Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Владимир Жураковский
ГЕРБ «САС»- история, факты.
Герб Сас (Sas) в красном (реже в голубом) поле серебрянный полумесяц, рогами обращенными вверх и имеющий на концах по золотой шестиугольной звезде, а из средины его летит вверх стрела. Над шлемом павлиный хвост, пробитый стрелою влево. Герб этот первоначально употреблялся в Саксонии , потом в Венгрии а потом с 13 ст. в Литве и Польше.
Перелік родин гербу Сас

Ж"

Жабiнський - Жабинский
Желiборський - Желиборский
Жеребецький - Жеребецкий
Жукотинський - Жукотинский
Журакiвський – Жураковский


Жураковские — польский и русский дворянский род (герб Сас), восходящий к первой половине XVI века.
Евстафий Иванович Жураковский в 1573 выехал из Польши в Россию и принял православную веру. Он был убит в Смутное время поляками в Ростовском Борисоглебском монастыре. Яков Михайлович Жураковский был нежинским полковником (1678—1681), а его сын Василий — украинским генеральным есаулом (1710—1724).
Род Жураковских внесен в VI часть родословной книги Волынской, Подольской, Киевской, Черниговской и Казанской губерний. Есть также ещё два рода Жураковских, более позднего происхождения.
БЕРЕСТЯНСКИЕ ПОТОМКИ ГЕРБА DRAG – SAS.
РОД DRAG – SAS И ЕГО ГЕРБ ПОЯВЛЯЮТСЯ В САКСОНИИ, ГДЕ ВПЕРВЫЕ УПОМИНАЕТСЯ О НИХ. В XI СТ. ГЕРБ РОДА СТАНОВИТСЯ ИЗВЕСТЕН ВО ФРАНЦИИ, ГЕРМАНИИ И БАВАРИИ.
ЭТОТ ШЛЯХЕТСКИЙ РОД ВЫВОДИТСЯ ОТ ГРАФОВ ГРИФИЧЕВ, КОТОРЫЕ В КОНЦЕ I ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ ВЛАДЕЛИ ЗЕМЛЯМИ В МЕЖДУРЕЧЬЕ ОЛБИ И ЛАБИ. В X - XII СТ. ЗЕМЛИ ГРИФИЧЕВ ПРИБЫВАЮТ ПОД ПОСТОЯННЫМ НАТИСКОМ САКСОВ И ДАТЧАН, ПОЭТОМУ БОЛЬШОЕ КОЛИЧЕСТВО ЛЮДЕЙ УХОДИЛО НА ЮГ И ОСЕДАЛО НА ДРУГИХ ЗЕМЛЯХ . СУЩЕСТВУЕТ ВЕРСИЯ, ЧТО ТАКАЯ ГРУППА ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ ПРИНИМАЛА УЧАСТИЕ В ОДНОМ ИЗ ПЕРВЫХ КРЕСТОВЫХ ПОХОДОВ. ВО ВРЕМЯ ВОЗВРАЩЕНИЯ ИЗ ПОХОДА, ПО ПРОСЬБЕ ВЕНГЕРСКОЙ КОРОНЫ ЭТОТ ОТРЯД ОСЕДАЕТ В САМОМ ЦЕНТРЕ ЕВРОПЫ, В МАРМАРОШИ
- ТАК ДО НЕДАВНИХ ВРЕМЕН НАЗЫВАЛАСЬ ЧАСТЬ ЗЕМЕЛЬ ПРИЛЕГАЮЩИХ К КАРПАТАМ. ТУТ НА РАЗДОЛЬНЫХ ЗЕМЛЯХ ДОЛИН РЕК ТИСЫ, БОРЖАВЫ И СИРЕТУ ПРОЖИВАЛО ДРЕВНЕЕ ПЛЕМЯ БРОДНИКОВ. ВНОВЬ ПРИБЫВШИЕ РЫЦАРИ БЫСТРО ОСВАИВАЮТСЯ НА НОВЫХ ЗЕМЛЯХ, ТУТ ОНИ СТАНОВЯТСЯ ИЗВЕСТНЫ КАК ДРАГ – САСЫ. СИМВОЛОМ ДРАГ – САСОВ БЫЛ ЗНАК СТРЕЛЫ В ПОЛЕТЕ. ТАК НАЧИНАЕТСЯ ИСТОРИЯ УКРАИНСКОЙ ВЕТВИ РОДА. КОГДА ЖЕ В 1222 ГОДУ ВЕНГЕРСКИЙ КОРОЛЬ АНДРАШ II ДАЕТ ЗЕМЛЮ НА ЗАПАДЕ ОТ ПОСЕЛЕНИЙ ДРАГ – САСОВ ТЕВТОНСКОМУ ОРДЕНУ ( ПРЕСВЯТОЙ ДЕВЫ МАРИИ ), ПЕРВЫЕ ОБРАЩАЮТ СВОЕ ВНИМАНИЕ НА ВОСТОК, В СТОРОНУ ГАЛИЦКО – ВОЛЫНСКОЙ ДЕРЖАВЫ, КОТОРАЯ ВЕЛА ЭКСПАНСИВНУЮ ПОЛИТИКУ В ЗАПАДНОМ И ВОСТОЧНОМ НАПРАВЛЕНИЯХ. В 1236 ГОДУ СОВЕРШАЕТСЯ ЗНАКОВЫЙ ПЕРЕХОД МАРМОРОШСКОГО ВОЕВОДЫ ГУЙДА НА СЛУЖБУ ДАНИИЛА ГАЛИЦКОГО. ХОРУГВА ВНОВЬ ПРИБЫВШЕГО ОТРЯДА НЕСЛА РОДОВОЙ ЗНАК ВОЕВОДЫ – СТРЕЛУ В ПОЛЕТЕ, ПОЛОЖЕННУЮ НА СИНЕЕ ПОЛЕ ЩИТА, С ЗОЛОТЫМИ ПОЛУМЕСЯЦЕМ И ЗВЕЗДАМИ НА ЕГО РОЖКАХ.

Участвуя в успешных военных компаниях против мазуров и ятвягов, Гуйд добыл особое расположение Даниила, получив в награду, земельный гранд и породнился с семьей Даниила Галицкого. Этим самым он положил начало оседлому расселению шляхты Драг – Сас в Галитчине. В следующие десятилетия сформировались рода Даниловичев, Дрогомирецких, Татомиров, Княгиницких – которые обозначались родовым знаком стрелы.
Монголо - татарское нашествие прокатилось карпатскими перевалами и опустошило земли за Карпатами. В том числе и Марморошину. Только в XIV ст. Драг – Сасы снова появляются в венгерских хрониках.
В это время Марморошскими землями владели братья Драгош и Драгх, третий брат Богдан за несогласие с политикой венгерского короля, был лишен титула. В 1359 г. уже не молодой Драгош утверждает королевскую власть на землях прилегающих к Буковине и Молдавии. А в 1365 г. бунташный Богдан выгоняет посадников Драгоша из региона и утверждает не зависимое княжество Молдова.
В XIV ст. воеводы Драгаш, Драгх и их брат Богдан, были православные. Они обустраивали православные церкви и монастыри Мармороши и закладывали новые. Драги были покровителями и Грушевского мужского монастыря, что поблизости от Тереви. Первое упоминание о нем связано с татаро – монголами и датируется 1242 годом. В продолжение многих столетий монастырь славился как наидревнейший центр переписи русских и волоских рукописей. В 1390 годы по инициативе Драгов монастырь входит в подчинение Константинопольского патриарха, а в 1404 году Дмитрий и Александр Драги дарят Грушевскому монастырю новые земли, на которых стояли села Терева, Грушево, Крива, в чем приходу выдана грамота, написанная кириллицей. Она является одним из старейших в Закарпатье памятников украинской письменности.
В 1491 году Швайпольт Фиоль печатник из Кракова, переводит свою печатню в Грушевский монастырь. Есть предположение и подтверждение, что здесь был напечатан первый «Букварь».
Живущие на тех землях поколения герольдического рода Драг – Сас расселялись сначала в Галитчине, а за тем и по всей Украине, давший не мало видных политиков и воинов, церковных, просветительских деятелей, поэтов, писателей, музыкантов.
Одним из больших отрядов среди шляхты принимавшей участие в Грюнвальдской битве, был отряд, над которым развивался стяг с серебряной стрелой и золотым полумесяцем. Под этим флагом выступал наибольший украинский отряд шляхты рода Драг – Сас.
В XV – XVI столетии венгерская линия рода Драг – Сас понесла огромные потери в венгро – турецких войнах и окончательно угасла после поражения венгров под Махачем. Иначе сложилась судьба Драг – Сасов на восточных склонах Карпат. Польские короли постоянно просят на охрану границ и торговых путей шляхту герба Сас, причем не только из Марморошины, но и из других земель, из Трансильвании, которую в Украине называли Волощиною. Не удивительно, что многие новые рода Драг – Сасов ведут свою родословную от предков, которых в документах часто называют « волохом» или « венгрином». Так в Украине в XV ст. появляются Сасовские рода Берестянских, Бисковских, Волосецких, Губицких, Роботицких, Ильницких, Комарницких, Крапивницких, Сасов, Тарнавских, Терлецких. Ясинских, а в XVI ст. - Бачинских, Билинских. Винницких, Гординских, Жураковских, Кобелянских и некоторых других.
Если украинские магнатские рода угасли еще в XVII веке, то простая шляхта продолжает служить родине, если не мечом, так пером, до настоящего времени.
Представители рода герба САС:
Станислав Ореховский ( 1513 – 1566 ). Украинский гуманист эпохи Ренессанса, публицист, автор нескольких политических трактатов и памфлетов антитурецкого толка.
КИРИЛО ТЕРЛЕЦЬКИЙ (?—1607). ЦЕРКОВНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ ДІЯЧ, ЄПИСКОП ПІНСЬКИЙ І ТУРІВСЬКИЙ, ЗГОДОМ ЛУЦЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ. ОДИН З ІНІЦІАТОРІВ СТВОРЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.
ПРИНЦИП РОДОНАЧАЛИЯ НОВЫХ ФАМИЛИЙ.
ПРИНЦИП ВОЗНИКНОВЕНИЯ ФАМИЛИЙ ТОГО ВРЕМЕНИ ОЧЕНЬ ХОРОШО ВИДЕН НА ДВУХ ПРИМЕРАХ:
1. ГРАФ СТЕФАН САС ПРИБЫВШИЙ ИЗ СЕМИГРАДИЯ (КОТОРОЕ В ГАЛИЧИНЕ НАЗЫВАЛИ ВОЛОЩИНОЙ), ИМЕНОВАЛ СЕБЯ СТЕФАН ВОЛОШИН ИЛИ СТЕФАН ВЕНГРИН. ПОЛУЧИВ ОТ КОРОЛЯ КАЗИМИРА БОЛЬШИЕ ЗЕМЕЛЬНЫЕ НАДЕЛЫ, В СЯНОЦКОЙ ЗЕМЛЕ ОН ОСЕЛ В РОБОТИЧАХ И ПРИНЯЛ ФАМИЛИЮ РОБОТИЦКИЙ, А УЖЕ ЕГО ПОТОМКИ ЗАПИСЫВАЛИСЬ ПОД ФАМИЛИЯМИ РАЗДЕЛЁННОГО ПОМЕСТЬЯ - БЕРЕСТЯНСКИЕ, ГУБИЦКИЕ, БИСКОВСКИЕ, ВОЛОСЕЦКИЕ И, СОБСТВЕННО, РОБОТИЦКИЕ.
2. ТА ЖЕ ТЕНДЕНЦИЯ БЫЛА И НА ТУРКОВЩИНЕ, ГДЕ ГРАФ ВАНЧАЛУХ ВОЛОХ В 1431 ПОЛУЧИЛ ЗЕМЛИ ВОКРУГ ТУРКИ. ЧЕРЕЗ НЕПРОДОЛЖИТЕЛЬНЫЙ ОТРЕЗОК ВРЕМЕНИ КРОМЕ ОСНОВНОЙ ФАМИЛИИ, - ТУРЧАНСКИЕ ПОЯВЛЯЮТСЯ МЛАДШИЕ ОТВЕТВЛЕНИЯ - ЯВОРСКИХ, ИЛЬНИЦКИХ, КОМАРНИЦКИХ И ТУРЯНСКИХ.
ГРАФ СТЕФАН САС СО СВОЕЙ ДРУЖИНОЙ ПРИНЯЛ УЧАСТИЕ В НЕ УДАЧНОМ ПОХОДЕ КАЗИМИРА НА ЧЕРВЕНУЮ РУСЬ,В РЕЗУЛЬТАТЕ КОТОРОГО К ПОЛЬШЕ ОТОШЛА ТОЛЬКО СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ,В ПОСЛЕДСТВИИ ТЕРРИТОРИЯ РУСКОГО ВОЕВОДСТВА,ОТКУДА ЕМУ И БЫЛ ДАРОВАН ЗЕМЕЛЬНЫЙ ГРАНД. ПО - ВИДИМОМУ ЗЕМЛИ ГРАФ СТЕФАН ПОЛУЧИЛ ОДНОВРЕМЕННО С ВАНЧАЛУХОМ ВОЛОХОМ В 1431 ГОДУ,ГДЕ И ОСЕЛ В РОБОТИЧАХ,КОТОРЫЕ НАДО СЧИТАТЬ ПРОРОДИНОЙ БУДУЩИХ РОДОНАЧАЛЬНИКОВ ФАМИЛИЙ: БЕРЕСТЯНСКИХ,БИСКОВСКИХ,ВОЛОСИЦКИХ,ГУБИЦКИХ И СОБСТВЕННО РОБОТИЦКИХ.

СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ.
ЗАНИМАЯ ВЕРХОВЬЯ РЕКИ САН В СЕВЕРНЫХ ПРЕДГОРЬЯХ КАРПАТ,СЯНОЦКАЯ ЗЕМЛЯ КАЖЕТСЯ ВО ВСЕМ ОТЛИЧНОЙ ОТ ПРОЧИХ ЗЕМЕЛЬ РУССКОГО ВОЕВОДСТВА.ТЕРРИТОРИЯ ПРЕМЫШЛЬСКОЙ,ЛЬВОВСКОЙ,ГАЛИЦКОЙ ЗЕМЕЛЬ В XII – XIII ВЕКАХ БЫЛА ЯДРОМ ГАЛИЦКОГО КНЯЖЕСТВА, САНОКЧИНА ЖЕ ДОЛГОЕ ВРЕМЯ ОСТОВАЛАСЬ РЕДКО НАСЕЛЕННЫМ РАЙОНОМ, ГЛУБОКО ВКЛИНИВШЕМСЯ В ПОЛЬСКО – ВЕНГЕРСКОЕ ПОГРАНИЧЬЕ. ГОРОД САНОК ВСЕГО 2 – 3 РАЗА УПОМИНАЕТСЯ В РУССКИХ ЛЕТОПИСЯХ. ИНТЕНСИВНОЕ ЗАСЕЛЕНИЕ ЗЕМЛИ НАЧАЛОСЬ ВО ВТОРОЙ ПОЛОВИНЕ XIV ВЕКА, Т.Е. УЖЕ ПОСЛЕ ЗАХВАТА ЧЕРВОННОЙ РУСИ ПОЛЯКАМИ. НЕ УДИВИТЕЛЬНО, ЧТО ИЗ 200 ПОСЕЛЕНИЙ XV ВЕКА МЕНЕЕ 20 СЕЛ БЫЛО ОСНОВАНО ЕЩЕ В ГАЛИЦКО – ВОЛЫНСКОМ КНЯЖЕСТВЕ.
В ГАЛИЦИИ, ПОТОМКИ SAS РАССЕЛИЛИСЬ ОТ ГОРИСТОЙ ОКРЕСТНОСТИ ПОДКАРПАТСКОЙ, РАСТЯНУВШЕЙСЯ НА ЮГ ОТ ПРЕМЫШЛЬСКОГО ГРАДА И ПРОСТИРАЯСЬ ДАЛЕЕ НА ВОСТОК, ДО Р. ЗОЛОТОЙ ЛИПЫ. СЯНОЦКИМИ СТАРОСТАМИ В РАЗНОЕ ВРЕМЯ XV ВЕКА БЫЛИ: СЦИБОРА, ОГЛЕНДОВСКИЙ, МИХОВСКИЙ, ПИНОНСЕК.
РОДЫ – SAS - ГАЛИЦКИХ БОЯР, ПРИШЛЫХ НА СЛУЖБУ К ДАНИИЛУ КРЕСТОНОСЦЕВ. ЕЩЕ ЖИВЫ РОДОВЫЕ ГНЕЗДА ГАЛИЦКОЙ ШЛЯХТЫ, ДРЕВНИЕ ЦЕРКВИ БЕРЕГУТ ДУХ ТОГО ВРЕМЕНИ. ИМЕННО ЗДЕСЬ НАХОДЯТСЯ ЗНАМЕНИТЫЕ КУЛЬЧИЦЫ И НЕ ТОЛЬКО ОНИ, ИМЕННО ЗДЕСЬ НАХОДЯТСЯ РОДОВЫЕ ГНЕЗДА ГАЛИЦЫНСКОЙ ШЛЯХТЫ, А В ОКРЕСТНОСТЯХ ЭЛИТНОГО ЛЬВОВА, ШЛЯХТЫ, ИМЕВШЕЙ ВЛИЯНИЕ ПРИ ДВОРЕ КОРОЛЕЙ. ИМЕННО ЗДЕСЬ ВБЛИЗИ ДРЕВНЕГО САМБОРА НАХОДЯТСЯ НЕ МЕНЕЕ ДРЕВ НИЕ БЕРЕСТЯНЫ, РОДОВОЕ ГНЕЗДО ШЛЯХТЫ БЕРЕСТЯНСКИХ.

РЫБОТЫЧЕ ( ПОЛ.) - РОБОТИЧИ .
В НАСТОЯЩЕЕ ВРЕМЯ РОБОТИЧИ - МЕСТО ПОСЕЛЕНИЯ ГРАФА СТЕФАНА ВОЛОШИНА РОДА САС, ПРИНЯВШЕГО ЗДЕСЬ ФАМИЛИЮ РОБОТИЦКИЙ, НАХОДИТСЯ НА ТЕРРИТОРИИ СОВРЕМЕННОЙ ПОЛЬШИ, В 25 – 30 КМ. ЮГО – ЗАПАДНЕЕ ГОРОДА ПШЕМЫСЛЬ. ЗДЕСЬ БЫЛА РОДИНА, ТОГДА ЕЩЕ ПРЯМЫХ И БЛИЗКИХ РОДСТВЕННИКОВ, В БУДУЩЕМ НАСЛЕДНИКОВ ЗЕМЕЛЬНОГО НАДЕЛА ГРАФА СТЕФАНА, ГРАНД КОРОЛЯ КАЗИМИРА, ЗА ВОЕННУЮ ДОБЛЕСТЬ, РОДА - БЕРЕСТЯНСКИХ, БИСКОВСКИХ, ВОЛОСЕЦКИХ, ГУБИЦКИХ И РОБОТИЦКИХ, ВЗЯВШИХ ЭТИ ФАМИЛИИ ПОСЛЕ РАЗДЕЛА РОДОВОГО НАДЕЛА, ОТ НАЗВАНИЙ МЕСТ, ГДЕ ТЕПЕРЬ НАХОДИЛИСЬ ИХ ПОМЕСТЬЯ. БЛИЖАЙШИМИ СОСЕДЯМИ БЕРЕСТЯНСКИХ, ПОСЛЕ РАЗДЕЛА ОКАЗАЛИСЬ БИСКОВСКИЕ, ЧТО ДАЕТ МНЕ ВОЗМОЖНОСТЬ ПРЕДПОЛОЖИТЬ, ЧТО НА ТОТ МОМЕНТ СТЕПЕНЬ РОДСТВА ЭТИХ ФАМИЛИЙ БЫЛА ВЫШЕ, ЧЕМ С ДРУГИМИ РОДСТВЕННИКАМИ. ПОДТВЕРЖДЕНИЕМ ЭТОМУ СМЕЛОМУ ПРЕДПОЛОЖЕНИЮ МОЖЕТ СЛУЖИТЬ МЕСТО РАСПОЛОЖЕНИЯ СЕЛ БИСКОВИЧИ И БЕРЕСТЯНЫ, КОТОРЫЕ СОХРАНИЛИ СВОИ ДРЕВНИЕ НАЗВАНИЯ ДО НАШИХ ДНЕЙ.
ЗАРОЖДЕНИЕ ФАМИЛИЙ У ДВОРЯНСКИХ-ШЛЯХЕТСКИХ РОДОВ В ЗЕМЛЯХ ПОЛЬСКОЙ КОРОНЫ,В XV ВЕКЕ.
ИСТОРИЧЕСКАЯ СПРАВКА.
ВПЕРВЫЕ УПОТРЕБЛЕНИЕ ФАМИЛЬНЫХ ИМЕН В ПОЛЬШЕ ЗАФИКСИРОВАНО В XV ВЕКЕ ,ПРИЧЕМ ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО В СРЕДЕ ПОЛЬСКИХ ДВОРЯН ШЛЯХТЫ. ПО СУТИ ПОЛЬСКАЯ ШЛЯХТА БЫЛА ПРИВИЛЕГИРОВАННЫМ ВОЕННЫМ СОСЛОВИЕМ. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ФАМИЛИЙ ПОСТЕПЕННО РАСПРОСТРАНЯЛОСЬ И НА ДРУГИЕ СОЦ. – ЭТНИЧЕСКИЕ ГРУППЫ – НА ГОРОЖАН(В КОНЦЕ XVII ВЕКА) ,ЗАТЕМ НА КРЕСТЬЯН И ( В СЕРЕДИНЕ XIX ВЕКА) НА ЕВРЕЕВ. МНОГИЕ ФАМИЛИИ ПОЛЬСКОЙ ШЛЯХТЫ ИМЕЛИ ОКОНЧАНИЕ СВЯЗАННОЕ С НАЗВАНИЕМ РОДОВОГО ПОМЕСТЬЯ (НАПРИМЕР ВИШНЕВЕЦКИЙ – РОДОВОЕ ПОМЕСТЬЕ ВИШНЕВЕЦ, БЕРЕСТЯНСКИЙ – РОДОВОЕ ПОМЕСТЬЕ БЕРЕСТЯНЫ.
 
СПРАВКА.
В СЕНСАЦИОННОМ ЭКСПЕРИМЕНТЕ , КОТОРЫЙ ВЕЛСЯ 2 ГОДА БРИТАНСКИМИ УЧЕНЫМИ , ПРИНИМАЛИ УЧАСТИЕ ОДНОФАМИЛЬЦЫ ТОМПСОНЫ ,РАНЕЕ НЕ ЗНАКОМЫЕ ДРУГ С ДРУГОМ . ПО ОКОНЧАНИЮ ЭКСПЕРИМЕНТА ОКАЗАЛОСЬ ,ЧТО 80 ПРОЦЕНТОВ ИССЛЕДУЕМЫХ ИМЕЛИ ОДИНАКОВЫЕ ГЕНЫ , ЧТО ГОВОРИЛО ОБ ИХ ПРОИСХОЖДЕНИИ ОТ ОДНОГО ОБЩЕГО ПРЕДКА , А 20 ПРОЦЕНТОВ ИССЛЕДУЕМЫХ , У КОТОРЫХ ГЕНЫ ОКАЗАЛИСЬ РАЗЛИЧНЫМИ , РАНЕЕ БЫЛИ УСЫНОВЛЕНЫ ТОМПСОНАМИ И ИХ ПРЕДКИ НОСИЛИ СОВСЕМ ИНУЮ ФАМИЛИЮ .
РОДОВЫМ СЕЛОМ БЕРЕСТЯНСКИХ ЯВЛЯЮТСЯ БЕРЕСТЯНЫ, БЛИЗЬ Г. САМБОРА НА ЛЬВОВЩИНЕ.
________________________________________
СЕЛО РОЗТАШОВАНЕ НА ПІВНІЧНИЙ-ЗАХІД ВІД М.САМБІР, ЗА 4 КМ. НА ЗАХІД ВІД ДОРОГИ МОСТИСЬКА - САМБІР ( ВІД С.ВОЛЯ-БАРАНЕЦЬКА ). ДО БЕРЕСТЯН МОЖНА ДОЇХАТИ ЩЕ З ПІВНОЧІ, ВІД С.РОГІЗНО.
ДЕРЕВ`ЯНА ЦЕРКВА СТОЇТЬ В КІНЦІ СЕЛА, БІЛЯ ВУЛИЦІ. ВПЕРШЕ ЗГАДУЄТЬСЯ У ДОКУМЕНТАХ 1507 РОКУ. ПРИВІЛЕЙ ПАРАФІЯ ОТРИМАЛА ВІД ДІДИЧКИ ЯДВІГИ КОЗЛОВСЬКОЇ У 1744 РОЦІ. СТАРА ДЕРЕВ`ЯНА ЦЕРКВА БУЛА ЗВЕДЕНА У 1747 РОЦІ. ПОРУЧ З НЕЮ У 1912 РОЦІ ЗБУДОВАНО ТЕПЕРІШНЮ ДЕРЕВ`ЯНУ СВЯТИНЮ, А СТАРУ РОЗІБРАНО У 1913 РОЦІ. ЦЕРКВА БУЛА ЗАЧИНЕНА ВІД 1950-Х РР. ПО 1988 РІК. БУДІВЛЯ ХРЕСТОВА У ПЛАНІ, ДО ГРАНЧАСТОГО ВІВТАРЯ СИМЕТРИЧНО ПРИБУДОВАНІ РИЗНИЦІ, ОТОЧЕНА ВУЗЬКИМ ПІДДАШШЯМ. КРІМ ГОЛОВНОГО ВХОДУ В БАБИНЕЦЬ ІЗ ЗАХОДУ ІСНУЄ БІЧНИЙ, ТАКОЖ ІЗ ЗАХОДУ, В ПІВДЕННОМУ КРИЛІ НАВИ. УСІ СТІНИ ( КРІМ ВОСЬМЕРИКА НАВИ ) ВЕРТИКАЛЬНО ШАЛЬОВАНІ ДОШКАМИ З ЛИШТВАМИ, МАЮТЬ ВИСОКІ АРОЧНІ ВІКНА. ВОСЬМЕРИК СЕРЕДХРЕСТЯ НАВИ НАКРИТИЙ БАНЕЮ З ЛІХТАРЕМ І МАКІВКОЮ. НА ГРЕБЕНЯХ УСІХ ДВОСХИЛИХ ДАХІВ ПОСТАВЛЕНІ НА НЕВЕЛИКИХ БАНЯХ ЛІХТАРІ З МАКІВКАМИ, ТОМУ ВІЗУАЛЬНО ЦЕРКВА ВИГЛЯДАЄ П`ЯТИВЕРХОЮ. НА ПІВДЕННІЙ СТІНІ БАБИНЦЯ МОЖНА ПОБАЧИТИ ПАМ`ЯТНУ ГРАНІТНУ ТАБЛИЦЮ УРОДЖЕНЦЮ БЕРЕСТЯН, ЄПИСКОПУ ІВАНУ СНІГУРСЬКОМУ. ВПАДАЄ У ВІЧІ КЛАСИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДВЕРЕЙ ЦЕРКВИ, А ТАКОЖ ВЕЛИКЕ, ЯКІСНО ЗРОБЛЕНЕ РОЗП`ЯТТЯ. БІЛЯ ХРАМУ СТОЇТЬ ДЕРЕВ`ЯНА ДВОЯРУСНА ДЗВІННИЦЯ, НАКРИТА НАМЕТОВИМ ДАХОМ. ВІД ПІВНОЧІ І ЗАХОДУ ДО ЦЕРКВИ ПРИЛЯГАЄ ЦВИНТАР, НА ЯКОМУ ВИСОКІ ДЕРЕВА НЕ ДАЮТЬ ПОВНІСТЮ ЗАФІКСУВАТИ СВЯТИНЮ.
ЦЕРКВА У БЕРЕСТЯНАХ ЗАПАМ`ЯТАЛАСЯ ХАРАКТЕРНИМ СИЛУЕТОМ З П`ЯТИ ВЕРХІВ ( ХОЧА З ДОРОГИ ВИДНО ЧОТИРИ ).

Г. САМБОР.
_______________________________________
Первое летописное упоминание о городе относится к 1241 году. Нынешний город Самбор основан на новом месте после эпидемии чумы в 1542 году. В результате возникло два города Самбор, и первый из них получил название Старый Самбор — он находится выше по течению реки Днестр.
В 1604 году в замке воеводы Ежи Мнишека жил Григорий Отрепьев, известный как Лжедмитрий I , выдававший себя за сына царя Ивана IV Грозного, здесь же в костеле он венчался с Мариной Мнишек. Ежи – Юрий Мнишек в то время был Львовский староста, управляющий королевской экономией в Самборе. Согласие на брак дочери с самозванцем он дает с надеждой поправить свое тяжелое финансовое положение, поддавшись на обещания будущего «царя» России. С Самбора выступил на Москву первый отряд Лжедмитрия I.После гибели Лжедмитрия I, по просьбам дяди Марины Мнишек, король Польши Сигизмунд предложил ей в вечное пользование Сяноцкую землю, на что в письме она ответила, что желает себе Краков с округой, а в замен королю она якобы отдает переданные ей в подарок Лжедмитрием I, Псковскую и Новгородскую землю, при этом подписывалась не иначе как, Царица Руси. Итог истории печален. Марина умирает в Коломне заточенная в башню, Ежи также гибнет в Руси, сына Марины и Дмитрия не смотря на обещание не трогать, Романовы казнят, за что Марина (слывшая колдуньей) проклинает их род до 13 колена. Проклятье сбывается на наследнике и всей семье последнего русского царя. После чего в Россию вернулось смутное время, уже со своими Лжедмитриями, Маринами и прочей нечестью, которое не закончилось и по сей день.
Здесь родились композитор и дирижер Николай Колесса, актер и режиссер Лесь Курбас, писатель Андрей Чайковский. Слава Богу, есть энтузиасты, восстановившие в 1991 г. ликвидированный в 1954-м музей «Бойковщина».
Интересные факты
В греко-католическом храме Рождества Пресвятой Богородицы, расположенном в Самборе, хранятся мощи святого Валентина. Останки Валентина - часть черепа, несколько костей, маленькая стеклянная капсула, в которой, как предполагается, находится миро, - хранятся в небольшом стеклянном гробу. Святые мощи Ватикан 13 мая 1759 года передал храму небольшого украинского городка. До этого останки Валентина покоились на кладбище святой Присциллы в Риме.[1]

КУЛЬЧИЦЫ
КУЛЬЧИЦЫ — УНИКАЛЬНОЕ СЕЛО: ОСНОВАНО ОСАДНИКАМИ, ПРОИСХОДИВШИМИ ИЗ РЫЦАРЕЙ ГЕРБА ДРАГО-САСОВ. ОНИ ПРИНИМАЛИ УЧАСТИЕ В КРЕСТОВЫХ ПОХОДАХ, ХОТЯ ЭТО, КАК УТВЕРЖДАЮТ ИССЛЕДОВАТЕЛИ, СЛАВЯНСКИЙ РОД, ЖИВШИЙ НА ТЕРРИТОРИИ, ЗАВОЕВАННОЙ В Х В.
НЕМЕЦКО-САКСОНСКИМИ ФЕОДАЛАМИ. ПОСЛЕ ПОХОДОВ ДРАГО-САСЫ ОКАЗАЛИСЬ НА ЗЕМЛЯХ УГРОВ, А ПОТОМ ПОСТУПИЛИ НА СЛУЖБУ К КНЯЗЮ ДАНИИЛУ И ЕГО СЫНУ ЛЬВУ.
ПЕРВОЕ ПИСЬМЕННОЕ УПОМИНАНИЕ О КУЛЬЧИЦАХ — В ПРИВИЛЕГИИ ЛЬВА 1284 Г. РОД ЭТОТ НАСЧИТЫВАЕТ БОЛЕЕ 1000 ЛЕТ, И ПОТОМКИ ЕГО НОСЯТ ФАМИЛИИ КУЛЬЧИЦКИЕ, ЯВОРСКИЕ, ГОРДЫНСКИЕ, БАЧИНСКИЕ И ДР. — ВСЕГО 144 ВЕТВИ. ДРАГО-САСЫ ДО СИХ ПОР ОБЪЕДИНЯЮТСЯ, ИССЛЕДУЮТ СВОЮ ИСТОРИЮ. ЗА ДЕНЬ ДО МОЕГО ПОСЕЩЕНИЯ ЗАПИСЬ НА ФРАНЦУЗСКОМ ЯЗЫКЕ В КНИГЕ ОТЗЫВОВ КРАЕВЕДЧЕСКОГО МУЗЕЯ С. КУЛЬЧИЦЫ ОСТАВИЛ АЛАН ВОЛЧКО-КУЛЬЧИЦКИЙ ИЗ ШВЕЙЦАРИИ. ТАКИЕ ГОСТИ ИЗ ВСЕХ УГОЛКОВ МИРА ЗДЕСЬ НЕ ПЕРЕВОДЯТСЯ. МОЖЕТ, КОГДА-ТО В ЭТОМ СЕЛЕ СООРУДЯТ ГОСТИНИЦУ, ГДЕ БУДУТ СЕЛИТЬСЯ НЕ УТРАТИВШИЕ КОРНЕЙ ПРЕДСТАВИТЕЛИ ДРЕВНЕГО РОДА. МЫСЛЯТ ОНИ СЕБЯ УКРАИНЦАМИ. А НАМ ВСЕМ ГОРДИТЬСЯ БЫ ЭТИМ РОДОМ.
ВОТ НА ХОЛМЕ ВОЗВЫШАЕТСЯ ПАМЯТНИК ГЕТМАНУ САГАЙДАЧНОМУ. ЕЩЕ В 1960 Г. ОБЩИНА СЕЛА ХОДАТАЙСТВОВАЛА О СООРУЖЕНИИ МОНУМЕНТА. ВЕРХОВНЫЙ СОВЕТ УССР ДАЛ РАЗРЕШЕНИЕ, НО МЕСТНЫЕ ПАРТБОНЗЫ — ПРИСЛАННЫЕ «ДЛЯ ПОРЯДКА» — СДЕЛАЛИ ВСЕ, ЧТОБЫ ДЕЛО СПУСТИЛИ НА ТОРМОЗАХ. В 1989-М ВТОРИЧНО ПОЛУЧИЛИ РАЗРЕШЕНИЕ НА СООРУЖЕНИЕ. И ТОЛЬКО 11 ОКТЯБРЯ 1992 Г. ПАМЯТНИК БЫЛ ОТКРЫТ. ВОЗЛЕ НЕГО — ЦЕРКОВЬ СВ. ФЛОРА И ЛАВРА, НА ТОМ МЕСТЕ, ГДЕ И БЫЛА ВО ВРЕМЕНА САГАЙДАЧНОГО. ДВЕ ЛИПЫ ПО ОБЕ СТОРОНЫ ОТ ЦЕРКВИ, ПО ПРЕДАНИЮ, ПОСАЖЕНЫ ИМ.
ЭТО РАЗДОЛЬНОЕ СЕЛО ДО СИХ ПОР ДЕЛИТСЯ НА КУЛЬЧИЦЫ ШЛЯХЕТСКИЕ И КУЛЬЧИЦЫ РУСТИКАЛЬНЫЕ (ТО ЕСТЬ СЕЛЬСКИЕ). ОТСЮДА РОДОМ МАРК ЖМАЙЛО-КУЛЬЧИЦКИЙ И ПАВЕЛ БУТ (ПАВЛЮК) — ГЕТМАНЫ ЗАПОРОЖСКОГО КАЗАЧЕСТВА. А ТАКЖЕ ЮРИЙ-ФРАНЦ КУЛЬЧИЦКИЙ, ГЕРОЙ ОБОРОНЫ ВЕНЫ ОТ ТУРОК В 1683 Г., ОТКРЫВШИЙ ПЕРВУЮ В ЕВРОПЕ КОФЕЙНЮ. ПРИЗНАТЕЛЬНЫЕ ВЕНЦЫ ПОСТАВИЛИ ЕМУ ПАМЯТНИК И ЕГО ИМЕНЕМ НАЗВАЛИ УЛИЦУ.
ЗДЕСЬ ПО-ПРЕЖНЕМУ ЗДОРОВАЮТСЯ «СЛАВА ИИСУСУ». ЛЮДИ С БЛАГОРОДНЫМИ ЛИЦАМИ, СОЗНАТЕЛЬНЫЕ ГРАЖДАНЕ. А РАБОТАТЬ НЕГДЕ. РАЗ В НЕДЕЛЮ КУРСИРУЕТ АВТОБУС МЕЖДУ КУЛЬЧИЦАМИ И... ИТАЛИЕЙ: ЕДВА ЛИ НЕ ПОЛСЕЛА НА ЗАРАБОТКАХ. НЕМАЛО ИНТЕРЕСНОГО УЗНАЛА, НО НЕ ХВАТАЕТ МЕСТА ДЛЯ РАССКАЗА. СТОИТ ПРИЕХАТЬ ХОТЯ БЫ В ЭТО ОДНО СЕЛО И НЕСПЕШНО ОТКРЫТЬ ЕГО ДЛЯ СЕБЯ. ЗДЕСЬ — ЗНАМЕНИТЫЕ ГОРОДИЩА ШНУРОВОЙ КЕРАМИКИ — ІІІ—ІІ ТЫСЯЧЕЛЕТИЯ ДО Н.Э. ИЗДРЕВЛЕ ОСВЯЩЕННОЕ МЕСТО.
ОТ АВТОРА: МЕНЯ КАК ПРЕДСТАВИТЕЛЯ ОДНОЙ ИЗ ФАМИЛИЙ ДРЕВНЕГО ГЕРАЛЬДИЧЕСКОГО РОДА ВОСТОЧНОЙ ЕВРОПЫ, КОТОРОЙ УЖЕ БОЛЕЕ V ВЕКОВ, ИНТЕРЕСУЮТ СЛЕДУЮЩИЕ СОВПАДЕНИЯ ГЕОГРАФИЧЕСКИХ НАЗВАНИЙ, СВЯЗАННЫХ С ФАМИЛИЕЙ БЕРЕСТЯНСКИХ, РОДА ГЕРБА САС.
ЛЬВОВСКАЯ ОБЛАСТЬ: ПГТ. САСОВ С. БЕРЕСТЯНЫ- РОДОВОЕ ГНЕЗДО БЕРЕСТЯНСКИХ.
РЯЗАНСКАЯ ОБЛАСТЬ: Г. САСОВО ПГТ. БЕРЕСТЯНКИ - РЯДОМ РОДИЛСЯ И ЖИЛ МОЙ ПРАДЕД
БЕРЕСТЯНСКИЙ АЛЕКСАНДР АЛЕКСАНДРОВИЧ, ( В П.ГАВРИЛОВСКОЕ).

" Кульчицы
Село Кульчиці (стара назва - Кульчичі)
—розташоване на відстані 7 км від Самбора. Населення - біля 1500 осіб.
Кульчиці - батьківщина чотирьох відомих людей, які прославили цей населений пункт: тут народилися - герой оборони Відня (1683р.) Юрій Кульчицький , а також три гетьмани Війська Запорізького - Марко Жмайло Кульчицький, Павло Бут (Павлюк) і Петро Конашевич-Сагайдачний (1570-1622).
Кульчиці - унікальне село: засноване осадниками, що походили з лицарів герба Драго-Сасів. Вони брали участь у хрестових походах, хоча це, як стверджують дослідники, слов'янський рід, котрий жив на території, завойованій у Х ст. німецько-саксонськими феодалами. Після походів Драго-Саси опинилися на землях угрів, а потім прибули на службу до князя Данила та його сина Лева. Рід цей налічує понад 1000 років, і нащадки його мають прізвища Кульчицькі, Яворські, Гординські, Бачинські та ін., усього 144 гілки. Драго-Саси досі гуртуються, досліджують свою історію.
Першу письмову згадку про Кульчиці датовано 1284 роком у привілеї князя Лева. Утім люди тут мешкали значно раніше. Під час розкопок на території нинішніх Кульчиць виявлено поселення нового кам'яного віку. А це - ІV тисячоліття до н.е. Тут жили племена, пам'ятки яких мають умовну назву "культура лінійно-стрічкової кераміки".
У селі та його околицях відомі пам'ятки Київської Русі і Галицько-Волинського князівства Х - ХІІІ ст. Найраніше з них, поселення Х ст., знаходиться поблизу урочища Над Мушиною. Городище стародавніх Кульчиць, можливо, було розташоване там, де нині стоїть церква св. Флора і Лавра. Очевидно, це городище згадується в привилеї князя Лева Даниловича у 1284 році.
Ще століття тому село було поділене на дві частини (сьогодні цей поділ зберігає залізниця Самбір-Стрий): східну, Кульчиці Шляхетські, та західну - Кульчиці Рустикальні (тобто сільські). Кажуть, що нерівність між шляхтою і “селянами” тут була найбільш помітною у ХІХ ст. і аж до 50-х років минулого століття. Різниця між ними була настільки принциповою, що представники кожної з них нарізно стояли в церкві. Шляхта була суспільним станом, головним обов'язком якого, було несення військової служби. Люди, які належали до цього стану, не сплачували податків і не виконували повинностей, але на час війни зобов'язані були з'явитись до війська в повному спорядженні, тобто із власною зброєю, конем та необхідним обмундируванням. Прості селяни не мали права ані посилати своїх дітей вчитися, ані навіть одержувати роботу. Аби отримати ці привилеї, і добивалися "шляхетства", яке передавалося у спадок і підтверджувалося відповідними грамотами. Раніше навіть працювали дві сільські ради – Кульчиці Рустикальні та Кульчиці Шляхетські. Потім їх об’єднали в одну.
30 серпня 2009 року у с. Кульчиці, Самбірського району відбувся перший ФЕСТИВАЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ СЛАВИ «КУЛЬЧИЦІ – ФЕСТ». Однією з головних ідей фестивалю є піднесення на міжнародний рівень історичної значимості с. Кульчиці – батьківщини героїв, що прославили Україну у період Козацької доби. Наступного року фестиваль проходитиме у форматі 2 днів 28-29 серпня.
(Liber insigniorum regionum atque clenodiorum Regni Poloniae summa cum dilligencia elaboratus 1575 –перевод книги)
Слова на латыни возле герба Драг-Сасов:
1)Через тернии к звездам- Per spinas ad astra
2) Ad Astra per aspera («К звёздам через тернии»).
3) Per aspera ad Astra — в переводе с латыни изречение означает «Через тернии к звёздам».
  
Через тернии к звездам - Per aspera ad astra
Этот афоризм возник на основе высказывания римского политического деятеля, философа и писателя Сенеки (4 г. до н.э. - 65 г. н.э.) в труде "Неистовый Геркулес":"Не гладок путь от земли к звездам".Смысл высказывания: на пути к достижению великой цели неизбежны трудности.  
Анализ фамилии:
Эта фамилия в 60% случаев имеет польское происхождение и происходит либо из самой Польши, либо из граничащих с ней стран (Украина, Белоруссия). Почти все представители таких фамилий относились к польской шляхте. В 10% процентах носитель такой фамилии может быть потомком древнего русского княжеского или боярского рода. В обоих случаях фамилия указывает, как правило, на место, где жили дальние предки человека или же тот город или село, откуда, по легендам, происходит этот род, но может происходить и от имени дальнего предка человека. Кроме того, в 30% случаев такая фамилия была получена предком священнослужителем, когда он выпускался из семинарии. В этих случаях фамилия давалась по воле руководства училища и могла быть образована от названия местности, церковного праздника, имени святого.
Жураковские - польский и малороссийский дворянский род, герба Сас, восходящий к первой половине XVI в. Евстафий Иванович Жураковский в 1573 г. выехал из Польши в Россию. Яков Михайлович Жураковский был полковником нежинским и знатным войсковым товарищем (1678 - 1700), а сын его Василий - малороссийским генеральным есаулом (1710 - 24). Род Жураковских внесен в VI часть родословных книг губерний Волынской, Киевской, Подольской и Черниговской губерний. Есть еще два рода Жураковских, позднейшего происхождения. В. Л.

 

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.