Філологи різни країн до цих пір сперечаються про походження слова Україна. Не будемо розглядати різні аспекти цієї суперечки та приводити відомі варіанти походження слова. На нашу думку, оскільки українська мова жива, образна, барвиста, а не така, як придумані мови, як наприклад Есперанто, то і відповіді на мовні питання слід шукати в сплаві людини, як носія мови, художньо-поетичних образах - словесник, графічних, музичних, як відображеннях культурно-духовного світосприйняття та внутрішньо діалектичному розвитку самої мови, як явища, процесу.

Згідно давньої легенди роду Drag-Sas — Арії - це прадавні українці, родоначальники вукрів, а самі вукри - це сучасні українці. Зупинимось на історичних фактах і легенді роду Drag-Sas, щодо походження слова Україна. За археологічними даними відомо, що в давні часи центральну частину території сучасної України населяли Арії. Вони розвивались, як рід і плем’я, достатньо довгий історичний проміжок часу. В своєму розвитку досягли значних культурно-духовних надбань, що відобразилось, як в матеріальній культурі, так і в духовному розвитку. Відомим фактом є і те, що на певному етапі суспільного розвитку материнська колиска стала затісною для аріїв і вони вирушили з України у широкий світ. Що їх об’єднувало у суспільство, яке досягло значного розвитку і що арії взяли з собою в далекі землі Індії, Китаю, на Кавказ і в Тибет, в Єгипет і в землю обітовану. Цілком очевидно, що крім матеріальних речей — зброї, кераміки тощо, крім знань і умінь арії понесли з собою в світ материнську мову, своє світосприйняття, свою культуру та кров, тобто генотип роду, племені. Яскравим прикладом цього є санскрит, Веди та зображення Будди в Індії. Саме там наочно видно “українські вуха” в прямому і переносному сенсі. Форма вуха і особливо мочки ними зведені до рангу культу. Науково доведено винятково важливу роль вуха, як органу людини. Встановлено, що існує зв’язок вуха з ембріоном — на вухо проектуються всі органи людини. Крім того форма вуха відображає характер і вдачу. Чомусь Будда зображується не з китайськими, монгольськими, кхмерськими вухами, а з арійськими. Це не тільки символ мудрості, а й відображення крові народу виражене в антропологічних параметрах. Ми не завжди звертаємо увагу на певні характерні деталі роду, особливості породи, які передаються у спадок від батьків і прадідів, а ось племена Афганістану і сьогодні цікавляться в першу чергу вухами іноземців.

Однак процес розвитку неперервний і всьому є свій час, як мовиться в Писанії — “Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити; час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!”. Так настав час і нащадкам аріїв знову вирушати в далеку дорогу. Знов зібрались роди і племена, які говорили на одній спільній праукраїнській мові, племена однієї крові, спільної культури та моралі, спільної духовності і вирушили в далеку дорогу з новим іменем. Різні народи давали їм різні імена, наприклад в працях Пріска Панійського, візантійського дипломата і письменника V ст, який приймав участь в посольстві Візантії до вождя Аттіли вони згадуються з іменем “Унни”. У римлян - “Гунни” , що з латині переводиться як кочівники. Філологи до сих пір сперечаються, якою мовою говорили в державі Аттіли. Але, очевидно, що говорили своєю материнською мовою, зрозумілою в Причорноморії та на Русі. Шанували скіфів. Як би там не було, а з тих часів прадавня мова, яка рідна і зрозуміла сучасним українцям, запанувала в центральній Європі від Кавказу вздовж Дунаю і до Рейну. І це залишилось фактом до наших днів.

Те, що це були не тюрки, не монголи, не казахи , а скоріше нащадки аріїв - вукри, свідчить як їх мова, так і їх кров і навіть те, що жили наші кочові предки не в юртах, а в житлах з колод і дошок вкопаних в землю. Це факт, який підтверджується істориками (Пріска Панійський) та археологами. Це підтверджують і сучасні дослідження з генопалеонтології. А саме, генетичні аналізи і зовсім суперечать націоналістично заангажованим теоріям кочових азіатських народів, відносячи їх до палеогаллогрупи Y-ДНК Q-M3 і спорідненій Q-L54. Дослідження ДНК скелета воєначальника тих часів з Музею природничої історії м.Будапешта(Угорщина) показало, що він мав Y-хромосомну галлогрупу L. Інші дослідження — Q-M242, N, C-М130, і R1a1. Захоронення в Китаї показали — Q-M3. Залишилось взяти ДНК тести з древніх стоянок аріїв, та порівняти їх результати з відомими історичними постатями роду Drag-Sas та сучасними представниками роду. Ці два коректно проведених тести дадуть змогу зробити важливі історичні висновки. По-перше встановити етнічну приналежність роду Drag-Sas. По-друге підтвердити або ні зв’язок роду Drag-Sas з Аттілою. По-третє встановити звідки Drag-Sas повернулись до Європи. Не варто при цьому їх плутати, як це часто роблять при формальних підходах, з мадярами, тобто угорцями((рос) венграми), які називались уграми і мали свою мову, свою кров, свою культурно-духовну спадщину. До речі, угри і в Європу прийшли незалежно від вукрів та розселились по берегах Дунаю.

Вукри ж, за легендою, перейшли три великі ріки — Волгу, Дон та Дніпро. Обійшли Балканами вздовж Дунаю і дійшли до границь Римської імперії. При цьому не золото і срібло, не данина і раби були стратегічною метою вукрів. Не було їх метою і знищення Римської імперії. Знищення народу. Прийшли вони в пошуках своєї рідної землі, в пошуках колиски роду. Подальша історія підтверджує мирні наміри вукрів. Вони розселились по окраїнах Римської імперії — на Балканах, на півдні Німеччини, в Татрах, в Трансільванії, в Карпатах тощо. Можна впевнено сказати, що з V століття величезна територія від Волги і Кавказу до Рейну розуміла і розмовляла українською.

Що принесли і дали вукри Риму. Схоже на те, що взамін матеріального та раціонального ці варвари принесли до Риму щось духовне. Свою культуру, свою мову, свою пісню. Як можна пояснити, що на розвалинах Риму з його суворою латиною виникла сучасна італійська мова, найчарівніша і наймилозвучніша у світі. Яка перевершила і мову самих вукрів — українську. Це не поодиноке культурне явище і відноситься також до молдавської та румунської мов. Хоч молдавська та румунська мови, на відміну від італійської, достеменно точно формувалася століттями під впливом наших предків, оскільки і територія Молдовського князівства і територія Румунії з околицями з X століття була під безпосереднім управлінням воєначальників та князів і їх нащадків, що розмовляли і писали українською мовою, які мали родовими символами на щиті - стрілу в польоті та півмісяць з двома шестикутними зірками на ріжках(див. Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы). А з V століття, як відомо, ці землі Даків взагалі випали з під прямого впливу римської культури. Хто дав душу і пісню зовсім іншим, не спорідненим слов’янським, а принципово відмінним романо-германським мовам. Як можна інакше пояснити цей злам, цей фонтан розвитку культури та духовності, що виник на такій усталеній та консервативній латинській мові, римській моралі та духовності заснованій до того ж на винятковому раціоналізмі, доцільності та практичності настільки, що виключала будь які сентименти. Цей мовний, культурний феномен не можна пояснити тільки внутрішніми чинниками, пояснити без врахування суттєвого впливу сусідніх, суспільно значущих для історичного процесу, народів. Логічним видається величезний вплив споріднених народів великої просторової території на Західний та Східний Рим. І щоб зрозуміти і відчути, що це не вплив, наприклад, тюрків на Рим, достатньо послухати їх мову, музику, пісню. Об’єктивно, без зверхності і націоналістичного великодержавного шовінізму. Так, це влив не односторонній. Це синтез, сплав і взаємне проникнення та збагачення таких різних культур в новій історичній обстановці. Відносно мирний, добросусідський характер взаємовідносин, взаємодопомога і підтримка проявилась і в тому факті, що вукри, як і інші споріднені балканські народи від Другого Риму(Візантійської імперії) добровільно і мирно прийняли Православну віру.

Від цих часів, тобто з прийняттям християнства, визначальними характеристиками роду стали мова, віра, кров. Станом на X ст це вже була звершена подія, доконаний факт. Мова українська, віра православна, кров предків. Ось головний тогочасний критерій певного майбутнього народу, а не ота, мінлива і нестабільна в епоху великих історичних перемін, племена назва. Все це панувало протягом віків на величезних територіях між трьома могутніми ріками – від Рейну, понад Дунаєм і до Дніпра, а може Волги, та двома морями – Балтійським і Чорним. Цей прадавній, ще остаточно несформований народ, як і його частини, також називали по різному – анти, хорвати, як писав Нестор літописець, русини тощо.

Історики помилково стверджують, що з розвалом держави Аттіли ніби то ті його роди аріїв, що розмовляли прадавньою українською, розчинились під ударами інших кочівників. Однак, події і факти говорять, що це не зовсім так. Цей стереотип хибний, оскільки не враховує інші суспільні процеси, які прийшли на зміну римській глобалізації. Не враховує нову історичну добу розвитку великих самостійних і незалежних від центру територіальних формувань, які ми зараз називаємо європейськими державами. Ніхто нікуди не розчинився, не став посіпакою у нових кочовиків, гречкосієм та свинопасом. Історичні факти показують, що нащадки нашого роду протягом чотирьох століть зберегли не тільки свій народ, а й свої бойові загони та провідну воєначальницьку роль на європейській території від Балкан до половини німецьких земель. З V по X ст слов’янські роди жили і розвивались на європейських землях, в тому числі, далеко поза межами Київської Русі. Мали своїх ватажків і воєвод. Виросли до благородних шляхетних лицарів своєї епохи.

Немає, поки що, точних наукових фактів і про участь наших предків у перших Хрестових походах в Єрусалим разом з англійським королем Річардом I Левове Серце(1157-1199), тобто в походах на сарацинів. Однак, можна вважати фактом, що саме в ті часи рід став широко використовувати на щиті зображення гербу Drag-Sas. Це значить, що родові символи, які належали представникам роду значно раніше у вигляді оберегів, рун або тамг, перейшли і знайшли своє застосування в геральдиці середньовіччя(див. Рунічне трактування символіки гербу SAS). Образотворче мистецтво в простих побутових речах, взагалі, є характерною рисою, особливою ознакою, притаманною праслов’янським народам. Це одна з наших мов — мова символів, мова малюнків, мова художніх образів. І те, що вони перейшли на герби можна теж пов’язати з Візантійською імперією імператора Костянтина Великого(272-337), який першим наніс християнські символи на щити воїнів свого війська. Зате достеменно відомо, що наші предки брали участь у Хрестових походах більш пізніх — проти монгол, татар, тюрків. Всіх їх об’єднує одне. Це походи за віру.

Однак навіть не це глобально важливе явище є визначальним в історії роду Drag-Sas. Визначальним на віки виявились їх наміри, мета, як філософські категорії. З X-XII ст прослідковуються історичні факти діянь роду Drag-Sas. Вони документально свідчать, що рід своєю кров’ю скріплював цеглинки будови різних європейських держав. Певно колись буде спеціальна наукова праця з цього питання. Наразі ретроспективно зупинимось лиш на окремих історичних фактах, та представниках роду, імена яких закарбувались історичною наукою. Для того, щоб спробувати розвіяти певні неточності та непорозуміння, філологічні помилки та перекручення щодо назв та етнічної приналежності роду Drag-Sas. Отже, з X століття рід Drag-Sas, який мав свою мову, свою віру, свій герб, свою кров — мечем, хрестом, словом приймав участь у творенні та зміцнені держав на терені Європи. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний(905-959) називав їх, як частину слов’янських народів, білими хорватами. А саме ім’я хорвати, з його запису в книзі «Про управління імперією», на слов’янській мові означає «володарі великої країни». Ву-країни.(авт.). В історичній ретроспективі стає очевидною помилка в прив’язці слів «окраїна» і «велика країна» до процесу розвитку Drag-Sas.

Першими вважали за своїх Drag-Sasів угорці (герб Драгфі). Звідси, з того, що рід Drag-Sas довго був на угорських землях і багато зробив для зміцнення і утвердження Угорського королівства , походить перекручення, що Drag-Sas це етнічні угри, тобто угорці(венгры), а герб є угорським. З часів до і після Богдана I засновника молдавського князівства їх вважали також волохами(молдованами, румунами тощо). Однак факти свідчать, що наші предки, хоч і заснували Молдову, проживали в Угорському королівстві, але говорили і писали українською, будували православні церкви та об’єднувались кровним зв’язком(див. Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы). Тобто вони не корінні Даки, нащадки сучасних молдован та румун. Ось інше історичне тлумачення. Може слід вважати їх поляками? Історія високо оцінила заслуги нашого предка графа Vancza Valachus. Саме того лицаря державника, соратника і особистого друга польського короля Владіслава II Ягайло (1386-1434) засновника Польщі за вклад в становлення і розбудову польської держави. Затим наших предків помилково називали литвинами, оскільки входили і розбудовували найбільшу державу тогочасної Європи — Велике Князівство Литовське, яке простягалося від моря до моря. І можна було б погодитись з цим твердженням, адже співпадала і мова, і віра. Однак в ті часи кров у предків була не литовська. Тоді тільки добавилась маленька краплинка від литовської королівської крові. Цікаво, що литовці називали русинів гудами. А звідси, певно, і інше слово, інша назва, яку вживали до наших предків, гуйди. Самі угорці прадідів Drag-Sas, а за ними і історики різних країн, наприклад німецькі при дворі Катерини II, які не вникали в етнічні тонкощі, також звали німцями, саксами, як жителів з V по XII ст німецької землі Саксонії. А потім і австрійцями. Яскравий представник роду Drag-Sas Юрій-Франц Кульчицький ( - 1692), який відзначився у війні з турками тим, що своїм геройським вчинком врятував столицю Відень. Герб Drag-Sas визнавали на рівні зі своїми австрійські цісарі. Землі входили до складу Австро-Угорської імперії. З таким самим успіхом сучасних українців гербу Drag-Sas можна називати американцями, канадцями, аргентинцями, росіянами на тій підставі, що декілька поколінь проживає в цих країнах.

Український козацький полковник Семен Височан( - 1666) разом з гетьманом України Богданом Хмельницьким розбудовував українську державу, як і митрополит Києвський Варлаам Ясінський(1630?-1707).

З XVIII ст, від часів першого російського імператора — Петра I і його митрополита з української землі Стефана Яворського(1658-1722), Drag-Sasів почали називати/записувати росіянами і вже взагалі помилково не вільними благородними шляхетними лицарями, а придворними слугами — дворянами(див. Wysoczanski in UA).

Отже, з XVIII ст, зі створенням і зміцненням європейських держав, проходить процес утворення європейських націй, процес самоідентифікації народу незалежних суверенних держав. Саме ці процеси зумовили і спонукали найбільш свідому частину кровноспоріднених родів гербу Drag-Sas звернутися до витоків свого роду. Визначитись з етнічною приналежністю. Саме тоді, можливо вперше, лягла на папір і пригадалася стародавня легенда про походження роду. Саме тоді Drag-Sasи звертаються до витоків, до материнської мови. Широко вживають і навіть надають юридичного статусу, у вигляді назви родового герба, слову Вукри. З того часу українці, щоб самовизначитись, визначитись серед інших народів, послуговуються і гербом Вукри.

Таким чином, підсумовуючи легенду роду Drag-Sas, можемо так коротко сформулювати походження роду. Стародавній шляхетний український рід, який походить від праукраїнців аріїв, що називали/називають себе Вукри і за мовою, вірою, кров’ю предків та стародавнім гербом Drag-Sas є етнічними русинами, тобто сучасними українцями. Таким чином стародавнє слово “Вукри”, “Укри” це і є ті материнські слова прадавньої української мови, які стали основою сучасного слова — “Українці” і, в цьому сенсі, можуть розглядатись, як лінгвістична основа слова Україна. А далі в процесі історичного розвитку, як назва держави — Україна.

Саме таку українську національну ідею, в етнічному розумінні герба Drag-Sas, сповідував Голова Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки шляхетний українець Євген Петрушевич(1863-1940) .

Як бачимо, чисто лінгвістичну, філологічну, мовну загадку походження слова “Україна” можна спробувати вирішити і на родовому рівні. Одного окремо взятого стародавнього роду. Незалежні та незаангажовані, наукові математично точні дослідження ДНК роду можуть бути тією ниточкою Аріадни, яка через кров предків проведе зв’язок між аріями, вукрами та сучасними українцями. Підтвердить, або спростує родову легенду гербу Drag-Sas. Поставить крапку в філологічній дискусії стосовно походження слова Україна.

Звертаємо увагу, що легенда роду Drag-Sas про походження слова Україна, як всяка легенда, гіпотеза, теорія потребує перевірки, верифікації. Цікавим фактом є те, що вона не нова, не сьогоднішня і не створена сучасниками на догоду політичній кон’юнктурі. Це чисто наукова гіпотеза про застосування і походження українського слова. За нею тягнеться принаймні 200 літня історія. Важливо і те, що записана вона в офіційних джерелах інших країн — Польща, Австрія та інші ще тоді, коли України, як незалежної суверенної держави не існувало. Та і саме слово українці в ті часи було не надто вживане. Це говорить про природній, незалежний і неупереджений процес словотворення, який знайшов своє вираження в гербах одного окремо взятого українського роду і зафіксований в гербівниках різних країн. Сподіваємось, що вона, як і інші версії походження слова Україна, висловлені вченими-філологами різних країн, заслуговує на ґрунтовне дослідження фахових спеціалістів.

Wolodymyr de Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz,

Galicia wysoczanski_v@ukr.net