Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Кривка - село, центр сільської ради, розкинулося на півдні району в мальовничій долині річки Кривки недалеко від найвищої вершини Львівщини гори Пікуй між горами Великий Мензул, Ясеневою, Верхнянським Верхом, Бердом, Маківкою, Бабльовою та Письмо на висоті 71 м над рівнем моря за 38 км від районного центра.

Населення - 465 осіб. Дворів - 186. У 2000 р. народилося 29 осіб, померло 43.

Назву села виводять від слів “кривий”, “скриватися”. За однією з версій її дано від першого поселенця, власника чи найбільш відомого його мешканця, який був кривим. За іншою воно одержало свою назву через те, що простягається кривою лінією вздовж берегів річки. Має поширення і народний переказ, за яким під час татарських набігів люди передгір’їв переховувалися тут у непрохідних хащах, жили в криївках.

Село поділяється на Верхній і Нижній Кінець. Заснували його шляхтичі із В.Висоцька, Комарник і Маткова. Вперше згадується Кривка в письмових документах за 1558 р. Тоді польський король Зиґмунд Август придбав її і частину села Жупан від панів Тужанських (Турянських) за село Топільницю. Він виділив під солтиство два лани поля Мартинові Рогозинському і доручив йому “кликати на волю” осадників на волоському праві 59. Поселенці через 12-20 років крім звичайних данин, які витікали за волоським правом, повинні були щорічно працювати по три дні на панських ланах. А сам солтис зобов’язаний був у разі потреби нести військову службу. Через десять років Рогозинський поступається солтиством Вашкові Кривчанському з дозволу короля. Привілей на попівство в 1561 р. одержав побожний Костей 1.

За люстрацією королівських володінь 1565 року в селі було 30 селянських дворів, за якими рахувалося 16,5 ланів. З кожного півдворища кметі платили чиншу по 2 флорини. Три селянина, які осіли в 1558 році, давали тільки по 4 гроші, “а коли їм вийде воля, повинні будуть сплачувати по 4 флорини від лану” 2. Всі селяни і 3 вільники давали на кожен збір по 2 гроші, а священик - 5 грош. Платили вони і за худобу. Вся сума чиншу становила 93 флорини 22 грош, в тому числі за землю 66 флоринів. Отже, вже перші поселенці були землеробами, а не пастухами 2.

Сіяли овес, льон, горох, а жито добе родило на овечому навозі 31. Відомо, що в 1660 році, якийсь Іван Пухович тримав шалаш 268. Дещо про землі та їх власників розкривають назви: Панська Ровінь, Попівський, Гіртів (єврейський лан), Вільхова, Ясенова, Ліщиновате, Осади, Бабльова, Вишнянський Верх і т.д. Про те, що тут водились звірі, свідчать назви Вовків Верх, Заячинець, Ведмеже і т.д.

Через село з давніх давен проходили торговельні шляхи. Ними гнали в XVI ст. в Угорщину овець, волів, свиней 258. Легальні чи напівлегальні зв’язки польовими дорогами мало село з Біласовицею і Латіркою Воловецького району.

Ремеслом займалися кривчани мало, а льняні та вовняні тканини виробляли на кроснах та водяних ступах при млинах.

Населення Кривки зростало не постійно, і тому площа ріллі в окремі періоди навіть зменшувалася. Так, в 1686 році селяни сиділи тільки на 8 ланах111. На підставі привілею польського короля з 1754 року війтівством володів Іван Яворський. Його двір і знищив Олекса Довбуш в 1744 році113. Гасло - “Смерть панам” привертало увагу до нього багатьох скривджених цього терену. А сам Іван Яворський найдовше тримав війтівство села і помер у віці 115 років. У 1797 році в селі господарювали 69 дворів, в яких проживало 361 особа198. Жили великими родинами.

Кількість жителів села зростала повільно. В 1869 році у селі проживало 493 особи у 87 дворах38. Кривка належала до поселень з невеликою кількістю жителів.

Іван Франко, здійснюючи мандрівки по рідному краю в серпні 1888 року, ночував у місцевого священика Маркелія Куновського, піднімався на г. Пікуй. В честь цього в 1984 році на обеліску на вершині гори встановлено меморіальну дошку.

Основні сільськогосподарські угіддя на 1880 рік належали селянам (72,6%), а поміщикам - ліси (93,8%) 31.

Конкретнішу картину дає нам перепис майна і населення на 31 грудня 1900 року. Із 1951 га землі 846 становила рілля, 608 - луки і пасовища та 456 - ліси. Поміщику належало 455 га, в основному лісів. В середньому на селянський двір припадало 12,9 га землі (по повіту 8,66), 0,60 коня, 6,43 голови ВРХ, 0,74 вівці і 2,06 свині, що становить на господарство 9,83 голів (по повіту 7,93). Проживало в Кривці 683 українці і 40 євреїв у 118 дворах. Майже всі спілкувалися українською мовою, за винятком 10 осіб, що говорили польською23.

У 1904 році відкривається початкова українська школа124. Вчителями її були дочки священика Марія і Люся Куновські. Відвідувало школу не більше третини дітей шкільного віку.

Церква в той час була осередком не тільки духовного, але й громадського життя. При ній діяло Братство тверезості і церковне братство40. Політичними подіями селяни цікавилися мало. У виборах до Галицького сейму 1908 року взяло участь 11 осіб з 64, які мали право вибирати 10.

Під час Першої світової війни Кривка опинилася на шляху російських військ через Верецький перевал на Закарпаття, тому кілька днів у селі велись жорстокі бої у вересні 1914 року. Людей виселили до табору Гминди. Село було зовсім спалене і знищене, як жодне в повіті, залишилася цілою тільки церква. А в таборі кривчан косили різні епідемії та голод. Після відступу російських військ людям заборонили повертатися назад, щоб ще більше не ускладнити епідемічну обстановку в повіті. Проте вони нелегально поверталися на руїни, селилися з худобою в землянках і шалашах з надією на Божу допомогу. Із звіту староства за 2-24 жовтня 1916 р. довідуємося, що відбудовано 25 будинків і 7 знаходиться в стадії завершення. В них тимчасово розмістили 82 родини. “В такому стані село існувати не може” 47. В 1923 році навіть чужі власті змилосердилися і виділили для відбудови 27 господарям по 50 м3 деревини 43. Про важкі наслідки війни свідчать і дещо запізнілі дані перепису населення 1921 року. Тоді в селі проживало 574 особи, що на 20,6% менше ніж у 1900 році. Серед них було 527 греко-католиків, 8 римо- католиків і 39 іудеїв. Склад населення за віросповіданням не відповідав національному. У селі проживало тільки 459 українців і аж 115 поляків 24. Рахувалося на той час 95 дворів. За наступні 10 років кількість жителів зросла на 42,8% і досягла 820 осіб, а кількість дворів збільшилася до 156 46. Жили кривчани в трикамерних хатах.

Земельна реформа початку 20-х років не змінила землекористування селян. З 1831 га землі 1300 га сільгоспугідь залишилося в руках українців, 60 належало греко-католицькій церкві, 80 — громаді і 71 га - євреям. Ліси, в основному, належали німецькій фірмі (330 га) і невелика площа - громаді (60)16.

Але і в складних післявоєнних умовах кращі люди села думали про національну свідомість кривчан. Іван Повханич писав 10 вересня 1922 року в крайовий відділ “Просвіти”, що село було повністю спалене мадярами, школи нема, діти дичіють і що хоче організувати філію “Просвіти”. Незважаючи на всі труднощі він, маючи в собі духу українського, постарається щось зробити. Повханич організував курси з ліквідації неграмотності для 15 осіб, підібрав приміщення для їх ведення (хата Михайла Полупана), написав львівській відповідній організації, щоб вислали інструкції-рекомендації, як їх вести, зошити та букварі, за які обіцяв зразу ж розрахуватися 251. Але не все йому вдалося. В стадії утворення була читальня “Просвіти” і в 1936 році.

В 1925 році в Кривці працювала вже однокласна двокомплектна школа, яку відвідувало 42 українських і 8 єврейських дітей 44. Відстояти українську мову не вдалося, і школа стала утраквістичною. 1 вересня 1939 року повинні були розпочати навчання 145 дітей три вчителі чотирикласної школи в двох класних приміщеннях 104. Звичайно, охопити всіх дітей навчанням в тих умовах було неможливо.

На порозі Другої світової війни громадсько-політичне життя в селі було на піднесенні. У вир боротьби за незалежність Закарпатської України підключилися кривчани. Через село йшли галичани на допомогу своїм єдинокровним братам-українцям.

Ризикуючи часом своєю безпекою і життям, селяни перетримують і допомагають галичанам перетнути кордон, який пильно охороняють польські вояки. В селі розквартирувалося 50 поліцаїв і 200 солдат Корпусу охорони пограниччя. Від 6-ї години вечора до 6-ї ранку було введено поліцейську годину. Від сексот посипалися доноси на свідомих українців, велися арешти, обшуки їх садиб. Відчували люди, що назрівають зміни, наближається німецько-польська війна.

Вересень 1939 року приніс нове випробування кривчанам.

Тих, хто мав національну совість і гідність, почали називати націоналістами, ворогами українського народу. Їх у 1940-1941 рр. вивозять в Сибір. Серед цих нещасних були сім’ї Михайла В. Сипливчака, Онуфрія Воронича, Миколи Міха, Івана Созанського — більше 10 родин. Окремі молоді люди тікають від “визволителів” через кордон. Серед них був і Іван Бурмило, якого було важко поранено і добито прикладами на кордоні. В кінці червня 1941 року на заставі червоноармійців замінили німці. В селі організовано осередки Українського Комітету та Куреня молоді ім. Євгена Коновальця. У відкритій читальні “Просвіти” під керівництвом жителя с. В.Висоцьке Мар’яна Комарницького йде жваве обговорення пошуків адекватних відповідей на поставлені життям питання. Відбувається освячення могили жертвам боротьби за волю України. Але незабаром гітлерівські власті почали ліквідовувати будьякі людські права. Побили кілька єврейських родин в урочищі Белендюжки, яких кривчани вважали своїми односільчанами. Розстріляли ще 3 односільчан, а два вмерли під час допитів. З 33 сімей, в яких було троє і більше дорослих, один мусів їхати на роботи до Німеччини 107. Деяких з них переконали, що там їх жде райське життя, і вони завербувалися добровільно. Переконавшись на власному житті, що чекати чогось доброго від чужої держави не варто, кривчани вирішили боротися за відновлення незалежності своєї Вітчизни. Щоб набратися військового хисту, подалися в дивізію СС “Галичина” Олексій В. Сипливчак, Михайло О. Зубрицький та двоюрідні брати Вороничі. Інші вступають в ОУН-УНСО. Станичним став Іван О. Мельничин — “Сосній”. Іван М. Чаплинець поступив на службу в СБ “Хмари” 20.

30 вересня 1944 року червоноармійці вдруге вступили в село. На фронт мобілізовано 60 односільчан. Всі вони хотіли повернутися живими і здоровими до отчого дому. Та багатьом не судилося. Навічно залишилися солдатами на кривавому полі бою Іван В. Бурмило, Іван Д. Казибрід, Василь І. Кеш, Олексій І. Онуфер, Микола Ю. Полупай, Олексій І. Рущак, Онуфрій І. Тюх, Василь М. Федько, Михайло В. Хлипняч, Микола Д. Чечерський — всього 27 односільчан 109. А в селі загострилася боротьба між повстанцями та більшовиками. 25 грудня 1945 року вночі бандерівці організували збори селян, на яких з патріотичними промовами виступили як упівці, так і селяни. Після їх завершення кривчани прийняли месників у своїх хатах187.

В урочищах “Стенище” та “Велике Поле” ще раніше були підготовані криївки, в яких патріоти протрималися до 1948 року. Тільки внаслідок зради енкаведисти одного лютневого ранку оточили бункер на “Стенищах”. У нерівному і невигідному бою загинули смертю героїв станичний Іван О. Мельникович, Анастасія Берега, Євген Андрійчин та ще один невпізнаний бойовик. Катерину І. (дружину Івана) було поранено на посту, але вона не залишила його, відстрілювалась як справжній боєць. Спіймана ними, пройшла всі круги пекла і дожила до 1976 року25.

Одного разу карателі застали повстанців у хаті Івана М. Черепанина. Зав’язався жорстокий бій з переважаючою кількістю супротивника. В перестрілці загинув Олексій В. Сипливчак та господиня Катерина Іванівна. Багата на випробування випала доля Михайлу О. Зубрицькому. При німцях він був секретарем сільської ради в с. Гусне, побував в їхніх карних таборах, Червоній Армії, командиром сотні куреня “Біра” в Закерзонні. У 1947 році потрапив у енкаведистське оточення, вів боротьбу до останнього патрона, але він підвів, і його, пораненого, забирають в полон. За 15 років ув’язнення побував не в одному таборі, зазнав різних знущань і принижень, але до кінця своїх днів залишився вірним Україні79.

Пропали безвісті Іван та Степан Міхи, на 25 років були засуджені за підтримку повстанців Василь Ф. Гитик, Василь О. Повханич та Теодозія М. Воронич. Всього в УПА воювало не менше 12 осіб20. Їхня доля - це недоля плюндрованої та непокірної України. На їхніх кістках і муках розвивався і підтримувався національний дух кривчан в епоху перебудови і подиху національно-освіжаючих вітрів.

Тільки тепер герої виходять із суворого забуття і брехні в людську пам’ять та легенди, бо подвиги їх є гідними цього.

Тодішній тоталітарний режим не міг пробачити горянам бажання бачити Україну самостійною, незалежною державою. За найменшу підозру про зв’язок з УПА цілі сім’ї виселяли в Сибір. На збір сім’ям Ілька Чаплинця, Олекси Хлипняча, Михайла Повханича, Івана Созанського, Михайла Сипливого та інших давали тільки 2 години і дозволяли взяти з собою найнеобхідніше79. Реабілітовані вони були вже після смерті Сталіна.

Осінньо-весняний період 1948-1949 рр. був важким для заможніших селян. Нажите віками добро прийшлося віддавати колгоспові, щоб не потрапити до білих ведмедів. Порушників трудового законодавства та недоторканості колгоспної власності жорстоко карали. Данило І. Чичерський взяв з колгоспного поля пару снопків вівса, з яких намолотив 24 кг зерна. За це одержав 5 років в’язниці27.

Наступ вели войовничі атеїсти і на духовні запити людей. Однієї глибокої ночі оперативна група кадебістів на чолі з Вавіловим знищила каплицю, в якій зберігалися старі церковні записи та книги.

Високогірський колгосп не міг звести кінці з кінцями, і тому в 1960 році на його базі та на базі таких самих колгоспів було утворено Боринське допоміжне господарство Боринського лісгоспзагу, а з 1965 р. Кривка увійшла на правах відділення в радгосп “Карпати”. За місцевим відділком закріпили 950 га сільгоспугідь, в тому числі 450 га ріллі 99.

У 1958 році з кількох місцевих комуністів була організована партійна організація. Проходили в селі і позитивні зміни, зростали заробітки в радгоспі, підведено під’їзд до села, охоплено всіх дітей навчанням, ліквідовано неграмотність населення. В 1964—1965 рр. вперше засвітилося електричне світло в хатах. У 1984 році збудовано клуб на 194 місця.

Демократизація тоталітарного режиму пробудила національну свідомість кривчан. Знаменно, що найбільш яскраво вона спалахнула в лютому 1990 року під час зустрічі з кандидатом у депутати до Верховної Ради УРСР, першим секретарем обкому КП України Яковом Погребняком. Тоді на будинку культури вперше замайорів при радянській владі синьо-жовтий прапор. Повірити в те, що за це вже нікому не грозить в’язниця, було важко. Нелегко було усвідомити, що кожен з них є свідком початку великих змін в історії неньки-України. На Всесоюзному референдумі кривчани показали високу національну свідомість. За входження України в оновлений Союз проголосувало тільки 4,54% (по району 18,8), в Союз суверенних держав - 10,5 (40,6), за незалежність України - 97,6% виборців (86,7). На Всеукраїнському референдумі всі виборці одноголосно висловилися за незалежність України. 21 липня 1991 р. заново насипано і освячено символічну могилу борцям за волю України, яка була зруйнована більшовиками в 1946 р. На президентських виборах 1999 р. 363 виборці проголосували за Л. Кучму і 13 за П. Симоненка. На виборах 2002 р. 47,5% кривчан підтримали блок “Наша Україна” і 24,4% - блок “За єдину Україну”.

Кривка належить до тих сіл, де про освіту і культуру побуту дбали давно. Хати ще у 80-х роках були обставлені сучасними меблями. Відчувався вплив Закарпаття. В багатьох садибах користувалися літніми кухнями, ванними, зразковими погребами та криницями. Вже тоді в селі не можна було побачити старих хат, не оправданих життям звичаїв та обрядів. А тепер повертається назад вічне та боже в їх побут і духовне життя.

З великою урочистістю проходить відзначення Різдвяних, Великодніх свят та Дня незалежності.

До середини 90-х років радгосп розвалився. Землю селяни повернули собі, зробили перші кроки до індивідуального господарювання. В середньому на один двір поки що припадає 1,29 га землі, 0,25 коня, 3,36 голови ВРХ, в тому числі 1,58 корови, 0,93 свині. Селянам належить 17 тракторів і 4 вантажних автомобілі.

У сільській дев’ятирічній школі 13 вчителів навчає 56 учнів, функціонують Народний дім з кіноустановкою, бібліотека з 2840 книгами, медпункт, два магазини.

У 1992 році в Кривці розпочато будівництво бази відпочинку для представників дипломатичного корпусу на 300 місць.

Прославила Кривку церква св. отця Миколая, збудована в 1761 році. Академік І. Грабар вважав її одним із найвидатніших творів народного мистецтва Карпат. Споруда дійсно чарує оригінальністю та строгістю форм. Вона є зразком в повній мірі розвинутої бойківської церкви ступінчато-пірамідального типу. В ній геніально продумано співвідношення висоти і пропорційність веж, відсутня монотонна ритміка ярусів. Стрункі вежі більше ніж в інших храмах нагадують високі карпатські смереки, що стоять по три асиметрично в ряд, велично і чудово врівноважені. Тут маємо своєрідне “перекликання природи з мистецтвом” - писав Всеволод Кармазин, описуючи цей храм 222. Церква увійшла в скарбницю кращих зразків українського народного мистецтва світового значення. Ім’я майстра цього божественного витвору людських рук залишилося для нас невідомим, та своїм творінням він обезсмертив себе, збудувавши церкву без жодного цвяха. Напевно він вважав, що церква - це дім Спасителя, який був прибитий цвяхами до хреста, тому в його домі не повинно бути жодного цвяха, і майстер без них створив справжній шедевр архітектури. Старожителі села розповідають, що безбожники хотіли два рази спалити церкву, але вона не горіла. У 1914 році згоріло все село, а вона мов, фенікс, з пожарища воскресла.

Церква сама була невеликою, тому в 1928 році почали будувати більший храм. Правління національного музею під керівництвом вченого мистецтвознавця Іларіона Свенціцького, який мріяв створити у Львові скансен, де були б представлені пам’ятки архітектури та побуту, вирішило перевезти цю перлину бойківської архітектури до Львова. В липні 1930 року церкву було розібрано і перевезено.

Частину іконостасу громада залишила для нової церкви. Головним майстром будівництва нового храму був Мацялка із Дрогобиччини, а також Микола та Василь Заріцькі. Царські двері і частину іконостасу різьбили брати Лесняки.

Кривчани дуже люблять своє село і бажають, щоб його спокій ніколи більше не порушував жоден окупант, а молодь залишилася жити в рідному селі, створювала щасливі сім’ї, хати наповнювалися дитячими голосами, а вулиці - солов’їними українськими піснями молодих людей.

За матеріалами Ю.І.Гайди
підготував автор електронного проекту
сайту —МихайлоВисочанський-Янкович

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2017 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.