Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

 

В’ячеслав Липинський - однин з найоригінальніших і, певно, один із найбільш контроверсійних українських мислителів ХХ ст. Його основна соціолого-політологічна праця - це “Листи до братів-хліборобів”, де він виклав свої погляди на суспільство. В.Липинський походив із польської шляхетської родини. Саме це дозволяло йому нетрадиційно дивитися на українські суспільні процеси. Навіть сьогодні, уважно читаючи працю мислителя «Листи до братів-хліборобів», не перестаєш дивуватися наскільки він глибоко бачив корінь українських суспільно-політичних проблем і навіть «передбачав» сучасну політичну ситуацію в Україні. Тому й нині В.Липинський залишається для нас актуальним.

В. Липинський народився 5 (17) квітня 1882 р. в селі Затурці на Волині в заможній шляхетській сім’ї, представники якої себе ідентифікували як поляки. Вважалося, що рід Липинських вів свій початок з ХV століття, коли король Казимир Ягеллончик надав їм землю Липицю в Помор’ї. Існували числені лінії цього польського шляхетського роду. Вони виступали як землевласники, водночас знаходячись на військовій службі в польських королів. У представників цього роду землеробство поєднувалося з військовим ремеслом. Не дивно, що одним із центральних образів у працях В.Липинського є образ сільськогосподарського “продуцента-войовника”.

Якщо звернутися до основних моментів його біографії, слід сказати, що гімназійну освіту він здобував спочатку в Житомирі, навчаючись тут у 1-ій гімназії п’ять років, у Луцькій гімназії і в Київській 1-ій гімназії.

У першій Київській гімназії він входив до польської гімназійної логанізації “Коло”. Водночас почав проявляти проукраїнські настрої. Існує думка, ніби на тодішнього В.Липинського справив у цьому плані помітний вплив його дядько, Адам Рокицький. Племінник відвідував його під час канікул. І ніби саме дядько прищепив йому відчуття територіального патріотизму й симпатії до українства.

Після закінчення гімназії В.Липинський у 1902-1903 рр. відбував службу у Кременці. Проте служба в російській армії, як і навчання в гімназії, не зробили з В.Липинського росіянина. Швидше, нав’язування російськості викликало в нього внутрішній супротив, формувало опозиційність по відношенню до російського самодержавства.

З 1903 по 1908 рр. він з перервами навчався в Ягеллонському університеті в Кракові. У цьому університеті В.Липинський вивчав агрономію. У цей час, в 1906 р., В.Липинський одружився з Казимірою Шумінською.

По закінченню агрономічних студій у Кракові В.Липиський у 1906 - 1907 рр. навчався в Женевському університеті на факультеті літератури й соціальних наук.

У кінці 1907-1908 рр. В.Липинський налагоджує зв’язки з українськими культурними діячами, зокрема, Борисом Грінченком.

Революційні події в Росії в 1905-1907 рр. і активізація українського національного руху стали важливим чинником у захопленні Липинського історією. Український рух у царській Росії нарешті отримав можливість вийти з підпілля. Почали з’являтися свої українські культурні інституції, почали виходити періодичні видання українською мовою. Зокрема, в 1907 р. в Києві під керівництвом М.Грушевського організвувалося Українське наукове товариство, яке почало видавати “Записки УНТ” й журнал “Україна”. Це наукове товариство, як і ряд інших українських інституцій, зосереджувало свою увагу на історичних студіях. Така зосередженість визначалася передусім тим, що історичні студії, намагання представити “справжню” історію України виступали важливим чинником формування української національної свідомості.

Уже в своїх перших історичних розвідках він звертає увагу на такі моменти в історії, які дають змогу вести мову про роль еліти (шляхти) в суспільно-релігійних рухах України. Це - “Данило Братковський - суспільний діяч і письменник 18 ст.” (1909), “Генерал артилерії Великого Князівства Руського. З архіву Немиричів (1909), “Аріанський соймик в Киселині на Волині в маю 1638 року. Причинок до історії аріанства на Україні” (1910). Програмовою роботою В.Липинського в той час стала його польськомовна брошура “Шляхта на Україні” (1909). Це була доповідь, з якою В.Липинський виступав у ряді міст Правобережної України. У ній проводилася думка, що шляхта є частиною українського народу й повинна брати участь в українському націотворенні.

На початку 10-их років, Липинський видає об’ємну збірку наукових робіт та історичних документів під назвою “Z dziejów Ukrainy” (З історії України).

Події Першої світової війни, а також революційні події 1917-1920 рр. значно вплинули на долю Липинського. Він починає активно займатися громадською й політичною діяльністю. У Полтаві очолив Військову Раду. Разом із Ф.Лизогубом, М.Міхновським, С.Шереметом стояв біля витоків Української демократичної хліборобської партії (УДХП). Дана організація мала на меті згуртувати заможних хліборобів та виражати їхні інтереси. Саме В.Липинський виступив провідним ідеологом партії. Ним була написана партійна програма. У ній обґрунтовувалася ідея необхідності національного суверенітету України. Суверенна Україна уявлялася в формі демократичної республіки із виборним Сеймом та президентом, повноваження яких мали би визначити Установчі збори. Однак у програмі вже було ряд положень, котрі можна розглядати як зародки майбутньої «хліборобської ідеології» В.Липинського. Зокрема, одним із центральних пунктів програми була думка про різні інтереси міста й села, а також про необхідність відродження хліборобської верстви. В певному сенсі ми бачимо тут протиставлення села й міста.

Приблизно із 1908 р. В.Липинський розпочинає займатися історичними науковими дослідженнями. Цікавою є їхня тематика. Уже перші історичні роботи показали, що його цікавлять не народні маси, а представники аристократії.

Інтерес до історії української аристократії особливо продемонструвала збірка В.Липинського “З історії України”.

Праця «З історії України» - це історія української шляхти з кінця ХVІ ст. й до початку ХVІІІ ст. Кульмінацією книги є Хмельниччина. Її він розглядав як історію творення української державності. Уже в пізнішій праці «Листи до братів-хліборобів» В.Липинський намагався представити Б.Хмельницького як такого собі реалізатора ідеї класократичної монархії. Саме ж повстання під проводом Б.Хмельницького трактувалося В.Липинським як початок творення «ідеальної» класократичної держави, де існує гармонійна взаємодія класів і де на чолі держави стоїть «справедливий» і рівновіддалений від різних класових інтересів монарх.

Одним із центральних понять у політологічній теорії В.Липинського є поняття «нації». Поряд із нацією, мислитель вів мову про людство загалом, використовуючи тут термін цивілізація. Його загальний погляд на цивілізацію полягав у тому, що вона поступово, прогресивно розвивається. Прогрес виявляється в удосконаленні впливу людини на природу, більш вмілому перетворенні її, що, в свою чергу, пов’язане з подоланням лінивства людини.

Однак поряд із прогресивістським поглядом на розвиток “всього” людства, В.Липинський вів мову про циклічність розвитку організмів, з яких складається це людство. Такими оргінізмами виступають нації. Вони розглядаються ним як своєрідні живі організми. Нація - це організоване суспільне життя, де активна меншість організовує пасивну, “ліниву” більшість. В.Липинський велику увагу приділяє саме цій «активній меншості». Її він також іменує аристократією, елітою. Але це не родова аристократія, яка успадковує своє право на управління. Це кращі, найбільш енергійні та найбільш вмілі люди, які до того ж мають певний «ідеалізм».

В.Липинський також говорив про три форми “громадської моралі” й “методів організації нації”, які циклічно змінюються. Це - класократія, демократія, охлократія.

Класократія, демократія, охлократія трактуються як поняття універсальні й позачасові. Класократія - це “ідеальний”, найкращий устрій суспільної організації, який мислитель характеризує наступним чином: “…поділ на продукуючі класи; спільна їм всім одна віра в непорушні Божеські закони; одна громадська мораль, випливаюча з закону труда; твердими законами громадської моралі обмежена і послухом авторітетам спаяна сильна організація класової аристократії - велика восприїмчивість на творчий порив серед пасивних мас - в результаті високий моральний авторітет аристократії, висока техніка, висока духовна культура і високі ритмічні иа органічні форми громадського життя цілої нації”. Прикладом класократичної держави в минулому В.Липинський вважає Англію й сподівається, що таку державу вдасться побудувати в Україні.

 

Кралюк Петро Михайлович,

докт. філос. наук, професор

НУ “Острозька академія”

 

 

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.