(Епілог до книги Д.Кетроса «Так творилося українське військо (1917—1919)», Лондон, 1958)

виступ по радіо до Дня  соборності України

         Серед героїв, які захищали українську державність бачимо підполковника Армії УНР, командира Окремого Наддністрянського куреня — Семена Ільницького. Семен Ільницький народився у 1883 році в шляхетній родині. Він є типовим представником стародавнього шляхетного лицарського роду Драго-Сасів. Цей стародавній український рід відомий з часів французького короля Карла Великого. За етнічним походженням Ільницькі ймовірно належать до слов’янського племені Укрів, які розмовляли давньоукраїнською мовою і близько 900 року прийняли християнство. З тих часів предки Семена Ільницького були тісно духовно пов’язані з Константинополем і належали до православних християн. Це одне з племен полабських слов’ян, що в 4-6 століттях вже проживали на Ельбі, збудували місто-столицю Магдебург, Прібіслав та ін. і, як і Карл Великий, довгий час боролися з завойовниками — тевтонами. Висадившись на північному березі моря, войовничі, агресивні племена німців-тевтонів методично захоплювали землі слов’ян в Саксонії — на схід і південь від Франції.

Лицарський дух та православна віра наших воїнів міцніла і кріпла в постійних війнах. Наведемо історичний опис дій герцога Саксонії і першого короля Східно-Франкського королівства Генріха I Птахолова (876-936) проти полабского слов’янского племені укри в 934 р. Він призначив полководцем Германа (Герман Биллунг — герцог Саксонии (936—973). (рус) «Герман, находясь в первых рядах войска, по вступления в страну(укрів) начал войну с врагами, отважно их победил и этим вызвал еще большую зависть у недругов, среди них был Эккард, сын Людольфа, который настолько был раздосадован удачей Германа, что поклялся совершить еще большее или отказаться от жизни. Поэтому, отобрав наиболее храбрых мужей из всего войска, он, нарушив запрет короля, перешел с друзьями болото, которое находилось между вражеским городом и лагерем короля, и немедля напал на врагов, но был ими окружен и погиб со всеми своими людьми. Тех, которые с ним погибли, отобранных из всего войска, насчитывалось 18 человек (рыцарей).» «Все это произошло в 7 календы октября. (Согласно Видукинду, сражение произошло 25 сентября. Сопоставление источников позволяет полагать, что это полабо-саксонское сражение произошло осенью (не позднее 14 октября 936 г. См.: G. Labuda. Fragmenty..., str. 271)).» «Варвары, однако, пользуясь нашим затруднением, нигде не прекращали поджоги, убийства и опустошения, а Геро (наместника Саксонии при короле Оттоне I), которого король поставил над ними, они задумали убить с помощью хитрости. Однако он, предупреждая хитрость хитростью, пригласил около тридцати князей варваров на большой пир и всех их, усыпленных вином, в одну ночь умертвил.» Експансія німців Східно-Франкського королівства на схід продовжувалась. «Тем не менее они(слов’яни) предпочитали войну, а не мир и пренебрегали любым бедствием ради дорогой свободы. Ибо это такой род людей: грубых, способных переносить лишения, привыкших к самой скудной пище, и то, что для наших(німців) обычно представляется тяжелым бременем, славяне считают неким удовольствием. В самом деле, прошло много дней, а они сражались с переменным успехом, те ради славы, за великую и обширную державу, эти за свободу, против угрозы величайшего рабства. Именно в те дни саксы(тевтоны) испытывали натиск многих врагов: с востока - славян, с юга - франков, с запада - лотарингов, с севера - датчан и тоже славян, поэтому варвары вели войну долго.»

         Від часів короля франків Карла I Великого (742-814) слов'янські племена в Саксонії та порубіжжя вели безперервні війни проти експансії німецьких феодалів. Ця експансія продовжувалась в часи короля Східно-Франкського королівства Генріха I Птахолова (876-936) та його сина герцога Саксонії та імператора Священої Римської імперії Оттона I Великого (912-973). Отже, вони включили герцогство Саксонію до Східно-Франкського королівства, яке як і інші герцогства стали в подальшому основою для формування раньофеодальної Німецької держави. Для наших предків слов’ян з Саксонії, це по суті, була війна на виживання. З моменту коронації 25 грудня 800 року Папою Левом III у Римі Карла Великого ці війни проходили під гаслом християнізації язичників слов'ян, варварів, однак за часів Оттона I, а саме вже, приблизно, у середині дев'ятисотих років це гасло відпало. Значить на той момент слов'яни з Саксонії прийняли християнство. Це підтверджує і Візантійський імператор та історик Костянтин VII Багрянородний (905-959) при описі, що  стосується прийняття християнства слов'янськими племенами західної Європи за часів Оттона I стосовно братнього народу - хорватів. Ці війни відбувались з нечуваною жорстокістю зі сторони тевтонів з Франкського королівства. (рус) “В течение нескольких лет хорваты, находящиеся в Далмации, подчинялись франкам(німцям), как и прежде, когда они жили в собственной стране. Но франки(німці) настолько были жестоки к ним, что, убивая грудных детей хорватов, бросали их собакам. Не в силах вынести этого от франков, хорваты восстали против них, перебив архонтов, которых те им поставили. Поэтому против них из Франгии выступило большое войско. Семь лет длилась их война друг с другом, и наконец с трудом одолели хорваты. Они перебили всех франков и убили их архонта по имени Коцилин. С того времени, оставаясь самовластными и независимыми, они попросили Рим о святом крещении.”

            Таким чином батьківщиною лицарських гербів предків Семена Ільницького була слов’янська Саксонія. Саме там формувалась особлива православна лицарська школа Сас —  воїнів, полководців, воєвод, князів до якої має безпосереднє відношення український підполковник з Поділля — Ільницький. Серед знаменитих полководців, які є кровними родичами Семену Ільницькому в історичній ретроспективі можемо назвати таких видатних лицарів: comes Гуйда — соратника короля Данила Галицького; легендарного воєводу Драгоша з Мармарошу, який очистив землі Молдови від татар; господаря Богдана — засновника незалежного Молдовського князівства; лицаря який ввійшов в історію, як граф Ванча Волох; правителя Валахії Влада III Дракулу, внука Мірчі Старого, румунського національного героя — єдиного безкомпромісного полководця у війні проти турків-османів; господаря Штефана чел Маре — національного героя Молдови, що боровся проти турків, провів 36 битв, у яких 34 рази вийшов переможцем; та багато інших.

Від прапрадіда Ванчі — стародавнього шляхетного православного лицаря, який розмовляв українською мовою, графа Ванчі Волоха, і веде свій родовід український підполковник Семен Ільницький. Йому і його сину Іванку, засновнику роду Ільницьких, за лицарські подвиги литовський князь і король Польщі Владіслав II Ягайло видав у 1431 році Грамоту на земельні володіння в Галіції.

Ось її текст: ” Во ім’я Господа амінь. На вічну і віковічну пам’ять про справу. З метою, щоб помилки пам’яті про часи, в яких відбувалися ці події, в майбутньому не породили шкоди і не забулися, Висока рада королів і князів постановила зберегти записи грамоти і підписи свідків.
Ми, Владислав, з Божої ласки король Польський, Великий князь землі Краківської, Сандомирської, Середзької, Ланьцутської, Куявської і Литовської, володар і спадкоємець Помор’я і Русі, змістом цієї грамоти засвідчуємо усім нинішнім і майбутнім цей привілей шляхетному Ванчі Волоху з синами Ходком, Іванком і Зіньком, які не мають до нас жодного ворожого ставлення, а навпаки дуже доброзичливі до нас і нашого королівства. З метою заохотити в майбутньому посилене старання і вірність вищевказаних і їх дітей, бажаючи втішити їх виявом нашої ласки, даруємо їм і їх законним спадкоємцям село наше Турку, розташоване в Руській землі, в Самбірському повіті, та землі над рікою Стрий поза угорським кордоном, разом з лісами, виноградниками, борами, пасіками, орними землями, полями, луками, річками, озерами, водами і водоймами, місцями полювання і птахоловства, млинами, врожаями і припасами, рухомостями і нерухомостями, з майном і всіма прибутками. Землі ці відмежовані граничними знаками – місцем, де знаходиться дерево, попросту зване Ільм, а також від переходу чи по-простому Броду, що неподалік від поля Іссай.

Вищезгадане село Турку з прилеглостями відмежовуємо від інших сіл і пустуючих земель вшир, вздовж і довкола. Цією грамотою ми даруємо ці землі самому Ванчі, його синам і їх законним нащадкам у одвічне володіння, утримання і використання мирним чином, з правом спродажу, обміну чи застави.

Відповідно до цього дарунку, сам Ванча з синами і їх законними нащадками повинні з’являтися на службу до будь-якого нашого військового виступу і зобов’язуються виставляти нам і нашим спадкоємцям чотирьох лучників та десять коней.

Щоб забезпечити силу і непорушність згаданих свобод, ми прикладаємо на цю грамоту печатку нашої влади. Виготовлено і видано в Медиці [27 червня] в 1431 році.”

Граф Ванча і старший син Ходко збудували місто-фортецю Турка у Львівські обл. на Галиччині. Молодший син Занко заснував село Явору і дав початок шляхетному роду Яворських. Один зі згаданих у Грамоті синів графа Ванчі Волоха,  Іванко заснував село Ільник, яке стало колискою численного роду Ільницьких. Таким чином від середущого сина шляхетного лицаря Ванчі Іванка походить і Семен Ільницький.  У прапрадіда Семена Ільницького було чотири герби на щиті і в паперах, які перейшли у спадок разом з землею його синам і онукам. Це духовна святиня українського воїна і карма роду. Чотири герби графа Ванчі Волоха — не сенсація. Це історичний факт, який не викликає сумніву і не дивує, а потребує фахового дослідження істориками, геральдиками та спеціаліста з родознавства різних країн. На сьогодні, щоб першим розкрити загадку походження графа Ванчалуха змагаються маститі і відомі вчені з гарною і давно визнаною у всьому світі репутацією з України, Німеччини, Угорщини, Молдови, Румунії, Австрії, Росії, Білорусі, Литви та Польщі.  Не виключенням з цього процесу став і перший український доктор наук з генеалогії В. Сенютович-Бережний герб «Сенюта» (пол. Seniuta). “В щоденнику „Америка" геральдик др. В. Сенютович-Бережний" пише:...„Роди, що належать до гербу Сас розселилися на підгірю Карпат, від Коломийщини по Сяніччину. Польські королі заслуженим у війнах також надавали на Бойківщині земельні наділи і герби, та почали давати навіть герб Сас, та інші нашого лицарства, однак дуже скоро перестали це практикувати, бо наші викликували „конфедерацію", цебто наїзд на такого шляхтича і нищили все, що попало. Волох Ванчалуха, що дістав землі в Яворі, Турці і Ільнику, мав три герби на свойому щиті і паперах, а четвертий Сас з титулом графа (п’ять пер на гербі). Такі випадки були серед Луцьких, Гординських, Кульчицьких. ”

         Одним з цих гербів, яким користуються нащадки Ванчалуха, є герб Вукри. Іншим, що розказує про саксонське походження є герб Сас. На жовто-блакитному гербі підполковника Армії УНР Семена Ільницького бачимо не звіра, не птаха, а стрілу, півмісяць та дві шестикутні зірки.

Стріла - центральний елемент гербу SAS. В давніх зображеннях гербу SAS прослідковується стилізоване зображення, яке складається з двох рунічних знаків. Це значно давніші символи, які широко вживались задовго до хрестових походів. В центрі щита знаходиться стріла, яка може трактуватись поєднанням двох рун, а саме, Т-руни і повернутої Z-руни. Тобто це з’єднувальна руна - сплав двох рун в цілісному гармонійному малюнку. Це центральна рунічна монограма у виді зв’язуючої руни, яка належить власнику особисто. В цьому розумінні стріла це надпис — графічне зображення слова.

Верхня частина стріли може розглядатись, як Т-руна ТІР, що символізує чоловічу силу. Ця руна характеризується сміливістю, рішучими діями, потужністю і натиском. Вона має форму списа — символу рішучості і наміру добитись успіху.

Разом з тим Т-руна є символом “Духовного воїна”, якому притаманні сила, честь, мужність. ТІР — сила прагнення до вищої мети, тобто руна моральної сили. Сила цього знаку надає відчуття напряму, мужність рухатись по вибраному шляху, переборюючи будь-які перешкоди. Водночас, це сила чоловічого початку природи, що направлена творчим руслом.

Другим аспектом цього знаку є жертовність, здатність відмовитись від свого особистого заради духовного розвитку.

В цілому верхня частина стріли відображає ТІР-руну успіху.

В нижній частині стріли можна розгледіти перевернену Z-руну, ОЛГІЗ, що уособлює послання. Це куряча лаба , тризуб, сокіл або гусак в польоті. Корчавий корінь. Символізує зв’язок між духовним і земним. Ця руна характеризується відношенням до поєднання і захисту. Поєднує життя і смерть, світ духу і матерії. Z-руна надає захист від гордині та духовного егоїзму. Це стержень, на який можна опиратись. Поле Z-руни захищає на всіх рівнях: фізичному, емоційному і духовному. Для воїна це з’єднуюча та прискорююча сила, яка здатна захищати ауру, зміцнювати рішучість в досягненні цілі.

В цілому нижня частина стріли відображає ОЛГІЗ-руну захисту.

Таким чином стріла може розглядатись, як гармонійне поєднання двох рун — Т-руни і Z-руни, яка її підсилює. Тому стріла служить особистим підписом власника, як складний елемент, утворений з більш простих рунічних знаків.

Півмісяць — місячна руна - “рука захисту”. Місяць в рунічних трактуваннях символізує нічні знання, видумки і самозахист. Вона відображає пам’ять, звички і речі, через які проходимо, коли відмовляємось рухатись вперед. В цьому сенсі антипод чоловічого початку. Це жіночий символ родючості, материнства й кохання, шлюбу і війни. Півмісяць символізує “місячні роги” - символічне зображення всього земного.

Шестикутна зірка — символ Духу, що зображається двома суміщеними рівносторонніми трикутниками з крапками над вершинами, які дивляться в протилежні сторони, і всевидющим оком посередині. Шестикутна зірка мовою символів своїх трикутників говорить, що вдосконалення Духу проходить на Землі. Це узагальнюючий, об’єднуючий символ всіх існуючих сил.

Дві шестикутні зірки вказують на закон симетрії. Двоєдину сутність домінанти моральних принципів у світській та духовній сферах.

Шестикутні зірки на ріжках півмісяця можна розглядати, як шлях самовдосконалення - від земного до духовного.

Не випадкове і положення півмісяця та стріли в загальному полі, та між собою. Півмісяць знаходиться в самій нижній частині щита. Стріла символічно ніби пов’язана з ним. Має сполучник символів. Посланця між земним і духовним. Об’єднувальний стержень. Корінь зв’язку від земного до духовного. Направлена прямо і вверх. А символ Духу підтверджує, узаконює цей порядок речей. Двічі. В матеріальній і духовній сферах суспільних відносин.

Півмісяць гербу SAS, подібно до цього символу на гербах інших слов’янських народів Балкан, відображає візантійське походження. В різних варіантах зображення — серпа, кресала, ланцюга, елементів ланцюга, окремої половини ланки ланцюга тощо використовується, як символ захисту.  Стріла же гербу SAS направлена не в ціль, а в верх, тобто скоріше вказує напрям духовного розвитку, а ніж просто стріла в польоті до цілі, що символізує стремління до конкретних, матеріальних цілей.

Всі символи в полі щита об’єднуються в рунічний талісман. Рунічні символи формують родовий код зі знаків, що є емблемою внутрішнього духовного потенціалу, який має знайти своє вираження в зовнішньому світі за допомогою представників саме цього роду, для якого він був створений. Талісман, на відміну від амулету чи оберегу, не може успішно використовуватись іншими не кровно спорідненими родами, оскільки не виражає їх суть — духовну ауру і фізичну, генну природу.

Отже на щиті гербу SAS зафіксована емблема роду. У вузькому розумінні це віддзеркалення двоєдиної родової суті — лицаря. Воїна, як захисника родини, землі, Батьківщини. Духовного воїна, як захисника моральних чеснот.

В широкому філософському сенсі в гербі SAS зашифрована формула успіху роду — прямувати від матеріального до духовного в усіх сферах з підтримкою і допомогою всіх сил - природних, людських, духовних. А стріла є не що інше, як “стріла часу”, яка розшифровується словами так: “Все має свій початок і кінець”.

            Багато українців гербу Сас проживає в Галичині. Звідти вони розселились по всій Україні. Не випадково українські вояки з Наддістрянського куреня Семена Ільницького так сподівались на військову підтримку галицьких полків ЗУНР, під командуванням колишніх австрійських офіцерів українського походження.

 Разом з лицарськими гербами Семен Ільницький успадкував шляхетний лицарський дух та православну віру. А дух і мораль, яка генетично закладена у воїна по спадковості, найбільш яскраво і виразно проявляється під час великих випробувань — війн і революцій. Саме тому у роки найважчих визвольних змагань за свободу України проявились військові і людські якості Семена Ільницького від стародавніх предків. Це змусило шляхетного лицаря Семена Ільницького  організувати з односельців Марківську козацьку сотню, виступити на оборону УНР, створити Окремий Наддістрянський курінь, який згодом влився в Армію УНР, стати одним з засновників Ямпільської Республіки, на зразок Холодноярівської, стати командиром і захисником рідної землі, українського народу і державності України.

Слова з лицарського кодексу: ”Служу Вітчизні. Відповідаю Богу” не порожній звук для українського підполковника Семена Ільницького, а покликання і свідомий вибір воїна, що підтверджує і книга Д.Кетроса «Так творилося українське військо (1917—1919)», яка надрукована у Лондоні в 1958 році.

p.s. За лицарські заслуги Семена Ільницького розстріляли у 1920 р. ідеологічні супротивники. Поховали, як жартував батько Махно з Гуляйполя, як годиться — “з усіма військовими почестями” того часу. За сто років на його могилі ні разу не було ні пам’ятника, ні знаку, ні каменю, ні надпису. Лише деревяний хрест, який потай, щоб не потрапити до Сибіру, час од часу поновлюють земляки. Його вояки, які залишилися молодими хлопцями, що боролись за волю і свободу України, не мають і того. Але дух pitter von S.Ilnicki живе, бо про нього і його могилу досі пам’ятають люди.

Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia wysoczanski_v@ukr.net