Герб Drag-Sas належить до так званих корінних лицарських гербів, яких було спочатку не так багато. Але історія його виникнення така цікава та необхідна для пояснення побуту стародавніх полабських слов'ян, що з XIV - XV століть і до сьогоднішнього часу вивчення гербів та їх пояснення стало основою не однієї наукової праці. Головна турбота професійних геральдистів середніх віків полягала в тому, щоб пояснити, чому кожній геральдичній емблемі надана саме така, а не інша назва, що міг мати на увазі той лицар, який перший розмістив її на своєму щиті, і, більше того, віднайти ту епоху, з якої ця емблема, тобто як лицарський герб, почала вживатись. Звісно, що з історичними подіями старались зв'язати і пояснити вид і назву герба; співпадіння імен деяких хоробрих лицарів та достойних воєначальників з назвою герба давало нерідко привід для різних роздумів, і хоч ми не маємо права відкидати такі пояснення (Драгош і Сас реальні історичні особи, предки нашого предка), тим не менше, разом з новими можливостями і інформаційними технологіями аналізу інформації про герб Drag-Sas у XXI столітті можна спробувати не шукати розгадку герба в особистому імені, або конкретній тогочасній історичній події, а розглянути процес зародження і розвою герба Drag-Sas ширше, в історичній ретроспективі, яка займає більше ніж 1100 років. Як кажуть китайські мудреці, щоб дати оцінку тому чи іншому історичному факту потрібно, щоб минув досить тривалий час — в не одне сторіччя. Саме з таким феноменом ми маємо справу розглядаючи герб Drag-Sas з сучасного погляду. Будемо виходити з того, що історія гербу Drag-Sas більш давня, ніж історія будь-якої середньовічної держави і відображає історію розвитку частини (роду) слов'янського племені у всій багатогранності. Хочу одразу підкреслити максимальну толерантність у всіх давніх описах гербу Drag-Sas, чого намагатимемось не порушувати і надалі. Як записано у них, герб Drag-Sas прийшов з Угорщини. Але це ще зовсім не означає (як люблять спрощувати), що він угорський. Наша мета, по-можливості, розширити, доповнити, уточнити і систематизувати знання про герб і родовід. Показати шляхи пошуку, дослідження, осмислення історії з точки зору окремого роду.
- Герб Drag-Sas слов'янський (давньоукраїнський). 2. Герб Drag-Sas християнський.
Як ми вже знаємо (див.Укри: Міф чи реальність? ), початки роду Drag-Sas зародились в індоєвропейських племенах, які до IV – VI століть прийшли і вже облаштувались в Західній Європі. Цитую — Проф. В.М. Багринець пише:,, Три України (,, Украйни "), що зберегли до сьогодні свої назви: Дніпровська (земля українських козаків), Дунайська (земля стародавніх карнів, нинішній австрійській Украйну) i Полабська (,, Ельбська "- земля стародавніх укрів, сучасний Пруський Уккермарк), - повинні вважатися споконвічними краями чистого венедослов'янського світу, що стає один із трьох первинних шарів Європейського народонаселення ". Йшли вони пішки, їхали на конях, а в ще більшій мірі для освоєння Європи використовували великі човни для річок — давньоруські лодії (лодьї), які знайдені німецькими археологами і дбайливо зберігаються в музеях. Рід Drag-Sas має відношення до стародавнього слов'янського племені, яке проживало, будувало міста і села в Саксонії. В ті часи, а це мова йде до IV ст., стародавні сакси, як свідчить сучасна наука були не просто індоєвропейцями, а, як вихідці з півдня сучасної України, слов'янського походження.
Диспозиція виглядає так. Англи (“Angli”) старонімецьке племя, яке вперше згадувалось Тацитом, в III – IV століттях займало територію до півночі від нинішнього Шлезвіг-Гольштейна, а опісля переселилось в Британію, в VI ст. заснувало королівства Східну Англію та Нортумбрію. На континенті англи не збереглися, а в Британі злились з саксами (стародавніми племенами з українських степів, до речі з тих пір в Британії і до нашого часу збереглось їх слово — драгун), створивши народність англосаксів ("anelosaxones") (Вид., 1, 8). Франки — група племен західних німців; в кінці V ст., в обставинах розпаду Західної Римської імперії, завоювали Галію і започаткували Франкське королівство. Тюринги — німецька племена група, яка склалася від змішування ряду німецьких племен (гермундурів, варнів і інш.). Згадується з V ст., з VI по VIII ст. знаходилась під владою франків, а опісля входила до складу Східно-Франкського королівства. Назва “тюринги” означала народність, що займала територію між Тюрингським лісом і річками Сала і Вара. Тюринги ввійшли потім в склад німецької народності.
Баварія — у X ст. область в середньовічній Німеччині (зараз земля в ФРН), отримала назву від старонімецького племені баварців, яке зайняло цю частину Німеччини на початку IV ст. Баварці визнали владу франків, з VII ст. в Баварії розповсюдилось християнство. Спроба добитись незалежності від франків завершилась невдачею. Після розпаду імперії Карла Великого Баварія ввійшла в якості герцогства в Східно-Франське королівство. Характерно, що у середньовічного німецького історика Відукінда Корвейського головним у відношенні Карла Великого (747-814) до саксів вважав християнську місію. Про факт завоювання стародавніх саксів франками літописець замовчує. Також характерно і те, що з цього моменту в даному випадку згадувані ним народи не названі "barbari", тобто варвари, що свідчить про прийняття християнства цими народами. Він вживає вираз "dux totius Saxoniae". В IX ст. йшов процес консолідації Саксонії, об'єднання “східного” і “західного” герцогств Саксонії, який завершився створенням загальносаксонського герцогства на чолі з Людольфінгами. Бруно остаточно встановив владу у всій Саксонії після 872 р. Термін "Saxonia" вживається Відукіндом для позначення племені, народу, країни, поряд з терміном "omnis Francia Saxonique" (Вид., III, 63) і включає, очевидно, поняття про етнічну спільність, яка знайшла до того часу вираження і в інших джерелах (переважно іноземного походження) в терміні тевтони — "teutonicus" ("німецький"). Вперше останній термін вживано в німецькому джерелі: "Annales Juvanenses", anno 920" ("in regno Teutonicarum"). Про цей термін в джерелах Х ст. (див.: Е. Mueller - Mertens. Regnum Teutonicum..., S. 15, ff.) Етнічна назва “німецький”, "teutonica" приживалась повільно. У Відукінда племена (саксонська) самосвідомість поєднується з почуттям етнічної спільності племен Східно-Франкського королівства; але поняття "teutonicus", тобто власне німецький, ще відсутнє. Під терміном "Gentes" Відукінд має на увазі племена, які разом з саксами населяли Східно-Франкське королівство: тюрингів, швабів, фризів. Об'єктивний процес консолідації цих німецьких племен (герцогств) знаходить у нього відображення у своєрідній термінології. Звісно, що про історію старослов'янської Саксонії до німців у нього не йдеться. Не залишається місце для полабських слов'янських племен ні на папері, ні в житті (див.Про походження Drag-SAS). Для них він вживає термін "vicinae gentes", що означає племена і народи, які сакси (німецькі) розглядали виключно, як об'єкт свого впливу і завоювання (див.: Вид., I, 40; III, 63, 71). Під ними найперше розумілись слов'яни з Єльби, укри, вільці, гавели, доленчани (далемінці і гломачі), ротарі, чехи (див.: Вид I 36; II 21). Цілком очевидно, що “східна “ Саксонія ще в значній мірі в ті часи (X ст.- початок XI ст.) залишалась слов'янською на місцевому рівні.
Імператор Арнульф (L. Havlik. Valka Моrava..., str. 20) з угорцями переміг великоморавського князя Святополка (830 — 894). З падінням Великої Моравії угорцям відкрився шлях до Саксонії. Перший похід відбувся у 906 році і на далі угорці неодноразово підтримували слов'ян і воювали з німцями на боці укрів (див.: "История Венгрии", т. I, стр. 108). Це продовжувалось і за Оттона I. Оттон I — король (936 - 973), римський імператор (962 — 973), другий син Генріха I від шлюбу з Матільдою. Перша дружина Оттона (шлюб відбувся в 928р.) Тегомира, була слов'янка (очевидно, дочка полоненого князя гаволян); друга — англосаксонська королева Едіт (шлюб відбувся в 929р. після скасування шлюбу з Тегомирою); третя (шлюб відбувся в 951р.) - Аделаїда, вдова ломбардського короля Лотаря. Від першого шлюбу Оттон мав сина Вільгельма (пізніше — архіепіскоп Майнцський). Шлюб на слов'янці, а після перебування Оттона (після другого шлюбу) в Магдебурзі (слов'янському місті в Саксонії де у 1188 році сформувалось Магдебургське право) дозволили йому більше дізнатись про слов'ян і їх мову (див.: Вид., II, 36, прим. 247). Найважливіша сторона політики Оттона I, яка пов'язана з Магдебургським (месійним) планом, не знайшла відображення у хроніках Відукінда. З реалізацією цього месійного плану і пов'язаний вихід роду Drag-Sas з Саксонії. Помер Оттон I 7 травня 973 року.
Зі слов'янської сторони знаходились укри — частина племені ротарів (родаріїв). Протягом 200 років вукри героїчно боролись з загарбниками на своїй землі. Укра́ни, укря́ни або у́кри — західнослов'янське плем'я (чи племінний союз), що заселяло у VI—XII ст. землі навколо річки Укер, в регіоні, що й до сьогодні зветься Укермарк в Німеччині (див.Укри: Міф чи реальність? ). Ободрити (бодричі) — полабослов'янське плем'я в районі сучасного Мекленбурга (К. Wachowski. Slowianszczyzna..., str. 130) — герб Грифіч. Ободрити — група полабослов'янських племен, яка об'єдналась в IX ст. в Ободритський союз племен, який охоплював території по річкам Драве, Варні і Лабі. На р.Раксі проживало полабослов'янське плем'я хижан. В союз входили племена власне ободритів, вагрів, варнів, полабів. В порівняні з іншими тогочасними союзами полабослов'янських племен (Сербським та Лютицьким) Ободритський союз досяг найбільш високого рівня соціально-економічного та політичного розвитку. Після розпаду Франкської імперії (843) обордитські князі вели самостійну політику у відносинах з Східно-Франкським королівством, у 880 році нанесли поразку східно-франкському війську (в битві з ними загинув Бруно, брат Оттона Світлого, батька Генріха I). Ободрити особливо вдало скористались кризою у Східно-Франкському королівстві, про що детально розповідає літописець Адам Бременський ("Adami Gesta...", I, 51, 55). В 919 р. ободрити перейшли Лабу (Ельбу) і прийшли на допомогу украм - вторглись в Саксонію і спустошили значну частину її території. 4 вересня 929 ("Annales Corbeinenses", anno 929) року відбулась битва біля старослов'янського граду Ленцен розташованого на р.Лекніц, який раніше розміщувався на р.Лаба біля гирла р.Елди. Ця битва завершила важливий етап боротьби німецьких феодалів з полабськими слов'янами. Отримана перемога відкрила період подальшого наступу німців за Ельбою.(G. Labuda. Fragmenty..., str. 260, nast.). В 50-х роках Х ст. ободрити об'єднались з велетами (до яких входили ротарі та укри) для боротьби проти Саксонської держави (К. Wachowski. Slowianszczyzna..., str. 124, nast; str. 149 - 150; H. Виlin. Pocatky statu obodricheho. "Vznik a pocatky Slovanu", II. Praha, 1968, str. 11, nast.; J. Brankack. Studien..., S. 30, ff.). Велети, ротарі, укри вели постійну довготривалу боротьбу проти загарбників, тому прийняли пропозицію ободритів. Ротари, або родарії, - одно з велетських племен, яке відігравало провідну роль в цьому союзі. До них належали укри. Велети — союз західнослов'янських племен, що розміщувався нижче ободритів, між ріками Лабою, Елдою, Піною і Одером (К. Wachowski. Slowianszczyuna.., str. 120).
Отже виходить, що в 900 роки слов'янський християнський рід, який послуговувався гербом Drag-Sas вже існував. А після 1001 року він вже зустрічається в Угорському королівстві та інших князівствах Європи, куди був витіснений тевтонами. Лише через 500 років, а саме 15 липня 1410 року, об'єднане слов'янське військо перемогою у Грюндвальській битві зупинило експансію "teutonicus" на схід. Як сказав на полі Грюндвальда німецьким посланцям, які принесли два меча, майбутній король Польщі Владіслав Ягайло: (рус)” Я буду молить их (святих заступників) обратить гнев свой на них (тевтонів), как на столь же дерзких, сколь и нечестивых врагов; ведь врагов моих нельзя утишить и умиротворить ни справедливостью, ни смирением, ни предложениями моими, пока они не прольют кровь, не растерзают утробу и не наденут нам на шею ярма. “ Саме в цій боротьбі гартувався мій лицарський герб Drag-Sas. Як співається у пісні —
“Вийдеш ти в ту сторону – послухай
Де в багряних полум’ях поля.
І почуєш грізну борню волі...”
Стає зрозумілим, що це слов'янський (староукраїнський) герб. Так само зрозуміло чому лицарі гебру Drag-Sas в Угорщині (1001), Семигородщині (1147-1213 Клуж -”загата”), Червоній Русі (1236), Молдові (1342) користувались рідною укрською (а не, приміром, угорською) — староукраїнською (слов'янською) мовою. Близькою і зрозумілою в Києві. Настільки близькою, що в часи Володимира Хрестителя Русі стояло питання запросити в Київ їх епіскопа та священників для відправки служб та організації церковного життя, оскільки вони прийняли християнство на 100 років раніше і мали вже власний кадровий потенціал (священослужителів) східного обряду. Якщо абстрагуватись від персоналій, то саме це є підставою появи герба Drag-Sas на стінах духовного центру України, храму св.Софії в Києві. Або стосовно центрі сучасної Румунії. Як тепер пишуть — В Трансільванію прийшли “дивні” німецькі колоністи з Саксонії, які будували фортеці і православні церкви, писали і розмовляли давньоукраїнською мовою, принесли з собою християнську віру східного обряду. Ось чому так наполегливо звертаємось до мови наших предків. Тому що лицарі гербу Drag-Sas несли з собою не тільки українське слово, не тільки український світогляд, а й український всесвіт. З цього потрібно виходити, щоб пізнати і зрозуміти історію та культуру роду. Мова це дзеркало народу, в якому відбивається його минуле та теперішнє. І якщо минуле і сучасне роду закладено в генокоді прадіда (див. Духи роду Drag-Sas), то код нації — в мові.
“Спитай себе, дитино, хто ти є,
І в серці обізветься рідна мова;
І в голосі яснім ім’я твоє
Просяє, наче зірка світанкова.” (Дмитро Павличко)
Саме тому лише рідна мова є ключиком до глибинного розуміння історії наших славних лицарів, як особистого так і національного характеру, який розкриває героїчну долю, духовні скарби, мораль і моральні цінності. Все це об'єднується, узагальнюється і освячується в сфері духовності. Бо духовність, дух керує лицарем і народом. Споконвіку було Слово ...
Можна обгрунтовано стверджувати, що Drag-Sas християнський герб. На ньому відсутні зображення звірів, що вирізняє християнські герби від язичницьких. В ті часи представника перечислених слов'янських племен можна було легко відрізнити не лише за гербом, а й за одягом. Кожне плем'я мало характерний одяг, на якому були вишиті родоплеменні символи успадковані від індоарійців. Це знайшло своє відображення і в символіці гербу Drag-Sas (див. Руни і герб САС), але вже на християнській духовній основі. Саме тому, що в гербі Drag-Sas закладені стародавні праслов'янські символи він, як виявилось, напрочуд легко читається і розшифровується спеціалістами з народного образотворчого мистецтва, які займаються вишивками, розписами (писанками) та іншими пов'язаними з старовинною прадавньою символьною графікою аріїв, слов'ян, українців. Така розшифровка гербу Drag-Sas (див. Руни і герб САС) в поєднанні з даними сучасної психогеометрії (див. Психогеометрія гербу Drag-Sas) свідчить, що герб Drag-Sas більш древній його ніж описи і розшифровки змісту, які залишили нам професійні геральдисти середньовіччя. По суті вони і не намагались розшифрувати зміст символів нашого герба, а надавали легенду. В ньому закладені ключі для прочитання змісту корінного герба, та його відмін. На відміну від різних трактувань та описів, які мають повне право на існування, не всі зміни у нових, схожих гербах, користуючись цими кодами, сьогодні видаються повністю осмисленими та виправданими. Однак вони, очевидно, вписувались у світогляд власника та епохи. Не будемо тут аналізувати відміни, а зупинимось на основному. Наприклад, з вищеописаного можна зробити висновок, що герб Drag-Sas більше має спільного в духовному плані з Візантійською імперією, з християнством східного обряду, ніж з Хрестовими походами та перемогами над мусульманством. В давні “саксонські часи”гербу , тобто до XIII, ні про завоювання, ні про походи за віру, ні про самих сарацинів, в цілому, як першочергове завдання роду, ще не йшлося. Актуальним було питання виживання і збереження власне етнічної гідності. Гербу Drag-Sas ще не одне століття потрібно було шукати зовнішню підтримку в захисті, в силі духу та зброї проти загарбників (див. Про походження Drag-Sas). Крім того, як стверджує Візантійський імператор і історик Костянтин VII Багрянородний, наші предки при хрещені дали клятву Богу не нападати на інші країни і землі. Як ми знаємо, шляхетне лицарське слово міцніше кремня, тому слов'яни завжди намагались жити і живуть з сусідами в мирі і зовнішня агресія слов'янами від давніх часів не сприймалась і не сприймається, а засуджується. Церква і тепер вчить, що де правда, там Бог. Бог не може бути на стороні агресора, бо в агресії проти сусідів нема правди. Це виражено у формулі — “Хто на нас з мечем, від меча і загине”. Приміром, як і на гербі Drag-Sas, на старовинних сільських церквах збереглись шпилі увінчані одночасно півмісяцем і хрестом в єдиній композиції. Здається, що в цьому випадку доречніше говорити про півмісяць, не як про перемогу над мусульманством (церква не лицар, щоб зі зброєю в руках воювати з ворогами), а як покрова, як символ захисту церкви від напастей (в тому числі і напастей на віру, хоч це були, як ми знаємо, і не завжди мусульмани). Ця традиція йде з часів, як Марія Богородиця стала заступницею і спасительницею столиці Візантійської імперії — міста Константинополя (Царгорода). Все ж Константинополь пав у 1452 році під ударами турків, у яких півмісяць ще не був загальноприйнятним національним символом. У них, османських племенах, тоді, до утворення і зміцнення єдиної консолідованої держави, ще ходили родові символи — тамги. Це падіння Константинополя справило величезне враження на сучасників, викликавши шок у всій християнській Європі, тому в подальшому півмісяць геральдисти (сучасники своєї епохи) намагались трактувати, як символ перемоги над мусульманством. В Європі образ турків став після цього синонімом всього жорстокого і чужого християнству. Крім того, цьому трактуванню сприяла і агресивна політика експансії турецьких султанів протягом століть. А на гербі Drag-Sas, як засвідчують факти, він уже давно був, тобто до війни угорців і слов'ян (зокрема полабських) з турками і мусульманами. Отже, зображений на лицарському гербі півмісяць ріжками вгору — це може бути християнський символ надії, захисту, продовження роду. Щоб стверджувати, що наші предки привезли лицарський герб з Єрусалиму, а це могло бути не раніше 1096 року немає достатньо вивчених підстав. Якщо припустити, що ніби були не хрещені і мали інший, язичницький герб, то виникає питання, як і чому взагалі потрапили в Палестину. Як відомо, там провідну роль відігравали інші народи — французи, англійці, німці. Версія про перебування Drag-Sas з Першими хрестовими походами в Єрусалимі сумнівна і тому, що в такому випадку лицарі попадали під пряме військове керівництво французів, а ще гірше німців — своїх давніх ворогів. Тим більше, що у них була не менш гідна альтернатива, яка логічно вписується в історію роду, а саме, варто припустити, що лицарі гербу Drag-Sas брали участь у походах пов’язаних з захистом Візантійської держави (Константинополя). Царгородські та давньо Руські літописи підтверджують, що їх знали не тільки у Візантійській імперії, а й в тогочасній Київській Русі. Якщо і не персонально, то принаймі з розповідей варягів. Знали настільки добре, що в Саксонський Укермарк (до Магдебургу) послали від себе посольство. Саме з ними пов’язаний месійний план княгині Ольги (хрещеної, як Єлєна), який реалізував її внук Володимир Хреститель, про що розповімо докладніше в іншому місці. Це давало їм можливість воювати за віру не віддаляючись надто далеко від своїх домівок. Тобто були і воювали в Святій Землі, якщо під нею розуміти Візантію. Отже союз Drag-Sas (та угорців) з Константинополем до XIII ст. був взаємовигідний. За духовну підтримку наших предків Візантія отримувала збройний захист і допомогу проти ворогів імперії. Ця версія вписується і в контекст світової історії, оскільки пояснює витоки агресії турецьких султанів проти угорських королів. Ймовірніше за все (підтверджено незаперечними фактами), що лицарі гербу Drag-Sas зі своїми бойовими загонами з 1001 до 1217 року і далі були зайняті/приймали участь в розбудові найбільшої за площею і наймогутнішої держави Європи — Угорського королівства. Тобто рід не брав участь у перших чотирьох Хрестових походах і з 1096 по 1217 перебував не в Палестині, а в Угорщині, хоч окремі лицарі і могли дійти до Єрусалиму. Цим пояснюється помітний вплив і високі посади наших лицарів в Угорщині (comes – Гуйд, Іван Вода, Богдан Вода, Драгош I Вода та інші), зокрема, і на землях Семигородщини та (опісля) Молдови. Швидше за все не в XI- XII ст., а в XIII ст. рід Drag-Sas у складі війська угорського короля Андраша II Хрестоносця (1175-1235) брав участь у П'ятому хрестовому поході (1217—1221). До речі, як не прикро було нашим предкам, але Четвертий хрестовий похід був організований (по факту) не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. У результаті Четвертого Хрестового походу було зруйновано Константинополь — центр східної християнської культури. З 1452 р., захоплене мусульманами, це стало вже турецьке місто. Таким чином Четвертий хрестовий похід є непрямим підтвердженням того, що лицарі гербу Drag-Sas ні в ньому, ні в попередніх участі не брали.
Однак повернемось до середньовічної Угорщини. Саме цей угорський король першим взяв за практику дарувати земельні наділи своїм німецьким родичам. В 1211 році Андраш II надав землі Бурценланд (нім. Бургенланд, рум.Цара-Бырсей, місцина навколо м.Брашова, на гербі області досі дві шестикутні зірки, поряд з Семигородом — нім.Siebenbürgen) тевтонським лицарям, давнім ворогам Drag-Sas. Вони, звісно взялися за старе, тобто встановлювати свою, незалежну від короля, владу в регіоні. Цю дату можна теж вважати знаковою для роду Drag-Sas, оскільки є підстави сказати, що з того часу рід став поглядати на схід Угорського королівства і далі за його межі. Крім того у 1224 році Андраш II видав Diploma Andreanum («Закон Андраша»), який уніфікував та забезпечив особливі привілеї трансільванським саксонцям, тобто роду Drag-Sas.
Уточнення. Варто чітко розрізняти - на противагу трансільванським тевтонцям, яких помилково до сьогодні теж називають саксонцями. Сучасним історикам потрібно враховувати, що першими в Трансільванію прийшли стародавні саксонці, тобто слов'яни, укри, а потім, у 1211 році і далі, новітні саксонці, тобто тевтони, німці, які були не тільки з Саксонії, а й в значній більшості з інших земель захоплених до того часу німецькими племенами. З цього моменту починається путаниця в термінах, бо і перших і других стали називати трансільванськими саксонцями, хоч етнічно це різні саксонці.
Отже, «Закон Андраша» це найстаріший документ про самоуправління в світі. Термін “трансільванські саксонці”, як і сам документ, тут не для красного слівця, а дійсно загальноприйнятий науковий термін, який вживається в історичній науці для позначення наших предків — українців, які прийшли з Саксонії в Трансільванію (угорську землю), тобто не лужичан або ободритів (бодричів), а саме укрів, що пронесли свою староукраїнську мову через віки. Цей історичний науковий факт неспростовно підтверджує філологічні дослідження В.Г.Таранця про походження назви Україна від назви стародавнього племені укрів з Саксонії ( див. УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА). Ігнорувати документ Diploma Andreanum («Закон Андраша»), як і самих укрів в Саксонії, Трансільванії, Молдові, Румунії, Польщі, Австрії, Україні, так званим “історикам”, що працюють за класиком української літератури -
“Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже...“, ні науковцям інших суміжних дисциплін в різних країнах не вдастця. Факти річ уперта. Не потрібно бути великим істориком, щоб в ланцюжку подій і фактів всесвітньої історії прослідкувати шляхетний слід, який проглядається навіть на прикладі окремо взятого роду. Як сказав Конфуцій — “Правильно означені речі дають правильний результат”. Продовжимо ліричний відступ. Якщо поглянути на карту сучасної Румунії, то якраз в центрі знаходиться село Saschiz , яке кумедно і не зрозуміло перекладається чи то з угорської, чи з румунської мови. Дослівно з угорської, як орел-чиж, з румунської sas-чиж. Що ж то за птаха, орел, чи чиж. І лиш українською має цілком зрозумілу для нас назву — село Сасків (Сасів), хоч тепер і читається, як Саскіз (ймовірно перекручення з саксонський). Перепрошую філологів за приведену суворо історичну паралель, бо там дійсно жили Саси, а не чисто лінгвістичну.
Історичний факт присутності укрів в Трансільванії, згаданий документ і науковий термін, також, підтверджує істиність і точність слів польського шляхтича, генеалога і хроніста Бартоша Папроцького (1543-1614) стосовно гербу Drag-Sas. Важливо лише їх сприймати дослівно. Без перекручень. Отже в сучасній науковій інтерпретації опис гербу звучить так — Християнський герб Drag-Sas прийшов у Польщу з Угорщини. Від стародавнього племені з Саксонії. За етнічним походженням лицарів герб Drag-Sas український. Лицарі гербу Drag-Sas приймали участь у П'ятому хрестовому поході. А далі довгий перелік лицарів, упорядкований за кожне сторіччя, з коротким описом їх діянь.
В тому ж 1224 році Андраш II вигнав (певно не без допомоги трансільванських саксів), ігнорувавших його владу тевтонських лицарів з Трансільванії. Тобто через 13 років, однак німецька брама в Угорщину з того часу залишилась відчиненою. В 1429 році, тобто через двісті років і краху експансивної політики Тевтонського ордену, на Луцькій конференції імператор Сигизмунд знову запропонував німецьким лицарям поселитись в Бурценланді (Цара-Бирсей) на час війн з османами. Там вони проживали до 1976 року. Дуже ймовірно (варто детально дослідити угорські хроніки), що за часів Андраша II Драг Саси ходили у відомі походи в Галичину (Галичина періодично номінально перебувала в Угорському королівстві), тому поява comes Гуйда через два- три роки по його смерті на службі у Данила Галицького є цілком логічною.
В XIV ст території Молдови та Буковини були зайняті татарськими ордами, які часто переходили кордони та нападали на сусідню Угорщину. Угорський король Людовик Анжуйський (з 1342) здійснював проти них військові походи. Під час такого походу волохи з Мармарощини, а ми точно знаємо, що це були наші предки з Саксонії, під проводом свого воєводи Драгоша I Вода були в перших рядах. На звільнених від татар землях Драгош та його люди отримали дозвіл поселитися і Драгош був обраний воєводою.
Стосовно зірок. Все нове, добре призабуте старе. Прошу звернути увагу на маленьку, майже не помітну деталь — шестикутні зірки в петлицях офіцерів армії УНР (1917-1922). Для 1-ї української дивізії сформованої в Німеччині з українців-військовополонених була розроблена гарна на вигляд, але не дуже практична уніформа. Вона складалась з довгих, за коліно, жупанів, широких штанів — усе синього кольору, шапок сірого смушку з синім шликом, шкіряного ременя і чобіт в козацькому стилі. Ранги позначались шестикутними зірками на комірі. У підстаршин: ройовий — одна кістяна зірка, чотовий — дві, бунчужний — три; у молодшої старшини: чотар — одна срібна зірка, півсотенний — дві, сотник — три; у булавної старшини: осаул — одна золота зірка, підполковник — дві, полковник — три. Також на комірі розміщувалися знаки роду зброї. До речі, в офіційно затвердженому українському однострої (1918 р.) шеврон отамана дивізії був без зірки, отамана корпусу — одна зірка, отамана армії — дві зірки, правда вже п'ятикутні (див. Уніформа армії УНР). Якщо поглянути на цей армійський шеврон і герб Drag-Sas, то і не художнику помітна разюча схожість. Вони ніби виконані в однаковому стилі. По дві шестикутні зірки до сьогодні знаходяться в румунських гербах (Цара Бырсей). Питання в тому щоб довести — це залишилось там у спадок від стародавніх саксів (укрів), чи тевтонів. (Думаю науковцям вагатись не доведеться)
Теж саме можна сказати і про красиві вислови на кшалт — що французькі лицарі поважали герб Drag-Sas. Дійсно поважали. І не тільки вони. Поважали, бо боялися і цей страх передався у спадок від франків, які знали не з чуток силу і міць слов'янської зброї гербу Drag-Sas ще з часів Аттіли. Поважали, тому що після падіння Константинополя Угорське королівство зі своїми лицарськими гербами, в тому числі і гербом Drag-Sas, стали на захист Європи від турків. Ця боротьба тривала до 1683 року, коли крилаті гусари польського короля Яна Собеського розбили турецьке військо у Віденській битві. Герой, що врятував Відень — “золоте яблуко” Європи, Ю́рій Франц Кульчи́цький (1640, Кульчиці- Шляхетські, Руське воєводство — 20 лютого 1694, Відень) — український шляхтич гербу Сас, австрійський дипломат, згодом віденський підприємець, власник однієї з перших віденських кав'ярень. Ця перемога поклала край трьохсотлітній турецькій експансії, а Австрія (Австро-Угорщина) стала самою сильною державою Центральної Європи аж до Першої світової війни. Поважали, бо під сурми звитяги, які подавали сигнал “До бою” на лицарських щитах на полях битви читали кодекс честі шляхетного лицаря, який складався з девізів лицарських гербів — “Вірою і правдою”, “Служу Вітчизні”, “Відповідаю Богу”, “Добру нагорода”, “Злу відплата”, “Повинен значить можеш”, “Достойно і шляхетно”, “Честь дорожче життя”, “Ударом на удар”, “Перемога або смерть”, “Великодушність і справедливість”, “Змагаюся але не заздрю”, “Слово міцніше кремня”.
Один з Великих воїнів середини ХХ сторіччя — на ім'я Мирослав, нащадок трьох гербів, лицар гербу Drag-Sas, який 19 років провів у боях, і вдень і вночі не розлучався зі зброєю, знав і через все життя проніс лише одне лицарське слово — СПРАВЕДЛИВІСТЬ. А прославився він тим, що в буремні роки на совість служив шляхетним ідеалам — рятував і захищав рід Drag-Sas, а також, українців, поляків, євреїв за що по смерті отримав лицарський хрест “Захисник родини”. Так правдиво дотримувався кодексу лицаря, що його заслуги визнавали і поважали навіть закляті вороги. І це не за героїчний вчинок, а за щоденну працю лицаря, за десятки років збройної боротьби не на життя, а на смерть. Цей приклад показує, що безглуздо звинувачувати народи — чи то поляків, чи то українців, бо лінія розмежування проходить не за національною ознакою, вона проходить між добром і злом, між честю і ганьбою. А українським “ура патріотам” хочу нагадати, що якби не поляки, австрійці, угорці, то українське лицарство було би винищено вщент і ще не відомо, чи залишились би десь по Сибірах, Соловках та Казахстанах їх білі кості. Як писав Тарас Шевченко:
“А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!“... , як знаємо з історії, можна казати, двічі.
Тому варто за добро щедро дякувати — добром, а за зло відплатити згідно кодексу честі. Розглядаючи давні та не дуже далекі історичні події, слід робити не поспішні, не кимось нав'язані, а свої, українські, правильні висновки з уроків історії. Завжди пам'ятати, що справжня дружба народів і братерство не на словах, а у вчинках, у діях і випробовується не сьогоднішньою миттєвою вигодою, а протягом віків. Це стосується і простих громадян, і представників громадськості, і державних мужів. Нема в історії виправдання ганебним вчинкам ким би і де вони не вчинені. Злочин завжди має ім’я.
Науковців-психологів, які візьмуться за глибокі дослідження архітипу тих лицарів, “хто любов і мужність поєднав”, чекають, безумовно, вагомі відкриття. Це вам не поверхневі студентські розвідки типу, хто чий родич у селі, яке століттями було ізольовано від світу. Цікаво прослідкувати навіть чисто формальну історичну паралель між лицарями різних епох — легендарним Драгошем з середини XIV ст (див. Легенда про Молдову) і лицарем того ж герба з середини минулого XX ст., який теж, проізволєнієм Божієм, у 18 років отримав обладунки і зброю, загін озброєних соколів, бойового коня і службову собаку породи німецька вівчарка з кличкою майже Молда. Треба уточнити, що все це надали практично під час Другої світової війни, коли країна знаходилась в руїнах, а мільйони людей голодували. Хоч і так забагато збігів для сільського сина роду Drag-Sas, але ще один, можливо, теж не випадковий у долі — народився він на Покрову. Улюблений колір, щось середнє між черленим та черчетим, одним словом — корида. На свого коня лицар не допускав нікого. Він врятував йому життя, винісши пораненого з поля бою. З тих пір так і залишився метал під серцем. Обидва лицарі полювали в Карпатах. І якщо Драгош гнався за туром, то Мирослав у горах полював оленів. Тури до ХХ ст. в горах не збереглися.
А синам тих мисливців до середини ХХI ст. може і лісу не залишитись. І провина влади не в тому, що рубають ліс, а в тому що не садять. Така влада. Звідки ж візьметься українська еліта. Еліта не бурштин, щоб валятися в болоті. З тих хто працює руками та ліктем її теж годі сподіватись. Ні мови, ні освіти, ні виховання при імператорських дворах, чи престижних університетах не дасть справжню еліту. Там, в народі, можуть народитись лиш генії, або герої. Для еліти потрібно пройти горнило, плавильну піч історії. Еліта твориться в корінних лицарських родах, які працюють розумом і мечем — з духу, крові і плоті. Бо еліта це кров з молоком нації, а не молоко з кров'ю. Це сплав молока матері з наукою батька, направлені на суспільне благо, на державотворення. Спочатку піна, шумовиння, шлам і лиш після цього викристалізовується еліта. Важливо лише, щоб у цьому сплаві, співвідношення крові і молока відповідало вимогам часу. Ну, не може бути з Чіпки, який в ярмі замість волів пер плуга, бути еліта. При всьому бажанні. Еліта не знає, що таке ярмо і кайдани. Для неї існує лише поняття свободи, обов'язку та дзвін меча за духовні ідеали. До речі, про кайдани. Верига означає кайдани, металеві ланцюги, пута від яких апостола Петра позбавив Ангел Господній. В цьому контексті Weryha-Wysoczański — окрема історія. Еліта народжується в боротьбі за життя, в боротьбі за свободу. Не в деструктивній, а в духовній боротьбі, яка творить Соборність. І зовсім несподівано звучать слова Івана Франка стосовно еліти - “Дух, що тіло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю...”, якщо перед нами справжній лицар з відповідальністю перед Богом і високими духовними ідеалами. Наша еліта народилась в Саксонії і її місія ще не завершена. Вона була в IX-Х ст. Вона є і в ХХI. Це підтверджує вся історія лицарських родів. Еліта це ті, хто виробляє стратегію успіху, хто дає правильну команду. Всі вимоги до еліти укладаються в одну просту формулу - “Без командира військо гине”. Відома українська приказка — “Називай хоч горщиком, але в піч не саджай” в цьому випадку не годиться. Потрібно поважати себе і свого ближнього, щоб бути елітою. Пройти вогонь, воду і мідні труби, зберігаючи лицарські чесноти. Бо еліта, для всіх часів і народів, це ті, хто завжди, і в ХХI ст. також, зі зброєю в руках відстоює свою національну гідність. Цим вона заслуговує честь і повагу, щоб зватись елітою.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.