ІГОР СМУТОК

СТРИЙСЬКІ ВОЙСЬКІ

(кінець 17 – перша половина 18 ст.)

 

Земські уряди Давньої Речі Посполитої становили невід’ємну частину системи соціального етикету тогочасного суспільства. За відсутності звичної для європейської еліти періоду середньовіччя та нового часу титулатури, вони були для шляхти одним із засобів формалізувати свой соціальний статус, підкрестили свої родові та індивідуальні заслуги, майнове і суспільне становище. Значення земських урядів для докладного вивчення історії шляхетського стану Коронних та Литовських земель важко переоцінити. Як зазначив М. Крикун, напрацювання в цьому напрямку дозволяють краще уяснити такі питання як “пізнання структури шляхетського стану, шляхетських родів та суспільно-політичної кар’єри їх представників” та мають прикладний характер, оскільки укладання списків земських урядників “дасть змогу при виявленні й виданні джерел ідентифікувати тих урядовців, які фігурують в них без імені або тільки з іменем”1.

В контексті цього цілком виправданим видаються зусилля польських істориків, спрямовані на підготовку та видання реєстрів земських урядовців. Впродовж останніх трьох десятків років вдалося охопити всі воєводства і землі Корони та Великого Князівства Литовського й підготувати …. томів, виданих під спільною назвою “UrzędnicyDawnejRzeczypospolitejXIIXVIIIwieku2.

Третій том серії присвячений українським воєводствам і розпочинається з реєстру урядовців Руського воєводства, опублікованого окремим зошитом у 1987 р.3 Виконана К. Пшибосєм праця справляє неоднозначне враження: з одного боку, поява такого довідника була справою давно назрілою і вкрай потрібною, з іншого – відбір джерел, залучених дослідником, а звідси достовірність і вичерпність інформації, уміщеної в книзі, викликає ряд критичних зауважень. На часі, доцільним було б перевидання реєстру земських урядовців Руського воєводства. Для цього неодмінно слід розширити джерельну базу за рахунок комплексу гродських і земських актів із вказаного воєводства.

Перспективність проведення евристичної роботи саме у такому керунку спробуємо продемонструвати на прикладі одного з урядів – стрийського войського.

У праці К.Пжибося останнім стрийським войським названий Олександр Шептицький (1669 – 1672 рр.)4 Вивчення перемишльських гродських актів дало можливість подовжити час існування цього уряду принаймні до середини 1730-х років. На сьогодні виявлено ще п’ять осіб, які йменуються стрийськими войськими після Олександра Шептицького. Не обмежуючись лише даними про перебування на вказаному уряді, подаємо зібрані, наскільки це можливо, детальні біографічні відомості про кожного з них. Такий просопографічний підхід дозволить з’ясувати, хто заповнював нижчі земські уряди, зокрема, уряд стрийського войського.

 

Максиміліан Комарницький.

Рокижиття. Відомий з 1666 р. Помер наприкінці 1691 р. або в першій половині наступного року5.

Походженнятародина. Належав до руської шляхти Перемишльської землі з родовим осідком у с. Комарниках, розміщених за 60 км на південь від м. Нового Самбора та 65 км на південний захід від м. Стрия.

Представник відгалуження Комарницьких Черленовичів, засновник якого, Андрій Черлений, жив наприкінці 16 - початку 17 ст. Максиміліан народився у сім’ї Григорія Черленовича та Катерини Тисаровської, та мав брата Костянтина і сестру Катерину, одружену з Теодором Березовським. Його дружиною була Анна Домовичівна (1668), з якою Максиміліан мав три доньки та сина Михайла6.

Майновий стан. Належав до відносно заможної категорії руської шляхти. Від батька успадкував земельні частки в сс. Комарники, Жупанє та присілках Жупанього: Вижлові, Аджестові. Від матері – частку в с. Тисарові. Упродовж життя географія розташування його маєтків зазнала певних змін. Зокрема, у 1682 р. разом з братом Костянтином позбувся земельної власності у Комарниках на користь Петра Височанського Маркевича7, натомість після смерті брата успадкував його частку в с. Маткові, Івашківцях і Мохнатому та увійшов до родового гнізда Матківських8. З’ясувати розміри зазначених земельних володінь, розкиданих у Перемишльщині, не вдається. Можна напевне стверджувати лише те, що материнський спадок у с. Тисарові, розміщеному на пограниччі з Жидачівським повітом, був місцем основного осідку9.

Сусільно-політична діяльність. Про участь Максиміліана у суспільно-політичному житті краю збереглися певні відомості. В актах Вишенського сеймику він згадується кілька разів: у 1682 р. призначається поборцею подимного у Жидачівському повіті10; у 1685 р. обирається до складу комісії, що здійснювала люстрацію вибранецьких ланів у Перемишльській землі11 та повторно стає поборцею для збирання подимного в Жидачівському повіті12. Наприкінці життя у 1690 р. він знову опиняється серед поборців подимного, цого разу в Перемишльській землі між Дністром і Сяном13. Нічого не відомо про військову службу Максиміліана, що було звичною справою для шляхтича його рівня.

Стрийський войський. Королівський привілей про надання Максиміліану Комарницькому уряду стрийського войського віднайти не вдалося, через те залишається нез’ясованою дата отримання ним цього уряду. Уперше в статусі стрийського войського він згадується у постанові Вишенського сеймику від 11 липня 1685 р.14 та залишався ним до самої смерті.

Перед тим як стати стрийським войським, Максиміліан Комарницький не обіймав жодного земського уряду. Для нього ця одна з найнижчих земських посад була першою і останньою. Зрештою, таке скромне місце в ієрархії земських урядів без перспективи обійняти більш престижніші, слід розцінювати як неабиякий здобуток. Це перший відомий представник з роду Комарницьких, котрий став земським урядовцем.

Олександр Ступницький.

Роки життя. Перша згадка про Олександра в перемишльських актах датується 29 березня 1678 р.15, остання – лютим 1699 р. На початок 1701 рр. він вже був покійником16.

Родина. Належав до шляхти Перемишльської землі з родовим осідком у Спупниці, Волі Ступницькій, Котовані, розміщених рівновіддалено між Новим Самбором та Дрогобичем. З відгалуження Ступницьких Сеховичів, ще відомих у 17 ст. як Федьковичі чи Яцьковичі. Народився в сім’ї Павла Яцьковича і Катерини Блажівської. Олександр був найстаршим з-поміж трьох братів і трьох сестер. Його дружиною стала Єлизавета, дочка Бенедикта Ліговського (1684)17. Цей шлюб з представницею немісцевого роду католицького віросповідання вирізнявся на тлі одружень його братів і сестер, які традиційно за шлюбних партнерів обирали вихідців з місцевої руської шляхти. В сім’ї Олександра було п’ятеро дітей – двоє синів - Антон і Теодор, та три дочки: Анна, Марія,Аполонія18.

Майновий стан. Основний земельний маєток розміщувався в с. Блажові та Волі Блажівській, що поряд зі Ступницею. Впродовж життя Олександр постійно його збільшував за рахунок чергових придбань. Зокрема, у 1688 викупив землі у подружжя Скорут, та Стефана Блажівського Миговича, у 1695 р. придбав певні земельні наділи у Івана Блажівського Миговича та Теодори Блажівської Мигович19. Окремо, він володів часткою у с. Бережниця, неподалік Блажова, придбаною від спадкоємців Христофора Дрогойовського. Господарюванням у Бережниці Олександр не займався, свою частку він віддав у заставу Семашам Дриневичам20. Шлюб з Єлизаветою Ліговською, котра перед тим була дружиною Яна Коблянського, дозволив Олександру посісти війтівство у с. Кобло Старе, Самбірської економії21.

Таким чином, Олександр володів маєтком у трьох шляхетських гніздах – Блажові, Блажівській Волі, Бережниці, та війтівством у королівщині.

Суспільно-політична діяльність. В джерелах відсутні будь-які відомості про діяльність Олександра на суспільно-політичній ниві. Він не згадується в документах Вишенського сеймику. Немає жодного натяку на його військову службу або перебування на урядах при гродських і земських установах тощо.

Стрийський войський. Віднайдений в перемишльських актах королівський привілей про надання уряду стрийського войського для Олександра Ступницького датується 14 липня 1691 р. В ньому зазначається, що уряд перейшов до нього після смерті Максиміліана Комарницького. Обставини отримання уряду залишаються нез’ясованими. Можна напевне стверджувати лише те, що звична практика успадкування земського уряду близьким родичем, в даному випадку, відсутня. В біографії Олександра це перший земський уряд, який він обійняв та залишався на ньому до кінця життя.

Кобилецький Ян.

Роки життя. Невідомі. В перемишльських актах згадується припадково у справі навколо спадку покійного Максиміліана Комарницького. Зокрема у 1690-х роках родина покійного - з одного боку та Іван Ільницький Занькович – з іншого, не могли дійти згоди щодо заставленого у свій час Ільницькому нерухомого майна у с. Маткові. В документах цієї судової справи, починаючи з 1697 р., Ян Кобилецький названий покійним. Тобто достовірно відомо лише те, що помер перед 1697 р. 22

Походження та родина. Належав до зайшлої з-під Пйотркова шляхти, де знаходився родинний осідок Кобилецьких – Великі і Малі Кобилки23. Одне з відгалужень роду замешкало коло Дрогобича, ще в першій половині 17 ст. й до кінця 18 ст. Кобилецькі зустрічаються серед мешканців шляхетської частини с. Ясениці Сільної24. Однак, приналежність Яна до вказаного відгалуження не підтверджується тогочасними документами. Можемо лишень гадати, чи насправді він із Кобилецьких, осілих на Перемишльщині, чи з якихось інших. Про його батьків, найближчу родину та дітей джерела мовчать. Відомо тільки те, що його дружиною була Марія, дочка Максиміліана Комарницького.

Майновий стан. Відомостей немає.

Сусільно-політична діяльність. В постановах Вишенського сеймику кількаразово трапляється прізвище Кобилецький, однак при цьому відсутнє ім’я, тому важко стверджувати напевне, з котрим саме Кобилецьким доводиться мати справу25.

Стрийський войський. У згаданій судовій справі спадкоємців Максиміліана Комарницького та Ільницького Занковича декілька разів йменується стрийським войським. Те, що Ян Кобилецький був одружений з дочкою Максиміліана Комарницького, котрий посідав вказаний уряд до початку 1690-х років, промовляє на користь припущення про отримання уряду одразу по смерті тестя. Це цілком відповідає усталеній тогочасній практиці посідання земських урядів близькими родичами впродовж кількох поколінь. Так само, не викликає здивування одночасне співіснування двох стрийських войських в в особі Олександра Ступницького та Яна Кобилецького, таке так само траплялося, особливо наприкінці 17 – першій половині 18 ст. Наприклад, …. Невідомо інше – до якого часу Ян обіймав цей уряд, адже роки життя його невідомі. Те, що він йменується стрийським войським ще після смерті, свідчить про його перебування на цьому уряді до кінця життя.

Павло Комарницький

Роки життя. Вперше згаданий у 1682 р. разом з батьками у судовій суперечці між посесорами війтівства с. Багновата26. У відповідному документі разом з братом Стефаном названий малолітнім. Самостійно виступає в перемишльських актах з середини 1680-х років27. Помер між березнем 1728 і березнем 1729 рр.28

Походження та родина. Належав до перемишльської шляхти із с. Комарників. Представник відгалуження Комарницьких, осілих в сс. Рикові та Багноватому Самбірської економії. У 17 ст. вони відомі під прізвиськами Ігнатовичіабо Мусюрчаки. Павло народився у сім’ї Федора та Катерини, дочки Івана Комарницького Павлуковича. Окрім нього, подружжя мало ще сина Стефана, що помер в молодому віці, чи то наприкінці 1680-х, чи то на початку 1690-х років. Дружиною Павла стала Єфросиня Маковська, дочка Деміана Маковського (1691)29. Подружжя не мало дітей.

Майновий стан. Впродовж життя Павло провадив активну господарську діяльність, котра інколи набирала чималих масштабів. Він володів маєтностями в різних шляхетських осідках, набуваючи одні та збуваючи інші, утримував в пожиттєвій посесії або тимчасовій оренді королівщини в Самбірській економії та шляхетську земельну власність, здійснював кредитні операції, надаючи під відсотки чималі суми різним особам.

На початках, його маєток обмежувався четвертиною війтівського лану у с. Багноватому, на яку він отримав у 1684 р. королівський привілей, та, можливо, земельною власністю в с. Комарниках30. В наступні десятиліття він став пожиттєвим посесором окремих земельних наділів у кількох війтівствах Самбірської економїї, зокрема, у сс. Завадка (1703-1723) Мита (1698-1714), Задільське (1708-1717), Сухий Потік (1698-1710)31. З 1710-х рр. й до самої смерті – також посесор війтівства у Старому Коблі32. Невідомо, коли саме, мабуть, у першому-другому десятилітті 18 ст. отримує в пожиттєве володіння с. Мокряни, що також належало до Самбірської економії33.

Так само зростали його земські маєтки. Зокрема, перед 1713 р. Павло став власником с. Шашоровичі34. У 1716 р. він придбав від Устрицьких Журавин35 й одночасно розпочинає планомірно скуповувати частки в с. Блажові і Блажівській Волі36. У 1718 р. згадується як власник земельної частки в с. Унятичі37. Деякі з цих надбань виявилися тимчасовими. Частина з них невдовзі перейшла до інших рук. Як то Журавин, що вже у 1723 р. не належав Павлові Комарницькому, або Унятичі, відсутні в переліку нерухомої власності, успадкованої дружиною-вдовою та іншими родичами38. В будь-якому випадку, розміри земських володінь в останні роки життя Павла є неспівмірно більшими від отриманого ним батьківського спадку. Показовою є географія розташування вказаних володінь. Якщо на початках господарська активність Павла обмежувалася гірськими регіонами, то пізніше вона все більше зміщуєтьсня на північ в рівнинну частину Перемишльської землі й частково виходить за межі розселення руської шляхти.

Cуспільно-політична діяльність. Відбував військову службу у панцерній хоругві, під ротміструваннням Андрія Жечицького. Про це є відповідні згадки під 1692, 1698, 1703, 1708 рр.39 Однак, у діяльності Вишенського сеймику та інших органах шляхетського самоврядування участі не брав. Павло виявився байдужим до суспільно-політичних справ, його амбіції не виходили за рамки майнових інтересів. На це вказує і вибір хоругви, де він служив. Справа у тому, що Андрій Жечицький кілька разів ставав адміністратором Самбірської економії, таким чином, отримував право впливати на роздачу в ній у пожиттєве володіння земельної власності. Ця обставина дозволила Павлу, про що вже згадувалося, наприкінці 1698 р. отримати королівські привілеї на одночасно кілька війтівств у Ільницькій країні Самбірської економї.

Стрийський войський. Привілей на надання Павлу уряду стрийського войського не виявлений. Вперше ним йменується 14 грудня 1703 р. й залишався стрийським войським до кінця життя. Перед тим земського уряду не посідав40. Родинних зв’язків з попередником не мав й загалом обставини отримання уряду невідомі.

Комарницький Іван

Роки життя. В перемишльських актах з’являється вперше на початку 1718 р. Помер між квітнем 1733 і січнем 1736 р.41

Походження та родина. Належав до відгалуження Комарницьких Ігнатовичів та доводився своєму попереднику ріднею (зокрема, Павло та батько Івана були між собою троюрідними братами). В документах Іван найчастіше згадується під прізвиськами Ігнатович, а також Лежан (Лежаник). Його батьками були Ілля Комарницький та Христина, дочка Михайла Турецького. Іван мав двох братів і трьох сестер: Стефана і Павла (1714), Марію (1696), Христину і Катерину (1742). Про сімейне життя Івана знаємо те, що він двічі одружувався. Першою його дружиною стала Барбара, дочка Франциска Височанського Янковича (1718), а другою – Єлена, дочка Луки Дверницького (1733). Обидва шлюби виявилися бездітними42.

Майновий стан. З кільканадцяти згадок про Івана, що трапляються у перемишльських актах першої половини 18 ст., вкрай важко скласти якесь уявлення про майнове становище. Жодна з них не містить інформації про майнові оборудки за участю Івана. Можна лишень припустити, що він став власником успадкованого від батька маєтку у с. Комарниках та Висоцькому Верхньому43.

Суспільно-політична діяльність. Відбував військову службу товаришем панцерної хоругви під ротміструванням Калиновського44. Поза тим відсутня будь-яка інформація про участь Івана у суспільно-політичному житті Перемишльщини.

Стрийський войський. Згаданий на цьому уряді у 1733 р.45 Дата видачі відповідного королівського привілею на нього невідома. Посідав уряд до кінця життя, на що вказують записи в перемишльських актах, де покійний Іван йменується стрийським войським46. Родинні зв’язки з попередником, можливо, і є відповіддю на питання, яким чином Іван став стрийським войським.

 

***

 

Співставлення біографічних відомостей всіх чотирьох розглянутих вище осіб дозволяє створити „типовий” портрет стрийського войського кінця 17 – першої половини 18 ст.

Отже, це уродженець Перемишльської землі з місцевої шляхти східного обряду. Його батьки нічим не вирізнялися з-поміж шляхетського загалу, скупченого в родових гніздах на території Самбірщини, Дрогобиччини, Стрийщини. Сягнувши повноліття, він шукає щастя на військовій службі в одній із панцерних хоругв під ротміструванням котрогось із магнатів або заможного шляхтича. Військова служба в той час серед дрібної та середньої шляхти розглядалася як необхідна запорука для формування відповідного суспільного статусу та нав’язання неформальних зв’язків. Наскільки ефективно і яким чином той чи інший посідач уряду стрийського войського розпоряджався набутим в такий спосіб соціальним капіталом, залежало насамперед від його індивідуальних рис характеру та вподобань. Хтось, як наприклад, Максиміліан Комарницький, віддавав перевагу суспільно-політичній діяльності, хтось, наприклад, Павло Комарницький, з головою занурювався в господарські справи, прагнучи перевести напрацьоване в матеріальну площину. Так чи інакше, незаперечним є те, що отримання уряду стрийського войського для всіх без винятку ставало засобом підкреслити та формалізувати свої життєві досягнення. На це вказує також вік, в якому Комарницькі і Ступницький стали стрийськими войськими. Між першою згадкою про кожного з них, та першою згадкою в статусі стрийського урядовця, як правило, стоїть два десятки років. Повнолітнім шляхтич вважався у віці 24 років, саме переступивши цю вікову межу, він міг самостійно провадити свої майнові та судові справи. Таким чином, стрийськими войськими ставали на четвертому десятку років. Очевидно, що цей, один з найнижчих земських урядів, не розглядався як початок суспільного зростання з перспективою в подальшому отримати більш престижніший. Й справді, для всіх чотирьох його посідачів він став першим і останнім в їхній кар’єрї земських урядовців. Зрештою, навіть цей здобуток вартий уваги на фоні десятків і сотень представників руської шляхти Перемишльської землі, котрі взагалі не ставали земськими урядовцями. Це, у свою чергу, дозволяє віднести всіх стрийських войських кінця 17 – першої половини 18 ст. до елітної групи руської шляхти.

1 Крикун М.Земські уряди на українських землях у XVXVIII століттях // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. – Т. CCXXVIII. Праці історико-філософської секції. – С. 66-67.

2

3 Urzędnicy Dawnej Rzeczypospolitej XII – XVIII wieku. T. III. Ziemie Ruskie. Zeszyt 1. Urzędnicy województwa Ruskiego XIV – XVIII wieku / Oprac. Kazimierz Przyboś. – Wrócław etc., 1987. – 415 c.

4 Ibidem. – S. 252.

5Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 456, c. 648-9; AGZ. – T. 22. – S. 238, 243.

6 404, c. 1448-50

7 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 136, c. 798-800.

8 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 145, c. 5-60

9

10 AGZ. – T. 22. – S. 149, 179.

11 AGZ. – T. 22. – S. 173.

12 AGZ. – T. 22. – S. 193.

13 AGZ. – T. 22. – S. 238, 243. Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 456, c. 928-9

14 AGZ. – T. 22. – S. 173.

15 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 133. – С. 643-647.

16 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 215, c. 38-39; спр. 467, c. 515-516.

17 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 139, c. 277-279; спр. 438, c. 3081-2

18

19 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 144, c. 221-223, 318-322; спр. 151, c. 901-3, 912.

20 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 152, c. 522-3

21 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 438, c. 3279.

22 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 214, c. 126; спр. 464, c. 941-2; спр. 467, c. 1473-4; спр. 468, c. 552-5; спр. 495, c. 3601-2.

23 Boniecki A. T. 10. – S. 258.

24 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 129, c. 1281-2; спр. 141, c. 375-6; спр. 142, c. 2075-8; спр. 150, c. 1507-10; спр. 151, c. 1142-3; спр. 219, c. 383; спр. 223, c. 492-3; спр. 562, c. 558-9; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 101, c. 3435; спр. 110, c. 739-41; спр. 128, c. 656

25 AGZ. – T. 22. – S. 26, 44, 195.

26 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 435, c. 1682-6

27 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 441, c. 3817; спр. 445, c. 1499-1501

28 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 234, c. 126; спр. 235. – С. 627.

29 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 147, c. 136-138.

30 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 140, c. 1309-14

31 548/ІІІ. – Арк.24-25зв. ЦДІАЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 216, c. 582-3; спр. 222, c. 738; спр. 224, c. 492, спр. 466, c. 2788-9; спр. 520, c. 1846-7

32 ЦДІАЛ. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 164, c. 1240-43; 547/ІІІ. – Арк. 235зв-6зв., 239.

33 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 519, c. 734-735.

34 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.495, c. 1034-5

35 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.503, c. 841-3

36 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.224, c. 492-3

37 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 164, c. 623-5, 1530-1533, 1550-1553, 2375-2380; 225, c. 132-3, 154; спр. 227, c. 55, 59; спр. 228, c. 359-60; спр. 234, c. 124-5, 126

38 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.247, c. 167-8; спр. 520, c. 1567-9

39 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 457, c. 334-8; спр. 466, c. 2788-9; спр. 216, c. 581; 219, c. 626-7.

40 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр.спр. 216, c. 582-3.

41 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 225, c. 44; спр. 239, c. 142-3; спр. 240, c. 125.

42

43

44 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 241, c. 579.

45

46 Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 239, c. 142; спр. 240, c. 125; спр. 241, c. 579; спр. 245, c. 263-4