УДК 94(477.83)”16-17” Ігор CМУТОК
ДРІБНОШЛЯХЕТСЬКІ РОДИ ЖИДАЧІВСЬКОГО ПОВІТУ НА ПЕРЕМИШЛЬЩИНІ У XVI – ПОЧАТКУ XVII СТ.
Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка,
кафедра давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін
Корпус власників земських маєтків Перемишльської землі XVI – початку XVII ст. складався з місцевих шляхетських родів та родин або окремих осіб, які мігрували з інших регіонів Руського воєводства, та в цілому Речі Посполитої. Поповнюючи лави місцевої еліти, вони, завдяки суспільній активності, соціальній значимості, чисельному зростанню відігравали далеко не останню роль в житті Перемишльської землі. В контексті цього доцільним видається вивчення та аналіз всіх відомих випадків таких міграцій й на їхній основі виявлення факторів, що спонукали або навпаки перешкоджали появі нових прізвищ серед шляхетських землевласників, в даному випадку Перемишльської землі.
В межах цієї публікації пропонується розглянути вказану тематику на прикладі дрібної шляхти та показати, яким чином і в яких масштабах відбувалася інтеграція представників вказаної соціальної групи із Жидачівського повіту в дрібношляхетський соціум Перемишльщини. Попередньо зазначена проблематика була артикульована у публікаціях, присвячених вихідцям з Сяноцької і Львівської (без Жидачівського повіту) земель. Таким чином, дане дослідження є складовою частиною комплексного вивчення історії міграцій та інтеграції в дрібношляхетське середовище Перемишльщини представників аналогічних груп сусідніх земель.
Жидачівський повіт, розташований на південному сході від Перемишльської землі, у XVI – на початку XVII ст. мав чималу частку шляхетських володінь. Місцеві землевласники були представлені різними соціальними групами, починаючи з магнатерії, закінчуючи гніздовою шляхтою. Останню уособлювали такі роди як: Балицькі, Брошньовські, Витвицькі, Голинські, Гошовські, Креховецькі, Підлісецькі, Новоселицькі, Рожнятовські, Рудницькі, Сваричевські, Струтинські, Сулятицькі, Чолганські.
Рівень контактів та ступінь інтеграції кожного з цих шляхетських родів з перемишльською гніздовою шляхтою був різний. Аналіз відомостей про такі контакти та пересування, виявлених в перемишльських гродських і земських актах та єдиній збереженій для XVI ст. жидачівській земській книзі, вказує на існування кількох найбільш типових моделей:
1.Поодинокі вихідці з шляхетських родів Жидачівщини провадять фінансово-господарські справи або укладають шлюби з представниками перемишльської шляхти. Про їхнє тимчасове чи тривале проживання на території Перемишльської землі говорити не доводиться. До таких, зокрема, належали:
Витвицькі. На початку XVI ст. Васько Витвицький одружився з Анною, дочкою Михна Любенецького. У 1509-1510 рр. сини Михна разом з батьком в перемишльському земському суді зобов’язалися заплатити за Анною, ймовірно, у вигляді посагу, 20 гривень. Через півстоліття ще один Витвицький знову з’являється на сторінках перемишльських земських актів. Цього разу якийсь Юрко Витвицький позивав Васька Крушельницького Тарасовича Плитку з приводу неповернених вчасно 20 злотих.
Підлісецькі. У першій половині XVI ст. одразу кілька Підлісецьких поріднилися з шляхтою зі Стрийського повіту Перемишльської землі. Це був Іван, одружений з Уляною, дочкою Нестора Підгородецького (1528 р.), Роман та Фенна Корчинська (1544 р.), Іван і Марухна, дочка Климка Корчинського (1559 р.), Іван Дашович і Марухна, дочка Петра Заплатинського (1559 р.), Ілля Смигурович і Фенна, дочка Іванка Корчинського Пушки (1559 р.), Івахно Дашович і Марухна, дочка Іванка Корчинського Пушки (1557 р.). Втім, наявність такої кількості шлюбів не спричинило до міграції Підлісецьких в родинні гнізда Корчинських, Підгородецьких і Заплатинських. Відомості про два такі шлюби дозволяють припустити думку про тимчасове замешкання подружжя в маєтку дружини. Наприклад, Фенна Корчинська, одружена з Романом Підлісецьким, продовжувала після заміжжя утримувати певні маєтності у Корчині, заставляючи їх іншим співвласникам Корчина. А Івахно Підлісецький Дашович позивав у 1559 р. Стецька Корчинського Пушку з приводу викрадення з комори 3 мац жита. Напевне, йдеться про комору в корчинських маєтностях, а не в Підлісках, інакше справа розглядалася б в Жидачівському гроді. Однак, ці вкрай непевні відомості не підкріплюються іншими додатковими фактами, які б однозначно вказували на перебування Підлісецьких та володіння ними земельною власністю на території Стрийського повіту.
2. Представники дрібношляхетських родів Жидачівського повіту, які не тільки одружуються з такими ж представниками Перемишльщини, а й провадять господарські справи, результатом яких є тимчасове володіння або користування земельною власністю в родинних гніздах сусідньої перемишльської шляхти. В даному випадку можна констатувати більш-менш тривалу фізичну присутність новоприбульців на території Перемишльщини, однак ще не в статусі повноправних землевласників, вкорінених в місцеве шляхетське середовище. До таких належали:
Рожнятовські. Вперше згадуються в перемишльських актових книгах 1530-х рр. Тоді Васько Рожнятовський провадив судову суперечку з братами Бориславськими з приводу 66 гривень. Його дружиною була Настасія, дочка Климка Бориславського, яка у 1533 р. залишалася разом з братами власницею частки у Бориславі, а у 1559 р. претендувала на материнські маєтки в сс. Урожі, Лопушній і Заріччі. У середині XVI ст. якийсь Іван Рожнятовський провадить активні судові і майнові справи зі стрийською шляхтою. Спочатку у 1544 р. Любенецькі позивали його у справі підданого Андрія з Любенців. Та обставина, що підданий Рожнятовського мешкав у Любенцях, дозволяє припустити, що Іван мав свою земельну частку у Любенцях. Наприкінці 1550-х років Іван згадується у зв’язку з неповерненням певної суми Семигинівським та виступає кредитором Сенька і Івана Братківських. Останній за 160 зл. заставив Рожнятовському 3-х своїх підданих з землею у с. Братковичах. У наступному десятилітті відомості про Рожнятовських зникають.
Балицькі. У першій половині XVI ст. кілька вихідців роду побралися з представниками перемишльської шляхти. Зокрема, Федька, дочка Івашка Балицького, стала дружиною Кузьми Копистенського (1502 р.), Анна, дочка Павла Балицького, вийшла заміж за Федька Криницького (1547), Федір Балицький одружився з Марухною Височанською (перша половина XVI ст.). В цей час Балицькі пробують утвердитися серед землевласників Перемишльщини. Зокрема, Януш Балицький у 1530 р. отримав від Фелікса Блажівського під заставу певну земельну власність у Тростянці коло Мостиськ. Втім, це не мало якихось далекосяжних наслідків. У другій половині XVI ст. Балицькі ще зустрічаються зрідка у майнових справах з перемишльською шляхтою. Наприклад, Мартин виступив кредитором Георгія Новоселицького та Андрія Замойського, позичивши відповідно 100 і 300 зл. Серед шляхти - землевласників Перемишльщини вони так і не з’явилися.
Сулятицькі. Тривалий час рід не підтримував жодних контактів з Перемишльщиною. Принаймні, жодних документальних згадок про це немає. Щойно наприкінці XVI – на початку XVII ст. якийсь Петро Сулятицький нетривалий час провадив майнові справи з шляхтою села Браткович у Стрийському повіті. Зокрема, в 1599 р. він квитував місцевого священика Михайла Винницького, а в наступному році заставив Сенькові Гординському маєтки, в свою чергу заставлені йому Іваном Рудницьким, у розмірі 70 зл. Петро був одружений з Марією Літинською, а його син у 1621 р. взяв за жінку Фенну, дочку згаданого Сенька Гординського Переслуха.
3. Шляхетські роди, що перебували в тісних родинних і майнових контактах з Перемишльщиною. Окремі їхні вихідці зуміли набути тут земельну власність та заснували власні відгалуження, повністю інтегровані в місцеве шляхетське середовище й не пов’язані, або слабо пов’язані з рештою роду та родинним осідком. Такими слід вважати:
Гошовські мігрували на Перемишльщину доволі рано. В 1470-х роках в Стрийському повіті якийсь Юрко, а згодом – Івашко, володіли частками у сс. Корчині, Сколе і Тухля. Це був один з перших осідків родини у Перемишльській землі. Тут Гошовські проживали впродовж XVI – на початку XVII ст. Це підтверджують поборові реєстри, опубліковані О. Яблоновським та нечисленні згадки з перемишльських актів. Наприклад, у поборовому реєстрі 1508 р. Івашко названий власником частини Тухлі, Сколього, Семигинова. У 1577 р. три брати Іван, Федір та Івашко, сини Прокопа, судилися з синами і дочками покійного Констянтина Острозького за так звані “сколівські ” або “тухольскі” маєтки, що включали в себе сс. Сколе, Коростів, Тухлю, Гребенів, Славсько, Тарнавку, Плавۥє, Головецьке, Козенів і частину Комарників. Поборовий реєстр 1589 р. серед власників Крушельниці, Сколього, Гребенова, Славська, Козеньова, Коростова називає Федора Гошовського, який в кожному з вказаних сіл володів від пів до лану землі. Нарешті, у 1609 р. Фенна, дочка Петра Гошовського та дружина Івана Брилинського зреклася своїх прав на батьківські маєтки на користь брата Івана. Цими маєтками були “Тухольщизна” та частка в с. Гошові Жидачівського повіту (“bonis … dictonis Tuchlensis in terra praesens nec non in villae Hoszow districtu Zydaczowiensis …”).
Укоріненню роду сприяли шлюби з місцевою шляхтою. Зокрема, шлюбними партнерами Гошовських у XVI ст. були: Ільницькі (1528), Блажівські (1546), Попелі (1553), Яворські (1558, 1590, 1594, 1600), Винницькі (1571), Турянські (1585, 1590), Ступницькі (1591), Заплатинські (1592).
Однак, попри той факт, що майже півтора століття, починаючи з 1470-х років, окреме відгалуження Гошовських перебувало у складі шляхетських землевласників Стрийщини, тривалий час їм не вдавалося переступити межі вказаного повіту й продовжити свою міграцію далі на захід у сусідні Самбірський, Дрогобицький, Перемишльський повіти. Маємо поодинокі згадки про майнові операції, в яких були задіяні Гошовські та шляхта, розселена у центральній та західній частині Перемишльської землі, наприклад, у 1538 р. Микита Ільницький заставив Васькові Гошовському за 8 злотих дворище в Ільнику. Але це не привело у підсумку до набуття землевласницьких прав й переселення у сусідню Самбірщину.
Ситуація змінюється у 1570-х років. У цей час якийсь Петро Гошовський одружується з Настасією, дочкою Грицька Турянського Кічки. Грицько не мав синів, й по його смерті маєток у сс. Турۥє і Топільниця успадкували його дві доньки, згадана Настя та Марія, дружина Лазаря Копистенського. У 1580 р. Петро вже писався в документах “Гошовський з Турۥє” (“Hoszowski in Turza”). Осівши тут, Петро продовжує громадити маєтки. Так, у 1582 р. він набув певну частку у Андрія Турянського Лоя. У 1589 р. Марія, дочка Грицька Турянського Кічки відступила йому усю свою частку в Турۥє. Після смерті Петра земельні частки у с. Турۥє перейшли до його синів. На початку XVII ст. ними продовжував володіти Ілля, Теодор, Василь, Іван Гошовські Петровичі. Зокрема, у 1603-1605 рр. вони згадані серед нащадків Грицька Турянського Кічки, що позивали решту Турянських, з приводу несправедливого розподілу землі у с. Турۥє. У 1609 р. єдина дочка Петра, Фенна, зреклася своїх прав на батьківські маєтки у с. Турۥє на користь брата Івана. У 1615 р. Теодор Гошовський, як землевласник у с. Турۥє, провадить майнові справі з Копистенськими і Григорієм Ясеницьким.
Ще одним осідком Гошовських, починаючи з 1580-х років, стали сс. Явора і Турка, родинне гніздо Яворських і Турецьких. Тут також вирішальну роль відіграв шлюб. Один з вказаних синів Петра, Ілля, одружився з дочкою і єдиною спадкоємицею Стецька Яворського Романовича. Гошовські відразу прибрали до своїх рук маєток покійного Стецька, що викликало невдоволення у решти Яворських Романовичів, й у 1587 р. вони розпочали судовий процес проти Петра Гошовського з приводу опіки над Анною, дочкою згаданого Стецька, та її спадком. Для Яворських суперечка закінчилася невдало, й з того часу Гошовські мешкають у Яворі. Спочатку це був син Петра – Ілля. До середини 1620-х років перемишльські акти регулярно повідомляють про нього як про шляхтича-землевласника з с. Явори. Згодом – його сини та їхні нащадки.
Майнові інтереси Гошовських наприкінці XVI – на початку XVII ст. прослідковуються і в інших шляхетських гніздах Самбірського повіту. Наприклад, у 1580 р. Петро Гошовський тримав у заставі від Монастирських Грициничів земельну частку у сс. Монастирці і Лопушній, оскільки позичив їм 400 злотих. У 1610 р. Васько Гошовський судився в Перемишльському гроді з Васьком Бандрівським та претендував на його частку у с. Корналовичах за несплату певної грошової суми. Але всі ці випадки були тільки епізодом в історії роду. Гошовські не набули земельної власності ні в Монастирці і Лопушній, ні в Корналовичах. Таким чином, у вказаний період Гошовські проживали у гірській частині Стрийського повіту, та у сс. Турۥє, Явора і Турка Самбірського повіту.
Рудницькі досить добре представлені в перемишльських актах. Перші згадки про них вказують на їхні шлюбні звۥязки з перемишльською шляхтою. Зокрема, Настя Уруська, дочка Грицька Уруського Крутеня, була дружиною Івана Рудницького (1553-1557 рр.). Ян Блажівський взяв за дружину Ядвігу, дочку Луки Рудницького (1541 р.). Нарешті, Марія Рудницька вийшла заміж за Яцька Уруського Малика (1570 р.).
Упродовж 1580-90-х років та першу чверть XVII ст. Рудницькі продовжують активно родичатися з Луцькими, Бережницькими, Радиловськими, Монастирськими, Винницькими, Комарницькими, Ритаровськими. Така ситуація стала можливою за умови появи Рудницьких серед землевласників Перемишльської землі.
Спочатку вони опинилися у с. Братковичах Стрийського повіту, хоча документальні згадки про це з’являються доволі пізно. Поборовий реєстр 1589 р. фіксує тут Георгія Рудницького, власника 4 ланів, та Андрія Рудницького, власника півтори лану. Всі відомі вихідці роду на Перемишльщині, а це Василь Вандурич і Андрій Іляшович Рудницькі та їхні нащадки, впродовж наступної чверті століття, так чи інакше пов’язані з Братковичами і залишаються тут землевласниками. Наприклад, у 1593 р. Андрій Рудницький Іляшович відступив свою частку в цьому селі Павлу Ступницькому Ярошовичу. Син Василя, Іван Рудницький заставив тому ж Павлу Ступницькому свою частку за 70 злотих (1600 р.). Через 11 років Іван відступив Станіславу Касовському частку покійного брата Георгія.
Одночасно з 1580-х років Рудницькі проникають до інших дрібношляхетських осідків. Андрій Іляшович на початку 1580-х років тримав у заставі від Сенька Турецького чималу частку в Унятичах Дрогобицького повіту. У 1584 р. він заборгував Якиму Коблянському з Унятич 100 злотих. Вказані свідчення за відсутності додаткових вказують про епізодичне перебування Рудницьких в Унятичах. Більш значущими були здобутки Василя Рудницького Вандурича. Вже у 1584 р. він тримав у заставі півлану ріллі в Монастирці від Андрія, Павла і Стецька Монастирських. Через кілька років Василь стає власником півлану у с. Лопушій, набутого від Івана Винницького Мінчича, свого швагра (1590 р.), а ще через два роки збільшує свої володіння за рахунок землі Павла Монастирського Грицинича. Коли у 1604 р. дочки Стецька Монастирського квитували власників Монастирця з материнської частки, серед останніх були Іван і Грицько, сини покійного Василя Рудницького.
4. Шляхетські роди, представники яких в різний час входили до складу землевласників Перемишльської землі, однак, на відміну від Гошовських або Рудницьких, факт такого землеволодіння був радше тимчасовим епізодичним явищем, що не призвело до переселення на постійно в межі Перемишльщини. Такі роди представлені:
Струтинські. Їхні контакти з перемишльською шляхтою, на перший погляд, так само як і в Рожнятівських, обмежуються шлюбом та поодинокими згадками про тимчасове користування заставленою земельною власністю. Так, в 1550-х роках Кость Корчинський взяв за дружину Федору, дочку Васька Струтинського Берла. Тоді ж Павло Струтинський Берлич тримав у заставі земельну власність у с. Крушельниця від священика Івана Крушельницького.
Втім, в родині Струтинських було відгалуження, що тісно пов’язало свою долю з Перемишльщиною. Мається на увазі війтівсько-князівський рід з с. Лімна Самбірського староства. Залишається відкритим питання, яким чином брати Федько і Яцько, котрі у 1519 р. заснували Лімну, були пов’язані зі Струтинськими, коли і за яких обставин вони або їхні попередники залишили родинне гніздо. Про приналежність до Струтинських, натомість, вказує специфічна характерна для більшості війтівсько-князівських родин шляхетського походження форма вживання прізвища. У XVII - XVIII ст. такі родини вважали за необхідне поряд з прізвищем, похідним від назви села, де вони утримували війтівство-князівство, вказувати місцевість, первісне родинне гніздо, з якого вийшли їхні предки. Таким чином, з’явилися Нанівські з Тернової, Лопушанські з Комарник, Стрільбицькі з Кульчиць, зрештою – Ломницькі з Струтина. Струтинські – єдиний рід з Жидачівщини, що був задіяний у колонізації королівщин в Перемишльській землі.
Голинських документи Перемишльського гроду та земського суду XVI ст. згадують епізодично. З них відомо, наприклад, про якісь майнові справи Грицька Голинського з Іваном Крушельницьким Головкою у 1589 р. З поборового реєстру 1589 р. відомо, що Грицько мав у власності по одній чверті землі в Гребенові і Славському Стрийського повіту.
Через чверть століття зۥявляється Прокіп Голинськй, що квитував у 1613-1615 рр. Павла Попеля Фединчака і Федька Яворського Давидовича. Однак обидва квити не дають підстав стверджувати про наявність у Голинських нерухомості в Перемишльській землі на початок XVII ст. Можливо, більше про це розказали б акти Жидачівського гроду та земьского суду, які не збереглися.
Сваричовські. У XVI – початку XVII ст. акти фіксують кілька шлюбів, де однією зі сторін були Сваричовські. Перша така згадка датується 1540 р., коли Мисько Тустанівський записав посаг своєї дружини, Марухни, дочки Павла Сваричовського, на половині своїх маєтків. У 1592 р. Місько Сваричовський взяв за дружину Настю, дочку Івана Попеля Колодруба Калчевича та отримав за нею посаг у розмірі 250 злотих. Також з Попелями поріднився і Василь Сваричовський, що був одружений з Катериною, дочкою Івана Попеля Петельчака (1608 р.). Однак увагу привертають не ці шлюби, а одруження Федини Сваричовського з Марією, дочкою Івана Крушельницького Пліщича. В одному з документів 1600 р. Марія відступає свої батьківські маєтки в Крушельниці чоловікові. Отже, на початок XVII ст. Сваричовські мешкали у Стрийському повіті.
Чолганські зۥявляються серед дрібної шляхти Перемишльської землі в різний час і за різних обставин. Частина з них – шляхом одружень. Так, дружиною Федора Ільницького Васильовича була Анна, дочка Івана Чолганського (1559-1580 рр.) Ще одна Анна, і також дочка Івана Чолганського, вийшла заміж за Федину Ступницького Павловича й після смерті чоловіка, у 1571 р., відступила свої права на частки, на які були записані її посаг у Ступниці і Ступницькій Волі, Яну Гербурту. Наприкінці 1580-х років Марія, дочка Костя Чолганського, стала дружиною Павла Бачинського Котловича. Нарешті, на початок 1570-х років акти фіксують шлюб між Анною Монастирською та Іваном Чолганським.
В останньому випадку маємо справу не тільки з одруженням, а й фактом набуття земельної власності Чолганським у Перемишльській землі. У 1571 р. Васько Монастирський відступив Івану Чолганському п’ять кметів в Монастирці. Впродовж 1570-х років його дружина активно провадила судові справи зі своїми рідними дядьками і двоюрідною сестрою, вимагаючи своєї батьківської частки у Монастирці, Лопушній, Заріччі і Урожі. Подружжя домоглося задоволення своїх вимог, однак не довго залишалося серед власників вказаних сіл. Спочатку Іван Чолганський в 1575 р. відступив свої права на 5 кметів Василю Монастирському, згодом якусь частку він продав Андрію, Павлу і Стецькові Монастирським (1580 р.).
Іван Чолганський присутній серед перемишльської шляхти у 1590-х роках. Наприклад, у 1591 р. він двічі квитував Івана і Миколу Височанських Янковичів з 580 і 500 злотих. У 1591 р. Іван Чолганський, син Костя, відступив свої права на частку в Лукавиці Стрийського повіту Яцьку Ільницькому Рибчичу. Однак вказані факти не дають підстав ототожнювати його з чоловіком Анни Монастирської, тимчасовим власником у Монастирці. Так само неможливо ствердно відповісти, чи особа, яка мала якісь справи з Височанськими та була власником у Лукавиці – одна людина , чи дві різні.
5. Шляхетські роди жодним чином не пов’язані з Перемишльщиною. До таких потрапили лише Креховецькі. Перемишльські земські і гродські акти не містять відомостей про представників цього роду. З цього приводу можна висунути два припущення: або Креховецькі, справді, не мали ні родинних і майнових або судових справ з перемишльською шляхтою, або такі були й зафіксовані у жидачівських гродських і земських актах, котрі для XVI ст. не збереглися.
Отже, з-поміж 12 дрібношляхетських родів Жидачівського повіту, усі, за винятком Креховецьких, так чи інакше підтримували зв’язки з Перемишльщиною. Запорукою інтеграції в шляхетський соціум сусідньої землі були шлюби, на це вказує походження шлюбних партнерів абсолютної більшості згаданих у перемишльських актах вихідців із Жидачівщини. Одруження могло одразу відкрити шлях до середовища землевласників та спричинити до осідання в маєтку дружини, а могло лише стати поштовхом для міграції. В останньому випадку інтреграція супроводжувалася серією майнових угод, з метою створити осідок для постійного місця проживання. На відміну від сяноцької дрібної шляхти, котра приймала активну участь в колонізації Самбірського, Перемишльського, Дрогобицького староств й в такий спосіб потрапляла і осідала на Перемишльщині, вихідці з Жидачівщини практично не зустрічаються серед війтів-князів та інших категорій привілейованого населення королівщин. Географія розселення обмежувалася в основному сусіднім Стрийським повітом, рідше вихідці з Жидачівського повіту опинялися в Самбірському, Дрогобицькому і Перемишльському повітах.
|
№
|
Рід
|
Місце перебування у Перемишльській землі
|
Згадка у перемишльських гродських та земських актах
|
|
Земські маєтки
|
Королівщина (війтівства, попівства)
|
|
Володіння
|
Застава
|
-
1
|
Балицькі
|
-
|
Тростянець
|
-
|
так
|
-
2
|
Витвицькі
|
-
|
-
-
|
так
|
|
-
3
|
Голинські
|
Гребенів,
Славсько
|
-
|
-
|
так
|
-
4
|
Гошовські
|
Корчин,
Крушельниця, Семигинів,
Сколе,
Тухля, Славсько, Козенів,
Плав’є,
Коростів Головецьке, Тур’є, Топільниця, Явора
|
Ільник, Монастирець, Лопушна, Корналовичі
|
-
|
так
|
-
5
|
Креховецькі
|
-
|
-
|
-
|
ні
|
-
6
|
Підлісецькі
|
-
|
-
|
-
|
так
|
-
7
|
Рожнятівські
|
Любенці
|
Братківці
|
-
|
так
|
-
8
|
Рудницькі
|
Братковичі, Лопушна, Монастирець
|
Унятичі
|
-
|
так
|
| |
Сваричовські
|
Крушельниця
|
-
|
-
|
так
|
| |
Струтинські
|
-
|
Крушельниця
|
Лімна
|
так
|
| |
Сулятицькі
|
|
Братківці
|
-
|
так
|
| |
Чолганські
|
Монастирець,
Уріж,
Лопушна, Заріччя, Лукавиця
|
-
|
-
|
так
|
SMALL GENTRY FAMILIES OF ZHYDACHIV DISTRICT IN PEREMYSHL LAND
IN XVI – BEGINNING OF XVII CENTURY
