Генеологічні записки Українського геральдичного товариства
Випуск 1
Біла Церква, 2000
__________________________________________________________________
Іван Сварник
(Львів)

УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА ШЛЯХЕЦЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ

Зацікавлення геральдикою та генеалогіями на початку XX ст. зросло і численні публікації в геральдичних річниках та місячниках спонукали представників прикарпатської шляхти створити у м. Самборі в 1907 р. «Товариство руської шляхти в Галичині» з метою, як зазначено в Статуті (Самбір, 1907 р.) - ” усвідомлення, просвіти і піднесення добробуту, видання газет, закладення бурс та інститутів для шляхетської молоді “.

Ідея створення Товариства визрівала раніше, бо вже у травні Намісництво у Львові затвердило статут, в якому дипломатично виключалися всякі політичні завдання. І 19 вересня 1907 р. відбулися загальні збори 57-ми перших членів у приміщенні Самбірської Руської бесіди. Виступали О. Нижанківський про ставлення народу до шляхти, О. Гординський про походження слова «шляхта» та про споконвічну відсутність у дрібної шляхти підданих, що єднало її з рештою населення. Вчитель Сілецький запропонував звернутися до митрополита А. Шептицького за благословенням завдань Товариства, а О. Борковський закликав до шляхетних вчинків та праці, щоб заслужити повагу серед людей, О. Погорецький радив наслідувати буковинських бояр; а Петро Гординський вважив, що члени Товариства не повинні належати до політичних партій у чому йому заперечував Василь Кульчицький-Цмайло. До виділу (управи) Товариства обрано 7 членів та 3 заступників. Ухвалено встановити річний членський внесок - 1 корону та зробити печатку Товариства з гербом «Сас» і надрукувати відозву до всієї шляхти в Галичині.

На другому засіданні виділу 10 жовтня 1907 р. знову мова йшла про відозву і вирішено видати друком коротку історію шляхти, а замість листа вислати до Шептицького депутацію в складі О. Погорецького, Фр. Сілецького та одного члена з сіл Білини або Гордині. Скеровано також на віча в шляхетські села Луку, Ортиничі та Гординю членів Товариства для агітації.

Третє засідання 28 листопада 1907 р. вирішило "відкласти депутацію до митрополита, поки не буде більше членів, а О. Гординський звітував, що вже скликав віче в Луці, Ортиничах і Чайковичах. На четвертому засіданні прийнято нових членів — 51, а на п'ятому 20.11.1908 р. прозвітували наслідки віча в Чайковичах, постановили написати листа до єпископа Ортинського в Америку та прийняли ще 73 члени в Товариство. Шосте засідання 10 вересня 1908 р. залучило чергових 48 осіб, отже, усіх налічувалося 225, включно з селами Лозиною і Сільцем. Постановили відкрити в Самборі Інститут шляхетних дівчат, єпископ Сотер Ортинський обіцяв субсидіювати цей намір. Повідомлено, що виявили бажання скликати віча в сс. Криниця, Комарники, Топільниця.

Другі загальні збори Товариства відбулися 4 лютого 1909 р., що засвідчила надрукована відозва, підписана головою о. Петром Погорецьким і секретарем Францом Сілецьким. Серед 248 членів було мало інтелігенції та молоді, що занепокоїло учасників, тому вирішено прискорити заснування Інституту, створити ощадну касу; впорядкувати пасовиська (с. Кульчиці), створити «Шляхетські казино» (почати з с. Чайковичів — 14 членів) і знову постановили видати книгу про історію шляхти. Обрано 10 членів виділу, з яких на засіданні 18 лютого 1909р. залучено 4-х та обрано комісію з 25 членів для заснування Інституту, а також вирішено подвоїти віча в селах Дрогобицького, Стрийського і Самбірського повітів.

Треті загальні збори відбулися 24 лютого 1910 р. Не збереглося протоколу, але мова йшла про виготовлення легітимація з гербами і залучення до Товариства також жінок. Збереглася лише друкована відозва-запрошення на ці збори, з якої можна припустити, що в Товариства вже були противники, бо у відозві полемізується і з тими, хто уважав усю шляхту польською, і з тими, хто уважав її зрадником народних прагнень. Відозву підписали містоголова о. Дмитро Гординський Антонович, секретар Лаврентій Кульчицький Поливка, виділові: Олександр Сас Баранецький — скарбник, Франц Сілецький Джурдж, о. Петро Сас Погорецький, Петро Гординський Мацейчак та заступники виділових Йосиф Білинський - Слотило і Николай Бандрівський де Новоселець. Голова у відозві не зазначений і можна припустити, що на третіх зборах Товариства відбувся розкол, бо переобрано повністю попереднє правління (крім Фр. Сілецького), не опрацьовано програми дій, тому наступні загальні збори відбулися лише через три роки в с. Лука в присутності 50 членів (з них 30 мешканців цього села), а виділових було тільки троє, що порушувало вимогу Статуту (мало бути не менше 4-ох виділових з 9-ти, присутніх за Статутом достатньо 25), проте це не стало причиною нелигітимності зібрання, лише констатували незадовільну роботу і вирішили зробити збори в Самборі 29 травня, але знову переобрали виділ, залишивши з попереднього складу того ж Сілецького та о. Юліана Татомира. Засідання виділу вдалося зробити щойно 22 жовтня 1913 р., на якому обрано головою о. П. Погорецького, містоголовою о. Ю. Татомира, касира Фр. Сілецького та секретаря Іллю Нальчицького. Вирішено знов видати книжку про шляхту. Через рік на другому засіданні ще раз порушено цей намір, для чого запропоновано звернутися до д-ра Томашівського, щоб написав історію шляхти. Складено квестіонар для священиків, з метою цього року зібрати статистику про кількість української шляхти в Галичині і вирішено святкувати Шевченкову річницю в Самборі. Останнє засідання відбулося 18 травня 1914 р. Письменник Андрій Чайковський на цьому засіданні радив збирати документи й дипломи, натомість його попросили з д-ром Томашівським видати нарешті історію шляхти та зробити етнографічні зарисовки шляхетського історичного костюму. Тим часом почалася світова війна.

Серед 29 аркушів цієї справи ¹ крім протоколів, статуту і відозв, бачимо ще виписки з праць польських геральдистів, полемічну статтю з приводу використання москвофілами в політичних цілях Талергофської трагедії, нотатки д-ра Б. Барвінського про родовід Конашевича-Сагайдачного, списки членів Товариства та анкету квестіонару з відповідями громади с. Чайковичі. В інших селах анкету вже не встигли заповнити.

Під час пацифікації були випадки репресій з боку польської влади проти української шляхти за участь у «Просвіті» та інших патріотичних організаціях (с. Улично коло Дрогобича). В «Енциклопедії шляхти польської»² під редакцією Стариконь-Каспшицького напередодні Другої світової війни усю галицьку, як і українську та козацьку нобілітовану шляхту знову вписано до польської шляхти, і хтось з членів колишнього Товариства (можливо д-р Барвінський) складає у Львові вже досконаліший «Статут української шляхти ім. Петра Конашевича-Сагайдачного», чернетковий варіант якого з правками зберігся в ЦДІА³. У Статуті 1907 р. було 23 параграфи. Керували Товариством виділові. Статут 30-х років складався з 37 параграфів; за ним Товариством мали керувати загальні збори (Конвент) і Сеньйорат. Цей другий Статут був досконалішим, враховував права філій, але машинописний текст, правдоподібно чернетка, був виправлений і доповнений олівцем, почерком схожим, на почерк писаря самбірського Товариства Василя Цмайла- Кульчицького ще з 1907 року, колишнього студента права, з чого можна припустити, що саме він продовжував справу, яку перервала 1 світова війна. Схоже, на цьому етапі складання статуту робота з реорганізації колишнього Товариства і закінчилася. Невідомо чи М. Голубець був обізнаний з прагненням колишнього Товариства видрукувати історію шляхти, але у 1939 р. він опублікував перший зошит із 15-ти запланованих «Золотої книги українського лицарства», зрозуміло, далеко не повний, бо такого роду енциклопедичні довідники потребують, якщо не колективної то, принаймні, довшої присвяти. Все ж слід віддати належне відомому мистецтвознавцю та історику зате, що почав заповнювати занедбану сторінку нашої історії в драматичні роки війни, після якої із зрозумілих причин ця сторінка так і залишилася недописаною.

*********************************************************

Зрозуміло, що за п'ятдесят років совітська історіографія на західних землях України не приділяла цій тематиці жодної уваги, не досліджувалися ні історія цілого прошарку населення, ні геральдичні проблеми, ні етнографічні особливості шляхетських і напівшляхетських сіл, а колгоспний устрій остаточно знівелював ті відмінності, які ще зберігалися. Хоча слід зауважити, що таких відмінностей було небагато від середини XIX ст., коли більша частина галицької шляхти втратила шляхетство, не зареєструвавшись у Табулі Нобіліум Галичини й Володимирії, одна частина через неспроможність оплатити бюрократичну процедуру (майже сто ринських), інша т. зв. вільна шляхта через безсенсовність процедури, адже формальні привілеї (власний суд у Форум Нобіліум, свобода у рекрутуванні та право на підданих) практично не відігравали жодної ролі. Лише половина вільної шляхти увійшла до реєстру галицької і буковинської шляхти,4 а з числа т. зв. рустикальної шляхти, землі якої опинилися після земельної реформи на рустикальній (громадській) землі, до реєстру записалося лише десять процентів. Не останню роль напевно відіграло небажання галицької шляхти входити в офіційну структуру, котра не покращувала матеріальних умов, а несла небезпеку асиміляції, як свого часу — зміна обряду. Ця пересторога була небезпідставною, бо частина затвердженої шляхти згодом вступала в шлюби із новонобілітованою австрійською шляхтою і з часом стала членами польських "куп5ок шляхетських", що і послужило причиною створення Т-ва руської шляхти, як засобу збереження самоідентичності.

Відроджене в наш, час Товариство "Просвіта" з генеалогічною секцією (голова Андріана Огорчак) і Українське геральдичне товариство (голова Андрій Ґречило) почали систематично проводити семінари та щорічні наукові конференції з питань геральдики, сфрагістики' та генеалогії. УГТ друкувало тези цих конференцій - досі вийшло шість збірників (1991 - 1997 рр.). Лише частина доповідей на конференціях стосувалася шляхетської тематики - геральдики й генеалогії, і зовсім незначний відсоток історії галицької шляхти.

На противагу творенню в деяких обласних центрах України "Дворянскіх собраній", які насправді, були філіями аналогічних російських організацій, у Львові 1995 р. було зареєстровано "Львівське міське Товариство шанувальників шляхетського чину України-Русі". Мета Товариства, зазначена в статуті, в основному дублює вже названі вище товариства - дослідження шляхетських та козацьких родів, давніх палаців і замків (разом з відповідним Товариством), створення музею, видань. Статут складається з 6 пунктів і 35 підпунктів. Провід товариства очолили засновники — Роман Тарновський (голова), Ольга Ерн (заступник голови), Мирослав Тарнавський, Роман Бишкевич. На щорічних зборах понад 70 членів звітуються про проведену роботу, що полягає у співзаходах споріднених товариств та генеалогічних розвідках переважно особистої зацікавленості. Відсутність чіткої програми і коштів не сприяли розширенню товариства поза межі міста і залучення до задекларованої патріотичної роботи традиційних гнізд шляхти і сільських громад.

Правдоподібно синдром безкласовості українського народу, закорінений у нашій історіографії, настільки тривкий, що згаданою проблематикою, хоча б пропорційно до ролі, яку відіграли представники цього прошарку населення в нашій історії та культурі, і надалі цікавиться небагато дослідників. Надалі ототожнюються станові й національні ознаки в публікаціях деяких польських авторів, які досліджують історію галицької шляхти, і тим самим в свідомості закріплюється усталена традиція. Не позбавлена цієї тенденції і ґрунтовна праця Кшиштофа Слюсарека5 присвячена дрібній галицькій шляхті, її маєтковому та структурному розшаруванню із залученням демографічних таблиць і мап розселення. Автор користується переважно львівськими архівними джерелами, метриками, рекрутськими списками, тощо. Поза увагою автора залишилися роди, які з різних причин не вилегітимувалися в австрійський період, а також етнографічні і конфесійні ознаки цієї верстви населення. Ці прогалини могли б поповнити парафіяльні метричні книги, в основному збережені в ЦДІА. Для стимулювання зацікавлення цією тематикою наприкінці 1997 р. Українське геральдичне товариство разом з Інститутом народознавства НАНУ та Львівським відділенням Інституту української археографії та джерелознавства провело науковий семінар "Українська шляхта Карпатського регіону ХІІІ-ХХ ст.", на якому серед дев'яти доповідей була виголошена і ця, а д-р Роман Кирчів оприлюднив план-проспект монографії "Дрібна прикарпатська шляхта", в якому накреслив історію питання і запропонував прилучитися до співпраці якогось компетентного історика, залишаючи за собою етнографічний аспект опрацювання проблеми. Зрозуміло, що для цього потрібні експедиції, пошуки документів, опитування, антропологічні та етнографічні дослідження і немало часу й коштів. Досить проаналізувати лояльність заможної польської шляхти після розподілу Речі Посполитої на австрійській чи російській окупаційних землях або зміну ідеологічних і світоглядних орієнтацій панівної совєтської номенклатури в наш час, щоби зробити висновок, що так було завжди на поворотах історії і міра вдаваної лояльності залежала від вартості нерухомості, а дрібна галицька шляхта, часто бідніша від селян нешляхетського стану, сумлінно виконувала свої традиційні душпастирські обов'язки; вливалася разом з усіма в лави Українських Січових Стрільців чи Української Повстанської Армії, опинялася в концтаборах чи в еміграції. Тому варто простежити генезу цієї гілки народу, як би глибоко ці корені не знаходилися, чи серед опозиційних до Рюриковичів літописних галицьких бояр, чи серед кельтів двотисячлітньої давності (Л. Крушельницька), чи ще давніших фракійців (Є. Сулімирський), а чи серед нобілітованих австрійськими цісарями. Понад двісті прізвищ одного лише гербу "Сас", розселених від Буковини аж до Попраду може стати базою не одного ґрунтовного дослідження, а це під силу лише поважним науковим інституціям. Тим часом виникають невеличкі товариства, заклопотані історією власного роду, іноді обмінюються придуманими і власноруч нарисованими клейнодами, і тим самим дискредитують доцільність дослідження викладеної вище проблематики.

1 ЦДІАЛУ. — Ф. 129. — Оп. 3. — Спр. 286.
2 Роlsка Еncyklopediaszlachecka. — Warszawa, — 1937. Т. І-ХІІ.
3 ЦДІАЛУ. – Ф. 408. – Оп.. 1. – Спр. 58. - № 920
4 Рoczet szlachty galicyjskiej i bukowinskej. – Lwow. 1855.
1 Slusarek К.. Dгоbnа szlachta w Galicji 1772-1848. – Krarow. 1994.