Сліди православного татарина Дмитрія (див. Русовлахи роду Drag-Sas в Молдавії) ведуть нас до фактів, що стосуються стародавнього шляхетного вукра — молдавського господаря Богдана I Засновника, з ім’ям якого дослідники пов’язують створення незалежної держави на схід від Карпат (Panaitescu). Певні труднощі виникають лише з датами подій, але при всіх різницях в позиціях авторів Господарство Богдана припадає на не дуже великий хронологічний проміжок — 1359-1369 рр. (Gorovei, Idem, Parasca, Sacerdoţeanu, Bolşacov-Ghimpu). З повідомлень літописців випливає, що він правив, як Господар, чи то 4 , чи 6 років — з 1365 до 1369 р. або навіть до 1371 р. В збірнику угорських хронік XV ст. є документ двірцевого писаря угорського короля Людовіка I про початковий етап діяльності брата воєводи Саса (сина Драгоша) — Богдана (рус):«Богдан, воевода волохов из Марамуреша (Wayvoda Olachorum de Maramorosio), собрав волохов того района, перешел в тайне в Землю Молдавии, которая была подчинена венгерской королевской короне, но из-за соседства татар давно оставленную жителями. И хотя ему многократно пришлось сражаться с войском самого короля, он одержал верх, число волохов, населяющих эту землю, намного выросло, и она превратилась в королевство» (Spinei, Полевой). Застосоване поняття королівство (regnum) показує, що проголошене Богданом Молдавське князівство добилось того ж статусу, що і її сюзерен. В результаті і Угорщина погодилась з самостійністю нової країни. Близькі до цього відомості є і в грамоті того ж короля від 1365 р. Документ повідомляє, що «пораженные дьяволом» Богдан і його сини (рус) «тайно перешли из королевства нашего в указанную Землю нашу Молдавскую и пытаются ее удержать на позор нашему величеству» — de dicto regno nostro Hungarie in pretactam terram nostram Molduanam clandestine recedentes, eandem in nostre maiestatis contumeliam moliuntur conservare (DRH.D-I, Полевой). Богдан з Кухня в одній з грамот короля ще в 1343 р. називається “бувшим воєводою” з Мармарошу і “невірним” (infidelis) короні. Отже виходить, що Богдан вже тоді був у чомусь не згодний з політикою короля і переховувався за межами Мармарошу. А оскільки воєвода Сас є його рідним братом по крові, то очевидно з урахуванням сімейної традиції, що з часів Драгоша він знаходився (переховувався) у своїх найближчих родичів в Молдавії, приймав участь у всіх битвах з татарами і за цей час, як старший і найбільш досвідчений полководець з сильним характером став де-факто при Балку (сину воєводи Саса) головнокомандувачем об’єднаних молдовських військ. Цей непокірний бунтар згадується також в 1349 р. Причому з документу випливає, що Богдан був “династичний воєвода”, бо воєводами були його брат (Сас) і племінник (Балк) (Параска), а також і воєвода Драгош, батько Саса. Деякі сучасні молдовські дослідники вважають, що в Молдавії розгорілось повстання проти угорців (Руссев), але українські вчені і наші дані про рід Drag-Sas свідчать, що це не зовсім так. Певне непорозуміння і свого роду сімейний конфлікт розгорівся всередині роду Драго-Сасів, а не між Молдовою та Угорщиною. Про сімейний характер цього конфлікту, який призвів до проголошення незалежності Молдавії і визнання її Угорським королівством, яскраво свідчить доля одного з синів Саса — Стефана, який спочатку примкнув до Богдана і 4 роки воював в молдовській армії поряд з дядьком (Богданом), а потім повернувся в Мармарощину і був прийнятий родиною (див.SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Про це свідчить і той факт, що у 1359-1360 рр. в Молдову угорським королем був посланий, для повернення влади Драгошештам, інший племінник Богдана — Драгош з Джулешт (Закарпаття; син Саса і рідний брат Балка) з українцями і волохами, а ніякі не угорці. Але цей виступ був не єдиним. Самостійність і державність, та налагодження незалежного життя давались нелегко навіть в родині. Зафіксовані збурення ще в 1342, 1349, 1364 рр. (Cihodaru). Певно вони пов’язані з боротьбою за владу - до приходу Богдана до влади і після. Мова йде про появу історичної постаті, як особистості, яка наведе лад в отриманому новому господарстві. Як написано в Писанії (рус) “Государство без грозы, как конь без узды”. Такою “грозою” для багатьох став Богдан. З цього сформувалась традиція забезпечення і підтримки в князівстві порядку і державного права. Не дарма в слов’яно-молдавському літописі часів Стефана чел Маре написано, що за дрібні проступки винуватців карали палицями, а за великі проступки — вирішував Господар. Історичною заслугою колишнього мармарошського воєводи Богдана є те, що він зробив ставку на власні сили і опирався на підтримку народу (молдован і українців Східного Прикарпаття). Беззаперечним фактом є те, що “старий воєвода Богдан”, завдяки своєму високому авторитету полководця, зумів консолідувати навколо себе місцеве населення, чим перехопив владу від племінників і в силу сприятливих для Молдавії історичних обставин та своїх перемог над ворогами (татарами), родинних зв’язків, ресурсів і дипломатії зумів дочекатись визнання з боку Угорського королівства. Безперечно, що позитивну миротворчу роль в цьому процесі в подальшому зіграли і литовські князі Коріатовичі. Параска вважає, що появився Богдан в Молдавії в 1359 р., а утвердився в якості господаря тільки до 1365 р. Однак, подивившись історію роду в Молдові, Трансільванії, Валахії і знаючи сімейні традиції Драго-Сасів (див. Духи роду Drag-Sas) можна доказово стверджувати, що Богдан перебував у родичів Драгошештів задовго до 1359 р., а цього року, скоріш за все, показався на історичній арені, як суб’єкт офіційної політики в Прикарпатських землях. За приклад може слугувати історія з Владом III Дракулою (див. Vlad III Dracula and Drag-Sas. Connectivity), яка цілком подібна в родинному плані. З тих пір на печатках, монетах, гербах господарів Молдовського князівства з роду Drag-Sas окрім смуг Арпада з’явились і королівські лілії, які свідчили і про королівський статус господаря, і про наявність у нього власних земель (країни Молдавія). Зрозуміло, що основою для досягнення незалежності країною стала не його малочисельна дружина, а об’єктивний, розпочавшийся по смерті Ногая і активізований при Драгоші, процес кристалізації державної структури в молдавських землях. В цьому і проявилась його роль, як особистості в історії що направила вектор суспільного розвитку на самостійну країну (див. Таємниця стріли гербу Sas). А далі суб’єктом написання історії країни був весь рід. Лицар Богдан, завдяки своїм мужнім особистим якостям, лише прискорив цей процес, що, закономірно, при визнанні нової країни знайшло вираження в її назві - “Богданія”, “Чорна Богданія” у турків. Сам Богдан в документах і печатках вживав староукраїнську назву “Молдавія”, але насамперед на сході і особливо довго в Османській імперії воно використовувалось, як рівнозначне (Panaitescu). Таким чином не лише татари, а й турки визнавали права і заслуги Богдана. Уточнимо, що коли ми говоримо про Молдавію часів Богдана I Засновника, то маємо на увазі не всю територію сучасної Молдови, а насамперед “Верхню країну”. Насправді при Богдані Молдавське князівство було більш ніж скромне. В Старому Орхеї правив ставленик Мамая хан Абдуллах, на Поділлі Тимерь (Тимур) — Кишини і ті були Митрієві. Князівство, якщо образно висловитись, було “не більше за Монако” — займало частину Буковини (без Чернівців і навколишніх земель) трішки сучасної Румунії і Молдови. Можливо саме тому угорський король і не дооцінив втрату. Його, в той час, більше цікавили переправи і порти на голубому Дунаю, як стратегічні об’єкти для Угорщини, але вони ще знаходились в руках татар. З іншої сторони були родичі Богдана в Трансільванії, Валахії (тодішня Угорщина, а тепер Румунія), Галичині і Мармароші (Закарпаття). Синам Саса король віддав Богданове воєводство в Мармароші, як компенсацію. Драго-Саси з Трансільванії та Валахії не “підливали масла до вогню” - це факт. За родовою традицією вони були скоріше миротворці не втручаючись у сімейну суперечку. Однак це їм було вигідно і в політико-стратегічному плані, бо Богдан собою прикривав їх домівки від татар, а його країна стала ще одним зручним містком у торгівлі між Трансільванією і Валахією з однієї сторони і Галичиною з іншої, тобто Руссю і Угорщиною, що було економічно вигідно усім Драго-Сасам і давало сталий розвиток. Певно Молдавське князівство було залучене і в торгівлю земель підконтрольних татарам. Повернення Стефана в родину свідчить, що невдовзі простили не тільки його, а й синів Богдана. Населення країни було романомовне та слов’яномовне (українське) за провідної ролі Драго-Сасів. Зараз ми можемо говорити, що нове Молдавське князівство було скоріше плацдармом в боротьбі з татарами, чим його і розглядали тодішні воєводи. З цього починалась країна валахів і руських (одним словом, молдован) при Богдані. З самого початку свого приходу до влади, Богдан проводить активну зовнішню політику. Пише листи, видає грамоти (староукраїнською мовою), посилає послів. Зрозуміло, що для нього це було не менш важливим завданням, ніж оборона. Його дипломатична діяльність, багато в чому не тільки самоутвердила господаря молодого Молдавського князівства, а й сприяла його визнанню та, як бачимо дала просто фантастичні результати в подальшій історії країни. Можна сказати, що Молдовське князівство, як держава, відбулося не тільки за рахунок сили зброї, як, за великим рахунком, стало результатом вдалої дипломатії. А ключовим моментом в цій дипломатії стала родова спадкова здатність Драго-Сасів розбиратися в людях, здатність обирати собі друзів — по духу, по вірі, по збої, по торгівлі, по життю (див. Духи роду Drag-Sas). В літературі висловлена здогадка про договірні відносини Богдана з Литвою. Литовський князь Ольгерд розбив у 1374 р. на Синіх Водах трьох татарських братів по зброї Хачибея, Кутлубугу і Дмитрія, а його сини в першій половині 60-х рр. XIV ст. успішно просували границі своїх володінь до Причорномор'я (Полєвой, Параска). Ця ідея заслуговує уваги, бо якщо не Богдан, то його сини налагодили гарні стосунки з Коріатовичами, які сприяли наступному витісненню татар з краю і особливу роль литовських князів в історії Карпатсько-Дністровських земель. В цьому явно прослідковується ще одна історична паралель (див. Замисел княгині Ольги і Драго-Саси). З ними Молдавське князівство Драго-Сасів теж поступово розширило свої границі до Чорного моря і гирла Дунаю вздовж правого берега швидкоплинного Дністра. Але не можна ігнорувати того факту, що саме при Богдані відбувся розквіт міст Кодр (їх залишки на городищах біля сіл Костеши та Требужени) і немалого числа поселень навколо них, які тоді знаходились в руках золотоординських правителів. Це свідчить про мир на сході князівства, що теж сприяло утвердженню незалежності в протистоянні з Угорським королівством. Отже Господар зумів встановити лояльні відносини, а то і військовий союз з татарами-сусідами. Більше того, істориками висловлена думка, що Богдана в якості свого ставленика підтримував хан Подільського улусу Тимур — згадуваний “Темерь” (Войтович). Богдан, як дипломат, розігрував “золотий меч, або голос”, тому що татари між собою ворогували і це давало можливість йому балансувати між ними, забезпечуючи захист і мир у себе вдома. Хан Тимур з-за Дністра і хан Абдуллах з Старого Орхея (Шерх ал-Джедід) підпорядковувались різним зверхникам, які між собою ворогували. Підтримуючи добрі стосунки і мир з ними обома, Богдан зі своїм військом став свого роду миротворцем між ними, чим зумів забезпечити безпеку для Молодого князівства. Таким чином, незалежно від того, як трактувати таке співробітництво, дуже ймовірно, що саме татари стали першими називати Молдавію країною “Богдан”. В повідомленні одного з арабських авторів — Ібн Арабшах (1388-1450), розповідається, що в XIV ст. в ході жорстокої боротьби між Едигеєм і Токтамишем “відокремилась частина “ ординців. (рус) «Она ушла к румийцам и русским и, по своей злополучной участи и превратной судьбе своей, очутилась между христианами безбожниками и мусульманами пленниками. ... Имя этому отряду — Карабогдан» (Тизенгаузен). Тут звертає увагу добре відомий термін “Карабогдан”, який вживається і пізніше (Непрі). Ця “гібридна “ назва знаходить аналогії одразу з двома старовинними назвами Молдавії - “Богдан” і “Чорна Валахія” (“Караулаг”). На західний напрямок міграції татар з золотої Орди вказує і згадка про «румийцев и русских». Очевидно, що маються на увазі володіння візантійських імператорів і галицьких князів, які змикались, згідно історичної традиції середньовіччя в Карпатсько-Дунайському регіоні. Цікаво, що ці прикордонні особливості краю вловлюються і на рівні матеріальної культури. Так скарб першої половини XIII ст. з Войнешт мав прикраси з Візантії, а також київського і галицького походження (Теодору). На цьому культурно-історичному стику пощастило складатись самобутній молдавській державності.
В центрі румунського міста Редеуць зберігся найстаріший в Молдавії храм Св.Миколая, який є усипальницею господаря. В південно-східному куті наосу цієї трьохнефної з потужними (до 1,40 м) кам'яними стінами і вузькими, як бійниці вікнами церкви похований її клітор, господар Богдан I. На прикрашеній багатим рослинним орнаментом і щитом з головою тура намогильній плиті староукраїнською мовою зроблений напис (Grigoraş, Caproşu). Надпис Стефана чел Маре каже (рус): «Благочестивый господарь Земли Молдавской Ио Стефан воевода, сын Богдана воевода, украси гроб се своему прадеду, старому Богдану воеводе в лето 6988 (1480) месеца января 27» (див.Граждане Украины претендуют на культурно-историческое наследие Молдовы ). За даними дослідження в могилі in situ лежав скелет чоловіка років 60-65.
Нас цікавить аналіз ДНК предка з Редеуць, бо молекулярна генеалогія може розказати все (див. Про що каже ДНК. Гаплогрупа). Але не може назвати імені. А тут ім’я відоме. Відомий і родовід (див. Арії-Вукри-Україна. Легенда роду Drag-Sas). Може тому, як і з похованням правителя держави Валахія — Мірчею Старим, румунська наука в легкому сум’ятті, бо ДНК показує не зовсім очікуване для офіційних румунських істориків. Засновники, як нам відомо і треба було очікувати, виявились не з корінних румунських племен за етнічним походженням. Тож, в рамках генеалогічного пошуку коренів графа Vancza Valachus, так детально зупиняємось на історичних подіях і фактах.
Асортимент речей при ньому невеликий: 63 срібні з позолотою гудзика і золотий перстень, який був надітий на безіменний палець лівої руки. Судячи з реконструкції господарського костюму, він цілком відповідав стилю одягу європейської знаті того часу. Навпаки в литому масивному золотому персні (24.73 г) поєднані готичний стиль (композиція з чотирьох голів хижих звірів з лапами) з арабським написом “Аллах” на вставці. Вчені вважають, що такі вироби могли виготовлятись в ювелірних майстернях великих міст: Пери, Каффи, або Білгороду. Вони припускають, що перстень Богдана I віддзеркалив дружні відносини молдавського господаря з якимось високопоставленим монголом, можливо навіть з ханом Абдуллахом, ставка якого знаходилась на місці Старого Орхея. Вважають цілком ймовірним, що ця річ є непрямим доказом ідеї про військове співробітництво з татарами (Bătrîna L, Bătrîna A). В цьому зв’язку примітним є і присутність імені бога мусульман на ряді монет карбування Шерх ал-Джедід 767-769 рр. (Яніна). На окремих екземплярах біля слова ”Аллах” є супутній титул “емір”. Але фраза “емір Аллах” здається румунам настільки незугарною, що Е.Николае, не зупиняючись на її аналізі, прийняв за можливе віднести ці монети до курьозних випусків немусульманина Дмитрія, який тут поряд правив (Nicolae). Насправді “Аллах”, як саме загальне найменування бога відоме і у окремих християнських народів. Наприклад, у тюркомовних гагаузів. Але, на авторитетну думку спеціалістів, монетні легенди (надписи) складені грамотно (Яніна). Тобто версія про абсурдність словосполучення “емір Аллах” — хибна. З другої сторони цей напис на господарському персні з Редеуць виглядає надміру лапідарно, щоб носити охоронний характер. Для цього в ісламській традиції існують короткі оклики або закляття з іменем Аллаха (Коран). Тому молдавський вчений Н.Руссев звертає увагу на відкинуте з порогу трактування обох пам’яток: монет і персня, тобто дає більш природне тлумачення їх написів. Безперечно, що на перснях зазвичай наносилось ім’я його власника, а на грошах — емітентів. Він вияснив, яке антропонімічне навантаження може нести слово, що ясно читається як “Аллах”. В мусульманських народів немало імен в складі яких міститься поняття “Аллах”(Гафуров). Але називатись іменем бога в “чистому” вигляді — святотацтво. Кожний правовірний знає: ніхто з людей не може бути урівняний з богом, бо (рус) «превыше Он того, что ...Ему придают в соучастники» (Коран). Але особливістю персня Богдана I, є те, що ім’я знаходиться в недвозначному змістовному зв’язку з надписом на його персні — “Богдан” і “Аллах”, тобто ”Бог”. Як відомо: (рус) “Восток дело тонкое, Петруха”. Це означає, що був зроблений усвідомлений натяк на даний антропонім. Таким чином арабське слово можна сприймати і як повний переклад імені молдавського господаря з роду Drag-Sas. За цією логікою дивна монетна легенда “ емір Аллах” читається в значені “ воєвода Богдан”. Титул арабського походження “емір” або “амір” (в перекладі - “правитель”, «предводитель») характеризував в Золотій Орді власників ленних прав різних рангів — десятників, сотників, тисячників і темників, начальників міст і беклярибеків (керуючих в ранзі Пем’єр Міністра). Як правило, це були воєначальники (Федоров-Давыдов; Гафуров). Переклад власного імені в писемній культурі середньовіччя теж було звичайним явищем. Так з грецької теофорної моделі “Феодор”або “Феодот” і з’явилось слов’янське “Богдан” (Суперанская). Татарські карбувальники монет не були виключенням. Вони редагували назву Нового міста в двох варіантах: на арабській і тюркській мові — “Шерх ал-Джедід” і “Янгі-шерх”. Написання імен православних правителів арабською — факт теж відомий. Наприклад, в Москві в часи Івана III (1462-1505) карбувались гроші з «татарськими» написами, що передавали ім’я емітента як (рус) «Ибан»(Спасский). Таким чином нечіткий титул на монеті “емір” і підвищення статусу емітента з Абдуллах ( буквально “раб Аллаха”) до “Аллах” демонструє явне протиставлення з підвищенням статусу емітента. Якщо монетним сеньором був Богдан I, то це свідчить про хоча б номінальну залежність Нового міста (тобто Старого Орхея) з околицями від нашого прапра дядька Богдана, а можливо і всього улусу Дмитрія від молдавського господаря. Але тоді потрібно пояснити, чому не було повного перекладу імені Богдан на арабську, тобто не карбувались еквівалентні імена такого перекладу: “Аттаулла”, “Тузфатулла”, “Аллахдад” і особливо тюркське “Аллаберди” — в значені “дар бога”, або “дарований (даний) богом” (Гафуров) . Відмічені суперечності породжують здогадку про бажання карбувальників монет і їх прямих начальників — від міських володарів до Дмитрія — щось приховати і не тільки від місцевого населення, яке мало використовувати ці гроші в м.Шерх ал-Джедід. Річ в тому, що правителі улусів Золотої Орди, яка краялась на шматки кривавими внутрішніми усобицями, дуже гостро реагували на зміну статусу земель, які входили колись в єдину державу. З цієї причини в умовах крайньої нестабільності відносин, такого роду знаки залежності, прокламації яких добивались сюзерени, васали старались маскувати і приховувати. Подібні випадки зафіксовані в історії постджучиських монет. На окремих монетах Василя I (1389-1425) (Московія), які карбовані після 1410 р., зустрічається надпис РАРАI. Його дослідники читають як “Мамай”. Вважається, що таким чином відмічено ім’я Едигея, який заставив московського князя визнати його верховенство влади. При цьому прізвисько “Мамай” вказувало на типологічну близькість двох правителів, які незаконно претендували на ханську владу. В цьому випадку (рус) «Тайнопись была скрытым восстановлением на монетах Василия I «ордынского» элемента как выражения подданства Орде» (Федоров-Давыдов). Ці аргументи проливають світло на історію молдавсько-татарських відносин на схід від Карпат в 60-ті роки XIV ст. Деякі нумізмати надіються знайти монети випущені самим Богданом I, як доказ суверенних прав господаря, але їх поки що не знайдено. Спроби зв’язати окремі типи молдавських монет з іменем “Богдан” з Мармарошським воєводою (кровним братом Саса) виявились невдалими. Їх сьогодні відносять або до Богдана II (середина XV ст.) , або до Богдана III (початок XVI ст.) - відповідно до батька і сина Стефана Великого. Надії на таке відкриття зовсім мало (Полевой). Певно легше відшукати монети, які в цей час карбували родичі Богдана I, в Мармароші, Валахії та Трансільванії, тобто в Угорщині, а також в Галіції. Але, як ми бачимо ім’я і досягнення Богдана на південному сході Карпат в такій своєрідній формі відбили найбільш пізні монети Шерх ал-Джедід. (рус) “Они дают основания полагать, что этот молдавский господарь, сделавший независимой «Верхнюю страну», предпринял первые успешные шаги к подчинению «Нижней страны», улуса крещеного татарина Дмитрия. Впрочем, татарский фактор продолжал играть важную роль в истории региона.”(Н.Руссев).
На цьому моменті потрібно зупинитись детальніше, оскільки можна зробити певні історичні висновки, які дозріли, але не були зроблені офіційною молдавською наукою. По-перше, не частково, а повністю історично правильно відповісти на питання — “А який фундаментальний об’єктивний, а не суб’єктивний фактор вплинув на проголошення Богданом I Засновником незалежності Молдови “?
По-друге дати зовсім іншу відповідь ніж сучасна офіційна на запитання — “Що дозволило в такий короткий історичний проміжок утворити та згуртувати таку успішну, розвинену інституційно і самодостатню державу, як Молдавське князівство — “Молдавія”?
Отже, відповідаючи на перше питання, що вплинуло на успіх проголошення незалежності Молдавії треба визнати, що офіційна версія молдовської науки стосовно бунташності Богдана та зайнятості угорського короля війною з турками, а також версія української науки стосовно сімейності конфлікту (в роду, який ми називаємо Drag-Sas) є правильними, необхідними умовами, але недостатніми. Такою достатньою умовою, яка врешті решт об’єднала всі сторони конфлікту (Людовіка I, Drag-Sas, Богдана I) навколо ідеї проголошення самостійності, державності і самого існування Молдови є ключове тогочасне завдання — необхідність вирішення татарського питання. В цьому сенсі, саме кочові татари (їх територіально-владні утворення агресивного спрямування, що становили загрозу навколишнім православним народам) є основною і визначальною причиною виникнення Молдови, як держави. Самостійної і незалежної. Це не означає, що Драго-Саси мали вирішити це питання дуже швидко, кардинально і остаточно. Всім потрібен був мир і від воєводи Драгоша це питання вирішувалось поступово, покроково, але послідовно і методично. За світоглядною традицією і мораллю православних Драго-Сасів мир між народами вони сприймали, насамперед, як ненапад, відсутність грабежів і зазіхань на чуже (див. SAS на шляху в Угорщину). Тому вже при Богдані I основний акцент політики вирішення татарського питання змінюється від військової сили, до дипломатичного врегулювання. Драго-Сасам, як і Молдові, загрожували не осілі татари і їх міста, а кочові загони грабіжників, які вбивали людей, розорювали і спалювали поселення. З ними продовжувалась вестись безкомпромісна війна (відкрита і таємна) на упокорення степової стихії. Саме на татарському питанні молдавські господарі остаточно зійшлись з Ольгердовичами (братами Коріатовичами) після 1374 року, бо ніщо так не зближує народи і довіру між князями, як спільна боротьба за свободу від агресивних варварів. Історія повторилась через декілька століть. Між молдавською гілкою роду Drag-Sas і литовськими князями виникли більш ніж дружні військово-політичні стосунки, на зразок тих, що були між православними саксами (Drag-Sas) з Саксонії і угорськими князями (Арпадами). Таким чином маємо чіткі історичні паралелі і аналогії, які варто детально досліджувати, тобто “повтори” певних історичних подій, які стають закономірностями між слов’янською Саксонією і Угорським королівством, між Молдовою і Україною литовських князів (Поділля, Брацлавщина). Все це дає підстави глибше і краще зрозуміти історію цих народів і держав на основі генеалогії роду Drag-Sas.
Тепер можна перейти до пояснення другого поставленого питання, щодо стрімкості процесів державотворення в молодій країні Молдавії. Якщо ми до археологічних, нумізматичних і писемних джерел додамо ще і достовірну інформацію з генеалогії, то висновки лише збагатяться і стануть більш загальними. Так археологи стверджують, що Молдові дали такий різкий і потужний старт до татарська державна форма звана “Караулаг” та татарська державність часів Ногая і після нього. Погоджуючись, що це також вплинуло, зробимо більш достовірний і узагальнений висновок. Стрімкому формуванню державності в Молдові сприяло не тільки стародавнє територіальне формування “Караулаг” та столітнє монгольське панування, а, насамперед, православна віра, корінний народ (русовлахи, або молдовани, волохи) і великий (багато столітній) досвід організації життя і управління, одним словом державотворення православних слов’ян з Саксонії, якими були і Драгош, і Сас, і Богдан, і Лацько і всі інші молдавські воєводи і господарі роду Drag-Sas (Драгошешти і Мушати) ( SAS і правові основи православних князівств Румунії і Молдови ). В цьому сенсі своєю появою і злетом Молдова завдячує не тільки і не стільки “Караулаг” і Золотій Орді, як слов’янській Саксонії. Саме такий висновок до аргументів археології, нумізматики, лінгвістики, топоніміки і літописам додає генеалогія. Таким чином, Молдову, як державу, ударними темпами на вершину історії підняли віра, народ і рід Драго-Сасів (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Це особливо помітно і наочно та виразно видно, якщо порівняти історію Молдови і сусідніх земель — Поділля і Брацлавщини, які розвивались в дружбі і співробітництві, але паралельно, молдовськими господарями і литовськими князями відповідно. Не вдаючись до детального аналізу (тема окремих розлогих досліджень), скажемо, що так організувати державне життя і так вирішити татарське питання, як було вирішено в Молдові Драго-Сасами не судилось ні литовським князям, ні полякам, через що століттями страждали українці (руси) по ліву сторону Дністра. Що вже говорити про московських князів, які на початку XVIII ст. все ще платили данину кримським татарам. А це, зверніть увагу для порівняння, через триста років після описуваних подій. Саме з цієї причини майбутній російський імператор Петро I і розвернув військову державну потугу на Крим, щоб змити таку ганьбу і також вирішити татарське питання, але у свій спосіб. Тому можна стверджувати, що молдованам (русовлахам) і всім романомовним народам повезло з лицарями Drag-Sas. Завдяки їх справедливій християнській політиці татарський елемент, хоч згодом і розчинився в романомовному середовищі, але ввійшов до складу населення Молдови, як його невід’ємна, унікальна і колоритна сторона.
Однак повернемось в минуле, бо воно лише підкреслює сказане. В ті часи татарський фактор подовжував грати важливу роль в історії регіону. В кінці ХIV ст. в Нижньому Подунав’ї ще зберігались залишки раніше потужних ординських улусів. В деяких валахських грамотах, найбільш рання з точною датою 27 грудня 1391 р., ( грамота держави Валахія Мірчі Старого, яка при ньому вигнала татар і розширила свої володіння до Дунаю (м.Бреїла), включаючи Добруджу) є вказівка на протяжність володінь Мірчі Старого (1386-1418) від гір до кордонів Татарії — incipiendo ab alpibus usque ad confinia Tartarie. Ця фраза на латині, а також на староукраїнській мові, яку застосовували православні Drag-Sas з Саксонії в офіційному діловодстві («къ Татарским странам») міститься і в титулатурі наступників Мірчі — господарів Михаїла та Радула Праснаглава. Останній раз вона міститься в грамоті від 1 червня 1421 р. В них татарські країни згадуються в множині, значить мова йде як мінімум про дві, які були в кінці ХIV ст. на початку ХV сусідніми з Валахією — володіння Дмитрія і Кутлубуги. Очевидно, що ними керували вже їх наступники. Історія згаданих татарських володінь цього періоду так чи інакше міцно пов’язана тільки з Молдавією, дві частини якої (“Нижня країна” і “Бессарабія”) виявляють генетичний зв’язок з періодом ординської історії краю. В цьому плані надзвичайний інтерес представляє один тип срібних і мідних молдавських монет, які відомі лише по двох екземплярах. На лицьовому боці у них викарбуваний герб Молдавії у вигляді голови тура, а на звороті — тамгоподібний знак, який властивий золотоординським правителям. Ця срібна монета знаходиться в приватній румунській колекції і умовно відноситься до напівгроша емісії Олександра Доброго (Luchian, Buzdugan, Oprescu). Мідна монета покрита срібною амальгамою і має докладнішу легенду. Вона походить зі скарбу найденого в 1931 році в Бистриці (сучасна Румунія, комуна Хинова, жуд. Мехединць). Самими молодшими екземплярами зі складу тезаврації є дукати Мірчі Старого, випуску 1415-1418 рр. Відповідно біля того часу, але не раніше 1400 р, викарбуваний і напівгрош молдавського господаря з тамгою (Stînga). Цей гібридний монетний тип відбиває освоєння Молдавією однієї з ординських структур (скалок володінь Ногая), яка зберігала певний час автономію, але вже визнала верховенство влади молдавського господаря. Вчені думають, що це було ординське володіння, яке пов’язано з Кілією, бо це місто мало багаті традиції товарно-грошових відносин, ймовірно, карбування власної монети, а в склад Молдавії ввійшло лише в 1408-1412 рр. (Параска, Iliescu). Непрямі вказівки на улус Дмитрія, напевно, містяться і в рукописному німецькому гербівнику кінця ХV ст. Він складений на основі інформації з “Хроніки” Ульріха Ріхенталя, який описав в 1420-1430 рр. події Констанцського собору. Під болгарськими гербами, на яких зображений лев міститься напис, з цінним пасажем: (рус) «Царь Болгарии, который должен иметь также одного представителя от Орды» (Der Kayser von Bulgarien der mus och ainen haben zu vicarien von Ordo). Історики встановили, що болгарським царем, очевидно, іменується син Івана Шимана, Фрунжин, який довго служив угорському королю Сігізмунду Люксембургському (Бегунов). На нього надіялись католицькі правителі при організації боротьби з османами. Але про який підпорядкований йому улус може йти мова, якщо він сам не мав реального володіння? Протиріччя знімається лише, якщо згадати про зону стратегічних інтересів Угорщини на південному заході Молдавії, куди простягалась “земля Деметрія”. А оскільки татарський “прінцепс” Деметрій був християнином, то зрозуміло чому він мав бути представлений на Констанцському соборі. Як ми згадували, землі на схід від голубого Дунаю інколи потрапляли під владу болгар (а до того були їх власністю). Однак Фрунжину ж, ймовірно, ці землі ще належало завоювати, хоч вони і могли бути пожалувані йому угорським королем. Так створювались передумови для нового хрестового походу за Дунай на османів, а за одно і приєднання до королівства нових земель, на які воно давно претендувало. А якщо врахувати, що декілька років раніше, а саме у 1412 році Угорщина уклала з Польщею договір про розподіл Молдавії, отримавши за ним вказані території разом з Кілією (Параска), то нічого дивного в такій акції немає. Більшим дивом є те, що ні угорцям, ні полякам це не вдалося. Однак нічого дивного і в цьому немає, якщо згадати з ким (досвідчений в таких справах рід Drag-Sas) вони мали справу (див. SAS у золотий вік Молдовської Церкви). Бог завжди на стороні правди, а правда історична була на боці Драго-Сасів і молдован. Але важливо те, що “угорські німці” збирались відбирати цю частину Молдавії руками татар, яким ніби то не до вподоби була Сучава. Таким чином, можна переконатись, що інкорпорація татарських улусів степового півдня проходила болісно навіть при всій мудрості, терпінні і християнській толерантності Мушатів. Ймовірно, одним з останніх документів, який свідчить про взаємовідносини з ординцями в границях території Молдавської держави XV ст. є привілей Стефана Великого львівським купцям від 3 липня 1460 р. В ньому сказано: (рус) «А тото мыто татарское, што было установлено у Былом городе, а мы тото мыто Ливовчаном отпустили, абы не давали ни пинязя, хоте от тысяча коп, хоте буд там татарскый царевич, хоте не буд» (Bogdan). Зміст грамоти вказує, що вона направлена проти білгородців, які проявляли свавілля і незалежність від влади Сучави. Судячи з усього, вони для протиставлення себе центральній владі намагались використати якогось “царевича” (ймовірно переклад титула “емір”) із ординців навколишніх степів. Він міг бути вихідцем з правобережжя Дністра, і менш вірогідно з немолдавського лівого берега. Але в обох випадках цей степовий володар був спадкоємцем відомих вже Кутлубугі або Хачібея. Отже у відносинах з татарами Молдавія, починаючи з останньої третини XIV ст. під проводом роду Drag-Sas, діє як активна сторона, яка намагається освоїти володіння ординських емірів Карпатсько-Дністровського ареалу.
Таким чином, без представника стародавнього шляхетного роду з Саксонії — Богдана, не було б і Богданії. А Богдан не емір ординців, а господар країни русовлахів. Засновник Молдавії і творець держави. Замітьте важливий і по-своєму унікальний історичний факт, що Драго-Саси будували Молдову без месіансьтва, без шовінізму, без націоналізму. ”Борцям підкоряється світ”. Хто ці лицарі, яким підкорився світ: Іо Драгош, Іо Богдан, Іо Петро, Іо Олександр, Іо Стефан ... Молдавія підкорилась роду Drag-Sas і пастухам овечок. Горе тим молдованам, які забувають “з чого починається Молдавія”. Які змінюють назву держави дану їй Богданом Засновником з “Молдавія” на “Молдова”. Які забувають свої прадавні герби і чіпляють на них чорного тевтонського орла. Вони не помічають, як під лукавим пензлем художника тур трансформується у віслюка. Для тих, хто забув як виглядає тур, подивіться на старовинний герб Буковини, або інших європейських країн з цим звіром. До речі нагадаємо, що Драго-Саси були набожними християнами і не використовували в своїх особистих гербах зображення звірів (прикмета язичницького гербу) від часів свого перебування в Саксонії (див. Мій лицарський герб Drag-Sas). Спочатку треба зробити для молдован щось більше ніж прадавні русовлахи, а потім викидати на звалище історії старі Богданові герби та міняти назву країни, яка написана чорнилами, замішаними на потові, крові та сльозах пэмынтень молдовень. (рус) “Ведь нам, друзья, предстоит больше чем сделано...”. Важко заперечувати очевидний факт, що Молдавія - історична заслуга роду. Як кажуть, Молдавія це то, (рус) “что в любых испытаниях у нас никому не отнять.” У молдован є своя власна історія, свої герої і своя країна, яка гідна шани і поваги. Її треба берегти і розвивати, як невід’ємну частину європейської культури. Співати дойну і любити лімба молдовеняска, як це робив господар Богдан.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.