Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

БОЙКІВСЬКА ДУМКА

 4 червня 1991 року

З ІСТОРІЇ РІДНОГО КРАЮ

 

ХТО ВІН, МАКСИМ ?

«Цього рокуми поглиблено вивча­ємо історію нашого краю. На одному з уроків разом з учителем історіїМ.І.Янишин розпочали досліджу­вати походження назв урочищ, полів, гір, що оточують наше село. Увагу привернула назва однієї з гір—Мак­симів вершок. Часто такого роду на­зви походять від колишніх власни­ків урочищ. Однак, ім'я Максим в нашому селі зовсім не зустрічається. Довго ми допитувалися старожилів і лише від Василя Степановича Тренича Довідались, що на тій горівідбу­лась битва Українських Січових стрільців, якими командував Максим, з військами царської Росії. На цій горівідважний воїн загинув.

На жаль, нам невідомо, коли це точно було, бо не знайшли свідків чи учасників цих подій. Можливо, це було 19 жовтня 1915 року, коли загін УСС під командуванням М. О.Семенюка зустрівсяна околиці Тухольки на горі Лисій з противником, і окремий загін на чолі з Максимом бився на сусіднійгорі.

Дуже просимо надрукувати нашо­го листа в газеті. Може, живуть В нашому краї свідки чи учасники цих подій. Сподіваємося, що вони відгук­нуться і допоможуть встановити іс­тину, стерти білу пляму з історіїна­шого села. Хотілося б більше дізна­тись промужнього Максима, хто він, чиїх батьків?».

 

О. ЗМІНЧАК, М. КРИЦЬКА, О. ГАЙВАНОВИЧ

учні 8-го класу Тухольківської СШ.

 

ІСТОРИЧНІ події періоду діяльності Україн­ських Січових стрільців дійсно для багатьох нас є невідомими. Причини цьому зрозумілі. На щас­тя, збереглися окремі ар­хівні матеріали, видання істориків цього часу, па­м'ять народу і поступовоми заповнюємо цю прога­лину минулого нашого краю.

Аналізуючи відомі мені історичні джерела, вва­жаю, що згадувані події в околицях Тухольки мо­гли відбуватись під час війни в 1914 році. Бо са­ме в жовтні цього року під час наступу на царсь­кі війська через Тухольку проходили сотні Ук­раїнських стрільцівота­мана Г. Коссака, пізніше у листопаді біля села стояла сотня Горука, займаючи лінію оборони Тухолька—Аннаберг—Філіцієнталь. Очевидно, що серед них був і Максим, ім'ям якого названа гора. Що стосується загону О. Семенюка, то він також брав участь в боях уцей же час, але не поблизу Тухольки, а в районі Турківщини, можливо, Старосамбірщини. Десь саме там знаходиться гора Ли­са, яку сплутують з тухольківською.

Чимало відомостей мо­жна почерпнути з бездон­ної криниці — пам'яті народної. Зокрема, з таких її джерел, як оповіді, фольклор. Мої батьки хоч і не є свідками цих подій, але їх оповіді грунтуютьсяна згадках ще їх ба­тьків про ці події. В 1914 р. у тухольківського князя, як раніше називали сіль­ського війта, Федора Барни, мого прадіда, на постої був австрійський генерал, який командував військами, що вели запеклі бої з царськими військами. Бої точилися якраз в районі гір Довжки та Дзвенів. Одного разу, повернувшись ввечері з поля бою, генерал сів за стіл і заплакав. Дружина війта Анна запита­ла, що сталося. Плачу за хлопцями, відповів генерал, бо щодня відведу їх туди, а назад не привод­жу, вертаю сам. Все нові й нові рекрути лягали назавжди на полі бою, се­ред них було багато й наших українців, бо набір до війська здійснювався з навколишніх сіл. На го­рі Лізя (Лисій) були встановлені канони. В Тухольку був доставлений над­потужний канон або іна­кше називали його мерзар. Діаметр його люфи буїв настільки широким, що через неї пролізала людина. Встановили йогоякраз неподалік хати, де мешкав генерал. Вистріл мерзара настільки сильний, що від ударної хвилі повилітали всі шибки в вікнах й розвалилась одна стіна. До речі, сьо­годні ця хата знаходиться в Львівському музеї архітектури й побуту. З гориДовжки ворога вда­лося вибити. Але руськівійська окопалися у Дзвеновім і їх цементовані ук­ріплення стали неприступ­ними. Австро-німецькі війська йшли в наступ у 18 шварцліній, але все безрезультатно. Канони били, кулі дзвеніли, аж гуділа земля. Між іншим, ця гора почала назива­тись Дзвенів з того часу. А народ склав пісню про цю битву. Записав я її від своєї матері, Анастасії Якимівни:

Срібний місяць,
злотне сонце
По небу сіяє.
Б'ють канони, Машингвери,
Земля ся здригає.
Як почали воювати.
Із канонів бити,
Як почали санітари
Ранених носити.
Тече річка кирвавая,
Аж дерева гнуться,
А як мені не плакати,
Самі сльози ллються.
Ой тогди м ся молодийка
У вікно дивила,
Як на горі, на Дзвеновїм
Страшна штурма була.
А тогди я молодийка
На ніжках зів'яла,
А як моя соколина
На Дзвеновім впала.
Ой як мені не плакати.
Самі сльози ллються.
Від милого карти нема,
Від нелюба шлються.

Після невдалих боїв мерзар через Воловець і Лавочне перевезли у Тер-навку. Встановили його біля церкви. Там він віді­грав значну роль у вирішенні битви.

Взагалі, в 1914 році війська жодної з сторін не мали відчутноїпереваги. Тому населені пункти, окремі висоти часто переходили з рук в руки. Стосується це і Тухольки. Так що точно встано­вити дату боїв на Макси­мовім вершку практично важко. Однак відомо те, що вони там були, що за­гинуло там чимало Укра­їнських Січових стріль­ців, їх могили донині там. І годилося б вшанувати їх пам'ять.

Що стосується історії села, вона не є «бідною», як згадується в листі. Вона є невідомою. І ми з вами якраз маємо тепер можливість відтворити правду про наше село. Наведу вам ще лише один факт, бо він близько пов'язаний з Січовими стрі­льцями.

В 30-х роках в Тухольці існувало товариство «Просвіта». Його чита­льня знаходилась на то­му місці, де зараз примі­щення відділка радгоспу. Передувало «Просвіті» то­вариство «Каум», яке знаходилось за браком приміщення в сільській резиденції. В товариство входили майже всі моло­ді хлопці й дівчата села. Вони навчались марширу­вати, співати українських пісень. Навчали їх цьому Семен Хомишинець та його брати. Звичайно, що поляки переслідува­ли членів товариства. Але це не завадило їм підготуватись до 20-ї річ­ниці боїв Українських Січових стрільців на Ма­ківці. Спеціально було вивчено пісню:

Ой чи знаєш ти, юначе,
Хто під Крутами поліг.
Хто то кровію своєю
України прав беріг.
Та се діти України,
Юні хлопці молодці.
Проти шести тисяч стали.
Кожний з крісом у руці.
Грають злісно
Скоростріли,
Гримить твердо
Кулемет,
Кріси гримають
Щохвилі,
Ранний стає і намет.
Та чого німіють кріси,
Чого замовк
Скоростріл,
Чого кличуть гордо хлопці!
«Набоїв давай, як стій».
Та набоїв вже не стало,
Вже останній загримів,
Що ж прийдеться їм робити—
На штики, на ворогів.

У день відзначення рі­чниці близько 100—150 молодих тухольківчан рушилина Маківку. Коли підійшли до гори, там уже йшло побоїще. Поліція палицями збивала хлопців, які раніше прибули з ін­ших сіл, чулися постріли. Тухольські юнаки поспі­шили на поміч...

О. ТРЕНИЧ.

с. Тухолька.

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.