Події минулого завжди бентежать душу, а деколи спонукають бодай на хвилю зняти завісу часу і заглянути в найпотаємніше – джерела життя свого роду, краю... З часової і просторової відстані якісь явища чи події забуваються, інші ж – дедалі рельєфніше і ясніше проступають у пам’яті. І хочеться якомога швидше зафіксувати їх правдивим записом, залишити спомином для нащадків. Тому-то й маємо пишатися тими людьми, котрі, жертвуючи часом, професійними кар’єрами, а ще й, не без того, немалими коштами, роблять усе, аби підняти з глибин минулого і витягнути на поверхню сучасности історичну істину.

Нещодавно доля звела мене з однією такою людиною. Справжнім бойком, що не цурається своєї віри, історії та культури. Михайло Янкович- Височанський поставив перед собою благородну мету – зібрати матеріали, впорядкувати та надрукувати книгу про історію українського дворянського роду, свого роду Височанських з Драго-Сасів. Бо пан Михайло твердо вірить, що нині, як ніколи відкривається шлях до відродження Бойківщини, а тому кожен бойко мусить долучитися до святої справи збереження пам’яті про свій рід.

Нестримне бажання досліджувати свій родовід у пана Михайла з’явилося давно, та початок пошуку припав на 2000 рік. Саме тоді він почав збирати матеріали, що так чи інакше стосуються як роду Височанських, так і тих, що тісно споріднені з ним, а це українські шляхетні роди Турецьких, Шептицьких, Зубрицьких, Яворських, Ільницьких, Комарницьких, Матківських, Білинських, Розлуцьких, Турянських, Созанських, Лопушанських, Гуснянських, Жупанських, Мохнацьких, Попелів...

Геральдичний рід Драго-Сасів

І, звісно, найперше дослідник прагнув знайти відомості про рід Сасів, а також розкрити істину про непольське походження роду Височанських. Сконденсовану інформацію знайшов у К. Нєсецького в „HerbarzyPolskim” : „...початки того гербу походять із Саксонії, звідки також Сасом зветься, прийшов з Саксонії до Угорщини, звідки граф Гуйд, згідно зі свідченням Войцеха Стрепи, з немалим військом до Лева княжича Руського прибувши, і зв’язавшись з Литвою, Мазовше спустошивши, за що в нагороду за свої лицарські справи крім різних подарунків ще і близьку родичку княжича за

дружину взяв, осів у Руських краях, і для нащадків своїх з різними прізвищами, які печатаються тим гербом, став батьком”. А „Poczet szlachty galicyjskiej bukowinskiej” уточнює, що „рід Драго-Сасів прибув на Русь Галицьку з Марамарошу. Належить він до родів геральдичних... Герб роду знаходиться у „Клейнотах Длугоша”... Основним тереном перебування роду є Галицька Русь і Литва”. У „Клейнотах Длугоша” мовиться і про вигляд гербу Сасів: „На блакитному полі розміщений півмісяць жовтого або золотистого кольору з двома зірками такого ж кольору над ріжками півмісяця, посередині півмісяця вістрям догори розміщена стріла”. А сам рід тут же визначено як „Рід Волоський із гір і лісів Руської провінції, займав гірські полонини, князівського походження, мужі прості, правдиві, вправні, хоробрі, мужні, посад не випрошують, але посадові за кров”ю”.

Досі залишаються невідомими причини відходу Драго-Сасів із Саксонії або Саської землі, але доповнюючи одисіаду роду відомостями про його участь у хрестових походах, польський хроніст Бартош Папроцький у праці „Herby rycerstwa polskiego, zebrane i wydane r. 1584” пише, що „початок гербу Сас – із Саксонії, тому так і називається. З Саксонії Драго-Саси пішли в хрестовий похід, а потім були на Уграх, звідки прибули на службу до руського короля Данила, а потім його сина Лева. Осівши в Руській землі, завели сім’ї та в різних родах тим гербом послуговувалися, мали свої печатки і самого Гуйда батьком звали”.

Немало архівних документів довелося вивчити панові Михайлу, співставляти та пов’язувати різноманітні відомості, аби нині могти з певністю стверджувати, що його пращури – предки роду гербу Сас – належать до слов’янського роду з хорватолужицької території.

Стосовно ж іншої частини назви Драго-Сас Ф. Пєкосінський у книзі „Rycerstwo Polskie w srednich wiekach” стверджує, що назва Драг походить від імені, а „... вся шляхта, котра ним послуговується, походить від пануючої династії слов’ян Драгів”. Він також наводить короткий родовід князів, серед імен яких немає німецьких, угорських чи волоських, а лише слов’янські: Драг, Задраг, Драговид. До речі, імена легендарних князів з династії Драгів не є вигаданими. Вони мають відповідники, можливо, не зовсім точні, серед правителів лужицьких, ободритських, сербських та інших західнослов’янських земель. Корінь „драг” – це з хорватської „друг”, тож „драги” – друзі, побратими. Один із дослідників роду Драго-Сасів І. Волчко-Кульчицький з цього приводу зазначає: „Драги – други, на початках патріархальних відносин – це молодіжна громада вихідців із задруги – територіальної общини зі спільним землеволодінням, обробітком землі, спільним харчуванням, одягом, власністю, доходами тощо. В часи розкладу патріархальних відносин термін „драга” означав частину постійної княжої бойової дружини зі своїм провідником. Така бойова одиниця безвідмовно виконує розпорядження провідника, вся слава спадає виключно провідникові, іменем якого називаються всі, хто йому підпорядкований”. Якщо перший енергійний організатор бойових дружин зі слов’янського роду Драгів став провідником „драги” у Саській землі, то це і призвело до утворення остаточної назви Драго-Саси.

Волею долі Драго-Сасам, нащадкам антів і словенів, які під тиском обставин змушені були переселятися на захід зі своєї прабатьківщини через багато віків судилося знову повернутися в Україну.

Нащадки Драго-Сасів в Україні

Історія старовинного українського дворянського роду Драго-Сасів сягає тисячі років. До наших днів дійшли письмові першоджерела та архівні матеріали, що засвідчують історію походження дванадцяти кровно споріднених родів, приналежних до Драго-Сасів, таких як Турецькі, Яворські, Ільницькі, Комарницькі, Височанські, Матківські, Розлуцькі, Лопушанські, Турянські, Гуснянські, Жупанські, Кривчанські. Засновником усіх цих родів є Ванчі Волох – лицар із Семигородщини. На сьогодні ж рід „Драго-Сас” нараховує близько 350 родин.

В 1431 році польський король Владислав ІІ надав привілей на володіння селом Туркою Ванчі Волоху та трьом його синам Ходку, Іванкові, Зінькові, що здобули право успадкувати село Турку і навколишні землі вздовж угорського кордону понад рікою Стрий. Згодом Занко жив у Яворові, Ходко - в Турці, а Іванко – в Ільнику.

З впровадженням у ХV столітті від сільних прізвищ нащадки Ванчі Волоха взяли своє прізвище від Турки – Турецькі. Ті з них, що осіли в Яворі – стали Яворськими, в Ільнику – Ільницькі. Рід тих перших власників Турки надзвичайно швидко розмножився. Вони селилися не лише в цих краях, а й осідали вгору по р.Стрий, в Мельничному і Комарниках, пізніше – у Верхньому Виську, Маткові, Мохнатому, Івашківцях, Кривці, Гусному, Жупанах. Від назв цих сіл і виникли прізвища Комарницькі, Височанські, Матківські, Жупанські, Гуснянські, Кривчанські.

Звісно, історія усіх цих родин є цікавою для дослідника Михайла Височанського-Янковича, та все ж (і це природно) найбільше хотілося дізнатись власне про своє прізвище. За свідченням Сансонського інституту геральдики прізвище Височанський остаточно було сформоване під 1490-м роком. Нині панові Михайлові вдалося вже дослідити 24 покоління прямої гілки Височанських-Янковичів. І тим дослідженням найперше виконав свій християнський обов’язок, бо кожному християнину необхідно знати бодай сім своїх найближчих поколінь. На сьогодні пан Михайло вже склав список прямої вітки , що нараховує 70 чоловік найближчої родини. Бо поставив перед собою мету – список імен своїх предків подавати на відправу Служби Божої за померлими, адже рід Височанських – священичий рід. Найвище у цій родині згадується Думка Височанський за 1505 рік.

Три Височанські, три Михайли, а справа - одна. 

Михайло Височанський-Янкович твердо переконаний, що знання генеалогічних віток свого родоводу, родинних взаємовідносин, гордість за своїх предків, повага і честь за їхні вчинки і звершення стануть важливим поступом на шляху відродження нашої нації, сприятимуть самовдосконаленню та відродженню національної свідомості, а крім цього значно підсилять енергетику представників родоводу. Тому зараз дослідник готує книгу „Драго-Саси. Рід Височанських або відкриття самого себе”. Бо переконаний, що така книга виховуватиме свідому любов і жертовне служіння своїй Батьківщині, як робили це кращі сини і дочки українського дворянського роду Драго-Сас. А найзаповітніша мрія пана Михайла – провести з’їзд усіх представників роду Височанських.

„Нас постійно хочуть позбавити минулого. Людину без пам’яті легше зламати, підкорити, перетворити на споживача хліба і видовищ, такого собі біологічного робота. Людина без власного минулого – слабка, каже пан Михайло. Душі предків їй не допоможуть, бо нічого не знатимуть про неї. Та й вона їх не кликатиме на допомогу, бо не підозрює про їхнє існування. Предки допомагають тим, хто про них пам’ятає. Нам, українцям, потрібно знати якомога більше про своє минуле, щоб ніхто не зміг нас більше поневолити, виморити голодом чи загнати до концтаборів. Почнімо з малого. Дізнаймося про свій рід. Про діда, бабусю, прадіда... Запишіть їхні прізвища, імена, роки життя. Поцікавтеся – ким вони були, чим займалися, де мандрували. Спробуйте написати історію свого роду, намалюйте генеалогічне дерево. Рано чи пізно комусь у роду це необхідно започаткувати і передавати з покоління в покоління. Чим більше дізнаєтеся про своїх предків, тим мудрішими і впевненішими будете, тим шляхетніше себе почуватимете”.

P.S. Михайло Височанський-Янкович просить зглоситися усіх представників роду Височанських і внести свій вклад в його історію та дослідження...