Мохнате - село, центр сільської ради, розкинулося в долині ріки Краснянки та її притоків між горами Бердечко, Осовня, Піїв Горб, Високий Горб, Магура, Князіків на висоті 692 м над рівнем моря за 44 км від райцентру і 38 км від залізничої станції Н. Яблунька.
Населення - 470 осіб. Дворів - 100. Народилося у 2000 р. 25 осіб, померло 23.
Назву села виводять від мохів, які бачили перші поселенці на його місці, та від власника села - Мохно 31.
Перша письмова згадка про Мохнате сягає 1593 року 66. Заснували його шляхтичі Височанські - Дмитриковичі, які відзначалися гербом “Сас”. Власниками його були пізніше Матківські, Білинські, Височанські, Созанські, Красовські, Осовські, Ільницькі - Телеп’яновичі 39. У 1780 році проживало 5 шляхетських сімей, а через 50 літ - 539 осіб 25. Обділеній ще королевою Боною дрібній шляхті не раз доводилось відстоювати свої права на землю. В 1870 році вона мала суперечку із власниками Калинівщини Гебановськими за ліс, який хотіли від неї відібрати 31.
Голод середини XIX ст. (1844-49рр.) пережили мохнатці важко. Неурожайний був і кожен другий рік аж до 1862 року. Косила їх холера 1847-1848 рр. Влітку 1890 року в с. Мохнате (Шляхетському) знову спалахнула епідемія. Хвороба набула такого розмаху, що староство заборонило жителям навколишніх сіл спілкуватися з мохнатцями. Сюди часто приїжджав повітовий лікар Цепелевський, який давав хворим рицинову олію. Але вона допомагала дуже слабо і багато людей, особливо дітей, померло 308. Жили мохнатці в страшних антисанітарних умовах. Загалом народ був надто консервативним, як і всі бойки, що власне губило його326.
Мохнате належало до тих небагатьох сіл, де розвивався якийсь промисел. В останньому десятилітті XIX ст. тільки тут та ще в 4 селах повіту працювали шевці, які платили податки 326.
Сільська гміна вирішила 1884 р. організувати народну школу, побудувати на громадському полі шкільний будинок з однією класною кімнатою та житлом для вчителя. Вона виділила 0,5 морга землі для шкілки фруктових дерев та ухвалила виплачувати вчителеві щоквартально по 60 золотих ринських. У зв’язку з великою бідністю населення було прийнято ухвалу до шкільної повітової ради, щоб у разі нестачі коштів різниця була покрита “з крайового фундушу” (фонду). Школа відкривалася як філія В. Висоцької. В 1889 році повітовою шкільною радою було оголошено конкурс на посаду вчителя, а через три роки вона мала стати етатовою 328. Але справа відкриття через фінансування затягнулася на роки. І тільки з 2 вересня 1901 р. нарешті вона почала діяти. Для утримання школи громада повинна була щорічно виділяти 8% від зібраного податку, а двірська управа 6 відсотків від своїх доходів 329.
Першим її вчителем став Стефан Кузьмак, який навчав 83 українських дітей 27.
Мохнате було типовим українським селом Бойківщини. В 1900 році тут проживало 744 жителів, серед яких 701 греко-католик (українець) і 43 євреї. Політичні пристрасті не дуже-то зачіпали інтереси не тільки простих бідних, але й заможних людей. У 1908 році у виборах до Галицького сейму із 90 осіб, які мали право обирати, взяло участь тільки 10 10. Перед Першою світовою війною патріотичні пориви зачіпали серце і душу багатьох молодих людей. Кілька з них подалися в 1914 році в м. Стрий, щоб вступити в Українські Січові Стрільці. Прийнято було тільки Омеляна Білинського, який служив десятником четвертої сотні 330.
Під час війни Мохнате, розташоване на шляху до перевалу, потерпіло від воєнних дій і занесених епідемій тифу, віспи та “іспанки”. Пізніше немало мохнатців мужньо воювало в УГА, захищаючи Україну. Про жертви війни красномовно свідчить те, що якщо за останні десять років XIX ст. кількість його жителів зросла на 24,0%, то за наступних двадцять років XX ст. тільки на 8,3%. У 1921 році проживало 806 осіб, з яких 754 було греко-католиками, 10 римо-католиками і 42 іудеями. Якщо довіряти довідникові, то серед них 778 було поляками і тільки 28 українцями 24. Не віриться, щоб так сильно вплинула зміна політичної обстановки на таку масову зраду національних інтересів мохнатцями. Проте хвиля можливого страху та заігрування з польськими шовіністами, фальсифікації скоро пройшла. З 1922 р. працює філія читальні “Просвіти” з 60 членами" 6. Очолює її Василь Й. Білинський. Під читальню винаймають будинок, закуповують 73 книги. Через деякий час вона перестає діяти і в 1933 р. відбуваються нові установчі збори 25.
В мирні роки село досить швидко розвивається. В 1931 р. проживає 903 особи у 169 дворах46. Дещо міняється і землеволодіння. Із 1592 га грунту українцям належало 850 га, громаді - 300, греко-католицькій церкві - 12,1 і 4,1 - євреям. Всі ліси (425 га), а це бувало дуже рідко, належали також громаді16.
На 1936-1937 навчальний рік в селі функціонувала чотирикласна утраквістична школа, в якій три вчителі навчали 94 із 162 дітей шкільного віку45.
Потрясіння 1938-1939 рр. не обійшли село. Боротьба за незалежність Карпатської України покликала окремих в Закарпаття. 20 вересня в Мохнате вступили радянські війська. Головою сільської ради призначили Івана Білинського, який через деякий час був арештований і не повернувся із Самбірської тюрми.
За роки гітлерівської окупації 23 євреїв було розстріляно, 2 чоловіки вмерло після допитів і 75 забрали на підневільні роботи в Рейх. Із них багато не повернулося в рідні домівки107.
29 вересня 1944 року Червона Армія вдруге вступила в село. На розгром гітлеризму було мобілізовано 80 мохнатців67. Навічно залишилися на полях боїв солдатами Кирило Й. Білинський, Омелян С. Височанський, Петро В. Клітинський, Володимир М. Конецький, Михайло Й. Комарницький, Юрій М. Марців, Йосип С. Матківський, Омелян І. Созанський, Іван Й. Яворський - всього 31 тих, кого пам’ятали, любили і в безнадії очікували109.
З часів війни в селі працювала добре законспірований осередок ОУН. В боївках УПА боролося 6 чоловік. Їх 4 сім’ї були вислані у Сибір. В 1949 році завершено колективізацію села, організовано колгосп “30-річчя Жовтня”, який через 11 літ увійшов у Боринське допоміжне господарство, а з 1965 року на правах рільничої бригади - в радгосп “Карпати”. В 1965-1966 рр. завершено електрифікацію садиб, будується дорога у селі. Демократизація тоталітарного режиму привела до вільнішого волевиявлення думок, устремлінь і вчинків. На Всесоюзному референдумі по Мохнатській виборчій дільниці підтримали своїми голосами входження України в оновлений Союз 5,0%, у Союз суверенних держав - 63,4 і за незалежність України проголосувало 92,1%. А на Всеукраїнському референдумі всі виборці підтвердили своїми голосами проголошену незалежність України.
Вони 31 березня 2002 р. 73,9% голосів проголосували за блок “Наша Україна” і тільки 15,7% - “За єдину Україну”.
Мохнатці, не маючи достатньо малої техніки для обробітку землі і коштів, поволі переходять до ведення індивідуального господарювання. В середньому на сільський двір припадає 1,56 га землі, 0,83 коня, 3,85 голови ВРХ, в тому числі 0,58 корови, 1,13 свині, що становить 5,81 цієї худоби. Володіють господарі 17 тракторами, 1 вантажним автомобілем, пилорамою.
В селі діє філія матківської дев’ятирічки, медичний пункт, 3 магазини.
У 1995 році відкрито Мохнатське лісництво Боринського ліспгоспу, яке будує готель, ресторан і магазин на трасі Стрий-Мукачево. Щоп’ятниці працює базар.
Віруючі об’єднані в громади УГКЦ (300 душ) і УАПЦ (14). Церква собору Пресвятої Богородиці (1902) своїм зовнішнім виглядом нагадує храм сіл Н. Висоцьке і Комарників. Відрізняється від них більшою динамічністю, висотою веж. Середня з них має аж вісім ярусів, з яких два останні восьмигранні. Широкий фартух опоясування та масивність веж робить будівлю монументальною та величною. Завершують її барочні бані з хрестами витонченої роботи. В 1960-1988 рр. храм не діяв. Віруючим УАПЦ належить каплиця.