ПРОИСХОЖДЕНИЕ ФАМИЛИИ ВЫСОЧАНСКИХ(ВЕРСИЯ)

Фамилия Высочанские происходит от названия населенного пункта Высоцк. Село-гнездо Высокое (теперь Высоцк (укр. ВисоцькЛюбомльского района, Волынской области), которое находилось на северном пограничии Галицко-Волынского княжества, пересиливала САСовская* семья, они же получают групповую фамилию (прозвище) Высочанский, которая указывает откуда они прибыли, получают разрешение на основание села-гнезда, которое носит сегодня название Висоцке.

* SAS - польский герб. Использовался несколькими благородными семьями во времена польско-литовского Содружества.

 Одна из многих наций вошедших в нацию русинскую, потомки Волошей (Wolochow)  - род Dragow-Sasow.

   Dragowie-Sasowie принадлежат к так называемым геральдическим родам. Основное место их нахождения была Красная Русь(Rus Czerwona).

В северо-восточной части венгерского государства (теперь Румынии), лежит небольшая, горная страна, известная как Marmaroszu. На севере граничит она с  землями Галичской Руси, на востоке с Молдавией, а на юге по Siedmiogrodem. Это пространство в раннем средневековье подвергалось колонизации поселенцев: русинских,  немецких - Сасов, которые служили там; и наконец волошских (woloskich).

 Волоши, это нация романского происхождения, идущая с балканского полуострова. Оттуда началась их постепенная миграция к северу. Одно время они проживали в Венгрии, где были воинами. В Карпатах немногочисленные волошские группы пользовались известностью уже в XIII, а быть может быть даже в XI веках. Однако основная миграционная волна Волошей, началась приблизительно в 70-тых годах XIV века, дошла в горные районы, породнившись с русским населением дало начало многочисленным племенам Лэмкув, Бойко, Долинян, Гуцулув и оказывала воздействие на их культуру. Волна миграции Волохов продолжалась до XVI века, проходя через малую Польшу к Moraw. Считается, что подхалянские горцы, это также потомки Волохов. 

 Ввиду сильной миграции и колонизации  Волоши заняли пограничную часть Marmaroszu, чтобы защищать от татарских захватчиков. В XIV веке рода волошские, верные венгерскому королю во время внутренних беспорядков, обогатились, и заняли высокое положение.

Сегодня не возможно узнать происхождение слова Сас. Одна из гипотез говорит, что название Dragow - Sasow появилось от имени, или возможно прозвища воеводы Саса, потомка Драга, происходящего из рода, который из Венгрии управлял Молдавией. В мадьярском языке это слово обозначает народ германских - Сасов. Как уже вспомнили, на восточной границе Венгрии, и особенно земле siedmiogrodzka, было огромное количество сасонского населения. Жило оно в большом обособлении от других жителей страны, что однако не исключает возможность связи с другими народами. Возможно что слово  "Сас" произошло как раз от такого смешания, которое первично было прозвищем, а позже стало названием всего рода. Другая гипотеза предполагает что слово "Сас "(в венгерском как szasz), переводится как "орел", а  "драго" обозначает " дорогой, любимый, бесценный". 

  Генезис герба Сас связан с Галичской Русью. Первые представители Dragow-Sasow появились на Галичской Руси в году 1359. Эти потомки  воевод молдавско-мармароских (mołdawsko-marmaroskich) получали дары за верную службу, закладывая многочисленные "гнезда" в гористой, предельной окрестности подкарпацкей, растягивающейся на юг от пшемысльского града, и простираясь дальше к востоку, до краев Złotej Lipy. От них происходили отдельные геральдические семьи Сасов. Уже вскоре их семейные "гнезда" покрыли густую сетью территорию Красной Руси, и представители Сасов начали играть важную роль в общественных отношениях русских.  Деревушки  основывались на законе волошском, отличающимся от немецкого и русского. Главой деревни был князь имеющий полные права. Так же были начальники долин (общин), который также имел власть судебную, суды назвыдись zborowymi или strungowymi. Strungi проходили в деревне, раз в году в июле. Тогда же оплачивали королевский налог. Кроме того, кто либо получивший землю обязан был постоянно находиться на Руси. Выслуга была длинная и затруднительная. Осесть было легче, чем получить подареные земли и стать дворянином. Поселенцы в те времена, не имевшие собственного герба, становились владельцами герба Сас связанного с доминирующим родом Dragow-Sasow .От названий местности, в которой оседали в годах 1359-1443, появились фамилии:  Biskowieccy, Brześciańscy, Buchowscy, Hubiccy, Rybotyccy, Wołosieccy. С большой вероятностью к группам волошского происхождения можно причислить: Drohomireckich, Kniaźdworskich, Grabowieckich, Lackich, Przeroślskich, Szumlańskich, Tarnawieckich, Wąwelnickich.

  Позднее многие семьи, не только волошские, принимали участия во войнах, благодаря чему получали дворянские титулы. Большинство таких семей, также получали герб Сас.

  Историки установили, что только на территории Земли Чэрвеньска(Ziemi Czerwieńskiej) жило более ста двадцати потомков волошского дворянства.

Среди них – ВЫСОЧАНСКИЕ:

Wysoczański, gn. Wysocko Wyżne, pow. samborski, przyd. Dmytrykowicz, Dumnikowicz, Fagarasz, Jankowicz, Minkowicz, Pietrusiewicz, Szwabowicz, Wereżyc.

Село Высоцк расположено на границе с Украины с Польшей, в 1 км. от пограничной реки Западный Буг в 15 км. к ю.-з. от райцентра Любомль. Пограничная застава "Высоцк".

Село приграничное. На дынном участке по реке Западный Буг исторически проходит граница Польши с Владимиро-Волынским (Волынским) княжеством (1154-1199гг., 1431-1452гг.), Галицко-Волынским княжеством (1199-1392гг., (с 1254г. – королевство)), Великого княжества Литовского (со второй пол. ХIVв. (борьба с Польшей за Волынь, до мира в 1377г.). С 1386г.-1434гг. в составе союза Польского королевства и Литвы (кревская уния 1384г.) государства Ягайло, затем с 1569г. объединенного польско-литовского государства. После раздела Речи Посполитой в 1772, 1793 и 1795 годах отошла к России.

По сведениям исторических источников в Галичину (Галицко-Волынское княжество) этот славянский род в XII столетии пригласил Даниил Галицкий. Началось всё с восстания галицких бояр, которые воспользовались отъездом Данилы в Венгрию и хотели установить свои порядки. Когда Даниил возвращался для подавления восстания он пригласил с собой войско рыцарей, под предводительством жупана Гуйда из Семиградия (жупан – князь или старшина у славян. Гуйд – возможно не совсем правильно переведенное имя, в оригинале «Huyd»). На знамени войска был изображён родовой знак – стрела в полёте, положенная на синее поле щита, с полумесяцем и двумя золотыми звёздами на его рожках. Год 1236.

После проведения нескольких успешных военных компаний, Гуйд начал пользоваться особым уважением у Данилы. В награду он получил земельный грант и взял в жены его племянницу. Пока что я не понял что это была за племянница, возможно это была дочь сестры Даниила, так как дочь Василька Романовича (брата Данилы) была замужем за черниговским князем.

С этого времени Гуйд основательно осел в землях Галичины и положил основу для одного из влиятельнейших родов Украины-Руси.

Венгерский род "DRAG-SAS" практически полностью угас в борьбе с турками, но с потомками рода на северных склонах Карпат всё обстояло иначе, с 1359 года королевское правительство всё чаще и чаще приглашало их в своё войско и селило вдоль приграничных укреплений и торговых путей в Карпатах.

На сборе шляхты в Галиче в 1427 году четверть делегатов (из полу тысячи) была из рода "DRAG-SAS".

Впоследствии род разделился на 12 ветвей, члены которых расселились по Киевской, Подольской, Волынской, Херсонской, Гродненской, Виленской и Ковенской губерниям.

1359-1443гг. поселенцы рода герба Сасы (доминируют Драги-Сасы) оседали в Галицком княжестве (Галицко-Волынское).

Фамилия Высочанских происходит от названия древнего селения Высоцкое, над речкой Стрый.

Род Высочанских берет начало от Ванчо, (Vana Valasi) родившегося около двух десятилетий перед 15-тым веком. Есть архивные данные, что в 1380 году. От шляхтича-рыцаря Ванчо Волоха (не путать с Волошиным), имеющего большие привилегии от короля Ягейла, за участия в битвах под Грюнвальдом 1410 год, под Варной и т.д. (он владел гербом САС и ВУКРЫ) пошли предомки: Верига. Петрусевич, потом Дмитрикович и т.д

Любо́мль (укр.Любомль) — город в Волынской областиУкраины, административный центр Любомльского района. Население 10 тысяч жителей. Расположен недалеко от границы с Польшей. Согласно выводам, сделанным на основании находок археологических раскопок, городище на месте Любомля появилось около четырёх тысяч лет назад. Вся площадь городища занимала около четырёх гектаров. Несмотря на то, что сейчас городище полностью распахано, контуры его валов и рвов прослеживаются почти полностью. Первое письменное упоминание о городе относится к 1287 году. Любомль захвачен в 1340 году литовцами. После Люблинской унии 1569 года город перешёл к Польше. В 1392 году в Любомле пребывал польский князь Владислав Ягайло. Город ему так понравился, что на память, в 1412 году, он построил костёл, который сохранился до наших дней. В 1521 году в городе была построена синагога. Еврейская община в Любомле является одной из старейших на Украине. В 70-х годах XX века отмечалось 600-летие Любомльской еврейской общины. В 1541 году город получил Магдебургское право, но оно было ограниченно. В 1795 году Западная Волынь, и Любомль в том числе, вошла в состав России.

Фамилия Высочанских впервые упоминается в 1506 году, когда Думка Височанський (Высочанский) который получил с Яциком, и Теодором Комарницькими, и Василием Турянським привилегия от короля Александра на села Висоцьке, Комарики (ныне село Верхнее Высоцкое Турковской район Львовской области Украины).

Стародавній шляхетський рід Драг-Сасів — «батько» родин Яворських, Крушельницьких, Луцьких, Чайківських...

Українські геральдичні дослідження, як відомо, на наших теренах століттями не здійснювалися, діячів нашої історії охоче привласнювали інші нації. Зокрема, першого кавомана Європи, героя оборони Відня Юрка Кульчицького з Кульчиць поблизу Самбора зарахували до сербів, а гетьмана Петра Сагайдачного з тих же Кульчиць — до поляків. Дослідники часто ототожнюють руську шляхту з польською. Та й самі шляхтичі інколи замовчували своє походження чи починали вважати себе поляками.

Станіслав, шляхтич з роду

Мрозовицьких, —

о, як багато ти в житті

не встигнеш!

Ти, коментатор авторів античних,

невдовзі вже під Збаражем

загинеш.

Чоло шляхетне. Крові

борозенка.

А на героя ж і не вчивсь неначе...

За тобою, Морозенку,

вся Вкраїна плаче!

Ось так, у кількох поетичних рядках Оксана Пахльовська спростовує казку про те, що війна 1648—54 років була війною українських селян із польською шляхтою. Нам втовкмачували «істину» про постійне протистояння козака-голоти та поляка-шляхтича, забуваючи зазначити шляхетське походження Хмельницького і Виговського, Богуна і Мазепи.

Чи знаємо ми про Антона Ангеловича — вихователя і радника австрійського імператора Йосифа ІІ, відновлювача і митрополита Галицької митрополії? Або коронного підскарбія Речі Посполитої Миколу Даниловича, який на початку XVII століття карбував власну монету? Навряд чи пересічному читачеві відомо, що коріння митрополита Андрея Шептицького, як і згадуваних перед цим осіб, слід шукати серед шляхетських родин давньоруського походження, які послуговувалися гербом Драг-Сас.

Історія Драг-Сасів (найчисельнішої геральдичної родини України-Русі та одного з наймогутніших родів середньовічної Угорщини) почалася, коли у X-XI століттях землі західних слов'ян потрапили під владу німецьких феодалів, і місцеве населення, рятуючись від онімечення, шукало кращої долі на сході. Частина таких переселенців досягла Угорщини і за дозволом короля оселилася на Мараморощині (нинішнє Закарпаття). За свідченнями історичних джерел, до Галичини цей слов'янський рід запросив Данило Галицький. З-за Карпат до його війська приєднався загін лицарів під командою жупана Гуйда з Мараморошу. Хоругва новоприбулого загону містила родовий знак жупана — стрілу в польоті, покладену на синє поле щита, з півмісяцем і двома золотими зірками на його ріжках. Відбувши успішні воєнні кампанії проти мазурів і ятвягів, Гуйд здобув особливу прихильність Данила, отримав у нагороду земельний грант та одружився з його небогою. Цим самим він заклав перший осередок шляхтичів герба Драг-Сас у Галичині. Упродовж наступних десятиліть формувалися родини Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів і Княгиницьких, кожна з яких послуговувалася родовим знаком стріли.

Угорський рід Драг-Сасів у XIV столітті цілковито вигас у боротьбі з турками. Інакше велося Драг-Сасам на північних схилах Карпат. Починаючи з 1359 року королівський уряд усе частіше запрошував їх до свого війська і оселяв уздовж системи прикордонних укріплень і торгових шляхів у Карпатах. Численні родини герба виводять свої роди від спільного предка, зазначеного в документах найчастіше як «волох» чи «венгрин». Так, граф Стефан Сас, що, як і інші Драг-Саси, прибув на Русь з угорського Семигороддя, яке в тодішній Україні називали Волощиною, іменує себе Стефан Волошин або Стефан Венгрин. Отримавши від короля Казимира великі маєтності в Сяноцькій землі, він осів у Риботичах і прийняв відсільне ім'я Риботицький; а вже наступні покоління роду записувалися з відсільними іменами поділеного маєтку — Берестянські, Губицькі, Бісківські, Волосецькі та, власне, Риботицькі. Таку ж тенденцію бачимо і на Турківщині, де граф Ванчалух Волох в 1431 році отримав землі навколо Турки. За короткий час, окрім головної родини, — Турчанських з'являються численні молодші гілки Яворських, Ільницьких, Комарницьких, Турянських. Як видно з печатей на документі Збору руської шляхти в Галичі в 1427 році, Драг-Саси і надалі продовжували користуватися родовим знаком стріли. На той час вони вже стали в Червоній Русі могутнім гніздом, тож виставили щонайменше чверть делегатів з-поміж півтисячі шляхтичів на цьому Зборі.

Найвидатнішою драг-сасівською родиною на той час були нащадки Гуйда — Даниловичі. Ще й досі їхню оздоблену півмісяцем та зірками стрілу можна побачити при в'їзді до Олеського замку та на гербі містечка Сасів, що на Львівщині. Вцілілі печаті свідчать, що на початку XV століття гербом Драг-Сас користувалися родини Балицьких, Гошівських, Дідушицьких, Делятинських, Луцьких, Новоселецьких, Підгородецьких, Чайківських та низки інших родів. Поряд з тим, з часу Городельської унії (1413) починається поступовий відхід окремих родин від оригінального герба. Так, родина Шептицьких, що користувалася гербом Драг-Сас, отримує адопцію до герба Доленга, а Петро Сагайдачний печатається гербом Побуг, хоча й виводить свій рід з Конашевичів — гілки Сасів-Попелів. Окремі роди переписалися до гербів Речі Посполитої. Протягом XVI століття до перелічених вище родин додаються Бачинські, Білинські, Боярські, Винницькі, Гординські, Жураківські, Кобилянські, Кропивницькі, Крушельницькі, Саси, Тарнавські, Терлецькі, Ясинські та багато інших.

Сучасний варіант герба формувався довгий час. На сьогоднішній день нам відомо близько 600 родин герба Драг-Сас, які користувалися і користуються більш ніж 120 його відмінами. Якщо українські князівські роди згасли або полонізувалися ще в XVII столітті, то дрібна шляхта продовжувала служити своїй Батьківщині якщо не мечем, то пером. Порівняння переліку драг-сасівських родин Коломийщини з переліком відомих релігійних, громадсько-політичних і просвітницьких діячів кінця XVIII — середини XX століть загалом збігаються. Тому, якщо ви народилися в шляхетській родині, — пишайтеся цим, адже за вами стоять покоління, що уособлюють тисячолітню безперервну і відчайдушну боротьбу за свободу і честь Батьківщини.

Велику добірку матеріалів з історії роду Драг-Сасів, а також повні списки родин цього роду допитливий читач знайде на сайті: http://www.ooyava.com/sas/

Славко КОМАРНИЦЬКИЙ (Нью-Джерсі, США),

Андрій КОБИЛЯНСЬКИЙ.