ІГОР СМУТОК
Генеалогічні дослідження дрібнопомісної шляхти Руського воєводства є однією з найсуттєвіших проблем вивчення історії західноукраїнського регіону ранньомодерного часу, яка потребує негайного розв’язання. Цей постулат стає все більш очевиднішим в контексті перманентного зростання впродовж останніх десятиліть кількості публікацій, присвячених, наприклад, таким питанням, як волоська колонізація в Перемишльській, Галицькій, Сяноцькій землях, соціальна стратифікація суспільства та його трансформація періоду адаптації суспільно-політичних, адміністративно-територіальних й правових структур земель колишнього Галицько-Волинського князівства у складі Польського королівства (з 1569 р. – Річі Посполитої) тощо.
Наскільки успішними можуть бути спроби використання генеалогічних даних для розв’язання тих чи інших питань, у свій час небезуспішно було продемонстровано Барвінським Б. та Виростеком Л. Перший, досліджуючи біографію козацького гетьмана Петра Сагайдачного, спробував пов’язати його з родиною Попелів, які належали до дрібної шляхти з-під Дрогобича. Для цього автору довелося реконструювати генеалогію окремого відгалуження Попелів на прізвисько Кунашовичі. Л. Виростек здійснив реконструкцію генеалогічного дерева понад півсотні родів гербу Сас XIV-початку XVI ст. й в такий спосіб намагався з’ясувати масштаб та етнічний аспект волоської колонізації.
Рід Комарницьких, як вважається, є відгалуженням родової спільноти, від якої беруть початок також Височанські, Матковські й, можливо, Турянські. Починаючи з кінця XV ст., її представники володіли дідичними маєтками в найбільш віддаленій на південь гірській частині Самбірського повіту (зокрема, це такі села як Комарники, Верхнє Висоцьке, Матків, Жупане, Тур’є), а також правом митного збору на кордоні з Угорщиною і війтівством у Нижньому Висоцькому.
Імена перших Комарницьких були добре відомі вже на початку ХХ ст. укладачам гербівників польської шляхти - Бонецькому А. та Уруському С. Відповідну інформацію вони почерпнули з щойно опублікованих "AktuwGrodzkichiZiemskich", окремі томи яких містили найдавніші записи перемишльського гроду та земського суду.
Більш детальну інформацію подав Виростек Л., спробувавши відтворити родовід Комарницьких і Височанських на початковому етапі. Для цього він залучив опублікований джерельний матеріал, зокрема, це вже згадане видання записів перемишльського гроду та земського суду до 1506 р. та реєстри документів Коронної метрики, опубліковані в кількох томах перед Першою світовою війною. Виростек Л. зібрав та подав імена перших Комарницьких та обставини, за яких вони згадуються, однак не зумів з’ясувати, в яких родинних відносинах вони перебували між собою. Зокрема, як зазначав вчений, першим з-поміж членів цієї родини в тогочасних документах згаданий якийсь Федько в 1493 р., роком пізніше – Яцек (у Бонецького А. – Якоб і 1495 р.), якого позивав до суду Іван Гошовський, звинувачуючи у захопленні отари овець. Наступний Комарницький – Дмитро – з’являється щойно в 1518 р., у зв’язку з купівлею у Ільницьких с. Ільничка. Онуфрій та Лесько Комарницькі виступали разом з чотирьма Височанськими від імені власників Висоцька, Комарників під час відмежування їхніх маєтків від королівських у 1538 р. Завершує перелік Іван – посесор князівства у Нижньому Висоцькому, згаданий під 1539 р.
Матеріал, виявлений в актах перемишльського земського та гродського судів першої половини XVI ст., та інші документи, невідомі Виростеку Л., дозволяють суттєво доповнити та скорегувати історичні відомості про перших Комарницьких.
Вже згадані Яцько та Федько жили ще на початку XVI ст. Вони обидва були присутніми під час вивчення та підтвердження королівськими комісарами у 1505 р. дідичних прав власникам Комарник, Верхнього Висоцька, Тур’я та Жупаньогоi. Яцько Комарницький був одружений з Марушою (Marussa), дочкою Сенька Ступницького. В 1509 р. він присутній в Самбірському замку під час процедури квитування дружиною Марушою Андрія Ступницького зі спадку по батькові в сс. Ступниця та Новошичіii. Пізніших відомостей про Яцька Комарницького немає.
Федько, або інакше Тадор (Thador), Комарницький в 1520 р. заставив свою частку в с. Жупанє Івашкові Думці Височанському за 30 фл.iii Однак, не виключено, що в даному випадку маємо справу з сином згаданого в комісарському акті 1505 р. Тадора, який називався так само, як і батько. Достовірно відомо, що на середину 1520 р. Тадор старший вже помер. Про це дізнаємося з судового процесу між його спадкоємцями, який тривав у 1520- 1526 ррiv.
Обидва Комарницькі належать до першого покоління роду. На користь такого припущення промовляє такий факт, як наявність дорослих синів та внуків вже на 1520-ті рр. у випадку з Тадором та право репрезентації решти членів родини під час діяльності комісії в 1505 р.
Починаючи з 1510-х років, з’являються перші відомості ще про двох Комарницьких – Дмитра та Онуфрія (Онофрика).
В 1511 р. Дмитро Комарницький був позваний до перемишльського земського суду рідною сестрою – Марією. Справа тягнулася до 1513 р. Причиною суперечки стала невиплата посагу сестрі, яка одружилася з Андрієм Урозьким Маликовичемv. В тому ж 1513 р. він заставив лан поля у Висоцькому та два лани в Комарниках Васькові Тустановському Нагорномуvi. Дмитро помер перед 1531 р. В цьому році в Самбірському замку розглядалася судова справа між Павлом Радецьким, самбірським підстаростою та Химкою Дмитровою (ChymkaDmytrowa), власницею часток в Комарниках та Нижньому Висоцькому, мабуть, дружиною Дмитра. Відсутність останнього промовляє на користь припущення про його смерть на той час. Зрештою, це підтверджується записом від 2.VI.1531 р. в актовій книзі Самбірського замку, де Дмитро згаданий як покійний ("... olimnlisDmythrWyssoczansky...") vii.
Онуфрій Комарницький вперше згадується в поборовому реєстрі 1515 р. в якості власника півлану у Нижньому Висоцькомуviii. В 1538 р., будучи одним з найстарших в родині, він представляє решту родичів під час відмежування Комарник, Верхнього Висоцька та Жупанього від Самбірського староства. В 1552 р. Онуфрій разом з синами та іншими родинами Комарницьких у перемишльському гроді зобов’язався здійснити акт поділу родових маєтків. Пізніших відомостей про нього немає, що може свідчити про його смерть невдовзі після цієї подіїix.
В яких родинних відносинах перебували між собою згадані Яцько, Тадор, Дмитро та Онуфрій Комарницькі? Останні двоє були братами, судячи із запису, внесеного до актової книги Самбірського замку від 2. VI. 1531 р. У ньому Іван Дмитрович Височанський названий племінником Онофрика Комарницькогоx. В свою чергу, Дмитро та Онофрик могли бути синами Яцька. Тесть останнього – Сеньо Дзюрдзьович Ступницький в 1469 р. під час перевірки заставних записів на королівські маєтки в Руському воєводстві пред’явив привілей Владислава Ягайла, наданий Івашкові та Климашкові Ступницьким на князівство-війтівство у Висоцькому, заставлене за 200 гривеньxi. Про синів Сенька Дзюрдзьовича нічого не відомо. Таким чином, князівство у Висоцькому могла успадкувати його дочка Маруша – дружина Яцька Комарницького, а від неї, в свою чергу, Дмитро – посесор князівства на початку XVI ст. – отже, ймовірний син та спакоємець Яцька Комарницького та Маруші Ступницької.
В певних, однак до кінця нез’ясованих, родинних стосунках перебували між собою Дмитро та Тадор Комарницькі. При укладенні одного з актів перемишльського гроду 1552 р., яким возний засвідчував вбивство Грицька Комарницького Гузеля, сина Дмитра, разом з Анною – дочкою вбитого при цьому був присутній Васько Комарницький Дуда – внук Тадора. Його родинний статус по відношенню до вбитого окреслено дослівно як "двоюрідний брат" ("fraterpatruelis")xii. В XVI ст. це словосполучення використовувалося для визначення доволі широкого спектру родинних відносин, й не тільки двоюрідних, а й троюрідних та більш віддалених зв’язків. Це засвідчує приналежність Тадора та його нащадків до єдиної родової спільноти разом з Дмитром та Онуфрієм.
Від цих трьох осіб виводять свій родовід практично всі відомі на сьогодні відгалуження Комарницьких.
***
Комарницькі Дмитровичі представлені нащадками Дмитра Комарницького. Він залишив по собі четверо синів та дочку – Марушу (Marussa). Остання була одружена з Андрієм Урозьким. В 1539 р. вона квитувала своїх братів – Ігната, Івана, Михайла та Грицька з виплати посагу та зрікалася на їхню користь батьківських та материнських маєтківxiii.
Впродовж 1540-1550-х років троє синів Дмитра Комарницького (окрім Ігната) неодноразово згадуються в перемишльських земських та гродських актах. З них Іван (Йоан, Ян) – на 1552 р. вже був покійним. Відомо, що його дружиною була Маланка (Малинка, Мадлена, Магдалена), дочка Івашка Вериги Височанськогоxiv. З нею Іван Комарницький мав двоє синів – Микулу (Миколая), Івана та трьох дочок – Фенну, Анну, Анастасію.
Третій син Дмитра – Грицько, на прізвисько Гузель – в тому ж 1552 р. загинув від руки Васька Лукавськогоxv. Він був одружений з Марухною, дочкою Павла Ступницького, яка після смерті чоловіка провадила судовий процеc з його братом Михайлом, вимагаючи виплати вінця ("wyencza", "crinilem") в розмірі 30 марокxvi. Їхня єдина дочка Анна двічі виходила заміж. Спочатку за шляхетного Івана Дем’яновича Устрицького (1562 р.), згодом за Олексу з Висоцького Нижнього, королівського підданого (1579 р.)xvii.
Нарешті, ще один син Дмитра, не виключено, що наймолодший – Михайло, який також використовував прізвисько Гузель, прожив найдовше. В 1552 р. він вступив до монастиря Святого Спаса. Свої маєтки в Комарниках, Верхньому Висоцькому, Жупаньому та частку війтівства у Нижньому Висоцькому Михайло дарував племінникам, синам Яна Комарницькогоxviii. На 1562 р. припадає остання згадка про цю особу. Саме цим роком датується документ, яким він дозволив одружитися своїй племінниці Анні з Іваном Дем’яновичем Устрицькимxix. Судячи з усього, Михайло був бездітним.
Третє покоління Комарницьких Дмитровичів було представлене лише двома особами чоловічої статі – синами Яна КомарницькогоМикулою (Миколаєм) та Іваном (Йоаном, Яном). Таким чином, обоє братів стали спадкоємцями маєтку Дмитра Комарницькогоxx. Окрім дідичних часток в Комарниках, Верхньому Висоцьку й Жупаньому брати отримали в 1566 р. привілей на пожиттєве володіння князівствами у Борині, Ботельці, Яблінці, в 1569 р. – на князівство у Нижньому Висоцькомуxxi. За даними поборового реєстру 1589 р., Миколай був власником 4 ланів та млина в Ільникуxxii. Така концентрація маєтків була нетиповим явищем на фоні загальної тенденції зменшення розмірів земельної власності дрібнопомісної шляхти Самбірського повіту, спричиненого стрімким зростанням кількості членів її окремих родів.
На кінець 1570-80-тих років брати виділяються серед решти співвласників Комарник, Висоцького та Жупанього своєю заможністю. Тоді як, згідно з поборовим реєстром 1589 р., розміри шляхетських часток у згаданих селах коливалися від загороди з городом до одного лану, Миколай та Ян Височанські сплатили побори з одого лану в Жупаньому, п’яти ланів із загородою в Комарниках, одного лану в Верхньому Висоцькому та вже згаданих чотирьох ланів з млином у Ільникуxxiii. Вони активно провадять кредитно-лихварські операції, оперуючи сумами в кілька тисяч злотих. Наприклад, в 1589 р. Ян та Миколай Височанські отримали 1800 зл. від Єжи Мнішка, записані на сс. Марковичі та Дуденичі, маєтках останнього. У 1594 р. Єжи Мнішек знову повернув Яну Височанському борг в розмірі 4800 злотих. В тому ж році Ян Височанський разом з спадкоємцями свого покійного брата повертає борг Івану Дубравському в розмірі 1100 зл.xxiv
Місцем постійного проживання братів стає війтівство у Нижньому Висоцькому. Це приводить до використання поряд з прізвищем Комарницькі паралельно ще одного – Височанські. З початку 1570-х років відбувається остаточна заміна прізвища. Одночасно Ян та Миколай Комарницькі-Височанські активно послуговуються прізвиськом, похідним від імені свого батька – Янковичі, Янков’ята, започаткувавши, таким чином, відгалуження Височанських Янковичів.
Старший серед братів, Миколай, був одружений з Марухною, дочкою Петра Полянського (1562 р.). Він помер перед 1594 рxxv. Його син – також Миколай – помер раніше від батька в1589 р. Він був одружений з Февронією, дочкою Олександра Літинськогоxxvi. Сестра Миколая молодшого, Марухна, була дружиною Івана Турецького (1594 р.)xxvii.
Ян Янкович Височанський пережив свого брата. В 1603 р. він згадується в актах під приводом того, що Іван Комарницький Димонович заставив йому за 60 зл. свого підданого в Комарникахxxviii.
***
Комарницькі Онофриковичі були представлені шістьма синами та трьома дочками Онофрика (Онуфрія) Комарницького. З них двоє – Стецько та Дмитро – не мали прямих нащадків роду.
Стецько на прізвисько Лико був найстаршим у родині. Саме ним розпочинається перелік синів Онофрика в кількох актах, де згадуються їхні імена. Зокрема, в 1552 р. під час поділу маєтків між Комарницькими; в 1555-1556 рр. в ході судової суперечки братів Онофриковичів з сестрами – Фенною та Анноюxxix; 1558 р. у судовій суперечці Комарницьких, Височанських та Матковських з Турянськимиxxx. Перша згадка про Стецька датується 1533 р., в цей час він був позваний до перемишльського земського суду Петром та Іваном Комарницькими у справі дворища, заставленого їхнім батьком Стецькові Онофриковичуxxxi.
Стецько мав двох дочок. В 1556 р. він дарував свої маєтки в Комарниках, Жупаньому та Верхньому Висоцькому одній з них – Марухні, що була одружена з Васьком Височанським Вережичем. Ім’я другої дочки в актах не зафіксовано. Відомо, що вона була одружена з Юрком (Георгом) Бережовським й мала двоє дітей – Івана та Федору. На 1556 р. друга дочка Стецька була вже покійницеюxxxii. Стецько помер між 1571 та 1573 р. Після його смерті розпочався судовий процес, що тривав декілька років між його дочкою Марухною з одного боку, та Васьком Комарницьким Михалковичем, який був одружений з Федьою Бережовською, внучкою Стецька – з іншогоxxxiii.
З-поміж синів Онофрика найменше відомостей збереглося про Дмитра. В 1552 р. він присутній на розподілі маєтків між Комарницькими. В 1554 р. разом з іншими братами він був позваний сестрою Анною до перемишльського земського суду за невиплату їй посагуxxxiv. Однак, в 1556 р. Дмитро був вже покійним. Його майно стало об’єктом суперечки між братами Стецьком, Сташком, Климком та Ігнатом з одного боку та сестрою Анною з іншого, що наводить на думку про відсутність у нього прямих нащадківxxxv.
Троє інших синів Онофрика – Ігнат Мотиль разом з сином Васьком, Сташко з синами Федьком, Матвієм та Леськом, Климко з синами Іваном та Васьком – започаткували окремі відгалуження Комарницьких, двоє з яких – Сташковичів та Климовчаки – вилегітимувалися в 1782 р. в Перемишльському земському суді та у Становому відділі в 1790 р.xxxvi Комарницькі Мотильовичі проживали в Комарниках ще в другій половині XVII ст.xxxvii
Серед внуків Сташка в кінці XVI ст. з’являється перший представник духовенства в родині Комарницьких. Під 1602 р. один із записів перемишльського земського суду повідомляє, що піп Михайло Сташкович Комарницький, син Федька, отримав від Івана та Левка Матківських Масьовичів певні земельні посілості у Маткові у вигляді заставиxxxviii.
Троє дочок Онуфрія були одружені, відповідно, Анна з Савкою Терлецьким, Фенна з Миськом Селецьким, Марухна з Миськом Корчинським. Всі троє в середині 1550-х років позивали своїх братів за невиплату посагуxxxix.
***
Комарницькі Тадоровичі були найбільш розгалуженим та чисельним відламом роду у XVI ст. Після смерті Тадора, десь перед 1520 р., розпочався судовий процес за спадок між його дочкою Машкою (Maszka), дружиною Конрада Ячинського та сином Федьком, який подібно до батька йменується у документах Тадором. Акти цього процесу, що тривав до 1526 р., містять інформацію про синів та внуків Тадора. З них дізнаємося, що окрім Федька (Тадора) Тадор-старший мав ще трьох синів – Петра, Ванка (Ванико, Ванчо), Олександра. Всі вони на початок 1520-х років, як і батько, були покійними. Тадор-молодший був опікунами їхніх дітей. Імена внуків Тадора-старшого від трьох синів не вказані. Їх вдалося відновити завдяки документам 1520-1550-х років, в яких вони згадані разом з прізвиськами, похідними від імені своїх батьків, або вказано, чиїми синами вони були.
Зокрема, в 1523 р. Васько, син Олександра виплатив посаг Машці Ячинській зі своєї частки в Комарниках, Жупаньому та Верхньому Висоцькомуxl. Олесько Ванчович (OleskoWanczowycz) в 1530 р. був позваний до перемишльського гродського суду підданим Петра Крушельницького з Хоростова у справі нанесення тілесних пошкодженьxli. Його брат Дмитро Ванчович (Dmitr Wanczowicz) з’являється щойно в 1552 р. під час розподілу маєтків між Комарницькимиxlii. Сини Петра – Іван та Михайло Петрашовичі (Петращата) – згадані у протестації Леська Комарницького, внесеної до Самбірського гроду. В ній Лесько звинувачував братів в неявці у визначений термін для сплати їм певної суми за вбивство третього брата. Ім’я вбитого, на жаль, не повідомляєтьсяxliii.
Можливо, ще одним сином Олександра був Андрій, згаданий декілька разів у записах перемишльського гроду наприкінці 1540-х років. Після його смерті в 1549 р. Василь, син Олександра, вигнав вдову Андрія, Химку та його трьох синів – Михайла, Івана та Петра з батьківського маєткуxliv. Подібні вчинки були поширеним явищем в шляхетському середовищі того часу. До таких дій вдавалися сини після смерті батька, виганяючи мачуху, або брати, виганяючи братову з дітьми. На жаль, документи не проливають світло на те, яким чином завершилася ця справа. Пізніших відомостей про синів та дружину Андрія немає. Отже, припущення про родинний зв’язок цієї сім’ї з Олександром та в цілому з Тадоровичами потребує додаткових доказів.
З-поміж нащадків чотирьох синів Тадора лише наступники Тадора-молодшого залишаються своєрідною білою плямою в історії цього відгалуження Комарницьких. Відомо, що він мав двох синів – Петра та Івана, єдина згадка про яких міститься у записі перемишльського земського суду від 1533 р. В цьому році вони позивали до Стецька Онофриковича Комарницького у справі заставленого йому від їхнього батька дворища. Документ повідомляє, між іншим, що Тадор-молодший помер за чотири роки до цієї судової суперечки, отже близько 1529 рxlv. Одночасно в тому ж 1533 р. серед двоюрідних братів – Васька Дуди, Михалка, Леська Тадора – згаданий Іван, син Тадораxlvi. На цьому відомості про синів та наступні покоління цієї сім’ї обриваються. Можливо, з сином Тадора можна ототожнити Івана Комарницького, який у 1541 р. дарував всі свої маєтки в Комарниках, Жупаньому та Верхньому Висоцькому Андрієві Тарло, львівському хорунжомуxlvii. В 1545 р. Андрій Тарло відступив набуту посілість, як вказано в документі, спадкоємцям покійного Івашка Комарницького ("successoribusnobilisolimIwaskoKomarnyczky") Михалкові, Васькові, Леськові, Дмитрові і Іванові Комарницьким. Перераховані особи легко ідентифікуються як внуки Тадора-старшого. Й, будучи двоюрідними братами Івашка, та за правом "близькості" та "дідичності", цілком могли претендувати на маєтки Івашка в якості непрямих спадкоємців.
Ще одна гілка КомарницькихТадоровичів, представлена нащадками Ванчі, вже на середину XVI ст. фактично розпалася на два відгалуження. Перше започаткував Лесько Ванчович, друге – його молодший брат Дмитро Ванчович.
Нащадки Леська вже на кінець XVI ст. залишили родове гніздо в Комарниках, Верхньому Висоцькому та Жупаньому. Його син, Федько Леськович, одружився з Марухною, дочкою Міська Блажовського Сохи, записавши їй в 1572 р. посаг на половині своїх маєтків в розмірі 100 злотихxlviii. В 1580 р. Федько дарував свої дідичні маєтки в Комарниках Андрію Блажовському Миговичу, який, у свою чергу, відступив їх Іванові та МиколаюВисочанським Янков’ятамxlix. В наступні роки Федько позбувся решти своїх володінь у Жупаньому та Верхньому Висоцькому, перебравшись до Блажова. Починаючи з 1582 р., він виступає в актах як власник часток у Блажові та Блажівській Волі, провадячи майнові операції із співвласниками цих сілl.
Дмитро Ванчович, мабуть, був наймолодшим серед внуків Тадора-старшого. Згаданий вперше в документах щойно в 1552 р., він пережив усіх своїх двоюрідних братів. Востаннє Дмитро виступає в документах в середині 1590-х років. Наприклад, в 1596 р. він заставив Сеньку Комарницькому три дворища в Комарниках за 107 злотихli. Доволі плутаною є інформація про його дітей. Достеменно відомо, що Дмитро мав сина Івана, одруженого з Марухною, дочкою Василя Комарницького Мотиля. В 1572 р. він вніс до перемишльських земських актів відповідний запис оправи посагу на половині своїх маєтківlii. В 1597 та 1603 р. Івашко Дмитрович двічі загданий у зв’язку із заставою своєї частки в Жупаньому Андрію Комарницькому Дудичу за 40 злотих, та свого підданого в Комарниках Івану Височанському Янковичу за 60 злотихliii.
Ймовірно, Дмитро мав ще двох синів – Петра та Павла, які також послуговувалися прізвиськами на кшталт Дмитрович та Ванчович. Зокрема, в 1588 р. Петро Комарницький Дмитрович Ванчович ("PetrusKomarnickyDmitrowiczWanczowicz") разом з дружиною Марухною зобов’язалися квитувати Федька Комарницького Федьковича з протесту про побиття та нападliv. А в 1593 р. Петро Комарницький Дмитрович сплатив 100 злотих Івану та Яцькові Матковським Перчов’ятам, записаних їхній сестрі та дружині Петра – покійній на той час Марухніlv. Павло Комарницький з прізвиськом Дмитрович в 1597 р. заставив свою частку в Комарниках Івану Височанському за 160 злотихlvi. Через певний час, в 1602 р. знову Павло Комарницький, але з прізвиськом Ванчович, від імені дружини Феді відступив частку в Маткові Яцьку Матковськомуlvii.
Подібно, інформація про одруження Дмитра з Анною Сілецькою Дзюрдзьовичевою також потребує додаткових доказів. Попри наявність запису, у відповідності з яким в 1571 р. Дмитро Комарницький записав доживоття Анні на половині своїх маєтків у Комарниках та Жупаньому, треба зазначити, що Дмитро був не єдиним носієм цього імені серед Комарницьких в другій половині XVI ст. В 1588-1589 рр. серед синів Михалка Комарницького Петрашовича також натрапляємо на Дмитра. Хоча, між вищевказаним записом від 1571 р. та першими згадками про останнього майже два десятиліття.
Як і у випадку з Ванчовичами, Комарницькі Петрашовичі – внуки Тадора-старшого від сина Петра – були представлені двома синами, кожен з яких започаткував окреме відгалуження Комарницьких.
Один з них, на ім’я Іван, використовував прізвисько Дубець ("Dubecz, Dubiecz, Dubiec"). Він залишив двох синів (можливо, трьох) та двох дочок. Між іншим, ім’я однієї з них, Анни, відоме завдяки публікації В. Семковичем акту очищення від звинувачення у нешляхетському походженні Василя Розлуцького з Маткова в 1640 р., котрий доводився Анні внукомlviii. Сини Івана – Стецько (Стефан) та Грицько Дубчовичі – після смерті батька, на початку 1590-х рр., придбали частину війтівства у Біличі в Самбірській економії від Петра Ільницькогоlix. Натомість в 1594-1595 рр. відступили свої частки дідичних маєтків у Комарниках, Жупаньому та Верхньому Висоцькому Сеньку, Ігнату, Івану, Васькові Комарницьким Федьковичам з Риковаlx.
В 1570-х роках перемишльські земські та гродські акти згадують ще одного Дубцьовича – Петра. В 1572 р. він отримав у заставу від Васька Височанського Вережича кількох підданих у Висоцькому Верхньому за 100 злотихlxi. В тому ж році Петро Дубчич записав своїй дружині, Фені, дочці Васька Височанського Вериги посаг у розмірі 100 злотих на половині своїх маєтківlxii. В 1579 р. разом з Грицьком Бачинським поповичем він завдав тілесних пошкоджень Федьку Бачинськомуlxiii. В 1581 р. Федько Комарницький звинуватив Петра Дубчовича у несплаті 16 злотихlxiv. Однак в жодній з цих згадок про Петра не зазначено характер його родинних зв’язків з Іваном Дубцем. Можемо припустити, що він був його сином.
Нащадки Івана – Комарницькі Дубичі – продовжували проживати на теренах Самбірщини та Турківщини впродовж XVII-XX ст.lxv
Єдиний брат Івана Дубця називався Михайлом (Михалком) та використовував прізвисько Петрашович ("Petrassowycz, Petraszycz, Petraszczentha, "). Він помер наприкінці 1580-х років й залишив п’ятеро синів: Федька, Павла, Васька, Дмитра та Михайла. В 1588 р. Васько Комарницький Мотильович звинувачував їх у нанесенні тілесних пошкодженьlxvi. Наступного року Комарницькі Михалковичі, саме так вони йменуються в документах, разом з Грицем Комарницьким Дубцевичем звільнили від принесення присяги та позову до перемишльського гродського суду Комарницьких Дудичів та Височанських Янковичів у справі уживання обшарів та полів на Тростянці та Гуличнім, що в Комарникахlxvii. На цьому відомості про деяких синів Михайла Петрашовича уриваються. Наприкінці XVI– початку XVII ст. лише імена Васька, Федька та Павла Михалковичів –продовжують регулярно з’являтися в актах перемишльського гроду та земського суду.
Васько Комарницький Михалкович був одружений з внучкою Стецька Комарницького Лика – Фенною (Федою) Бережовською і, як вже зазначалося, провадив в першій половині 1570-х років судовий процес з дочкою Стецька, Марухноюlxviii. Васько жив ще в 1602 р. й використовував прізвисько Шипа ("Szypa")lxix.
Федько Комарницький Михалкович відомий тим, що, окрім дідичних маєтків у Комарниках, Висоцькому та Жупаньому володів, згідно привілею Сигизмуна ІІІ від 4 червня 1593 р., пожиттєвим правом на війтівство у Рикові та згідно привілею Стефана Баторія, виданого у Львові в 1578 р., пожиттєвим правом на війтівство у Багноватомуlxx. Обидва села були засновані осадчим Михалком Миговичем (привілей на Риків виданий Михалку Миговичу королевою Боною 20 серпня 1553 р. у Варшавіlxxi, на Багновату – Михалку Риківському самбірським старостою Яном Стажеховським 5 квітня 1567 р.lxxii). Цілком ймовірно, що цей Михалко та батько Федька Комарницького Михалковича одна й та ж особа. Хоча використання прізвиська Мигович Михалком Петрашовичем поза згаданими привілеями не зафіксовано. Немає акту, який би засвідчував передачу ("cesja") війтівств у Багноватому та Рикові від батька до сина. Федько Комарницький у 1580-х роках виконував функції крайника Стрийської країни у Самбірській економії. Наприкінці 1590-х та в першій чверті XVII ст. посади крайників Стрийської (згодом Риківської, а з 1640-х років перейменованої в Ільницьку), займали сини Федька – Ігнат до 1611 р., згодом Іван – до 1624 р.lxxiii До середини XVIII ст. їхні нащадки були посесорами війтівства у Багноватому.
Павло Комарницький Михалкович послуговувався прізвиськом Дружба. Його дружина Анна, напевне, була єдиною дочкою Івана ІльницькогоЗанковича. Ця обставина дала змогу Павлові успадкувати від тестя частки у Ільнику, Мельничному. Під час делегування повноважень для голосування на елекційному сеймі 1572 р., наданих Миколаю Тарлові, перемишльському хорунжому від Ільницьких, Матковських, Височанських у справі захисту своїх прав та повернення маєтків, відібраних королевою Боною, Павло Дружба присутній у переліку Ільницькихlxxiv. Після його смерті розгорілася боротьба навколо батьківського спадку в Комарниках між його чотирма дочками та двома синами – Міськом та Федьком Дружбичамиlxxv. Павло Комарницький Дружба започаткував окреме відгалуження Комарницьких Дружбичів. Його нащадки проживали в Комарниках та навколишніх селах до ХІХ ст.lxxvi
Нарешті, ще один внук Тадора від сина Олександра – Васько на прізвисько Дуда – був помітною особою серед місцевої шляхти. В документах 1540-1570-х років він регулярно згадується як свідок майнових угод, а частіше, як учасник сутичок, наїздів, насильницького захоплення худоби та нерухомого майна тощоlxxvii. Неспокійний характер Васька Дуди успадкували його сини та внуки. Наприклад, двоє старших синів були вбиті під час сутичок із місцевою шляхтою. Спочатку така доля спіткала старшого сина Івана на прізвисько Димон (Демон, Гімон, Гимон). В 1569 р. він загинув від руки Дмитра Комарницького Ванчовича. В 1578 р. його брат Стецько помер від ран, завданих Петром Матковськимlxxviii. З-поміж чотирьох синів Івана Димона двоє – Андрій та Яцько – також померли передчасно. В 1579 р. у сутичці з Васьком Комарницьким Голодом був вбитий Яцько, а в 1608 р. від рук війтів із с. Завадки, що в Самбірській економії, загинув Андрійlxxix.
Найдовше прожив Тимко, мабуть, наймолодший з синів Васька Дуди. Ще в 1612 р. він згаданий у зв’язку з передачею своїх маєтків синам – Петрові та Гнатуlxxx. Тимко був одружений з Настасією, дочкою Івана Завадського, який в 1560-х роках заснував у Самбірській економії такі села як Довжки, Мита, Криве, Росохачlxxxi. Від тестя він отримав війтівство у Росохачі. В документах кінця XVI – початку XVII с. Тимко ще йменується як Росохацький. Його нащадки витворили окреме відгалуження Комарницьких Дудичів, які впродовж XVII ст. були посесорами війтівства у цьому селіlxxxii.
Третє покоління Комарницьких Дудичів представлено внуками Васька Дуди від чотирьох синів – Івана, Стецька, Тимка, згаданих вище та Павла, який залишив по собі Грицька Павловича. Ще два сини Васька Дуди – Михалко на прізвисько Чех та Федько – не мали прямих спадкоємців чоловічої статі. Михалко, попри те, що був двічі одружений, помер, ймовірно, бездітним. В другій половині 1580-х років його частка в Комарниках стала об’єктом суперечки спочатку між його другою дружиною, овдовілою Марушою Турянською та рештою Комарницьких Дудичів, згодом - між його братами та племінникамиlxxxiii. Федько мав одну дочку на ім’я Марухна, яка була одружена з Іваном ІльницькимТелеп’яном з с. Гусного. Відомості про неї містяться в перемишльських гродськах актах за 1591 та 1594 рр. у зв’язку із захопленням успадкованої від батька частки в Комарниках іншими членами родини Комарницьких Дудичівlxxxiv.
З-поміж внуків Васька Дуди наприкінці XVI ст. виділяється Андрій, син Стецька, який використовував прізвисько Черлений. Окрім спадкових маєтків, Андрій отримав у 1593 році привілей на війтівство у Жупаньому, розміщеному на королівській частці, яка входила до складу Самбірської економіїlxxxv. Впродовж 1590-х років він скуповує шляхетські частки в Жупаньому, Вижлові, перетворюючись на найбільшого землевласника в цих селахlxxxvi. Одночасно в 1599 р. Андрій Черлений здійснив спробу викупити війтівство у Климці. Попри те, що вона не вдалася, впродовж наступних років шляхом тиску, погроз та наїздів він примусив климецьких війтів продати йому свої часткиlxxxvii. На початок XVII ст. Андрій Комарницький Черлений та його син Констянтин виділялися з-поміж решти представників роду своєю заможністю. Наприклад, в 1603 р. Андрій виділив своїй дочці Анні, дружині Андрія Височанського Вережича посаг у розмірі 1000 злотих, що на тлі кількадесят, зрідка кількасот злотих, які виділялися батьками для дочок у вигляді посагу серед дрібнопомісної шляхти Самбірського повіту, було чималою сумоюlxxxviii. У XVII ст. Комарницькі Черленовичі залишалися найбільшими землевласниками з-поміж інших членів роду. Впродовж цього часу документи незмінно окреслюють їхній статус як шляхетно "уроджені" ("Urodzony", "Generosus")lxxxix.
Нащадки Васька Комарницького Дуди – Комарницькі Дудичі, Комарницькі Фагараші – підтвердили своє шляхетство у львівському земському суді 1783 р., Відділі Станів 1831 р., галицькому гродському суді 1782 р.xc
***
Окремо слід згадти окремих носіїв прізвища Комарницьких, родинні звязки яких з рештою членами цього роду не вдалося з’ясувати. Насамперед, це – Пилип ("Philipus") Комарницький. У 1531 р. він заставив свої частку в Комарниках Олехнові Урозькому за 100 злотих, наступного року він позивав до перемишльського гродського суду Васька Комарницького Дуду у зв’язку із завданням тілесних ран. Остання згадка про Пилипа Комарницького – це свідчення возного від 13 березня 1537 р. в перемишльському земському суді про його вбиствоxci. У жодному з цих випадків документи не повідомляють про те, ким доводився Пилип іншим членам родини.
В 1576 р. в перемишльському гродському суді розглядалася справа Олюшки, дочки Федька Комарницького проти Михалка Комарницького, останній захопив батьківську частку Олюшки. Документ містить цікаву деталь – вказівку про те, що позивачка була одружена з Іваном Комарницьким Міганкою ("IwanMigankaKomarniczki")xcii. Якщо особи Олюшки, Федька з певною мірою вірогідності можна ідентифікувати з Федьком Комарницьким Дудичем та його дочкою Олюхною, а Михалка – з Михалком Петрашовичем, то особа Івана Миганки, згаданого один єдиний раз, не дає можливості зробити жодних припущень.
Ще один Комарницький – Демко – був священником в Комарниках. Одружений на Маші ("Masia"), здається, дочці Сташка Комарницького, він двічі згаданий, у 1581 та 1590 рр., у зв’язку із набуттям його дружиною дворища та інших земель у Комарниках, легованих у свій час Сташком Комарницьким місцевій церквіxciii. В пізнішому записі, 1590 р., Маша фігурує як вдовиця, отже Демко помер у 1580-х роках.
Можливо, нащадками Демка були Павло та Грицько поповичі. В 1596 р. возний перемишльського гроду від імені Анни, дружини Павла поповича та його двох синів – Дмитра і Стеця, вніс протестацію до однойменного гроду проти Васька Ясеницького, засвідчивши нанесення тілесних ран Павлові, від яких він померxciv. Іншим записом з перемишльських гродських актів за 1597 р. зафіксовано судову суперечку між Грицем поповичем та Стефаном і Йоаном Чернецькими у справі неповернення певної сумиxcv. Як і у випадку з священником Демком, особи Павла та Грицька не вдалося пов’язати із жодним відгалуженням Комарницьких.
Таким чином, наявний джерельний матеріал дозволяє реконструювати генеалогію роду Комарницьких в межах від перших його представників до третього четвертого покоління, що хронологічно охоплює період кінця XV– початку XVI ст. В цей час формується три відгалуження Комарницьких, які умовно можна назвати Янковичі, Онофриковичі та Тадоровичі. Перше з часом змінює прізвище й відоме за актовим матеріалом як Височанські Янковичі. Воно було представлено двома трьома сім’ями й залишалося нечисельним. Два інші відгалуження вже в другому третьому поколінні нараховували більше десятка сімей. На кінець XVI ст. в середовищі Комарницьких Онофриковичів і Комарницьких Тадоровичів спостерігається тенденція розпаду на кілька відгалужень.
Вміщена нище генеалогічна таблиця Комарницьких являє собою схематичну реконструкцію роду й включає в себе всіх відомих на сьогодні представників Комарницьких кінця XV – початку XVI ст. із зазначенням родинних зв’язків між ними. Відомості про кожну особу складаються:
-
з імені та прізвиська, яке використовував той чи інший представник роду.
-
років життя, чи то пак крайніх дат, в межах яких та чи інша особа зустрічається в документах. Друга дата – це рік останньої зафіксованої згадки про неї, або першої згаки про її смерть. В останньому випадку перед датою вміщено відповідне скорочення.
-
відомостей про дружину або чоловіка.
У генеалогічній таблиці використано наступні скорочення: п. – покійний, ч – чоловік, др – дружина.
i Dziwik K. Katalog dokumentów pergamentowych Biblioteki PAN w Krakowie. – Wrocław-Warszawa-Kraków, 1966. – Część 1. – Nr 131. ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.286. – С.42.
iiЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.9. – С. 657-658.
iii Там само. – Спр. 8. – С. 318.
iv Там само. – Спр. 7. – С. 318, 366,386-387, 403, 415, 471, 515.
v Там само. – Спр. 6. – С. 226, спр.7. – С.28.
vi Там само. – Спр.8. – С. 839.
vii Там само. Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.19-20, 25.
viii Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 142. Можливо, в оригіналі вказано Верхнє Висоцьке, й упорядники невірно відчитали "Nyznye" замість "Wyznye". Нижнє Висоцьке належало до Самбірського староства й, відповідно, не могло потрапити до переліку землянських сіл. Наявність серед власників Верхнього Висоцька не тільки Височанських, а й Комарницьких не повинна дивувати. Впродовж всього XVI ст. не кажучи про XVII ст., всі відгалуження роду Комарницьких мали свої частки не тільки в Комарниках, а й в Верхньому Висоцькому та Жупаньому, нащадки Онуфрія Комарницького не були винятком.
ix ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 25. – С. 1644
x "... Onofryk Comarniczky recognovit una cum filiastr suo dicto Ywan dmythrowycz Wyssoczanski ..." (Тамсамо. Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.25)
xi Prochaska A. Materiały archiwalne wyjęte glównie z Metryki Litewskiej od 1348 do 1607 r. – Lwów, 1890. – Nr 70.
xii ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 281. – С.789.
xiii Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 14. – С.53.
xiv Там само. – Спр.17. – С.5.
xv Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 281. – С.789.
xvi Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 265, c. 497, 547, 812, 883.
xvii Там само. – Ф.13. – Оп.1. Спр.285. – С.1048, 1054, ф. 14. – Оп.1. – Спр. 32. – С.353-355.
xviii Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 17. – С.5.
xix Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 283. – С. 224-225.
xx Окрім отриманої в 1552 р. частки Михайла Комарницького Гузеля, в 1568 р. Миколай та Ян стали власниками частки Грицька Комарницького Гузеля, яку їм відступила їхня двоюрідна сестра Анна, дочка Грицька (ЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 34. – С.655-658)
xxi Matricularium Regni Poloniae Summaria (MRPS). – Varsoviae, 1919. – P.V: Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548-1572). Vol.1: Acta cancellariorum 1548-1572. – Nr 3309, 3841. Війтівство в Ботельці недовго перебувало в руках Височанських. В тому ж 1566 р. привілей на нього отримав Грицько Чернецький, який був одружений з Фенною, рідною сестрою Миколая та Івана Височанських (MRPS. – Varsoviae, 19. – P.V. vol.1 – Nr 3353)
xxii Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1. – 1902. – S.32.
xxiii Ibidem. – S.28, 32, 33.
xxivЦДІАЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 59. – С. 761-762, спр.60. – С.104, ф.13. – Оп.1. – Спр. 305. – С.169-170.
xxv Там само. - Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С. 55-56.
xxvi Там само. - Ф.13. – Оп.1. – Спр. 305. – С.348-349.
xxvii Там само. - Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С. 55-56.
xxviii Там само. – Спр.69. – С.615-617.
xxix Там само. – Спр.268. – С.393, 834, 1121-1122.
xxx Там само. – Спр. 267. – С.783-784.
xxxi Там само. – Спр. 261. – С.555.
xxxii Там само. – Спр.17. – С.429-430.
xxxiii Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 291. – С.221-222, 141, спр. 293. – С.14-15.
xxxiv Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 268. – С. 393.
xxxvТамсамо. – С.822.
xxxvi Marcinek R., Slusarek K. Materiały do genealogii szlachty galicijskiej. – Kraków, 1996. – Nr 1704-1705, 1711-1713.
xxxviiЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 406. – С.273.
xxxviiiЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 68. – С.1142-1144, 1147-1150.
xxxix Там само. – Спр. 268. – С. 393, 406, 834,
xl Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.15. – С.193-194.
xli Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.17. – С.154.
xlii Там само. – Спр.25. – С.1622.
xliii Там само. – Ф.9. – Оп.1. – Спр.961/1. – С.78-79.
xliv Там само. – Ф.13. – п.1. - спр. 25. – С.308, 311, 375.
xlv Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.261. – С.555.
xlvi Там само. – Ф.9. – Спр.961/1. – С.93-95 ("... vobis nlibus liesko Tador Iwan filio Tador Vaszko Duda et Michalko Komarnyczkyem ....")
xlvii Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 14. – С.276-277.
xlviii Там само. – Спр.24. – С.1093-1094.
xlix Там само. – Спр.38. – С. 43-44, 249-251.
l Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 299. – С.109, ф.14. – Оп.1. – Спр.60. – С.254.
li Там само. – Спр.62. – С.150-152.
lii Там само. – Спр.24. – С.1153-1154.
liii Там само. – Спр. 62. – С.957-958, спр.69. – С.615-617.
liv Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 304. – С.1474-1476.
lv Там само. – Спр.309. – С.370-372.
lvi Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 62. – С.466-468.
lviiТамсамо. – Спр.67. – С.205.
lviii Semkowicz W. Wywody szlachectwa w Polsce XIV – XVII w. – Lwów, 1913. – S.161-163. [Rocznik Towarzystwa Heraldycznego. – T.III]
lixТамсамо. – Ф. 13. – Оп.1 – Спр.59. – C. 36-40, Наукова бібліотека Львівського національного університету. Відділ рідкісної, рукописної та стародрукованої книги імені М. Максименка (НБ ЛНУ. ВРР та СК). – Спр. 551/ІІІ. – Арк.8зв.-9.
lxЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп.1. – Спр. 60. – С.1077-1079, спр. 61. – С.439-443.
lxi Там само. – Спр. 28. – С.589-591.
lxii Там само. – Спр.29. – С.753-754.
lxiii Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.295. – С.1449.
lxiv Там само. – Спр.297. – С.148.
lxv Зокрема, наприкінці XVIII – першій половині ХІХ ст. дві сім’х Комарницьких Дубцьовичів проживало в с. Гусному Верхньому (ЦДІАУЛ. – Ф. 201. – Оп.4а. – С.пр.1443)
lxvi Там само. – Спр. 304. – С.719.
lxvii Там само. – Спр.305. – С. 1410.
lxviii Там само. – Спр. 291. – С.221-222, 141, спр. 293. – С.14-15.
lxix Там само. – Ф.14. – Оп.1. – Спр.60. – С.1128-1130.
lxx Шуптар В.Д.Над річкою Завадкою. – Львів, 2001. – С.9. Archiwum Glówne Akt Dawnych w Warszawie. – Archiwum Zamojskich (AGAD AZ). – Nr 2978. – S.184.
lxxiШуптарВ.Д.НадрічкоюЗавадкою. – Львів, 2001. – С.8.
lxxii Грушевський М. Cторінка з історії українсько-руського сільського духовенства (по самбірським актам XVI ст.) // Записки Наукового Товариства імени Шевченка / Під ред. М. Грушевського. – Львів, 1900. – Т.34. - № LVII. Грушевський М. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України // Записки НТШ. – Львів, 1906. – Т.69, кн.1. – № CXXI.
lxxiii ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 313. – С.1228-1229. НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк.34, 51зв., 96б 118зв., 512, 609, 807, 863-863зв., спр. 518/ІІІ. – Арк. 159, 374зв., 372б 373зв.-374,
lxxiv Akta grodzkie i ziemskie z czasó Rzeczypospolitej polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów, 1909. – T.XX. Lauda sejmikowie. T.1: Laufa wiszeńskie 1572-1648 r. – S.9.
lxxvЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.31. – С.1090-1091, 1284.
lxxvi Boniecki A. Herbarz polski. – Warszawa, 1910. – T.X. – S.
lxxviiЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр.17. – С. 538, спр.22. – С.792-793, спр. 24. – С.292-293, 869.870, спр.25. – С.311 і т.д.
lxxviii ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 288. – С.334, спр.295. – С.540-541.
lxxix Там само. – Спр. 295. – С. 904-905. НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк. 604зв.-605.
lxxx Там само. – Арк.868-868зв.
lxxxi AGAD AZ. – Nr 2978. – S.162, 192, 194
lxxxii ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 436. – C.1856
lxxxiii Там само. – Спр. 304. – С.509-510, 716, 1410-1411.
lxxxiv Там само. – Спр.307. – С. 961-962, спр.310. – С. 366-367.
lxxxv Там само. – Спр. 309. – C. 940-941
lxxxvi Наприклад, в 1597 р. Андрій Комарницький Черлений отримав частки в цих селах від Миколая Височанського Янковича та Матковських Леськовичів, одночасно тримаючи в заставі частки синів Йоана Височанського Янковича (ЦДІАЛ. – Ф. 14. – Оп.1 – Спр. 62. – C. 785-786, 1153-1154)
lxxxvii НБ ЛНУ. ВРР та СК. – Спр. 517/ІІІ. – Арк. 24-24зв., 505, 523-523зв., 524зв.-525, 666-666зв., 695-696, 701-701зв., 701зв., 702; 704зв.
lxxxviii ЦДІАЛ. – Ф. 14. – Оп.1 – Спр. 69. – C. 345-346.
lxxxix Там само. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 435. – С.571-577.
xcMarcinek R., Slusarek K. Materiały do genealogii szlachty galicijskiej. – Kraków, 1996. – Nr 1695-1700.
xciЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп.1. – Спр. 17. – С.413-415, 538, ф.14. – Оп.1. – Спр. 262. – С.543-544
xcii Там само. – Спр. 277. – С.30.
xciii Там само. – спр.38. – С.965-966, ф. 13. – Оп.1. – Спр.306. – С. 1303.
xciv Там само. – Спр. 312. – С.1140.
xcv Там само. – Спр. 313. – С.201-202.