Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Газета ''Бойківщина'' 30 вересня 2006 року

Януш живий, Януш відгукнувся і... відвідав рідну Турку.

У газеті ''Бойківщина'' від 13 березня 2004 року, у матеріалі ''Чому Януш став сиротою?'', шлося про трагедію сім'ї останнього війта Турки, Посла Польського Сейму — Віктора Височанського. У публікації наголошувалося, що в результаті багаторічної дослідницької роботи Турківського районного ''Меморіалу'', вдалося встановити, що війта нашого міста у 1940 році московські зайди розстріляли в одній з катівень Дрогобича, а дружину Марію Грабець-Височанську з 2-річним сином Іваном вивези на заслання в Казахстан По 2-х роках і вона пішла з життя. Виконали її передсмертне прохання подруги по каторзі — Марія Гарчинська і Ірина Стебницька — написали лист до її сестри, вчительки (покійна теж була вчителькою) в с. Бітля до Анни Колачинської, сповістили про смерть Марії і її прохання - забрати Івасика до себе і тим самим врятувати його від загибелі.

Хлопчика до тітки Анни привезла родичка мера — Юлія Височанська. Та, рятуючись від переслідування, у 1945-му з чоловіком Казимиром і племінником, залишають рідні Карпати і переїжджають у польське місто Коніно.

Учителювало подружжя і в Польщі, допомогло Іванові здобути престижну освіту.

Закінчувався згаданий матеріал у газеті ''Бойківщина'' тим, що ''Меморіал'' здійснюватиме подальший пошук сина війта. Вияснить: де живе (якщо живе), як у нього склалася доля? Сплило ж уже стільки літ...

І ось можемо порадувати турківчан:їх земляк Януш живий. Януш відгукнувся. На перший лист до нього. Ворогам не вдалося знищити все родове коріння їхнього роду. Процитуємо уривки з листа колишнього дворічного каторжника Івана Височанського.

”'Шановний Пане“!

Своїм теплим і щирим листом Ви зробили мені милу несподіванку. За це Вам сердечно дякую Зворушило мене Ваше бажання долучитися до пошуків мого батька. Про нього мені, на превеликий жаль, нічого не відомо. Версії різні, але жодна документально не підтверджена. Мій вуйко, священник Володимир Грабець (житель США) здійснював пошук и його через Міжнародний Червоний Хрест, інші організації світу. Але - безрезультативно. Ніяких відомостей про його долю не надійшло і після звернення у 60-ті роки у Москву (при урядуванні Хрущова), в ''Меморіали'', Були лише якісь відписки. Вкінці дав тому спокій, бо для мене це є важка і болюча тема.

Батькова родичка врятувала мене від загибелі, привізши мене після смерті матері з Казахстану до тітки Анни Колачинської в Бітлю. В 1945-ому забрали мене з собою в Польщу, уникнувши арешту. Тут закінчив академічно-економічні студії в Познані. Як науковець працював на кафедрі органічної промисловості університету. Одружившись, переїхав до Гнєзно. Тут живу і нині. А сім'я у мене - дочка Малгошата (вчителька) з чоловіком Ліберським живуть окремо. Син, Володимир, електронік. Невістка, Малгошата (теж технічний спеціаліст). Мають сина Еріка. Мої ж названі батьки вже покійні.

Працював ще директором машинобудівної промисловості. В 1990-ому році керував відділом шведського концерну ''Альфа-Лаваль'', через 2 рои був запрошений до праці у польсько-американський концерн.

Сирітські роки дитинсьтва, поневіряння, 30-річна напружена праця негативно позначилась на зоров'ї. У 1994-ому переніс важкий напад серця і до роботи уже не повернувся: пішов на пенсію.

Що запам'ятав з свого дитинства? Його у мене як такого не було. Не знав, де народився. Мало що пам'ятаю і про заслання. Родичі повмирали, забравши з собою до могили багато невияснених таємниць. Те, що пережив, замкнув у собі. Дитинство — у моїх снах і мареннях. Це щось — як ''клич крові''. Я не про помсту . Як християнин вибачив усім за пережиті родиною страшні трагедії. Хай їх осудить сам Господь Бог. Не знаю Панських переконань, але вірю у мудрість людську. Маю надію, що Пан як журналіст добре це розуміє. Ваш лист розбудив у мене спогади, в якійсь мірі зняв кошмар минувшини — страшної, жахливої — привідкрив завісу на будучність.

Велике поздоровлення для всіх людей рідної мені Турки, для Панської сім'ї!

З повагою Іван Височанський.

У другому листі Іван Вікторович зупинився на останніх хвилинах життя своєї згорьованої, зболеної матусі, її розпачі. Це він запам'ятав у читирирічному віці добре. Прощалася з ним при відході з цього світу у сльозах. Жаль краяв серце, що залишає його на чужині сиротою. Запам'ятав, що поховали неньку на околиці аула (села — авт.). За цвинтар служив дикий степ, зарослий бур'янами. Тіло вкрили благенькою білизною, опустили без труни в невеличку яму, присипали жовтою з піском глиною.

- Ця жахлива картина буде стояти перед моїми очима до кінця мого життя, - пише наш земляк.

Зазначив він також, що єдиною згадкою про батьків є образок Божої Матері Кальварійської — пам'ятки зі шлюбу батьків, який подарувала йому його рятівниця — Юлія Височанська.

Болісно зреагував Іван Вікторович на копію списку 995 осіб, приречених на розстріл згідно постанови Політбюро ЦКВКП (б0 від 5,03,1940 р., у якому значилося прізвище його батька, отриманий ним з Турківського ''Меморіалу''.

- Страно бачити батька в списку людей, приречених на смерть, - пше він. - Кому він і моя нещасна мама були на заваді, в чому їх вина? Вони ж жили і творили для добра людей.

Крім згаданого докумнгту, нашому землякові було вислані світлини — перезахоронення розстріляних галичан у ''Бригідках'' Дрогобича, газетний матнріал '' Чому Януш став сиротою?''. Стільки подяк висловив він за ці цінні речі!

Дивом зберігся лист подруг покійноъ Марії Грабець-Височанської, Марії Гарчинської та Ірини Стебницької до тітки сироти - Анни Колачинської — з проханням забрати Івасика. Його копія - хвилючий документ! Крім нього, Іван Вікторович прислав кілька фотографій родини, тект маминої молитви, який зберіг у пам'яті. Подібній їй- немає. Я в свою чергу (на його прохання) надіслав йому світлини Турки, будинку, в якому він народився (навпроти поіклініки). Але найбільшою радістю для нього стали особисті відвідини з сином Володимиром і родичем Йосипом рідного міста у травні цього року. Це була перша зустріч з Туркою. З хвилюванням оглянув будинок, в якому привела його на світ матуся, пом'янув тихою молитвою батьків у костелі, поував у міській ратуші, з хвилюванням відкривав двері колишнього службового кабінету батька. Мав тривалу і цікаву розмову з нинішнім мером - Геннадієм Бричем, а у Верхньому Висоцькому — з родиною; побував і в Бітлі, в якій жила тітка — Анна Колачинська; в Червонограді ж сердечно дякував 80-річній рятівниці — Юлії Височанській-Бринь.

- Я не ''прощайте'', кажу - ''до побачення''. Це лише початок наших зустрічей, - мовив при від'їзді турківчанам поважний гість, земляк.



Йосип Созанський.

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.