Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

ІГОР CМУТОК (ДРОГОБИЧ)

 

БАЧИНСЬКІ ГЕРБУ САС

У XV – початку XVI ст.

 

Точкою відліку історії більшості родів дрібнопомісної шляхти Перемишльської землі є надавчий акт князівської королівської канцелярії групі осіб або особі (які вважаються, як правило, протопластом роду) на володіння існуючими поселеннями або необжитими пустками з правом їх колонізації (які, відповідно, перетворилися з часом на родові гнізда). Інша група родів дрібнопомісної шляхти, таких документів не мала, тому обставини та час появи їхніх перших представників у родових маєтках залишаються таємницею. В контексті цього розмежування слід наголосити, що Бачинські належали до другої групи.

На сьогодні не виявлено документ, який би засвідчував надання с. Бачини або земель, де згодом виникло село, особам-протопластам роду. Однак, питання чи існував такий документ, чи ні залишається відкритим. Попри те, що він відсутній у актах коронної метрики час правління Ягеллонів, його не віднайшли польські дослідники С. Курась та І. Сульковська-Курась, упорядники та видавці найбільш фундаментального корпусу документів XII - середини XVст. для Малопольщі та Руського воєводства, є певні підстави припускати, що все таки Бачинські володіли якимось документами на свої родові маєтки.

Під час ревізії прав власників земельної нерухомості у руському воєводстві 1564 р. Бачинські показали "вічний лист" на Бачину ("Polozili listh wieczny na dziedzisthwo na Bacziną. Dobrÿ")i. На жаль, у актах ревізії привілеїв Руського воєводства 1564 р., що у вигляді окремої книги зберігається серед актів перемишльського гродського суду у Центральному державному історичному архіві Україниу м. Львові, не зазначено коли, ким і кому с. Бачина була надана у довічне володіння. Відповідь на ці питання можуть дати лише пошуки у Головному архіві давніх актів у Варшаві, де також зберігаються акти ревізії прав і привілеїв землевласників Руського воєводства, проведеної у середині 1560-х роківii.

Відсутністю монаршого акту донації Бачинським на с. Бачину не вичерпуються проблеми, що неминуче виникають перед дослідником ранньої історії цього роду. Бачина, чи не єдине село Самбірського повіту - дрібношляхетська власність, - згадки про яке повністю відсутні у актах перемишльського гроду та земського суду, опублікованих К. Ліске (охоплюють період до 1505 р.)iii. Більше того, згадок також не має у переліку зем’янських і королівських поселень Перемишлської землі перших поборових реєстрів Руського воєводства. Зокрема, відсутні згадки про Бачину та Бачинських у поборових реєстрах 1508, 1515 рр., опублікованих О. Яблоновським та реєстрах за 1507, 1510, 1511, 1512. 1517 рр.iv

Отже коли і за яких обставин з’являються Бачинські?

Перша згадка припадає на 1513 р. Тоді на вишенському сеймику Станіслав Хотецький, львівський староста й маршалок, спираючись на певні свідчення, задекларував приналежність до шляхетського стану власників сс. Винників, Сільця та Бачиниv. Складений на основі цього документ, внесений згодом до Коронної метрики, містив перелік осіб, яким підтверджувалося шляхетство. Серед них названі Сенько Черпель з братом Ігнатом та їхні племінники, імена яких невказані, - усі з Бачини ("Szyenko Czepyel et cum fratre Ihnath ac cum filiastris ipsorum de Baczyny")vi. Пізніших відомосей про Сенька Чепеля не має, натомість, дещо більше інформації про його брата.

У 1526 р. Ігнат провадив судову справу в пермишльському гроді з Данилом Бачинським.vii Останній згадується один-єдиний раз в цьому році. Якими були його родинні зв’язки з рештою відомих на той час представників роду з’ясувати не вдалося. 21 квітня 1531 р. Ігнат Бачинський бере участь у засіданні самбірського замкового урядуviii. Через рік він виступає у перемишльському гроді від імені Василя Ортинского, який позивався з Удею, дружиною Михайла Шептицького, звинувачуючи її у завданні тілесних ушкодженьix. А наприкінці 1534 р. він провадив судову справу з племінником Гринем Бачинськимx. Невдовзі після цього Ігнат помирає, оскільке його ім’я відсутнє у позові королеви Бони проти Бачинських з приводу незаконного володіння с. Бачиною та вимогою показати привілеї й інші документи, на основі яких вони володіють с. Бачиноюxi.

Можливо, ровесником Сенька та Ігната Чепелів був Хома Бачинський. Його ім’я з’являється у 1539-1540 рр. під час судового процесу між священиком Лавром і Давидом Винницькими з одного боку та Олюхною, дружиною Василя Тимковича Гортинського й Тацею, дочкою вже покійного на той час Ігната Чепеля, власницями частини Бачини - з іншого. Брати Винницькі звинувачували жінок у незаконному захопленні частки в Бачині, яка їм належала по покійних матері Марухні й дідові Хомі Бачинськомуxii. Отже маючи цілком дорослих внуків на кінець 1530-х років, можна припустити, що Хома жив наприкінці XV – напочатку XVI ст. Ким він доводився братам Чепелям документи не повідомляють.

Нарешті, ще один виходець з Бачини Ілля, сучасник Сенька, Ігната Чепелів, Данила та Хоми у 1519 р. отримав королівський привілей на заснування с. Вовче у Самбірському староствіxiii. Про його приналежність до власників Бачини, принаймні, попереднє місце проживання саме в цьому селі, промовляє те, що на прикінці XVIII ст., під час отримання легітимації, його нащадки - Вовчанські - виводили своє коріння з Бачини ("Wołczańscy z Baczyny")xiv.

Наступне покоління Бачинських представлено нащадками Ігната Чепеля та його племінниками. Зокрема, це вже згаданий Гринь Бачинський, що вперше з’являється у 1534 р., позиваючи до самбірського замкового суду свого дядька Ігната. На той час він вже був не молодого віку, оскільки мав дорослу дочку, одружену з Яцьком Созанським (1536 р.)xv. Починаючи з середини 1530-х років маємо більш-менш регулярні згадки про нього у перемишльських гродських та земських актах. Гринь прожив до 1567 р. Востаннє він з’являється, протестуючи в перемишльському гроді проти Созанських Вороничів. Останні, збудувавши млин, залили водою частину його земельної власності у Бачиніxvi. У 1557 р. Гринь став ченцем, але невідомо якого саме монастиряxvii.

Не менш відомим сучасником Гриня був Лехно (Олехно) Бачинський. Перша згадка про нього датується 1537 р. Королева Бона позивала його разом з Гринем та Василем Бачинськими до королівського суду, звинувачуючи у незаконному володінні с. Бачинеюxviii. Він також, як і Гринь, активний учасник майнових операцій та судових процесів, тому його ім’я практично не зникає зі сторінок актових книг перемишльського земського та гродського судів впродовж 1540-1550-х рр.. Помер Лехно або у 1561 р., або 1562 р. Ще на початку 1561 р. він та Андрій Бачинський позивалися своїми племінниками, до суду у зв’язку із захопленням частки у Бачині, яка належала Монці, сестрі Лехна та Андрія й матері позивачівxix. Натомість у травні 1562 р. під час судового розгляду скарги синів та внуків Гриня Бачинського на синів Лехна, останній названий покійникомxx.

Лехно Бачинський мав кількох братів. Вже згаданий Андрій на прізвисько Угрин помер не задовго перед 1571 р.xxi Інший - Лукач Бачинський у 1537 р. заставив свою частку у Бачині брату Лехну за 14 злотих, а через три роки, у 1540 р., продав йому свій маєток у цьому ж селі за 34 злотихxxii. Лукач був священником у Беньковійxxiii. Після 1540 р. жодних відомостей про нього не має. Третій брат Іван був також священником. Як і Лукач, він у 1542 р. усю земельну власність у Бачині продав Олехну Бачинському за 40 злотихxxiv.

З середини XVI - до початку XVII ст. рід Бачинських представлений нащадками Гриня, Лехна Андрія Угрина та Чепелів.

Бачинськими Гриневичами називалися діти та внуки Гриня. Його рід продовжили двоє синів - священик Петро та Василь. Молодший син Яцко загинув у 1555 р. у сутичці з Бачинським Лехномxxv, доля іншого - Івахна, згаданого єдиний раз у 1548 р. - невідомаxxvi. Священик Петро, ймовірно, старший від брата Василя, помер наприкінці 1570-х років залишивши п’ятеро синів та дочкуxxvii. Його дружиною була Марухна, дочка Леська Комарницького. Сини Петра наприкінці XVI - початку XVII ст. використовували прізвисько "Попович", "попов’ята", зрідка - "попович Петрович"xxviii.

Василь Гриневич, бiльше відомий як Василь Котел ("Kothel, Koczliel, Kothlik"), пережив брата Петра й згадується ще у середині 1585 рxxix. Його четверо синів та внуки в останній чверті XVI - початку XVII ст. регулярно з’являються в актах перемишльського гроду та земського суду з прізвиськом "Котлович".

Лехно Бачинський залишив чисельну родину, що складалася з семи синів й однієї дочки та внуківxxx. Всі вони послуговувалися прізвиськом Лехнович або Леськович. У третьому поколінні ця родина використовувала вже подвійні прізвиська похідні від імені діда та від імені батьків, наприклад, Юркович Леськович, Лукашович Леськович, Петрович Леськовичxxxi.

Брат Лехна Андрій започаткував відгалуження Бачинських Угриновичів ( Угрин-? ). Які у другому поколінні були представлені його п’ятьма синами та шістьма внукамиxxxii.

Бачинські Чепелі найбільш складне для генеалогічної реконструкції відгалуження роду. У другій половині XVI - початку XVII ст. за різних обставин натрапляємо на згадки про священика Стецька з синами Ігнатом та Павломxxxiii; Юрка та Івана й Лукаша Юрковичівxxxiv; Івана Пукшина з сином Іваном Пукшиновичемxxxv; братів Хому та священика Сенька та їхніх племінників священика Тимка та Леськаxxxvi. Всі вони належать до третього або четвертого покоління Чепелів. Лише у випадку з Хомою, священиками Сеньком, Тимком та Леськом відсутні переконливі докази приналежності до цього відгалуження Бачинських. Так само всі вони окрім останніх чотирьох осіб були нащадками Ігната Чепеля.

 

Розселення.

 

У XVI на початку XVIІст. Бачинські проживали у своєму родовому гнізді, що у с. Бачині. Лише окремі представники роду за різних обставин опинялися в сусідніх селах Самбірського повіту. Найбільш віддалений населений пункт, де на цей час віднаходимо носіїв цього прізвища, був Дрогобич та навколишні села Котів і Попелі.

У 1551 р. Павло Бачинський вперше згадується серед власників села Білини Великої. Зокрема, він заставив за 10 гривень півдворища у цьому селі Сенькові Татомируxxxvii. Будучи власником нерухомості у Білині Великій Павло Бачинський залишався землевласником у Бачині. У 1568 р. він заставив всю свою частку у родовому селі Івану Бачинськомуxxxviii. Ймовірно, Павло на цей час остаточно перебрався до Білини Великої. Можливо, переселення Павла Бачинського до Великої Білини відбулося у зв’язку з одруженням з дочкою Гринька Білинського Качкина. Останній дарував половину свого маєтку дочці Ганці, дружині Павлаxxxix. Очевидно, незабаром право власності на цей маєток поширилося й на Павла. Його нащадки продовжували мешкати у Білині Великій при цьому як на шляхетській частині села так і на королівській. Зокрема, у 1567 р. син Павла – Андрій – отримав від самбірського старости Яна Стажеховського привілей на попівство у Білиніxl.

Ще один Бачинський – Лазар (Лазор-?) – у 1550-60-х роках проживав у Дрогобицькому повіті. В документах він вперше з’являється у 1552 р. у зв’язку із заставою Андрієм Кропивницьким частки у с. Східниці. Тут Лазар названий попом з Котоваxli. Через декілька років, у 1556 р. він провадив судову справу з Павлом Брошньовським про несплату 4 злотих. Цього разу він фігурує як священик з Дрогобича (“nlisacrel. LazurBaczinskypopritusrutheniincivisDrohobycz ”)xlii. В такому статусі Лазар Бачинський згадується ще в кількох судових і майнових справах перемишльського суду (“LazarBaczinskypoptroyeczkyDrohobyczen ”, “ Lazurpopdedrohobycz”, “ LazurBaczinskiprotopopdeDrohobycz”). То він позиває Павла Попеля Кунашовича Клюса за несплату 10 гривень та 2 злотих (1556 р.)xliii, а Демка Попеля Столбановича – 7 злотих (1559 р.)xliv, то судиться з Андрієм Кропивницьким за порушення умов оренди землі у Східниці та повернення 100 злотих (1559, 1561 рр.).xlv Востаннє Лазар Бачинський з’являється у 1566 р. Він відступає частку в Попелях, записану йому Яцьком Попельом Стояном, Бартоломею Найдаковськомуxlvi.

Серед власників Попелів і Котова у 1560-70-х роках були й інші Бачинські. Зокрема, у 1567 р. якийсь Яцько Бачинський заставив Попелям Мальвичам свого кметя у Котові за 10 злотихxlvii. У 1579 р. іван Бачинський відступив свою частку у Попелях і Котові Мартину Попелюxlviii.

Залишається невідомим у яких родинних стосунках перебували між собою всі три згадані особи з роду Бачинських. Так само нез’ясованим є питання яким чином вони опинилися у Дрогобичі та Дрогобицькому повіті. Пізніших згадок – з 1580-1600-х років – про перебування Бачинських у вказаних населених пунктах сусіднього повіту не має.

Десь перед 1570-ми роками Бачинські з’являються у сусідньому шляхетському селі Созані. Це, зокрема:

  • Федько Бачинський, який одружився з Марухною, дочкою Станка Созанського. Подружжя мало кількох дітей, які претендували на маєтності свого діда по материнській лінії у с.Созані.

  • Левко Бачинський Федькович, згаданий у 1575 р. власником частки у Созані, яку заставив за 37 злотих Івану Созанському Солтану. Після смерті останнього заставу тримав Іван Созанський Фашулаxlix.

  • Марухна, сестра Левка Бачинського й дочка Федька, яка у 1577 р. продала свою частку в Созані тому ж Івані Созанському Фашулі за 50 зл.l

З 1570-х років один з Бачинських - Васько - проживав у с. Гордині. Його ім’я згадується у різноманітних майнових і судових справах власників с. Гордині до початку 1600-х років. Цікаво, що в документах він часто вказується з прізвищем Гординськийli.

На початку 1600-х років у Топільниці серед землевласників з’вився Андрій Бачинський Федорович. Зокрема, у 1603 р. він набув частку у Миська Топільницького Поповичаlii. Десь у цей час Андрій стає власником часток Василя і Проця Топільницьких Галков’ят. Розміри його земельної власності у Топільниці були чималими, якщо лише третина його маєтності у цьому селі була заставлена за 400 зл. Міськові Топільницькому Поповичуliii.

У XVI – початку XVII ст. Бачинські тримали у вигляді застави земельну власність у Комарниках (1557 р.)liv, Корналовичах (1583 р.)lv, Кульчицях (1597 і 1605р.)lvi. Однак, ця форма землекористування була тимчасовою й не передбачала постійного проживання власника застави у вказаних селах.

Одним з напрямків міграції Бачинських зі свого родового гнізда були землі самбірського староства (економії). Першим, хто залишив Бачину, був вже згаданий Ілля - засновник с. Вовчого та родоначальник Вовчанських. Впродовж 1550-1560-х років наступні покоління цього роду продовжували колонізаційну діяльність, закладаючи нові поселення та започатковуючи нові роди князів-війтів у цих селах. Зокрема, у 1522 р. брати Михалко та Іван з Вовчого отримали дозвіл Сигизмунда І на заснування с. Присліп та князівства у ньомуlvii. Учтиві Іван, Василь та Ілля, сини Михалка з Прислопа, спираючись на привілей Сигізмунда Августа від 12 березня 1559 р. заснували с.Яблінку Дубовуlviii. У 1553 р. князі з Вовчого заснували Жукотин, а у 1567 р. - Дністрик Дубовийlix.

Пам’ять про приналежність до одного роду та виведення свого коріння з Бачини нащадки засновників цих сіл зберігали впродовж століть. Наприклад, у 1677 р. під час укладання угоди у самбірському замку між священиком Григорієм з Жукотина з одного боку й батьком та сином Жукотинськими - з іншого, останні підписалися: "Joan з Бачины Жукотинскы … TheodorzBaczynyZukotynski"lx. Серед шляхти, що підтвердила приналежність до привілейованого стану та отримала легітимацію були також Дністрянські з Бачини та Вовчанські з Бачиниlxi.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. Бачинські зустрічаються ще у кількох королівських селах самбірської економії. Зокрема, у 1570 р. Юрко Бачинський Чепельович купив за 166 злотих половину війтівства у с. Вицьові від князів з Головецькогоlxii. Між іншим, у акті купівлі-продажу, що Юрко перебрався у Виців з села Ісаї, також розташованих на королівських землях. Бачинським могли належати також Ігнат Холевчич та Іван Холєвин, князі з Віцьова, згадані у самбірських замкових актах, відповідно, у 1605 і 1612 рр.lxiii Можна припустити, що вони були нащадками Лехна Бачинського, який послуговувався прізвиськом Холєваlxiv. У першому десятилітті XVII ст. у с. Волошинова на війтівстві мешкав Тимко Бачинськийlxv.

 

Шлюби

 

За період з початку XVI- до 1605 р. в перемишльських земських та гродських актах зафіксовано 58 подружніх пар, створених за участю Бачинських. Їхніми шлюбними партнерами були вихідці з таких родин як: Бережницькі (1 подружжя), Білинські (2), Блажовські (2), Братковські (1), Винницькі (2), Гординські (1), Городиські (2), Ільницькі (1), Коблянські (1), Комарницькі (1), Кульчицькі (8), Любенецькі (1), Пацлавські (1), Попелі (3), Сілецькі (1), Созанські (6), Сроковські (1), Топільницькі (1), Турянські (1), Чайковські (2), Чолганські (1). У п’яти випадках шлюб укладено між самими Бачинськими.

Цілком очевидно, що Бачинські, в першу чергу, родичалися з такими, як і вони дрібнопомісними родами. Однак, доволі значною була частка одружень з вихідцями нешляхетного стану. Джерела фіксують 7 таких випадків. Зокрема, у 1584 р. Лукач Бачинський засвідчив отримання від старосамбірського міщанина Станіслава 20 злотих посагу, які Станіслав записав своїй дочці Анні, дружині Івана Бачинського Лукачовичаlxvi. У тому ж році Марухна Бачинська, вдруге одружена з Юрком, міщанином з Хирова, зреклася своїх прав на батьківське і материнське майно на користь решти співласників Бачиниlxvii.

Двічі Бачинські одружувалися з представниками селянського стану. Зокрема, дружиною Андрія Бачинського була Марухна, дочка працьовитого Бориса з Дережич біля Дрогобича (1572 р.)lxviii. Натомість інша Марухна, дочка священика Павла Бачинського вийшла заміж за працьовитого Яцька з с. Бистрого самбірської економіїlxix.

У 1570-х роках мав місце випадок одруження Бачинської з сином священика з Торчинович самбірської економіїlxx. Статус чоловіка окреслено як учтивий. Ще один з категорії учтивих на ім’я Ігнат був чоловіком Монки Бачинської (1561 р.)lxxi. До категорії учтивих (honestus, providus) на той час зараховувалися представники різноманітних верств населення, включно з вихідцями зі шляхетного стану, котрі мешкали на князівствах-війтівствах, попівствах у Самбірській економіїlxxii. Таким чином, священик з Торчинович та його нащадки разом з Ігнатом могли в однаковій мірі бути як представниками непривілейованого стану, так і вихідцями зі шляхти.

Географія шлюбних контактів Бачинських у більшості випадків обмежується територією Самбірського повіту. Просторовий фактор відігравав не останню роль у виборі партнера для подружнього життя. За кількістю одружень з Бачинськими перші місця посідають Кульчицькі та Созанські. Їхні родові гнізда розташовані неподалік с. Бачини. Кількість одружень зі шляхтою рівнинної частини самбірського повіту, де проживали самі Бачинські (усього - 12), домінує над кількістю одружень зі шляхтою південної, гірської частини цього ж повіту (4). Найвіддаленішим від Бачини населенним пунктом самбірського повіту, де в результаті одруження опинилася одна з представниць роду, було королівське село Гусне, розташоване на кордоні з Угорщиною. Тут на війтівстві мешкала родина Ільницьких - Телеп’яновичів. Дружиною Стецька Ільницького - Телеп’яновича була Олена Бачинськаlxxiii.

У 4 випадках маємо справу з одруженням Бачинських з вихідцями сусідніх повітів Перемишльської землі. Зокрема двічі вони обирали собі жінок з с. Попелів, що у дрогобицькому повітіlxxiv. У 1580-90-х роках їхніми дружинами ставали шляхтянки з родів Любенецьких (1) та Братковських, які мешкали у Стрийському повітіlxxv.

Інтенсивними були контакти Бачинських з родами сусідньої Львівської землі, насамперед тими, що проживали на лівому березі Дністра у сс. Підгірці та Чайковичі. Це засвідчено одруженням Дашка Бачинського з Федькою Чайківською дочкою Тараса Трунка (1580 р.) та Лехна Бачинського з Фенною Чайківською, дочкою Васька Слонинки (1578 р.)lxxvi. Натомість дочка Петра Бачинського Марухна вийшла заміж за Матвія Попеля, який мешкав у Підгірцях (1580 р.)lxxvii.

Не має жодного випадку шлюбного зв’язку Бачинських з вихідцями Сяноцької землі та територій розташованих на захід від Бачини - Перемишльського та Пшеворського повітів, не кажучи вже про краківське або сандомирське воєводства. Шлюб Марухни Бачинської з Сеньком Пацлавським, зафіксований у 1581 р. не був винятком. На той час родина Пацлавських міцно вкорінилася серед дрібнопомісної шляхти Самбірського повіту, будучи співвласником часток у Гординіlxxviii.

Географія шлюбних зв’язків Бачинських не позбавлена певних особливостей. Попри очевидний вплив на вибір шлюбного партнера такого фактору як місце його проживання, останній не завжди є визначальним. Родичаючись з Кульчицькими, Бачинські "ігнорують" Радиловських, чиє родове гніздо розташовано ближче до Бачини, а ніж Кульчиці. Віддаючи своїх дочок до Винників, Блажова та беручи собі в дружини шляхтянок з родів Винницьких, Блажівських, Бачинські впродовж XVI ст. не створили жодної сім’ї з Уруськими, Монастирськими, чиї володіння межують з Винниками. Блажовим та Блажівською Волею. Так само, родичаючись з Городиськими й Сілецькими, жодного разу Бачинські не згадуються серед шлюбних партнерів Ступницьких. Нарешті, виникнення родинних звязків Бачинських з Попелями і їхня відсутність у випадку з Бориславськими, Тустановськими - ці та вищенаведені приклади вказують на існування додаткових чинників, які впливали на вибір шлюбних партнерів. Такими чинниками, на нашу думку, були певні відмінності, що існували серед родів дрібнопомісної шляхти, пов’язані з часом та обставинами їхньої появи у перемишльській землі.

Созанські, Кульчицькі, Винницькі, Березницькі, Сілецькі, Гординські тощо - це шляхта, чиє походження залишається до кінця не з’ясованим. Частина цих родів декларувала своє давньоруське походження, посилаючись на грамоти князя Лева (Кульчицькі, Березницькі, Гординські), або невідомі привілеї руських князів (Созанські). Решта не мали грамот та привілеїв, які б засвідчували у який спосіб та на яких умовах вони набули у власність свої поселення та потрапили до шляхетського стану.

Ступницькі, Уруські, Монастирські, Радиловські, Тустановські, тощо належали до категорії шляхти, перші представники якої з’являються в кінці XIV - початку XV ст. Волоське походження частини з них не викликає сумнівів. Всі ці роди володіли відповідними привілеями Владислава Опольчика або польських монархів, які засвідчували їхній статус власників одного двох та більше поселень, що, у свою чергу, гарантувало входження до шляхетського стану.

Бачинські за всіма ознаками належали до першї групи, тому їхні шлюбні контакти з іншими родами цієї категорії дрібнопомісної шляхти були такими інтенсивними. Щойно наприкінці XVI ст., коли відмінності між цими двома групами нівелюються, Бачинські починають одружуватися з особами, що представляли другу групу, наприклад, з Блажовськими (1581, 1597 рр.), Чолганськими (1589 р.), Любенецькими (1581 р.), Турянськими (1597 р.).

З поміж 58 зафіксованих у XVI ст. сімей 35 створили представники чоловічої статті роду Бачинських, решта - представниці жіночої статі. Шлюби чоловіків різняться більшою репрезентативністю шляхетських родів, з якими вони родичалися. Зокрема, це - Бережницькі(1), Білинські (2), Блажовські (2), Братковські (1), Гординські (1), Городиські (2), Коблянські (2), Комарницькі (1), Кульчицькі (3), Любенецькі (1), Попелі (2), Созанські (3), Сроковські (1), Топільницькі (1), Чайковскі (1), Чолганські (1). Всього перелік охоплює 16 прізвищ. Саме чоловіки одружувалися з представницями шляхетських родів Дрогобицького, Стрийського повітів та сусідньої Львівської землі.

Шляхтянки з родини Бачинських за межами території самбірського повіту заміж не виходили (за винятком одного шлюбу з Попелем). Вони частіше одружувалися з представниками непривілейованих верств населення (5 випадків з 7). У їхньому випадку очевидним є домінування Созанських та Кульчицьких в якості шлюбних партнерів з поміж решти родів. На них відповідно припадає 3 і 5 шлюбів, натомість на інші - по одному шлюбу (Білинські, Вінницькі, Гортинські, Ільницькі, Сілецькі, Турянські).

 

Підсумовуючи, варто зазначити, що згадки про Бачинських з’являються доволі пізно, щойно на початку XVI ст. На цей час рід був представлений кількома сім’ями, які започаткували окремі відгалуження. Кожне з них на кінець XVI ст. нараховувало до десяти дорослих чоловіків з сім’ями. У вказаний період Бачинські продовжували в основній масі проживати у родовому гнізді. Лише декілька осіб зилишили Бачину та опинилися у сусідніх селах Самбірського та Дрогобицького повітів. Для Бачинських було властивим в однаковій мірі переселення як у шляхетські маєтки так і у королівські. Шлюбні звязки представників цього роду демонструють їхній соціальний статус, тобто приналежність до дрібнопомісної шляхти. Вони одружуються з рівними собі та в окремих випадках з вихідцями із міщанства та селянства.

 

 

 

i Центральний державний історичний архів України у м. Львові. (ЦДІАУЛ). – Ф.13: «Перемишльський гродський суд». – Оп. 1. – Спр. 286. - С. 76.

ii

iii Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K.Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. (AGZ) – Lwów, 1888. - T.XIII; 1901. - T. XVII; 1903. - TXVIII.

iv Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 114-116, 139-142. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie.(AGAD) - Archiwum Skarbu Koronnego. (ASK) - Oddział I. - Rps. 20. - k.1-604, rps. 21. - K. 406, 422, 441-449.

v Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservatntur / Ed. Th. Wierzbowski. (MRPS) – Varsoviae, 1912. – Pars IV: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Vol.2: Acta vicecancellariorum 1507-1535. - Nr 10437.

vi Ibidem.

vii ЦДІАУЛ. – Ф.13. - оп.1. - Спр. 26. - С. 15, c. 613-4; 627-8, спр. 16. - С. 5-7, 15-18, 64-65, 95-96.

viii Там само. – Ф.9: "Львівський гродський суд". - Оп. 1. - Спр. 961/1. - С. 21.

ix Там само. - Ф. 14: "Перемишльсьский земський суд". - Оп. 1. - Спр. 261. - С. 404.

x Там само. - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 961/1. - С.159.

xi Там само. - С. 244-245.

xii Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 263. - С. 86, 539-540,

xiii MRPS. – P.IV, Vol.1. – Nr 3016. ГрушевськийМ. Матеріалидоісторіїсуспільно-політичнихіекономічнихвідносинЗахідноїУкраїни // ЗапискиНТШ. – Львів, 1905. –Т.64. – № 73.

xiv Poczet szlachty galicyjskiej i bukowińskiej. - Lwów, 1857. - S.

xv ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп. 1. – Спр. 12. - С. 307.

xvi Там само. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 287. - С. 77-78.

xvii Там само. - Спр. 284. - С. 192. Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 271. - С. 606.

xviii Там само. - Ф.9. - Оп.1. - Спр. 961/1. - С. 244-245.

xix Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 271. - С. 1300.

xx Там само. - Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 285. - С. 374.

xxi Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 276. - С. 236.

xxii Там само. - Спр. 14. - С. 221-222.

xxiii Там само. - Ф. 9. - Оп.1. - Спр. 961/1. - С. 311-312.

xxiv Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 14. - С. 469-470.

xxv Там само. - Ф.13. - Оп.1. - Спр.28. - С.243.

xxvi Там само. - Спр. 25. - С. 23.

xxvii Там само. - Спр.293. - С.135-136.

xxviii Там само. - Ф.14. - Оп.1. - Спр. 44. - С.57-58. Ф.13. - Оп.1. - Спр. 307. - С.599.

xxix Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 44. - С.1930-1931.

xxx Там само. - Спр. 276. - С.236.

xxxi Там само. - Ф.13. - Оп.1. - Спр. 312. - С. 1277; спр.311. - С.65.

xxxii Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 276. - С.236.

xxxiii Там само. - Ф.13. - Оп.1. - Спр. 35. - С,953-954.

xxxiv Źródła dziejowe. – Warszawa, 1903. – T. XVIII, cz.1: Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ruś Czerwona. – 1902. – S. 34. Науковабібліотека. Львівськогонаціональногоуніверситету. Відділрідкісноїкнигиірукописів (НБЛНУ. ВРКіР). – Спр. 520/ІІІ. – Арк. 495зв.

xxxv ЦДІАУЛ. – Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 316. - С.1525-1526.

xxxvi Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 28. - С.736-737.

xxxvii Там само. – Спр. 16. – С. 298-299.

xxxviii Там само. – Спр.25. – С. 699-700.

xxxix Там само. – Спр.12. – С. 422-423.

xl Грушевський М. Сторінка з істориї українсько-руського сільського духовенства (по самбірським актам XVI в.) // Записки НТШ. – 1899. – Т. . – С.77.

xli ЦДІАУЛ. – Ф.14. – Оп. 1. – Спр. 16. – С. 478.

xlii Там само. – Спр. 269. - С.24.

xliii там само. – Спр. 269. - С.24; спр. 267. - С.963-964.

xliv Там само. – Спр. 271. - С.461.

xlv Там само. – спр. 267. - С.479-80; спр. 271. - С.411-12.

xlvi Там само. – Спр.25. – С. 382-383.

xlvii Там само. – Спр. 25. - С.382-383.

xlviii Там само. – Спр. 36. – С. 103-104.

xlix Там само. – Спр. 33. – С. 907-908.

l Там само. – Спр. 34. – С.478-480.

li Там само. – Спр. 69, c. 898-901; спр.275. - С.1415; спр. 276. - С.205. Ф. 13. - Оп.1. - Спр. 317. - С.481; спр. 62. - С.1577-1579.

lii Там само. - Ф.14. - Оп.1. - Спр. 68. - С.825-827.

liii Там само. – Спр. 69. – С. 854-857.

liv Там само. – Спр. 19. – С. 24.

lv Там само. – Спр. 42. – С.1530.

lvi Там само. – Спр. 62. – С. 1440-1442; спр. 70. – С.424-425.

lvii MRPS. - P.4, V.1. - Nr.4051.

lviii Ibidem. - P.5, V.2. - Nr. 8646.

lix Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів. - Ф. 5(Осолінських). - Оп.1. - Спр. 2837. - С.18. AGAD. - Archiwum Zamojskich. - Nr 2978. - S.111-2. ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп. 1. – Спр. 410. – С.1388-1390.

lxНБЛНУ. ВРКіР. – Спр. 536/ІІІ. – Арк. 137.

lxi Marcinek R., Ślusarek K. Materiały do genealogii szlachnty galickiej. – Kraków, 1996. – Cz.1: A-K. – Nr. 1092. Poczet szlachty galicyjskiej i bukowińskiej. - Lwów, 1857. - S.

lxiiНБЛНУ. ВРКіР. – Спр. 520/ІІІ. – Арк. 495зв.

lxiii Там само. - Спр. 517/ІІІ. - Арк.429, 516зв.-517, 871-2, 868зв.-869.

lxiv ЦДІАУЛ. – Ф.13. – Оп. 1. – Спр. 293. - С. 267-268.

lxv НБ ЛНУ. ВРКіР. – Спр. 517/ІІІ. - Арк.779-780, спр. 551. - Арк. 7-7зв., 12зв., 22зв.-3, 26-26зв., 32, 39зв.-40,

lxvi ЦДІАУЛ. - Ф.14. - оп.1. - Спр.43. - С.1322-1324.

lxvii Там само. - Спр. 44. - С.60.

lxviii У 1571 р. Андрій Бачинський, син Павла записав 40 гривень віна дружині Марухні, дочці працьовитого Бориса з с. Дережич біля Дрогобича на половині своїх маєтків (ЦДІАУЛ. Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 28. - С.385-386.)

lxix У 1602 р. вона квитувала брата Яцька Бачинського з батківських і материнських маєтків (Там само. - Спр. 67. - С.1004.)

lxx Там само. - Ф. 14. - оп.1. - Спр. 34. - С.478-480.

lxxi Там само. - Спр. 271. - С.1300.

lxxii Див., наприклад НБ ЛНУ. ВРКіР. - Спр. 517/ІІІ.

lxxiii ЦДІАЛ. – Ф.13. – Оп. 1. - Спр. 395. – С. 1102.

lxxiv Там само. - Ф. 14. - Оп.1. - Спр. 24. - С.497, 527-528.

lxxv Там само. - Спр. 38. - С.572-573; спр. 62. - С. 132.

lxxvi Там само. Спр. 35. - С.783-784; спр. 279. - С.38-39.

lxxvii Там само. - Спр. 280. - С.122.

lxxviii Там само. - Спр. 38. - С.948.

Форма входу

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2017 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.