Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

ІГОР СМУТОК (Дрогобич)

 

БЛАЖІВСЬКІ ГЕРБУ САС У XIV- НА ПОЧАТКУ XVII ст.

 

Шляхетські роди Дрогобицько-Самбірського підгір’я в абсолютній більшості належали до категорії дрібної шляхти, відомої в українській та польській історіографіях ще під такими назвами, як загонова, ходачкова, гніздова, часткова тощо. Акцентуючи на їхній незаможності (що, власне, відображено у назві "загоновий", тобто власник одного або кількох загонів землі) та чисельності, вчені дослідники та краєзнавці (В. Лозинський, О. Яблоновський, В. Пульнарович, З.Грімбергова-Стрілецька тощо), апріорі вважали ці атрибути незмінними супутниками Бачинських, Блажівських, Винницьких, Височанських, Гординських, Городиських, Ільницьких, Кульчицьких, Комарницьких, Монастирських, Матківських, Созанських, Ступницьких, Сілецьких, Турянських, Унятицьких, Уруських, Яворських і т.д. впродовж XV-XVIII ст1.

Однак більш детальне вивчення історії кожного з цих родів дозволяє змінити уявлення про історію формування цієї соціальної групи, виділити додаткові ознаки приналежності до неї, та з’ясувати наявність альтернативних шляхів соціальної еволюції кожного з цих родів. Спробуємо продемонструвати це на прикладі роду Блажівських.

Блажівські присутні у всіх без винятку гербівниках та інших генеалогічно-довідкових виданнях, що з’являлися з-під пера польських дослідників, починаючи з К.Несецького й закінчуючи шляхетською єнциклопедією. Однак для всіх них характерні одні й ті самі вади: інформація про ранній період історії роду вкрай скупа, обмежується відомостями про окремих Блажівських, що зуміли досягнути відносно високого суспільного становища. Ці видання не подають цілісної реконструкції роду2. Винятком є праця Л. Виростека, в якій, залучивши опубліковані найраніші записи перемишльського гроду та земського суду, а також реєстри коронної метрики, дослідник відтворив генеалогічні дерева перших поколінь понад півсотні шляхетських родів Руського воєводства волоського походження. Серед них віднаходимо й Блажівських. Результати роботи Л. Виростека ілюструє таблиця № 13.

 

Реконструкція роду Блажівських за Л. Виростеком далеко не повна, оскільки поза увагою дослідника залишилися архівні матеріали, зокрема, записи перемишльського земського суду та гроду після 1505 р. У свою чергу, спираючись на них та інші невідомі для польського вченого документи, маємо можливість скорегувати вищевказану генеалогічну таблицю.

Насамперед, варто згадати привілей Владислава Ягайла, датований 25 лютим 1425 р., яким було надано братам Васильові, Ігнату Ходкові і Янкові Осерговічом з Яблониці Сяноцької землі пустку біля р. Черхави для осадження нового поселенння. Оригінал надання не зберігся, але його текст влючений до акту підтвердження Сигизмунда ІІІ, виданого 6 листопада 1611 р. Назва документа ("InnovatioetconfirmatioprivilegiisupervillamBłazowetWolaBłazowska") вказує на те, що мова йде саме про заснування родового гнізда Блажівських4. На жаль, через брак інформації про Блажівських у другій чверті XV ст. не можемо встановити родинний зв’язок братів з Яблониці з наступними поколіннями роду. Єдине, що доводиться констатувати - Блажівські справді мігрували з Сяноччини й це не була одна особа, а ціла родина. Ще один суттєвий момент - перелік синів Яцька, самбірського судді. Він був значно більшим, а ніж подає Л. Виростек. Зокрема, до нього треба включити Ігната, Петра та Івана, яких Л. Виростек не міг ідентифікувати5. Двоє з них - Ігнат та Іван - востаннє згадуються у 1515 р.6, а Петро - у 1516 р.7 Насамкінець, Ванько, Івашко та Василь, походження яких дослідник також не міг з’ясувати, доводилися синами Климашку.

В 1520-1530-х роках Блажівські були представлені чотирма відгалуженнями. Це - Яновичі, Антоновичі, Івашковичі та Климашковичі.

Перше започатковане Яном (Іоаном) Блажовським, згаданим вперше у перемишльських земських актах під 1522 р. Відповідним записом він квитував Станіслава Ловецького з 50 злотих, сплачених у вигляді посагу за Аполонією Ловецькою, сестрою Станіслава8. У 1541 р. Ян одружився вдруге з Ядвігою, дочкою Луки Рудницького9. Ці дві дати допомагають з’ясувати хронологічні рамки життя Яна, адже поза ними раніших або пізніших відомостей про нього немає. Чиїм сином був Ян Блажовський та ким доводився решта представникам роду, що жили в першій половині XVI ст., джерела не повідомляють.

Ян мав четверо синів та двох дочок. Їхні імена з’являються на сторінках актів перемишльського гроду та земського суду з 1560-х років. Зокрема, це - Сигизмунд, Криштоф, Єронім, Мартин, Анна та Катерина. Імена батька та синів можуть свідчити про приналежність до римо-католицького віросповідання, хоча прямих доказів цього немає. Якщо відомості про Мартина та Криштофа обриваються 1570 р.10, то інші два брати - Сигизмунд та Єронім - згадуються до кінця XVIст.11Сигизмунд Блажівський з-поміж решти синів Яна досягнув високого суспільного статусу. У 1589 р. він був послом на сеймі у Варшаві та посідав уряд кам’янець-подільського бурграбія (воєводи). Тривалий час, як повідомляє К. Несецький, виконував обов’язки збирача податків (poborca) на Поділлі12. В актах перемишльського гроду та земського суду, як "exactorPodoliae", "poborczapodolski" згадується у 1579-1581 рр.13

Інше відгалуження Блажівських - Антоновичі - мають багато спільного з Яновичами. Його засновник на ім’я Антон жив в першій половині XVI ст. Він вперше з’являється у 1527 р., записуючи посаг своєї дружини Софії, дочки шляхетного Андрія з Старого Самбора, на половині своїх маєтків у Блажові14. До 1560 р. за різних обставин він згадується ще кілька разів. Наприклад, у 1548 р. він повернув борг у розмірі 18 злотих, записаних на двох кметях у Блажові15, Яцькові Блажівському. У 1557 р. його ім’я присутнє у протестації серед переліку шляхти з Блажова, звинуваченої у вбивстві війта з с. Звір16. Помер Антон між 1560 і 1562 рр.17 Про родинні зв’язки Антона з Блажівськими Яновичами, Івашковичами та Климашковичами нічого не відомо.

В другому поколінні Антоновичі були представлені шістьма синами та однією дочкою Антона. Імена окремих з них - Якоб, Бальтазар, Станіслав - наводять на думку про їхнє римокатолицьке віросповідання. Зрештою, як і у випадку з Яновичами, достовірних свідчень про це немає.

Ян, Бальтазар, Андрій, Павло Антоновичі наприкінці 1570-х - початку 1580-х років зникають зі сторінок актових книг перемишльського земського суду та гроду18. Натомість, Станіслав, Петро жили і мешкали у родовому гнізді до середини 1590-х років, а Якоб - до 1601 р.19

Про третє покоління Блажівських Антоновичів практично жодних відомостей немає, як, зрештою, і про Яновичів. Можна припустити, що обидві родові гілки вигасли. Однак, не виключено, що брак відомостей про них пов’язаний не тільки з відсутністю спадкоємців чоловічої статі, а й з еміграцією членів цих двох відгалужень у пошуках кращої долі в інші регіони Речі Посполитої. Підтвердженням цього може слугувати біографія вже згаданого Станіслава Блажівського Яновича. З-поміж Антоновичів такий шлях обрав, наприклад, Андрій Блажівський, зокрема, у 1600 р. він отримав від Сигизмунда ІІІ у доживотне володіння фільварки (villagio) Карпівці, Довге, Грицьова, Залаве у маєтку (fundum) Війтівці, як зазначалося у привілеї, за значні заслуги і працю на користь Речі Посполитої20.

Від згаданого Яцька Блажівського, самбірського судді кінця XV ст., беруть початок Блажівські Івашковичі та Климашковичі. З них перші вже в другому поколінні розділилися на дві гілки: Івашковичі Михайловичі та Івашковичі Олехновичі. Обидві, ймовірно, вигасли наприкінці XVIст. Петро Олехнович, одружений з Фемкою Дубравською, помер або у кінці 1589 р., або на початку 1590 р., не залишивши спадкоємців ні чоловічої, ні жіночої статі21. Його двоюрідні брати - Васько, Іван та Федько Михайловичі - були покійними вже на середину 1570-х років. З них двоє - Васько і Федько - загинули, відповідно у 1566 і 1568 рр. в результаті збройних сутичок22. У третьому поколінні Михайловичів представляв Матвій син Федька. Однак, з 1589 р. згадки про нього у актових книгах перемишльського гроду та земського суду зникають.

Спадкоємцями Блажівських Івашковичів стали: Миколай Непельський, який отримав частку від Івана Михайловича на прізвисько Ляшко (Ляшек); Яцько Блажівський Телепа, що набув частку Васька Михайловича23; Іван та Андрій Блажівські Миговичі, власники часток Петра Олехновича та Матвія, сина Федька Михайловича24.

Нарешті, треба спинитися на найбільш чисельному та розгалуженому відламі роду - Блажівських Климашковичів, які з кінця XVI ст. чи не єдині з усього роду залишалися в сс. Блажові, Блажівській Волі, Радиловичах, звідси розселяються у XVII - XVIII ст. до навколишніх сіл.

Климашко Блажівський, що жив у останній третині XV ст. залишив трьох синів. Він також мав двох дочок на ім’я Машка та Олюхна, одружених з представниками роду Турянських. Ванько (Ванико), Васько, Іванко Климашковичі відомі своєю активною господарською діяльністю. Наприклад, лише за період з 1510 по 1533 рр. вони викупили частки Ігната Блажівського у Блажові25, позичили 50 злотих Ігнату Тустановському під заставу земельної власності в с. Уличному. Згодом, впродовж 1510-1515 рр. брати змушені були через суд вимагати повернення боргу26. Разом з рідними дядьками вони стали посесорами с. Станиля в Дрогобицькому повіті (можливо, Блажівські з’явилися у Станилі ще за життя Климашка, наприкінці XV ст.). У 1515 р., позичивши співпосесорам Бартоломею та Георгію Губицьким 100 марок, брати розширюють свої володіння у Станилі27. В 1523 р. брати позичили 350 зл. Станіславу Торгановському28, а через рік отримали королівський привілей на право викупити війтівство у Стрілковичах з рук Торгановського29. На початку 1530-х років троє братів за 200 марок тримають у заставі від Станіслава Торгановського 5 осілих кметів у с.Торгановичі та 3 у Стрілковичах разом зі ставком, помірками тощо30.

Ванько Блажівський помер у 1532 р., залишивши четверо синів та двох дочок, виданих, відповідно, Ганна - за Олехна Тустановського, Катерина - за Прокопа Гошовського.31 Кожен з синів Ванька започаткував окреме відгалуження Блажівських: Іван Чех - Чеховичі, Федько Миго - Миговичі, Мисько Соха - Сошичі, Яцько Сікота - Сікотичі Блажівські.

З-поміж численних спадкоємців Ванька Блажівського на особливу увагу заслуговують сини Федька - Іван та Андрій Миговичі. Успадкувавши підприємницькі здібності своїх попередників, брати виділялися серед решти дрібношляхетського загалу Перемишльської землі, без перебільшення, унікальною за своїми масштабами активністю та господарською діяльністю. Скуповуючи та перепродуючи земельну власність, віддаючи під заставу великі та малі суми, вони були щороку активними учасниками сотні кредитно-фінансових операцій, в які було втягнуто десятки осіб з різних куточків Перемишльської землі. Ось, для прикладу, невеликий перелік поодиноких майнових операцій, покликаний проілюструвати географію господарської діяльності Блажівських Миговичів:

  • у 1575 р. п’ятеро братів Созанських відступили половину своєї частки в Копистному Андрію Блажівському Миговичу32.

  • У 1580 р. Андрій Блажівський Мигович відступає свої права на володіння у Комарниках, отримані від Федька Комарницького Леськовича, Миколаю та Івану Височанським Янков’ятам (Янковичам)33.

  • У 1584 р. Андрій Блажівський Мигович відступає свої права на нерухомість у м. Перемишлі брату Івану34.

  • У 1596 р. Іван Блажівський Мигович відступає свої права на частку у сс. Бориславі та Мражниці Марті, дружині Петра Винницького Климковича35.

  • У тому ж році Созанські Вороничі дарують Івану Блажівському Миговичу частину лісу у Созані та іншу земельну нерухомість36.

  • У 1602 р. Юхно Ортинський половину своїх володінь у Ортиничах та Бикові заставив за 100 зл. Андрію Блажівському Миговичу37.

  • У 1602 р. Іван Блажівський Мигович дарує синові Янушу свою частку у с. Радиловичах38.

  • У 1602 р. Грицько Уруський Козанович дарує свою частку лісу, що у с. Лопушній, Івану Блажівському Миговичу39.

  • У тому ж році Олекса Красницький, князь із Красного, Либохірської країни, Самбірської економії дарує свої земельні ділянки, розміщені між сс. Красним та Матковим, Івану Блажівському Миговичу40.

  • У 1603 р. гурт шляхти з Монастирця відступає третину свого села Андрію Блажівському Миговичу41.

  • В тому ж 1603 р. Васько Винницький відступає Андрію Блажівському Миговичу заставлені йому від Монастирських землі в Монастирці (загальна сума застави - понад 600 злотих)42.

Все це дало змогу братам Миговичам зібрати чималі статки й піднятися на щабель вище серед своїх родичів та інших дрібношляхетських родів Самбірського повіту. Це був ще один зі шляхів суспільного зростання, яким Миговичі скористалися.

Двоє братів Ванька Блажівського пережили останнього майже на тридцять років. Васько востаннє з’являється у 1562 р., оскаржуючи разом з племінниками іншого Блажівського - Васька Михайловича, закидаючи йому своєвільне виловлювання риби у ставку, що належав позивачам43, а Іванко Блажівський з прізвиськом Климашкович згаданий у майновій угоді, укладеній у 1563 р. між Петром Блажівським та Іваном Блажівським Чехом44.

Васько Блажівський мав троє синів: