Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

УКРАІНА ЗАХІДНЯ: ОСЛАБЛЕННЄ УКРАІНСЬКОГО ЕЛЄМЕНТУ В ГАЛИЧИНІ, НАПЛИВ ЧУЖОГО ПАНСТВА, УКРАІНСЬКІ ШЛЯХЕТСЬКІ ФАМІЛІІ В XV В., ІХ ВИНАРОДОВЛЕННЄ, УКРАІНСЬКА ШЛЯХТА ГАЛИЧИНИ В XVI, ДРІБНА ШЛЯХТА, ІІ НЕЗАМОЖНІСТЬ, БРАК ВПЛИВІВ, НАЦІОНАЛЬНІ РУХИ СЕРЕД ШЛЯХТИ — ВОЛОСЬКА ІРЕДЕНТА XVI В., БОРОТЬБА З УНІЄЮ, РУХИ ПІД ЧАС ХМЕЛЬНИЩИНИ.

В попереднім, слідячи розвій форм і відносин політичних, суспільних, економічних, я вказував не раз, як відбивали ся вони спеціально на відносинах національних — на становищі тубильного, украінського елєменту, на творенню й розвою поруч нього иньших національних ґруп на украінській землі, та на відносинах іх до нього. Тепер з черги треба нам зібрати до купи сі помічення про національний склад (состав) людности й відносини національних елєментів, і доповнивши іх иньшими даними, які дає нам приступний матеріал, звести в оден образ національні відносини — так би сказати дати національний балянс украінських земель, як він творить ся протягом XIV-XVI вв. і укладаєть ся в своій останній формі при кінці XVI та на початках XVII в.

В ріжних украінських землях, під впливом обставин політичних, економічних, кольонізаційних, сі національні відносини одначе укладали ся не рівно, не однаково виглядали в тім переломовім моменті, й тому мусимо оглянути іх з окрема, або поясами, в яких заходять з сього погляду відміни; вилучити пояс західній, що обіймає Галичину з Поділєм, Холмщиною й Підляшем, пояс волинський — з Побужем Берестейським і Пинщиною, пояс правобічний — Подніпровє з Побожем, вкінці — пояс задніпрянський.

В поясі західнім переміни, як ми знаємо, наступили з сього погляду найскорше і найсильнійше. Як я вказував на своім місці, уже підчас боротьби за Галичину, в 1340-1370-х рр. вищі, привілєґіовані верстви украінськоі людности були тут сильно захитані й ослаблені 1). Все що взяло якусь діяльнійшу участь в обороні Західньоі Украіни від польськоі окупаціі, коли не згинуло в самій боротьбі, мусіло з перемогою Польщі або еміґрувати, до земель волинських, побужських і т. и., або спасти в долину наслідком утрати, конфіскаціі майна. На іх місце, і взагалі — де відкривав ся якийсь простір привілєґіованій кольонізаціі, правительство польське вводило привілєґіовані елєменти польські й всякі прихожі, на яких могло числити як на прихильників польськоі окупаціі. Щедрою рукою роздають ся земельні надання — і цілі великі округи, правдиві князівства, як Ряшівська волость Яна Пакослава, Самбірщина Спитків, Ярославщина Тарновских, як величезні лятифундіі Одровонжів, Кмитів, Бучацких, — і поменьші маєтности, сконфісковані від властителів — тубильців, чи забрані за браком документів на право володіння від ріжних nullo jure possessores, і села свобідних селян. Поляками, або ріжними приходнями, що йшли в службу польській окупаціі, обсаджують ся всі вищі адміністраційні уряди. В великих масах вводить ся польський й иньший иноплеменний елємент в склад міщанства, а навіть і селянства — в селах орґанізованих на німецькім праві.

Поруч того чужого панства на переломі XIV і XV вв. ще в значнім числі держать ся останки тубильних родів, але загалом взявши вони вже тоді відтиснені на другий плян. Цікавий образ сих відносин дає нам нпр. склад третейського суду, зложеного в 1404 р. в Медиці в спорі Ягайла з Єлисаветою Пілецкою. В нім з місцевих достойників і панів виступають: Мацей біскуп перемиський і Офанасій владика, Ян з Тарнова староста руський, Кміта воєвода Сендомирський, Іво з Клечиці, Яшко з Ряшева, Бенко з Жабокрук, Яшко Мазовшанин, Миколай з Куликова, Яшко Клюс, Кристин з Марцинкович, Миколай Пстроский (чи Пшерозкий), Яшко Фортуна, Франциск Борснич, Гринко Соколецький, Андрійко і Грицько Бибельські, Грицько Кердейович, Гліб Дядкович, Волчко Преслужич, Данило Задеревицький, Костьо Солнечкович, Костко судя перемиський, Яцко сяніцкий, Васько Тептюкович, Михайло Процович, Драгут (вор. Драгин) Волох, Ходко Чемер, Юрий і Васько Мошончичі, Волчко Кузьмич, Михайло Сенькович, Іван Данславич, Олешко Грудкович, Васько Чорткович 2). В сім реєстрі поважнійших „шляхтичів і земян Руськоі землі”, як іх називає документ, — а властиво західньоі частини іі, головно Перемищини, Русини, як бачимо, виступають ще в дуже поважнім числі (ряд іх, очевидно, розпочинає Гринько Соколецький, і до кінця, з виімком того Драгина Волоха, се мабуть самі Русини, як в переважній части виразно показують се іх імена). Але фіґурують вони всі на другім пляні, по поляках, і серед них нема ані одного достойника з виімком Костка Болестрашицкого, суді перемишського і такогож суді сяніцького урядників зовсім не високих (се дієть ся ще перед реформою галицькото судівництва).

Подібне бачимо і в східній Галичині, де в першій половині XV в. ще чимало виднієть ся заможнього украінського панства, але також без впливових позицій, на другім пляні. Між шляхецькими підписами на акті конфедераціі землі Львівськоі й Жидачівськоі більшу половину становлять імена украінськоі шляхти, що і в самих іменах своіх ще задержує національний характер, а часом і руських печаток уживає — як Юрша з Ходоровстава, Станко з Давидова, (в 1410 він зветь ся ще Осташко з Давидова), Дмитро Лагодовский, Мартин Каленик з Підгаєць, Михно й Пашко з Борщева Юрий з Мальчиць, Сенько Галка з Іляшова, Сенько з Нагорець Олехно, Марко і Ленько з Дрогошова, Петро Волчко з Колоден Стецько, Онисько й Стецько-Ілько з Черкасів, Дмитро з Унятич, Федько з Чолганець, Федько і Стецько з Млинищ, Дмитро й Яцко з Дідошиць (Дідушицькі), Яцко з Рожнитова, Андрейко з Сваричова, Івашко з Дуліб, Іван з Кошави, Олекса й Лучка з Витвиць, Данько, Мика і Сенько з Балиць, Яцько з Новоселиць 3).

Все таки, хоч зрідка, бачимо руські імена на урядах і достойностях сих земель в XV в. — чи виборних шляхецьких (по рефомі), чи королем іменованих. Такий Сенько з Сіннова (de Syennow) підкоморій і tutor перемиський підчас конфедераціі 1436-7 р., Ігнат з Кутищ довголітній судя галицький (1438-1471), Васько з Риботич судя перемиський (1460-7), перед тим підсудок, Яцько Бибельський і Олехно alias Alexander Порохницький стольник і підстолій перемиські, Гліб-Миколай з Сіннова підсудок (1472-7), а навіть і на каштелянстві перемиськім засідав оден з Порохницьких (1449-54) 4).

Але був то заразом час, коли ті виднійші роди украінські, які задержали ся в вищій верстві місцевоі шляхти, швидким темпом затрачували свою національність і безслідно розмивали ся в польськім елєменті. Спільність клясових інтересів і бажаннє зрівняти ся не тільки de jure, але і фактично з привілєґіованим панством польським, доступити всеі повноти вигід і гонорів, на які могли числити шляхтичі чи маґнати польські, впливи шляхецькоі культури й католицькоі стихіі, яка розвивала ся тут же під боком і заливала що далі то більше украінські землі, нарешті — мішані шлюби з Польками і на відворот — всі сі чинники й впливи, про які ще будемо говорити, робили своє діло дуже скоро. „Коли трапляло ся, — писав потомок одноі такоі зпольщеноі фаміліі Ян Порохницький, арцибіскуп львівський і великий протектор єзуітів, описуючи з фамільних традицій сей процес польщення Руси, — що була панна одиначка з маєтністю, або вдова богата, то королі своіх Поляків-шляхтичів посилали до Руси, помагали ім своіми впливами і так женячи ся зчаста, наповнили Русь і запровадили віру правовірну католицьку римську; решту зробила пильність пастирів, так що й найбільші панове з Руси перейшли до єдности з римським костелом, покинувши грецьку схизму” 5). Розумієть ся, звести так богато до сього впливу мішаних шлюбів, як то робить сей автор, не можна, але вони також мали своє значіннє — не тільки на перехід маєтків в польські руки, а й на польщеннє самих фамілій. Так в тій самій родині Бибельських — одноі з найможнійших украінських родин Галичини, з котроі виводив себе арциб. Порохницький, внучка Ходка Бибельського Духна відданна була за Поляка Яна Бажі (Ваrzу) з Болозова 6) і підсилений маєтком Бибельських рід сей зайняв в XVI в. високе становище, займав високі сенаторські уряди, неприступні для Бибельських. З другого року з 1441 р. маємо нпр. шлюбну умову Сенька Бибельського з Фредром з Плішович, де Фредро сватаючи свою доньку за нього, звязує його умовою, що Сенько має „вихрестити ся” перед шлюбом, розумій — на латинську віру: „Шл. Фридро з Плішович, читаємо в акті, й шл. Яцко з Библа з братом своім уложили між собою таку добровільну угоду, що Фридро просватав доньку свою Ядвигу за Сенька з Библа, з такою умовою, що супружество має бути довершене за чотири роки, і з тим весілє 7), а коли котра сторона не дотримає, з виімком смерти, то має заплатити другій стороні тисячу гривен заруки, а Сенько під такоюж зарукою має вихрестити ся перед супружеством 8), і Фридро має дати Сенькови за тою дівчиною двіста гривен готовими грішми й стількиж в одежі, а Сенько має заплатити жінці своій Ядвизі віна і виправи 600 грив. на половині тих маєтностей своіх, що йому припали при поділі” 9).

Може сьвідками таких переходів, що в тишині фамілійних і всякого рода приватноправних відносин робили ся в великій масі протягом XV і XVI вв., служать подвійні імена, які стрічаємо в другій половині XV в. у ріжних репрезентантів украінських панських родів Галичини: Costhko alias Ioannes Порохницький, Ioannes alias Hryczko Бибельський, Гліб-Николай з Сіннова, й т. п. 10). Взагалі історія польщення сих украінських родів, наскільки можемо іі слідити хоч би на підставі документальних вказівок, не була сліджена досі, хоч з становища культурноі історіі має воно чималий інтерес.

В XVI в. можних родів, які б держали ся украінськоі народности, в Галичині майже нема вже 11). Мало було вже навіть заможнійшоі шляхти — яка б держала ся украінськоі народности. В звісних петиціях до митрополита в справі галицькоі епархіі 1539-40 рр. напр. беруть участь такі галицькі шляхтичі: Марко Шумлянський, Іван Станимирський, Іван і Стефан Демидецькі, Никандро Свистельлицький, Михайло і Марко Балабани, Павло Желиборський, Іван Лопатка, Петро Угорницький, Васько, Труфан і Іван Грабовецькі, Іван і Павло Загвоздецькі, Олехно Замостський, Іван Дубровицький, Василь і Юхно Ярмолинські, Костюк і Федор Яські, Петро Сербин, Іван і Олехно Чолганські, Іван і Васько Рожнитовські, Рашко і Стефан Сваричовські, Деонисий й Іван Горбачовські, Іван і Павло Самбори, Михайло й Яцко Ячниські 12). З них одначе лише кілька фамілій належать до середньоі, заможноі шляхти — Балабани, може Демидецькі, Чолганські; иньші — рядова, або й зовсім дрібна шляхта як Грабовецькі, Дубравицькі (Дубровські), Рожнятівські, Сваричівські, Ячниські і т. и. 13).

Тоі дрібноі — і ще дрібнійшоі украінськоі шляхти було в XVI віці в Галичині богато (особливо в Перемишльській землі), і до неі в XVII в. прилучають ся, розмноживши ся й підупавши ще більше в своім упослідженню — відсунені від усього що несли доходи і впливи, — майже всі ті украінські роди, які не вигасли й не спольщили ся протягом XVI віка. От який катальоґ сеі украінськоі шляхти з першоі половини XVII в. дають галицькі акти 14). В Галицькій землі виступають Березовські, Волковицькі, Голинські, Грабовецькі, Дрогомирецькі, Желиборські, Жураківські, Кнегинецькі, Креховецькі, Мединські, Свистельницькі, Сулятицькі, Струтинські, Татомири, Угерницькі, Хотимирські; в Львівській: Балицькі, Винницькі, Витвицькі, Гошовські, Дубровські, Копецькі, Лозинські, Підвисоцькі, Підлісецькі, Плетенецькі, Погорецькі, Попелі, Передримирські, Свирські, Семигиновські, Сроковські, Чолганські; в Перемишській Бачинські, Березницькі, Билинські, Боярські, Братковські, Винницькі, Височанські, Городинські, Городиські, Добрянські, Желиборські, Ільницькі, Кальнофойські, Коблянські, Комарницькі, Копистинські, Криницькі, Крушельницькі, Кульчицькі, Литинські, Луцькі, Монастирські, Матковські, Пацлавські, Підгородецькі, Попелі, Радиловські, Ритаровські, Селецькі, Созанські, Сверечанські, Ступницькі, Терлецькі, Турецькі,Турянські, Тустановські, Унятицькі, Уруські, Яворські, Яминські, Ясеницькі; в Сяніцькій Добрянські й Лозинські. Переважно се були старі роди, що великими гніздами сиділи, розмноживши ся на своіх дідинах і поділивши ся на ріжні галузи з ріжними характеристичними призвищами й „придомками” як нпр. Княгиницькі-Проскурчата, Калиновята, Сенковята; Жураківські Лехнівські, Йосиповичі, Якобшовичі; Чайківські Беринди, Солонинки, Трунковичі; Пацлавсьві, Грицковята й Іскрята й т. и.) 15). Належали вони головно до двох спецефічно-украінських гербових ґруп — Сас і Корчак (особливо до першого); походженнє й розповсюдненнє серед сеі украінськоі шляхти сих гербів лишаєть ся невиясненою і небезінтересною з культурно-історичного становища загадкою 16). Наскільки розмножена була ся украінська шляхта, дають понятє шляхецькі пописи з першоі половини XVII в. Так на пописі шляхти Львівськоі землі 1621 р. на 628 загального числа шляхтичів ставило ся 43 Чайківських, 34 Гошовських, 40 Витвицьких. На пописі Перемиськоі землі 1648 р. на загальне число близько 1000 шляхтичів ставило ся 70 Яворських, 46 Кульчицьких, 36 Винницьких, 23 Билинських, і т. д. 17). Подробиці пописів про уоруженнє й спорядженнє шляхти на тих пописах дають нам цікаву характеристику і матеріального становища сеі шляхти. Дуже воно було незавидне. Не то що дуже мало було між нею таких, що могли привезти з собою який збройний poczet — а навіть і такі, що могли хоч особисто явити ся „конно і оружно”, були між ними в меньшости. Напр. з 43 Чайківських тільки трох ставило ся на попис на конях, решта пішаком. Всі 40 Витвицьких — всі піші, і т. д. Попис львівськоі шляхти 1628 р., даючи докладнійші вказівки про уоруженнє пописаноі шляхти, дає ще сильнійші подробиці сеі шляхецькоі біди, показуючи, що у багатьох не тільки коня, а й порядноі зброі не було. Напр. шл. Гриць Волчкович Ясницький з Яснищ ставив ся пішо бодай з шаблею і полгаком, але шл. Іван Волчкович Ясницький явив ся пішо тільки „з києм”; шл. Роман Гошовський іменем Антона Гобрича Гошовського батька свого, хорого на той час, теж пописав ся тільки „з києм”; шл. Федор Гошовський Клечкович ставив ся пішо з шаблею і полгаком, але шл. Стець Андроникович Гошовський був на пописі пішо тільки з палашом, шл. Федор Шумлянський з Браткович був пішо з києм, шл. Григорий Рудницький з Браткович ставив ся пішо з шаблею й полгаком, шл. Іван Заплатинський з Осталович пішо з шаблею, сокіркою і „пташою рушницею”, і т. д. 18).

Незаможність не давала сій шляхті спромоги доступити і того не високого рівеня осьвіти й культурности, на якому стояла заможнійша — польська й спольщена шляхта. Се не волею, а неволею держало іі близше народніх мас і зберегло іі украінську народність, не тільки в XVII і XVIIІ вв., a й пізнійше — аж до наших часів. Ся шляхта зістаєть ся вірною своій „руській” вірі, старим традиціям — в XVII і XVIII вв., як в XV і XVІ сі Васьки, Федьки, Грицьки з своіми часто не меньше характеристичними призвищами — Пугачі, Колодруби, Вовки, Головки, Тарапатичі, Поповята і т. д. сильно відбивають від Прецлавів і Прандотів, Збожних і Щенсних шляхти польськоі, gente чи natione 19). В них живе почутє своєі національности і вони не упускають часом нагоди заманіфестувати ся як репрезентанти „всеі Руси”, як вона в неясних, невиразних, але широких до безграничности контурах рисувала ся сим західнім пограничникам іі, стелячи ся і ховаючи ся в неясних горизонтах Сходу.

При польській конституціі, що принціпіально уважала всіх шляхтичів за рівних; без ріжниці заможности, осьвіти, гонорів і урядів, а всякі справи рішала голосованнєм присутних, — ся дрібна шляхта, становлячи більшість шляхетськоі людности, могла б правити своіми землями й повітами, проводити своіх людей на уряди й задавати тон в провінціальнім житю. Але до сього бракувало й солідарности, яснійшого суспільно-політичного чи національного сьвітогляду, бракувало орґанізаціі, і вона звичайно все і всюди відступала на задній плян перед заможнійшими й впливовійшими своіми польськими „братями”.

Але бували хвилі, коли національні чи клясові інтереси, скристалізувавши ся коло якогось конкретного факту, подвигали сю шляхецьку масу до живійшоі й солідарнійшоі акціі. Мотиви й обставини таких фактів не завсіди нам звісні навіть тоді, як звісні самі факти. До таких загадкових виступів украінськоі шляхти в Галичині нпр. належить масове прилученнє украінськоі шляхти Галицькоі землі до волоського воєводи Богдана підчас його походу на Галичину літом 1509 р. 20). Припадком довідуємо ся, що тоді приступили до нього Іванко Демидецький і Іля Шумлянський, Іванко, Яцко, Васько Мищенські (?), Федько Дубрович, Зань Цуцилівський, Сенько Витвицький, Васько й Марко Княгиницькі, Семен, Іван, Сенько й Сидор Дрогомирецькі, Сенько Балицький, Дмитро з Данискович, Григорий, Сенько, Гринча, Григор, Фича й Івасько Березовські, Івасько Пишнинський (?), Андрей Луцький 21), Вони були проголошені за зрадників 22) і маєтки іх конфісковано 23). Але по погромі Волощини зимою 1509/10 р., коли господар мусів обовязати ся в трактаті між иньшим звернути всіх людей, виведених з Украіни, шляхтичі вернули ся з Волощини й виправдували ся, що пристали до воєводи не добровільно, а з примусу. Се оправданнє було прийняте, і ті шляхтичі були привернені до своіх прав і чести, але трудно увірити в правдивість сього оправдання. Та обставина, що в тім примусовім положенню знайшли ся як раз шляхтичі — Русини, вірні своій народности, каже здогадувати ся инакших мотивів. Знаємо, що на ґрунті спільноі віри, письменства, культурних елєментів була все певна внутрішня звязь між західньою Украіною й Волощиною, і в сім факті може вона також себе дати знати, хоч за браком всяких подробиць тяжко пускати ся в якісь близші здогади. Пригадаємо, що кільканадцять літ перед тим мав місце такий же неясний, але ще більш інтересний рух звязаний з іменем Мухи, де провідником украінського селянства Покуття й Галичини виступає волоський аґент (про се ще трохи низше). Рік пізнійше воєвода волоський висунув якогось претендента (сучасний польський хроніст зве його Андрієм Барулом), що називав себе правним спадкоємцем Руси, котру Казимир силоміць загорнув собі; за помічю султана він пробував захопити західню Украіну, але ненароком був зловлений слугами Мих. Бучацкого 24). А двадцять літ пізнійше від того інціденту 1509 р. підчас волоського походу на Галичину, через Покутє на Галич, знову чуємо, що Русини майже поголовно переходять і піддають ся воєводі, й він іх приймає ласкаво, а католиків каже побивати 25). Є в тих усіх епізодах кінця XV і першої половини XVI в. якийсь слід українсько-волоської іреденти — на жаль так неясноі через брак джерел.

Яснійше представляють ся нам деякі рухи, що захоплюють шляхту в XVII в. В Західній Галичині нпр. таким фактом була оборона перемиського владицтва від уніі протягом майже цілого півстолітя по смерти Копистенського (1610) 26). Оборона православія від уніі в тім часі взагалі уважала ся, так сказати, питаннєм чести — не тільки реліґійноі, але й національноі; місцевій же шляхті вона була близька й тому, що на всякого рода церковних посадах, від меньших — попівських і дяківських і до самого владицтва, було богато членів місцевих шляхетських родів, які тим чином були звязані дуже живими звязами з усякими єрархічними й церковними перемінами своєі епархіі. Коли по смерти Копистенського, також місцевого шляхтича, що зістав ся по стороні православія, король віддав перемиське владицтво за протекцією місцевого біскупа уніятови Атанасиєви Крупецькому, то місцева шляхта разом з духовенством виступила з виразною опозицією против сеі номінаціі і почала переслідувати владику-уніята на кождім кроці. Король Жиґимонт, наслідком скарг Крупецького беручи його в спеціальну опіку і закладаючи величезну заруку 50 тис. дукатів на випадок якоісь пригоди, вичисляє в своім мандаті безконечний ряд місцевоі шляхти, що взяла активну участь в сій війні за владицтво, настаючи на безпечність і житє Крупецького. Тут фіґурують: Іван і Микола Хлопецькі, Мартин Ритаровський, Федор Турянський, Андрій й Іван Созанські, Іван Манастирський, Іван, Павло, Іван, Миколай, Дука, Адам, Василь, Самійло і Михайло Літинські, Федор, Олександр, Андрій, Гаврило і Яцентий Копистянські, Василь Терлецький, Федор Винницький, Стефан і Богдан Радиловські, Мартин-Олександр Фарафунта Блажовський, Іван, Федір, Григорий, Павло і Грицько Попелі, Мартин Ясеницький, Грицько Коблянський, Олександр Угерницький, Іван і Василь Бунтовецькі (!), Федор, Іван і Григорий Височанські, Іван Криницький, Тимко, Іван, Григорий й Іванко Кульчицькі, Петро Рогозинський, Петро й Олександр Голятицькі, Іван Чайковський, Грицько Яноцький, Іван Тустановський, Федор Коблянський, Босько Хмитковський (!), Федор Куничковський, Дмитро й Петро Гординські, Іван Ільницький, Дмитро Сидорський, Дмитро Бурда, Федор Татомир 27).

З поміж контр-владиків православних, противставлених Kpyпецькому шляхта підтримувала особливо енерґічно владику Гулевича, чоловіка енерґічного, що вмів, видно, зорґанізувати сю шляхетську громаду і за іі помічю оружною рукою викинув Крупецького з церковних маєтностей та відборонив ся від адміністраціі, що хотіла Крупецького взяти в оборону, а шляхта через послів своіх вистарала ся у короля оправданнє для Гулевича і забезпеченнє йому владицтва до живота. По смерти Гулевича так само збройною рукою підтримують шляхтичі його наступника — православного владику Винницького, що викидає Крупецького з церковних маєтностей. Вони помагають йому против наступника Крупецького Поляка-уніята Хмельовского, якому унеможливляють не тілько володіннє, але й саме пробуваннє в перемиській епархіі; заразом на соймиках земських проводять ухвали в інтересах Винницького, упоминають ся за ним через своіх послів на соймі й перед королем і забезпечають йому володіннє епархією.

Не так одноцільна й солідарна, бо скомплікована ріжними відмінами в конкретних економічних і клясових інтересах, але також дуже замітна була участь східно-галицькоі шляхти в народніх рухах часів Хмельнищини. Ареною іх була головно земля Галицька (західню Галичину рух зачепив розмірно слабо), а місцева шляхта виступає особливо в руху орґанізованім на Покутю Семеном Височаном (очевидно — одним з шляхтичів Височанських). Вона фіґурує тут в ролі ватажків, „полковників”, проводирів селянських і міщанських повстанців, з яких складало ся Височанове військо 28). Тут і в иньших ватагах стрічаємо купу Грабовецьких, Голинських, Березовських, Скольських, Княгиницьких, Жураковських, Татомирів, Дрогомирецьких, Язвинських, Струтинських, Мединських, Гошовських, Попелів. Всю загалом місцеву украінську шляхту Поляки обвинувачували в прихильности до повстання, в замислах запанувати собі на місце Поляків і т. п. 29). На жаль, брак якихось енунціацій з боку самих участників повстань не позволяє нам вглянути ліпше в мотиви повстання, як собі його украінські шляхтичі-участники іх представляли.

Та й по за такими надзвичайними епізодами, в чисто буденнім житю не можна переочити те значіннє, яке мала ся дрібна шляхта в консервованню украінського елєменту й його національноі традиціі. Яка-б не була бідна, некультурна, позбавлена впливу й поваги ся дрібна шляхта, всеж таки і своім матеріальним становищем і добробутом, і що важнійше — своім суспільним положеннєм підносила ся вона над рівенем позбавленого всяких горожанських прав, до становища робучого інвентара зведеного панщинного селянства. Серед неі не бракувало одиниць, які ut in substantia sic in moribus et claritate виносили ся над той низький рівень, на який зіпхнуло польське панованнє украінський елємент. Що правда, в значній части те, що підносило ся над той рівень, скоро пропадало для украінського елєменту — потягнувши ся культурним покостом, воно асімілювало ся в „культурнім” — польськім елєменті. Але все ж присутність сього повноправного і дещо заможнійшого, бучнійшого елєменту в украінських рядах давала ім деяку моральну силу і — запомогала іх діячами на ріжних полях. Перечитуючи вище наведені реєстри украінських шляхецьких родів Галичини, читач певно ненароком пригадував собі Балабанів і Копистинських, Желиборських і Винницьких, Плетенецьких і Кальнофойських, Радиловських і Жураковських, що лишили своі імена в культурній історіі Украіни — не тільки самоі Галичини, як діячі на ріжних полях церковного, просьвітного, культурного житя. В великих масах виходило відси духовенство — добра половина тих шляхетських родів заразом стало родами, династиями духовними. Велика маса тих імен потім вписала ся в історію першого столітя украінського відродження в Галичині...

Примітки

1) Див. в т. IV c. 61-2, V c. 20-3.

2) Документ в бібл. Чорторийських в двох ориґінальних текстах — украінськім і латинськім. Перший виданий в Актах Ю. 3. Р. І ч. 9 і у Головацкого, нове факсимильне виданнє в Палеографических снимках І ч. 31, текст латинський видано недавно в т. IV Kodeks Małopolski ч. 1084. В украінськім тексті деякі польські імена зрущені, в латинськім навпаки, тому треба оглядати ся на обидва. Порівняти з тим реєстром деякі згадки останньоі чверти XIV і перших років XV — як продажний контракт на Калеників монастир 1378 р. (Akta gr. і ziem. II ч. 9), де стрічаємо ще старого Ходка Бибельського з синами, Дворсковичів, Дрозда, Васька Кузьмича й ин., ibid. IV. 19, V. 14 й ин.

3) Akta grodz. i ziem. VII ч. 55, опись печаток тамже с. 108-9, кириличні написи мають вісім печаток, деякі мають написи латинські, але з руськими формами імен — як Michn... de Borsofsky, Ilko Stecko dominus de Sirkaz, (Iac)konis de Dzedosicze.

4) Дати про них в індексах відповідних томів Akta gr. і ziem.

5) Витяги з сеі фамілійноі хроніки арц. Порохницького, писаноі в першій чверти XVII в., в ХLVIII т. Записок, с. 6.

6) Походженнє роду не ясне, але вже в 1-ій пол. XV в., судячи з імен, був то в кождім разі рід спольщений. Як документальна ілюстрація таких шлюбів — одна з багатьох — послужить нпр. і отся: gen. Oluchna de Hermanow consors gen. Alberti Swathek de Vyasd iudicis castr. leopoliensis — Akta gr. i ziem. VII ч. 53.

7) in quatuor annis debet fore copala et cum hoc nupcie.

8) et eciam Senko sub eodem vadio debet se baptizare prius quam copulam contraheret.

9) Akta gr. i ziem. XIII ч. 1491.

10) Akta gr. i ziem. VII ч. 63, IX ч. 81 і 110, й індекси т. XIII i XVII.

11) 3 старих тубильних родів в XVI в. Яблоновский (1. с. с. 288) вичисляє такі маґнатські фаміліі: Липських (потомків Дмитра з Горая, обдарованого Казимиром великими маєтностями в Холмщині), Чурилів (з тогож рода), Бибельських-Новомійських, Дершняків, Ходоровських і Жоравинських, Струсів і Дрогойовських — все гербу Корчак. Даниловичів, Дідушицьких і Тарновських-гербу Сас. Иньших гербів — Кердеів, Ваповських, Лагодовських. З виімком Лагодовських, що ще в середині XVI в. документують свою украінську національність опікою над унівським монастирем, всі иньші не донесли свого украінського характеру до половини XVI в. віку, а переважно стратили його ще до початків того столітя.

*) З огляду на зацікавлення, яке будять порушені тут питання, дозволяємо собі тут і в кількох дальших місцях навести ін. екстенсо із ” Źródeł dziejowych“ Олександра Яблоновського цитовані професором Грушевським уступи. Р е д а к ц і я пропам’тної книги ”ZdziejówUkrainy“ (В.Липинський).

З природи речі в Україні поважне місце – пише Ол. Яблоновський – повинно було займати можновладство українського походження. Можне боярство було там могутнє вже за Руриковичів і не могла його тепер відсунути на бік нова зверхня влада – в особі Казимира В.і його наступників.Справді так теж сталося. Міркуючи з безпосередніх наслідків, можемо напевно прийняти, поминаючи вже ноторичні дані, що перші польські володарі втримали, прихильне собі, чи поєднане з собою, можне боярство при їх дотеперішніх добрах“. Далі автор вичислює ті старобоярські українські роди, що наведені вище у професора Грушевського. Додаймо тільки, що до боярських родів українського походження зачисляє Ол.Яблоновський ще під знаком запиту і Комарницьких г.Юноша. Вкінці ” посереднє огнище між групами старо-українською і щиро-польською творили на думку Ол.Яблоновського – доми, що прибули до Галичини за володіння Опольчика – із Шлеську чи Моравії – як дім Гербуртів, г.Павенжа, а без помилки і Фредрів гербу Боньча ( може з Угорщини) “. А в іншім місці пише Ол.Яблоновський ось що, ” Така численна колись в Галичині, і по всіх українських землях, кляса боярів тепер під кінець 16 в. ледве сліди залишила по собі. Розломилася вона тут і похилилася в двох протилежних напрямках: одна її частина дісталася щасливо до гурту шляхти землевласників, обдарованих польським правом, друга впала на становище простих замкових слуг та служак і т. ін.. “ ( стр. 175 -176 ).

12) Акты Зап. Рос. II ч. 193 і 198.

13) Пор. у Яблоновского ор. с. с. 369 і далі, пассім.

*) ” Дрібна гніздова українська шляхта “. Аджеж мусимо ще трохи затриматися - Ол. Яблоновський - над деякими характеристичними рисами, що вдаряють дослідника, коли розважає він спосіб розросту і розміщення ноторично знаних або хоч би менш сумнівних гніздових староукраїнських родів. А в загальнім гурті галицької шляхти це не малий почот ! Наперед і передовсім роди і доми, що носять на щиті гербовий знак Сас ( є тих родин понад 50, стр. 340 ) – це хіба без вийнятку сама Русь, дарма, що легенда виводить їх ніби спільного предка з – поза Бескидських гір, з середовища угорської Волощини. Зараз за ними, щодо сили і числа. Ідуть ті, що носять на щиті Вруби – герб Корчак (та група обіймає коло 40 прізвищ, стр.341), подібно ж, бодай не всі роди – первісна Русь. Також виключно, хоч не в такім розгалуженн, староукраїнські роди чваняться гербами: Кедрея – скоріш вже турецького, ніж угорського походження, Салава, Голобок. І стільки ! Решта ноторично староукраїнських родів пристосувала свої первісні печатні знаки до постати оформлених уже польських гербів, або прибрала собі просто такі. Частіш від інших такі, як: Нечуя, Сулима, Юноша, Яструб, Остоя“.

14) У Лозіньского Prawem і lewem І2 с. 290-1 (тутже характеристика тоіж дрібноі шляхти). Катальоґ не повний, я доповняю його — теж без претенсій на повноту.

*) Ол. Яблоновський, вичислюючи Галицьку гніздову шляхту, що трималася своїх гнізд під кінець 16 в., крім вище згаданих без сумніву українських родів, подає ще ось такі роди:

В Г а л и ц ь к і й з е м л і : Беднавські, Блудницькі, Частиловські, Черленівські, Думидецькі, Грабовські, Гнилецькі г.Сас, Креховські г.Сас, Кунашівські, Ліханські, Оріховські, Обертинські г.Сас, Підвербецькі, Поплавинцькі, Шумлянські, Студинські г.Голобок, Загвойські, Живачовські.

У Л ь в і в с ь к і й з е м л і : Белзецькі, Боршовські, Боросьньовські г.Сас, Чайковські, Темеринські, г.Сас, Гармановські, Яструбські, Нараєвські, Печихойські, Рожнятівські г.Сас, Стрептівські, Сваричевські г.Сас.

В П е р е м и с ь к і й з е м л і : Бориславські, Баранецькі, Бистриєвські, Хлопчицькі, Хлопіцькі, Чижовські, Домбковські, Дембовські, Дубовлянські, Ясенські, Колодницькі, Корчинські, Кропивницькі г.Сас, Крушельницькі г.Корчак, Купятицькі, Любинецькі, Моравські, Новосельські г. Сас, Новошицькі, Опарські, Ортинські, Рогозинські, Ропчицькі, Сеннівські, Слонські, Шептицькі, Тарановські, Волосецькі г.Сас, Жупанські.

В С а н о ц ь к і й з е м л і : Буковинські, Ліщинські, Лозинські г.Сас ( стр.330-333 ).

З родів тих ті, що вживають гербів: Сас, Корчак, Голобок, (підкреслені), є як знаємо, без сумніву українського походження, а що торкається решти, то давність оселення (гніздове вже в 16 в.!) також промовляло б за місцевим походженням, одначе наукова точність наказує прийняти в цілості думку Ол. Яблоновського, що ” супроти факту, що шляхта українського походження прибрала з часом польські герби, не легко тепер без спеціальних дослідів в тім напрямі відрізняти її від родів щиро польського походження, які прибрали тут у Галичині назви від отриманих надань“. (стр.343).

Величезну ж, просто вдаряючу скількість шляхетських прізвищ, взятих від місцевин Галичини, вияснюється тим, що, супроти багатьох окремих причин (яких ми вже торкалися), причинився до того немало і сам звичай прибирати окремі назви для кожної віддільної галузи і галузки навіть роду, що розроджувався“. Обмежуючись тільки до староукраїнських родів, бачимо наприклад, що Боратинські гербу Корчак, в перемиській землі, виокремлюють зо свого гнізда : Мальчицьких, Домбровських, і т.ін., Гороховські гербу Юноша в тій же землі дають початок : Германовським, Комарницьким, Київським (стр.352).

Примітки Редакції ”Z dziejów Ukrainy“

15) Див. у Яблоновского с. 353 і Лозінского І. с.

*) Прізвища (прізвиська-автор проекту) серед Терлецьких – пише Ол. Яблоновський – Поповята; Селецьких – Грицьковята, Дзюрдзі; Блажовських – Чех, Соха, Телепа, Іванковята; серед Комарницьких – Янковята (Янковичі - автор проекту) Дудичі; Турянських – Головачі, Луї; Созанських – Прасоли, Вороновичі; Винницьких – Мукаші, Ошости; Яворських - Мриглодовичі ; Попелів – Тарапатичі, Петельчичі (Хвостяки – Лозинський, стр.291); Братковських – Пугачі; серед Крушельницьких – Вовк, Головка, Поповята, Блищиці; Сваричевських – Чепелі; Хоєнських – Костровичі; Сосновських Фецюловичі; Чорнолозьких – Орешковичі; Пясецьких – Скочиляси; Грушецьких – Жаковичі; Ставських – Биліни, Сови; Коморовських – Мальхеровичі.

16) Див. про се прим. 4.

17) Цифри з пописів підраховує Лозіньский ор. с. І с. 339-40, 342.

18) Кн. Львів, ґр. 380 с. 2581-5.

19) Пор. Лозіньского с. 291,

20) Про сей напад Богдана і польський похід на Волощину спеціальна розвідка Пулаского Wojna Zygmunta I z Bohdanem wojewodą mołdawskim w 1509 r. — Szkice т. І. Факт, про який говоримо, зістав ся авторови іі незвісним.

21) Матеріали І ч. 66 (деякі назви покручені).

22) sua temeritate, fidelitate postiposita, sponte et non coacti ad eundem woywodam defecissent eidemque se absque legittima causa subiecissent — ibid.

23) Ibid. ч. 65.

24) Monum. Pol. hist. III c. 239-40.

25) ad quem Rutheni illic paene omnes advolant et se illi gestibundi subjiciunt, quos ille benigne suscipit et tractat, eos vero, qui Romani ritus sunt, occidi jubet — Acta Tomiciana, XII ч. 393, лист з грудня 1530 р. Згадаю ще королівський наказ 1511 р., аби пани з Галичини не іздили на священнє до Волощини — вони suscipiendorum ordinum, ut ipsi putant sacrorum, causa solent se conferre in Valachiam et alias exteras partes et plerumque de rebus et statu regni apud hostes disserere positionemque regni prodere (Corpus iuris polon. III ч. 71).

26) Про неї у Добрянского Історія епископовъ еп. перемышльской, Łoziński Prawem і lewem І (с. 294 і далі), Голубевъ Петръ Могила т. II с. 135 і далі.

27) Книга перем. ґр. 327 с. 18-19.

28) Див. Томашівського Народні рухи в Галицькій Руси 1648 р. (Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XXIV і осібно) с. 39 і далі, пор. с. 121-3.

29) Жерела IV ч. 42, 74, 83, 97, 152, V ч. 42, 63, 75, пор. Томашівського ор. с. с. 41
_____________________________________________________

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VI. Розділ III. Стор. 1.]

Попередня ТОМ VI Розділ III Наступна

III. Відносини культурні й національні: Національний склад і національні елєменти.

 

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.