Комарницькі і Височанські мали між собою тісні родові та майнові інтереси, вони мали наділи у Висоцьку як арендатори.
В Комарниках вперше з’являється Федько в 1493р., пізніше Ясько (Яків) в 1494 р, викликаний Гошовським про зайняття 150 овець, Дмитро, який викупив Ільничок від Ільницького в 1518 р.
В 1538 р. Комарники, Верхнє Висоцьке і Жупане належали до Леська і Онуфрія Комарницьких і чотирьох Височанських. Іван мав князівство (солтиство) в Нижньому Висоцьку, але втратив його в 1539 р. на користь Ступницьких.
З Висоцька вперше підписався Думка на проханні згорілих привілеїв в 1505 р. Той же Думка в товаристві Гриця і Гната присутній в поданні самбірської шляхти про перенесення суду в 1529 р. При розмежуванні земельних наділів у Висоцькому в 1539 р. були присутні крім Комарницьких: Івасько, Васько, Михайло Вериги-Височанські. Сини Вериги, зокрема Михайло, Васько і Андрій перейшли в п’ятдесятих до Созані, напевно з причини родинних зв’язків.
Поскільки не маємо в обговоренні епохи доказів, котрі підтверджували б належність одних і других до гербу Сас, однак набуває силу припущення у зв’язку з укладенням майнових і родових справ. Як цікавий факт слід підкреслити, що Комарницькі, як і Височанські, між іншими вживали придомок “Фагарош”*, це може бути відлуння давнішніх зв’язків з провінцією Семигороду**.
* Фагарош — по-румунськи "буковий ліс" (від слова "fag" — "бук").
**Семигород—Трансільванія, румунська країна в Східних Карпатах, 57,807кв.км. і 2,690.000 мешканців (60% румунів, 30% угорців і 10% німців); родюча котловина, замкнена зі сходу Східними, з півдня Південними Карпатами (до 2.536 м. висота), з заходу Семигородськими Рудавами. Гори багаті на копалини. Головне заняття мешканців гірництво, сільське та лісове господарство.
Семигород - колись частина Дакії, належав у XII – XVI ст. до Угорщини та був колонізований німцями і угорцями. В 1526 – 1686 рр. Семигород суверенна держава під князями: Заполія, Баторія та Ракоці, згодом належав до Угорщини до 1918 р.
Wyrostek Ludwik. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi Halickiey. Kraków 1932. s.70