Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Богдан Воронко

 

Верхнє Висоцьке – село на Турківщині, що розкинулось у мальовничій долині, омитій бистрими водами ріки Стрий та захищеній високими горами Карпатами. Здавна належало шляхетному роду, який прийняв прізвище Височанських, похідне від його назви.

У 1505 р. в документах вперше згадуються Височанські. Тоді, власне, Дмитро (Думка) Височанський звернувся з проханням до польського короля Олександра надати йому новий привілей на володіння селом Висоцьке, замість втраченого у 1497 р1. А 1506 року король надав йому нову шляхетську грамоту на володіння цими землями2.

Височанські мали придомки3: Дмитрикович, Петрушевич, Янкович, Фагараш, Мінкович, Швабович та ін4.

У ті часи села Верхнє Висоцьке, Комарники, Нижнє Висоцьке, Матків, Івашківці й Жупанів та, можливо, Яблунів, розвивалися як єдине ціле, фігуруючи під назвою Висоцьке. І, напевно, належали якомусь одному родові, що прийняв прізвище Височанських5.

Один з дослідників – Броніслав Височанський-Мінкович – вважав вищезгаданого Дмитра спадкоємцем і внуком (чи правнуком) угорського графа Івана Волоха, якому польський король Владислав ІІ Ягайло у 1431 р. подарував землі на Турківщині6. Не випадково Альбін Височанський-Мінкович доводив австрійській владі у 1782 р. своє аристократичне походження саме від згаданого графа7.

Як засвідчують документи, Височанські мали родинні та майнові зв’язки з родом Шептицьких. У 1531 р. Михайло Шептицький зрікся своїх прав на материнські маєтки у с. Висоцьке на користь Дмитра (Думки) Височанського та Івашка Вериги-Височанського8.

У 1538 р., за наказом польської королеви Бони Сфорци, спеціальна комісія розділила королівські і шляхетські землі на Турківщині. Можливо, що саме тоді відбулось остаточне розмежування Висоцька та згаданих вище сіл. Височанські залишились у Верхньому Висоцьку, але Нижє Висоцьке було конфісковане на користь короля. Частина Височанських, у яких комісари королеви Бони відібрали землі, стали солтисами9, інші емігрували10.

За даними священника Щасного Саламона, у роки правління короля Сигізмунда I Старого (1506–1548 рр.), Дмитро Височанський поділив між трьома синами свої земельні володіння. Перший з них отримав Висоцьке, другий – Комарники, третій – Матків з Івашківцями. Можливо, що Комарницькі й Матківські є відгалуженнями роду Височанських11.

Варто зауважити, що у селі функціонувала система феодального землеволодіння. До прикладу, один із шляхтичів Височанських у 1669 р. мав власний млин і корчму, а на землях його маєтку сиділо семеро селян-чвертників12.

Були серед Височанських і ті люди, котрі думали про потреби душі. Так, 1646 р. Ян і Костянтин Височанські у Висоцьку побудували католицьку каплицю13. В 1684 р. Андрій Височанський-Пашкович на своїй ділянці землі збудував муровану церкву Успіння Пресвятої Богородиці. А його син – Костянтин – побудував філію Лаврівського монастиря14.

Земля у ці часи є найбільшою цінністю місцевої шляхти. Саме тому у її середовищі стала поширюватися практика укладання земельних угод, пов'язаних з продажем, купівлею, даруванням і обміном. Наведемо кілька з них: 1732 року між Теодором Височанським-Фагарашем та Лаврівським монастирем укладено угоду про обмін землями15; 1753 року більша частина маєтку Михайла Височанського перейшла до Лаврівського монастиря16; 1762 року шляхтич Ян Височанський подарував свій земельний наділ Янові Топільницькому17.

З 1772 р. Австрійська імперія приєднала Галичину. Як наслідок – село перейшло під владу династії Габсбургів18.

1846 року в Турківському повіті пропольськи налаштовані жителі здійснили спробу озброєного повстання проти австрійської влади. Конспіраторам вдалося організувати чималу озброєну групу, що взяла під контроль дорогу і планувала наступати на Самбір. Заколотників вдалося придушити. Цікаво, що організатором бунту у В. Висоцьку був його тогочасний власник – шляхтич Йозеф Боберський. Допомагав йому корчмар Василь Височанський, вербуючи місцевих жителів. Натомість Михайло, Іван та Григорій Височанські свідчили проти них правоохоронним органам19.

Серед тутешніх уродженців особливо привертає до себе увагу постать мецената Василя  Вериги-Височанського-Петрушевича, якого доля занесла у далеку Одесу. Він, як знаний купець-фабрикант, не забув рідного села, і у 1890 р. збудував у Висоцьку церкву Святого Миколая20.

У роки Першої світової війни (1914-1918 рр.), будучи офіцерами Збройних сил Австро-Угорщини, воювали Василь та Йосип Височанські-Янковичі (прапрадід та прадід автора)21. А ще на початку війни австрійська жандармерія арештувала п’ятьох жителів села, яких запідозрила у москвофільстві, згодом їх стратили. Серед них були: Йосип та Яків Височанські22.

Наприкінці війни Австро-Угорщина розпалась. Село, як і вся Галичина, на короткий період з листопада 1918 р. перебувало у складі Західноукраїнської народної республіки. Останню у липні 1919 р. окупувала відроджена Польща23. Цікаво, що одним із засновників ЗУНР та послом до її парламенту був священник Степан Височанський, предки якого були вихідцями з В. Висоцька24.

20 вересня 1939 р. село зайняли більшовицькі війська. Їх поява ознаменувала собою хвилю репресій місцевої інтелігенції та інакомислячих. Серед репресованих були такі уродженці села: бургомістр Турки, посол до польського сейму Віктор Височанський та учасник українського націоналістичного підпілля, боєць ОУН Антон Височанський. Обох закатували енкаведисти в Самбірській в’язниці25.

З іншого боку, серед тутешніх Височанських знайшлися і прихильники комуністичної ідеології. Власне, перші комсомольці у селі Мар’ян та Наталія Височанські загинули під час каральної акції УПА26.

З 22 червня 1941 р. по 28 вересня 1944 р. село було окуповане німецько-нацистськими загарбниками27. 225 жителів воювали проти німецьких окупантів на фронтах Німецько-Радянської війни (1941 – 1944 рр.)28. З них так і не повернулися додому 17 Височанських29.

У повоєнні часи за самовіддану працю на благо села були нагороджені орденами та медалями 86 селян, в тому числі орденом Трудового Червоного Прапора. Серед них – ланкова Розалія  Височанська і тракторист Іван  Височанський30.

Шляхетні традиції знайшли своїх послідовників і в незалежній Україні. Так, місцевий житель Богдан Височанський організував місцеву громаду для відбудови каплиці Св. Анни. А 24 вересня 1994 р. її було освячено31.

З Верхнього Висоцька походить чимало талановитих і видатних людей. Найвідоміші з них: купець Василь Верига-Височанський-Петрушевич; бургомістр Турки Віктор Височанський; професоф богослов'я Костянтин Височанський; відмінник народної освіти і колишній директор школи Іван Височанський; краєзнавець Валерій Височанський; польський дипломат  Омелян Височанський; єпископ  Польської католицької церкви Віктор Височанський; полковник бронетанкових військ Михайло  Височанський32; протоієрей33 Нестор Височанський34 та ін. Більше того, з села виводить своє коріння німецький художник Франк Височанський35.

 

1 Комарницький В. Комарники – село на руському путі. – Л., 2007. – С. 31 – 32.

2 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 154.

3 Придомок – шляхетське прізвисько, яке відображало окремі відгалуження роду.

4 Юсипович І. Турківщина: за завісою століть., 1993. – С.50 – 51.

5 Комарницький В. Комарники – село на руському путі. – Львів, 2007. – С. 16.

6 Wysoczanski-Minkowicz B. Wysoczansci. Gniazdo i rod (1380 -1943). –Lwow, 1944. – T. 1. – S. 119.

7 ЦДІАУЛ. Ф.165. – Оп.3. – Спр. 743. – Арк. 25.

8 Смуток І. Родовід Шептицьких (за метеріалами перемишльських гродських і земських актів XVI-XIII ст.) // Nobelesse oblige. – 2013. – № 1. – С. 44.

9 Солтис – голова села у Речі Посполитій. Завдання солтиса було керувати своїм селом та збирати податки для короля. Солтис одержував своє солтиство також на спадковому праві, брав на себе обов'язок служби свого солтиства виставляти певне число озброєних вояків, вносити в королівську казну відповідну платню, підлягав він лише судові короля або його намісника й користувався правом суду над населенням солтиства. Різниця між шляхтичом і солтисом полягала в тому, що шляхтич одержував землю, а солтис — лише право на відповідну частину прибутків із землі власника.

10 Wysoczanski-Minkowicz B. Wysoczansci. Gniazdo i rod (1380 -1943). –Lwow, 1944. – T. 1. – S. 227.

11 Комарницький В. Комарники – село на руському путі. – Львів, 2007. – С. 31 – 32.

12 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 156.

13 Wysoczanski-Minkowicz B. Wysoczansci. Gniazdo і rod (1380 – 1943). – Lwow, 1944. – T. 1. – S. 140.

14 Там само. – С. 156.

15 Стецик Ю. Резиденції Лаврівського Василіанського монастиря: судово-майнові аспекти XVII-XVIII ст. // Актуальні питання гуманітарних наук. – Дрогобич, 2014. – Випуск 9. – С.50.

16 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 156.

17 Юсипович І. Турківщина: за завісою століть. – Львів, 1993. – С. 51.

18 Комарницький В. Комарники – село на руському путі. – Львів, 2007. – С. 55.

19 Заярнюк А. Ідіоми емансипації. "Визвольні" проекти і галицьке село в середині XIX століття. – Київ, 2007. – С. 33, 38-42.

20 Cлободян В. Церкви Турківського району. – Львів, 2003. – С. 37.

21 Особистий архів Кречківського В. М.

22 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 156.

23 Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів,1995. — С. 120, 215-216.

24 Пилипів І. Церковно-релігійний чинник національного державотворення ЗУНР // Україна: культура, спадщина, національна свідомість, державність. – 2009. – № 18. – С. 210.

25 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 161.

26 История городов и сел Украинской ССР. Львовская область / [ред. кол. тома: Д.А. Яремчук (пред.) и др.]. — Ин.-т истории АН УССР. - Киев,1978. – С. 692.

27 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 161-162.

28 История городов и сел Украинской ССР. Львовская область / [ред. кол. тома: Д.А. Яремчук (пред.) и др.]. — Ин.-т истории АН УССР - Киев, 1978. – С. 692.

29 Книга Пам'яті України. Львівська область / ред. І. О. Герасимов [та ін.]. — Львів, 1995. — Т.4 С.37-38.

30 История городов и сел Украинской ССР. Львовская область / [ред. кол. тома: Д.А. Яремчук (пред.) и др.]. — Ин.-т истории АН УССР - Киев,1978. – С. 692.

31 Войтко Т., Мисан І., Комарницький В. Храм Різдва Пресвятої Богородиці с. Верхнє Висоцьке // Слово. – 2007-2008. № 4 (34). – С. 37-38.

32 Зборовський П. Таланти Турківщини: Довідник видатних людей краю. – Львів, 2003. – С. 336.

33 Протоієрей — титул, що дається особі білого духівництва, як нагорода в православній церкві. Зазвичай буває настоятелем храму.

34 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sde.org.ua/home/archive/item/2564-vidijshov-u-vichnist-protojerej-nestor-vysochanskyj.html

35 Гайда Ю., Шуптар В. Турківщина: історія населених пунктів. – Ужгород, 2002. – С. 165.

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.