Опубл.: „Товариство руської шляхти в Галичині” і його діяльність // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Коло, 2006. – Вип.10. – С.702–733.

Михайло Кріль

„Товариство руської шляхти в Галичині” і його діяльність

Стан дрібної української шляхти почав формуватися у Галичині вже після падіння Галицько-Волинської держави. Суспільне і економічне становище цієї шляхти визначали її невеликі володіння, найчастіше обмежені одним або кількома поселеннями. Згодом, починаючи передовсім з ХVІІ ст., ця власність постійно дрібнилася, а її володільці повільно, але цілеспрямовано денаціоналізовувалися. Маєтково дрібна шляхта практично зрівнювалася з селянством. Однак, суспільно ж намагалася складати окрему громаду та зберігати свою шляхетську окремішність.

Процеси національного відродження, спричинені йосифінськими реформами, дещо пожвавили в Галичині суспільну активність, яка особливого піднесення набула в першій половині ХІХ ст. У цей час українське будительство представляло переважно духівництво, більшість якого вийшла передовсім з дрібної шляхетської верстви (М. Гарасевич, І. Могильницький, Д. Зубрицький, А. Любич-Могильницький, В. Подолинський та ін.).

Для національного українського руху Галичини наприкінці останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. характерною була посилена організація громадсько-культурного життя. Виникали і активно діяли численні товариства. За таких умов на початку ХХ ст. самоорганізувалася раніше суспільно пасивна дрібна українська шляхта, яка утворила своє перше „Товариство рускої Шляхти в Галичині”.ⁱ

Діяльність цього товариства в літературі не знайшла ще належного висвітлення. Невеликий нарис І. Филипчакаⁱⁱ є, швидше, вступом до постановки проблеми. Дослідник у своїй праці навів і прокоментував чотири документи („Відозви” від 4 лютого 1909 р. і 24 лютого 1910 р., офіційний лист до керівництва товариства його першого голови від 25 жовтня 1909 р. і офіційне звернення чиновника Галицького намісництва до керівництва товариства з приводу його діяльності від 11 березня 1909 р. Цінність наукової розвідки І. Филипчака ще й у тому, що опубліковані ним документи (крім „Відозви” від 4 лютого 1909 р.) не збереглися.

Цікавою є невелика стаття Л.Сливки, яка подала загальні відомості про основні напрями діяльності товариства, використавши при цьому статтю І.Филипчака і деякі невідомі архівні документи, зокрема з фонду Галицького намісництваⁱⁱⁱ.

Більшість же документальних матеріалів, які стосуються діяльності „Товариства руської шляхти в Галичині”, зберігається у фонді товариства „Бойківщина”. Серед них повні списки членів з зазначенням поштової адреси, статут, звіт голови правління за перший рік роботи, анкета-питальник, яка стосується дрібної галицької шляхти та деякі інші документи. Деякі матеріали є у фондах Галицького намісництва, Наукового товариства ім. Шевченка, окремих особових фондах.

Мета даної статті – на підставі виявлених нових документальних матеріалів систематизувати відомості про утворення „Товариства руської шляхти в Галичині”, подати основні напрямки його діяльності як громадської і культурно-освітньої організації, з’ясувати суспільно-політичну орієнтацію членів товариства, їх освітній і культурний рівень, зв’язки з іншими організаціями.

Під цим кутом зору особливо цінним для аналізу є зауваження, наведене у „Відозві” з приводу скликання других Загальних зборів „Товариства руської шляхти в Галичині”. У цій „Відозві”, зокрема, зазначено, що товариство є

„чисто проствітнє, не політичне, не партійне і має тоту велику ціль, щоби нашу руську шляхту, що розкинена по цілім краю, в собі злучити, її піднести, освідомити, та до добробуту і більшого значіння допровадити. При тім маємо на ціли допомагати нашій шляхоцкій шкільній молодіжи в змаганю до висшої науки і красшого виховання та здвигнути для неї шляхоцкий інститут в Самборі. Таким чином надіємося зберегти наші гарні шляхоцкі традиції, в користь і славу нашого руського народу”^iv.

Заснуванню товариства передувала копітка підготовча робота. Зокрема, самбірський учитель Т.Біленький 28 квітня 1905 р. так писав до відомого львівського історика і громадсько-політичного діяча О.Барвінського:

„Бажав я піднести квестию організациї шляхти нашої ходачкової, бо ж о них мусимо подумати серіозно і не гаятись. Оскілько я міг спостеречи шляхта ся ніби наша – ніби ні. Наша остілько, що держить ся віри і по декотрих селах в більшости уживає руської мови і не наша. Бо традициями горнесь до вольностей, яких уживала, в душі шляхтич наш Панок і хто загра єму на струні шляхетства, особливо маєтніший шляхтич, той го має ... Самбірщина, Старосамбірщина, турччина густо засіяні селами шляхотськими... Наколи б та маса дрібної шляхти могла станути лавою по нашій стороні, то зиск був би значний... Можна б на Конференцию запросити деяких виднійших і впливових Русинів з поміж шляхти і висвітлити, оскілько така організація надавала би ся”.^v

З листів цього ж Т.Біленького, писаних до О.Барвінського в 1905–1906 рр., відомо, що ініціативна група кілька разів подавала на затвердження владою статути шляхетського товариства. Однак, урядовці постійно їх повертали з вимогами внесення уточнень. З цього приводу письменник і громадський діяч А.Чайковський^vi 6 грудня 1906 р. у листі до голови ініціативної групи священика з Білини Великої Петра Погорецького писав:

„Відсилаю Вам перероблений шляхоцкий статут. Гадка дуже добра. Коли прийде затверджений статут, треба післати артикул до „Діла” аби виказати хосенність того товариства для нашої справи... Будьте приготовані на то, що політика скорше позволить на 100 хлопських товариств, чим на одно шляхоцке”^vii.

Установчі збори товариства відбулися у Самборі в травні 1907 р. У представницькому зібранні взяли участь більше 200 осіб (всього членами товариства записалися 248 шляхтичів). Серед них були священики Петро Сас Погорецький, Гипполит Сас Погорецький, Іван Татомир, Дмитро Гординський, Стефан Білинський та ін., учителі, як працюючі, так і пенсіонери (Йосиф Сілецький, Яків Білинський, Яків Топольницький, Олександр Жеребецький та ін.), студенти (Франц Гординський та ін.), державні службовці як працюючі, так і пенсіонери (Василь Яворський Сас, Михайло Кобилецький), землевласники (Антін Попіль Кіщак). Учасником-засновником записаний також член австрійської Палати панів (райхсрату) Володимир Федорович^viii. Своїх представників на установчих зборах товариства мали просвітянські читальні (Білина Велика, Луки, Гординя та ін.), громадські уряди (Ортиничі, Лозина та ін.).

Широкою була географія місця проживання членів товариства (Самбірський, Рудківський і Турківський повіти; населенні пункти з поштовою адресою у Львові (2), Стрию (2), Яворові (1), Добромилі (1), Новому Сончі (1), Ярославі (1).^ix

Безперечне зацікавлення викликає родове походження цієї шляхти. Переважна більшість із записаних уживали родові придомки. Найбільше було Сасів (Погорецькі, Жеребецькі, Яворські, Баранецькі), Лебедів (Ортинські), Одинаків (Луцькі), Слотил (Білинські), Труньків (Чайковські), Мацейчаків (Городиські) та ін. Бандрівські уживали придомок „де Новосільце”. Серед Кульчицьких були „Густи”, „Вачиничі”, „Дашиничі”, „Цмайли”, „Штокайли”, „Туліоки”. Один з Гординських мав придомок „Федькович” (див. додаток 3, 4). Установчі збори обговорили і прийняли Статут. Його текст підготувала ініціативна група у складі Петра Білинського, священика з Білини Великої, Йосифа Кульчицького, судового радника в Самборі, Олександра Баранецького, нотаріуса в Самборі, Франца Сілецького, учителя-пенсіонера в Самборі, Алоїза Добужлу, ц.-к. радника крайового суду в Самборі.

Статут складався з 18 параграфів. Перший з них фіксував офіційну назву „Товариства руської шляхти в Галичині”. У другому і третьому параграфах формулювалися мета товариства („консолідація рускої Шляхти в Галичині в цїли обезпеченя і піднесеня єй національних, культурних і економічних інтересів”) і засоби до її досягнення. Четвертий параграф визначав місто Самбір місцем осідку товариства, а п’ятий – матеріальну основу об’єднання. Шостий – десятий парарафи реґулювали питання членства, права і обов’язки учасників. Решта параграфів стосувалися інших організаційних питань (керівних структур, вирішення внутрішніх суперечок, ліквідації товариства).^x Загальні збори обрали голову товариства – Петра Погорецького, секретаря – Франца Сілецького і членів комітету (Виділу).

12 березня 1908 р. керівництво „Товариства руської шляхти в Галичині” ухвалило звернутися з проханням до єпископа Сотера Степана Ортинського вступити в члени товариства і взяти його під свою опіку. Мотивом до такого звернення став факт походження єпископа з середовища дрібної шляхти^xi. Текст цього прохання підготував Петро Погорецький. Єпископ дуже прихильно поставився до пропозиції підкарпатської шляхти, прислав своє архієрейське благословення і грошову допомогу (1 000 доларів США; ці гроші привіз з Філадельфії священик Симеон Чижович з Лужка Долішнього).

4 лютого 1909 р. у Самборі відбулися другі загальні збори товариства „Руської шляхти в Галичині”. Їм передувала св. Літурґія, яка почалася о 9 год. ранку. Після її завершення члени товариства о 10.30 год. зібралися у приміщенні „Руської бесіди”. Вони були представницькими: із 248 членів на збори прибуло більше 200. Обговорювалися такі питання: звіт голови, звіт ревізійної комісії, вибори нового комітету, запис нових членів товариства, членські внески та ін.

Звіт голови, який зачитав Петро Погорецький, охопив усі напрямки діяльності товариства. Зокрема, однією з найважливіших сфер було ознайомлення української галицької шляхти з метою товариства. У зв’язку з цим, за звітний період керівний комітет організував 16 народних зібрань (віч) у Турківському, Самбірському, Рудківському і Львівському повітах. Щодо інших теренів, то інформація про товариство і його завдання ширилася при допомозі письмових відозв. Це пояснювалося відсутністю освічених членів, які змогли б організувати належним чином шляхетські віча. Такі заходи дали позитивні результати, внаслідок чого чисельність товариства значно побільшала. Організації шляхти сприяло відкриття в селах шляхетських касино. Серед перших своє касино утворила 7 січня 1909 р. шляхетська громада Чайкович. Цей факт особливо виділяли на зборах, промовці підкреслювали, що касина „розвиваються, освідомлюють та стягують загонову дрібну шляхту до гурту”.^xii Другі загальні збори прийняли ухвалу про заснування в Самборі „Шляхетського інституту”^xiii. Його завдання полягало у вихованні шляхетської учнівської молоді Самбора. З цією метою Михайло Ортинський, катехит учительської семінарії і водночас директор бурси ім. св. Володимира, пообіцяв надати в бурсі певну кількість місць для дітей загонової шляхти – членів товариства.

Збори прийняли ряд інших важливих ухвал, які стосувалися освітньої і культурної діяльності товариства. Зокрема, на пропозицію викладача учительської семінарії Олександра Жеребецького ухвалено заснувати „Інститут для шляхетських дівчат”, які навчаються у Самборі. Священик Омелян Погорецький, катехит з Ярослава, запропонував вести так звану Золоту книгу, куди б записували прізвища тих шляхтичів, які зробили найбільший внесок у справу заснування і розбудови обох цих інститутів. О.Жеребецький запропонував утворити у всіх шляхетських селах філії товариства „Руської шляхти в Галичині”. Це дало б можливість не лише ширше інформувати про діяльність товариства, але й розширювати його склад новими членами.

Цікавою сторінкою роботи зборів товариства було обговорення питання написання історії дрібної української шляхти,

„але історію правдиву, не лише з похвалами для героїв, яких видала наша шляхта, але з нап’ятнуванням тих одиниць, що причинилися до упадку загонової руської шляхти”.^xiv

Після нетривалих дискусій було ухвалено звернутися до галицьких істориків підготувати таке дослідження, а також надіслати подяку В’ячеславу Липинському за написання історії дрібної української шляхти в Україні.

Другі загальні збори товариства обрали нове керівництво у складі дев’яти осіб: Петро Погорецький (голова), Франц Сілецький (секретар), Олексій Баранецький, Дмитро Гординський, Малецький, Лавр Кульчицький-Поливка, Йосиф Білинський (члени), Петро Городиський, Теодор Кульчицький-Штокайло (заступники членів).

Загальні збори, які відбулися 4 лютого 1909 р., доручили президії надіслати офіційні вітання від імені дрібної української шляхти товариству „Просвіта” з приводу 40-річного ювілею його утворення, привітальну телеграму австро-угорському імператору Францу Йосифу І з нагоди 60-річчя сходження на престол.

У роботі зборів взяв участь і виступив посол до австрійського парламенту від Самбора адвокат Данило Стахура^xv. Він, зокрема, зазначив, що „Товариства руської шляхти в Галичині” тісно пов’язане з життям і потребами українців краю. У своєму виступі Д.Стахура також підкреслив, що дрібна українська шляхта повинна бути активнішою у політичному і громадському житті через свою участь у повітових радах та інших установах. Шляхті доцільно зініціювати будівництво в Самборі „Руського народного дому”, записуватися членами „Руської позичкової каси”.

Впродовж усього 1909 р. керівництво товариства активізувало роботу в напрямку організаційного зміцнення і розширення членства. Франц Сілецький організував ряд шляхетських віч у селах Дрогобицького і Стрийського повітів (села Винники, Улично, Унятичі та ін.). У цих зібраннях брали також участь Петро Городиський і Йосиф Білинський-Слотило, витратні кошти яким були компенсовані з каси товариства. До шляхти Стрийського повіту (села Корчина, Крушельниця, Хромогорб) надіслали спеціальні відозви. У них вказувалося, щоб шляхта цих сіл визначила на свій розсуд час проведення спільного віча, на яке прибуде голова товариства Петро Погорецький. Такі заходи до певної міри пожвавили зацікавлення шляхти Дрогобицького і Стрийського повітів справами і діяльністю товариства, багато стали його членами.

Водночас, такою активною діяльністю товариства руської шляхти зацікавилася місцева влада, яка спробувала взяти всі шляхетські заходи під свій контроль. Так, 11 березня 1909 р. радник Галицького намісництва Кєшковський надіслав на ім’я Франца Сілецького офіційний документ, у якому звертав увагу керівництва на обов’язкове інформування влади про всі заходи товариства і його документацію:

„Честному Товариству руської шляхти в Галичині, до рук п. Францішка Сєлецкого в Самборі, до предложення по виполненю залученого виказу в переступнім терміні до 5 день а то під загрозою наступств правних.

ц.к. Радца Намісництва

Кєшковскій”^xvi

Восени 1909 р. настали зміни у керівництві товариства. Через хворобу горла з посади голови за його власним бажанням було увільнено П. Погорецького:

„До Світлого Виділу „Товариства Руської Шляхти” на руки Впр. Отця містоголови Димитрія Д. Антонович Гординського. Понеже через довшу слабість горла, не можу тепер брати діяльної участи у працях Товариства – складаю сим мій уряд голови Товариства в руки Світлого Виділу – з запевненням, що яко Єго член буду і дальше по змозі попирати наші товариські ціли. Всі книги і печать товариства суть в руках п. Секретаря, а фонд наш в руках п. Скарбника Товариства.

В Білині Великій дня 25 жовтня 1909 р. З глибоким поважанєм о. Петро Сас Погорецький”^xvii.

Слідом за відставкою Петра Погорецького посаду скарбника залишив Олександр Баранецький^xviii, комісар фінансового відділу в Самборі. У зв’язку з цими організаційними змінами було вирішено скликати 24 лютого 1910 р. треті Загальні збори. З цього приводу керівництво „Товариства руської шляхти в Галичині” опублікувало спеціальну відозву. У ній, зокрема, було зазначено, що дрібна українська шляхта

„хоче жити і мусить жити своїм таки шляхетським житєм руським, хоче заховувати свої хвальні обичаї і звичаї, хоче на рідній земли тільки з рідними поплакати і забавитись!

Але хоче також научитися шанувати дорогу народну честь, хоче пізнати, що може дотепер з присоню деколи поступала хибно. Проте бажає і такої школи, в якій моглаби свобідно згадувати про свою бувальщину, научатися своєї найгарнішої на сьвіті української-руської історії а з неї і наших старих а гарних шляхотських чеснот і таким чином підносити не свій шляхотський рід, але своє шляхотське поведенє так вдома як і поза домом”.^xix.

Напередодні Зборів були вперше виготовлені величезні афіші. Їх розіслали до всіх шляхетських громад, а також наліпили на мурах будинків Самбора. Афіші мали такий зміст:

„Зазив до Руської шляхти. Високоповажані Панове Браття! Днесь т. є в четвер 24 лютого 1910 р., о годині 12½ з полудня, в комнатах Товариства „Руської Бесіди” в Самборі відбудуться Загальні Збори Товариства Руської Шляхти в Галичині з таким порядком нарад: 1) Привитання членів. 2) Відчитання протоколу з послідних Загальних Зборів. 3) Звіт в уступаючого Виділу з діяльности і рахунків за 1909 рік. 4) Звіт ревізийної комісії та уділення абсолюторії. 5) Вибір нового Виділу. 6) Вибір ревізийної комісії. 7) Внесення членів. 8) Вписи і прийняття нових членів. Загальні Збори попередить Торжественна Служба Божа з Литією о 11 годині рано в Самбірській церкві. Уклінно проситься о як найчисленнішу участь так в Богослуженню, як і в Загальних Зборах. Тільки дальше з Богом, до діла любі панове браття, а руська шляхта буде жити, бо жиє і хоче жити таки своїм шляхотним руським життєм”^xx.

У переповненій залі „Руської Бесіди” зібралося понад 200 осіб шляхти. Збори відкрив заступник голови Д. Гординський, а священик Михайло Попіль з Комарник відчитав звіт. Вшанували вставанням пам’ять померлих членів товариства. Далі розгорнулася дискусія з приводу заслуханого звіту. Виступаючі відзначили як позитив діяльності товариства той факт, що до нього почали вписуватися також жінки-шляхтянки. Зокрема, серед прізвищ, наведених у списках, є Павліна Білінська Тар. Долуґовська, Наталія Матковська Скебанович, Антоніна Кульчицька Волчко, Анна Городиська Мацейчак. Оплесками учасники зборів зустріли звістку, що на Збори прибули шляхтичі з віддаленого Турківського повіту, зокрема з Комарників.

Петро Городиський з Гордині закликав шляхту щоб

„не стидалася того, чим наші діди величалися, а то своїх гербів і придомків, які кров’ю окупили на побоєвищах”.

Він також наголосив, щоб шляхта доходила своїх шляхетських легітимацій, а через освіту знову зміцнила свої суспільні позиції і вела за собою весь український народ.

Після виступу Ф.Сілецького розгорнулася дискусія з приводу заснування в Самборі „Інституту для шляхетських дітей”. Збори обрали новий склад правління: священик Дмитро Гординський, парох Кульчиць (голова), священик Петро Погорецький (заст. голови), Франц Сілецький з Самбора (скарбник), священик Юліан Татомир з Самбора (секретар), Микола Комарницький Дружбович з Комарник, Петро Городиський Поливка з Кульчиць і Лев Луцький-Одинак з Луки (члени правління), Григорій Баранецький з Кульчиць, Михайло Білинський Слотило з Луки і Петро Кульчицький Поливка з Кульчиць (заступники членів правління). До новообраного правління звернувся Лев Лопатинський^xxi зі Львова. Він закликав гаряче забратися до культурної роботи та впливати на всю шляхту; твердо трималася віри і мови предків.

У 1911–1912 рр. керівники товариства проводили віча в окремих шляхетських селах Самбірського (Городище, Ступниця, Сілець) і Добромильського повітів. У Чайковичах відбулися збори „Шляхоцького Касина” для шляхти з Чайкович, на яке прибула також запрошена шляхта з сусідніх сіл. У Кульчицях пройшло велике віче в честь гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного за участю делегатів запрошеної шляхти з далеких околиць. На місці, де стояла хата гетьмана, поставлено пам’ятний хрест. Значну допомогу у проведенні цього свята надала шляхетська читальня „Просвіти” в Кульчицях.

Щоб шляхетську ідею зробити в найширших масах більш дійовою постановлено скликати Загальні збори не до Самбора, а до найважніших осель шляхти. Так, у 1913 р. скликав голова товариства Д.Гординський Загальні збори до села Луки. На той час у Луках були повітові суд, фінанси і нотаріят, мешкало кілька лікарів та кілька адвокатів-українців. Луки були ніби центральним пунктом для околичної загонової шляхти. Звідти вийшло чимале число української інтеліґенції. Тому не випадково саме в Луках 14 травня 1913 р. скликано загальні збори шляхетського товариства. Але затяжні дощі не дозволили прибути туди багатьом делегатам, так що в зборах взяло участь близько 50 осіб, переважно з Лук, Білини, Ортинич, Гордині і Кульчиць.

На тих Зборах уперше було вибрано „Легітимаційну комісію”, яку очолив священик Д.Гординський, парох Кульчиць. Та комісія мала перевіряти шляхетські документи і надавати їх тим людям, які їх втратили, але були потрібні для різних практичних цілей: при військовій службі, щоб старатися за шляхетські стипендії для молоді і за посаги для шляхетських дівчат з фундації Скржинського.

Оскільки ідея написання історії дрібної шляхти залишалася ще не зреалізованою, то П. Погорецький запропонував знову, щоб Виділ порозумівся з провідними українськими істориками для написання історії загонової шляхти. При цьому в дослідженні мала бути відображена генеалогія і заслуги поодиноких шляхетських родин. П. Погорецький звернув також увагу на те, щоб шляхта пильнувала своїх придомків, що може в майбутньому стати дуже важливим прецедентом в окремих випадках громадянського життя.

Не вичерпавши порядку денного, на пропозицію Іллі Кульчицького засідання були перенесені на 29 травня до Самбора. Там предметом дискусії були ті самі справи, що і в Луках, переважно завдання „Легітимаційної комісії”. Було вибрано членів нового Виділу, до якого увійшли: Дмитро Гординський, Петро Погорецький, Франц Сілецький, Юліан Татомир, Теодор Штокайло-Кульчицький, Ілля Кульчицький, Іван Городиський і як заступники Олекса Ріпецький та Петро Городиський. Цей склад комітету уконституювався лише на засіданні 22 жовтня 1913 р. Головою вибрано знову священика. Петра Погорецького, який на той час виздоровів, заступников голови став священик Юліян Татомир, касиром – Франц Сілецький, а секретарем – Ілля Кульчицький. Дмитро Гординський залишився й надалі головою „Легітимаційної комісії”.

6 листопада 1913 р. комітет товариства ухвалив провести статистичний облік загонової шляхти в Галичині. У зв’язку з цим виготовлено квестіонар (питальник) і розіслано його всім виднішим організаторам в краю. Питальник містив 14 пунктів, які стосувалися кількості шляхетських сіл у повітах Галичини, чисельності шляхти у них, їх національної свідомості, ставлення шляхти до селян та ін. В архіві товариства збереглося кілька анкет питальника з відповідями. Вони були заповнені в Старосамбірському, Бучацькому, Богородчанському і Долинському повітах. У Старосамбірському повіті цю роботи виконав священик зі Стрільбищ Іван Яворський, у Бучацькому – В.Носковський, у Богородчанському – адвокат М.Новаковський, а в Долинському – нотаріус І.Грабовенський. Наведена у них інформація є сьогодні важливою для написання історії окремих населених пунктів Галичини, виявлення національної самосвідомості мешканців напередодні Першої світової війни, наявність у селах громадсько-культурних організацій та їхній вплив на суспільне життя тощо. Зокрема, з питальника, заповненого у Долині 22 липня 1914 р., дізнаємося, що у Долині шляхта мешкає у 30 будинках, а у селах повіту всюди є просвітянські читальні, гуртки „Сільського господаря” та ін. Зазначено також, що національна свідомість у всіх селах досить висока, політично мешканці більше тяжіють до радикалів, меншою мірою – до національних демократів. При характеристиці майнового стану підкреслено, що села дуже бідні, але шляхта дещо заможніша^xxii.

Важливі відомості почерпуємо з питальника, заповненого 27 липня 1914 р. у Стрільбищах, який стосувався населених пунктів Старосамбірського повіту. Подана статистика сіл Бачина, Росохи, Лібухова, Терло, Топільниця, Лопушанка, Тур’є, Волишиново, Біличі. Підкреслено наявність у цих селах шляхетської громади, яку очолює префект (селянську громаду очолював війт).^xxiii

У всіх питальниках респонденти на пункт „Ставлення шляхти до селян у громадському житті і побуті” написали одностайно: „стороняться від селян”. Позитивно відповідали на питання „Чи розійшлася б між шляхтою “Історія України з огляду на історію шляхти”, зазначаючи при цьому, що потрібно лише „піднести шляхетську самосвідомість”^xxiv. Ухвалено також нав’язати контакт з Степаном Томашівським^xxv і просити його написати „Історію України” для шляхти, а також видавати популярні монографії кожного шляхетського села.

З огляду на столітній ювілей від дня народження Т.Шевченка ухвалено інтенсивно усвідомляти шляхту під національним оглядом і просити її, щоб взяла численну участь в ювілейних урочистостях у Самборі і Львові, а по можливості утворила свій окремий виділ. З цього приводу П. Погорецький організував групу вершників зі шляхти для участі у крайовому з’їзді „Січей” і „Соколів” у Львові, який проходив 28 червня 1914 р. Однак, самбірська шляхта у цих заходах участі не взяла. Як згадував пізніше П.Погорецький, основною причиною цього були адміністративні перешкоди. Також до цієї ідеї неприхильно поставилися деякі українські громадські діячі, які таку організацію шляхти вважали „зацофанням” і „анахронізмом”^xxvi. Щодо сплати внесків, ухвалено для бідніших шляхтичів знизити на 50 грошів річно.

Останнє засідання комітету відбулося 18 травня 1914 р. У ньому вперше взяв участь письменник Андрій Чайковський. Він у своєму виступі вказав на два напрями роботи в Товаристві, а саме: поширення ідеї Товариства серед шляхти через відчити по селах і видавництва, через збирання історичних матеріалів, шляхетських дипломів для наукових публікацій і пообіцяв свою участь в роботі Товариства.

В справі збирання шляхетських дипломів і іншої старовини, Д.Гординський проінформував про лист Іларіона Свенціцького^xxvii, який зазначив, щоб ті цінні речі зберігалися в Національному музеї у Львові. По довшій дискусії, яка на цю тему розвинулася, ухвалено на пропозицію Ю.Татомира передати справу збирання матеріалів „Легітимаційній комісії”, а Андрія Чайковського вважати постійним членом комітету і просити його, щоб обговорив зі С.Томашівським справу написання історії загонової шляхти.

Ухвалено також дві пропозиції А.Чайковського. По-перше, щоб Виділ старався видобути матеріали до історії села Гордині від п. Гординського. По-друге, щоб збільшити фонди Товариства, він запропонував за грошу видавати членам Товариства грамоти, охайно видані в старовинному стилі. На наступне засідання запланував голова П.Погорецький заслухати реферат про старовинний шляхетський одяг та однострій. До цього часу А. Чайковський обіцяв виготовити відповідні рисунки. Як виявилося, засідання 18 травня 1914 р. стало останнім в житті Товариства. У повоєнні роки воно вже не змогло відновити своєї діяльності. Як зазначав пізніше П.Погорецький,

„повоєнна атмосфера не була пригожа для якої-небудь діяльности, особливо в перших повоєнних роках, коли давався виразно відчувати ворожий настрій до реактивування „Товариства Руської Шляхти”. Була то велика помилка...”^xxviii.

Проте діяльність цього товариства не минула безслідно. Про нього знали, ним цікавилися. Зокрема, до досвіду його діяльності зверталися пізніше, зокрема при спробі утворити „Товариство української шляхти у Львові”. Л.Сливка у своїй статті цитує такий уривок з листа до П.Погорецького від 16 квітня 1937 р.:

„Пересилаючи запрошення на перші сходини членів основників товариства „Української шляхти у Львові” хочу підчеркнути, що ініціативному кружкови дуже залежит на ласк. Присутности Вашої Всечесности на тих сходинах. Ми знаємо, що Ваша Всечесність вже перед війною заходилася, щоби основати „Товариство української шляхти ходачкової”^xxix.

Назагал же, перше об’єднання дрібної місцевої шляхти в українському Підгір’ї стало спробою самоорганізації на початку ХХ ст. до цього пасивної частини українського суспільства. Воно сприяло втягненню її в загальний культурно-освітній рух українців Галичини. Чільні діячі товариства у своїй діяльності намагалися вийти за локальні межі і поширювати програмні ідеї в межах цілої Галичини. Важливе значення і в тому, що впершке була спроба зробити статистичний опис української галицької шляхти під кутом зору її самосвідомості.

Серед членів товариства була місцева інтеліґенція, зокрема священики, учителі, державні службовці. Значну увагу вони приділяли вивченню свого краю, традицій, популяризації шляхетських ідеалів, вихованню молоді в цьому дусі, вели просвітницьку роботу серед людей свого середовища. Більшість з них послідовно дотримувалася своїх переконань, а їх діяльність, життєва позиція заслуговують на увагу, пошану і наукове вивчення. Адже культурно-просвітницька і краєзнача діяльність будь-якого об’єднання та його членів – це частина нашої культури.