Про історію стародавнього шляхетського роду Драг-Сасів відомо багато і давно. Це і не дивно, адже цей рід у 4-6 столітті, як підтверджують знахідки німецьких археологів, вже облаштувався на теренах Європи. Виходячи з мовно-культурної ідентичності можна з упевненістю стверджувати, що рід Drag-SAS належав до індоарійських племен, які прийшли в Європу і дійшли мало не до Іспанії шляхом аріїв. Відомі археологічні знахідки дозволяють говорити, що цей шлях у Західну Європу пролягав, зокрема для роду Drag-SAS, через Карпати. Скрізь, де пройшли арії, на кераміці та інших побутових речах залишився їх знак — сварга. Можна також стверджувати, що скрізь де з під землі науковці різних країн знаходять сваргу, там пройшли арії. Зауважимо, що цей родовий знак свідчить не про товарний чи культурний обмін між племенами, а про присутність конкретного саме індоарійського племені в ту історичну епоху саме в тому конкретному місці, де була знайдена сварга. Як загально відомо в історичній науці, з індоєвропейських племен згодом сформувались інші племена, об'єднані спільною мовою, релігією, традиціями та культурою. Це, зокрема, стосується і слов'ян, які за свідченнями бенедиктинця, архімандрита Рагужського з Рагузи сицилійської, засновника історичної науки - слов'янознавства Мавро Орбіні(1563-1614) утворили в Європі так зване “Слов'янське царство”. Дотримуючись концепції конвергенційного розвитку народів, згідно з якою праслов’яни, витворившись із індоєвропейської спільноти, являли собою первісно гетерогенну етномовну сукупність, яка на базі територіальної та язичницької близькості сформувалась у відносно єдиний етнос та надмову (койне), що постала у вигляді слов’янської прамови. Приймемо до уваги той факт, що у 7-9 ст слов'янські племена вже мали свою ідентичність — самоназву, діалекти, визначену територію локалізації, культурні центри консолідації, які на основі суміжної близькості та близькості віри, привели поступово в подальшому до утворення нації та літературної мови (див.Укри.Міф чи реальність?). Збереглися до наших днів різноманітні незалежні письмові джерела, які описують історію слов'янських племен станом на 900 р. н.е. Тому опираючись на свідчення римських, візантійських, сакських, англійських, німецьких, франкських, староруських літописних джерел спробуємо підійти до питання етнічного походження роду Drag-SAS. Тобто поставити перед історичною наукою питання: “З якого племені, які описані в 900-х р. н.е., ймовірно походить рід Drag-SAS”.
Про те, що це було безумовно слов'янське плем'я свідчать, як матеріальні, так і письмові джерела про представників роду Drag-SAS - їх мова, віра, збудовані монастирі і храми, надписи на надмогильних плитах, які зроблені стародавньою українською мовою. Так читаємо - “Ставропигійський монастир св. Михаїла у Грушеві, нині Тячівського району на Мараморощині, належав до здавна відомих закарпатських монастирів. Коли і хто заснував цей монастир невідомо. Однак знаємо, що він існував ще перед татарською навалою на Угорщину 1242, бо опісля грушівські монахи жалувались угорському королеві Бейлі ІV (1235-1270), що під час нападу татар їхній монастир був цілковито знищений, а з монастирем пропали також усі монастирські грамоти. Тому вони просили короля, щоб дозволив їм наново відбудувати Святомихайлівський монастир. Виглядає, що король задовільнив прохання монахів, бо вже при кінці ХІІІ ст. є знову згадка про Грушівський монастир. Грушівський монастир набув важливого значення у половині ХІV ст., після того як волоський воєвода Сас († 1364) взяв Грушівську обитель під свою охорону й розбудував новий монастир. Опісля його сини, воєвода Балица і Драг, спорудили монастирську церкву й забезпечили Грушівський монастир посілостями трьох сіл, а саме: Грушева, Кривого та Тересви, як також млином на річці Сопунка, де вона впадає у Тису. Забезпечивши монастир, Балица і Драг звернулися відтак з просьбою до Царгородського патріарха Антонія ІV (1391-1397), щоб узяв Грушівський монастир під свою опіку, надаючи йому права ставропігії”.
Отже можна стверджувати, що легендарний Драгош I (Драгош Водa (рум. Dragoş Vodă), Драгош з Бедевля (de Bedeu), Драгош Богдан — господар з Мармарощини, який з допомогою Угорщини став намісником земель майбутнього Молдовського князівства. За літописом Григорія Уреке Драгош був сином Богдана Вода.), батько Саса, відомий з першої письмової історії Молдови - «Летописи оттоли начася произволением Божием Молдавская Земля», як воєвода, за мовою і вірою був православним слов'янином гербу Drag-SAS. Такими ж православними слов'янами були і Богдан I Засновник, засновник незалежного Молдавського князівства - колиски сучасної держави Молдова, його сини і внуки, як Стефан чел Маре (Штефан III Великий(1429-1504))(див.Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы). Звідси походить і відомий полководець тих часів граф Ванча Волох (Vancza Valachus) сучасник та товариш по зброї засновника Польського королівства короля Владислава II Ягайло(1362-1434) — прапраправнука короля Данила Галицького та його двоюрідного брата засновника Великого князівства Литовського князя Вітовта Кестутовича (1350-1430). Цілком очевидно, якщо придивитись по справах наших славних предків, що і сучасник та товариш по зброї короля Данила Галицького(1201-1264) правителя Галицько-Волинського князівства, comes Гуйд засновник родів Даниловичів, Дрогомирецьких, Татомирів і Княгиницьки та інших родів теж був православний та розмовляв на давньоруській мові з якої і утворилася сучасна українська мова.
Польські геральдисти в один голос стверджують, що герб Drag-SAS прийшов у Польське королівство з Угорщини. А якщо бути більш точним, то з одної з найбільших за площею та наймогутнішої держави Європи тих часів Угорського королівства утвореного Стефаном І Святим з династії Арпадів. І цьому є теж логічне пояснення через дружбу по зброї. Ця дружба угорців з прадавніми українцями гербу Drag-SAS почалась у Саксонії. Нема підстав сумніватись, що Драг-Саси прийшли в Угорщину, а звідти в землі Червоної Русі та Молдови (Волощини) з Саксонії. А це значить, що вони належали до слов'янського племені, яке проживало у 900-х роках на землях Саксонії, або на самих її кордонах. Відомості з історії саксо-слов'янських стосунків можем почерпнути у Відукінда Корвейського (лат. Widukindus Corbeius; нім. Widukind von Corvey; біля *925 р. — †980 р.) — німецький історик, походив зі світських саксонських феодалів; отримав тогочасну класичну освіту, монах бенедиктинського Корвейського монастиря у Вестфалії.
Від часів короля франків Карла I Великого (742-814) слов'янські племена в Саксонії та порубіжжя вели безперервні війни проти експансії німецьких феодалів. Ця експансія продовжувалась в часи короля Східно-Франкського королівства Генріха I Птахолова (876-936) та його сина герцога Саксонії та імператора Священої Римської імперії Оттона I Великого (912-973). Отже вони включили герцогство Саксонію до Східно-Франкського королівства, яке як і інші герцогства стали в подальшому основою для формування раньофеодальної Німецької держави. Для наших предків з Саксонії, це по суті, була війна на виживання. З моменту коронації 25 грудня 800 року Папою Левом III у Римі Карла Великого ці війни проходили під гаслом християнізації язичників слов'ян, варварів, однак за часів Оттона I, а саме вже, приблизно, у середині дев'ятисотих років це гасло відпало. Значить на той момент слов'яни з Саксонії прийняли християнство. Це підтверджує і Візантійський імператор та історик Костянтин VII Багрянородний (905-959) при описі, що стосується прийняття християнства слов'янськими племенами західної Європи за часів Оттона I. Ці війни відбувались з нечуваною жорстокістю зі сторони франків (див. Про управління імперією). Оскільки Папи Римські спочатку підтримували (явно, чи таємно) війни проти слов'ян на стороні франків, а потім протягом X-XIV століть, якщо офіційно і не підтримували, бо слов'яни були вже хрещені, але і не могли запобігти кровопролитній експансії проти слов'янських князівств, а пізніше і держав, то логічно, що наші предки звертались за духовною підтримкою до Константинополя (Царгорода) і зрештою стародавні Драг-Саси стали християнами Візантійського обряду, тобто православними. Ось чому на Семигородщині, Закарпаті, Молдові, Галиччині, Русі, Московщині — скрізь де жили представники гербу Drag-SAS ними будувались храми східного обряду. Підсумовуючи сказане можна вирахувати, що прадавні Drag-SAS прийняли християнство більш/менш між 931 і 965 роками (найпізніше 970 р.), якщо вірно те, що в той час їхньою батьківщиною була Саксонія. Це непрямо випливає і з розповідей Відукінда Корвейського, який в другій книзі, тобто в середині розповіді при описі війни зі слов'янами уникає ідеї боротьби з язичнецтвом (ср.: Г. Э. Санчук. Видукинд как идеолог, стр. 242), що, очевидно, пов'язано з прийняттям слов'янами з Саксонії християнства. Все це свідчить, що більш детальну інформацію про прийняття християнства слов'янськими племенами, зокрема вукрами, слід шукати у бібліотеці Ватикану та у Константинопольського Патріарха.
Однак повернемось до наших саксів. Отже, до 900 року склалась для наших предків така складна військово-політична ситуація, що вони змушені були шукати підтримки і захисту не тільки духовного, а й військового. Цю військову підтримку надали угорці. Угорці, які закріпились на берегах Тиси (895), стали звершувати набіги на сусідні держави, а після падіння Великої Моравії їм відкрився шлях на Східно-Франкське королівство, яке було ворогом всього “Слов'янського царства”. Перший напад угорців на Саксонію відбувся у 906 році. З тих пір напади на Саксонію угорців відбувались не одноразово. Звісно, що вони виступали союзниками слов'ян і користувались підтримкою слов'янських князів у цих походах проти спільного ворога. Ось як про це пише згаданий Відукінд Корвейський (рус) — “Итак, названное войско венгров, привлеченное славянами, после большого опустошения, произведенного им в Саксонии, и захвата неисчислимой добычи возвращалось в землю доленчан.“ Цей 906 рік можна вважати офіційним роком початку угорсько-Драг-Сасівської дружби, а від 1000 року, з часів утворення Угорсткого королівства Стéфаном I Свят́им (угор. I. (Szent) István, Іштван І Арпад; близько 970/975 — 5 серпня 1038) — угорський князь (997–1000), перший угорський король), ця дружба переросла у повну довіру та взаєморозуміння на тисячу років. Угорці історично першими визнали друзями та прихистили своїх військових союзників та їх герб Drag-SAS, ось чому у хроніках і гербівниках пишеться (і це чиста правда), що герб Drag-SAS прийшов у Червону Русь(1238 -1264), Молдавію (1342-1344), а потім і Польське королівство (1385) з Угорщини. В ті часи німецькі війська вже були добре організовані і чітко структуровані в "Legio". Це (рус) “Подразделение войска в 1000 воинов. Войско саксов обычно насчитывало до 30 - 32 таких отрядов (около 30 000 человек). О таком войске и идет речь у Видукинда. Отряд "legio" делился на сотни и на отряды по 50 человек. Каждый "legio" имел штандарт”. Тому логічно, що бойові штандарти були і в їх супротивників, наприклад, Драг-Сасів, або Грифичів з племені ободритів. Для славян він застосовує слово "insignium". Штандарт язичеського війска відрізнявся від християнського зображенням звірів. До речі цікаво, ще у 1214 р. маршовий штандарт Оттона IV (в битві при Бувімі) мав зображення орла, що терзає змія. Звернемо увагу. На гербах Drag-SAS і Вукри немає звірів, отже вони християнські.
Повернемось до цитат з “Діянь саксів”: “После того как Генрих наложил дань на соседние народы, а именно: на ободритов, вильцев, гаволян, доленчан, чехов и ротарей - и [после того как] был установлен мир, ротари нарушили верность и, собравшись большой толпой, пошли приступом на город по названию Валислав (авт. тепер уже німецьке місто з слов'янською назвою) и взяли его, захватив в плен и перебив всех его жителей, которых было бессчетное число. Когда это совершилось, все варварские народы поднялись. Они осмелились восстать вновь. Для обуздания их дерзости войско с [особой] военной защитой было вручено Бернарду...” Ось за словами стародавнього історика як це раніше відбувалось: “...собравшись с силами, со всем войском вступил в пределы страны варваров 54, стремясь укротить их свирепость. Война была, конечно, принесена к ним еще его отцом в связи с тем, что они оскорбили послов его сына Танкмара...”(54.Видукинд имеет в виду, очевидно, действия Генриха I против полабского славянского племени укров в 934 г., о чем см.: "Annales Hildescheimenses", anno 934. Ср.: G. Labuda. Fragmenty..., str. 267.).
На цьому моменті варто зупинитись детальніше. Отже, по-перше земля, міста і поселення в Саксонії належала украм; по-друге укри входили до ротарів, а ротарі (родарії) до племені велетів (Велетської держави). Укри територіально найзахідніше плем'я. Сучасна довідка — Укра́ни, укря́ни або у́кри (нім. Ukranen, Ukrer, Vukraner, пол. Wkrzanie, Wkrzanowie) — західнослов'янське плем'я (чи племінний союз), що заселяло у 6—12 ст. землі навколо річки Укер (нім. Ucker), в регіоні, й до сьогодні зветься Укермарк (нім. Uckermark) в Німеччині. Також на польсько-німецькому кордоні розташоване місто Уккермунде. Це плем'я згадується 934 року німецьким істориком Відукіндом Корвейським. Інші джерела називають це плем'я Украни (Vucrani або Ucrani). Також письмово згадується єпископом Бранденбурга в 947 р. У 954 р. маркграф Східної Саксонської марки Геро I у союзі з зятем імператора Священної Римської імперії Оттона I Великого Конрадом I розпочав успішну кампанію з захоплення земель укранів, які після битви при Ленцені (929 р.) увійшли до складу Північної Саксонської марки Священної Римської імперії. У 983 р., після повстань бодричів та лютичів, території укранів знов стали відносно незалежними, хоча вони перебували під постійним жорстким військовим тиском. З цього можна зробити висновок, що саме наші древні предки укри весь час були в центрі атак німецьких феодалів. Тому, якщо вірно, що герб Drag-SAS прийшов в Угорщину з Саксонії і прийшов не з своєї волі, а під тиском німецьких феодалів, то виходить, що найімовірніше етнічне походження гербу Drag-SAS від слов'янського племені Вукрів (Укрів).
Чому не від лужичан? Південіше укрів знаходились мільчани, які відносились до лужичан і всі разом разом входили до сербів. Як нам відомо з викладеного історичного джерела, перші збройні напади були саме на укрів і бойові дії (з різних внутрішніх і зовнішніх причин в Східно-Франкському королівстві) тягнулись дуже довго. Але і укри не сиділи без діла, а воювали за свою землю, достойно бились за волю. Саме ця тривала і запекла боротьба і спричинила до того, що прославила ім’я маленького племені укрів на тисячоліття і з німецької мови та з описів німецьких істориків дійшла до нас звістка про них у вигляді назви цілої сучасної країни — Україна. Отже стародавні укри своїм потом і кров'ю дали світу назву українці, нарівні з такими назвами, як слов'яни (Слов'янське царство), серби (Сербія), хорвати (Хорватія), чехи (Чехія), руси (Русь) та інші ( див. УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА).
Угорці і в 937 та 938 роках допомагали і рятували вукрів. Треба сказати, що відношення Угорського королівства, як держави, до укрів, до гербу Drag-SAS є до сьогоднішнього дня неперевершеним іншими державами взірцем відношення корінного народу до друзів, до інших братніх народів та племен. Зауважимо, що етнічне походження у них різне. Такого устрою держави і внутрішньої політики, яка не провокує конфлікти в середині, а допомагає і підтримує, зміцнюючись при цьому самій у внутрішній злагоді, надаючи всі права прибульцям з Саксонії і не на словах, а на ділі забезпечуючи принцип - “Рівний серед рівних” до всіх своїх громадян. Це і сьогодні, через тисячу років, гідний та актуальний для наслідування приклад, приміром у побудові відношень України з Кримськими татарами. Для порівняння згадаємо, як кримськотатарські хани теж були вигнанцями, приймали участь поряд з Драг-Сасами, хоробрим Яном Жижкою та іншими славними лицарями у Грюндвальській битві, отримали від князя Великого князівства Литовського Вітовта Кримський півострів, створили державу, яка проіснувала найдовше з усіх держав Чингізидів. Тому і не дивно, що угорські полоси Арпадів перейшли на український герб Вукри (див.Арії-Вукри-Україна. Легенда роду Drag-Sas).
Німецькі феодали воювали і з мільчанами, лужичанами та сербами, які врешті решт змушені були відійти на Балкани. Тому, хоч і з лужичанами Драг Сасів поєднує дуже багато спільного, але історична доля трохи різна і ймовірність походження гербу Drag-SAS від лужичан, як видається, менша. Якби у наших предків були більш близькі родинні відносини з сербами, чи хорватами ( які, як відомо одного кореня), то і історична доля у них була би спільною, а герб Drag-SAS прийшов би з Сербії, або Хорватії. Цитую далі: “Маркграф Геро (Геро Железный) ставил своей задачей любыми средствами подчинить славянские племена на восточной границе Саксонии и за ее пределами. К 940 г., используя внутреннюю борьбу среди полабских слов'ян, он дошел до р. Одер. К марке Геро были присоединены области племен укран и стодорян. Она была расширена на юг и юго-восток и охватила территорию между реками Заалой, Эльбой и Одером. Были покорены лютицкие племена. В ходе покорения полабских славян Геро прибегал к коварству, используя предательство (например, славянского князя Тугомира). В 963 г., год спустя после имперской коронации Оттона I, маркграф Геро предпринял экспедицию в область лужичей. При столкновении с войском славян в 963 г. в Нижних Лужицах саксонские феодалы понесли ощутимые потери, сам Геро был тяжело ранен и после этого отошел от политики. В 965 г. он умер. “
Схожа історія і з версією про походження гербу Drag-SAS від Грифічей. Як відомо герб Грифіч має чітку етнічну основу. Він належить до слов'янського племені ободритів(бодричів), які знаходились північніше вуків, а саме в Передній (Західній) Померанії. Ободрити теж віками боролись проти експансії німців, але на відміну від укрів, вони до 1918 року володіли землями в Германії (див. Мекленбург). По суті вони вижили в цьому протистоянні. В середні віки їх нащадки були в родинних стосунках з російським імператорським двором. Якби герб Drag-SAS походив від Грифічей (герб слов'янський, а не християнський), то логічно, що вони відступили би в Передню Померанію і разом з Грифічами продовжували боротись проти спільного ворога, який загарбав батьківщину укрів. А версія про походження гербу Drag-SAS від гербу Грифіч, певно, відображає тогочасну (від першого Імператора Всеросійського Петра I (1672-1725)) меркантильну політичну кон'юнктуру — намагання окремих представників бути ближчим до російських імператорів. Таким чином ймовірність походження гербу Drag-SAS від гербу Грифіч, з огляду на історичні факти, теж видається меншою. Логічно, що і укри зберегли би слов'янський герб, хоч і звірі на ньому були би інші, а саме ті, яким поклонялись у Ретрі.
Отже аналіз фактів та історичних відомостей станом на 21 століття дає можливість припустити про етнічне походження гербу Drag-SAS від стародавніх Вукрів. Більш детальні наукові дослідження підтвердять або спростують цю гіпотезу, однак остаточну крапку в цьому питанні поставить наука ДНК-археологія. До речі всього за 10 доларів, рівно стільки коштує тест. Оскільки вона знає і може розповісти, як відомо, про справжню, істину, об’єктивну, а не писану істориками, історію все. Як кажуть, - “ДНК-археолонія може все. Не може назвати лиш імена.” Але ми достеменно знаємо ці імена.
Тепер саме час уточнити певні перекручення та пересмикування, що стосуються укрів.
Перекручення — УКРИ – НАЙДАВНІШЕ СЛОВ’ЯНСЬКЕ ПЛЕМ’Я, ПРАЩУРИ УКРАЇНЦІВ, ЧИ НАВІТЬ – УСІХ СЛОВ’ЯН ЗАГАЛОМ
Уточнення — Укри, одне з стародавніх слов'янських племен, яке походить від індоарійських (індоєвропейських в даному контексті) племен, аріїв-скотарів; воїнів. До речі, саме слово арії з санскриту сучасні індійські вчені переводять не інакше, як культурні, освідчені, хороші люди. Найдавніше слов'янське плем'я, як відомо, згадується в Біблії і походить від сина Ноя ( див. УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА). Середньовічні монахи-історики за традицією, наприклад Відукінд Корвейський, або Мавро Орбіні, теж згадували плем’я від якого пішли всі інші слов'янські племена. Причому у них назви племен засновників не співпадали між собою, та не співпадали навіть з біблійним. Як відомо, українці, як нація, об’єднали багато племен, і навіть народів у одну державу. В сучасних українців розрізняють не одне, а 5 типів обличчя, які переважають географічно у різних частинах України. Тому говорити про одне стародавнє титульне плем'я стосовно української нації — не коректно. Це ще допустимо стосовно моноетнічного народу, як то 9 колін єврейського народу, але не може застосовуватись до великої держави та сучасної нації. Годі шукати Адама і Єву українців, як нації. (рус) «Не сразу всё устроилось. Москва не сразу строилась».
Перекручення — УКРИ (УКРАНИ, УКРЯНИ, ВУКРАНИ) – СЛОВ’ЯНСЬКЕ ПЛЕМ’Я (СОЮЗ ПЛЕМЕН), ЩО МЕШКАЛО НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ НІМЕЧЧИНИ І НЕ МАЄ СТОСУНКУ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ.
Уточнення — Говорити, що укри, які дали світу назву українці, та Україна, не мають стосунку до української історії очевидний нонсенс. Тільки за назву — мають. Але є і безліч інших прикладів. Так, як і інші слов'янські племена і народи мають безпосередній стосунок до української історії, так мають і стародавні укри. Треба досліджувати і копати глибше. Наприклад, comes Гуйд, як відомо породичався з Данилом Галицьким — князем волинським, галицьким, київським, королем Русі. І тому казати, що укри не мають стосунку до української історії, це все одно, що стверджувати, ніби Данило Галицький не був князем київським.
Або ще один історичний факт. Достеменно відомо, що Кременецьким замком довгий час володіли Мокосеї гербу Вукри. Зруйнований восени 1648 козацькими загонами. Після розгрому Богданом Хмельницьким у травні 1648 р. під Корсунем королівської армії, читаємо далі, полковник Дзевалов та сотники Василів і Петро Костенко з військ Максима Кривоноса підійшли із семитисячним загоном козаків до Кременця і з допомогою прихильних до них місцевих русинів здобули твердиню. Із руїн замок уже не піднявся. Виникає логічне питання — Якби цей замок стародавніх укрів (а також рівнозначно і укри) не впливали на історію України, то для чого було його руйнувати?
Стверджувати, що нащадків стародавніх укрів немає в сучасній Україні, і що їх предки та вони нічого не зробили для України, з позицій історичної правди все одно, що твердити, ніби українців нема на Далекому Сході. Чиєю ж тоді кров'ю, чиїм потом, чиїми трудолюбивими руками освоєний Далекий Схід?
Перекручення — “Ступінь давності” укрів – величина довільна... бачення “укрського питання” українськими дослідниками жодним чином не відрізняється від бачення європейської історіографії
Уточнення — “Ступінь давності” укрів величина цілком історично окреслена. Плем'я, яке героїчно боролось за свободу і волю, будувало міста і села в Саксонії, дало людству лицарів світового масштабу, імена яких вписані в історію різних народів має цілком конкретні історичні корені. Стосовно бачення “укрського питання”, то потрібно бачити своїми українськими очима, на основі неспростовних наукових фактів. А вони, дещо відрізняються від французьких та німецьких в деталях, поглядах, інтерпретаціях подій і фактів, оскільки франки і німці нападали на древніх укрів, як завойовники.
Перекручення — Припускають, що етнонім “украни” є похідним від назви ріки (пор. “бужани”, струмяни”). Назву ж річки (у слов’янській вимові “Укра”, суч. польск. Wkra) більшість дослідників виводить зі слов’янського терміну vikru “стрімкий”, “швидкий”.
Уточнення — Якщо виходити з цього, то назва Україна має розшифровуватись, як “країна стрімких”, “країна швидких”. А самі українці, як стрімкі, швидкі люди. В цьому питанні історики не зовсім точні тому, що це не їх парафія. Був близький до істини, але помилявся і сам Михайло Грушевський. Філологи доводять, що не від річки, а від назви племені походить назва річки Укра (Вкра), а назва укри походить з прадавньої індоєвропейської (арійської)( див.В.Г.Таранець УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА). Слово Укри - розшифровується, як арії-скотарі; воїни ті що від... Тому назва Україна перекладається/розшифровується, як країна аріїв-скотарів; воїнів. Спільне в словах укри, українці, Україна очевидна і доведена науковцями філологами, як факт. Археологам і історикам ще є що вивчати з прадавньої української історії.
Перекручення — Втім, жодної інформації щодо укранів немає ані для VІ ст., ані для більш пізніх періодів.
Уточнення — А хто ж тоді збудував до 9 ст. міста і села по всій Західній Європі зі слов'янськими (українськими) назвами, які збереглись на території сучасної Німеччини. Ці назви вживав і Відукінд, і “Баварський географ”, і Мавро Орбіні. Може по всій Європі вони взялись самі по собі, або їх збудували римляни та греки, а “слов'янського царства“ (рус) «Не было и нет» .
Перекручення — “Підкорення” слов’ян Ельбо-Одерського межиріччя у Х ст. мало номінальний характер. Ці землі протягом ХІ – поч. ХІІ ст. були предметом територіальних суперечок між Священною Римською імперією та Польським королівством
Уточнення — Якщо казати, що війна та збройна агресія явище яке “мало номінальний характер”, то в чому тоді подвиг Олександра Невського? Так можна договоритись до того, ніби слов'янам в “Бухенвальді” та “Освенцимі” на обід подавали баварське пиво. Насправді це зовсім не так. Звернемось до тритейського суді, Костянтина Багрянородного, який в історичному документі “Про управління імперією” з цього приводу писав, що франки відносились до слов'ян з нечуваною жорстокістю - убивали жінок і дітей, а їх тіла згодовували собакам. Такий ось “номінальний характер” зберігався до 1945 р.
Стосовно Польського королівства, то тут взагалі нонсенс, оскільки Королівство Польське (1385-1569) виникло значно пізніше за часів Владислава Ягайла. Це XIV ст. А лицарі гербу Drag-SAS, гербу Вукри та інших польських, литовських, угорських, чеських(Ян Жижка), татарських та ін.(див. Музей Грюндвальської битви) бились разом у Грюндвальській битві проти військ держави Тевтонського ордену. Цей король видав графу Ванчі Волоху на вічну пам'ять грамоту (див.Грамоти Ванчалухові). Ванча Волох лицар гербу Drag-SAS. Документально підтверджено, що його нащадки користувались гербом Вукри. Отже, виходить, що вукри були союзниками і друзями Королівства Польського, як свідчать історичні джерела. Граф Ванча Волох активно розбудовував це королівство, та згадується в історичних хроніках Великого князівства Литовського на рівні з королем Ягайлом та князем Вітовтом.
Перекручення — Досить ненадійне підґрунтя мають також припущення, що зустрічаються в параісторичній літературі, щодо переселення в ХІ –ХІІ ст. укранів під тиском німецьких завойовників в межі сучасної України. Історичні свідчення тут просто відсутні.
Уточнення — Украни під тиском німецьких завойовників прийшли в Угорщину, Семигородщину(Румунія), Молдову, а звідти в Україну. Історичних свідчень більше ніж достатньо, але фактом є те, що українські історики це питання ґрунтовно не вивчали. З тих часів їх представники творили історію таких сучасних держав, як Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія, Молдова, Австрія, Німеччина (як не дивно) Польща, Литва, Білорусь, Росія і, звичайно, Україна. Всі ці держави визнавали і визнають герби укрів, їх лицарів, які вписали героїчні сторінки в історію цих держав. Що може бути надійніше добрих справ. А в Україні можна прийти і побачити їх своїми очима приміром на стінах Собору святої Софії в Києві — герб Drag-SAS (див.Герб Драг Сас). Хай шановні історики нам люб'язно пояснять, яким чином родові символи опинились на православній святині, якщо наші стародавні предки з Саксонії не мають жодного стосунку до меж сучасної України. Як, до речі, і на інших храмах, фортецях, замках України. Приміром, неспростовним фактом є те, що наш кровний родич Штефан чел Маре заклав і збудував у Молдові п'ять фортець. А тепер питання. Чи готова сучасна Україна віддати деякі з них Молдові, чи Румунії? Відповідь очевидна — Це спільне культурно-історичне надбання сучасних держав Молдови, України, Румунії. Або поставимо питання так — Яка з вище перерахованих країн відмовиться від культурно-історичної спадщини укрів? І тут неминуче виникає проблема, чи не опиниться сучасна Україна, скажімо, в Литві, або десь інде. Тому історичні свідчення не відсутні, а знаходяться на самому видному місці. Як влучно казав гоголівський персонаж, козак Пацюк, з “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки” — Не треба далеко шукати чорта тому, у кого він за спиною.
Перекручення — Отже, украни є доволі чітко локалізованим у просторі та часі явищем. Це явище не має практично жодного стосунку до території сучасної України, а тим більше – до етногенезу українців.
Уточнення — Тут можна відповісти лише словами східного філософа — аварського поета, письменника, публіциста, політичного діяча Расула Гамзатова: — (рус) Абуталиб сказал: «Если ты выстрелишь в прошлое из пистолета, будущее выстрелит в тебя из пушки». (Эпиграф к «Мой Дагестан»).
Такий ось LIKБЕЗ на історичному фронті. Одним словом, думайте самі, вирішуйте самі, але факти річ уперта.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.