Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Верхнє Висоцьке - село, центр сільської ради, розкинулося в надзвичайно красивому місці долини річки Стрий між горами Лукошка, Волога, Голиця, Мельничне, Степанова, Грешова Гора (832,5) і Кичера за 32 км від райцентру і за 170 км від Львова на висоті 632 м над рівнем моря.

Населення - 2152 осіб. Дворів - 740.

В 2000 році народилося 197 осіб, померло 118.

Походження головного опорного компонента назви села Висоцьке виводять від слова височани, тобто тих, які живуть високо в горах. А щодо назви означального компонента Верхнє, то в ньому протиставллється розташування його по відношенню до Нижнього Висоцька. Окремі частини села мають назви Беріг, Бурчани, Горішній Кінець, Данчин Потік, Заголиця, Заріка, Кичерка, Кривчин, Луги, Лукошка, Матляки, Млинівка, Могошів, Потік та Свальванина (Свининець). Деякі з цих назв розкривають форми рельєфу, розташування їх. А назву Данчин Потік розкрито тільки в наш час. Князь Данило Галицький, йдучи на Закарпаття, щоб повернути його до складу Галицько-Волинського князівства, проходив через цей куточок нашого краю. Було жарко. Щоб подолати спрагу, вирішив напитися джерельної води. Сподобалася, очевидно, йому не тільки освіжаюча вода, але й навколишня місцевість і він, замилувавшись нею, затримався на якийсь час. Коли шукали його командири загонів, то відповідали їм, що князь Данило у Потоці. Ось від його імені і пішла дещо трасформована назва Данчин Потік 176.

Село є одним із найстаріших поселень району, засноване ще за часів Київської Русі. Через нього проходив так званий Руський путь. В.Кобільник вважав, що майже кожна гірська долина ще в доісторичні часи була заселена або відвідувалася людиною.

Вперше згадується В.Висоцьке у письмових документах за 1430 рік. Тоді польський король Владислав Ягайло віддав його за 200 гривень шляхтичеві Сенькові Дзюрдзьовичу-Ступницькому і зобов’язав щорічно поставляти війську 100 ягнят 52. У 1506 році король Олександр видав новий привілей на землі В.Висоцька шляхтичам Сашкові і Теодорові Турчанському і Думці Височанському - дідичам сіл Комарник, Тур’є та Високих Жупан 31. Тут в кінці XVI століття при водяних млинах виробляли у ступах вовняне полотно, а кожен підданий давав до Самбірського бліху по дві маци попелу на відбілення льняного та конопляного полотна 148.

В 1565 році у В.Висоцьку було освоєно вже 58,75 лана грунту, на яких сиділо 130 кметів. Селяни мали певні повинності перед дідичем і державою. З кожного півдворища давали відробіткових по 25 грош, за двох баранів - по 12 грош, за баранчика - по 4,45 грош, за сир - 2 гроші, подимного, як і в інших селах, по 2 грош, списочного по 3 динари. Вся громада з дворищ платила 14 флоринів 12 грош. На полонині Дотусько від Красного жили чотири брати, які платили тільки подимного по 2 грош. В селі було 2 священики, які давали з церкви один флорин і поклону 1 грош 2.

Разом з польською владою в наші краї із заходу прибули євреї. Вони відкрили корчми-заїзди, котрі стали другим осередком зібрання людей. За чаркою горілки вони вели бесіди у вечірній час, а молодь влаштовувала собі забави. Торгували євреї і мішаним крамом, скуповували яйця, птицю, телят і т.д. Разом з тим вони вірно служили власникові села, властям, виконували роль тайних доносчиків панського двору. Як ніхто інший, вони вміли найти підхід до бойка, підібрати йому необхідний товар за готівку чи в борг, випитати про все, що цікавило місцевих чиновників.

Власті як сільські, так і вищі нерідко зловживали своїм становищем, обдирали і кривдили людей. У Перемишель надійшла скарга в 1605 році від височан і селян навколишніх сіл, в якій писали, що “перемишельський пан, змовившись із Стрийським підстаростою та тивупом В.Висоцька Матвієм влаштували в селі безправний збір додаткових штрафів. Якщо хтось мав платити за заподіяного синця 12 грош, то його примушували платити ще три злотих, а за криваву рану замість одного гроша - п’ять, а за що було тільки 6 грошів — гривню. Під час стягнення того збору брали в селян для свого харчування все, що хотіли, чим нанесли громаді шкоди на 500 злотих. Слуга підстарости Стрийського Янішевський будь-коли наїжджає із гайдуками і витворяє, що йому заманеться. В сільській корчмі порубав кілька бочок з пивом, пив і нічого не платив, а коли селяни звернулися до нього, щоб не чинив їм таких збитків, то він їх рубає, калічить, гвалтом забирає у них коней і їздить, де хоче. Він змушує їх купувати черевики для його гайдуків. Скаржників переслідує та кидає до в’язниці” 94.

Серед місцевої шляхти були і благодійники. В другій половині XVII століття власник однієї з частин села Андрій Височанський на своєму грунті побудував церкву. Син його Костянтин заставив свою частину маєтку за 3 тисячі злотих монастиреві Василіан Львова, будує в 1684 році на своїй землі філію Лаврівського монастиря.

В селі була система феодального землеволодіння, оскільки воно було приватним. Частиною грунтів, млином і корчмою в 1669 році володіло перемишельське духовенство, на яких осіло 14 селян. На землях пана Височанського сиділо 7 чвертників, мав він також млин і корчму. Пан Яворський мав чотири підданих чвертники. Шляхтич Василь Рожанський сидів із сином на трьох селянських чвертях. На громадському грунті господарював і пан Теодор Чернецький. Степану Лозанському та ще кільком Височанським належало тільки по одній чверті грунту. Кожен із двох селян пана Комарницького також сидів на чверті грунту, а ще один Комарницький мав сам одну чверть. П’ять братів Комарницьких тримали три чверті селянської землі та млин 95. Як бачимо, значна частина шляхти мала невеликі маєтки. На цю дрібну шляхту не поширювалися жодні привілеї, окрім того, що вони не відробляли феодальних повинностей. Ревізія 1669 року зафіксувала третю частину пустих ланів, що свідчить про зменшення кількості дворів. Причиною цього могли бути втечі селян та чума154. Допускали зловживання і місцеві власті.

Скаржилася громада В.Висоцька в 1760 році, що солтис забрав у неї землю, за яку вона платить 8 злотих і років тринадцять її тримала31.

1762 року Іван Височанський частину свого майна передав Іванові Топільницькому, який віддав її Івану Гошовському-Городкевичу. Більша частина маєтку по Михайлові Височанському (в 1753 р.) перейшла у власність Лаврівського монастиря52.

В 1782 році В.Висоцьке стає центром домінії Самбірського циркулу (округу). В селі чиновники допускають дещо менше свавіль, хоч до законності ще далеко. Воно розвивається швидше інших. В 1869 році у 329 садибах проживало 1811 осіб38. По кількості населення село поступалося тільки Турці і Комарникам, а по чисельності євреїв - Турці і Лімні. Більше 40 єврейських сімей займалися торгівлею, лихварством і ремеслом. Вони постійно були в роз’їздах, привозили, крім різних товарів, ще й новини з світу. З їх корчм вони розходилися не тільки по селу. За покупками приходили у В.Висоцьке люди із навколишніх сіл.

Селяни боролися з своїми розорювачами - лихварями та крамарями. В 1880 році у В.Висоцьку було вбито “опришками” 6 євреїв, злочинців спіймали вже за кордоном, їх суворо покарано: четверо померло під час слідства, а двох засудили до страти через повішання 96.

Першою навчальною установою села була приходська школа, в якій у 1853 році дяк Михайло Мацьо навчав 7 дітей, а першу державну школу відкрито в 1875 році 328.

В зв’язку з дробленням селянських господарств кількість землі на селянський двір весь час зменшувалася, а разом з нею падав і життєвий рівень людей. До того ж, завдавали біди стихія та неурожайні роки. “Худоба надзвичайно подешевіла” - писала газета “Слово” 20 травня 1884 року - і закуповують її часто за безцінь жиди. Добавити до того потрібно єврейську проворність, бушуючу між нашим народом, і експлуатацію його, тоді будете мати повну картину нужди в тутешніх горах. “16 серпня 1884 року граду стільки випало на поля села, що він місцями утворив суцільну кригу, яка від 4 до 8 днів під своїм покривом тримала зернові та інші культури, що негативно вплинуло на урожай” 97. Голодним для селян був і 1890 рік.

Дехто із приїжджих милувався тутешньою природою, але краса її, свіже повітря втрачали вартість, коли хотілося їсти 9. У цей час найбільш сміливі виїжджають на заробітки в Америку. Але і в ті важкі роки деякі люди думали не тільки про потреби тіла, але й душі. “Сей храм, - читаємо напис в церкві св.Миколая, - збудував місцевий родак Василь Варега-Височанський-Петрушевич і його повірений псалмопівець Йосиф Щербицький 1839 р.”

Храм св. Миколая, с. Верхнє Висоцьке

Церкву збудував він кам’яну, яка красується над селом, підкреслює вічність і величність духу Божого на нашій землі. В той час сам він був купцем-фабрикантом в Одесі. Височанські мали придомки: Дмитрикович, Петрушевич, Верига, Янкович, Фагараш, Мінкович, Швабович. Вони були знатними людьми. “Шляхта - писав М.Зубрицький - змагалася все до того, щоб не лише своїм виїмковим положенням, але й зовнішнім виглядом вирізнитися від громади, від підданих. Піддані були чисельними і не любили шляхти, але й останні дивилися кривим оком на громаду 99.

Дрібна шляхта В.Висоцька, як і інших сіл, дуже любила з найменшої дрібниці тягатися по судах, кожен намагався домогтися свого, поставити суперника на коліна. А повітовий суд заохочував сторони до процесування. Інакше діяли прості хлопи. Найчастіше вони вирішували між собою стосунки самосудами.

В другій половині XIX століття проводяться масові хижацькі рубки лісів на експорт. Про їх наслідки дізнаємося із донесення інспектора лісового господарства повіту, який обстежив стан лісових масивів верхів’ї р. Стрия в 1877 р., і писав: “Якщо вирубка лісу буде продовжуватися такими темпами, то в недалекому майбутньому тут залишиться одна пустка”111.

В кінці XIX століття землі від Василіан придбав поляк Броніслав Осуховський, який мав маєтки в інших селах нашого повіту, обирався маршалком повітової ради та послом до сейму. В 1899 р він перепродує їх євреєві Лейбі Голдрайху, який дещо пізніше розпродав парцелями.

На початку XX століття В.Висоцьке було одним з найбільших сіл. На 31 грудня 1900 р. в ньому проживало 2370 осіб в 417 будинках. Із них 2149 були греко-католиками (українцями), 40 - римо-католиками, і 181 - іудеями. 2333 з них спілкувалися на українській мові і тільки 36 - на польській 23.

За селом значилося 4017 га землі, із яких 2429 становила рілля, 838 - луки і пасовища, 2,62 - городи і 540 га - ліси. Тоді було чотири великі господарства, яким належало 377 га землі. Церква володіла 14 га. В середньому на селянський двір припадало 8,81 га разом з неужитками, 0,47 коня, 4,71 голови ВРХ, 0,21 вівці і 1,65 свині, що становить 7,09 штук худоби на двір 23.

В селі діяли греко-католицька церква з філією, початкова школа, поштове відділення, був жандарм. На 1909 рік в однокласній школі з українською мовою навчання нараховувалось 127 українських дітей 11.

Обслуговувала читачів москвофільська читальня ім.М.Качковського, членами якої було 77 осіб, братська каса, громадський шпіхлір. Під патронатом відділу крайового закладено 1901 року касу Райфайзена з обігом 50 тисяч корон48. У 1910 році москвофіли організували “Руську дружину”102.

Початок Першої світової війни для села розпочався з арешту москвофілів Теодора Бонтовича, Пилипа Матляка, Онуфрія Ціка, Йосипа Височанського, Яся Височанського, яких повісили. Разом з Іваном Височанським-Сабатом їхав у Талергоф отець Володимир Рихлевський, якого на кожній станції били92. Частина москвофільсько настроєних сімей виїжджає в Росію. Гинули височани в селі і від епідемій віспи, черевного тифу, а на війні - за яснішого цісаря - від куль та пошестей. Частина з них пройшла бойовий шлях в Українській Армії. Йосип Матквський-Лях був майором УГА, пройшов з Божої допомоги всю війну, а Іван Шепіда також виборював волю України до останніх днів, загинув у битві з більшовиками під Берестечком61.

Перепис населення 1921 року засвідчив, що національні сили не були спроможні недопустити прояву низької національної свідомості людей, фальсифікації їх національності, не дати окупантам за рахунок цього підтвердити перед всім світом, що Східна Галичина етнографічно польська. Із 2684 осіб 2367 були греко-католиками, 96 – римо-католиками та 220 - іудеями24. А звідки взялося в селі 1030 поляків і тільки 1651 українець важко пояснити тільки сильною пропольською орієнтацією. Фальш підтверджує і національний склад дітей обох початкових шкіл на 1925 рік. Із 141 учня 128 були українцями, 12 євреями і 1 поляком 71. Навчали їх два вчителі, серед яких була Антоніна Матківська. Височани не змогли відстояти навчання своїх дітей на рідній мові і школа стала польською. Із 289 дітей шкільного віку школу відвідувало в 1936/1937 навчальному році тільки 138 45. На 1 вересня 1939 року в центрі села і Могошові працювали польська школа II і І ступеня, а в Горішньому Кінці - утраквістична І ступеня. 308 учнів повинно було навчати 9 вчителів 104. Власті старалися зробити село польським і не допустити в ньому організації українських громадських осередків. Вони довго не давали згоди на закладення читальні “Просвіти” і тому вона була відкрита тільки в 1938 році 116. Своїми діями вони обурюють значну частину пробуджуючої української шляхти, яка стає активним провідником національних ідей.

У 1934-1936 рр. окупаційний уряд закладає в селах кулка (союз) шляхти загродової . У В.Висоцьку його членам надають допомогу в придбанні мінеральних добрив, сортового насіння, розведенні породистої худоби, зокрема овець. Серед місцевої шляхти ведеться шалена агітація за перехід на католицьку віру. Окремі історики називають ці роки трагічними за наслідками для краю, бо тоді деяка частина укрїнської шляхти, яка за манерами вже давно наблизилася до польської, переходить на католицизм і ополячується. За неповними архівними даними таких у В.Висоцьку знайшлося - 6 105. Повториться ця моральна драма без політико-соціальних наслідків у 1959 році. Тоді перед всесоюзним переписом поширилися чутки, що хто запишеться поляком, той буде мати право виїхати у Польщу, а звідти і в Америку. Кількість тих, хто в такий негідний спосіб хотів врятуватися від радянського раю, була невеликою, а по селах району сягла 3136 чоловік, що в 20 раз більше кількості справжніх поляків. Навіть за фальсифікованим переписом населення 1921 року на території сіл теперішнього району проживало тільки 1479 осіб. Основна їх маса виїхала в Польщу і на 1989 рік залишилося тільки 143. Але В.Висоцьке витримало тодішні випробування. На середину 30-х років українцям в селі належало 3480 га землі, полякам — 35,5, громаді — 93,5, євреям - 109, греко-католицькій церкві - 22,36 га. 87,2% землі належало українцям 16. Найбільшими землевласниками були євреї Гірт і Варт. Проживало в 1931 р. 3136 осіб у 532 дворах 46. 13,6% населення становили євреї. В їх руках знаходиться вся торгівля, тартак, млин. В 1938 р. 39 робітників тартака “Золінфельд” 7 днів страйкували, вимагаючи підвищення плати. На єврейських полях працювали найбідніші селяни, яким платили гроші. В 1935 р. височани домовилися не йти на роботу за попередню платню, а багатші вирішили чим хто може допомогти їм. Настали жнива, хліб став пропадати на пні. Кинулися євреї у сусідні села, та ніхто не хотів їх виручити. Прийшлося їм самим взятися за серпи і коси, але щоб помститися селянам, вони задумали диявольську акцію, застрахували на велику суму врожай, млин, будинки і підпалили їх. Звинуватили в підпалі майна найбільш заможних селян Василя Шулюка, Миколу Грипу, Івана Ляха, та ще декількох господарів, яких вони зарахували до організаторів страйку. Допоміг селянам розкрити підлість єврейських шахраїв депутат сейму Дмитро Великанович.

На селянські голови звалювалися й інші біди. 18 березня 1931 року повінь затопила 26 хат, знесла з 224 га верхній шар грунту106.

Піднесенню патріотичних почуттів та братської взаємовиручки сприяла боротьба закарпатців за незалежність Карпатської України проти угорських наїзників. Їм на допомогу подалися Іван В. Лях із синами Мироном та Михайлом та інші. А в селі загострюється боротьба між українцями та поляками. Польські шовіністи скаженіють, побили в 1939 році біля церкви на Лукошці Івана Д.Різака тільки за те, що той був у вишитій сорочці79.

20 вересня 1939 року радянські війська вступили в село. Керівниками його стали Микола П.Ільницький, згодом його замінив Іван Й. Гуляк. У В. Висоцьку на короткий час розмістився центр району. Почалися соціалістичні перетворення, які однозначно оцінити важко. Одна з початкових шкіл стає семирічкою з українською мовою навчання. Директором її працює східняк Василь В.Коваленко. Ведеться робота по подоланню неграмотності 90 осіб. Із бідніших 15 господарів організовують колгосп, створюють первинну партійну організацію, яку очолив Яків Граков. Разом з тим розпочався наступ на свідоміших, заможніших селян. Арештували і замордували в Самбірській тюрмі посадника міста Турка, посла до польського сейму Віктора І.Височанського-Дмитриковича разом з дружиною Марією, просвітян та оунівців Олексу П. та Олексу Т. Ляхманів, Семена Л.Ціка, Антона П.Височанського та Івана Якимовича. В Боринській тюрмі розстріляли Йосипа Д.Копка та Йосипа Д.Ціка. Віктор І.Височанський був просто вмілим адміністратором і активної участі в українському житті повіту не брав. І коли йому товариші рекомендували тікати на захід він відповів їм, що такого нічого не зробив, за що міг би бути покараний. Йосип Д.Ціко був всього-навсього активним членом “Просвіти”.

З вступом в село гітлерівських військ спочатку дещо ожило національне життя. З нагоди проголошення незалежності України у селі відбулася “святочна академія”. Люди уважно слухали палкі промови Василя Ляха, провідника міської управи Анатолія Матківського та пані Новацької. Напівлегально діє осередок ОУН, працює читальня “Просвіти”. Мирон І. Матківський організовує групу Українського комітету, який відкрито підтримує німецький режим. А над селом все більше згущаються чорні хмари. Хліб, худобу забрали нові власті, в 1942 році з голоду в селі вмирають люди, серед них і Василь Ляхман. Село стає одним із центрів, де гітлерівці масово нищать євреїв, в тому числі 149 сільських. 17 осіб помирає під час слідства. Пораненого оунівця Івана Д.Громика фашисти кидають ще живим у яму з вапном. Вивезли на каторжні роботи в Німеччину 375 осіб, серед яких були жінки і діти 107. Із 5 шкіл села ледве працює дві. Коли стало зрозумілим, що гітлерівцям самим не справитися із СРСР, війтові наказали організувати набір молодих хлопців в дивізію СС “Галичина”. Серед тих, хто сприйняв це як зародок Української Національної армії, були брати Мирон І. та Олекса І.Ляхи.

Третій брат Михайло, який довший час переховувався, був одним із організаторів старшинського вишколу УПА під селом Недільна. Втік із дивізії Мирон до брата. 30 листопада 1943 року фашисти нападають на школу. Мирон з молодими курсантами вступає у нерівний бій. Прорватися з оточення не вдається. 33 бійця патріотичного цвіту нації гине, не принісши тої користі Україні, про яку вони так мріяли. Скатованого, напівживого Мирона кидають до в’язниці. Його водять босим по битому склу, натягують на ноги горячі металеві обручі, викручують руки й ноги. Коли колону в’язнів волі України вели по Львову на розстріл, Мирон крикнув: “Друзі! Ми знаємо, за що гинемо! Нашу смерть не забуде Україна! Слава Україні!” Із піснею на вустах “Ще не вмерла Україна” гине один із чотирьох братів, кращих синів не тільки В.Висоцька108. Влітку наступного року бійці народної самооборони без жодного пострілу роззброюють сільську німецьку комендатуру, забирають зброю, одяг, коней. Брала участь у цій акції сотня Зеновія Біласа з Либохори. Гестапо посадило в Турківську тюрму 17 чоловік. Їм вдається випхати вікно і втекти. Смертю карають гестапівці їх родичів.

28 вересня 1944 року Червона Армія вдруге вступила в село. Почалися пошуки співпрацюючих з нацистами та “німецько-українських націоналістів”. Людей, реєструючи, ділили на 4 категорії. До першої категорії належали ті, хто активно співпрацював з німцями, до другої - так звані фольсдойчери, до третьої ті, що працювали під час німецької окупації і до четвертої всі інші. Тих, хто хотів до двох перших чекав Сибір, а то і смерть. А тим, кого віднесли до двох останніх, ставили в паспортах штамп: “Залишився на зайнятій фашистами території. Пізніше ще кілька років вони повинні будуть писати в автобіографії, що жили на території, тимчасово окупованій німцями. На мобілізаційний пункт погнали 225 височан, вони і стали червоноармійцями.

Боротьба підпільників не стихає. Очолили її тереновий ОУН Йосип І.Данилів, кущовий Василь І.Лях, сільський провідник Іван П.Громик та колишній солтис при німцях Іван М.Локоцький. В боївках воювали Іван Д.Різак, Мирон М.Надич, Василь С.Ціко, Іван І.Лях, Юліан М. Гембич, Семен М.Грица, Йосип І.Данилів, Мар’ян М.Комарницький — всього більше 20 патріотів. Майже всі вони загинули в нерівній боротьбі. Івана Д.Різака, Василя В.Фиштика, Івана І.Ляхмана та Висиля С.Ціка енкаведисти оточили в хаті Ганни А.Різак. Загоряється хатина. Із справжнього вогняного пекла ведуть повстанці останній бій вже не за життя, а за почесну смерть. Кожен з них був сміливим бійцем. Іван Д.Різак в 1940 році переходить кордон і через рік повертається по завданню проводу назад. Його заарештовують енкаведисти, та він тікає із їх рук. За його голову обіцяють велику винагороду20.

У січні 1945 р. КДБ заарештувало Івана Ляха, його сина Висиля та ще трьох дітей, залишивши в хаті смертельно хвору дружину, яка невдовзі серед чужих людей і помирає. Василь був помітною фігурою національно-визвольних змагань у селі. Почалися допити з тортурами та лжесвідками в Дрогобицькій тюрмі. Звинуватили їх у всіх земних гріхах. Навіть питали “Где сохраняется 12 кг золота бандитов?”. Його разом з 50 в’язнями в кінці червня заганяють в темну камеру. Через деякий час люди стали задихатися і мліти без повітря. Зомлілі не падають, бо нікуди, стоячи конають, а сильніші божевільно кричать. Врятувала їх лікарка в’язниці, яка не хотіла бути свідком ще однієї масової садистської розправи над людьми. За це вона і потерпіла108.

Михайло І.Лях був здібною людиною, написав сатиричну книгу у віршах на більшовицький режим. Знав польську і німецьку мови. Влітку 1949 року на нього сплячого накинулися два вояки, яких він із себе скинув. І тільки автоматна черга скосила сильного духом і тілом мужнього борця за волю України.

Повстанцям роками доводилося переховуватися в жахливих умовах криївок, горищ, загат. Пилип Бойко-Потічанин спорудив бункер у вигляді туалету біля своєї хати, де і загинув.

Повстанці боролися за волю в нерівних умовах з ворогами з твердою вірою в скорому здобутті незалежності України, допускаючи інколи прикрі прорахунки і помилки. За них терпіли не тільки вони самі, але і їх сім’ї. Майже всі родичі повстанців були вислані в Сибір. Серед них Іван В.Лях, Юстина Д.Ціко, Теодозія Д.Данилів, Лук’ян П.Гембич, Юліан Й.Герман, Володимир Комарницький, Петро Громик, Ілько М.Лях, Юрій Плиската інші. Юля В.Данилів була сестрою милосердя в.УПА. Потерпіли і їх прихильники Катерина П.Ціко та Василь Л.Гембич, які були зв’язковими. Засуджені за співпрацю з УПА Ганна В.Шикоряк, Семен Л.Ціко, Юстина С.Надич, Юстина П.Сидор, Іван С.Черепанин, Михайло М.Кузьмин, Василь І.Лях та інші20.

За неповними підрахунками потерпіло від більшовиків більше 70 височан.

225 жителі села воювали на фронтах Другої світової війни. Не пощастило 72 із них повернутися з полів битв до рідних домівок, встеливши чорними могилами чужі землі. Серед них Височанських - 7, Нанівських - 5, Ференців - 4, Ціків - 5, Ляхів - 5, Комарницьких - 3, Черепаниних - 3, Шепиздиних - 5, Шукостів - 2109. А життя села в скорботі за ними продовжувалося без них. Працювала семирічка та 5 початкових шкіл, в яких на рідній мові навчалося 310 дітей. 15 серпня 1947 року виділено приміщення під лікарську дільницю, а дещо пізніше - дільничну лікарню. В 1948-1949 рр. було в основному завершено колективізацію селян. На 1 липня наступного року залишилося тільки 20 одноосібних господарств, для яких своє майно було дорожче мук та залякування Сибіром. Як і в інших селах, прикордонники забирали врожай не тільки з людських, а й з колгоспних ланів. Від правління колгоспу поступила в райком партії скарга на енкаведистів за самовільне розпорядження його майном. Відповідь була категоричною. “Група прикордонників в с.В.Висоцьке 4 серпня 1950 р. приміщення без дозволу управи колгоспу не займала і картоплю в полі без дозволу не копала. Тов. Іоніну - командир в/ч 2293 полк. Малиш”110.

В 1952 році семирічка реорганізована у середню школу, директором якої став східняк Володимир К.Купленко. За 32 випуски школа дала середню освіту 2592 учням, з яких 252 здобули вищу освіту, 378 - середню спеціальну.

На допомогу колгоспам в селі відкрито МТС, проведено електро- і радіофікацію садиб, а дещо пізніше прокладено асфальтову дорогу. Його центр прикрасився кількома двоповерховими будівлями, зокрема будинком культури (1978 р.), адмінбудинком та торговим комплексом. В селі діяв колгосп “Верховина”, за яким закріпили 2102 га сільгоспугідь, в тому числі 1190 ріллі і 1010 лісу. Господарство було м’ясо-молочного напрямку з розвинутим льонарством. Поступово зростали заробітки колгоспників. У 1965 році оплата людино-дня становила лише 0,74 крб, 1975 р. - 2,19 крб, 1988 р. - 4,83 крб. В середньому на колгоспний двір припадало В 1988 році 0,41 га присадибної ділянки, 2,48 голови ВРХ, в тому числі 1,05. корови, 0,36 свині і 0,08 вівці28.

З введенням сімейного підряду господарі В.Висоцька в 1987 році здали колгоспові 439 голів ВРХ, одержавши за кожну голову по 704 крб, а господарство з надбавками чистого прибутку - 326 крб. З колгоспом височани уклали 500 договорів на здачу молока державі в рахунок господарства. Звичайно й колгосп йшов на допомогу селянам. Виділив 300 га пасовищ і 160 га сінокосів, продавав комбікорм. Всього працювало в господарстві 627 осіб.

В авантюрах СРСР за межами кордону брали участь і височани. 15 з них виконували так званий інтернаціональний обов’язок в Афганістані 79.

Демократизація радянського ладу привела до переоцінки цінностей здобутого та всього соціалістичного способу життя, проявів невдоволення ним. Організовують осередки РУХу на чолі з Ярославом Дреботом та Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка. На Всесоюзному референдумі 1991 року за вступ України в оновлений Союз проголосувало 20,2% та Союз суверенних держав 35,7%, а за незалежність України - 79,8% виборців (по району 86,7%). Вплив комуністів на волевиявлення виборців був вищим порівняно із іншими селами.

На Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року із 1340 громадян, які взяли участь у ньому, тільки один не підтвердив своїм голосом проголошену незалежність України. На виборах 2002 р. до Верховної Ради 72,5% виборців віддали голоси за блок В.Ющенка “Наша Україна”, 7,5% - “За єдину Україну” і 1,7% - за комуністичні партії.

Колгосп було реформовано в АТзОВ “Верховина”, яке в кінці 90-х років як сільськогосподарське підприємство перестало існувати. Довгий час досить успішно керував цим господарством Мирон Й.Матківський. Селяни, як і в інших селах, землю розібрали, стали господарювати. В середньому на селянський двір припадає 2,07 га землі, 0,15 коня, 1,90 голови ВРХ, в тому числі 1,65 корови, 0,58 свині (0,24 свиноматки). На 695 дворів припадає 23 вівці, 15 кіз і 72 бджолосім’ї. Височани є власниками 37 тракторів, 3 диг і 18 вантажних автомобілів 28.

У В.Висоцьку є середня школа з двома філіями (Верхній Кінець і Сухий Потік), в якій 48 вчителів навчає 372 учні, Народний дім із залом на 305 місць та кіноустановкою, бібліотека з 7073 книгами, дільнична лікарня, поштове агентство, відділення Ощадбанку, 14 магазинів та дві їдальні, щотижня в селі працюють базари.

Вдалося встановити, що перший радіоприймач в селі з’явився в 1940 році, мотоцикл - у 1953, телевізор і легковий автомобіль - у 1958, а кишеньковий годинник - у 191379.

Громаді УПЦ КП належить церква св.Миколая, а УГКЦ - Різдва Пресвятої Богородиці. Остання не діяла в 1961-1990 роках.

Із села вийшли професор богослов’я Костянтин Височанський (1939-1989), професор, доктор економічних наук Михайло М.Павлишенко, кандидати наук Валерій Височанський та Петро Комарницький, журналіст, організатор виробництва, заступник редактора українського журналу “Наше слово” у Польщі Андріян Гошовський (1898-1967 рр.), журналіст, поет, пісняр Йосип Фиштик.

Єдині зразки бойківської народної скульптури, які збереглися з першої четверті XX ст., залишив нам М.Митинцев. Створені вони в 1924 році. Фігури людей він розмальовував акварельними фарбами червоного, рожевого та чорного кольорів. Продовжив його справу в третій четверті XX ст. Федір Громик. В його працях, незважаючи на час, більшість скульптур було релігійного змісту. Художником став Франк Височанський-Петрушевич, батьки якого виїхали із села, живе у Мюнхені.

За матеріалами Ю.І.Гайди
підготував автор електронного проекту
сайту —МихайлоВисочанський-Янкович

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.