Смуток Ігор

ГРОДСЬКІ І ЗЕМСЬКІ АКТИ ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ГЕНЕАЛОГІЇ ШЛЯХЕТСЬКИХ РОДІВ ПЕРЕМИШЛЬСЬКОЇ ЗЕМЛІ ПРАВОСЛАВНОГО (ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО) ВІРОВИЗНАННЯ (XVI - XVIII ст.)

У статті аналізується комплекс джерел XVI – XVIII ст. – гродські і земські акти. Вони розглядаються як генеалогічне джерело для вивчення родоводів шляхти православного (греко-католицького) віровизнання, котра мешкала на теренах Перемишльської землі. Автор з’ясовував, що вказаний різновид історичних документів є доброю джерельної базою, показав котрі чинники визначали їхню повноту та всебічність.

Ключові слова: гродські акти, земські акти, шляхта, генеалогія.

 

Джерельна база для дослідження родоводів шляхти православного (згодом унійного) віросповідання XV – початку XX ст. складається з кількох основних груп. Для останніх двох століть це парафіяльні метрики, запроваджені австрійською владою у 1785 р. [12,13]. Другу групу становлять документи, що утворилися під час процедури підтвердження шляхетського походження та отримання відповідного статусу за нової австрійської влади наприкінці XVIII – на початку XX ст. Матеріал, що міститься в них, дозволяє здійснити генеалогічну реконструкцію, як правило, до початку XVIII ст. [14] Нарешті, третя група складається з актів гродських і земських судів, котрі функціонували на території Руського воєводства з 1430-х років й до 1783 р.

Брак окремих документів з перших двох комплексів, котрі хронологічно охоплюють період останніх трьох століть, до певної міри можна компенсувати іншими матеріалами. Адже з періоду австрійського панування в Галичині відклалися архіви багатьох урядових установ - як крайових, так і на місцях. Вони інформують про склад населення краю, його окремих циркулів, повітів, міст та сіл [15]. Натомість для XV – початку та середини XVIII ст. такої джерельної бази, здатної за відсутності актів гродських та земських, замістити їх, немає. Ця обставина зумовлює цінність останніх як генеалогічного джерела для вивчення руської шляхти, зокрема, Перемишльської землі.

Історія функціонування земських і гродських канцелярій та джерелознавчий аналіз документів, котрі вони продукували, були предметом вивчення як українських, так і польських істориків. Наявний на сьогодні відповідний науковий доробок, що нараховує кількадесят позицій, загалом дозволяє скласти уявлення про те, як створювалася документація гродських і земських установ, які існували в різний час, про її різновиди та їхню джерелознавчу вартість [5, 6, 8-10, 16-18]. Однак, розробка цієї проблематики ще не сягнула того рівня, котрий передбачає аналіз документального комплексу через призму вирішення окремих конкретних дослідницьких завдань. На сьогодні в розпорядженні історика лишень кілька такого роду розвідок. Зокрема, Я. Ісаєвич та В. Атаманенко вивчали акти гродські і земські як джерело до історії селянства і аграрних відносин [1, 7], а Г. Виноградов – до історії міських цехів [2]. О. Вінниченко у одній зі своїх рецензій вказав на акти гродські і земські Руського воєводства як потенційне джерело для вивчення історії євреїв на теренах вказаного воєводства [3]. Проценко розглядали їх як під ставову базу для розвитку спеціальних історичних дисциплін [12]. Нарешті, І. Ворончук, підготувавши генеалогічне дослідження шляхетських родів Волині XVI – першої половини XVII ст., один з розділів присвятила огляду актової документації як генеалогічного джерела (в даному випадку йдеться про гродські і земські книги Волинського воєводства, що знаходяться в Центральному історичному архіві України у м. Києві) [4].

Мета даної публікації – проаналізувавши джерелознавчий потенціал земських і гродських актів, таким чином уяснити, наскільки уміщена в них інформація до генеалогії руських шляхетських родів Перемишльської землі повна, та які обставини визначають рівень її репрезентативності.

Гродські та земські суди та відповідні канцелярії з’явилися в Галичині у 1430-х роках. На початках вони функціонували в кожному повіті, які, на думку П. Домбковського, дублювали колишні руські волості [18, с. 4-5]. Втім, з часом окреслилася тенденція поступової ліквідації окремих з них. Таким чином, на кінець XVI – XVIII ст. гродські і земські суди діяли, якщо брати Перемишльську землю, у Перемишлі та Переворську, у сусідніх Львівській землі – у Львові і Жидачові, Сяноцькій – у Сяноку. Створена в них актова документація дійшла до нашого часу майже в повному обсязі і неушкодженою, за винятком актів жидачівскього гроду та земського суду, з яких на сьогодні в розпорядженні істориків лише документи другої половини XVII – XVIII ст. та поодинокі акти XVI ст. [16]. Не збереглися натомість документи ліквідованих у XV –XVI ст. земських та гродських судів Дрогобича, Мостиська, Лежайська, Ряшіва, Стрия, Ланцута тощо, за винятком однієї гродської книги з Самбора 1530-1537 рр. [8, с. 13; 18]

Кожен шляхтич міг звертатися до будь якого гроду або земського суду Речі Посполитої для уладнання своїх судових та цивільних справ. Якщо у XV – першій XVI ст. щодо цього й існували певні територіальні обмеження, то пізніше вони повністю зникли. Попри цю обставину, як засвідчує побіжний огляд гродських і земських актів, шляхта певного повіту або землі віддавала перевагу місцевому гроду та земському суду. Перемишльська земля не становила винятку – основний масив відомостей про абсолютну більшість місцевих руських родів знаходиться серед актів перемишльського гроду та земського суду.

Поза тим, документи стосовно перемишльської шляхти зустрічаються у відповідних актах Жидачова, Львова та Сяноку. Як правило, це зумовлено проживанням окремих родів на пограниччі з Львівською і Сяноцькою землями. Зокрема, Крушельницькі, Підгородецькі, Корчинські, Любенецькі, Скольські, Семигинівські та інші власники земельних часток в шляхетських гніздах Стрийщини віддавали перевагу Жидачівському гроду і земському суду й у перемишльських актах з’являються вкрай рідко. З початку XVII ст. до них приєднуються роди зі східної частини Дрогобицького повіту, що мешкали в сс. Криниці, Бориславі, Попелях, Уличному тощо [21, 22].

Шляхта сс. Луки, Гордині, Білини Великої, Канафостів та Шептиць, розкинутих коло Дністра, перебували в тісних контактах з шляхтою сусідніх Чайкович та Колбайович, що у Львівській землі, володіли там окремими земельними частками й в однаковій мірі їздили як до Перемишльського, так і до Львівського гроду та земського суду.

В гірській частині Перемишльського повіту на межі із Сяноцькою землею опинилося родове гніздо Терлецьких сс. Терло, Розсохи та Любохова. Місцева шляхта та війтівсько-князівські родини волоських сіл Стрвязької країни час від часу з’являються на сторінках сяноцьких гродських і земських актів.

Владислав Лозинський у своїй відомій праці “Prawem i lewem”, пишучи про дрібну шляхту, яку він ототожнював з православною шляхтою, зазначав її постійну присутність на сторінках гродських і земських актів. На його думку, третина окремо взятої актової книги – це власне судові та цивільні справи, що так чи інакше дотичні до вказаної групи привілейованого стану [19, с. 211]. Більш докладне вивчення цього аспекту виказує дещо інакші обсяги.

Зокрема, для перемишльських земських книг відсоток документів руської шляхти, чи то пак з відомостями про неї коливаються, як правило, в межах 15 – 25 %, що в середньому становить 20%. Трапляються і більші відхилення. Наприклад, у записах 1557-1564 рр. таких актів майже 50%, натомість у 1620-х роках, що були періодом інтенсивних татарських нападів та значних демографічних втрат, спостерігається зменшення до 7%. Загалом земські акти демонструють відносну стабільність, впродовж півтора століття до середини XVII ст. Щойно починаючи з неспокійних 1650-х років діяльність земського суду та його канцелярії починає занепадати, а згадки про представників руських шляхетських родів Перемишльської землі рідшають. У другій половині XVII ст. лише 10% окремо взятої актової книги відведені під документи, де присутня руська шляхта [50-61].

Перемишльські гродські книги інскрипцій (записів) виказують дещо інакші відсотки. Тут кількість відповідних записів коливалася у XVI – XVII ст. в межах 20-30 %. Лише у 1620-1640-х роках цей показник зменшувався до 10-15 %. У XVIII ст., починаючи з другого десятиліття, представники руських шляхетських родів з’являються ледве не в кожному другому документі окремо взятої актової книги. Таким чином, спостерігається зростання до 50 %, подекуди 60 % [24-32].

Документи, що стосуються руської шляхти, в перемишльських гродських книгах реляцій у XVI – початку 1620-х роках становили 10-15 % від загального обсягу документів в окремо взятій актовій книзі. У 1620-1660-х роках цей показник зменшився до 5-7 %. Щойно з середини 1670-х років спостерігається збільшення відповідних актів й до 1740-х років їхня кількість становить 20-25 % від загальної кількості документів в окремо взятій актовій книзі. Правда, в роки суспільно-політичних і економічних негараздів записи, де присутня руська шляхта, рідшають. Так, наприкінці XVII – перші два десятиліття XVIII ст., тобто після смерті Яна ІІІ Собеського та боротьби за польський престол між Августом Саксонським і Станіславом Лещинським, в період активних бойових дій та пересування польських, московських, саксонських військ на території Перемишльської землі, обсяг сторінок в актовій книзі, відведений під відповідні документи, від загального обсягу становить до 15-20%. Нарешті, починаючи з кінця 1730-х років, ці показники зростають. В цей час в останні десятиліття існування польської влади записи, що стосуються руської шляхти, складають третину від усіх записів, уміщених в окремо взятій актовій книзі [33-48].

Єдина збережена книга жидачівського земського суду нараховує трохи менше 700 сторінок, з яких близько ста відведені під майнові записи стрийської шляхти [22]. Це загалом дозволяє скласти уявлення про обсяги документації, внесеної перемишльською шляхтою до жидачівських земських актів в XVI– XVIIст. Для XVIII ст. цей показник суттєво не змінився й коливався в межах 15-20%.

Жидачівські гродські акти лише на 10-15% заповнені документами руської шляхти з Перемишльщини. Для XVIII ст. цей показних зростає до 15-20% [23].

Львівські акти, як земські так і гродські, містять записи, котрі стосуються насамперед перемишльської шляхти, осілої в Чайковичах, Коблайовичах, Лозині, Погірцях, Сороках. Якщо брати до уваги акти, дотичні тих її представників, котрі залишалися в своїх родових гніздах в Перемишльщині, то таких нараховується до двох десятків документів в окремо взятій актовій книзі, що у відсотках складає до 1-2%.

Сяноцькі гродські і земські акти лише подекуди містять документи зі згадками про вихідців з сусідньої Перемишльщини. Як правило, це до десяти документів, що у відсотках становить менше 1%. Часто актові книги не містять жодного запису ні про осіб, котрі мігрували до Сяноччини, ні про тих, хто продовжував мешкати в шляхетських гніздах сусідніх Перемишльського і Самбірського повітів.

Аналізуючи всю вказану документацію в якості генеалогічного джерела до історії руських шляхетських родин Перемишльської землі, доцільно розподілити її на кілька груп, кожна з яких репрезентує кількісно і якісно новий рівень родинних зв’язків.

Таким чином, першу групу творять документи, що за змістовно-видовими ознаками безпосередньо належать до генеалогічних джерел. Такими є “виводи шляхетства” – акти про підтвердження приналежності певної особи та її предків до шляхетського стану. Частина з них у свій час була введена в науковий обіг В. Семковичем, частина ще залишається неопублікованою [21]. Подібними до них є “атестації” XVIII ст., для осіб, котрі опинилися далеко від родинного осідку, в сусідніх землях або воєводствах. Такі акти, видані від імені членів роду або землевласників певного шляхетського гнізда, засвідчували родинні зв’язки з вказаною особою, розкривали історію родини, окремого відгалуження історію цілого роду. “Атестації” з кількох книг жидачівського гроду досліджував А. Прохаска [20]. Сюди слід також включити обляти метричних записів про народження, шлюбні угоди та так звані “реформаційні” записи – акти, котрими чоловік засвідчував отримання від дружини посагу, що записувався на частині його маєтку.

Друга найчисленніша група документів складається з найрізноманітніших актів судового та майнового характеру – маніфестації, протестації, свідчення возного у різних справах, декрети, даровизни, застави, цесії, квити тощо – де контрагентами, позивачами та відповідачами виступають близькі та далекі родичі. Тут трапляються документи, які за своєю інформативністю не поступаються власне генеалогічним джерелам. Наприклад, акти про розмежування спадку (“exdivisio”) кінця XVI ст. охоплюють цілі відгалуження та роди з кількох десятків осіб та розкривають родинні зв’язки між ними.

Третю групу формують документи, що не повідомляють про жодні родинні зв’язки. Однак сама інформація про згаданих в них осіб, деталі щодо їхньої діяльності, часу та місця проживання тощо, дозволяє скорегувати родовід.

Так само, слід мати на увазі, що інформативність документу не в останню чергу залежить від існуючих в той чи інший історичний період традицій творення формуляру акту та окремих його клаузул. Зокрема йдеться про написання даних про осіб, задіяних в судовій або майновій справі. Цей запис може обмежуватися лише ім’ям та прізвищем, а може повідомляти про її батьків та інших предків. Таким чином, один і той самий різновид документу може суттєво різнитися між собою за рівнем репрезентативності генеалогічної інформації. Ось наприклад, для порівняння два реформаційні записи середини XVII і середини XVIII ст.:

1649 р., Іван Бачинський Волинець визнав, що отримав у посаг за дружиною Зофією Осецькою 20 злотих, котрі записав на половині своїх маєтків. [29, c. 1826-1827]

1757 р., Станіслав Луцький Вадяк, син Станіслава Луцького Вадяка і Гелени Унятицької визнав, що отримав за дружиною Катериною, дочкою Стефана Попеля Cаловича і Фенни Новосельської посаг у розмірі 400 злотих, котрі він записав на половині своїх маєтків. [32, с. 171]

У документах XVIII ст. можна зустріти акти, де йдеться про три і більше покоління. Наприклад, в одній з цесій мовиться:

1757 р., Георгій Чернецький, син Іллі Чернецького, внук Леонтія Чернецького, правнук Олександра Чернецького визнав, що володіє у с. Висоцькому Верхньому маєтностями, котрі у 1645 р. набув його прадід від Петра Височанського Андрійовича. Право на цю нерухомість він відступає на користь Яна, Теодора і Дмитра Чернецьких, синів Михайла Чернецького, внуків Леонтія Чернецького, правнуків вже згаданого Олександра Чернецького. [32, с. 173]

Характерна для XVIII ст. розлога форма написання інскрипції та інших подібних клаузул із зазначенням широкого кола родинних зв’язків, що охоплювали і батьківські і материнські лінії або одразу кілька поколінь, вигідно вирізняє документи вказаного століття від попередніх часів, особливо середини XVII ст., для якого властиві лаконічні записи, що, як правило, обмежуються зазначенням імені та прізвища з прізвиськом.

Наскільки повно гродські і земські акти дозволяють відтворити родовід руської шляхти Перемишльської землі?

Загалом, якщо розпочинати з покоління, що жило наприкінці XVIII ст. й просуватися вглиб віків, то в більшості випадків родовід відновлюється практично повністю до кінця XV – початку XVI ст. Для Яворскьих, Бориславських, Тустанівських, Радиловських тощо крайньою межею є середина XV ст., для Ступницьких – кінець XIV ст.

Певні труднощі можуть виникнути з особами, що жили в XVI, XVII - початку XVIII ст., котрі не залишили нащадків, або, принаймні, такі невідомі. Документи, створені за їхнього життя, не завжди містять дані про їхні родинні зв’язки, а компенсувати брак записами, створеними за наступних поколінь, за відсутності останніх, неможливо. Таким чином, виникають труднощі з ідентифікацією таких осіб в системі родинних зв’язків.

Так само проблематичним є вивчення генеалогії тієї групи шляхти, котра мешкала в королівщинах, шляхетських і церковних маєтках, володіючи пожиттєво на правах посесії чи то війтівством-князівством, чи то вільництвом, попівством тощо. Не будучи повноправними земельними власниками, вони перебували в сфері впливу адміністративно-судових та господарських органів, створених реальними власниками, для управління своїми маєтностями. Зокрема, кількадесят таких родин та окремих відгалужень мешкало на території Самбірської економії. Це, наприклад, Комарницькі в Задільську, Росохачі, Гусному; Гнилянські в Гнилій; Ільницькі в Гусному; Розлуцькі в Розлучі; Волосянські, Пацлавські, Турянські у Волосянці Великій; Кропивницькі в Ластівках, Залокоті, Опаці; Топільницькі в Залокоті, Бистриці; Дністрянські в Дністрику Дубовому, Яблонські в Яблінці Дубовій, Тисовські в Тисовиці; Тиховські в Тихій; Лопушанські в Лопушанці Хоминій, Гвоздці, Плоскому; Гвоздецькі в Гвоздці, Стрілках; Стрілецькі і Кривецькі у Стрілках; Лужецькі в Лужку Горішньому; Стрільбицькі в Стрільбичах; Волянські в Біличі; Вицьовські у Вицьові; Волошиновські у Волошиновій; Ломницькі в Лімні; Мшанецькі в Мшанці, Монастирські в Мокрянах тощо. В гродських і земських актах вони з’являються епізодично, як правило, з приводу позовів до них котрогось із мешканців із сусіднього шляхетського гнізда. Очевидно, що для цієї категорії шляхти гродські і земські акти не можуть слугувати єдиним вичерпним джерелом з метою генеалогічного дослідження.

Нарешті, існує ще одна група родів, котрих дослідникам не вдасться повністю і всебічно вивчити. Мова йде про шляхту Стрийського повіту, частково Дрогобицького, котра віддавала перевагу Жидачівському гроду та земському суду. Оскільки акти останнього за період XVI - першої половини XVII ст. не збереглися, генеалогія Корчинських, Крушельницьких, Підгородецьких, Скольських, Братковських, окремих відгалужень Баранецьких, що проживали в Братковичах, Винницьких – у Крушельниці і Корчині, Криницьких тощо за вказаний майже півторастолітній період не реконструюється.

Підсумовуючи, варто зазначити, що гродські і земські акти творять доволі цілісний масив документації та є основним джерелом для вивчення історії XV - XVIII ст. Створені в першу чергу для задоволення потреб привілейованого стану, вони містять чимало відомостей, зокрема і генеалогічного характеру, про шляхту. Руські шляхетські родини Перемишльської землі займають помітне місце на сторінках вказаних актів. Характер записів в них дозволяє в більшості випадків здійснити реконструкцію шляхетських родоводів.

 

1. Атаманенко В.Б.Положение и классовая борьба крестьянства Волыни во 2 п.16 в.: по материалам Луцкого гродского уряда: автореф. дис. на соискание наук. степени канд. истор. наук: спец. 07.00.01 «Істория Украины» / В,Б. Атаманенко - Днепропетровск, 1990 г. - 16 с.

2. Виноградов Г.Н.Вопросы методологии и методики анализа книг судебно-административных учреждений Украины 16 - середины 17 вв. : конкретно-исторические аспекты / Г.Н. Виноградов // Теория и методика историографических и источниковедческих исследований. – Днепропетровск: ДГУ, 1989 г. – С. 175-182.

3. Вінниченко О. Євреї на сторінках актових книг гродських судів у 1717 році (З приводу книги: Materialy zrodlowe do dziejow Zydow w ksiegach grodzkich lubelskich z doby panowania Augusta II Sasa, 1697–1733 / Opracowal Henryk Gmiterek; z przedmowa Adama Tellera. Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiey, 2001 [Judaica Lublinensia. Vol. I]. 497 s.) /О. Вінниченко // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 39–40. – С. 690–713.

4. Ворончук І. О. Родоводи волинської шляхти XVI – першої половини XVII ст. (реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела): Наук.-метод. Вид. – К: Вища школа, 2009. – С. 15-32.

5. Врадий Н.Ф. Источниковедческий анализ актовых книг ЦГИА УССР в городе Львове / Н.Ф. Врадий // Вопросы архивоведения. – 1963. - № 4. – С. 58-60.

6. Дашкевич Я.Р. Адміністративні, судові й фінансові книги на Україні в ХІІІ–ХVІІІ ст. : проблематика, стан і методика дослідження / Я.Р. Дашкевич // Історичні джерела та їх використання. – К.: Наук. думка, 1969. – Вип. 4. – С. 129–171.

7. Исаевич Я.Д. Гродские и земские акты – важнейший источник по истории аграрных отношений в Речи Посполитой в XVI – XVIII вв. / Я.Д.Исаевич // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1961 г. – Рига: Изд-во Акад. наук Латв. ССР, 1963. – С. 90-99.

8. Купчинський О. Земські та гродські судово–адміністративні документальні фонди Львова. – К.: НАН України; Ін–т української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 1998. – 99 с.

9. Купчинський О. А. З історії створення науково-довідкового апарату до фондів судово-адміністративних установ України XV-XVIII ст. / О.А. Купчинський // Архіви України. – 1976. – № 1. – С. 27-35.

10. Купчинський О. А. Про підготовку каталога судово-адміністративних установ України XV-XVIII ст. / О.А. Купчинський // Архіви України. – 1976. – № 5. – С. 14-21.

11. Лобко Н.В. З історії запровадження метричних книг на Українських землях /Н.В. Лобко // Сумський історико-архівний журнал. – 2010. – № 8-9. – С. 159-164.

12. Проценко Л.А. Актові книги як джерело до вивчення спеціальних історичних дисциплін / Л.А. Проценко // Історичні джерела та їх використання.– К.: Наук. думка, 1964.– Вип. 1.– С. 52−63.

13. Скочиляс І. Запровадження метричних книг у київській митрополії (середина XVII – XVIII ст.) / І. Скочиляс // Генеалогічні записки. – Львів, 2009. – Вип. 7 (нової серії 1). – С. 26-57.

14. Смуток І. Достовірність даних історико-генеалогічних матеріалів легітимізації Галицької шляхти кінці XVIII – ХІХ ст. /І. Смуток // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Львів, 2008. – С. 87 – 92.

15. Єдлінська У. Я. Галицьке намісництво (1772-1921): Архівно-бібліографічний фондовий покажчик / Єдлінська У. Я., Мацюк О.Я. - К.: Наук. думка, 1990. - 210 с.

16. Dąbkowski P. Katalog dawnych aktów sądowych polskich województwa Ruskiego i Bełskiego, przechowywanych w Archiwum Państwowem we Lwowie. – Lwów; Nakladem Towarzystwa Naukowego, 1937. – Cz.1. – 220 s. - (Studia nad Historia Prawa Polskiego im. Oswald Balzera; t. 17, zesz. 1).

17. Dąbkowski Р. Palestra i księgi sądowe ziemskie i grodzkie w dawnej Polsce. – Lwów, 1926. – 206 s. – (Pamiętnik Historyczno-Prawny; t.III, zesz 2)

18. Dąbkowski P. Zaginione księgi sądowe województwa Ruskiego i Bełskiego. – Lwów: Nakladem Towarzystwa Naukowego, 1921. – 121 s. - (Studia nad Historia Prawa Polskiego; t. 8, zesz. 1)

19. Łoziński Wł. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. – Kraków: Wydawnictwo literackie, 1960. – 336 s.

20. Prochaska A. Ze źródeł do genealogii szlachty wojewśdztwa Ruskiego / A. Prochaska // Miesięcznik heraldyczny. – 1913. – Rocznik VI. – Nr 7-8. – S. 97-101; nr 9-10. – S. 137-142.

21. Semkowicz Wł. Wywody szlachectwa w Polsce XIV-XVII w. / Wł. Semkowicz – Lwów: Nakładem Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, 1913. – 355 s. (// Rocznik Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie; T. 3).

 

22. Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ України). – Ф.7 Жидачівський гродський суд 1559-1783 рр. – Оп. 1. – Спр. 1. – 650 с.

23. ЦДІАЛ України. – Ф. 8 Жидачівський земський суд 1557-1784 рр. – Оп. 1. – Спр. 1. – 684 с.

24. ЦДІАЛ України. – Ф. 13 Перемишльський гродський суд, 1462-1784 рр. – Оп. 1. – Спр. 32. – С. 550.

25. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 40. – С. 800.

26. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 44. – С. 331.

27. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 100. – С. 1330.

28. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 101. – С. 1800.

29. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 103. – С. 2234.

30. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 126. – С. 1080.

31. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 148. – С. 1660.

32. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 256. – С. 610.

33. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 291. – С. 1280.

34. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 310. – С. 1429.

35. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 331. – С. 1328.

36. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 340. – С. 807.

37. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 349. – С. 2100.

38. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 355. – С. 1300.

39. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 362. – С. 1050.

40. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 367. – С. 1432.

41. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 404. – С. 2011.

42. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 420. – С. 3421.

43. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 456. – С. 2117.

44. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 465. – С. 1550.

45. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 487. – С. 1610.

46. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 503. – С. 1732.

47. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 553. – С. 2350.

48. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 594. – С. 2563.

49. ЦДІАЛ України. – Ф. 14 Перемишльський земський суд, 1436-1784 рр. – Оп. 1. – Спр. 19. – С. 930.

50. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 29. – С. 900.

51. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 40. – С. 1600

52. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 48. – С. 1020.

53. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 55. – С. 1221.

54. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 58. – С. 640.

55. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 66. – С. 1212.

56. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 79. – С. 2080.

57. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 88. – С. 600.

58. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 95. – С. 2134.

59. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 98. – С. 974.

60. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 110. – С. 1076.

61. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 118. – С. 1513.

 

The complex of sources of the XVI – XVIII item is analysed in the article – grodski and zemski acts. They are examined as a genealogical source for the study of genealogies of gentry of orthodox (greco-catholic) religion, which lived on the walks of life of Peremishl'skoy land. An author found out, that the indicated variety of historical documents was good spring a base, rotined which factors determined their plenitude and comprehensiveness. Keywords: grodski acts, zemski acts, gentry, genealogy.