною, дочкою Михайла Турецького (1585)xxxi. Під кінець життя Стецько провадив справи з Комарницькими Федьковичами: у 1600 він позичив їм 800 злотихxxxii, а у 1605 р. тримав у заставі їхні частки у с. Комарникахxxxiii. Стецько залишив девۥятеро дітей, троє з яких на початок XVII ст. були одруженими. Зокрема, Марія – з Яцьком Яворським Юрковичемxxxiv, Іван – з Фенною Матківською Малишевичxxxv, Мартин – з Анною Попель Колодрубxxxvi. Таким чином, два шлюби припадають на шляхту Самбірського повіту і один – Дрогобицького.
Брат Стецька Іван Дубравський, з-поміж решти родини міцно вкорінився серед перемишльської шляхти, порвавши з родовим гніздом. У середині 1580-х років він одружився з Марухною, дочкою Грицька Турянського Сенютичаxxxvii. Останній більше не мав дітей, тому подружжя стало єдиним спадкоємцем частки Грицька у сс. Турۥє і Топільницяxxxviii. В наступні роки Іван продовжував розширювати свою землевласність за рахунок сусідів. Так, у 1586 р. він набув маєток у Марухни, дружини Юрка Турянського Сенютичаxxxix, у 1593 р. – у подружжя Петра Турянського Кощича і Марухни Турянськоїxl. У 1596 р. він отримав від Павла Турянського Сенютича певну нерухомість у різних частинах села Турۥєxli. У 1600 р. Іван збільшує свої володіння за рахунок земельної частки Петра Яворського у с. Топільницяxlii.
Єдиний син Івана Петро продовжував залишатися у 1620-30-х роках одим з найбільших власників у сс. Турۥє і Топільниця. Наприклад, у 1624 р. посаг його другої дружини Марини Бандрівської склав 2000 злотих, записаних на половині маєтків Петраxliii. Дві дочки Івана Настасія і Марія одружилися, відповідно, з Мартином Ясеницьким (1608)xliv, та Грицем Попелем Романовичем (1615)xlv, спричинивши до появи у XVII ст. серед власників вказаних сіл ще двох родів – Ясеницьких і Попелівxlvi.
Підвисоцькі. В історії цього роду мав місце випадок одруження з представницею роду Ільницьких, що відкривав рельні можливості входження до складу власників Ільника і Мельничного у Самбірському повіті Перемишльської землі. Зокрема, Василь Підвисоцький на початок 1560-х років взяв за дружину Марухну, дочку Миська Ільницького.xlvii У Миська і його брата Юрка Ільницьких Олексaндровичів не було прямих нащадків чоловічої статі, тому син Василя і Марухни Підвисоцьких, Іван, на кінець 1580-х років опинився серед спадкоємців їхніх земельних часток. Документи не повідомляють, чи дійсно він ними розпоряджався і як довго. Але відомо, принаймні, що у 1588 р. Іван Підвисоцький відступив успадковані маєтки Федору Ільницькому, своєму далекому родичу по матері.xlviii Можливо, дружиною саме цього Івана була Катерина, дочка Германа Луцького, якій у 1575 р. він записав 40 злотих посагу на половині своїх маєтківxlix.
Сучасниками Івана були Федько і Василь Підвисоцькі, які у 1577 р., перебуваючи у містечку Старій Солі Самбірського староства, зчинили бійку з слугою Яна Фредра Андрієм Замойським і завдали йому тілесних ушкоджень. За яких обставин вони там опинилися, з якою метою і як довго перебували у Перемишльській землі, документ не повідомляєl.
Ще дві звістки початку XVII cт. повۥязують Підвисоцьких з Білинськими. З відповідних актів дізнаємося про одруження Фенни, дочки Івана Білинського Тарасовича Івановича з Ігнатом Підвисоцьким (1614 р.) та зречення Фенни зі своїх прав на материнські маєтки у с. Березниці Самбірського повіту на користь Леся Бережницького Гуменовича.li
Погорецькіупродовж XVI ст. зۥявляються в перемишльських актах виключно у статусі шлюбних партнерів котроїсь, або котрогось з представників дрібношляхетських родів Перемишльщини. Таким чином, Федько з Погорець одружився з Ганкою з Ортинич (1523)lii, Матвій Погорецький – з Марією Бачинською (1580)liii, Федько Погорецький Івашкович – з Марією Кульчицькою (1593)liv, Ілля Погорецький – з Анною Луцькою (1598)lv. Самостійно майнових операцій вони не провадять. Не має жодного акту застави, купівлі-продажу, дарування, де б однією зі сторін були Погорецькі. Вони не мали землеволодінь на Перемишльщині, отже, не існувало жодних передумов для їхньої міграції в цей регіон.
Такий стан речей зазнає змін на початку наступного століття. У 1608 р. Тимко Бачинський відступив Григорію Погорецькому Мацейовичу свою частку у с. Бачиніlvi. До кінця 1610-х років його регулярно згадують тогочасні документи в оточенні Бачинських та сусідньої шляхтиlvii. Сучасником Григорія був Прокіп Погорецький, одружений з Марухною Ритаровською (1615)lviii. Він на початку 1620-х років провадив фінансові справи з Марком Височанським, Базилієм Монастирським, Адамом Хлопецьким, шляхтичами Самбірського повітуlix. Їх результатом стало тимчасове отримання в якості застави дворища з корчмою у с . Турۥєlx. Однак, вказане село так і не стало осідком для Прокопа, й Погорецькі у наступні роки тут не зۥявляються.
Путятицькі перебували на Перемишльщині вже на початку XVI cт. Один з них, званий Іваном, володів якоюсь нерухомістю в с. Созані. У 1529 р. вона перейшла до рук Івана Лукавськогоlxi. Інший – Петро – відомий як землевласник у с. Гордині. Його маєтки згодом перейшли до Машка Гординського. Про це відомо з судової справи 1580-х років між Гординськими - нащадками Машка та Городиськими щодо розмежування маєтків у с. Гординіlxii. Оскільки Машко помер між 1528-1532 рр.lxiii, отримання ним маєтків від Петра мало місце у першій чверті XVI ст. Яким чином обидвоє Путятицьких опинилися серед землевласників Самбірського повіту, й чи дійсно мешкали у вказаних селах? На ці питання, на жаль, немає відповіді.
Через кілька десятиліть майнові інтереси представників вказаного шляхетського роду знову спричиняють їхню появу на Перемишльщині. Зокрема, дружиною Стася Путятицького була Ганна Уруськаlxiv. Ганна, починаючи з 1570 р., тримала у заставі від Олекси та Стецька Уруських певні маєтки у с. Заріччі та Лопушній, які заповіла своїм трьом синам Мацею, Грицькові та Івануlxv. Брати не закріпилися у цих маєтностях, відступивши наприкінці 1580-х років заставлене майно спадкоємцям Олекси і Стецька Уруськихlxvi. Проте Путятицькі все одно входять до складу перемишльської шляхти, осівши у сусідньому с. Монастирець. Перша згадка про це датується 1591 р., коли Петро Лужецький відступив свої права на заставу у с. Монастирці Грицьку Путятицькому Стасьовичуlxvii. З прізвиськом „Дідик” Грицько зۥявляється ще кілька разів: у 1598 р. Лесько Монастирський квитував його з 4 зл., у 1599 р.lxviii він квитує Івана, Петра, Гриця Монастирських з 20 зл.lxix, у 1603 р. його та Монастирських Ватушковичів інші Монастирські Кіневичі звинуватили у вбивстві свого брата Гриця Монастирського Кіневичаlxx, у тому ж році Грицько квітував Леська Монастирського Петринина з приводу судового процесу щодо завдання йому тілесних ушкодженьlxxi.
Наступне покоління Дідковичів, ймовірно, продовжувало мешкати у с. Монастирці. Так, Сенько, син Грицька Путятицького Дідика, слуга Андрія Блажівського, оскаржив у Перемишльському гроді Клима Монастирського з приводу нападу та пограбування. Інцидент трапився у с. Монастирціlxxii. У наступному році брат Сенька, священик Іван, позичив 70 зл. Федині Монастирському, за що отримав у заставу певні маєтності у Монастирціlxxiii. Ще один син Грицька - Прокіп, залишив вказане село та перебрався до Сільця, також розміщеного у Самбірському повіті, де у 1619 і 1621 рр. придбав певні земельні частки, набуті від Миська Сілецького Івановичаlxxiv.
Сроковські. У Перемишльській землі Сроковські у XVIст. не проживали, але мали шлюбні звۥязки з місцевою шляхтою. Найраніша така згадка датується 1562 р., коли Микола Унятицький відступив заставлені маєтки в Унятичах своїм сестрам – Марухні Сроковській і Анні Кропивницькійlxxv. Про чоловіка Марухни жодних відомостей немає.
Можливо, їхніми сучасниками були Василь Бачинський і Катерина Сроковська, згадані у 1601 р. як батьки Федька і Юрка Бачинських Василевичів, свідків у справі підтвердження шляхетства Петра Ільницького Телепۥянаlxxvi. Це єдина згадка про подружжя, тому зۥясувати дати їх життя неможливо. Очевидно лише, що йдеться про другу половину XVI ст.
Перед 1583 р., можливо, в тому ж році, Марухна, дочка Івана Сроковського, стала дружиною Василя Бачинського Слотила й зреклася своїх прав на батьківські і материнські маєткиlxxvii.
Нарешті, ще один шлюб мав місце між Тацею Турянською та Стецьком Сроковським. У 1614 р. Турянська зреклася своїх прав на батьківські та материнські маєтки на користь племінників Марка і Миколая Турянськихlxxviii. Її шлюб виник задовго до цієї дати, оскільки на час свого зречення вона вже була вдовою, особою похилого віку. Тут варто вказати на те, що це відгалуженя Турянських не жило у своєму родовому гнізді, а тримало якусь земельну власність у с. Угерці Перемишльської землі та, можливо, якусь нерухомість у Львівській землі. На це вказує факт регулярної появи Івана і Миколи Турянських з с. Мірищова, Івана Турянського з Осталович, Марка Турянського з Волчух на пописах Львівської землі у 1620-30-х рокахlxxix.
Чайківськізۥявляються в Перемишльській землі у перші десятиліття XVI ст., одночасно в кількох осередках самбірської гніздової шляхти. Зокрема, у 1520-х роках якийсь Петро Чайківський Вронбович одружився з єдиною дочкою Климка Білинського Ліга й останній заставив зятю всі свої маєтки у с. Білина Велика (152-1525)lxxx. У 1529 р. Станіслав Чайківський отримав даровизну від Сенька і Проця Винницьких у с. Винникахlxxxi. Через рік якийсь Ілько Чайківський зۥявляється у с. Гордині, що біля Білини Великої, де його боржник Матвій Гординський відступає йому певні маєтки до часу повернення боргу у розмірі 50 гривеньlxxxii. Нарешті, на початку 1550-х років Іван Чайківський Юхан судився з Созанськими Пилиповичами, претендуючи на маєтки своєї баби покійної Фенки Созанської, й домігся свогоlxxxiii.
Усі ці випадки, де Чайківські присутні як одна зі сторін у майнових справах з перемишльською шляхтою, й на різних умовах володіють землевласністю у Гордині, Білині Великій, Винниках, Созані, не спричинили до укорінненя цього роду в жодному зі згаданих поселень. Застави у Гордині і Білині Великій не переросли у повноправну власність й, позбувшись їх, Чайківські зникають з цих сіл. У Созані, відсудивши частку по бабі, Іван Чайківський одразу відступає її позваним, отримавши відповідну матеріальну компенсаціюlxxxiv. Станіслав Чайківський, професійний правник, що виконував обовۥязки пленіпотента у Перемишльському земському суді, відстоюючи інтереси однієї зі сторін, одночасно провадив складні майнові комбінації й власність у Винниках не була його кінцевою метою.
Повторна хвиля міграції Чайківських до Перемишльщини припадає на кінець XVI ст. У 1580-х роках вони зۥявляються у с. Кульчицях. Відомо, що у 1582 р. четверо братів Чайківських Трунковичів дарували свою частку у цьому селі Кульчицьким Дашковичамlxxxv. Питання коли і як Чайківські Трунковичі стали землевласниками серед Кульчицьких, залишається без відповіді. У наступному десятилітті інші відгалуження Чайківських продовжують мігрувати до Кульчиць. До них належить Васко Чайківський, що тримав у 1598 р. у заставі від Сенька Кульчицького Тарасовича половину маєтків останньогоlxxxvi. Якийсь Павло Чайківський, священик у Вошанцях, у 1614 р. разом з дружиною Полахною Кульчицькою Васькович набув землевласність від Васька Кульчицького Тарасовичаlxxxvii. До 1620 р. у Кульчицях мешкали Васько і Пашко Чайківські. Вони дарували свої маєтки Яцьку і Максиму Кульчицьким Дашковичамlxxxviii.
Окремо варто вказати на чисельні шлюби Чайківських з представниками Перемишльщини, які за абсолютною кількістю випереджають аналогічні шлюби решти львівської шляхти. Вони розподіляються наступним чином: з Кульчицькими – 8, Попелями – 5, Сілецькими – 5, Білинськими – 4, Луцькими – 3, Гординськими – 2, Городиськими – 2, Яворськими – 2, Бачинськими – 2, Боярськими – 1, Ільницькими – 1, Уруськими – 1, Турянськими – 1, Замойськими – 1, Кальнофойськими – 1, Тустанівськими – 1, Бережницькими – 1, Літинськими – 1, Заплатинськими – 1, Созанськими – 1, Ортинськими – 1lxxxix. Разом – 45 шлюбів.
Таким чином, у XVI – на початку XVII cт. на теренах Перемишльської землі перебували представники семи дрібношляхетських родів сусідньої Львівської землі. Їхня кількість, час появи та ступінь укоріненості серед місцевої шляхти був неоднаковим. Частина, як, наприклад, Вислобоцькі або Сроковські, зۥявляються епізодично, так і не ставши повноправними власниками земських маєтків у цьому регіоні. Інші були представлені однією - двома сімۥями, які через шлюби змогли увійти до складу перемишльської гніздової шляхти та закріпитися на новому місці (Погорецькі, Путятицькі). Окремо виділяються Добрянські, які ще на початку XVI ст. зۥявилися на Перемишльщині також завдяки шлюбам та осіли відразу у кількох шляхетських родинних гніздах.
Однак слід зазначити, що на фоні кількасот представників дрібної шляхти Перемишльської землі, поява серед них кількох сімей, прибулих з Львівщини, свідчила про доволі низький рівень міграції в цьому напрямку.

i В даному випадку йдеться про Львівську землю без Жидачівського повіту. Переселення жидачівської шляхти розлядатиметься у окремій публікації.

ii Центральний Державний історичний архів України у м. Львові (ЦДІАУ у м. Львові). – Ф. 14. – Оп. 1. – Cпр. 271. – С.419-420.

iii Там само. – Cпр. 19. – С. 821-822.

iv Там само. – Cпр. 261. – С. 48.

v Там само. – Спр. 268. – С. 90.

vi Там само. – Спр. 269. – С, 1269; спр. 271. – С. 1310.

vii Там само. – Спр. 14. – С. 766.

viii Там само. – С. 766.

ix Там само. – С. 288-289.

x Там само. – С. 839-840.

xi Там само. – Спр. 50. – С. 275-277.

xii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 318. – С. 505.

xiii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 275. – С. 1411-1412.

xiv Там само. – Спр. 27. – С. 65-66.

xv Semkowicz Wł. Wywody szlachectwa w Polsce XIV-XVII w. // Rocznik Tow-wa Heraldycznego we lwowie. - 1913. - T. 3 (1911/12). – № 260.

xvi ЦДІАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 269. – С. 1065.

xvii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 37. – С. 27-28.

xviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 29. – С. 171-172.

xix Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 296. – С. 412.

xx Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 36. – С. 190-191, 766.

xxi Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 305. – С. 955; спр. 306. – С. 339-340; ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 49. – С. 1106-1107.

xxii Там само. – Спр. 50. – С. 127-129, 216-219.

xxiii Там само. – Спр. 92. – С. 711-714; спр. 95. – С. 1291-1293.

xxiv Там само. – Спр. 66. – С. 1099-1010.

xxv Там само. – Спр. 68. – С. 606-607.

xxvi Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 330. – С. 274.

xxvii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 61. – С. 818-822.

xxviii Там само. – Спр. 61. – С. 822-827.

xxix Там само. – Спр. 32. – С. 262.

xxx Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 318. – С. 957-958.

xxxi Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 44. – С. 1055; спр. 65. – С. 1013.

xxxii Там само. – Спр. 67. – С. 386-388.

xxxiii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 325. – С. 165-166.

xxxiv Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 65. – С. 1006-1007; спр. 69. – С. 604-605; спр. 73. – С. 793-796; Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 324. – С. 178-179.

xxxv Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 81. – С. 1507-1508.

xxxvi Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 79. – С. 861.

xxxvii Там само. – Спр. 46. – С. 995-996; спр. 63. – С. 781.

xxxviii Там само. – Спр. 62. – С. 888-889.

xxxix Там само. – Спр. 46. – С. 1544-1546.

xl Там само. – Спр. 56. – С. 867-868; спр. 57. – С. 1202-1205.

xli Там само. – Спр. 62. – С. 1623-1625.

xlii Там само. – Спр. 67. – С. 2362-2364.

xliii Там само. – Спр. 95. – С. 578-579.

xliv Там само. – Спр. 90. – С. 892-893.

xlv Там само. – Спр. 81. – С. 2208-2211.

xlvi Там само. – Спр. 90. – С. 889-892.

xlvii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 32. – С. 550.

xlviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – спр. 50. – С. 1436-1438.

xlix Там само. – Спр. 28. – С. 758-759.

l Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – спр. 293. – С. 282.

li Там само. – Спр. 330. – С. 865-867; ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 81. – С. 1267.

lii Там само. – Спр. 9. – С. 9, 391-392.

liii Там само. – Спр. 279. – С. 179-180; спр. 280. – С. 122.

liv Там само. – Спр. 58. – С. 504-505.

lv Там само. – Спр. 63. – С. 1366-1369.

lvi Там само. – Спр. 73. – С. 64-66.

lvii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 324. – С. 1273, 1346-1347; спр. 325. – С. 475-476; спр. 330. – С. 102, 123-124, 1047-1048, 1603-1604; спр. 331. – С. 209, 1089, 1090-1091.

lviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 81. – С. 1020-1021, 1023-1024.

lix Там само. – Спр. 92. – С. 468-469, 1898-1899; спр. 95. – С. 258-260.

lx Там само. – Спр. 95. – С. 255-258.

lxi Там само. – Спр. 9. – С. 710-711.

lxii Там само. – Спр. 279. – С. 567-569; ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 299. – С. 2477.

lxiii У 1528 р. Машко разом з братом Андрієм позивався до земського суду Федором Городиським Чоботом, а у 1532 р. у справі його синів з Станіславом Одровонжем він названий покійним (“olim Maszko”) (ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 7. – С. 677; спр. 9. – С. 1009-1010)

lxiv Принагідно, слід зазначити, що подружні пари Уруські-Путятицькі зустрічаються неодноразово. Наприклад, Іван Монастирський – Маргарета Путятицька (1557), Іван Уруський Стецькович – Марія Путятицька Іляшовичівна (1579-1589), Андрій Путятицький – Фенна Монастирська (1591) (ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 270. – С. 111; спр. 36. – С. 878-879; спр. 48. – С. 21-22; спр.52. – С. 834-835).

lxv ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 24. – С. 764-765; спр. 46. – С. 1104.

lxvi Там само.

lxvii Там само. – Спр. 52. – С. 96-97.

lxviii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 314. – С. 81-82.

lxix Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 64. – С. 200.

lxx Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 319. – С. 1896.

lxxi Там само. – Спр. 319. – С. 490.

lxxii Там само. – Спр. 89. – С. 74.

lxxiii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 90. – С. 262-265.

lxxiv Там само. – Спр. 89. – С. 337-338; спр. 92. – С. 1725-1727.

lxxv Там само. – Спр. 20. – С. 486.

lxxvi Там само. – Ф.13. – Оп. 1. Спр. 395. – С. 1102.

lxxvii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 31. – С. 708-709.

lxxviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 79. – С. 760-761.

lxxix Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K.Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. – Lwów,1909. – T. XX. –S. 190, 242, 256, 277, 238,

lxxx ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 8. – С. 442-443, 549-550.

lxxxi Там само. – Спр. 9. – С. 740.

lxxxii Там само. – Спр. 17. – С. 107-109.

lxxxiii Там само. – С. 13-14; спр. 265. – С. 27.

lxxxiv Там само. – Спр. 265. – С. 27.

lxxxv Там само. – Спр. 39. – С. 854-858.

lxxxvi Там само. – Спр. 63. – С. 1405-1406.

lxxxvii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 330. – С. 133-134.

lxxxviii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 90. – С. 518-521, 812-814.

lxxxix Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 295. – С. 205; спр. 298. – С. 201-202; спр. 315. – С. 1379; спр. 323. – С. 727-728, 1551; спр. 328. – С. 538, 868, 869, 1047-1048; спр. 329. – С. 1461-1462; спр. 330. – С. 191-192; спр. 331. – С. 203-204, 618-619, 1095; ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. – С. 139, 1063; спр. 14. – С. 840; спр. 17. – С. 223, 527; спр. 19. – С. 123-124, 344-345, 535-536; спр. 24. – С. 616-617, 766, 768-769, 938-939; спр. 35. – С. 783-784; спр. 37. – С. 1056; спр. 38. – С. 308; спр. 43. – С. 615, 986-987; спр. 44. – С. 1831-1832; спр. 47. – С. 18a-19, 104-105; спр. 48. – С. 564-565; спр. 51. – С. 946; спр. 53. – С. 428; спр. 55. – С. 352-354; спр. 56. – С. 310-314; спр. 57. – С. 759-760; спр. 63. – С. 702, 1292; спр. 64. – С. 1534; спр. 65. – С. 155-157; спр. 73. – С. 973-975, 978-980; спр. 81. – С. 1086; спр. 89. – С. 2083-2084; спр. 91. – С. 1171-1174, 1178, 1440; спр. 275. – С. 22; спр. 279. – С. 38-39.

 

Ігор Смуток. Дрібношляхетські роди Львівської землі на Перемишльщині у XVIпочатку XVII ст. У статті розглядаються міграції шляхти з Львівської землі на схід до сусідньої Перемишльської землі. зۥясовується, які саме роди або їхні відгалуження були задіяні у цій міграції. Автор детально описав обставини, за яких відбувалася міграція, показав коли і де вони починають зۥявлятися на Перемишльщині. Автор дійшов висновку, що міграція сяноцької шляти відбувалася за кількох обставин: набуття земельної власності, одруження з вихідцями Перемишльщини.

Ihor Smutok. Small gentry families of Lviv land in Peremyshl land in XVI – beginning of XVII cent. The article deals with gentry migration from Lviv land to neighboring Peremyshl territory. We find out what families or their branches were involvend in the migration. The author described in detail the conditions under which the migration took place, showed when and where they began to appear in Peremyshl land. The author came to the conclusion that migration of Lviv gentry took place under several conditions: receiving of land property, marriage to Peremyshl land natives.