У Скольому в 1664 році сталася вельми неприємна пригода, котра засвідчує життя горян в 17 столітті. На наступний день після св. Трійці (тобто 9/6) у Сколім, уже тоді містечку, був ярмарок; зі всіх сторін з’їзджалися селяни і купці на возах, наповнених товаром. Раптово на гостинцю здійнялася хмара куряви і з неї виринули 40 вершників і як грім з ясного неба впали на спокійних подорожніх. Були то товариші з хоругви Сенявського і Замойського: Понятовський, Ільницький, Височанський Петро, шість Яворських і інші - всі милі сусіди з навколишніх гірських сіл. Вони стягали людей з коней, вивертали вози, грабуючи випавші з них товари, інші нишпорили по домах міщан, а хто противився, той отримав криваві рани. Чути було крики, сповнені жаху, іржання падаючих коней, брязкіт зброї і гук стрільби. Врешті, як гірська буря, пройшовши містечком вздовж і вшир , напали з криком на замок. Там на чолі команди був пан Ян Ольберхт Білецький, управитель сільського маєтку, з 5-ма тільки шляхтичами. Проте не наважилися напасники на штурм замку, а закінчилося все словесними образами Радзивілів, панів сільської волості, тут жє шляхтичів, які були на обороні, котрих дарма провоковано до потасовки. Нічого дивного, що штурмувати жовніри не мали охоти, бо вже і міська сутичка коштувала, очевидно, не одну гулю. Скоро, так само, як і мешканці Сколього, подали до уряду скаргу про поранення і затримку товаришів під час ярмарку. А при тому трапилася небавом нагода відплати тямким на зневаги верховинцям, котрою квапливо в містечку скористалися. Три роки опісля проїзджали зі Стрия через Сколе до Висоцька Вижного 3 вози Яна Петрусевича - Височанського, завантажені зерном. Тоді мешканці Сколього, серед них в більшості ті самі особи, котрі на пам’ятнім ярмарку шкоду і поранення дістали, затримали вози зі збіжжям, а коли за ними зголосився сам Височанський, тоді його вкинуто до в’язниці у замку, “де злочинців саджають”, і так довго в голоді і холоді протримано, поки за “звичаєм татарським” не витиснуто викупу. Ущерб Височанський з усім разом становив заледве кількасот злотих, що зі шкодою скільчан, котру собі на 20, до 30 тисяч злотих підрахували, у порівняння йти не могло, але і так ціла пригода противника достатньо мусила дати їм задоволення. Скоро власне після того самого року (1667) щасливо сталося певне примирення обох сторін у присутності суду.

Треба однак, знову зробити застереження, що перелік наш як не є повним, так не є і закінченим. Ще в 1689р. зазнають тухольці кривди від Білинських, а навзаєм 1704р. б’ють знову одного з Височанських, але пригоди ті уже менших розмірів, котрі протягом ХVIII століття майже зовсім припинилися.

_____________________

Pape Fryderik. Skołe I Ticholzczyzna. Lwów 1891.