Doymus Veglenfis. Frankopani. Drágffi. Герб Сас. Рід Драг-Сас. Drag-Sas
Про зв’язки Драго-Сасів з стародавніми хорватськими родами згадував Людвік Виростек та писав Viktor Spinei, але це питання в історії, генеалогії та геральдиці Drag-Sas висвітлено ще недостатньо. Схожа і взаємопов’язана історія відомого хорватського роду Frankopani і Вукрів (саксів) роду Драгоша розпочинається з приходом татарських завойовників. До того часу обидва споріднені спільними витоками слов’янські народи, хорвати і укри, вже перебували в складі могутньої європейської держави — Угорського королівства (див.Ród Dragów-Sasów na Węgrzech. Początek). Однак вони мешкали на різних кінцях великої країни, хорвати на Балканах, а укри (сакси) в Трансільванії і Закарпатті. Незважаючи на це, як переконливо доказує академічна філологічна наука в особі В.Г. Таранця (див.Етнос і мова), їх невидимими духовними скрепами поєднувало спільне прадавнє минуле — походження від аріїв-скотарів, воїнів (див.Укри: Міф чи реальність?). Старий фамільний герб цієї хорватської сім’ї, ще до того, як вони змінили біля 1430 року свою назву на “Франкопані” і прийняли венеціанський вплив на свого герба, містить шестикутну зірку в центрі щита. Сім’ї хорватів Zrinski(Зріні), які до речі мають на гербі дві шестикутні зірки (як на гербі Сас) над фортечною вежею на одній половині щита і крила на другій, та Frankopani мали з XII по XVII ст. самий високий статус по значущості в силу влади, багатства, слави і ролі в Хорватії та значний вплив в угорській історії. Першим відомим представником цього слов’янського хорватського роду був Doymus Veglenfis, який отримав дозвіл від Дожа Венеції з 1118 по 1130 рік Domeniko Michieli управляти островом Krk (Цуріктум), або Zlatni otok (Золотим островом) в якості васала Венеціанської республіки. Хорвати, як слов’янське плем’я, влаштували на острові Krk центр розвитку глаголичної писемності, про що свідчить знаменита кам’яна Бошканська плита (Basčanska ploča), яка створена в XI ст. В ній міститься перша згадка про хорватських королів, яка написана на хорватській мові глаголичними буквами. Глаголиця, від “глагол” - “слово”, “говорити”, так як і кирилиця є однією з самих найдавніших слов’янських абеток - “аз”, “буки”, “веді”, “глаголь”... Таким чином можна небезпідставно припустити, що прадід роду Дуйам I - Doymus Veglenfis був слов’янином хорватського етнічного походження. Отже рідною мовою роду Дуйама I була хорватська, хоча всі представники роду прекрасно володіли і мовами сусідніх народів. Фактично хорвати управляли островом, добившись князівства. Завдяки вдалій дипломатії, бо за острів сперечались Венеціанська республіка та Угорське королівство, і в цій ситуації роду вдалось не тільки зберегти владу, а й отримати право управляти багатьма землями в континентальній Хорватії.
В березні 1241 року монгольська імперія перейшла карпатські перевали і вдерлась на територію Угорського королівства. Першими прийняли бій з татарами Драго-Саси з Закарпаття та Трансільванії (див.Герб SAS в золотий вік Угорського королівства). Угорський король Бела IV з братом Коломаном — хорватським герцогом, зібрав велике військо, але був розбитий у першій же битві на річці Шайо в долині Мохі. Йому дивом вдається уникнути смерті і він змушений був шукати прихистку в Далмації. В цей складний і драматичний момент королю допоміг рід Дуйам. Король залишався з Дуйамі, які допомагали йому силами, засобами і грошима, і доставили його в безпечне місце у Veglia, а потім привели його назад в свою землю. В нагороду, за таку вірну службу у важкі для Угорщини часи, король дав роду Дуйам графство Сень з прилеглими землями та замком Modruš. З цих непростих часів, зі спільної боротьби за Угорське королівство проти татар і почалось близьке знайомство і ратна співпраця лицарського роду Дуйам (майбутні Франкопані) та роду Драго-Сасів (Drágffi).
Незабаром, а саме в 1246 році сталася ще одна війна між Фрідріхом II, герцогом Австрії і Белою IV, який при допомозі роду Дуйам отримав перемогу. В якості додаткової винагороди Бела своїм королівським указом надав Дуйам титул лорда і закріпив офіційним документом землі за ними і їх нащадками. Драго-Саси, звичайно, теж були на боці угорського короля.
Як і Драго-Саси, рід Дуйам був по справжньому набожним і підтримував християнську церкву, як основу духовного життя хорватського суспільства. Nikola у 1294 році збудував храм Святої Діви Марії в Tersatto (Трсат). А перед тим, він спорядив експедицію до Назарету, звідки привіз святині Дому Господнього. Приблизно в той час у Святій землі, певно, перебували і Драго-Саси, які звідти принесли з собою культуру виноградарства і виноробства. І коли історики відмічають, що в Трансільванію, Закарпаття, Валахію, Молдову культуру вирощування винограду принесли сакси, то треба розуміти, що це саме ті сакси слов’янського етнічного походження, які і об’єднані в широкому розумінні гербом Drag-Sas, бо це не один чи два лицарі, а потужний рід вукрів названий угорською Drágffi, який також творив середньовічну історію Угорського королівства (див.Ród Dragów-Sasów na Węgrzech. Początek). І не тільки угорського: поряд і разом з хорватським родом Doymus Veglenfis.
Незважаючи на те, що майно роду Doymus піддавалось систематичним зазіханням і нападкам, як із сходу, так і з заходу, тим не менше сила роду і маєтки поступово збільшувались до XVII ст., аж доки не досягли максимальних границь на схід. Як і угорським королям, роду Дуйам доводилось довгий час балансувати між Східною і Західною церквою, аж доки не переважив католицизм. В часи, коли Візантійські імператори і Римські Папи змагались в роздачі титулів і корон, намагаючись отримати духовний і політичний вплив на вождів і народи, продовжувач роду Nikola IV був проголошений Баном Хорватії та Далмації (1426-1432) і добився в 1428 році від Папи Римського Мартіна V права вести свій рід від древніх патриціїв Франгеопанів, тобто змінив герб на венеційський, куди перейшла шестикутна зірка і назву роду на Frankopani (Франкопані), що поставило його в один ряд з іншими вінценосними родами західної Європи. Він першим почав офіційно носити гучне прізвище Франкопан. Загалом у Дуйама I було 111 нащадків. А родичання, тобто більш тісний зв’язок через шлюбні союзи з родом Zrinski зробило їх одними з самих важних сімей Хорватії в очах європейських государів. Імператор Сигізмунд Люксембург підтвердив цей благородний статус (Nikola Frankopani, граф Крк, Сень і Modruš), надав привілей використовувати для печаті червоний віск, як у королів. В кінці документу зауважив, що ніхто і ніколи не може опротестовувати права цього стародавнього хорватського роду. Нагадаємо, що бажаючи закріпити свою владу, 12 грудня 1408 року з нагоди перемоги в Боснії саме Сигізмунд (1368-1437) заснував Королівське Лицарське Товариство Дракона за угорським зразком. Очевидно, що не тільки рід Drágffi, а й Frankopani були членами цього лицарського ордену.
Ми вже побіжно розглядали родинні зв’язки і окремі імена Драго-Сасів Валахії (див.Vlad III Dracula and Drag-Sas. Connectivity) та Молдавії (див.SAS у золотий вік Молдовської Церкви), а тепер зупинимось на окремих видних представниках цього роду безпосередньо з Трансільванії. Це далеко не всі імена і тема роду Drágffi потребує окремого глибокого дослідження і висвітлення, як з причин генеалогії та геральдики, так і історичних, бо від них все і походить. Але, так чи інакше, це близька кровна рідня всім Драго-Сасам і в цьому плані вони в Трансільванії не відрізняються від інших православних християн, які говорили на слов’янській мові і прийшли з великої Саксонії, ймовірно з племені вукри за етнічним походженням (див.Про походження Drag-SAS). Отже, Бартоломей Drágffi (Драгфі 1447-1501) — воєвода Трансільванії, граф в секеях, Comes Perpetuus Середнього Сольнока. Як і родичі з Валахії, член ордену Дракона і нащадок Драгоша, першого воєводи Молдавії. Drag – граф з секеї, нащадок Dragffi de Beltek з сім’ї Драгоша. Іоан Драгфі — суддя Королівського суду Угорського королівства, граф Kraszna County, магістр виночерпіїв і граф Середнього Сольнока, нащадок Драгоша. Гашпар Драгффі (1506-1545) ішпан з Середнього Сольнока.
З династичних міркувань, а також з метою об’єднання впливу і капіталу Франкопани часто укладали шлюби з іншими благородними (nobility) сім’ями. При цьому, здається, не забували про обов’язок перед хорватами і шукали споріднені душі. Наприклад, Anna Drágffi, яка в 1522-1527 році була одружена з Krsto Frankopani,(1482-1527). Він був сином відомого і впливового хорватського лицаря — воїна і дипломата Берландена Франкопана (1453-1529), який був сином Степана Frankopani. І якщо кров, гени передаються через батька, то виховання, мораль лицаря багато в чому залежить від матері. Як і всі Frankopani, Krsto добре володів п’ятьма мовами — хорватською, угорською, італійською, латинською, турецькою, хоча рідною була хорватська. Як ми згадували раніше, Анна розмовляла на староукраїнській мові, можливо укрському наріччі, яке близьке і зрозуміле хорватам, оскільки має спільні корені з прадавньої слов’янської і походження від хорватів, як і плем’я цього народу (див.Мова роду Drag-Sas). Очевидно, що і церковний розкол на східний і західний обряд не вплинуло на укладання цього шлюбу між Frankopani і Drágffi. Krsto певно був католиком, а Анна, без сумніву, християнкою східного обряду з народження і, як мінімум, до вінчання. З Анною Крсто Франкопан став Баном Хорватії у 1527 р. Може на цьому малопомітному факті, як шлюбні зв’язки роду Drágffi і Frankopani ми б не наголошували, якби не одна дуже важлива історична обставина. До речі, як свідчить румунська генеалогія, у Анни з роду Драгоша, це був ніби то другий шлюб, а значить рішення було не тільки через велике кохання, а цілком усвідомлене і виважене. Франкопани дбали про хорватський народ, але до наших днів дійшли лише камені — замки Франкопанів, які складають важливу частину архітектурної спадщини північно-західної Хорватії і героїчні сторінки боротьби за свободу. Цим історичним фактом, який об’єктивно пов’язує роди Франкопан і Драго-Сас, крім мови, культури і слов’янського духу, є безумовна масова міграція так званих волохів з Балкан (в тому числі і з Хорватії) в землі, які de facto належали Drag-Sas – Валахію, Трансільванію, Молдову та інш. У всіх війнах, в тому числі на Балканах, першопричиною була культура в широкому розумінні. Образно кажучи, попереду кожної армії йшла пісня, а вже за нею лицарі, військо і державний устрій протистоящих сторін — герцоги, князі, королі тощо. Драго-Саси, маючи чудову кавалерію, довго протистояли маршу яничар. Навіть сьогодні, в першій чверті XXI ст. ми можемо побачити і почути ту “турецьку пісню”, яка йшла з військом і попереду нього. Озброєних кривими шаблями яничар. Правда мирно — на параді духових оркестрів, але зі збереженням традицій і національного колориту (див.Парад оркестрів в Севастополі 2012, 2013). Причому турки продемонстрували як “натівський” - сучасний, так і старовинний національний оркестр. Кажуть, що він створений у XIII ст., щоб піднімати дух османських воїнів і наводити страх на ворогів. “Мехтер” був першим військовим оркестром у світі. Той, хто не дослухався до цієї музики поблизу Сирії, збирав опісля уламки своїх бойових літаків по пустелі. Ось у татар не було оркестру і в результаті культурно-історичних процесів вкотре залишились без малої Батьківщини. А наш оркестр все ще грав у 2010 році “Розпрягайте хлопці коні”. Тепер треба запрягати. В цьому сенсі і сьогодні дух, пісня, духовий оркестр йде попереду війська, визначає культурну і військово-політичну спроможність народу (див.Парад духових оркестрів USA).
Коли ми говоримо про волохів з Балкан, то маємо на увазі не лише румун, а всіх середньовічних так званих римських волохів з балканських провінцій колишньої імперії, тобто румун, хорватів, сербів, елемів та ще багато інших народів з Адріатичного узбережжя. Цікаво, що ім’я роду Елем означає – народжений із «божої води», про що дізнаємося з Біблії, де йдеться про Ноя, його внука Елема – першої людини, яка народилася після Великого Потопу! Зрозуміло, що не від хорошого життя відомі і потужні роди різних народів переселялись до наших предків. Значить на їх землях був нестерпний гніт — політичний, релігійний, економічний, культурний. І все це відбувалось на фоні безперервної турецької агресії з постійною реальної загрозою життю всіх членів родини. Незважаючи на героїчні зусилля угорських королів та участь таких геніальних полководців, як Матвій Корвін (Hunyadi Mátyás), угорцям не вдавалось зупинити наступ Османської імперії на Балкани. В цьому плані Валахія (див.Vlad III Dracula and Drag-Sas. Connectivity), Трансільванія і Молдавія більш успішно і набагато довше протистояли османам, тому не дивно, що біженці з Балкан прямували сюди. Крім того в землях Драго-Сасів, де панувала віра східного обряду та староукраїнська мова, для слов’ян та інших племен були створені на державному рівні всі умови для рівноправного і толерантного спільного проживання. Таким чином можна припустити, що через віру (див.SAS у золотий вік Молдовської Церкви), мову (див.Мова роду Drag-Sas), порядок і закон (див.SAS і правові основи православних князівств Румунії і Молдови), а також міцну державність і армію, братні слов’янські народи (і не тільки слов’янські) обирали землі, в яких воєводами і господарями були Драго-Саси. Як слушно зауважував литовський шляхтич духу Мікалоюс Даукша (1527-1613): “ Рідна мова — мати єдності, батько громадянства і сторож держави”. Не дивно, що його книжка стала першою друкованою книгою на литовській мові. Саме так було. Забігаючи на перед скажемо, що процес переселення православних, який відбувався в XIV ст., остаточно сформувався на початку 1630 рр., коли виділились в особливу групу за етнічною та конфесійною приналежністю “влахи”. Цей термін в нових умовах османського панування отримав інший зміст, ніж той що був в середньовічних сербських і хорватських документах. Тепер влахами умовно стали іменувати всіх православних переселенців з османської території. Це історичний факт, що не залежить від пояснень, а має причини і об’єктивний грунт. Drag-Sas залюбки приймали всіх переселенців аби примножити власні сили, оскільки розуміли що потрібні немалі матеріальні та людські ресурси для успішної боротьби з 100-120 тисячними османськими арміями. Тільки той, хто сам вирощував виноград і робив вино, може осягнути чому в Святому письмі написано, що в Ізраїлі у батька, який має виноградник синів не брали на війну. Наскільки це важка і копітка щоденна праця. А тут мова не про виноградник, а про цілу країну. Можна уявити, яку систематичну роботу проводили господарі Валахії, Трансільванії, Молдавії, щоб підтримувати зростання добробуту народу, щоб виховати і підготувати народ в дусі патріотизму, щоб забезпечити оборону своїх князівств від значно потужніших і чисельно переважаючих ворогів. Ідеологічною основою цього процесу була, безумовно, християнська віра східного обряду, яку сповідували Драго-Саси і Drágffi, зокрема. Тому в князівствах не було поділу за етнічною ознакою і всі вважались рівноправними громадянами (так виник державний термін земляни Молдавські — пенетмень Молдовень), бо лише єдиний, згуртований і вихований в дусі патріотизму народ може успішно боротись за свою свободу. Показовими в цьому плані є правління національних героїв Румунії і Молдавії — Влада III Дракули і особливо Стефана чел Маре, який тільки в одному епізоді насмерть хоробро з 30 тис. молдован протистояв у 3-4 рази більшому османському війську. І, навіть вичерпавши в битві всі людські ресурси, з допомогою знаменитого українського полковника з Брацлавщини Якова Шаха, не дав туркам безкарно спустошити і розграбувати Молдавію, а наздогнав і знищив клятих нападників. Звісно, щоб так воювати, щоб здобувати перемоги над ворогом народ і влада в країні теж мають бути єдині. Про це насамперед дбали господарі. Саме така зовнішня і внутрішня політика, яка заснована на глибокій християнській моралі прав’ячого в так звані темні віки роду Drag-Sas заклала міцний фундамент національно-культурного розвитку, привела до зміцнення і панування спочатку мови — молдавської і румунської, а згодом і самостійних незалежних національних сучасних держав — Румунії і Молдови. Дойна, тобто пісня, зазвучала у всьому світі, але спочатку вона зазвучала в народі. Може тому народна, фольклорна пісня нам така близька і люба, бо до неї підсвідомо вплетений і український віночок пісень. В цьому вся суть і схожість процесу державотворення, тому і маємо однаковий результат. Настільки гармонічний і єдиний, що інколи стороннім важко відрізнити, де ж тут румунське, а де молдавське. А філологи, вивчаючи грамоти господарів XIV-XVII ст., гадають якою мовою вони написані, та відмічають багатство і різноманіття в них слів з інших мов — хорватської, сербської, болгарської, латинської, галицької та інш. І на стільки, що не бачуть в цьому чудовому квітнику зі слів материнської — рідної староукраїнської мови Драго-Сасів. А багато їх саме тому, що жили господарі не самі по собі, а зі своїм багатонаціональним народом, який складався з носіїв цих прекрасних слів і мови (див.Мова роду Drag-Sas), які закарбували в камені і на пергаменті стародавні волоські та молдавські грамоти. Таким чином можна зробити висновок, що титульний етнос в Трансільванії, Валахії, Молдавії з часів свого приходу представляли Drag-Sas (угорською Drágffi), чия мова, віра і суспільні порядки (право) і застосовувались тут до XVII ст. в якості державних.
Отже, хорватські роди Frankopani та Zrinski хоробро билися за свободу Хорватії, Угорщини, Австрії. До речі, в історію Європи, як одна з самих героїчних сторінок боротьби проти османської експансії ввійшла облога фортеці Сігет (в Угорщині, 1566 р.) — Сігетварська битва. Мало чисельний гарнізон хорватів і угорців, яким командував хорватський бан N. Zrinski, протягом місяця витримував натиск в багато раз чисельніших турецьких сил і, не отримавши допомогу від імператора Максиміліана II, загинув при останній відчайдушній психічній контратаці на чолі з баном. З 600 атакуючих прорвалось крізь турецькі бойові порядки лише 7 героїв. Три кулі забрали життя у хорватського лицаря, але османи до “золотого яблука Європи” — Відня не дійшли. Його послідовником став F. Frankopani, який помер молодим, але встиг заслужити почесне звання “щита і меча християнства”. А хто спростує той історичний факт, що наші лицарі Влад (1431–1476) та Стефан (1457–1504) своїми сміливими військовими діями так залякали османів, що султан змушений був посилати оркестр для підтримки духу свого війська. Відгомін цього можна почути і тепер у XXI ст.. Хто хоч раз був на похоронах в Молдавії міг звернути увагу на специфічну “турецьку” музику — какофонію, яка ніби то імітує (нагадує) гру стародавнього військового турецького оркестру тих давніх середньовічних часів. Однак, не будемо наполягати, адже це парафія музикознавців.
Але нема в цьому світі нічого вічного і невмирущого окрім слави і добрих справ. Як співає російський Патріарх Кирил разом з Кубанським козачим хором (рус): “Все мы помним заветы отцов — ради знамени, чести и славы не жалей ни себя, ни врагов”. Через сотню років змінилась і провідна роль роду Драг-Сас. Від рук заколотників загинув господар Стефан. Турки не завоювали землі Драго-Сасів, а через домовленості поширили свою владу аж до Дністра. На зміну слов’янам (украм) і їх порядкам прийшов “залізний хан” — Кантемир. Російські історики почали писати історію Молдавії з 1711 року. А біженцям — хорватам, сербам та іншим балканським народам довелось піти далі в Україну. Саме тому ми сьогодні маємо на Поділлі, Галичині, Волині, Рівенщині ...(в 17 областях) такі тепер уже українські роди, як Лимичі, Барабаші, Прудиуси, Бабичі та багато інших історичною батьківщиною яких була Хорватія, Сербія, Боснія, Герцеговина тощо. Розкрита тисячолітня таємниця та фамільний код князівських родин — сина хорватського короля Мирослава (див.http://www.rodfond.org). Цікаво, а звідки взялася голова тура на гербовому щиті хорватсько-українського роду Лимич? Чи не з державного герба молдавських господарів, як нагадування про історичний шлях роду? Так через рід Драго-Сасів проляг історичний слід з Хорватії в Україну, який ще потрібно ретельно вивчати фаховим спеціалістам, але про який пам’ятають стародавні шляхетні роди і братні народи.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.