Нікому точно не відомо, коли саме було засновано велике поселення, назване згодом Туркою, та все ж багато хто з істориків схильний думати (і цьому є не одне підтвердження), що сталося це після того, як татари зруйнували 1241 року Самбір. Тоді ж рятуючись від ворога, гурт самбірчан піднявся вверх по Дністру в гори, куди їхні князі ще здавна їздили на полювання, і тут оселився.
Село ж Турка, що належало панам турецьким, знаходилося в місцині, де нині розташовані поля, звані Старим Селом. Про ті часи нагадують залишки старого цвинтаря, що збереглися до наших днів. Ось як описував дослідник В. Пульнарович (1929 р.) цей куточок колишньої Турки: “На місці старого цвинтаря при самбірській дорозі , що проходила під Петриковим, залишився хрест на камінному фундаменті. Поблизу стояв старий двір, навколо — городи і луки, вздовж берегів Стрия. Далі — господарські будівлі, багато худоби, коней та іншого добутку. В тому дворі жив старий зброєносець Михайло Турецький. Його син був ротмістром прикордонної сторожі в замку, оточеному рікою Турка, яку пізніше назвали Яблінкою. Замок був у тому місці, де пізніше знаходився будинок повітового суду”. В той час таких замків було багато. Вони убезпечували місцеве населення від розбійницьких наскоків та ворожих нападів. На північному сході Турки, над річками Яблінка і Стрий знаходилася Нижня Турка, в північно-західній частині міста — Середня Турка і Верхня Турка, в північно-східній стороні, в “підкові”, утвореній Стриєм, лежала слобода, а на південному сході, над Стриєм — Звіринець. Був куток, який називався Братківщизна. Східну частину, на лівому березі Стрия, займав ліс.

Слушно завважити, що в кінці 30-х років ХХ століття бургомістром Турки був Віктор Височанський. 

_____________________________________

І.Юсипович. Турківщина за завісою століть., Видавниче підприємство "Край", Львів, 1993

Турка - місто, центр Турківського району. Розташована в Карпатах, на лівому березі р.Стрий, при авто та залізничному шляхах Львів - Ужгород, що проходять то паралельно то розходяться на кілька кілометрів. Населення - 6233 особи.

За переказами, Турка дістала свою назву від турів, які в давнину водилися в незвіданих хащах навколишніх лісів.

Через територію Турки, по долині р.Стрия, здавна проходив торгівельний шлях, що з´єднував Прикарпаття з Закарпаттям та суміжними країнами. Про це свідчить, знайдений на південь від Турки, поблизу с. Комарників, скарб 12 бронзових мечів другої половини ІІ тисячоліття до н. е.

Письмові джерела про Турку збереглися лише з початку XVстоліття. На початку це було село, що простяглось у долині річки Стрий, трохи нижче від впадання в неї р. Яблоньки. На місці теперішнього центра був невеликий укріплений замок роду Турецьких. Село належало до королівських маєтків ;

У 1431 році король Владислав ІІ Ягайло надав привілей на володіння Туркою і навколишніми землями по берегах річки Стрий феодалові Ваньчі [ З 18 ст. графові Ванчалуху - за Станіславом Дуньчевським - автор.] та його синам Хоткові, Іванкові та Янкові. Вони прибули з волоських земель [Семигородщина нині територія Румунії, до 1918 року - Угорщина.] і тому в джерелах інколи називались волохами, проте це були українські пани. У 1538 році в Турці проведено розмежування королівських і шляхетських земель. Більшість земель була властністю шляхтичів.

В описах кінця XVII століття говориться, що Турка була поділена між кількома шляхтичами. Михайлові Турецькому належало 12 дворів кріпаків -чвертників, млин і корчма, Данилові та Павлові Турецьким - 36 кріпаків, Миколі Петрушевичу - Яворському належало 18 дворів селян - чвертників, млин і корчма, Павлові Яворському - 14 чвертників, млин і корчма, Перговичам - Яворським - 5 чвертників. Крім того, в Турці було 20 шляхтичів, які не мали підданих. Отже, на кінець XVIIстолітя більшість селян були чвертники, тобто ті, що мали чверть лану (5 - 7 га) землі.

На південь від Турки, приблизно на межі з теперішньою Закарпатською областю, проходив кордон Речі Посполитої з Угорським королівством, власне тому на Турку і навколишні села часто нападали угорські феодали. Один з таких нападів вчинено у 1698 році. У 1790 році Турку зруйнували шведи, а через рік - знову угорські феодали.

Поступово Турка перетворювалася у досить чисельний населений пункт. У першій чверті XVIII століття вона складалася з таких основних частин: Горішня Турка ( над Літ миром ), Середня і Нижня ( над Яблонькою і Стриєм ), Слобода і Звіринець ( до Звіринця належало і село Завадівка ). У 1729 році більша частина Турки і Звіринець стають властністю Яна Калиновського, а Горішня Турка - Негребецьких - Блажівських.

Географічне положення Турки було сприятливим для розвитку торгівлі : через неї проходив торгівельий шлях з Польщі в Угорщину. Цим скористався власник Турки Калиновський, який у 1730 році добився привілею про надання Турці прав міста.

Посилення соціального і національного гніту спричинилося до загострення визвольної боротьби народних мас. Трудящі міста співчували народним месникам - опришкам, що діяли в Карпатських горах. Восени 1744 року Олекса Довбуш - легендарний герой народно - визвольного руху на західноукраїнських землях - почав свій похід з Чорногори в Західне Прикарпаття. В жовтні того ж року він перейшов у Перемишльські гори і підступив до Турки. Збереглися народні перекази про перебування Олекси Довбуша в цих місцях. Вважають, що Олекса Довбуш зі своїм загоном переховувався на Чорній чи то пак Лисій горі недалеко від Турки, звідки нападав на магнатів. На горі Звіринці, що височить над східною частиною Турки, є криниця, яку народ називає Довбушевою.

У 1772 році Тура, як і вся Галичина, переходить під владу Австрійської імперії. На той час це було невелике містечко, яке в 1785 році мало 93 житлові будинки, де проживало 618 мешканців. Тут відбувалися дев´ять разів на рік дводенні ярмарки, а щосереди - торги. Торгували великою рогатою худобою, а також вовною, полотном тощо. Купці виїжджали з Турки, в інші міста Галичини, на Закарпаття для закупівлі товарів.

Місто досить швидко забудовувалося. Тут споруджено замок, обведений каналом, наповненим водою з річки. У XVIIIстолітті побудовано ратушу, нову церкву, костел (1778), синагогу, невелику єврейську друкарню. У Турці в цей час було 5 церков, але до кінця XVIIIстоліття не було жодної школи. Діти заможних вчилися при церквах і костелах. Дехто з багатих наймав вчителів, або посилав своїх дітей навчатися до с. Лаврова.

Трудове населення Турки ( міщани - ремісники й приміські селяни ) виконувало важкі феодальні повинності, зазнавало жорстоких утисків. З роками цей гніт ставав все важчим. У 1820 році мешканці міста, які мали тільки хату і город, платили 22,5 крейцара державного податку. Кожний господар із Звіринця і Середньої Турки, крім грошового чиншу, подавав до двору поміщика одну курку, 12 яєць, 1,5 копи грибів, 12 мотків прядива і відробляв панщину. Селяни відробляти шарварки ( ремонт шляхів, мостів, млинів ), а також чотири рази на рік забезпечували пана підводами.

В січні - лютому 1846 року в Турці та деяких сусідніх з Туркою селах побував польський революціонер - демократ Юліан Госляр. В одній із своїх відозв він, звертаючись до селян, писав: " Коли ви всі станете під зброю, то виженете іноземців. Зі зброєю в руках ви повернетесь додому, і тоді ніякий шляхтич не подумає прилучити вас до панщини і знову уярмити в підданство. Тоді шляхтич після першого слова про підданство був би знищенеий митт"єво, на місці, озброєним і вільним народом ".

Під час революції 1848 року австрійський уряд вимушений був скасувати панщину в Галичині. В країні поступово стали розвиватися капіталістичні відносини. У 1856 році Турка стала центром повіту. В місті було в цей час 3142 мешканці. В 1880 році кількість мешканців зросла вже до 4634 осіб, з них 1786 - українців, крім того в Турці жило багато поляків, євреїв, німців і інших.

Орні землі міста, ліс та інші угіддя залишалися й надалі в руках поміщиків. Так, у 1852 році шість родин були власниками 1980 моргів, в руках Калиновських було 1354 морги поля, замок, три фільварки, чотири млини, водяний тартак, цегельня і корчма. Значна кількість земель належала церкві.

Протягом другої половини XIX століття багато міських земель перейшло у руки нових власників. Калиновські і Блажівські продали у 1868 році більшу частину міських земель і промислових підприємств. Новий власник у 1875 році перепродав їх спілці купців. Пізніше землі міста перепродувалися частнинами. Інтереси поміщиків захищала так звана Повітова рада.

Місто, значним чином зберігало аграрний характер. Основною зерновою культурою був овес, вирощували також ячмінь і коноплі. Важливе значення мало рибальство, оскільки в місті було 3 стави ( в Середній та Горішній Турці і на Звіринці ).

Певною мірою розвивалась і промисловість. Працювали дрібні підприємства по виробництву грубого сукна ( Горішня Турка ), цегли, обробки шкіри; діяв водяний тартак на одну пилу. У 1904 році закінчено будівництво залізниці, що з´єднало Львів через Самбір і Ужоцький перевал з Ужгородом. Наявність залізниці сприяла розвиткові торгівлі деревиною. Місто досить швидко перетворилося в один із центрів лісозаготівель на території Західної України. У 1907 році в Турці збудовано лісопильний завод фірми Годуля, з´єднаний вузькоколійкою з лісами Турківського повіту.

_________________________________

Головна редакція української радянської енциклопедії АН УРСР. ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНСЬКОЇ РСР Львівська область. Київ 1968

У документах уперше згадується як село Турка над р.Стрий Самбірського повіту Львівської землі 1431 р., коли нею володів Ванча Волошин та його сини Хотко, Іванко і Янко. Згодом власниками Турки були нащадки Ваньчі - шляхтичі Турецькі, Яворські, 20 шляхетських родин не мали підданих. Поступовому зростанню Турка завдячувала розташуванню на вигідному торгівельному шляху з Польщі в Угорщину. [У 1729 р. власником більшої частини села став Ян Калиновський, а нащадки перших власників - Негребецькі - Блажівські - володіли лише Горішньою Туркою?]Ян Калиновський 1730 року отримав для Турки королівський привілей на магдебурзьке право.

Однак на час переходу під владу Австрійської імперії 1772 р. Турка була незначним містечком, де налічувалося всього 93 будинки й 618 мешканців. Вони займалися сільським господарством (переважно вівчарством), прядінням і ткацтвом, торгівлею. Отримані привілеї дозволяли проводити в Турці дев´ять річних ярмарків і щотижневі торги. Наприкінці XVIIIст. розвиток містечка прискорився. Власники збудували тут замок, костел, ратушу. В місті було 5 церков, синагога, друкарня. У 1856 р. Турка стала повітовим центром. На той час її населення зросло до 3142 осіб.

Утвердження капіталістичних відносин після скасування панщини 1848 р. і прокладення залізниці Львів - Самбір - Ужгород, що завершилося 1904 р., сприяли розвиткові промисловості, зокрма лісорозробної. На 1880 р. в Турці було 670 будинків і 4685 мешканців (2398 євреїв, 1837 греко - католиків, 450 римо - католиків). З листопада 1918 р. до червня 1919 р. Турка входила до ЗУНР, була центром повіту. У міжвоєнній Польщі Турка також була повітовим містом, з 1939 р. - районний центр.

Виходячи зі сфрагістичних пам´яток, Турка з наданням магдебурії не отримала герба. На трьох печатках міста зображено спрощений австрійський герб Галичини: галка й три корони в перетнутому щиті. В 1928 р., у зв´язку з ропорядженням уряду про обв´язковість гербів повітових міст, Львівське воєводство звернулося до Земського архіву з пропозицією затвердити як міський герб Турки - герб її засновників Калиновських. Директор архіву О. Бальцер загалом позитивно поставився до проекту, запропонувавши лише вмістити щит на біло - червоному тлі. Однак офіційно герб не затвердили.

__________________________________

Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України. Науково - популярне видання. -- К., видавництво ТОВ " Брама ", 2001. -- 399с.