Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Матків - село, розташоване на берегах річки Стрий між горами Прутуч Верх (999,9), Погар, Бердечко, Бердо та Каменя за 42 км на південь від райцентру на шляхах Стрий - Мукачево та Бориня - Матків на , висоті 669 м над рівнем моря. Підпорядковане Мохнатській сільській раді.

Населення - 305 осіб, дворів - 123. У 2000 р. народилося 25 осіб, померло 23.

В село входять присілки Багно, Беріг, Михайлівна, Верх.

За переказами назва села походить від імені першого поселенця і його власника Матвія.

Вперше згадується воно в 1538 році при розмежуванні королівсь- 1 ких земель від приватних.

Археологічні розкопки 30-х років виявили навколо гори Козакова Поляна городище періоду Галицького князівства151. Очевидно, воно охороняло торговий шлях, що йшов по ріці Стрий на перевали Середньо-Верецький та Руський путь.

На Звіздній горі, що знаходиться недалеко від села Івашківці, виявлені стародавні речі, які свідчать про те, що в цьому місці знаходився колись майданчик для покладання жертв поганським богам171.

За твердженням комарничанського священика Соломона Щасного у В. Висоцьку зберігався документ, за яким якийсь Думка Височанський за короля Зигмунда віддає одному із своїх синів В. Висоцьке, другому - Комарники, третьому - Матків та Івашківці. Злопам’ятна королева Бона, провівши розмежування добра, забрала в матківської шляхти чимало земель. Неодноразові просьби про повернення їх назад І справжнім власникам не давали жодних наслідків. Тоді матківська шляхта, як і шляхта інших обділених сіл, надала уповноваження відомому феодалові Михайлові Тарле подати клопотання про повернення грунтів на сеймі у Варшаві. При позитивному вирішенні справи обіцяли віддати йому Багно Оленьове в урочищі Мікушена, землі, границя яких йде між рікою Ушнем, обидва Красні із Сенівим, Хашоватим Горбом аж до Довжок та Яфиникового Погару. З другого боку границя йшла із Довжок через Велику Кичеру на Осольне - Зозулю52. Матківська шляхта, як і інша шляхта древньоруського походження, прийнявши манери дрібної польської шляхти, хоч і відокремилась від хлопів, не могла постояти за себе через свою бідність та хлопську віру.

З метою захисту навколишніх поселень від ворогів в XVI ст. М. Тарле збудував замок між селами Матків, Красне, Сможе. Збереглася назва фільварку з полем “Тарлівське” до наших днів.

Земля завжди була найціннішим скарбом селян, за неї вони ворогували, судилися. Так, у 1635 році С. Дідовят подав скаргу на О. Костурка в зборовий суд за те, що той не хоче прийняти гроші, позичені ним у небіжчика Стеціва та віддати землю, яка була віддана під заставу. Відказувач мотивував тим, що є теж родичем покійного. Зборовий суд зобов’язав Костурка повернути землю, прийняти гроші, оскільки рідні сестри є ближчі, ніж двоюрідний брат 279.

Довго не втрачали надію на повернення землі, відібрані Боною, наступні покоління. Писала шляхта скарги і в 1765 році, в яких звинувачувала керівництво самбірської економії в тому, що віддають в оренду землі “найближчим і дальнім знайомим, а вони живуть в крайній нужді”312.

Власником частини села, яка називалася “Тарлівська”, в середині XIX ст. був Йосип Смоленський, а Каленівщини - Раймонд Захаровський. Після смерті Й. Смоленського частину грунтів маєтку утримував Михайло Кушневич (3/6), Кароліна Кушневич (2/6) і Гіполіт Смоленський (1/6). Всі основні посади в селі були в руках шляхтичів Матківських, які мали придомки Будзевич, Бардзійович, Богушович, В’язузил, Галкович, Гриневич, Горездрович, Контурович, Матишевич, Тимкович, Пілікович, Федашкевич та Шипович.

В радянський час частина цих придомків стала прізвищами.

Як місцеві, так і воєводські власті не дбали про піднесення культури забитих нуждою людей, навчання їх дітей. Для потреб церкви дяк Яків Гелевич в 1853 р. навчав у парохіяльній школі 4 дітей 264. Перша державна школа була відкрита в 1883 р.124.

Кількість населення в селі поступово зростає, хоч в окремі періоди через епідемії та голод був спад. Так у 1869 році проживало 766 осіб, а в 1879 р. тільки 687 38.

Між господарями села, тим більше між поміщицькими маєтками і селянськими дворами, була велика різниця. Великій власності (більше 50 моргів) належало в 1880 році 47,3% всіх земель, в тому числі майже весь ліс.

На межі двох передостанніх століть землеволодіння в селах Матків, Мохнате та Івашківці виглядало так: 3928 га належало селянам і 495 га двору. В середньому на селянський двір припадало 9,5 га землі, 4,6 голови ВРХ, 0,7 коня, 0,3 вівці, 1,6 свині і поросят. Проживало 1151 осіб в 229 дворах, зокрема в присілках і хуторах Багно Матківське 17 осіб у 4 дворах, Березі 197 осіб в 36 дворах, Труні 48 в 11, Пострічі 28 у 5, Потоці 74 в 16, Ріці 161 в 30, Верху 353 в 73, в Заріччі 21 у 5, в самому Маткові 230 в 48 дворах. Серед них були 1101 українець, 41 єврей і 9 поляків. Спілкувались і євреї українською мовою 23.

Війна опалила село вогнем, понівечила долі людей. Воно зазнало не меншого лиха, ніж Кривка чи Івашківці, але, як і вони, знаходилось на шляху російських військ до оволодіння Верецьким перевалом, пережило страхіття справжньої війни та різних епідемій. Про це свідчать підрахунки. Якщо за останні 20 років XIX ст. чисельність населення села зросла на 37,0%, то за наступних 20 років - тільки на 6,1%. За самими грубими підрахунками в результаті війни село втратило за рахунок вбивств, підвищеної смертності і зменшення народжуваності не менше 270 осіб.

Як свідчать старожили, забраних на фронт в австрійську армію після кількаденної підготовки кидали на найбільш “гарячі” ділянки фронту, чи на місця проривів, тому наших вояків багато гинуло в боях.

Населення села поділялося традиційно на шляхтичів і хлопів, між якими не завжди були приязні стосунки. В королівських селах такого поділу не було. Матківська шляхта все більше підпадала під вплив польської, поступово ополячувалася. За переписом 1921 року тут вже мешкало 106 поляків і 1115 українців. До поляків зарахували себе 83 іудеї, 9 греко-католиків і 4 римо-католики 29. За наступне десятиріччя кількість жителів Маткова зросла на 16,4%. Дещо посилило ополячення утворення в 1934-1936 рр. в селі кулка шляхти загродової, яка надає своїм членам матеріальну допомогу в придбанні сортового насіння, породистої худоби, одержанні малопроцентної позики. Проте зразу особливих успіхів це не дало. В 1935 році із 2218 га землі 1288,6 га належало українцям, 870 га - громаді, 34 га - євреям, 21,8 га - греко-католицькій церкві і 4 га - полякам16! Очевидно, частина громадських земель була в руках поляків.

Нові власті освіту русинських дітей законсервували в занедбаному стані. У 1925 р. у двокласній школі два вчителі навчали 88 школярів на польсько-українській мові44. А всіх дітей шкільного віку тільки греко-католицького обряду було 148. В 1936—1937 навчальному році тільки кожна друга дитина відвідувала школу 45. А сама школа була в двох приміщеннях, з яких одне було приватним.

Матків з давніх давен привертав до себе відпочиваючих і туристів вершиною гори під назвою Пікуй, мінеральним джерелом “Порай” села Івашківці, прекрасними лижними теренами, багатством диких звірів, грибів та ягід. В 30-х роках село могло одночасно приймати до 100 відпочиваючих в упорядкованих для цього домах206. Варшавські та краківські пани називали навколишні гори Польською Швейцарією, нагло нехтуючи тим, що ці землі українські. При сільській гміні працювала комісія відпочинково-туристична, кілька спеціальних магазинів.

До 1939 року в цьому глухому на національні ідеї селі пробуджується свідомість. Не всі шляхтичі схвалюють грубу асиміляційну політику польських властей щодо українців. Деяка їх частина вступає в ОУН, вливається пізніше в УПА. Осередок ОУН очолив Йосип Ільницький. Горді шляхтичі не хотіли терпіти й тоталітарному режимові. В 1940 році були арештовані і розстріляні в тюрмах Самбора і Стрия Михайло та Іван Білинські, Федір і Омелян Матківські. А дехто, відчувши важку руку визволителів, пробує податися на Захід. При переході кордону обривається життя Марії С. Ільницької 79.

В кінці червня 1941 р. на зміну червоним визволителям приходять коричневі спасителі. Районна газета писала, що в цьому селі найгірше йдуть справи, кооператив розграбований, громадський дім в руїнах, все приладдя в школі знищено. Вибраній сільській управі громадяни не підчиняються. Не здали до цього часу зброю, хоч вона є у кожного десятого19. За роки їх володарювання нагайка та куля висіли дамокловим мечем над селянами, 67 матківчан було розстріляно, 9 вмерло після допитів, 78 забрано на примусові роботи в Німеччину107. Без відома властей не можна було навіть зарізати худобину для своїх потреб, бо все було на обліку.

30 вересня 1944 року в село знову вступили радянські війська. Третина населення стає поляками, тільки би ще раз не зазнати “радянського раю, виїжджає в Польщу, шість сімей — у східні області України 313. Сюди переселяються жителі сіл Сянок, Беньови, Дзвиняча Гірського, які внаслідок встановлення кордону по річці Сян опинилися в прикордонній смузі як радянській, так і польській.

На фронтах Другої світової війни воювало 131 матківчанин, з яких 17 загинуло109. Серед полеглих Михайло Й. Височанський, Володимир М. Ільницький, Йосафат Й. Комарницький, Платон М. Матківський, Теодор П. Павко, Омелян С. Сокирко та інші. В пам’ять про них споруджено обеліск.

У боївках УНСО продовжували боротьбу проти радянської влади Йосип Височанський, Йосип І. Павко, Тома В. Матківський, Йосип Р. Білинський та інші. Станичним був Йосип М. Ільницький 79. За зв’язки з підпіллям родичів повстанців жорстоко карали. Вислані були в Сибір сім’ї Ілька І., Йосипа та Івана П. Павків, Стефана М. Височанського та інших. Частина репресованих після відбуття покарання виїжджає в Польщу 20.

Весною 1949 р. керівництво району відрапортувало, що в цьому селі колективізацію завершено. Але ще на 11 липня наступного року 11 господарів “добровільно-примусово” не дали заяви до колгоспу, хоч як їм не викручували руки.

Жили матківчани в перші роки після колективізації у великій нужді, платили вівсяною чи ячмінною половою, виживали за рахунок присадибних ділянок та утримання худоби. 

Як нерентабельне господарство сільський колгосп увійшов у Боринське допоміжне лісгоспзагу в 1960 р., а через п’ять літ - у радгосп “Карпати”. Абсолютна більшість селян робила в радгоспі. З введенням сімейного підряду матеріальне становище їх значно покращилося.

1964 року вступила в дію пекарня, а через 2 роки завершено радіо- і електрифікацію села. В кінці 60-х років закінчено будівництво дороги Бориня-Матків з чорним покриттям.

З 1949 р. в Маткові діє неповна середня школа, яка в 1968 році одержала нове приміщення. Першим її директором в радянський час був Мирон Височанський, виходець із Мохнатого.

Політичні завірюхи кінця 80-х років минулого століття в СРСР і районі не виявили багатьох сміливих осіб на боротьбу з тоталітаризмом, які б організували осередок Товариства української мови чи РУХу. І тому на референдумі виборці голосували не одинаково політично зріло.

Тільки 5,0% підтримали ідею входження України в оновлений Союз, а в Союз суверенних держав аж 63,4% (по району - 40,6). А за незалежність України віддали голоси 92,1% (по району - 86,7).

На базі відділень і бригад Матківського куща радгоспу “Карпати” в 1992 р. утворилася селянська спілка “Черемшина”, яка скоро розпалася. 

Село прославила церква Пресвятої Богородиці, споруджена в 1848 році майстрами Самуелем Мельниковичем та Василем Іваньковичем, яка належить до найкращих зразків дерев’яної архітектури світового значення.

Вона, як і всі бойківські церкви, тридільна, має три окремі багатозаломні верхи, з яких середній п’яти-, а бокові чотирьохзаломні. Дерев’яну дзвіницю біля неї спорудив майстер Михайло Веклич на початку XX ст. Обидві будівлі взяті на облік як пам’ятки архітектури загально-національного значення.

Є ще одна церква Пресвятої Трійці, збудована на кошти місцевої шляхти в 1899 р. майстром Лукою Снігурем. Вона цікава тим, що творчо і оригінально скомпонована, має чітку виразність, художню довершеність, глибоку християнську символічність. Храм чарує обивателя неповторною красою.

Поруч села був збудований невеликий чернечий скит, який в 1947 році енкаведисти підірвали, а монаха Микиту (Миколу Високінського) ув’язнили за співпрацю з повстанцями. Відновив скит цей же монах у 1992 році. На свято Івана Хрестителя біля нього збирається на моління кілька сотень віруючих. До 1988 року церкви були закриті. Перший храм належить громаді УГКЦ (316 віруючих), а другий - УАПЦ (127).

Свою колишню землю селяни розібрали. На 1 січня 2001 року сільський двір мав в середньому по 2,30 га землі, 0,90 коня, 4,12 голів ВРХ, в г.ч. 2,67 корів, 1,47 свині. Господарі володіли 10 тракторами, 1 дигою і 3 вантажними автомобілями.

В дев’ятирічній школі 13 вчителів навчає 123 дітей. Обслуговує матківчан Народний дім (збудований в 1995 р.) на 73 місць, бібліотека з 2617 книгами, медичний пункт, 4 приватних магазини, пилорама.

За матеріалами Ю.І.Гайди
підготував автор електронного проекту
сайту —МихайлоВисочанський-Янкович

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.