Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Мовою оригіналу

 

Наша родословна

 

Присвячую моім любим

Юрі та Вітусі Височанським.

 

21-го жовтня 1943 року, з чемоданчиком на плечах та палицею в руці, я залишив Київ, простуючи до Вікнини, до своіх.

В Киіві, в якому прожив біля 15 років, я залишив: все придбане щоденною 35 річною працею, все найдорожче—це дітей, все хороше, якого так мало в житті я мав.

Іду до Вікнини, бо з Киіва треба вийти і, коли судилося передчасно вмерти, то у себе, меж своіми.

Іду до Вікнини на 52 році життя з напівпаралізованою лівою рукою і ногою, сам самісінький – без нікого і без нічого.

За допомогою кооперативних організацій (до цього працював у кооперації різних галузів рівно 25 років) головним чином Райспілок, які здибувались по дорозі, я добрів до своіх.

Перебуваючи у сестрів та дядьків (по батькові) я де що роспитав, а де що пригадав з попередніх оповідань наших старших і старих та оце записав для молодих Височанських та які від них, щоб знали нашу скромну родословну.

 

І

Найдавніший наш предок, якого сучасні старі Височанські памятають – це Степан Височанський, який жив приблизно року 1790-1867 в селі Піщані1 Звенигородського повіту на Киівщині.

Степан Височанський мав сан священника і служив священником в сосідньому селі Лотошовій2, обслуговуючи й інші парафіі.

Мав тако ж своє власне господарство, яке містилось в с. Піщані біля річки Вись на гарній, але піщаній рівнині. Мав біля 10 десятин землі, кругом свого ж господарства та де який живий і мертвий інвентарь.

Хати сучасники не пам’ятають, але коли в свій час я був у Піщаній, мені показували місце де було обісця Степана Височанського і додавали, що будівлі були підходящі – гарні

(звичайно по тих часах). Але, коли останні Височанські з Піщаноі

виіхали, то все було сплюндровано, залишився лише горбок (якого з далеки видно) де були будівлі та 2-3 вишеньки, далекі спадкоемці старого садка нашого предка Степана Височанського.

У Степана Височанського було 4 сини: Андрій, Степан, Олекса та Свиридін, з котрих три в різні часи виіхали на землі в Херсонщину3, а один з них, це третій по старшинству, Олекса, оселився у с. Вікнині (20 кілометрів від Піщаноі) /про це докладно нижче/

Наш предок Степан Височанський, як священник того часу, мав сословіє дворянина, яке в той час мало велике значення, хоч би тим, що ні він ні його діти невідбували кріпачини, були вільні, мали право жити скрізь і як хотіли, мали право вчитись у вищих школах. Діти Степана Височанського вже мали сословіє потомствених дворян, з тими ж правами, але на жаль ніхто з дітей Степана Височанського цих прав не використав, за винятком вільности від кріпачини, яка за іх життя була скасована.

Всі чотирі сини Степана Височанського займались сільським господарством, жили, як переказують з Херсонщини – заможно. Їх діти вже вчились.

Про дружину нашого предка Степана, ніяких відомостей не роздобув. Відомо лише, що семья Степана Височанського була патріярхальна, хазяіновита, поважна – хороша семья.

 

II

Щоб сказати, яким чином наш ближчий предок, третій син Степана Височанського, Олекса, оселився у Вікнині, яку сучасні Вікнянські Височанські лічать своєю родиною, необхідно відхилитись в інший бік.

Приблизно року 1850 до Вікниноі, маєтку генерала Василькова, що містився на північно-західньому горбу села (високій площині), разом з генералом, приїздить з якогось міста (кажуть Курська), вдова якогось військового чина Олена Іванівна Турчинська з маленькою дочкою Елізоветою (Ліза).

Васильков, як генерал у відставці, пізніш займав посаду Мирового Посередника з волостью у с. Вікнині та жив у своєму маєтку з семьєю.

Мала а далі молода Ліза росла і виховувалась при матері. Гарненькій на вроду, доброго мягкого характеру, сповнилось лише 15 років, як до неї завітав вже жених. Це був син священника, дворянин Олекса Степанович Височанський з с. Піщаноі.

Стара Турчинська відмовила Олексі Степановичу у віддачі дочки, мотивуючи її молодістю, але порадила заїзджати через рік.

Молодому парубкові років 22, Олексі Височанському залишалось чекати.

Траплялись Лізі ще женихи, вроді Погрібного з сосіднього села Свинарки (Любомирки), який приятелював з сином дрібного Свинарського поміщика Непорожнього, а останні бували у генерала Василькова і навіть вчились з його нащадками у Вікнині. “Дуже гарненька та привітна була молода Ваша бабушка, але не судилась” казав колись старий Погрібний (дід теперішнього зятя Степана ).

Так, Лізі Турчинській судився Олекса Височанський. Приблизно року 1863 вони одружились4.

Молодьчата, оселившись спочатку в хатах батьків у Піщані, потім збудували свою власну – там же у Піщані. Господарювали та діток набували.

В Піщані народились сини: Федір (Федя), Іван, Микола (Коля), Федот, Юхим (Юхтим) та дві дочки (останні померли малими).

Семья Олекси Степановича жила посередньо, орендуючи землю на Херсонщині5 разом з іншими братами Олекси, їли хліб і нетеряли звязків з старою Турчинською, яка залишилась самітньою у Вікнянському маєтку генерала.

Турчинська пізніш забірає до себе старшого сина Лізі, Федю. Він учиться разом з генеральськими нащадками виховується бабушкою, але навчається небагато.

Року приблизно 1877 генерал Васильков продає свій маєток—частину поміщику Цвіткову, а частину Копиліву. В останнього цю землю орендує сахарозаводник Закс, у котрого Федір Височанський прослужив 25 років (там і помер).

Олені Турчинській генерал пропонує їхати з його семьєю до Москви, але Турчинська, за старістю, відмовляється.

Тоді генерал Васильков виділяє 12 десятин польової та 1 дес. усадебної землі і дарує її Олені Турчинській “в вєчноє і потомствєнноє владєніє”.

Після цеї вповні заслуженої премії старою служницею Турчинською і, яку вона зараз же передає своїй дочці Лізі (Елізаветі Височанській), зять Олекса Височанський вирішує переїхати жити в с. Вікнину, ліквідувавши своє господарство в с. Піщані.

Збудувавши попередньо у Вікнині хату та повітку, року 1879 Олекса Степанович Височанський з усією семьєю переїздить до с. Вікниноі де й оселяється назавжди.

У Вікнині народжується ще один син Висарійон (Вася) і таким чином вся семья Олекси Височанського складається з 6 синів соколів ( хлопці здоровенькі і непогані на вроду), дружини Лізі та тещі Олени Іванівни, котра по відїзді генерала Василькова, перейшла жити до зятя та дочки.

Меж іншим, до смерти Турчинська не навчилась нашоі мови. “Була кацапка”, казали спадкоємці.

Поскільки сучасні Височанські лічать Вікнину своєю родиною, слід з'ясувати відкіля взялась ця назва села.

На стику горба, де містився маєток Василькова, з його ж левадою, на південний захід (під горбом) бьють декілька джерел чистої як кришталь, холодної та смачної води. Бьють вони здавна. Ці джерела місцеві генерали та поміщики звали вікнами (джерело води=вікно води), а від цього і назва Вікнина6. (по російські Окнино(окно)).

Далеко за межами Вікнина та й Київщини славилась Вікнянська вода, а приїзжі бажали обов'язково напитись Вікнянської води та ще й з собою взяти.

Зараз з цих джерел залишилось лише одно – обвалене засмоктане як і саме село Вікнина, але вода з нього чудова, Вікнянська вода, кажуть.

І от, на протилежному схилі другоі височини, проти бувшого маєтку генерала Василькова (через беріг) і оселився наш вже Вікнянський предок Олекса Степанович Височанський.

Дворянин та син священника Олекса Степанович чимало мав неприємностей від Вікнян, бо податків він не платив, ніяких повинностей не відбував, а в селі жив і до церкви ходив, а часом і до “монопольки”. Лічили його Вікняни не своїм. Ця неприязнь залишилась ще й його внукам. Неприязнь громади, но не громадян.

Семья Олекси Степановича займалась сільським господарством з деякими підробітками в місцевих економіях, а пізніш Федя та Коля ідуть на служби. Решта господарюють, женяться, будують, умирають. Зараз в живих залишились найменчі два – Юхтим та Вася – обдерті діди.

Характерною рисою нашого предка Олекси Височанського були твердість (жесткій) характеру, чималий нахил випити, а разом з тим – релігійний. В неділю чи якийсь празник, коли не бува Олекса Степанович у церкві, читав дома євангелію, псалтирь, біблію. Семья розмовляє пошепки.

Елизавета ж була добра, привітна, благородна людина, дуже “впечатлительна”. Часто закінчувала неприємні розмови з п'яним мужем – сльозами. Пізніш це неподобство припинили підрісші сини.

Одного разу, приблизно року 1896, Олекса Степанович на доброму підпитку повертався з дружиною від сина Феді, який жив з семьєю в економії, додому. Спіткнувшись на рову, зломив ногу і ходив потім лише з палицею. Але в скорому часі знову захворів на якусь водяну хворобу і, прохворівши більш року, в 1899 році помер – на 66 році життя.

Елизавета ж на старости років тиняючись по невістках щоб десь щось поїсти, в 1912 році померла на 64 році життя.

Між іншим бабуня (це Елизавета) подарувала старшій дочці Феді, Мані, золотий хрестик, який їй подарувала хрещенна бабушка, якась генеральша. Цьому хрестикові років 140.

Стара Олена Іванівна Турчинська померла ще в 1893 році на 90 році життя, діждавши правнука (це я).

Треба сказати, що всіх померлих старих, хоронили сини Олекси Степановича, гарно, чинно, полюдському.

 

III

Найстаршим в семьі Олекси Височанського це був син Федір (Федя). Недивлячись на те, що дитячі роки він провів з генеральськими дітьми, де вчився та частково виховувався, в молодих роках примушений був оказатися завзятим сільським господарем. Улюбленою його роботою була “хура”, це б то кіньми батька возити різні вантажі, головним чином цукор, з сусідньої Кісілівської цукроварні Закса до залізниці. Ці заробітки давали семьі батька деяку грошову підтримку а молодому Феді – на дрібні парубоцькі витрати.

Непоганий на вроду (схожий на матір) та з деяким вихованням, він був бажаний в усіх компаніях, в якости котрих спочатку мало розбірався. Були випадки коли молодий Федя попадав “не в свою компанію”, то іноді закінчувалось тими чи іншими неприємностями, котрих боявся Федя.

Молоді хлопці того часу, гуртуючись в товариські парубоцькі гуртки, часто вели сварки меж собою чи то з за дівчат, чи якоісь іншої непогоджености і в більшости випадків закінчували такі сварки бійкою. Найчастіші бійки траплялися після колядок, коли розпивають “заробіток”, тоді вже зводять рахунки за цілий рік.

В одну з таких бійок попав і молодий Федір з своім найближчим товаришем Гаврушою (син місцевого священника).

Останній був буйноі і неспокійної вдачі і часто втягав і Федю в якусь “історію”, як вони висловлювались.

В одній з таких “історій” Гаврушу місцеві парубки побили. Тут був і Федя. “Історія” надзвичайно скандальна. Молодий Федя вже тоді працював в економії приказчиком. Як і завжди, він був на роботі. Батько Феді, почувши такий випадок, вирішив провчити сина, недивлячись на його зріст і положення на роботі. Взявши добру ломаку, пішов в економію, знайшов сина на полі, погнав додому, частуючи ломакою та читаючи повчання не водитись з “несвоєю компанією”.

Цей випадок настільки вплинув на Федю, що надалі він відмовився від подібних компаній, став менш довірливим до Гавруші і взагалі “образумів” як казав потім батько.

Будучи від природи розумною людиною, Федю в економії скоро призначили на постійну службу спочатку старшого приказчика, а далі магазинора, завідуючого плантацією, завідуючого економії.

Пізніш, в 1906 році балатувався в члени 3-ї Державної Думи, але за меншістю голосів, на щастя, відпав.

Федора, по існуючому на той час закону, звільняють від військової служби (слідуючий син батьків неповнолітній)

Федір Олексійович, маючи в руках уже “шматок хліба”(службу), звільнившись від військової повинности, збірається одружитись. Довгий час йому це невдається, бо найближче Вікнянське оточення в цьому відношенню його не задовольняє.

Нарешті через родичів з Піщаноі, він знаходить собі молоду в

с. Ямполі (недалеко від Піщаноі) найменшу дочку поважного господаря Василя Храновського, Ольгу.

Року 1891 Федір Олексійович Височанський (24 роки)7 одружився з Ольгою Васильовною Храновською (19 років).

Василь Храновський в минулому не кріпак, жив в Ямполі на гарній низині біля річки Розлив (приток Висі). Мав біля 30 десятин гарної землі, 3-4 пари волів, коні, корови, тощо.

Займався чумаччиною, тобто їздив у Крим по сіль та рибу, спочатку сам, а далі наймав людей до волів.

Жив заможньо. Мав 3 сини та 4 дочки, найменша є Ольга.

Красивий дід на вроду, Василь Храновський прожив біля 80 років і помер в 1901 році, залишивши синам гарну спадщину.

Стара Храновська прожила біля 100 років, померла 1910 року не в своєму обісці, а в дочки в с. Петриківці.8

Недовгий час проживши в хатах батьків, молоді Федя та Оля Височанські перейшли в помешкання економії, орендуємої у Копилова сахарозаводчиком Заксом і в котрого далі Федір Олексійович прослужив 25 років.

Федір Олексійович, користуючись повагою на своїй службі, неменшою – користувався і в братів: ні одного важливого кроку ні один з братів не робив, щоб не порадитись з Федьою. Ні один брат не женився (крім Колі) непорадившись з старшим братом Федьою.

Федя, вже будучи сімейним часто допомагав старим батькам, за що часто мав нахлабучку від дружини Олі.

Часті перекидки по службі (Вікнина, Грушківки, Миколаївка, Кушнерево, Кайтанівка, Кісілівська цукроварня), обридли зростаючій семьі Федора Олексійовича.

Щоб мати “свій куток” бо “служба не довговічна”, як казали, Федір Олексійович в 1900 році будує на батьківській землі (тих самих 13 десятин від генерала Василькова), спочатку хату, а далі кошару, клуню, сараї тощо, купує вітряного млина, обзаводиться господарством. Коли продавалась земля Копилова, купує 6 десятин землі.

Далі віддає старших дітей у школи – Сіманя у 2-х класову, Павлушку в Комерційну. В той час це був чималий культурний крок. Мріє й менших дітей учити. Часто висловлює намір залишити набридлу вже службу і зайнятися своїм господарством та виховувати дітей.

Семья Федора Олексійовича складається з 5 синів та 3-х дочок

(крім того 2 дівчаток померли ще малими, при чім одна з них спала літургійним сном 10 суток)

 

По старшинству діти: Семен (Сімань)

Павло (Павлушка)

Марія (Маня)

Мотря (Муня, Матрушка)

Іван (Ваня)

Олекса(Альоша)

Ольга (Олька)

Василь (Вася)

 

Невдалось Федору Олексійовичу відпочити від стомившої його 25-річної безперервної служби “панського наймита”, як він висловлювався.

Працюючи останній час старшим надзорним по перевозці машин з залізн. станцій для Нової цукроварні в с. Ярошівці, яку будував Сах. Заводчик Закс, Федір Олексійович дуже застудився, прохворів ½ року і влітку 1910 року помер. Помер всього на 45 році життя, залишивши семью з 8 душ та девята дружина, причім найстаршому сину було 16 років9, а найменшому 1 рік.

По смерти батька семья жила з господарства, придбаного батьком. Крім того, я вже (найстарший син) служив в Кісілівській цукроварні (в конторі), допомагаючи трохи семьі батька. Менший же Павло, закінчивши Комерційну школу, самотужки – підробляючи уроками тощо, закінчив Київський Комерційний Інститут і далі, готуючись, працював професором Київського Кооперативного Інститута (1930-38 рр.)10

Павло Федорович, дуже здатний до науки та праці в цьому напрямку, подавав великі надії на майбутнє.

Павло допоміг вступити і вчитись в Комерційній школі меншому Олексі та закінчити 4-х класову школу Ольці, які до 1941 року вчителювали.

Решта братів та сестер господарюють – худі та замурзані.

Господарство батька розтягнули свої ж. Недавно ще стояла обшарпана хата, але й ту 5-го березня 44 року розібрали для потреб войни. Від хати, в якій кипіло життя, зараз залишився лише мур.

І так минуло 154 роки з дня народження нашого найстаршого предка Степана Височанського, якого пам'ятають ще старі його нащадки.

або:

1790-1867 рік Степан Височанський

1833-1899 Олекса Височанський

1865-1910 Федір Височанський

1892-1944 (ще живий) Семен Височанський

далі (народилися)

1923 та 1927 Юра та Вікторія Височанські

 

На 1-е січня 1944 року всіх Вікнянських Височанських (нащадків Олекси Степановича) і які від них, налічувалося живих 82 особи, а в 1879 році було лише 7.

Лютий 1944 рік Семен Височанський

Хто бажає дописати далі про себе, буде добре. Я ж напишу обов'язково.

 

Цей матеріал надіслав для сайту

Дмитро Щербина – м.Київ 16.03.2016 року.

 

1 Зараз село пишеться «Піщана». Знаходиться в Тальнівському р-ні Черкаської обл. за сучасним адміністративним поділом.

2 Зараз село пишеться «Лоташеве».

3 Очевидно тут мається на увазі не сучасна Херсонська область, якої на момент цих записів ще не існувало, а Херсонська губернія часів царської Росії, яка простягалася аж до кордонів сучасної Черкащини.

4 На той час Олексі Височанському, який народився в 1833 році, вже мало бути 30 років. Натомість Семен Височанський пише, що під час сватання йому було 22 роки.

5 Очевидно тут маються на увазі землі сусідньої Кіровоградщини, що тоді перебували в межах Херсонської губернії.

6 Зараз село пишеться “Вікнине” й знаходиться в Катеринопільському р-ні Черкаської обл. за сучасним адміністративним поділом.

7 В тому році Федору Височанському мало бути 26, бо він 1865 р. н.

8 Очевидно тут мається на увазі сусіднє з Ямполем село Петраківка Катеринопільського р-ну Черкаської області.

9 Семен Височанський 1892 р. н. й повинен був тоді мати 18 років.

10 В цей час Павло Височанський вже був репресований.

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.