Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish
Богдан Воронко,
магістр історії ©

 До історії шляхетського роду Куницьких

Дрібна шляхта як одна з провідних верств брала активну участь у суспільно-політичних процесах, безпосередньо впливаючи на хід війн і вибори королів, соціальні відносини і законодавство, судочинство і духовенство Речі Посполитої, і не лише. Одним із її яскравих представників був рід Куницьких. Носії цього прізвища, загалом, відомі в Україні і поза її межами. Однак походження роду є приховане завісою сторіч.

Витоки

Існує дві гіпотези про походження Куницьких. Першу з них запропонував польський історик К. Несецький, виводячи початки роду від рицаря Ваврина з Польщі, який володів землями у с. Великі Куниці (вочевидь, нині це с. Куниче, що в Лодзькому Воєводстві1). При цьому дослідник посилається на працю В’ячеслава Куницького «Wizerunek szliachcica polskiego» (1615), в якій останній вивчив своїх предків до 1360 року2. Інший підхід запропонував український історик В. Липинський, який виводив однойменний землянський рід3 з Галичини (Червоної Русі), а одного з його покозачених представників – Стефана Куницького – вважав засновником шляхетського роду гербу «Сас»4. На нашу думку, рід все ж таки походить з Польщі, на що вказують джерела, подекуди геральдика та відсільне прізвище.

Розселення

Шляхтич Ваврин (Вавринець) мав п’ятьох синів: Станіслава, Петра, Клеменса, Ваврина та Яна. З письмових джерел дізнаємося, що нащадки Клеменса залишились у родовому гнізді, а Яна – осіли в Люблінському Воєводстві, у селі Камінь. Натомість спадкоємці Ваврина (молодшого) отримали за військові заслуги землі на Волині, у с. Мокре5. Невідома подальша доля інших синів Ваврина. Фортуна, мабуть, їм сприяла на далеких землях тогочасної Речі Посполитої. Так, є відомості про Куницьких на Холмщині6, Галичині7 та Брацлавщині8.

Придомки

Через високу народжуваність представники родиниу XV-XVIст. швидко заполонили простори родинного села-гнізда Великі Куниці. Відтак, щоб відрізнити з-поміж себе однофамільців, почали активно вживати, поряд із відсільним прізвищем, додаткові прізвиська (придомки), як було заведено в шляхти. При цьому придомки були не лише патронімічного походження. Одні звалися Вавринцьовичами (від Ваврина), другі – Хросцелями (від пол. hrost – кущ), треті – Голяновичами (через дуже рідку бороду), четверті – Брежками (від земельного наділу на березі), п’яті – Бростовцями (від Бростовка) тощо9.

Геральдика

          

Герби «Бонча», «Абданк», «Сас» і «Лабендзь»

Доволі цікавою є геральдика роду. Початки Куницьких переважно пов’язують з гербом «Бонча»10. Але є згадки у польських джерелах про Куницьких гербу «Лабендзь»11. З іншого боку, гетьман Стефан Куницький, його спадкоємці та свояки у XVIІ ст., після отримання ними шляхетської грамоти, послуговувалися печатками з гербом «Сас»12. Натомість представники роду в Галичині, пройшовши легітимацію13 у 1782-1834 рр., засвідчили свою приналежність, окрім гербу «Бонча», до гербу «Абданк»14.

Визначні постаті

Найбільш відомими Куницькі на українських землях стають у період національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьманаБ. Хмельницького XVII сторіччя. Власне, тогочасні письмові згадки розповідають про шістьох козаків із згаданим прізвищем15.

Найбільш знаним серед них був Стефан з Брацлавщини, який зумів подолати складний шлях від простого козака до наказного гетьмана16 Правобережної України. Завдяки його переможним походам проти турецько-татарських загарбників у 1683-1684 роках, власне, й було визволене Правобережжя. Однак були у гетьмана свої невдачі, за які й поплатився життям17.

Мали успіх Куницькі і на Холмщині. Так, знаною фігурою серед них у XVIII ст. був Франциск Куницький. Будучи підкоморієм Холмським18, він за заслуги перед монархом і державою отримав у 1793 р. орден Св. Станіслава, а пізніше й Білого орла19.

Не можна оминути увагою іншого, відомого в той час, представника родини – Войцеха Куницького, котрий був ловчим Холмським20, володів маєтком у селі Поліхна21.

Серед вихідців із родини у ХІХ ст. знайшлись і ті, які присвятили своє життя служінню Богу. Так, вже в Російській імперії Дмитро Куницький (у чернецтві Кирило), почавши свій шлях із студента-богослова Києво-Могилянської академії, закінчив його ректором Київської духовної академії, єпископом Чигиринським та вікарієм22 Київської митрополії23.

Іншим Куницьким, який пов’язав своє життя з церквою, був Леонтій, відомий у першій половині ХХ ст. в тогочасній Галичині. Будучи єпископом-прилатом Львівської греко-католицької митрополії, займався політичною діяльністю. Так, його стараннями постали такі політичні партії як Українська трудова партія та Українське націонал-демократичне об’єднання, які відстоювали інтереси українців у Польщі. Проте Леонтій на цьому не зупинився і, ставши послом до Польського сейму, продовжував свою діяльність, за що був репресований згодом радянською владою24.

Отже, підсумовуючи сказане, слід відзначити, що Куницькі – дрібний шляхетський рід, який походить з Польщі. Вже на ранньому етапі його розвитку з’явилися кілька окремих родових гілок. Певні з них пустили своє коріння на українських землях та частково покозачились. Початки родини переважно пов’язують з гербом «Бонча», але, розселившись, вихідці з різних відгалужень послуговувались й іншими гербами. Рід дав багато визначних постатей, відомих в історії України і Польщі.

___________________________________________

1Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914. – T. 4 – S. 867.

2Niesiecki К. Herbarz Polski. Wyd. J.N. Bobrowicz. - Lipsk ,1839-1845. – T. 5. – S.447-450.

3Земляни або зем’яни – представники шляхетської верстви, які володіли земельними наділами.

4Липинський В. Твори. Т. 2: Участь шляхти у Великому Українському Повстанні під проводом Богдана Хмельницького. - Філадельфія, Пенсильванія: Східноєвропейський Дослідний Інститут ім. В. Липинського, 1980. – С. 169.

5 Niesiecki К. Herbarz Polski. Wyd. J.N. Bobrowicz. - Lipsk ,1839-1845. – T .5. – S.447-450.

6Там само. – С.448.

7Dzikowski М. Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj. Druk. Instytutu Staropigiańskiego. – Lwow, 1857. – S.137.

8Дорош І. Землеволодіння української шляхти на Брацлавщині з кін. XIV до сер. XVII ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://museum.vn.ua/articles/pod1/_dorosh_zemlevolodnnya_ukra.html

9Niesiecki К. Herbarz Polski. Wyd. J.N. Bobrowicz. - Lipsk ,1839-1845. – T. 5. – S.447-450.

10 Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich.Warszawa : nakł. Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880-1914.T. 4 S. 867.

11 Niesiecki К. Herbarz Polski. Wyd. J.N. Bobrowicz. - Lipsk ,1839-1845. – T. 5. – S. 450.

12 Липинський В. Твори. Т. 2: Участь шляхти у Великому Українському Повстанні під проводом Богдана Хмельницького. - Філадельфія, Пенсильванія: Східноєвропейський Дослідний Інститут ім. В. Липинського, 1980. – С. 169.

13Легітимація – підтвердження шляхетського походження.

14Dzikowski М. Poczet szlachty galicyjskiéj i bukowińskiéj. Druk. Instytutu Staropigiańskiego. – Lwow, 1857. – S.137.

15Липинський В. Твори. Т. 2: Участь шляхти у Великому Українському Повстанні під проводом Богдана Хмельницького. – Філадельфія, Пенсильванія: Східноєвропейський Дослідний Інститут ім. В. Липинського, 1980. – С. 169.

16Наказний гетьман – в Україні у XVII-XVIII ст. особа, що тимчасово обіймала посаду гетьмана

17 Чухліб Т. Куницький Стефан // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон - Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – Київ: В-во «Наукова думка», 2008. – С. 497-498.

18Підкоморій — суддя в Речі Посполитій, який займався питаннями розмежування володінь. Був урядником земського шляхетського суду, якого обирала шляхта.

19Гербовник дворянских родов царства Польского. Часть 1. – Варшава, 1853. – С. 76.

20 Ловчий – земський уряд в Речі Посполитій. З часом став номінальним почесним титулом.

21Гербовник дворянских родов царства Польского. Часть 1. – Варшава, 1853. – С. 76.

22 Вікарій — єпископ, що не має своєї єпархії, і який допомагає в управлінні правлячому єпархіальному архієреєві.

23 Києво-Могилянська академія в іменах (XVII — XVIII cт.): Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — Київ: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 304-305.

24Терещенко Ю., Осташко Т. Український патріот із династії Габсбургів. Науково-документальне видання. — Київ: Темпора, 2011. — С. 346.

Форма входу

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2017 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.