Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish
Михайло Васильович (Яковович) Вуяхевич - Височинський
(в чернецтві Мелетій).

Народився близько 1625 року. Походив з родини чернігово-сіверських шляхтичів гербу «Корчак», котрі в 1630-х рр. переселилися на Остерщину з Галичини. Мали власність у Козельці. Здобувши освіту в Києво-Могилянському колегіумі, кілька років прослужив писарем Києво-Печерської лаври (1654).

Впродовж 1660-1663 рр. займав посади військового писаря та генерального писаря в уряді заказного гетьмана Якима Сомка. Як генеральний обозний у військових справах, приблизно таку ж роль у цивільних справах відігравав генеральний писар. Адже саме він за своїми обов’язками стояв найближче до гетьмана і був найбільш посвячений у справи поточної внутрішньої та зовнішньої політики. Генеральний писар керував роботою Генеральної канцелярії і зберігав Військову печатку, приймав іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне листування.

На уряд генерального писаря обирали осіб, які мали певний канцелярський досвід. Так, з-поміж відомих нам двадцяти шести урядників, що впродовж середини – другої половини ХVІІ ст. обіймали посаду генерального писаря Війська Запорозького, майже половина – дванадцять – перед тим служили канцеляристами Генеральної військової канцелярії. Зокрема, саме такий шлях службового зростання пройшли такі відомі козацькі адміністратори, впливові політичні і державні діячі як: Іван Груша, Остап Голуховський, Іван Ломиковський, Карпо Мокрієвич, Василь Кочубей та інші. Ще семеро мали досвід адміністративної роботи у державних канцеляріях Речі Посполитої – Іван Виговський та Павло Тетеря, чи полкових, сотенних або січових військових канцеляріях - Семен Савицький, Петро Суховій, Сава Прокопович, Хома Тризна та Степан Потребич-Гречаний.

Відомий політичний діяч другої половини ХVІІ ст.Михайло Вуяхевич перед тим, як посісти посаду генерального писаря в уряді лівобережного гетьмана Якима Сомка – служив писарем київського митрополита.

Після складання обов’язків генерального писаря з-поміж досліджених службових біографій старшин, котрі обіймали цей уряд у середині – другій половині ХVІІ ст., найбільш типово виглядало переміщення на уряд генерального судді. Такою була зокрема службова кар’єра Михайла Вуяхевича, Семена Голуховського, Сави Прокоповича, Василя Кочубея.

Михайло Вуяхевич - Височи нський вів переговори з російськими намісниками в Україні. У 1663 - переговори з рос. посланцем Є.Лодиженським. У цьому ж році Я.Сомко доручив йому посольство до кн. Г.Ромодановського у справі протистояння Ю.Хмельницькому. Після Ніжинської чорної ради і падіння Я. Сомка Вуяхевич був репресований І. Брюховецьким та засланий до Сибіру (заслання відбував у Томську) на 5 років (1663-1668). Завдяки клопотанням П. Дорошенка звільнений і, повернувшись в Україну (восени 1667 року з Сибіру, поступив на службу до правобережного гетьмана, діставши уряд генерального писаря (1668-1676). Виконував дипломатичні доручення П. Дорошенка: вів переговори з уповноваженими Росії, Польщі, лівобережних гетьманів, їздив до Прусії, Туреччини (1672; 1675 рр.). Очолював українську делегацію на Острозькій комісії (1670 р.), яка мала відновити умови Гадяцької унії 1658 р. У 1676 р. разом з П. Дорошенком прийняв підданство російського царя і переїхав на Лівобережжя, діставши звання значного військового товариша (1676), а від 1678 р. почав виконувати особисті доручення І. Самойловича. Втративши генеральний уряд на Правобережжі, він перебрався на Остерщину, де в маєтку дружини в селі Жукині займався господарськими справами. І. Самойловичу дуже згодились свідчення про гетьманську опозицію - ніжинського протопопа Адамовича, полковника Рославця та інших. Гетьман оцінив його старанність і доручив виконувати функції генерального судді (1683-1687), але не призначив остаточно. Це й стало причиною того, що в чолобитній 1687 року на Самойловича з’явився докір: ’Судейского уряду уже от четырех лет не дает, для того, что никто за доброго человека не имеет и хочет, чтоб тот судейский уряд за великие деньги был куплен’’. Можливо, останнє стало мотивом участі М. Вуяхевича у змові проти гетьмана та у Коломацькому перевороті 1687 р. Від нового гетьмана І. Мазепи (з яким був знайомий з часів співпраці у П. Дорошенка) одержав уряд генерального судді (1687-1691) і навіть був наказним гетьманом у Батурині під час Другого Кримського походу і поїздки І. Мазепи до Москви (1689). Ставши гетьманом, Мазепа пішов шляхом збільшення надань маєтків своєму старшинському оточенню. Так, наприкінці 1688 р.,тобто після півторарічного його гетьманування, до Москви були направлені 11 гетьманських універсалів, якими він ствердив маєтності за соратниками. Серед них були надання генеральній старшині: бунчужному Юхиму Лизогубу, суддям Михайлу Вуяхевичу і Саві Прокоповичу, писареві Василю Кочубею.

Вуяхевич - Височанський відразу віддав належне з отриманих прибутків церкві. Його коштом у 1688 - 1689 роках було збудовано мурований приділ св. Варвари до Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Вуяхевич став ктитором і Межигірського монастиря. Сам тричі їздив до царя (1688, 1689 і 1690 рр.) полагоджувати політичну ситуацію в Україні у зв’язку з діями антитурецької «Священної ліги». На цьому фоні у нього виникли суперечки з І. Мазепою. Тому, щоб не спокушати долю М. Вуяхевич радо прийняв пропозицію ченців Києво-Печерської лаври, які 16 листопада 1690 р. обрали його своїм настоятелем (архімандритом). Михайло, змінивши світське ім’я на чернече - Мелетій, прийняв постриг і від1691 р. став виконувати обов’язки настоятеля лаври (В. Ясинському було послано дозвіл висвятити М. Вуяхевича архімандритом Києво-Печерської лаври в жовтні 1691 р.)

Року від створення світу 7199, а відколи боже превічне слово принесло світові визначене спасіння 1691 року. Прослуживши досить світові, значний товариш Запорозького війська, генеральний військовий суддя Михайло Вуяхевич склав із себе минулого літа чи осені уряд суддівства, і, бажаючи в сиві свої літа хоч наприкінці життя послужити Богові в чернецтві, попрощався з гетьманом та старшиною, і, з відома їхньої царської пресвітлої величності та за благословенством нового тодішнього московського патріарха Адріяна, від’їхав назовсім з Батурина в Києво-Печерський монастир , і невзабарі після того, як прийняв на себе чернечий образ (його перейменовано з Михайла на Мелетія), був обраний вільною елекцією та голосами всієї братії тої ж таки Печерської лаври її архімандритом замість Варлаама Ясинського, котрого перед тим узято на Київську митрополію, і був невдовзі висвячений на священство тимтаки новим митрополитом, преосвященним отцем Ясинським.. Про це його вибрання на ту архімандрію вибрані печерські отці писали 4 січня до гетьмана Мазепи такого свого листа:

«Велику подяку віддаєм найвищому архієреєві: цареве царю і господові всемилостивому Богові боже, оскільки сподобилися ми одержати, як від великих государів наших царів і великих князів Іоанна Олексійовича та Петра Олексійовича, всієї Великої, Малої та Білої Росії самодержців, так і від великого пана святійшого московського патріарха і всіх північних країн архіпастиря нашого Адріяна після багатоможного рейментарського заступництва вашої вельможності бажану ласку, з’явлену в монарших та патріаршій, писаних до вашої вельможності, грамотах щодо доконаного вже нами обрання, учиненого за їхнім-таки, монаршим, указом та патріаршим благословенням, архімандритом печерським шляхетного пана, генерального військового судді Михайла Вуяхевича, за що віддаємо і воздати повинні подячне, до лиця земного всесмиренно припадаючи, наше поклоніння великим нашим государям, їхній царській пресвітлій величності, та великому панові, святійшому патріарху московському, всієї Росії і всіх північних країн Адріяну, а також і вашій вельможності за велике батьківське дбання та піклування про ту святу Печерську обитель і про нас, постійних богомольців,— висловлюємо подяку з найнижчим нашим чолобиттям. Це ж бо маємо велику радість та духовну безпеку, що за зволенням великих наших государів, їхньої царської пресвітлої величності, і за архіпастирським зволенням великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії і всіх північних країн Адріяна здійснено нашу елекцію і стверджується новообраний на ній вільними всіх нас голосами печерський архімандрит і, дасть Бог, буде йому дане благословення великого іноцького ангельського сану, поручене преосвященному пану отцю, митрополиту київському, галицькому і всієї Малої Росії Варлааму Ясинському на постановлення та посвячення у прегарний ієромонаший чин. Бажаючи вседушно цього собі і новообраному нашому печерському архімандриту, уповаємо кріпко на божу милість, що за покровою святої Богородиці і за молитвами преподобних печерських отців діло те швидко буде доконано, оскільки то справилися недовідомі судьби і воля всемогутнього Бога: «Всяка-бо влада від Бога», а праведна поведінка пресвятого (що «скрізь і все це виконуй») духа: «Так то зволяє дух святий!» Покликавши його ж, хоч і недостойні, у старанних наших молитвах на допомогу, всі ми згідно, єдиними вустами і єдиним серцем вибрали на печерського архімандрита шляхетного пана Михайла Вуяхевича як чоловіка достойного, доброчесного, добродумного і в добрих справах поспішливого, і йому кладется божою силою, з якою і в немочі поміч дасться, добре понести той великий святий архімандричий сан, і він боговгодно це зможе, найбільше у святій Печерській обителі, оскільки він у своїй юності був у ній на значних писарських трудах, та й у світському чині немало літ корисно їй прослужив, і, живучи поміж іноків, добре придивився до іночого чину, і вседбало творив аж досі всяке благодійство для тієї святої Печерської обителі як властивий її поборник та ревнильник. Через це нікого іншого, а його непорушно тримаючись, маємо за власного (Бог так зволив) печерського архімандрита. А за милостиву монаршу волю великих государів, їхньої царської пресвітлої величності, і за архіпастирське зволення великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії та всіх північних країн, припадаємо подячними вустами і серцем, полюбовно і доброхітно, десятерицею та сторицею. Бажаємо також ми, як ставропігіани його архіпастирства, з незмінною надією одержати затвердження і постановлення його на той великий ступінь Печерської архімандрії за волею всемогутнього Бога, за милостивим зволенням великих наших государів, їхньої царської пресвітлої величності, за благословенням великого пана, святійшого патріарха московського, всієї Росії і всіх північних країн, і за багатоможним рейментарським дбанням вашої вельможності, якому смиренно вручаємо себе з новообраним нашим печерським архімандритом з найнижчим нашим поклоном і при постійних молитвах. Ми офіруємо боже, Пресвятої Богородиці і преподобних отців наших печерських благословення від святої, великої, чудотворної Києво-Печерської лаври Вашій вельможності, всьому добродійному домові та іншим.

З монастиря Печерського київського року 1691 , 4 січня

Московський патріарх Адріан довго опирався такому вибору братії (у листі до Мазепи він дивується, що обрано архімандритом чоловіка ‘’гораздо в старости сущаго и еще монашескаго одеяния не приемлющаго”. Іван Мазепа вважав, що “еже бы избрати в тую чудотворную лаврю во архимандриты иного кого, аще не из Печерского монастыря, то и из инаго, священномонаха, архимандрита или игумена”.

Але дипломатія І. Мазепи і, головне, його гроші зробили свою справу. У лютому 1693 р. Мелетій був затверджений грамотою Адріана. На новій посаді дбав про зміцнення матеріальної бази обителі та розвиток у ній друкарства. Києво - печерській лаврі архімандрит передав свої села Жукин, Воропаєв, Буромку, Шиловичі. За часів архімандритства Вуяхевича Іван Мазепа почав грандіозне будівництво огорожі навколо лаври.

Книговидавнича справа була однією з центральних проблем у галузі культури доби гетьмана Івана Мазепи. У часи “Руїни” (1657- 1687 рр.) російський уряд намагався максимально контролювати внутрішнє життя українців, особливо це стосувалось віри та освіти. З 1686 р. Печерська друкарня знаходилась під владою Москви. В цей час патріархом Московським був Яким (1685-1690), завзятий противник української книжки взагалі. Але за наказом царя і на прохання архімандрита Варлаама Ясинського (1684-1690) своєю грамотою з 3 травня 1688 р. Лавру, як ставропигіальну, і її друкарню з-під догляду митрополитанського визволено, про що й повідомлено київського митрополита грамотою 20 червня 1688 р. Новий архімандрит самочинно почав видавати літературу, не питаючи на це згоди патріарха, не поминаючи на титульних листах царів. ‘’Прешедшаго убо 7200 лета печатаныя литургии в малую тетрадь в вашем тамо Киево-Печерском монастыре, которые и у нас зде обявишася, в них же многое несогласие в речениях и чинах обретеся, - картав Вуяхевича Адріан,- и не токмо зде печатанным прежде литургиям, но и вашим преждним непоследователно есть. (,,,) А тако бы неподобало творити, зане еще и сам ты у нас самолично благословения не принял еси, а уже точию за твоим велением книги издаются, ежи весьма непристойно и дерзновенно’’. У своїй відповіді патріарху Вуяхевич-Височанський вдав, що вперше чує про заборони: ‘’Сие же всем бысть известно, яко по сие время без препятия невозбранно было всякие книги по нашему малороссийскому обыкновению печатать, ныне же в велицем недоумении суще, ужасе нас наш архипастыпрский милостивый отеческий указ, яко ни малой какой книжицы без вашего архипастырского милостивого указу не печатать’’. Подальші рядки цього послання засвідчують, що лише недавній генеральний суддя, як людина Івана Мазепи, міг наважитись на висловлення протесту цензурній практиці, яку Московський патріархат намагався нав’язати Київській митрополії. ‘’Аще нам, богомольцем вашим, на всякую и малейшую книжицу пол благословение посылати к вам нашему премилосердному отцу и архипастырю, то в святой обители всякому строению монастырскому превелие препятие будет’’. Це, мовляв, трапиться через те, що продаж книжок - одна з головних статей доходів лаври; якщо ж кожне видання перед друком возити у Москву, то можливості друкарні випускати для продажу значно зменшаться.

Вуяхевич вклав власні кошти у видання лаврської друкарні. За час його архімандритства побачили світ ‘’Полуустав” (1691 р.), “Молитвослов” (1691 р. ), “Служебник” (1692 р. ), “Новый Завет с Псалтырью” (1692 р. ), “Псалтырь” (1693 р.), “Молитвы” (1693 р.), “Акафисты Иисусу Христу и Богоматери” (1693 р.), “Акафисты с прочими спасательными мольбами” (1693 р. ), “Венец молитв” (1694 р. ), “Служба” (1694 р. ), “Апостол” (1695 р. ), “Минем - Четьи” (1695 р.), “Акафисты с каноны” (1695 р.), “Служба св. Николаю чудотворцу” (1696 р. ), “Требник” (1697 р. ), “Псалтыр с кратким толкованием” (1697 р.), “Акафисты” (1697 р. ), “Каноны Богородицы” (1697 р.). За Ясинського та Вуяхевича

заводять нові шрифти, гравюри, станки, працюють нові друкарні.

Цікавим є також факт про те, що 1695 на місці дерев'яної церкви було закладено муровану церкву Різдва Пресвятої Богородиці, споруджену за архімандрита Мелетія (Вуяхевича) коштом родини гетьмана України І. Мазепи та білоцерківського полковника К. Мокієвського. Вона являє собою архітектурний шедевр у стилі українського бароко. Комплекс змінювався з плином часу, особливо в XVII-XVIII століттях. Позолоту на центральній бані було відновлено на кошти гетьмана Богдана Хмельницького. Гетьман Скоропадський подарував святині новий іконостас у 1718р., а Іван Мазепа - срібну раку для "мощей" св. Варвари. Святу тут шанували - в ІІ пол. XVII ст. архімандрит Мелетій навіть добудував до старої церкви прибудову для того, що залишилося від Варвари.

Помер Вуяхевич - Височинський, , маючи погане здоров’я, похилий вік у ніч з 6 на 7 лютого 1697 р. у Києві. Похований у Лаврі.

-------------------------------------------------

У книзі Ольга СІТКАРЬОВА ІСТОРІЯ МОНУМЕНТАЛЬНОГО ЖИВОПИСУ УСПЕНСЬКОГО СОБОРУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ є розділ ‘’Монументальний живопис Успенського собору XVIII ст.’’ з фото початку ХХ ст., де зображено архімандритів Києво1Печерської лаври Захарії Копистенського, Петра Могли, Іосифа І Тризни, Інокентія Гізеля, Варлаама Ясинського, Мелетія ІІ Вуяхевича, Іосафа Кроковського на південній стіні за клиросом (праворуч).

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.