Євген Чернецький

Рід Витвицьких (Wіtwісkі) є дуже розгалуженим. Один лише перелік їх придомків - Васькович, Пілик, Плитка, Сечка, Турила, Васькевич, Василькович, Ментешевич, Мирович, Лаврович, Лейбинець, Кощинець. Коцкович, Гармаґа, Флока (Фльока)¹ - свідчить про наявність щонай­менше 15 потужних гілок, які дали силу лініям.

Походять Витвицькі з родового гнізда Витвиця на Русі (Галичині) й на­лежать до герба Сас.² Це стосується й інших родів, яких є 271³і котрі роз­селилися «від Буковини аж до Попраду».⁴

Історія Сасів досі лишається таємницею, оповитою кількома перека­зами. Ці перекази подають Ян Длуґош у «Клейнодах» та Бартош Папроцький у «Неrbу rусеrstwa роlsкіеgо» (1584).

Длуґош у «Клейнодах» наводить таку версію історії Сасів. Рід Сасів (Dragоw а1іаsSassow) прийшов на Русь з Волощини за часів руських кня­зів (Володимирковичів чи Романовичів?). їх очолював Стефан Венгрин, син марамуреського воєводи Саса. 1367 року Стефан отримав від короля Казіміра кілька сіл у Сяноцькій землі, у тому числі й Риботичі. які стали першим гніздом Сасів. Гербом їх був знаний пізніше герб Сас. Він слугу­вав волохам, які прибули зі Стефаном Сасовичем. Відзнакою цієї етніч­ної групи була хоругва першого Саса на Русі Стефана з Риботич.⁵

Папроцький у «Гербах» стверджує, що близько 1236 року на службу до руського князя Данила прибув з Угрів комеш Нuуd із власним загоном. На його хоругві зображувався знаний пізніше герб Сас. За наказом Дани­ла Нuуd ходив на Мазовію, яку порядком спустошив. Згодом Нuуd отри­мав від князя Данила різні маєтки та одружився з його дочкою. Подруж­жя мало сина Данила, від якого походять і Даниловичі (Дангеловичі) на Русі. Найбільше гнізд нащадки роду Нuуd-а заклали в Сяноцькій землі.⁶

Навколо історії Сасів уже протягом століття триває дискусія. Л. Виростек (1932 р.) без сумніву вважає Сасів волохами й з довірою ставиться до пропонованого Длуґошем та Папроцьким часу їх появи на Русі. Т. Сулімірський (1974 р.) вважає Сасів волохами та автохтонами Русі, що походять з фракійських племен гальштатського періоду (ХІІ-VІ ст. до н. є.). М. Бандрівський (1994 р.) погоджується з гіпотезою щодо автохтонности Сасів на Русі, але вважає відкритим питання щодо їх етнічного походження.⁷

Очевидно, поява родових гнізд Сасів та згадки про протопластів родів герба Сас репрезентують досить-таки тривалий процес їх поступового розселення. Одне лише звернення до історії кількох родів уже свідчить про зовсім не одномоментне осадження Сасів на теренах Галичини.

Серед Сасів, коріння яких виводять ще з часів Галицько-Волинської держави, варто назвати Негребецьких. Є. С. Дунін - Борковський фіксує їх у Брацлавському воєводстві на початку XVII ст.⁸ та зазначає, що вони користуються гербом Сас.⁹ Михайло Грушевський та Ігор Мицько, спираючись на документальні матеріяли, показують, що родовим гніздом Негребець­ких є село Негребка під Перемишлем. Ще й наприкінці XV ст. в Негребці мешкали виключно замкові слуги, яких у латиномовних документах нази­вали «королівськими конюхами». Отже, і перша згадка про це село, що да­тується 1363 роком, уже мусить фіксувати родинне гніздо Негребецьких. Як зазначає Ігор Мицько, «бояри з Негребки служили кінно Перемиському замкові, їздячи з листами одним конем». Він же вважає, що «ці бояри об­слуговували вже князя Льва Даниловича (помер на поч. 1302 р.), який саме в Перемишлі мав свою столицю», підкреслюючи, що «у давнину княжі ко­нюхи були досить впливовими особами». Підставою для останнього твер­дження є кодекс давньоруського права «Руська Правда» (ХІ-ХІІ ст.). Доку­ментальні свідчення про надання Негребки протопластові Негребецьких наразі лишаються невідомими, а належність цього роду до Сасів фіксується досить-таки пізно, що дало підстави Ігореві Мицьку зайняти обережну по­зицію: «Зараз важко сказати, коли і за яких обставин вони отримали цей герб. Відомо принаймні, що дружина згаданого Занька (згадується протя­гом 1450-1475 рр. - Є. Ч.) походила з роду Гошівських герба Сас».¹⁰

Даниловичі - один з найбільш знаних родів-репрезентантів Сасів, - за відомостями Л. Виростека, походять від Данила Даждьбоговича. Перша згадка про нього на Галичині датується XIV ст.¹¹

Про ще один рід - Білинських - існує думка, що він «бере свій початок з XIII століття, за часів Данила Галицького від Драго-Саксів».¹² Згодом цей рід став дуже розгалуженим, з численними придомками. У 1782 році 206 Білинських доводять своє шляхетське походження в Руському воє­водстві Речі Посполитої, а скільки їх мешкало на той час в інших воєвод­ствах? Є відомими Білинські трьох гербів. Родовим гніздом Сасів-Білинських визнається с. Білина Самбірського повіту. Зиновія Служинська і Ко­стянтин Білинський, припускаючи, що «першим місцем поселення і роз­ширення роду було Прикарпаття», відносять життя їх протопласти до «часів князя Данила Галицького або Лева». Серед названих ними придомків Білинських, що цікаво, є Тарасович.¹³ Про Юноша - Білинських ма­ємо відомості з «Rоdzіnу» С. Уруського. Перша подана згадка стосується часів короля Александра Ягелончика, який 1505 року видав привілей Федьку Білинському на три осади в його родовому селі Білинки в Русь­кому воєводстві.¹⁴ Таким чином, родовим гніздом Юноша - Білинських є с. Білинки. Є.-С. Дунін - Борковський подає відомості про Лодзів - Білинських, які фіксуються в 1782 році у Руському воєводстві. Дуже цінною є згадка про їх придомок - Тарас. Серед придомків Сасів-Білинських та­кож подається й придомок Тарасович.¹⁵ Усі ці роди – Саси-, Юноші- та Лодзі-Білинські - напевно походять від одного протопласти, який осів у селах Білин і Білинки аж за часів короля Ягайла. Це твердження ми зробили, спираючись на копію привілею, подану до Київського дворянсько­го депутатського зібрання на початку XIX ст. Тарасами-Білинськими г. Сас, мешканцями Липовецького повіту. Пізніше цей привілей був пода­ний до дворянської родовідної книги в скороченому описі:

Привилегия данная 1432г. генваря 18 дня королем польским Владиславом Ягеллою дворянину Йвану Тарасу и его наследникам на пожалованные ему за военные услуги имение прозываемое Билин и Билинки со всеми к оным принадлежностямп. Полями, Лугами, Лесами и прочим, которая того же года, месяца и числа в Пржемысльском городском суде явлена и из оного в Выписи выдана. (Привілей даний 1432 р. січня 18 дня королем польським Влади­славом Ягеллою дворянинові Іванові Тарасу та його спадкоємцям на подаро­вані йому за військові заслуги маєток названий Білин і Білинки з усім до ньо­го належним. Полями, Луками, Лісами та ін.. що того ж року, місяця й числа в Пржемисльському міському суді поданий і з нього у Виписці виданий).¹⁶

Як виходить з цього привілею, шляхтич Іван Тарас є протопластою: Білинських герба Сас із Білина та Білинки: Білинських герба Юноша, бо родовим гніздом останніх є Білинка; Білинських герба Лодзя, бо їх придомком є Тарас. Цікаво також, що Саси-Білинські мали не тільки придомок Тарасович, але й Тарас. Та разом з цим бачимо, що рід Білинських за­початкований набагато пізніше часу вигасання роду короля Данила.

Гіпотеза щодо автохтонности Сасів, на нашу думку, є досить вразли­вою. Протопласти певної частини Сасів фіксуються вже в ХІV-ХV ст. Отже, в цей період ще тривав процес розселення родів цього герба на те­ренах Руського воєводства. Отже. Саси в часи згасання Романовичів ще не зайняли тієї території, яка вкрилася їх гніздами та усталилася в часи Ягеллонів. Завершення процесу розселення Сасів на теренах Руського воєводства репрезентоване початком розповсюдження Сасів на терени Подільського, Волинського, Брацлавського та Київського воєводств. Коли б Саси були автохтонами Галичини, то процес формування гнізд мав би закінчитися значно раніше, ще в родо-племінні часи. Певно, осно­ва переказів про Сасів як про загін воїнів є правдоподібною. Не можна сказати, що такий шлях появи численних родів одного герба є винятком. Прикладом можуть слугувати роди герба Любич. Можемо також припу­стити, що збільшення чисельности родів герба Сас відбувалося двома шляхами: через розгалуження родів, започаткованих воїнами часів кня­зів Романовичів, і через пізніше кооптування до Сасів інших родів. Якщо протопласти Сасів дійсно є волохами, то таке кооптування інших родів до герба Сас цілком могло відбуватися за рахунок переселенців з Молдо­ви та Волощини за часів Владислава Ягайла та його нащадків. Ян Тенговський фіксує як родинний зв'язок самого Ягайла через князів Гольшанських з молдавськими та волоськими воєводами, так і аналогічні шлюби між іншими Гедиміновичами другої та третьої генерації.¹⁷

Витвицькі гербу Сас досить густо вкрили своїми дворками терени Ки­ївщини. Вони прибували сюди поодинці, однією чи кількома родинами протягом XVIII - початку XIX ст. й осіли на теренах пізніших Богуславського, Звенигородського, Липовецького, Махновського, Таращанського, Уманського, Черкаського та Чигиринського повітів Київської губер­нії. Як бачимо, Витвицькі осіли саме на півдні Київщини, що, очевидно, свідчить про їх переселення сюди переважно з Поділля. Тож давайте коротко оглянемо осідки Витвицьких по повітах. Перед цим мусимо зауважити, що, напевно, нами виявлено лише частину цих осідків, крім того, географічна мобільність шляхти не дає певности щодо мешкання родин на одному місці протягом тривалого часу. Цей фактор, можливо, приму­сить майбутніх дослідників історії Витвицьких на Київщині скоректува­ти подані нижче відомості. Всі пропоновані згадки належать до кінця XVIII - першої половини XIX ст.

У Богуславському повіті була відомою родина Александра Витвицького, сина Антонія. Він мешкав у м. Богуславі (колишня королівщина, яка тоді вже належала графам Браницьким г. Корчак) і під час легітима­ції заявив про свою належність до герба Сас.¹⁸ Витвицькі герба Сас і придомка Пелик (Ріеlіk) мешкали в с. Янівка (також належало Корчакам-Браницьким)¹⁹

На теренах Звенигородського повіту мешкала родина Витвицьких герба Сас, яку репрезентував Фелікс, син Александра.²⁰ Тут мешкала й родина Сасів-Витвицьких, яку репрезентував Миколай Витвицький. Ця ж лінія мала відгалуження й в Уманському повіті.²¹

У Липовецькому повіті в с. Уланівка (належало князям Сангушкам г. Погоня Литовська, потім графам Плятерам герба власного) мешкала родина Марціна Витвицького, сина Яна, який під час легітимації заманіфестував свою належність до герба Сас.²² У цьому повіті проживала родина Фльоків-Витвицьких герба Сас. Інші родини з цієї ж лінії мешкали також у Махновському, Сквирському та Таращанському повітах.²³ Інша родина Фльоків-Витвицьких герба Сас мешкала в с. Княжа Криниця (на­лежала графам Красицьким г. Рогаля). На легітимацію вони подали зоб­раження герба Сас.²⁴

На теренах Махновського повіту в с. Великі Чернятинці (належало Генрихові Петровському, синові Оттона) мешкала родина Витвицьких герба Порай. Відомий її репрезентант - Теодор, син Міхала.²⁵ У цьому ж повіті мешкали й Саси-Витвицькі.²⁶ Тут була відомою й родина Фльоків-Витвицьких герба Сас. Інші родини з цієї лінії мешкали також у Липо­вецькому, Сквирському та Таращанському повітах.²⁷ У Махновському повіті мешкала родина Витвицьких, яка на легітимацію подала зобра­ження герба Сас. До цієї ж лінії належала й одна родина з Таращанського повіту.²⁸ Тут мешкала ще одна родина Витвицьких, яка також подала на легітимацію зображення герба Сас. Одна родина з цієї ж лінії мешка­ла в Чигиринському повіті.²⁹

У Сквирському повіті мешкала родина Фльоків-Витвицьких герба Сас. Інші родини з цієї лінії проживали також у Липовецькому Махновському та Таращанському повітах.³⁰

Чимало дворків Витвицьких було на теренах Таращанського повіту. Родини з однієї лінії на початку XIX ст. мешкали в сс. Довгалівка (нале­жало князям Вишневецьким г. Корибут, потім графам Жевуським г. Кживда). Збаражівка (належало Туркулам г. Остоя з відміною), м. П'ятигори (належало графам Островським г. Равич, потім Рогозинським г. Абданк), с. Юрківка (належало графам Браницьким г. Корчак). Усі вони під час легітимації заявили про свою належність до герба Сас.³¹ Інша ро­дина Сасів-Витвицьких мешкала в с. Ставишівка (належало Млодецьким г. Пулкозиць). Її репрезентували Ян і Пьотр, сини Александра.³² У м. Кошовате (також належало Пулкозиць-Млодецьким) мешкала родина Витвицьких, яка не зазначила свого герба.³³ У с. Галайки (належало гра­фам Островським г. Равич, потім Руліковським г. Кораб) мешкали роди­ни Лукаша й Томаша Витвицьких герба Сас, синів Александра.³⁴ Шимон Витвицький, син Антонія, мешкав у с. Житники (належало графам Ледуховським г. Шалава, потім Марковським. Ястремським, Гуляницьким). Відомо, що він народився в 1750 році та належав до герба Сас. На легіти­мацію він подав зображення цього герба.³⁵ Представники цілої лінії Фльоків-Витвицьких герба Сас мешкали в м. Тетіїв (ним володіли князі Сангушки г. Погоня Литовська, потім графи Ледуховські г. Шалава, гра­фи Островські г. Равич. Машкевичі й Даровські) та с. Бурківці (ним во­лоділи князі Сангушки г. Погоня Литовська, потім Дроздовські, Квасневські, Туркули г. Остоя з відміною, Свейковські). Родини з цієї лінії мешкали також у Липовецькому, Махновському та Сквирському пові­тах.³⁶ У Таращанському повіті мешкала й родина Витвицьких, яка на ле­гітимацію подала зображення герба Сас. До цієї ж лінії належала й одна родина з Махновського повіту.³⁷ У Таращанському повіті були відомими ще дві родини Витвицьких, які не зазначили свого герба.³⁸

На теренах Уманського повіту мешкала родина Сасів-Витвицьких, яку репрезентував Миколай Витвицький. Ця ж лінія мала відгалуження й у Звенигородському повіті.³⁹

У Черкаському повіті мешкала родина Витвицьких, що переїхала ту­ди з Поділля. Свого герба вони не зазначили.⁴⁰

На теренах Чигиринського повіту мешкала родина Витвицьких, яка на легітимацію подала зображення герба Сас.⁴¹ Тут мешкала ще одна ро­дина Витвицьких, яка також подала на легітимацію зображення герба Сас. Одна родина з цієї ж лінії мешкала в Махновському повіті.⁴²

З численних родин Витвицьких герба Сас, які репрезентують на Київщині різні придомки, гілки та лінії цього розгалуженого роду, ми зосередили увагу на лінії, що мала своє гніздо на Волині. Це видно з того факту, що легітимації родин цієї лінії відбулися 26 листопада 1802 року і 19 жовт­ня 1832 року у Волинському дворянському депутатському зібранні,⁴³ хоча вже друге покоління цих родин мешкало на Поділлі. Отже, вони мали до­водити свої права на дворянство на Волині через те, що звідти походили, там лишилося їхнє гніздо й там мешкала більшість їхніх братів.

Започаткував цю лінію не відомий нам на ім'я Витвицький, який жив наприкінці XVII - на початку XVIII ст. З його дітей знаними є троє синів - Ян, Стефан та Константи.

Ян Витвицький народився на початку XVIII ст. й помер 1764 року. Усі його діти були охрещені в Кумановецькому костьолі, а сам він - біля цього храму похований.⁴⁴ Виходячи з того, що інформація про хрещення дітей Яна Витвицького вносилась до актових книг Вінницького грода, можемо припустити, що йдеться про Куманів чи Куманівці на Поділлі. У 1972 році на всій території України існувало одне село Куманів Городоцького райо­ну Хмельницької области та сс. Куманівка Козятинського району і Кума­нівці Хмільницького району Вінницької области.⁴⁵ Отже, всі ці села знахо­дяться на Поділлі. На 1901 рік у Подільській губернії зафіксовано сс. Ку­манів Проскурівського повіту та Куманівці Літинського повіту.⁴⁶ Напевно, Кумановецький костьол мав розташовуватися в Куманівцях, і можливо, що йдеться саме про с. Куманівці під Хмільником. Заснували Куманівці Кумановські, які отримали там землю в 1539 році від короля Жиґмунта І на ленному праві з обов'язком відбувати військову службу при Хмільниць­кому замку.До їхніх володінь це село належало й у 1901 році. На цей рік майже половину мешканців села складала шляхта римо-католицького об­ряду. Костьол у Куманівцях був закладений лише 1802 року й на 1901 рік мав понад 5 тисяч парафіян. У XVIII ст. в Куманівцях діяла греко-католицька церква Св. Луки. Про те, що до неї ходили й місцеві римо-католики, свідчить той факт, що там була ікона Св. Миколая, яку і православні, і римо-католики вважали благодатною (вона згадується в 1806 р.).⁴⁷ Мож­ливо, саме до цього села переїхала з Волині й мешкала впродовж 1730-1760 рр. родина Яна Витвицького. З його дітей нам відомі Францишек (хрещ. 1739 р.). Анджей (хрещ. 1742 р.) та Павло (хрещ. 1757 р.). Свідченням того, що вони були синами Яна Витвицького, є метрики про їх хрещення.⁴⁸

Уже після смерти Яна Витвицького родина переїхала до с. Татариновці. де 1771 року охрестили Юзефа Витвицького, сина Францишка, онука Яна.⁴⁹ Серед численних топонімів з коренем «татари» на Поділлі у двох селах були церкви - це с. Татариськи Могилівського повіту й село з та­кою ж назвою на річці Студениці в Ушицькому повіті. Думаємо, що йдеться саме про останнє, бо в 1780-х рр. фіксується його піднесення. 1785 року Кароліна Годзька, дочка колишнього власника Татариськів Бернарда Годзького, отримала від короля Станислава-Авґуста привілей на містечко та укріплення для Татариськів, отже кількість мешканців цього села перед 1785 роком мала зростати через розвиток торгівлі чи пільги для новопоселенців.⁵⁰

Наприкінці XVIII ст. родини, які започаткували сини Яна, Стефана та Константего Витвицьких, переїздять спочатку на терени Липовецького повіту, а згодом починають поступово переїздити до Таращанського по­віту й тут розселюються по багатьох селах та містечках.

На 1802 рік маємо таку картину розселення Витвицьких. Неодружені сини Францишка Витвицького Юзеф (31 р.) і Константи (19 р.) мешкали в с. Бурківці Таращанського повіту. Енджей Витвицький (60 р.), син Яна, здружиною Вікторією з Свециводів (zSwieciwodow) (35 р.) і сином Якубом (27 р.) мешкали в с. Животовець. Його ж молодший син Матеуш (15 р.) проживав у с. Богданівка. Павло Витвицький (46 р.), син Яна, з дружи­ною Малгожатою з Жеповських і дочкою Малгожатою (12 р.) мешкав у м. Тетієві на чинші. Нащадки брата Яна-Стефана Витвицького-син Ян (50 р.) з дружиною з Волщанських і синами Гжегожем (12 р.) та Ісааком (10 р.) наприкінці XVIII ст. фіксуються в с. Олександрівка Таращанського повіту, а в 1802 році також мешкають на чинші в м. Тетієві.

Нарешті, син третього брата - Константего - Антоні Витвицький (70 р.) з дружи­ною Малгожатою з Савицьких (50 р.) і дітьми Яном (38 р.), Марціном (36 р.), Якубом (20 р.), Малгожатою (18 р.) і Гжегожем (17 р.) проживав у с. Дзюринці Липовецького повіту. Всі вони 1802 року подали до Київського дворянського депутатського зібрання клопотання щодо визнання їх дво­рянами, де зазначили, що належать до герба Сас. Цікаво, що всі назвали­ся в цьому клопотанні мешканцями Липовецького повіту.⁵¹ Тому може бути два пояснення, які, вірогідно, доповнюють одне одне. Саме в Липовецькому повіті ще мешкали на той момент нащадки Константего Витвицького, можливо, старшого з братів. Крім того, виїзд Витвицьких, оче­видно, стався саме з Липовецького повіту, незадовго перед цим.

Якщо ми оглянемо належність населених пунктів, де знайшли собі помешкання Витвицькі станом на 1802 рік,⁵² то помітимо, що виразна тенденція відсутня. Очевидно, вибір помешкання залежав від наявності віль­ної чиншової садиби та економічного й естетичного враження.

Населений пункт Повіт Власник

Богданівка Таращанський ?

Бурківці Таращанський Туркули

Дзюринці Липовецький Потоцькі. графи

Животовець Таращанський Вислоцькі

Олександрівка Таращанський Закревські

Тетіїв Таращанський Машкевичі

Історія родин цієї гілки є відмінною в окремих моментах, але має ба­гато спільних рис.

Старша родина, яку започаткував Ян Витвицький, часто пересувалася з місця на місце, але ці переїзди відбувались в околицях містечка Тетієва. Ми вже бачили, що 1802 року вона мешкала в с. Бурковці, яке належало Туркулам. У 1843 році перебралася в сусіднє с. Збаражівка, яке також на­лежало Туркулам. На той момент родину репрезентували молодший онук Яна Костянтин, син Францишка, його племінники, сини Юзефа, та з ни­ми мешкав ще двоюрідний брат Яків, син Павла.⁵³ Фрагмент генеалогіч­ного дерева, який показує родинні зв'язки старших нащадків Яна Витвицького, виглядає так.

З цієї родини найбільше знаємо про Францишка (Франка), сина Юзефа (Осина) та його нащадків. Францишек Витвицький на якийсь час пе­реїхав до містечка Тетієва й уже як тетіївський мешканець одружився з Меланією, дочкою мешканця с. Черепина дворянина Мартина Дубинецького. Вінчання відбулося 11 лютого 1845 року в церкві Різдва Пре­святої Богородиці с. Черепина.⁵⁴ Село Черепин знаходиться також непо­далік Тетієва й належало тоді Єзерським, а в середині століття - князям Сангушкам.⁵⁵ У Черепині Францишек, чи, як його тут звали, Франк Вит­вицький, започаткував велику родину. Черепинські Витвицькі мешкали тут протягом півстоліття. Від цього моменту їх доля пов'язується з цук­роварнями. Уже в середині XIX ст. в самому Черепині будується цукро­варня. З родинних переказів знаємо, що Яків Витвицький, син Франциш­ка, працював на Денгофівській цукроварні, яка розташовувалась між Тетієвом і П'ятигорами, куди щодня ходив пішки - а це аж за два села! Піз­ніше, вже на початку XX ст., він переїздить з родиною до с. Скоморохи Івахнівської парафії Липовецького повіту. Цікаво, що в Івахнах тоді вже теж працювала цукроварня, і цей переїзд треба пов'язувати з професій­ними інтересами Якова Витвицького.

З родини Францишка (Франка) Витвицького нам відомі дев'ятеро ді­тей, з них троє синів. Старший Назарій та молодший Яків заложили свої родини. Цікаво, що одну з дочок - Олександру - Яків Франкович видав за Андрія Михалевського, сина Євстафія. Останній належав до олександрівської гілки Михалевських герба Корчак, які мали там ціле гніздо. Таїнство їх вінчання відбулося 14 жовтня 1918 року у церкві Св. Димитрія с. Шуляк.⁵⁶ В Олександрівні мешкала наприкінці XVIII ст. родина Яна Витвицького, сина Стефана, одного з трьох братів. Здається, цей Ян був одружений з Михалевською - як зафіксовано в метричних книгах, ті дві родини часто родичалися.

У соціяльному відношенні статус Витвицьких протягом XIX ст. погіршувався, на що вплинула деклясація шляхти 1830-1840 рр. Як ми вже зазначали, представники досліджуваної лінії Витвицьких з успіхом доводи­ли свої дворянські права в складі цілої гілки у Волинському дворянсько­му депутатському зібранні. Це відбувалося двічі - у 1802 та 1832 рр. Тоді їх внесли до шостої частини (давнє дворянство) Родовідної книги. Проте в 1843 році Витвицьких включили до списку дворян II розряду і їх справа тоді не була затверджена Герольдією.⁵⁷ Хоча ми й не маємо точної дати, коли Герольдія остаточно визнала їх докази дворянського походження такими, котрі не відповідають вимогам чинного законодавства щодо дво­рянства, проте вже сам факт, що Витвицькі в 1850-1870-ті роки писалися однодвірцями, засвідчує їх деклясацію.

З кінця 1870-х років, після скасу­вання кріпацтва, а потім і статусу однодвірців, Витвицькі писалися селя­нами. Саме з цим статусом вони й зустріли потрясіння XX ст. Можливо, ці прикрі події ХІХ-го врятували комусь з них життя в XX ст. Найдовше дворянами писалися представники тетіївської родини, яку започаткував Ян Витвицький, син Стефана. Ще в 1860 році вони фіксуються в доку­ментах як дворяни II розряду, проте вже в 1868 році пишуться однодвір­цями. Так, онук Яна - Григорій Ісааків-Витвицький, однодвірець, мешка­нець м-ка Тетієва, член Тетіївського однодвірчого товариства - записав­ся разом з родиною до селянського товариства с. Снігурівки Тетіївської волости. З цього приводу Снігурівський сільський схід постановив спеціяльний «общєствєнний приґовор» від 10.12.1868 року.⁵⁸

* * * 

Історія лише кількох родин однієї з численних ліній, гілок та придомків роду Витвицьких герба Сас репрезентує мобільне, наповнене повсяк­часним пошуком кращої долі буття шляхти на теренах правобережних губерній Російської імперії. Вже у XVIII ст. шляхта втратила ті соціяльні функції, які обумовлювали її суспільну необхідність і користь іще навіть у переламному XVII ст. Напередодні останніх розподілів Речі Посполи­тої шляхта вже була частково деклясована під тиском суто економічних чинників, які примушували окремі родини вливатися до селянства зара­ди виживання. Економічна деклясація -доволі масове явище, тож у 1795-1802 рр., коли на приєднаних територіях розпочався процес інкорпорації шляхти до російського дворянства, вже помітна частина шляхти була за­писана до селянства й це аж ніяк не можна закинути полоножерству Ро­сійської імперії. Фактично, невтілення реформ, зірваних Торговицькою конфедерацією та другим розподілом Речі Посполитої, спричинило до консервації в 30-40 роках на теренах Київської, Подільської та Волинсь­кої губерній застарілих соціяльно-економічних відносин, котрі неминуче були б зліквідовані й у Речі Посполитій, якби її історична доля наприкінці XVIII ст. склалась інакше. Політичний аспект, прагнення імперського уряду зламати польськість навіть там, де її вже не було, чи вона була сум­нівного ґатунку, сама процедура деклясації, в якій ненависть поєдналася з автоматичністю, викликали тоді й викликає до сьогодні цілком негативне ставлення до подій часів імператора Миколая І. Ті ж муки, які чекали на деклясовані шляхетські родини пізніше, після скасування кріпац­тва, коли вони опинялися взимку серед поля - уже без майбутнього, на­дали деклясованій шляхті героїчний ореол. Лише порівняно невеликій частині деклясованих вдалося швидко пристосуватися до нової економічної ситуації, яку створила капіталістична ініціятива. Місце в досить вузькому прошарку керівників та спеціялістів середньої ланки за складної для шляхти освітньої ситуації виборювали лише найкращі. Саме до
цієї невеличкої групи й належали цукровари Витвицькі, які поступово
забули про свою належність до герба Сас.

* * *

1. Dunіn-Воrkоwskі J.-S. hr. Sріsnаzwіskszlасhtу роlskіеj. - Wаrszаwa: "Jasenszуk".1997.-S.502.

2. Там само.

3. Gоrzуnskі Sl., Косhаnоwskі J. Нerbу szlachtу роlskіеj. - Wагszаwа. 1900. - S. 139-141.

4. Бучко Р. Українська галицька шляхетська організація // Генеалогічні записки Укра­їнського геральдичного товариства. - Біла Церква. 2000. - Вип. І. - С. 13.

5. Бандрівський М. До проблеми походження шляхетських родів герба Сас // Четверта наукова геральдична конференція.-Львів. 1994.- С.З.

6. Там само. -С. 3-4.

7. Там само.-С. 4-5.

8. Dunіn-Воrkоwskі J.-S. hr. Sріsnаzwіskszlасhtу роlskіеj. - Wаrszаwa: "Jasenszуk".1997.-S.273.

9. Там само.

10. Мицько І. До історії родів Негребецьких та Гарабачів// Генеалогічні записки Укра­їнського геральдичного товариства. - Біла Церква. 2000. - Вип. І. - С. 40-41.

11. Целуйко О. Рід Даниловичів у системі коронних та земських урядів Речі Посполитої // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. - Біла Церква. 2000.- Вип. І. - С. 55.

12. Служинська 3. Білинський К. Походження роду Білинських // Служинська З. Рід Білинських.-Львів: «Арсенал». 1998.- С. 221.

13. Там само.-С. 222.

14. Uruskі S., Коsіnskі А., Wlodаrskі А. Rоdzіnа. Неrbаrzszlасhtу роlskіеj. – Wаrszаwa. - 1904.-Т. І.-S. 186.

15. Dunіn-Воrkоwskі J.-S. hr. Sріsnаzwіskszlасhtу роlskіеj. - Wаrszаwa: "Jasenszуk".1997.-S.502.

16. ЦДІАК України.ф. 481. оп. І.спр. 14. арк. 224 зв.

17. TengowskiJ. PowizaniagenealogicznewojewodowmoldawskichBogdanowiczowzdomemGiedyminowiczow w XIV – XV weku // Genealogia. Studia i Materialy Historyczne. – Poznan-Wroclaw. 1993. - Т. 3. - S. 45-66.

18. ДАКО.ф. 782. оп. І.спр. 1554.арк. 13.

19. 27 ДАКО.ф. 782.оп. І.спр. 1584. арк. 188.

20. ДАКО. ф. 782. оп. 1. спр. 1473. арк. 4.

21. ДАКО,ф.782.оп. І,сир. 1733.

22. ДАКО. ф. 782. оп. 1. спр. 1550. арк. 4.

23. ДАКО, ф. 782. оп. І.спр. 1548. арк. 2.

24. ДАКО. ф. 782. оп. 1, спр. 1545, арк. 3.

25. ДАКО.ф. 782.оп. І.спр. 1584.арк. 188.

26. ДАКО. ф. 782. оп. 1. спр. 1557. арк. 49.

27. ДАКО. ф. 782. оп. 1. спр. 1547. арк. 4.

28. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1583. арк. 144.

29. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1553. арк. 28.

30. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1584. арк. 188.

31. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1549. арк. 4.

32. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1551. арк. 4.

33. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1703. арк. 64.

34. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1552. арк. 4.

35. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1556. арк. 14.

36. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1584. арк. 188.

37. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1583. арк. 144.

38. ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1706. арк. 38;

ДАКО. Ф. оп. 1. спр. 1707. арк. 2.

39. ДАКО. ф. 782. оп. 1. сир. 1548. арк. 2.

40. ДАКО, ф. 782. оп. 1. сир. 1555. арк. 4.

41. ДАКО,ф. 782. оп. І.спр. 1558. арк. 43.

42. ДАКО, ф. 782. оп. 1. спр. 1553. арк. 28.

43. ДАКО, ф. 782. оп. 2, спр. 782. арк. 25 зв.-26.

44. ДАКО, ф. 782. оп. 1. спр. 1584. арк. 1.

45. Українська РСР Адміністративно-територіальний поділ на 1 січня 1972 року. - Київ.1973.-С. 18.31.479.653.

46. Статистическое описание Подольской губернии. - Каменец-Подольский. 1901. - С. 42.

47. Там само. - С. 654-655.

48. ДАЧО. ф. 782.оп. І.спр. 1584. арк. 1.

49. ДАЧО. ф. 782. оп. 1. спр. 1584. арк. 1.

50. Статистическое описание Подольской губернии. - Каменец-Подольский, 1901. - С.748-749. 957-958.

51.ДАКО.ф.782.оп. І.спр. 1584. арк. 3 зв.-5.

52. Дело о приобщении ведомостей о дедичных и прочих помещиках 1801-го года
    ЦДІАК України, ф. 533. оп. 1, спр. 54. арк. 34: Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... - Київ. 1864.-С 316,455,459-460,464.

53. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... - Київ. 1864.-С.455.

54. Метрическая книга церквей Таращанского уезда за 1845 год // ЦДІАКУ ф. 127. оп.1012. сир. 2299. арк. 848 зв.. 866 ЗВ.-867.870 ЗВ.-871.

55. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... - Київ. 1864.- С. 449.

56. Свято-Димитрівська церква с. Шуляк Таращанського уїзду Київської губернії. Мет­рична книга - записи народжень, шлюбів, померлих. 1902-1918 рр. //ДАЧО. ф. 931. оп. 1,сир. 2278. арк. 13зв.-14.

57. ДАКО, ф. 782. он. 2. спр. 782. арк. 25 зв.-26.

58. ДАКО.ф. 280,оп. 2, сир. 1588. арк. 135-135 зв.