Володимир Височанський

Після спільної перемоги у Грюнвальдській битві(1410) вельможні князі Владислав II Ягайло та Вітовт взялися до створення держав. А треба сказати, що в ті часи Ягайло та Вітовт говорили українською мовою, мали одну віру, в їх жилах текла одна кров. Вітовт розбудовував Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське, яке простягнулось від моря до моря, а Владислав II Ягайло Королівство Польське. Цілком природньо, що в справах державотворення вони опирались на перевірені в битвах лицарські роди. Зокрема король Королівства Польського Ягайло послав на Поділля рід Drag-Sas — досвідченого воєводу графа Vancza Valachus з синами. Зауважимо такий факт — з Поділля в Грюнвальдській битві приймало участь 3 хоругви, а саме з тієї її частини, яка в той час входила до Корони. Для порівняння, з Львівської землі у війську Ягайла при Грюнвальді була всього 1 хоругва. Отже похід на Поділля очолював/відзначився граф Ванчалух з синами Ходком, Іванком, Занком, які за наказом короля Ягайла займались на Поділлі збиранням Польських земель та утвердженням королівської влади. Чому послано графа Ванчалуха. Бо він, як представник роду Drag-Sas на голубому щиті якого стріла в польоті, півмісяць з двома шестикутними зірками на ріжках, мав безпосереднє відношення до Руських, Молдовських і Польських земель(див.Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы). Як побачимо далі з Поділлям у Ільницьких пов’язана багата і цікава історія. Це тема для спеціальних ґрунтовних історичних досліджень. В результаті кордон між Великим князівством Литовським та Королівством Польським пройшов по річці Мурафа. 27.06.1431 року король Польщі Владислав II Ягайло, який не вмів ні читати, ні писати, тобто ніби то вважався неук, але водночас був мудрим політиком і мав стратегічне мислення в питаннях державотворення, видає грамоту. “На вічну і віковічну пам’ять про справу”. Передає у власність графу Vancza Valachus і його синам “... село Турку, розташоване в руській землі, в Самбірському повіті, та землі над річкою Стрий поза угорським кордоном, разом з лісами, виноградниками, борами, пасіками, орними землями, полями, луками, озерами, водами і водоймами, рухомостями і нерухомостями, з майном і всіма прибутками...”. По цьому середущий син графа Ванчалуха Іванко заснував село Ільник і дав початок великому роду Ільницьких(Ilnicki). Зауважимо також, що сам граф, який належав до роду Drag-Sas і його сини розмовляв українською мовою, був православний, будував українські церкви. Отже всі сучасні Ільницькі (де б вони не жили, на якій мові би не розмовляли, яку віру не сповідували), які зберегли своє прізвище, які успадкували від Vancza Valachus герб Drag-Sas, від батька Іванка шляхетну кров - є кровною ріднею. Звісно, що найближчими кровними родичами Ільницьких були Турецькі та Височанські, як нащадки старшого брата Ходка, та Яворські, як нащадки молодшого брата Занка.

Тепер перейдемо до карти розселення Ільницьких в Україні, яка склалась на початок ХХI сторіччя. За статистичними матеріалами 2014-2017 років, беручи до уваги прізвища чоловіків/жінок (схожих) та не враховуючи дітей, маємо, в загальних рисах, таку картину:

АРК – 84/91, 9/21 (224)

Вінницька обл. – 136/149, 194/247 (726)

Волинська обл. – 24/24, 3/2 (147)

Дніпропетровська обл. – 116/165, 21/23 (332)

Донецька обл. – 145/177, 14/14 (359)

Житомирська обл. – 108/131, 57/53 (349)

Закарпатська обл. – 332/367, 2/2 (703)

Запорізька обл. – 68/99, 4/12 (185)

Івано-Франківська обл. – 265/323, 32/32 (652)

Київська обл. – 143/164, 192/232 (731)

Кіровоградська обл. – 19/21, 11/20 (71)

Луганська обл. – 49/73, 4/3 (136)

Львівська обл. – 994/1040, 11/11 (2090)

Миколаївська обл. – 94/115, 25/35 (274)

Одеська обл. – 123/157, 30/45 (374)

Полтавська обл. – 56/67, 4/10 (137)

Рівненська обл. – 29/41, 4/4 (79)

Сумська обл. – 19/20, 0/0 (40)

Тернопільська обл. – 129/156, 21/32 (339)

Харківська обл. – 73/73, 2/4 (159)

Херсонська обл. – 109/136, 5/11 (266)

Хмельницька обл. – 94/105, 123/160 (486)

Черкаська обл. – 18/23, 55/72 (168)

Чернівецька обл. – 31/31, 24/35 (123)

Чернігівська обл. – 22/23, 4/1 (50)

м.Київ – 205/226, 11/11 (519)

м.Севастополь – 13/19, 1/1 (35).

До схожих попали, як правдиво схожі прізвища — Яльницькі, Єльницькі, так і записані з явними допущеними граматичними помилками — Ільноцький, Ільнецька в одній сім’ї, або Ольницька, Ильницька тощо. В роду Ільницьких це взагалі доходить до серйозної проблеми. Половина роду пишеться Ільницькі, а друга Ільніцькі. Тому відобразили це так: Ільницькі ч/ж, Ільніцькі ч/ж (схожі). Повторюся, бо це актуально. Це випливає з карти родоводу Ільницьких. Хто не звертає увагу на букви у прізвищі в документах – ризикує не лише своїм майбутнім, а й майбутнім дітей. Ризикує стати (рус) «Иваном, не помнящим родства». Історія помилок і перекручень позбавляє нащадків духовних надбань і герба. Шляхетні Ільницькі в яких колиска роду з Ільника і Ільніцькі з усіма можливими варіантами зміни букв і написання, які думають(щиро переконані), що їх прізвище від чого завгодно але не від шляхетного пращура Іванка сина Ванчі Волоха, або невідомо нащадкам з якого походження, тому, на жаль, яскравий приклад. В результаті великий гріх – «Іван» без герба. Без родоводу. Хай пробачать мені, дорогі Ilnicki, справа сімейна. В наші дні є чим пишатись Ільницьким(Ільніцьким) — добрими ділами і героїчними вчинками. Та як це не гірко визнавати, але не всі Ilnicki в Україні знають свій герб і поминають своїх славних предків. Їх великі справи, їх імена, які вписані в історію різних народів. Що вже казати про кровних братів. Де той отаман Ільницьких, який збире всіх нащадків потужного роду під своє знамено на якому вишитий герб Drag-Sas. Чи ще не час. Чи може він явиться з іншої країни, де Ільницькі мають світове визнання і славу. Дай, Боже, благо. Амінь. Для контрасту наведу розповідь про відношення до свого роду від Юрія Яворського. Вже майже 80 років в його сім’ї живе давня історія. 1941 року румуни окупували Могилів –Подільський, Ямпіль та половину Вінницької області. Як тільки окупанти почули прізвище Яворські, одразу тяжко не злюбили цю сім’ю. Весь час ставились вкрай вороже і мало не знищили лише за назву Яворські. Родина довго не могла зрозуміти в чому тут справа, чому таке особливе ставлення до Яворських. Доки в наш час не дізналась про свій родовий герб Drag-Sas. Тільки знання про своє коріння і родовід дало розуміння суті справи. Як бачимо іноземці з держави, що прихопила до свого складу Трансільванію і якій на той момент ледве виповнилось 100 років, краще за земляків знали історію і тверду руку графа Vancza Valachus та його синів. А під час світової війни велика історія лише проявилась на побутовому рівні.

Аналізуючи статистику, варто згадати ті великі непоправні втрати, які поніс рід Ільницьких у минулому ХХ сторіччі через війни, революції, голодомори, геноциди та інші нещастя, які прокотились (і не один раз) Україною. Це особливо стосується і відчули на собі саме ті Ільницькі, які проживали за межами Галичини. Історичною постаттю минулого століття, яка прирівнюється до відомого Голови Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки шляхетного українця Євгена Петрушевича(1863-1940) у 1918 році був на Поділлі підполковник Армії УНР Семен Ільницький(1883-1920). Цілком можливо, що вони нічого не знали один про одного, не здогадувались, що вони кровні брати, як і до тепер про це ще не знають всі їх нащадки, але займали державницьку позицію — протистояли свавіллю і анархії, не вбивали, не грабували, не палили і не знищували народ, користуючись непевними часами, а навпаки – стали на захист людей. Репресії і винищення цілих родин особливо практикувалось відомими кривавими особами за більшовицьких часів. Тому важко порахувати всі втрати роду Ільницьких. Тих ненароджених дітей, того цвіту роду, який не з’явився на світ. Ці негативні впливи на демографічну ситуацію, вочевидь, стосуються і всіх інших кровноспоріднених родів в Україні. Ще жорсткіші умови виживання роду, і це підтверджує статистика втрат, подекуди, були лише в східній країні з «Сибіром та пустелями Казахстану», суворими навіть до кримських татар. По Сибірах і Казахстанах порозкидали більшовики сім’ї шляхетних лицарів Ільницьких, яких пошепки в сімейному колі інколи “в серцях” рідні називали — шляхтою. Не здогадуючись про значення самого слова, вказували на шляхетне, лицарське походження і породу. Оскільки Ільницьких було більше ніж інших кровноспоріднених родів за межами Галичини, то і постраждали, як свідчить статистика, вони значно більше. По мукам, втратам, жертвам (безпідставним і необґрунтованим) Ільницькі, як рід, в часи СРСР поступаються лише Яворським.

Тут не враховувались також жінки роду Ільницьких, які вийшли заміж і зараз мають у спадку герб предка графа Vancza Valachus, але інші прізвища. Прізвища своїх чоловіків. В цілому, сподіваємось, що карта розселення Ільницьких в Україні – миттєвий знімок динамічного процесу, близька до істинної в межах статистичної похибки.

Wolodymyr de Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz,

Galicia wysoczanski_v@ukr.net