ЛЮБОВ СЛИВКА
Сливка Любов Василівна Галицька дрібна шляхта в Австро-Угорщині (1772-1914 рр.). – Івано-Франківськ: , 2008.- 218 с.
Книга присвячена малодослідженій в українській науці темі дрібної шляхти (“ходачкова”, “загродова”, “помістна” тощо). В роботі подано обширну характеристику цієї групи як окремої верстви українського населення Галичини.
За загальною редакцією
д-ра філол. наук, проф. Володимира Качкана
д-ра істор. наук, проф. Мирослава Романюка
(ЛНБ ім. В.Стефаника НАН України)
Наукові рецензенти:
Юрій Терещенко, д-р істор. наук, проф. (м. Київ)
Борис Савчук, д-р істор. наук, проф. (м. Івано-Франківськ)
ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні аспекти і джерельно-історіографічна база дослідження...........................................................................................................8
1.1. Методологічні засади дослідження..............................................................8
1.2. Джерела...........................................................................................................17
1.3. Історіографія...................................................................................................31
РОЗДІЛ 2. Зародження і становлення дрібної шляхти в Галичині..................44
2.1.Проблема походження та шляхи формування дрібношляхетської верстви....................................................................................................................44
2.2. Розселення та внутрішня диференціація шляхти........................................58
РОЗДІЛ 3. Етнокультурна своєрідність дрібношляхетської верстви...............78
3.1. Характерні риси матеріально-побутової культури................................…...78
3.2. Відображення самобутності духовного життя дрібної шляхти в традиційно-звичаєвій культурі......................................................................................98
РОЗДІЛ 4. Етносоціальна ідентифікація дрібної шляхти................................122
4.1. Особливості етнічної ідентифікації...............................................................122
4.2. Прояви самосвідомості дрібної шляхти як соціальної верстви українського населення краю.......................................................................................................153
ВИСНОВКИ..........................................................................................................179
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ.........................................................................................185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ….........................188
ВСТУП
В Україні помітно зріс інтерес до проблем формування національної еліти, що проявляється у створенні громадських об’єднань української шляхти, проведенні публічних заходів, присвячених популяризації цієї теми. Тривалий бездержавний статус сприяв поширенню серед наукових кіл і громадськості хибної думки про відсутність шляхетської верстви в українців, а відповідно нівелювалися її роль і місце в українському націогенезі.
Тепер Україна переживає трансформаційні процеси в національній та політичній площині і по-новому переосмислює минуле. Протягом багатьох століть українцям нав’язали почуття меншовартості. І тільки останнім часом проявляється тенденція до підвищення самооцінки, загострення національної самосвідомості. Сьогодні виникла нагальна потреба дослідження особливостей української еліти, частиною якої є дрібна шляхта Галичини. Багатьом вихідцям із цієї верстви притаманні почуття власної гідності в поєднанні з патріотизмом. Спільнота, якій властиві такі почуття, спроможна в умовах глобалізації, поширення егалітарної культури зберегти свою національну неповторність.
Недостатня кількість вітчизняних наукових праць з вказаної проблематики і суперечливі висновки іноземних вчених послаблювали доказову базу української концепції становлення політичної еліти. Однак є розуміння того, що в історичній ретроспективі дрібна шляхта Галичини виявилася етнічно стійким ядром націогенезу, в якому на рівні колективної пам’яті збережено українську духовність і власну елітарну традицію.
Тільки останнім часом, після років замовчування даної проблематики, етнологи почали розглядати етноідентифікаційні процеси в середовищі окремих соціальних груп населення. Отже, вивчення етнокультурної своєрідності дрібної шляхти в Галичині, її етнічної та соціальної ідентифікації впродовж періоду кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. є актуальним та важливим для вітчизняної науки завданням.
Українські та польські вчені впродовж ХХ ст. і до сьогодні ведуть дискусію про етнічне походження дрібної шляхти Галичини, її національну ідентифікацію. Кожна зі сторін наводить власні аргументи, наприклад, конфесійну належність, лінгвістичні характеристики, матеріальну культуру, громадське життя та ін. Мусимо констатувати, що в українській науці до сьогоднішнього часу немає комплексного дослідження, яке узагальнило б факти на доказ саме української ідентичності цієї соціальної верстви. Польська наука має значний доробок у цьому питанні, але в більшості праць етнічна належність дрібної шляхти розглядається однобічно, увага акцентується на її виключно польському походженні. Багато аргументів, на нашу думку, є суб’єктивними і не витримують критики з позицій сучасної етнології.
Дрібну шляхту Галичини як етносоціальну верству представляли особи, які виводили своє походження з привілейованого шляхетського стану. Завдяки певній цілісності соціальних цінностей та інтересів, що проявлялися в їх свідомості, вони виділялися в окрему групу й проживали компактними поселеннями або розпорошено серед сільського населення Галичини наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. У науковій та публіцистичній літературі шляхту означено поняттями “ходачкова”, “чиншова”, “околишня”, “заґродова”, “засцянкова”, “загонова”, “веретяна”, “постоляна”, “сірячкова”, “кожушкова”. Предметом нашого дослідження стала етнічна ідентифікація, соціальна свідомість та особливості культури й побуту дрібної шляхти.
Хронологічні рамки дослідження визначені періодом 1772–1914 рр., часом перебування українських земель під австрійською владою. Нижня межа – час переходу Галичини до складу Австрійської імперії після поділів Речі Посполитої (1772 р.). Дрібнашляхта краю опинилася в нових політичних реаліях, в результаті чого відбулась зміна її правого статусу. Зазначений період був вирішальним у становленні національної ідентичності українців Галичини, включаючи дрібну шляхту. Ми обмежили верхню межу дослідження 1914 р., оскільки вважаємо, що Перша світова війна започаткувала якісно новий період для національного розвитку регіону, склалися інші соціально-політичні умови, за яких загострилися національно-релігійні протиріччя між поляками та українцями. Тому, участь дрібної шляхти у Першій світовій війні потребує спеціального дослідження. З метою підсилення доказової бази при описі окремих подій ми також наводимо цитати з міжвоєнного періоду 30-х років ХХ ст.
Географічні межі роботи охоплюють східну частину Галичини, а саме українські етнічні землі, які впродовж 1772–1914 рр. перебували у складі спочатку Австрійської, а з 1867 р. – Австро-Угорської імперії, в межах адміністративної одиниці “Королівства Галичини і Лодомерії з Великим князівством Краківським, князівствами Освєнцімським і Заторським”. У Галичині виокремлюємо два географічні регіони щільного розселення дрібної шляхти – прикарпатський та подільський. До Прикарпаття відносимо географічний простір, який включає гірську та передгірську частини Галичини між долиною річки Дністер і північними схилами Українських Карпат. Тут найбільші осередки шляхти фіксуємо в Турківському, Самбірському, Стрийському, Дрогобицькому, Коломийському, Калуському, Долинському повітах. Другий, подільський регіон, географічно відповідає східним теренам Галичини, які розташовані на лівому березі Дністра і в історико-географічному відношенні належать до Західного Поділля. В адміністративному відношенні ця територія відповідала колишнім Тернопільському, Бережанському, Теребовлянському, Чортківському, Гусятинському, Бучацькому, Борщівському, Заліщицькому, Підгаєцькому, Скалатському, Збаразькому, Зборівському повітам. Тут найбільші шляхетські осередки знаходилися навколо повітових центрів Бережан, Тернополя, Чорткова, Теребовлі. Решта території Галичини, яка не увійшла до згаданих двох регіонів, характеризувалася дрібнодисперсним розселенням шляхти.
Під час підготовки видання неодноразово чули в нашу адресу зауваження: варто чітко визначитися якого все ж походження дрібна шляхта – українського чи польського. Ми вважаємо, що не слід і неможливо в етнічних процесах проводити чіткі лінії, адже це не геометричні фігури. Етнічна ідентифікація залежить від дуже багатьох чинників. Тому серед дрібної шляхти були вихідці як руського боярства та княжих слуг, польської шляхти, так і з ополяченої руської шляхти, так очевидно і українізовані шляхтичі польського походження. Ми намагалися звернути вашу увагу на те, що досить значну частку цієї великої верстви складали українці за походженням. Такі погляди не ілюструють нашу невизначеність, а показують особливості, не однобічність етноідентифікаційних процесів в шляхетському середовищі.
Маю надію, що вам читачі, буде до вподоби це видання. В нього вкладено багато клопіткої роботи. Не тільки моєї, але й мого чоловіка Романа Сливки та близьких людей. Багато слушних порад надали викладачі Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (м. Івано-Франківськ) М.Паньків, В.Комар, М.Геник, І.Монолатій, О.Жерноклеєв, співробітники Інституту народознавства НАНУ (м. Львів) Р.Кирчів та Г.Горинь, а також професор Ю.І.Терещенко (м. Київ). В пошуку та роботі з документами допомагали працівники архівів. Особлива подяка респондентам, свідкам минулої історичної епохи, які взяли участь у моїх польових дослідженнях. Складаю вдячність всім, хто в більшій чи меншій мірі приклався до цього дослідження та видання.