За матеріалами досліджень першого українського доктора з генеології В. Сенютовича-Бережного
Нам не слід забувати, що в кожній людині, яка творила історію України, промовляв і голос її предків, та вона психологічно, до великої міри, являлася і витвором того середовища, із якого вийшла та в якому розвивалася. Доки розподіл на стани тримався в силі, кожний з лицарів, що має герба, створював відповідну йому культуру, але сукупність культур усіх станів вже можна назвати культурою цілої нації. Розглянемо, як це проявлялось в козацьку добу, тобто на початках української державності на прикладі українських гетьманів.
Козацький полковник Данило Виговський був одружений з донькою гетьмана Богдана Хмельницького Оленою. Після смерті Данила Остаповича Виговського, опікуном його синів від подружжя з Оленою Хмельницькою, Юрія та Василя, став їх дядько Іван Виговський. Як відомо, Іван Виговський був гетьманом України, а на цей момент очільником Києвського воєводства. Незабаром вона вийшла заміж вдруге за Павла Тетерю-Моржковського, що першим шлюбом був одружений з сестрою Виговських, яка померла у 1657 році.
Має рацію проф. Андрусяк, що Тетеря, ставши Правобережним гетьманом у 1663 році, мабуть, почав мати претензії до Київського воєводства, а воєводою був тоді колишній гетьман Іван Виговський, який, як член Львівського Ставропігійського Братства (від 13 листопада 1662 р.) став заступником інтересів православних перед Польщею. Тетеря, як він далі каже, використав козацькі протипольські заворушення на Правобережжі в початках 1664 року, щоб перед польським полковником Себастіяном Маховським обвинуватити Виговського в співпраці з козаками. Василь Гарасимчук, оцінюючи тодішній стан справ на Україні, покликається на думку Липинського, що Виговський став жертвою провокації з боку канцлера Миколи Пражмовського та Тетері, які використали полковника Маховського, як засіб для цієї провокації. Обидва історики мають рацію, але головну причину ненависті Тетері до Виговського треба шукати в їхніх родинних взаємовідносинах. Як вже згадували, першим шлюбом Павло Тетеря був одружений з сестрою Виговських (1657), удруге він одружився з Оленою Хмельницькою, вдовою по полковнику Данилові Виговському. Від шлюбу з Виговським Олена мала двох синів, про яких вже згадувалося, а опікуном дітей став їх дядько Іван Виговський. Одружившись з Оленою, Тетеря незаконно присвоїв собі маєтки Данила Виговського, що належали вже його дітям. На цьому тлі між Іваном Виговським, який дбав про інтереси племінників, та Павлом Тетерею виникли свари і створилася смертельна ворожнеча. Тетеря став шукати пригоди, щоб позбутися Виговського.
Перейдемо до обставин пов’язаних з арештом і вбивством Івана Остаповича Виговського, на той час воєводи Київського. Одним із головних інтриганів в цій справі був колишній чоловік сестри Виговських, а тоді вже одружений із вдовою Данила Виговського Оленою, Павло Тетеря-Моржковський.
Тетеря увійшов у історію, як людина безпринципна, жадібна і нещира, але ніхто не заперечує йому розуму, хитрощів і здібностей дипломата. Він був постійним інформатором поляків про козацькі справи, за що діставав від них земельні надання й почесті. Докладних даних про те, звідки вийшов Тетеря, якого був походження, ми не маємо. Польський історик Едвард Руліковський, в одному листі до М. Александровича, торкнувся цього питання та пригадав дві версії. По одній, мав Тетеря вийти із Полісся, а по другій походив із міщан Переяславля за Дніпром, та його хрестним батьком був сам гетьман Богдан. Існували Тетері бояри Остерські, але чи вони мали відношення до Павла невідомо. Якісь Матвій та Симон Тетері одержали польську нобілітацію у 1676 році.
Пізніше Павло Тетеря став підписуватися — Тетеря-Моржковський, можливо що по селі Моржкові, яке знаходилося в землі берестейській, де він у 1658 році одержав від поляків великі надання. Треба згадати, що в Польщі існувало 4 роди Моржковських, але жодний із них не вживав гербу «Радван», яким Павло Тетеря став печататися після нобілітації.
Як свідчить Самійло Величко, був Тетеря «в науке писменой учоный и во всех речах беглый». Існує думка, що він міг бути учнем славного Якова Суші, який пізніше став біскупом у Хельмі. По скінченні науки був Тетеря у Мазовії на службі у Пражмовських в їх маєтку Пражмові, про що відомо докладно. Освічений і хитрий, він заприязнився з молодим Миколою Пражмовсьхим і, очевидно, з ним, подорожував по Европі. Пражмовський їздив і до Риму вчитися. Там вони познайомилися з Яном-Казимиром майбутнім королем Польщі (1648—1668), який також перебував в Римі деякий час. Ми знаємо, що під кінець своєї політичної кар’єри Тетеря був деякий час його секретарем.
Тетеря працював, невідомо як довго, підлиском Луцької Гродської канцелярії, а коло 1647 р. був реґентом канцелярії гродського суду у Володимирі на Волині. Під час повстання став писарем Переяславського полку, а від 1653 р. ми його бачимо переяславським полковником. У 1654 р. він їздив до Москви від гетьмана Богдана, разом з суддею Самійлом Богдановичем-Зарудним, й уложив договір з царем. У 1660 році був Тетеря обраний на корсунській раді генеральним писарем, а у 1663 році, з руки поляків, став гетьманом Правобережної України. У 1665 році він зрікся гетьманства. Ще у 1659 році він був поляками нобілітований (Const. 48 Vol. Legum IV, folio 636). У 1661 році він дістав від поляків нові надання, а саме Демидова, Літуровки, Абрагамовки, Раковки, Виронковки та інші.
Тетеря брав важливу участь у підготовці Гадяцької угоди. 5-го липня 1658 р. він зустрівся зі Станиславом-Казімиром Бенєвським у Гощі на Волині і там вони підписали прелімінарні статті майбутньої угоди, які при її остаточному перегляді були до деякої міри змінені. З Бенєвським, каштеляном волинським, який грав таку важливу ролю в підготовці і підписанні цієї угоди, Тетеря був віддавна у приятельських відносинах. Коли Тетеря був підписком Луцької Гродської канцелярії, Бенєвський був там писарем. Пізніше він завжди протегував Тетері, але вміло вживав його для своїх завдань, що торкались козацьких справ. За свої прислуги полякам, Тетеря дістав від них нові милості, а саме староства Брацлавське, Чигиринське, Ніжинське й Гадяцьке, які, справді, знаходилися на козацькій території. Дуже жадібний, він скуповував за безцінок маєтки волинських шляхтичів, збіднілих під час козацьких війн. Мав він маєтки і на Підляшші та Брацлавщині, а, крім того, великі гроші готівкою. Будучи гетьманом Правобережної України, він присвоїв собі гетьманські скарби та інсиґнії. Інсиґнії продав. Булава опинилася пізніше у Ченстоховському монастирі. У 1667 році шляхта землі Київської скаржилася на нього в своїй інструкції на сойм, що він позабирав їх добра та їх нещастям збагатів. Позички, які робив Тетеря, він не вертав і взагалі був нечистий на руку, навіть продавав двічі ті самі маєтки. Дійшло до того, що на соймі у Варшаві у 1667 році він був примушений «забезпечитися» від процесів за свої злочини під час гетьманування (Vol. Legum IV стор. 445), але свою діяльність злочинств не припинив.
У 1668 році він записав свої добра Висоцькі на фундацію єзуїтської колегії у Варшаві, але з тим, щоб до кінця його життя йому виплачували по 8 000 злотих щорічно. Крім того записав він цій колегії й інші добра. Історик Юліян Бартошевич висловив здогад, що він під той час перейшов на католицьку віру. Між тим своїм листом з дня 3. IV. 1669 до ігумена Михайлівського монастиря у Києві Софоновича, Тетеря, який під старість став дуже побожним, висловлював побажання стати монахом у Печерській Лаврі. (Акты Ю. 3. Р. том VIII, стор. 264). В роках 1668—9, Тетеря був у дуже тісних стосунках з Львівською Ставропигією, членом якої являвся. При вписі він висловлював радість, що Бог дозволив йому, грішникові, стати співбратом і слугою в тому львівському братстві, якому обіцяв у всяких справах, як публічних так і приватних допомогати за цілість Божої Церкви і Братства. За махінації темного порядку на Тетерю було подано в суд і у 1670 році він процес програв. Крім того мав він понести кару інфамії та баніції. Змобілізувавши свої старі зв’язки, Тетеря випросив у короля Михайла Вишневецького глейт (з дня 10 квітня 1670 р.) на шість місяців, яким на цей час задержувалася кара інфамії з баніцією з тим, щоб Люблинський Трибунал судовий процес переглянув знов.
Рішення Трибунала вийшло неприхильним для Тетері і він, страшно розгніваний, подався до Молдавії та віддався під султанську протекцію. Знаючи «здібности» Тетері, гетьман Собєській навіть боявся, що він своїми інтригами намовить Ханенка та Дорошенка звернутися проти Польщі.
Між тим Тетеря казав, що він має намір подорожувати до святої Землі помолитися у Гроба Господня. Переїжджаючи через Ясси, зустрівся Тетеря з московським посланцем Христофоровим, що як раз там перебував, та сильно скаржився йому на поляків. Із Ясс Тетеря продовжив подорож на Ларісу, де саме відпочивав султан, та з’явився до нього. Султан поставився до Тетері дуже прихильно і обдарував його. Коли Тетеря прибув до Адріянополя, там польський посол Висоцький, згідно з інструкцією коронного підканцлера, став намовляти його повернутися до Польщі, але з Адріянополя йому не судилося виїхати, бо захворів та незабаром помер (весною 1671 року), причастившися перед тим Св. Тайн у грецького священика. Одже помер православним. Таким чином Павло Тетеря уникнув вердикту суду земного, але не Божого.
Такі уроки записані в українській історії. З цього починався історичний період України названий згодом — Руїна.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.