СМУТОК ІГОР

ДРІБНОШЛЯХЕТСЬКІ РОДИ СТИЙЩИНИ В XVIст.// Стрийщина крізь призму століть. – Стрий, 2004. – С. 34-41.

В період існування давньої Речі Посполитої – з XVI докінця XVIII ст. Стрийщина входила до складу Перемишльської землі й була східною окраїною цього територіального утворення¹. За структурою землеволодіння та соціальною стратифікацією населення вона суттєво не відрізнялася від решти частин Перемишльської землі (Самбірщини та Дрогобичинни) та сусідніх – Львівьскої та Галицької. Тут в однаковій мірі були представлені, церковне, королівське, приватношляхетське землеволодіння. А з поміж власників останнього зутрічаємо як значні магнатські та панські роди польського та руського (українського) походження (Острозькі-Заславські, Стадніцькі тощо), так і вихідців з місцевих дрібношляхетських родин. Присутність останніх була специфічною рисою регіону (її зрештою можна віднайти на сусідніх територіях, що складалися з гірської частини Карпатського підгір’я та низовин Дністра), котра заслуговує на детальний розгляд.

Формування дрібношляхетського стану на Стрийщині розпочався в кінці XIV ст., коли територія колишнього Галицького-Волинського князівства, зокрема Галичина, остаточно була приєднана до Польського королівства, й тривав до початку XVI ст.. Саме на цей період припадають відомості про перших представників того чи іншого місцевого роду:

• 1427 роком датується перша згадка про трьох представників родини Любенецьких – власників Любенців, що на Сколівщині на передгір’ї Карпат. Пізніше на початку XVI ст. Любенецькі володіли також частками в Розгірцях, розміщених південніше Любенців в напрямку до Нижного Синевиднього. Як вважав Л.Виростек, ця родина була відгалуженням чисельного роду Тустановських, володіння яких були розкинуті на території Самбірського, Дрогобицького та Стрийського повітів.

• Інша галуза Тустановських – Клодницькі – регулярно зустрічаються в перемишльських земських та гродських актах, починаючи з 80-х років XV ст. Вони були власниками таких сіл як Довголука, Воля Довголуцька, Клодниця та Монастирець, компактно розміщених біля витоків річки Клодниці, неподалік Уличного – з одного боку та річки Стрий – іншого. Показово, що в межовому спорі з Чернейовськими в 1469 р. тоді ще Тустановські подали у якості доказу своїх прав привілей короля Володислава Опольського на заснування Клодниці та навколишніх сіл. Таким чином, родове гніздо Клодницьких виникло задовго до виокремлення самого роду від Тустановських.

• На правому березі Стрия, навпроти володінь Клодницьких та Любенецьких розмістилося село Семигинів, родове гніздо Семигинівських. Першим представником роду був Іван Голубей, що згадується в документах з 1460- років.

• Далі на схід простяглися володіння родини Братковських. Їхнє родове гніздо – Братковичі розмістилося на р. Стрий південніше однойменного міста. Окрім того у власності представників родини перебували такі населенні пункти як Лукавиця, Нанів, Бережниця, частина Добрівлян та Розгірців. Перша згадка про Братковських припадає на 1427 р. (згадується якийсь Прокоп з Бандрова), натомість бульш регулярні відомості про представників родини з’являються щойно в 1450-х роках².

Окремо слід згадати про чисельну родову спільноту Крушельницьких Корчинських, Підгородецьких та Скольських, володіння яких розмістилися в гірській частині Стрийського староства.

• В 1395 р. Владислав Ягайло надав якимось Івашкові та Дем’янові Крушельницю. Останні вважаються протопластами родини Крушельницьких. До кінця XV ст. інфомація про цей рід

• надзвичайно скупа й лишень з 1490-х років відомості про Крушельницьких набирають регулярного характеру.

• В 1427 р. на з’їзді шляхти Руського воєводства були присутніми Степан з Корчина та Ходор (Тодор) з Підгородець. Хоча генеалогічний звязок цих осіб з представниками наступних поколоінь Корчинських та Підгородецьких відсутній, як вважається саме вони є першими документально згаданими нащадками цих двох родів.

• Нарешті перелік завершує родина Скольських, чиї володіння знаходилися най дальше від м. Стрия серед Карпатських гір й були надані Владиславом Ягайлом в 1397 р. Микові та Іванков Волохам³.

Окрім однойменних поселень, у власності Крушельницьких, Корчинських, Підгородецьких та Скольських перебували також села Гребенів, Коростів, Тухля, Головецьке. В кожному з них вони мали свої частки. Ці населенні пункти також знаходилися у верхів’ї р. Опору.

Вказані шляхетські роди Стрийщини мали багато спільного, що вирізняло їх з поміж решти шляхетського загалу. Насамперед слід, зазначити, що всі вони використовували герб "Сас" рання історія цих родів тісно пов’язана з так званою "вольською колонізацією" Карпат. Виростек Л. навіть припустив, що вони беруть свій початок від вихідців з Марамарошу, які перебували між собою в родинних звязках. Наскільке це припущення сміливе, настільки воно залишається дискусійним. Однак треба зауважити, що в локаційних привілеях на той чи інший населений пункт, що згодом став родовим гніздом однойменної шляхти, поряд з іменами отримувачів привілею траплялося вживання прізвищевої назви "Волох", "Волошин".

Практично всі представники цих родин творили родовий шляхетський загал й не зуміли досягнути значних успіхів та посісти вагоме місце серед решти перемишльської шляхти. За винятком окремих осіб, наприклад, Івашко Братковський, що виконував обов’язки гродського судді в Стрию (1465 р.), решта не посідали жодних гродських та земських урядів в Стрийському повіті зокрема й Перемишльській землі загалом.

Сфера родинних та майнових контактів цих родин була доволі вузькою та локальною. Власність роду обмежувалася одним або кількома селами, найчастіше частками в двох-чотирьох-шістьох селах, розміщених неподалік одне від одного. Виняток складали мабуть лише Любенецькі, які, наприклад, згідно даних поборового реєстру Перемишльської землі 1508 р. мали свої наділи не тільки на Стрийщині, але й в Радиловичах, Угерцях, Трускавці в Самбірському та Дрогобицькому повітах⁴.

Шлюби укладалися з представниками родин аналогічного статусу. До початку XVI ст. серед шлюбних партнерів Крушельницьких, Братковських, Семігиновських зустрічаються вихідці з сусідніх повітів Перемишльскої землі, з Жидачівського повіту Львівської землі тощо, насамперед це Тустановські, Височанські-Комарницькі, Ільницькі-Турецькі-Яворські, Винницькі, Ступницькі.

Однак вже на першу половину XVI ст. географія шлюбів звужується. Частішають одруження між представниками одного роду, якщо його чисельність складала більше двох трьох десятків представників в третьому або четвертому поколінні. Різко зростає частка шлюбів між односельцями. Зберігається тенденція, за якої одруження з представниками більш заможніх родів скоріше є винятком з правила.

В XVI-XVII ст. доля дрібношляхетських родів склалася порізному. Візьмем для прикладу Семигинівських.

Іван Голубей – власник Семигинова (1460-1490-ті роки) – залишив по собі трьох синів та дочку. Його невістками були Федька Ільницька, одружена з старшим сином Міклашем, та Олюхна з Тустанович, одружена з другим сином Яцьком. Обидві – Самбірського повіту. Натомість дочку Іван Семигинівський видав за Олександра Урозького (Уруського) (1531 р.), що також був з Самбірського повіту. До середини XVI ст. чисельність родини зростала. В кінці 1540-1560-х років Семигинівські були представлені близько двома десятками представників чоловічої статі. Всі вони володіли своїми наділами в Семигинові. Впродовж XVI-XVII ст. жоден з членів родини не досяг помітного суспільного становища серед перемишльської шляхти. Вони продовжували залишатися в статусі рядових шляхтичів, які навіть не брали участі в посполитому рушенні. Їх не має в списках шляхти, що збиралася на заклик короля прийняти участь у військових експедиціях кінця XVI- XVII ст. до 1660-х років ще натрапляємо на окремі згадки про Семигинівських в поборових реєстрах серед власників Семигинова. Пізніше відомості про рід зникають. Серед шляхти, що довела своє шляхетське походження перед австрійською владою наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Семигинівські не згадуються⁵.

Подібна доля спіткала й Скольських (Скільських, Скульських). Ще в 1620-х роках натрапляємо на представників цієї родини в актах перемишльського городу. В 1651 році "AlexanderSienStefan Skulscy", були на пописі посполитого рушення шляхти львівської землі, Жидачівського повіту. Однак, як у випадку з Семигинівськими, рід вигас до кінця XVIII ст. й в Почті галицької та буковинської шляхти не згадуються.(Автор проекту не згідний з Ігором Смутком. Семигинівські рівнож, як і Скульські нині діючі роди. Вочевидь не мали коштів на підтвердження шляхетства – Скульські – Скольські – Скільські багаточисельно мешкають в м.Сколе та Сколівському районі)

На відміну від Семигинівських або Скольських, історія інших дрібношляхетських родів Стрийщини була інакшою. В більшості випадків для них характерне стабільний демографічний ріст. Наприклад, Підгородецькі та Корчинські вже на початок XVI ст. були представлені кількома десятками осіб чоловічої статі. Впродовж XVI ст. та наступного століття ця тенденція зберігається. В реєстрі шляхти Перемишльської землі, що з’явилася на посполите рушення біля Медики в вересні 1648 р. натрапляємо на 4 Братковських, 11 Підгородецьких, 16 Корчинських, 19 Крушельницьких. Для порівняння, в тому ж реєстрі зафіксовано імена 13 Ільницьких, хоча добре відомо, що на 1640-50-ті роки лише в Ільнику, Турці, Лосинці, Радичі, Маткові, Висоцьку, Комарниках, Гусному, Ясьонці – усі села на Самбірщині – проживало до сотні представників родини Ільницьких. Таким чином, можна припустити, що кількість чи то Підгородецьких, чи то Крушельницьких і Корчинських на середині XVII ст. складала в середньому більше сотні осіб чоловічої статі⁶.

Звичайно, що перебування в родових маєтках, які нараховували 1-два села, створювало чимало труднощів длятакої кількості шляхти. Частина з них змушена залишати Стрийщину та шукати кращої долі.

В XVII – XVIII ст. представників родини Крушельницьких, Корчинських, Підгородецьких можна зустріти у військових загонах в якості товаришів, ротмістрів гусарської роти того чи іншого магната. Так звана "палістра", тобто адвокати, преніпотенти, тощо, що обсіли гродські суди та вищі судові інстанції Речі Посполитої стали чудовим підгрунттям для окремих осіб з родини Корчинських, Крушельницьких для створення кар’єри в судовій сфері.

Свідченням успішної реалізації своїх амбітних планів може бути той факт, що деякі представники цих родів зуміли посісти нижчі земські та гродські уряди. Так, наприклад, Криштоф Крушельницький в 1648 році займав посаду володимирського писаря,

Таким чином, дрібношляхетський елемент був складовою частиною соціальної структури населення Перемишльської землі й вивчення історії цього регіону, зокрема, й Стрийщини не можливе без детального з’ясування історії майнових, родинних відносин, присутності в суспільно-політичному та культурно-релігійному житті регіону цієї соціальної групи.