Від роду Височанських походить рід Комарницьких. А від Комарницьких походить рід Лопушанських. Таким чином мова йде про кровноспоріднені роди, що виводять свій родовід від відомого стародавнього шляхетного лицаря Ванчі Волоха (Vancza Valachus), який за лицарські подвиги Грамотою 1431 року (польського короля Владіслава II Ягайло (Wladyslaw Jagelo)) отримав віллу Турка в Карпатах на кордоні з Угорським королівством (див.Vancza Valachus zbieracz ziemi Polski). Герби не видумують. Їх успадковують. Отже серед корінних гербів які належать, успадковані Лопушанськими є герб Сас. Сам же стародавній шляхетний герб Сас присутній в пантеоні гербів багатьох країн, зокрема і Польщі. В різних країнах він має різну назву Сас, Драгфі, Драг-Сас, герб Яворських тощо яка залежить виключно від уподобання роду якому він належить по спадковому праву. Однак науковці давно звернули увагу, що серед польських гербів герб Сас відрізняється наявністю рунічних символів, які відсутні в більшості гербів польської шляхти. Це, з однієї сторони, говорить про більш давнє походження герба Сас, тобто ще задовго до утворення Королівства Польського у 1025 році (ну вже точно раніше часу виникнення у ньому родової геральдики), а з іншої, про історичну спадковість символів які характеризують етнічну приналежність їх носіїв до певної спільноти стародавніх народів (див.Арії-Вукри-Україна. Легенда роду Drag-Sas). Руни і символьна графіка характеризує і вирізняє етнічну різноманітність людства  ще з доісторичних часів, коли не було писемності та інших сучасних ознак ідентичності етносу. Це добре знають історики та спеціалісти з народно-ужиткового мистецтва яке широко застосовувалось в кераміці, вишивці, одежі, побуті, архітектурі предками в стародавні часи. У нашу добу зроблена спроба відновити первісні змісти вкладені у символіку гербу Сас (див.Руни і герб САС), дати початкові коди і ключі до розшифровки відомих (біля 120) видозмін вказаного гербу (див.Психогеометрія гербу Drag-Sas) для розуміння і осмисленого використання родами, носіями первісного гербу, в майбутньому герботворені. Ці намагання перегукуються і знаходять підтвердження і в інших, набагато давніших історичних джерелах. Наприклад в часи Варлаама Ясинського та Стефана Яворського і буйного московського Петра I. Так у творі “Митрополит Київський Варлаам Ясинський” історик церкви Михайло Сивак наводить таке трактування гербу Сас: “у вірші Івана Величковського «Млеко од овці пастору належное», присвяченому Варлааму Ясинському. У цій поезії є відомості і про герб митрополита Варлаама: «…Млéчная на небесєх от звЂ́зд єст дорóга, [Ч]áю и сія звЂздьì от того ж звЂ́зд слóга. Бо просто як. и стрЂлà до [неба ся] мáют И лýнными рогáми там [ся возвы]шáют. A прéто млéчным звЂздáм Мл[еко ся п]ринóсит, З млéчными, чáю, Млéко належне ся знóсит. Бо млéко – Primitiuum. Млéчный – Deriuatiuum». Що автор розуміє під словом «Млеко»? У вступі-присвяті до вірша поет вказує, що трудиться на честь Пресвятої Богородиці, Котра «млéком питáла Х̃риста». Духовно-символічно, поет порівнює це животворче «млеко» з астрономічним молочним шляхом – скупченням зірок, котрий вказує напрям руху подорожнім. Можливо, і стрілка на гербі також має значення вказівника до Царства Божого: «ОТ ОВЦЬÌ ПÁСТЫР[У] НАЛÉЖНОЄ, áбо трýды поети́цкіє во честь преблагословеннои дЂвы Маріи составлéнныє, áбо знáменіє служéбничой поволности ясне в богу преосвящéнному єгò милости господину отцу Варлаáму Ясинскому, правослáвному архієпископу, митрополи́тЂ Кієвскому, Гáлицкому и всея̀ Рóссіи, офЂровáнные. А̃з млéком питáла Х̃риста в лЂ́тєх мáла, Ч̃истаго младенца А̃ твáрєм первéнца». Ще одне розуміння герба Варлаама Ясинського зустрічаємо у вірші Івана Величковського «Зéґар цђлый и полузеґарик»: «Лунà, ґды нам ýщербна зрится, в той чáс свышше Єст свЂтлЂйша, єст крýгла, єст впóлнЂ и лишше. Прéто лунà єст кóлом бóлшым, а звЂзд пáрка, Пéвне, сут то мéншыє колка до зеґáрка, СтрЂлà зась єст то и́ндекс годи́ны явля́ти — І тáк мóжем Ясинских гéрб зеґаром звáти». З даного вірша ми бачимо, що поет називає герб Варлаама Ясинського зеґáрком, тобто годинником (в перекладі з польської), котрий кожної години, – як ми це бачимо з повного тексту вірша, – прославляє Бога. ”. Хіба це не перегукується з описанням стріли гербу Сас (див.Таємниця стріли гербу Sas).  Антоній Стаховський в книзі "Дзеркало вiд писання божественного" (Чернігів, 1705) писав, що хрест, зірка та місяць означають заступництво Божої сили (герб Конотопа). Зірка представляє Христа, а місяць – добрі справи. Сучасний дослідник Сергій Павленко трактує зірку як символ вічності, шість її променів – саме як вифлеємську зірку. І якщо в геральдиці чи сфрагістиці (печаткознавстві) це десь в певних часткових випадках ще на той історичний момент не зовсім чітко сформувалось, викристалізувалось і утвердилось на рівні окремо взятого представника роду, то це ще не означає, що такого не було і такі змісти не закладались етносом з самого початку формування і застосування в протопластах роду. Себто процес і геральдику треба розглядати в діалектичному розвитку.

Історичне підтвердження знаходить і традиційна гербова легенда  гербу Сас. Принаймні в певних епізодах і моментах які передаються істориками, а не вигадані в більш пізній період. Так ми не можемо достовірно стверджувати хто і в якому Христовому поході брав участь, але знаємо точно і підтверджено збереженими досі документами, що рід Драго-Сасів з замку Нелаб зі своїми українцями і волохами брав участь у так званому Христовому поході, а насправді  у військовому поході 1391 року з порятунку Константинополя від турків, коли в результаті цього походу забезпечив спадкову передачу влади і відбудову фортечних мурів навколо міста Константинополь (див.Герб Sas і Томос). А тим хоробрим лицарем, який “без вагання взяв участь у битві, незважаючи на те, яким буде її фінал”, був не хто інший як воєвода Драг (див.Драго-Саси замку Нелаб). Готовність і швидкість сасів (воєводи Драга) врятувала Візантійську імперію і віру східного обряду. І ця битва була не тільки і не стільки на полі бою. Це була і духовна битва пов’язана з захистом православної віри від наступу мусульман в якій приймали участь українці і волохи з Карпат (Закарпаття, Валахії, Трансільванії). А хіба ми не бачимо клятву наших предків щодо турецького султана у вигляді Дракона на родовому гербі (Драгфі). Вселенський Патріарх Антоній IV на прохання воєводи Драга і за лицарські та духовні заслуги роду видав 13 серпня 1391 року Указ (Томос з грецької), який став, безумовно, реперною, відправною точкою у формуванні східних церков в Карпатському регіоні. Всі ці події знайшли своє відображення у назві роду, який відтоді називається рід Драго-Сасів і розшифровується не інакше як воєвода Драг син Саса. Отже підсумуємо. Польські історики, зокрема Виростек, чітко розрізняли назву гербу Сас і роду Драго-Сасів. Герб Сас серед науковців має і інші синонімічні назви - Драгфі в Угорщині, Драгошешти в Молдавії, Драг в Україні. І хоча корінний рід походить від давніх сасів, все ж таки за ним вкорінилась назва Драго-Сас після 1391 року, яка розшифровується як Драг син Саса, за його лицарські заслуги і вклад в захист Константинополя та віри східного обряду, що де-юре стало початком створення ряду помісних православних церков в Карпатах.

Якщо з Лопушанськими дослідникам більш-менш зрозуміло, то нагадаємо що рідною мовою наших предків була українська і це прослідковується в різних країнах — Угорському королівстві, Валахії, Молдавії, Трансільванії, Польщі, Австро-Угорщині тощо. І хоч вони добре володіли мовами інших народів та латиною (див.Vlad III Dracula and Drag-Sas. Connectivity), проте скрізь послуговувались рідною мовою. Тому слова і назви повсюди, де жили і будували наші предки, суто українські. Наприклад, слово Молдавія як назва річки та назва країни (Молдавського князівства) походить не від клички мисливської собаки — суки воєводи Драгоша, тобто діда Драга, що полював на тура, а за дослідженнями українського лінгвіста В.Г.Таранця трішки інакше. Першим в документах писав слово "Молдавія" Богдан I Засновник, який був православним християнином слов’янського етнічного походження. Однак слово писалося латинською мовою. Тому можна припустити, що Moldavia це синтез української і латинської мови, де перша частина слова українська "мол-" є скорочення від "молодий", а друга "-да; -до" відноситься до латинського слова "домінія", решта "-вія" - слов’янський суфікс. Таким чином слово Moldavia господарем Богданом I вживалось, розумілось і переводилось з української мови як "Молода домінія", тобто в значені "Молода країна(держава)" (див.УКРАЇНЦІ: ЕТНОС І МОВА). В цьому випадку мова йде також про наших предків.

Очевидно, що прізвище Лопушанські походить від прізвиська (придомка) Комарницьких-Лопушанських з однойменного села Лопушанка в графстві, себто на приватних землях, графа Ванчі Волоха, які згодом розрослися і збільшились чисельно, виокремившись в самостійний рід. Воно і стало родовим іменем, як це прослідковується в Комарницьких, Яворських, Ільницьких, Дністрянських та інш. лицарських родах. Цікаво, що назва села походить від української назви рослини — лопух (реп’ях = Репяшинці, рос. рєпєй), але лопухів там якраз і не так багато через вологість гірського клімату, а переважає румбарбур (рос. рєвєнь), цінна трав’яниста рослина, що не поступається в компоті яблукам, але може вживатись уже в квітні-травні в кулінарії. Туристи з Великої України (неботаніки) часто помиляються, плутають цю дикоростучу рослину з українськими розкішними лопухами через певну зовнішню схожість.

Таким чином роду Лопушанських є про що дбати і що примножувати та розвивати. Тепер перейдемо до карти розселення власне Лопушанських в Україні, яка склалась на середину 2020 року. За статистичними матеріалами,  беручи до уваги прізвища чоловіків/жінок (ч/ж+ схожих) та не враховуючи дітей, маємо, в загальних рисах, таку картину:

АРК – 29/45  (106)

Вінницька обл. – 32/38  (77)

Волинська обл. – 19/21  (42)

Дніпропетровська обл. – 20/16  (57)

Донецька обл. – 29/43  (115)

Житомирська обл. – 26/33  (79)

Закарпатська обл. – 3/7  (13)

Запорізька обл. – 9/14  (26)

Івано-Франківська обл. – 13/14  (78)

Київська обл. – 11/21  (48)

Кіровоградська обл. – 19/25  (51)

Луганська обл. – 11/14  (41)

Львівська обл. – 319/331  (910)

Миколаївська обл. – 37/38  (86)

Одеська обл. – 65/71  (193)

Полтавська обл. – 4/5  (21)

Рівненська обл. – 3/5  (24)

Сумська обл. – 1/4  (4)

Тернопільська обл. – 27/23  (114)

Харківська обл. – 8/11  (31)

Херсонська обл. – 26/30  (71)

Хмельницька обл. – 62/71  (172)

Черкаська обл. – 19/29  (50)

Чернівецька обл. – 16/24  (46)

Чернігівська обл. – 3/2  (8)

м.Київ  – 26/35  (83)

м.Севастополь – 5/2  (12).

До схожих  попали, як правдиво схожі прізвища — Лопушинські, так і декілька, ймовірно, зовсім інших родів  — Лепешинські з Білорусі і Смоленська в Полтавській і Чернігівській обл., або Лопашинські в Севастополі з Мурманська тощо. Чи належать Лопушинські до роду Лопушанських потрібно встановлювати спеціально. Отже маємо 1139 лицарів роду Лопушанських в Україні і трохи більше цієї цифри жінок з титулом — графиня Лопушанська. Тут не враховувались також жінки роду Лопушанських, які вийшли заміж і зараз мають у спадку герб предка графа Vancza Valachus, але інші прізвища. Прізвища своїх чоловіків. Цікаво, що в селі Лопушанка (Турківський р-н Львівська обл.) не залишилось жодного Лопушанського. В цілому, сподіваємось, що карта розселення Лопушанських в Україні –  миттєвий знімок динамічного процесу, близька до істинної в межах статистичної похибки.

Wolodymyr de Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.