УДК 94(477.83)”16-17”                                                                                                            Ігор СМУТОК

 

ДРІБНОШЛЯХЕТСЬКІ РОДИ СЯНОЦЬКОЇ ЗЕМЛІ НА ПЕРЕМИШЛЬЩИНІ У XVI–ПОЧАТКУ XVII СТ.

 

У статті розглядаються міграції шляхти з Сяноцької землі на схід до сусідньої Перемишльської землі. З’ясовується, які роди або їхні відгалуження були задіяні у цій міграції. Автор описав обставини, за яких відбувалася міграція, показав коли і десаме вони осіли на Перемишльщині. Автор дійшов висновку, що міграція сяноцької шляти відбувалася за кількох обставин: набуття земельної власності, одруження з вихідцями Перемишльщини та отримання у пожиттєве володіння маєтків у Самбірському та Перемишльському староствах.

Ключові слова: шляхта, рід, переселення, Сяноцька земля, одруження.

 

Історико-демографічні дослідження є один з перспективних напрямків вивчення соціальної історії. Вони дозволяють відслідкувати кількісні та якісні зміни в суспільстві, уяснити передумови та наслідки таких змін. Очевидно, такого роду напрацювання повинні опиратися, в першу чергу, на дослідження локальних соціальних груп. Адже певним узагальненням повинна передувати клопітка скурпульозна робота, спрямована на вияснення таки аспектів, як коливання чисельності, структури сім’ї, міграції та соціальної мобільності в межах певної соціальної групи.

В межах цієї публікації пропонується розглянути вказану проблематику на прикладі дрібної шляхти та показати, яким чином і в яких масштабах відбувалася інтеграція представників вказаної соціальної групи із Сяноцького повіту в дрібношляхетський соціум Перемишльщини.Цю тезу спробуємо продемонструвати на прикладі, вивчення міграції вихідців з дрібношляхетських та війтівських родів Сяноччини до Перемишльської землі у XVI – початку XVII ст.

Напрацювання з історичної демографії достатистичного періоду відсутні у вітчизняній історіографії. Як, зрештою, до останнього часу не провадилися на науковому рівні студії з історії руської шляхти Перемишльської землі XVI – XVIIІ ст. Все це зумовлює новаторських характер даної публікації.

Рівень контактів та ступінь інтеграції кожного з цих шляхетських родів з перемишльською гніздовою шляхтою був різний. Аналіз відомостей про такі контакти та пересування, виявлених в перемишльських гродських і земських актах вказує на існування кількох найбільш типових моделей:

1.Поодинокі вихідці з шляхетських родів Жидачівщини провадять фінансово-господарські справи або укладають шлюби з представниками перемишльської шляхти. Про їхнє тимчасове чи тривале проживання на території Перемишльської землі говорити не доводиться. До таких, зокрема, належали:

Дверницькі. Цей рід з’являється в перемишльських гродських та земських актах у 1590-х роках. Все це акти стосовно шлюбів того або іншого представника роду Дверницьких, що родичався з місцевими дрібно шляхетськими родами Перемишльщини. Серед них, зокрема, - Комарницькі, Бандрівські, Негребецькі, Лопушанські. Натомість зовсім не має майнових угод за винятком однієї – у 1607 р. Юрко Корчинський Пущин відступив всю свою частку в Корчині, стрийського повіту Миколаю Двірницькому XLVIII, 558-560. На початку XVII ст. Дверницькі були землевласниками в Устриках. Однак з документу не відомо про які саме йдеться – Устрики Верхні в сяноцькій землі чи Устрики Долішні – в перемишльській земліLII, 424-426. Все це дає підстави стверджувати про відсутність Двірницьких серед землевласників перемишльської землі у вказаний період.

Затварницькі. Дочка Симеона Затварницького Марія, була дружиною Іванка Волошиновського, попа з Волошинової самбірського староства (1606), Матвій Затварницький одружився з Анною, дочкою Миколая Терлецького (1614), Петро Затварницький, брат Матвія, - з Марією, дочкою Ргрицька Яворського (1614). У 1611, 1612 рр. Симеон Затварницький квитуваав, відповідно, Петра Нанівського та Дем’яна Бережанського з суми 200 зл. У 1620-ті роки Затварницькі була Власниками землі у Сянках  XLVII, 998; L, 524-525; LI, 1743-1744; LIII, 1738-1739, LIV, 403-405.

Розпутенські. В 1612 р. Грицько Височанський Смокович позивав Петра Височанського Швабовича та його спільника Грицька Розпутенського зприводу завдання тілесних ушкоджень XXVII, 1152-1154.

Сянські. Андрій Сянський Савчич, його син Сенько у 1590-х роках мали кредитно-грошові справи з Петром Чернецьким, Васьком Височанським Васьковичем, Адамом Дверницьким XLII, 573-574; XLIII, 949, 1067; XLIV, 325.

2. Представники дрібношляхетських родів Сяноцької землі, які не тільки одружуються з такими ж представниками Перемишльщини, а й провадять господарські справи, результатом яких є тимчасове володіння або користування земельною власністю в родинних гніздах сусідньої перемишльської шляхти. До таких належали:

Полянські. Подібно до Дверницьких рід Полянських присутній у документах Перемишльського гроду та земського суду, як правило, у статусі однієї зі сторін подружжя. Марія, дочка Петра Полянського та її чоловік Миколай Височанський Янкович. (1567, 1586, 1589), Іван полянський та його дружина Анна. Дочка Іллі Чернецького (1585), Федір Полянський – Софія, дочка Павла Ільницького Рибки (1572). Є декілька кредитно-грошових справ між Іваном і Миколою Височанськими Янковичами та Іваном Полянським (1586, 1590, 1593) та Павлом Канівським і Михайлом Полянським (1612), Валеріаном Страдомським та Георгієм Полянським (1613) VI, 454; XIV, 372; XVII, 391-392; XXVIII, 190-191; XXX, 398; XXXIII; XXXIV, 35-36, 1001-1002; XXXV, 686-688; XXXVII, 883-885, XL, 1407.

Всі вони безпосередньо не вказують на присутність Полянських в Перемишльщині, але два документи цього ж періоду, все ж таки дають підстави говорити про це. Перший – судова скарга Павла Комарницького Дружби на князя з Козьової Івана Бубона та Івана Міщовського з приводу завдання тілесних ушкоджень. Село Козьова, розміщене в гірській частині Стрийського повіту біля Сколе, назване “тенутою” Івана Полянського (1585). Другий – квит Федька та Яцька Ільницьких, виданий Петру Полянському та Міщовським Олеськовичам, яким останні звільнялися від судового процесу з приводу “викочування” 6 підданих з Ільника до села Плав’є, також розміщеного в сколівських горах (1584). Таким чином, у середині 1580-х років Полянські мешкали у Стрийському повіті, правда. Невідомо, за яких обставин вони там опинилися і як довго там перебували XI, 196-197; XXXIII, 648.

3.Шляхетські роди, що перебували в тісних родинних і майнових контактах з Перемишльщиною. Окремі їхні вихідці зуміли набути тут земельну власність та заснували власні відгалуження, повністю інтегровані в місцеве шляхетське середовище й не пов’язані, або слабо пов’язані з рештою роду та родинним осідком.

Боберські. Князі з Боберки Сяноцької землі, що межувала з Самбірським повітом ще у 1570-х роках мали родинні контакти зі шляхтою вказаного повіту. Так, Яцько Матківський взяв за дружину Настю, дочку Василя Боберського (1577) XXXI, 279-280. В наступному десятиліття якийсь Сенько Боберський опинився в Кропивниках, як власник земельної частки, набутої від Грицька Кропивницького Черкаса (1586). Мабуть, це той самий Шимко Боберський, добре знаний за актами Самбірської економії, який у 1598-1601, 1608-1618 рр. рр. займав уряд Дністрового крайника й володів війтівством і попівством у Лопушанці Леховій, гайдуцьким ланом у Міхновці Самбірського староства XII, 437-438; LVI, 17зв., 51зв., 150, 769-769зв , 742зв.-743, 889, LVII, 43зв., 161зв.-162, 297-297зв.. Троє його синів – Іван, Ясько, Ілля – також були посесорами в Лопушанці Леховій. Ясько, мабуть старший син, займав у 1618-1620, 1623 р. уряд дністрянського крайника. Цікаво, що в одному з документів він підписався як Ясько Боберський з Кропивника (1626), що наводить на думку про походження Боберських з Кропивника Дрогобицького староства, як відгалуження Кропивницьких LVII, 143зв.-144зв.; 151-151зв., 168, 189-189зв., 218зв.-219, 209зв.-210, 300зв.-301, 349зв., 357, 387, 525.

Добрянські. Одневідгалуження цього роду з’явилося в Самбірському повіті наприкінці XVI ст. Перша згадка це датується 1579 р., коли Іван Добрянський на прізвисько Сокіл отримав привілей від Стефана Баторія на пожиттєве володіння війтівством-князівством у Ластівках Самбірського староства. З пізніших документів відомо, що Іван Добрянський також володів князівством у сусідньому селі Свидник, однак з якого саме часу не встановлено (відповідний королівський привілей на нього поки що не віднайдений) XXIX, 55-58; XLVI, 1563-1565; LX, 314.

Щойно з’явившись у Перемишльщині Іван Добрянський Сокіл та шестеро його синів стають активними учасниками різноманітних майнових трансакцій за участю місцевої дрібної шляхти.

У перші роки XVI ст. вони вже виступають серед власників земельних наділів у кількох шляхетських гніздах.

Зокрема у 1597 р. Грицько Бориславський заставив Івану Добрянському частку в с. Кропивнику Дрогобицького староства. Через тринадцять років Іван вже був власником земельного паю в цьому селі, набутого від спадкоємців покійного Андрія Кропивницького Зубаля. Десь у цей час поряд з Іваном з’являється брат Сенько Добрянський Соколович. Про його землевласність у Кропивнику певний час не було жодних відомостей. Принаймні на 1621 р. достовірно відомо, що він володів земельною чвертю, яку відступив Івану Брилинському Михайловичу  XXV, 195-196; LIV, 755-758.

У 1605 р. Павло Монастирський Грицинич з сином Базилієм а також Андрій Монастирський Грицинич відступили весь свій маєток у с. Монастирці Самбірського повіту Івану Соколу та його синам Івану і Іллі Добрянським. Щоправда ця трансакція заперечувалася Височанськими Зеленковичами й у наступні роки нові власники змушені були через перемишльський гродський суд відстоювати свої права. У 1607-1608 рр. Ілля Добрянський розширив свою власність в Монастирці за рахунок землі, набутої від Грицька Монастирського Івановича XXI, 879-880; XXI, 434; XXIII, 391; XLVI, 1125-1128, 1157-1159; XLIX, 563-566.

Однак в цьому селі Добрянські не закріпилися. Вже через два роки Ілля збувся частки, отриманої від Грицька Монастирського Івановича на користь Мартина Ясеницького. А перед 1612 р. Добрянські повністю відступили свій маєток в цьому селі Олександру Угерницькому XXIV, 603; XXVII, 1118-1119.

З-поміж синів Івана Добрянського Соколовича виділявся вже згадуваний син Ілля. Його земельні інтереси, на відміну від батька та братів, не обмежувалися лише війтівствами-князівствами у Ластівках та Свитнику й часткою у Монастирці.

У 1609 р. Ілля з’являється у с. Созані Самбірського повіту. Де він отримав у заставу від Грицька Созанського Романовича половину млина. Через кілька років він вже був повноправним власником підданого з землею у Созані, набутого від Височанських Зеленковичів. У 1615 р. Ілля скупив всю частку звану “Верижата” в Созані від іншого представника роду Височанських – Петра Васьковича. А в у 1620 р. від його брата – Івана Васьковича. Таким чином, земельний пай, яким володіли Височанські у Созані впродовж XVI ст. опинився у руках Добрянських Соколовичів XXIV, 1082; XXVII, 788; LI, 340-342; LII, 1291-1293.

У 1610-20-ті роки мав Ілля Добрянський Соколович якісь майнові справи з Ільницькими та володів землею в Лосинці та Ільнику. Так у 1619 р. він отримав від Івана Ільницького Фединича дворище в с. Лосинці. В наступному році Ілля отримав від Сенька Яворського Олехновича ще півдворища в Ільнику і тримав якісь земельні застави від Грицька Матківського та Костя Кречківського в тому ж селі. LII, 1789-1791; LIII, 1252-1255, 1271-1275; LV, 53-55, 459-463.

Одночасно, Ілля провадить майнові справи у сусідньому селі Яворі. У 1620 р. Андрій Яворський Горошкович відступив йому свого підданого разом з рухомим і нерухомим майном. XLVIII, 109-110; LIV, 1899-1902.

Таким чином, за три десятиліття Добрянські Соколовичі розселилися у Самбірському та Дрогобицькому повітах Перемишльської землі, тримаючи два князівства в Ластівках та Свитнику й земельні частки в Кропивнику, Созані, тимчасово в Монастирці, Ільнику та Яворі.

Варто зазначити, що перебравшись на Перемишльщину Добрянські Соколовичі ще певний час не поривали з Сяноччиною. Зокрема, у 1597 р. Іван Добрянський Сокол, тримав у заставі с. Сянки від Петра Чернецького, та отримав ще якусь маєтність у сяноцькій землі від останнього у вигляді донації XLII, 576-577; XLVI, 1132-1134.

Брилинські. Появі Добрянських Соколовичів у Перемишльській землі передувало переселення якогось Конрада Добрянського з Доброї до Брилинців у Перемишльському старостві та започаткування ним роду Брилинських. Коли саме це сталося – невідомо. У акті виведення шляхетського походження Брилинських 1582 р. Стефан Брилинський, який, власне, ініціював цю процедуру, названий правнуком Конрада X, 131-134. Таким чином, можна припустити, що Добрянські набули війтівство у Брилинцях наприкінці XV – на початку XVІ ст.

У 1560-1570-х роках Брилинські мали якість справи з Копистянськими. Останні заставляли Брилинським свою нерухомість у Копистні. Однак, невідомо, чи володіли Брилинські якоюсь власністю у згаданому селі II, 24-25; III, 45-46.

На початку XVII ст. Іван Брилинський Михайлович опинився в Кропивнику Дрогобицького повіту, набувши землі Дмитра Височанського (1615) та Сенька Добрянського Соколовича (1621) LI, 448-451; LIV, 755-758.

Должанські, Кривецькі. Посесори війтівства в Довжках Самбірського староства, що прибрали собі відповідне прізвисько Должанські на початку XVIII ст. писалися Должанські з Доброї. Отже, вони також були вихідцями з Сяноччини та ще одним відгалуженням Добрянських. Засновник роду – Іван (?Грицько?) на прізвисько Шукан (?Шулян?) не відомо у якому році отримав королівський нонсенс на право викупити війтівства у Дольках та Кривому від Івана Завадського. А у 1578 р. він відступив свої права на ці війтівства синам: Грицькові – у с. Криве, Остафію – у с. Должках. Від першого виводяться Кривецькі, що залишалися війтами в Кривому до кінця XVII ст., від другого – Должанські LIX, 43; LX, 162.

Чернецькі. Чернецькі з’явилися вперше в Перемишльщині у середині XVI ст. як посесори відразу двох війтівств-князівств у самбірському старостві. Це Стецько Чернецький – у Яблінці Чернецького (1554), та його брати Петро і Андрій – у с. Сторона (1561, 1566). До кінця XVI ст. Чернецькі отримали війтівство у Ботельці – Грицько Чернецький у 1566 р. – та село Сможа в тому ж старостві. Нарешті, у 1606-1621 рр. Васько Чернецький Стецькович був державцею с. Ісаї. Таким чином. На початок XVII ст. в руках Чернецьких було 4 війтівства та село в Самбірському старостві I, 364; LVI, 485-485зв., 571зв.-572, 766; LVII, 309зв.-310; LVIII, 559зв.-560зв.; XXI, 121-122; LX, 92; 1, 55; 2, 3309, 3353, 8224; 3, 8961.

Одночасно Чернецькі беруть активну участь у земельних та кредитно-грошових справах місцевої шляхти, стаючи поступово землевласниками в шляхетських маєтках.

Так, з-поміж 4 братів, що мешкали у Стороні – Петро, Місько, Іван, Андрій – найстарший Петро Чернецький з кінця 1570-х років утримує у заставі землі та підданих в селах Урожі, Лопушній, від: Микити Унятицького (1577), Стецька Монастирського (1584), Івана Уруського Малковича (1584), Федька Височанського Михайловича (1590), Андрія Монастирського Грицинича (1590). На початок XVII ст. Петро та його син Іван вже були землевласниками в Урожі та Лопушні. Здається, це сталося не в останню чергу, через одруження Петра з дочкою Василя Татомира Вовка, також землевласника в згаданих селах XXXIII, 381-382, 992-993; XXXVI, 16-17; XXXVIII, 1249-1251, 1356-1357; L, 1462-1464.

На початку 1590-х років в цих селах з’являється племінник Петра, Васько Чернецький Грицькович з Ботельки. Цьому передувало його одруження з дочкою Андрія Уруського Корбльовича. У 1592 р. він тримав у заставі від Івана Уруського Фільчовича одного підданого та певну власність від спадкоємців свого тестя, однак вже в 1594 р. відступив всю нерухомість в Урожі та Заріччі Стецьку Монастирському. Брат Петра – Андрій Чернецький – у 1572 р. тримав у заставі 4 підданих від Яцька Блажівського Телепи у с. Блажів IV, 386-388; VI, 325; XXXIX, 615-617.

Чернецькі з Яблінки та Сможі мають справи з шляхтою гірської південної частини Самбірського повіту. Зокрема, Стецько з Яблінки тримає в заставі від Миська Яворського 4 кметів у с. Явора (1584), а його син Дмитро – від Федька Ільницького якусь нерухомість в с. Ільнику (1594). Ще один син Стецька – Андрій – у 1614 р. позичив Івана Турецькому Михайловичу 1000 зл., за які отримав у заставу 10 підданих у с. Турка XXXIII, 1683-1684; XLI, 314; L, 1274-1277.

Вдалося вкорінитися Чернецьким зі Сможі в сусідньому шляхетському селі Матків. У 1590 р. сини Іллі, Іван і Стефан, отримали від Івана Комарницького Дубчовича якісь землі в цьому селі. Згодом, Стефан Чернецький зі Сможі у 1595 р. набув 10 прутів в сусідньому селі Маткові від Яця Матківського Перчовича V, 1004-1007; XVI, 789-790.

Таким чином на початок XVII ст.. Чернецькі з Сторони володіли земьскими маєтками в Урожі та Лопуш ній, Чернецькі зі Сможі – у Маткові.

Телешницькі. Ймовірно, походили з Сяноцької землі з котроїсь із Телешниць – Федорової (Ошварової) або Сянської (Сянової), де були посесорами солтиства. Судячи з прізвиська Івана Телешницького – Гошвай (hoszway) та Василя Телешницького – Ошварович (Oszwarowicz) йдеться все таки про першу XXVI, 1171; XXVIII, 394.

Телешницькі з’являються у документах Перемишльського гроду наприкінці 1570-х років. На той час якийсь Ілля Телешницький був війтом у с. Катині Перемишльського староства (1577), а Федько і Лехно, батько й син, Телешницькі тримачами заставленої земле власності у сс. Терлі, Любохові, Росохах (1581). На початку XVII ст. Телешницькі продовжували залишатися посесорами війтівства у с. Катині та мали якусь земельну частку у Стажаві, перемишльсьского повіту (1615) VII; 325-327; IX, 232; XXVI, 1171; LI, 2205-2208.

Очевидно, що міграція вказаного періоду якісно відрізнялася від міграції XV ст. У попереднє століття вихідці з Сяноччини переселялися, отримуючи на новому місці маєтки у повноправне володіння. Таким чином, Блажівські отримали Блажів та Волю Блажівську, Попелі – Попелі та Котів. Вже у наступному столітті такі можливості зникли, натомість використовувалися інші засоби. Це, насамперед, набуття війтівств у короліщинах. Всього 12 війтівств у руках представників з Сяноччини. Друге – скуповування земських маєтків у перемишльської шляхти. Цікаво, що таким трансакціям як правило передувало укладення шлюбів з представниками місцевих шляхетських родів.

У перспективі, дослідження інших напрямків міграції, як то з Львівської та Галицької земель а також з поза меж Руського воєводства дозволить відтворити комплексну картину формування складу шляхетського стану Перемишльської землі Давньопольського періоду.

 

Джерела та література

 

 

І. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІА України у м. Львові). – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 34.

ІІ. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.36.

ІІІ. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.37.

IV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 60.

V. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 61.

VI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 290.

VII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 293.

VIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 295.

IX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 297.

X. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.299.

XI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 301.

XII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 302.

XIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 303.

XIV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 305.

XV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 306.

XVI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 307.

XVII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.310.

XVIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.312.

XIX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.313.

XX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.316.

XXI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.321.

XXII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.322.

XXIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.323.

XXIV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.325.

XXV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.326.

XXVI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 327.

XXVII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.328.

XXVIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 329.

XXIX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.330.

 

XXX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 24.

XXXI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 34.

XXXII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 35.

XXXIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 43.

XXXIV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 45.

XXXV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 46

XXXVI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 47.

XXXVII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 48.

XXXVIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 49.

XXXIX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 51.

XL. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 57.

XLI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 59.

XLII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.62.

XLIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 63.

XLIV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 65.

XLV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 67.

XLVI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 70.

XLVII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 71.

XLVIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 72.

XLIX. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.73.

L. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 79.

LI. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.81.

LII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 89.

LIII. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.90.

LIV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.92.

LV. ЦДІА України у м. Львові. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.96.

 

LVI. Наукова бібліотека Львівського національного університету ім. І. Франка. Відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф.П. Максименка (далі – НБ ЛНУ. ВРСРК). – Архів Самбірської економії. – Спр. 517/ІІІ.

LVII. НБ ЛНУ. ВРСРК. – Архів Самбірської економії. – Спр. 518/ІІІ.

LVIII. НБ ЛНУ. ВРСРК. – Архів Самбірської економії. – Архів Самбірської економії. – Спр.548/ІІІ.

LIX. Львівська наукова бібліотека НАН України ім.. В. Стефаника. Відділ рукописі. – Ф. 5 “Осолонські”. – Спр.2837/ІІІ

LX. Archiwum Glówne Akt Dawnych w Warszawie, Archiwum Zamojskich. – Nr 2978.

 

1. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1993.

2. MatricularumRegniPoloniaeSummaria (далі – MRPS). – Varsovia, 1965. – P.5, V.1.

3. MRPS. – Varsovia, 1965. – P.5, V.2.

 

Ігорь Смуток. Дрібношляхетські роды Сяноцкой земли на Перемишльщине у XVI–начале XVII вв. в статье расматривается миграция шляхты з Сяноцкой земли на востокв соседнюю Перемишльскую землю. Уясняеться, какие родыили ихниеответвления принимали участие в этой миграции. Автор разкрыл обстоятелства миграции, показал когда и где именно они разместились на Перемишльщине. Автор пришол к выводу, что миграция сяноцкой шляхтыосуществлялась приналичи таких остроятельств: приобретение земельной собственности, брак с выходцами з Перемышльщины, получение у пожизненное владение владений в Самборском и Перемищльском староствах.

Ключевые слова: шляхта, род, переселение, Сяноцка земля, брак

 

Ihor Smutok. Small gentry families of Syanok land in Peremyshl land in XVI – beginning of XVII cent. The article deals with gentry migration from Syanok land to the east to neighboring Peremyshl territory. We find out what families or their branches were involvend in the migration. The author described in detail the conditions under which the migration took place, showed when and where they began to appear in Peremyshl land. The author came to the conclusion that migration of Syanok gentry took place under several conditions: receiving of land property, marriage to Peremyshl land natives and receiving of life tenue of property in Sambir and Peremyshl regions.

Key words: gentry, famili, migration, Syanok land, marriage-