Драг, Балк, Севлюш, замок Нелаб, Грушівський монастир, Пері, Томос 1391, Roman, Буковина
У 1391 році відважний лицар гербу Сас (Драгфі в Угорському королівстві) український воєвода Драг з замку Нелаб прибив свій щит зі стрілою, місяцем новиком і зірками на ріжках на міській брамі Константинополя — столиці Візантійської імперії. До нашого часу зберігся документ виданий Вселенським Патріархом Антонієм IV, який підтверджує цей історичний факт. Це Томос 1391 року (знаний як Грамота Вселенського Патріарха 1391 р.) виданий воєводі Драгу для Грушівського монастиря, що підтверджував право ставропігії (див.Герб Sas і Томос). З документу і історичних джерел випливає, що воєвода Драг з армією, яка складалась з угро-влахів та русо-влахів за візантійською термінологією, тобто українців і волохів (предків сучасних румун і молдован) у 1391 прибув до Константинополя для захисту міста від турків-османів. Треба сказати, що це не в перше армія русів яка прибула під стіни Константинополя. Перший раз це зробив князь з варягів Олег з русичами як завойовник, але вражене незвичним видовищем — пересуванням двох тисяч руських бойових кораблів сушею (котків під ними з міських мурів було важко розгледіти) здалося без бою, а другий раз князь Олег прийшов з армією у Константинополь вже як захисник від ворогів Візантійської імперії. З тих пір вислів Пушкіна (рус) “Твой щит на вратах Цареграда” вживається в розумінні захисту або заступництва перед ворогами. Прибиваючи щит до брами Царгороду, князь Олег не принижував свого нового союзника, а як би говорив, що більше не хоче воювати, зупиняє війну і цим самим символічним жестом показує всім, що від тепер Візантійська столиця знаходиться під захистом його армії русичів, які не допустять спустошливих набігів і повстань. Тобто це була така собі символічна тогочасна дипломатична угода про мир і взаємодопомогу між Руссю і Візантією. І цю мудрість і далекоглядність князь Олег, який залишився в народній пам’яті “віщим” (прозорливим), підтвердив на практиці, прибувши в друге з руським військом в Константинополь для захисту міста від кочівників, а не за даниною. З тих часів руські князі прийняли з Візантії християнство і вели тісні духовні, торгові та культурні зв’язки з Царгородом (див.Замисел княгині Ольги і Драго-Саси). Таким чином від князя Олега з IX ст. склалась традиція прибивати щит “на вратах Цареграда”. Ще давніші духовні, культурні та торгово-економічні зв’язки склались у Візантійської імперії з Драго-Сасами, оскільки вони знаходились ближче територіально і прийняли християнство східного обряду раніше за Русь, себто давно входили в зону інтересів імперії.
Але міграційні хвилі великого переселення народів прибивали до берегів Босфору і нових ворогів. До 1390 року турки спочатку під командуванням султана Мурада I, а потім Баязета I підкорили Балкани і Албанію, Македонію, окрім Фесалонік (сучасне місто Салоніки), Болгарію, Фракію, Філадельфію, міста Філіппополь та Андріанополь - візантійські землі в Малій Азії. Візантійський імператор Іоанн V Палеолог змушений був віддати свого сина Мануїла II Палеолога в почесні заручники султану, визнати васальну залежність, виплачувати данину і поставляти військовий контингент до турецької армії. Оточений зі всіх сторін турками Константинополь, здавалось очікував останнього смертельного удару. У 1390 році, на вимогу турецького султана Баязета I, імператор Іоанн V Палеолог розпочав розбирати фортечні мури Константинополя. Місто залишилось зовсім без укріплень перед загрозою нападу ворога. Залишалось сподіватись лише на Бога. 14 жовтня Матір Божа розпростерла свій омофор над містом Константинополем. Прикрашений хрестами й покладається, як нагадування про необхідність піклуватись про спасіння заблудлих, як добрий пастир (Ісус Христос) у Євангелії, знайшовши пропалу вівцю (грішника), несе її на своїх плечах додому до спасіння. «Лише двоє осіб у далекому Х ст. бачили, як Матір Божа розпростерла свій покров над молільниками, — каже сьогодні Митрополит Епіфаній. — Але її допомогу відчув весь народ який потребував захисту від зовнішнього ворога».
16 лютого 1391 року помирає старий імператор Іоанн V Палеолог, як казали у народі - “від осоромлення” через вимушене руйнування укріплень міста. У цьому ж році Вселенським Патріархом вдруге стає Антоній IV. Очевидно, що він звернувся за допомогою до християн східного обряду, щоб захистити столицю православної віри. І оскільки багато західних і південних православних земель вже були захоплені турками, то на заклик Вселенського Патріарха відгукнулись християни східного обряду з Угорського королівства (Мармарош, Трансільванія, Валахія, Молдавія). Про позицію литовських, руських, московських князів і митрополитів збереглась вельми велика і докладна історична переписка тих часів Вселенського Патріарха, тому на ній зупинятись не будемо навіть для порівняння. Таким чином історичним фактом є збір армії з православних українців і волохів під командуванням воєводи Драга з замку Нелаб (сучасне Закарпаття) і її марш-кидок з Карпат до Константинополя. Як сьогодні співають в українській народній пісні в Карпатах: “Ліси гудуть, вояки ідуть”. З великою ймовірністю в тому знаменитому і доленосному поході брали участь не лише лицарі гербу Сас, а й предки Тимка Падури, саме прізвище якого Padur з румунської(молдавської) перекладається як “ліс” - в значені “людина з лісу” (див.Падуроносці. Сурми гербу Сас). Що стосується сучасних домислів (В.Фенич) стосовно дозволу тодішнього угорського короля Сигізмунда Люксембурга на похід, то навряд чи мармарошські воєводи, графи Драг і Баліца(Балк) його запитували і зважали на відповідь, що бачимо де-факто. А якщо цього не було, або була відмова, то воєвода Драг діяв самостійно на свій страх і ризик. І для цього є свої аргументи. Король Сигізмунд був католиком, крім того у нього були великі проблеми з утвердженням своєї влади в Угорському королівстві які, в той час, були далекі від завершення. Натомість королева Марія Угорська допомагала і підтримувала наших українських предків східного обряду. Це Марія I Анжуйська (1371—1395) — королева Угорщини та «Королева Галичини і Володимирії» (Королева Русі) з 1382 і до її смерті 1395 року. Далекий нащадок Великих Князів Київських. Донька великого друга Сасів — короля Людовика I Угорського. Померла при загадкових обставинах у 1395 році (тобто після походу воєводи Драга до Царгороду), які кидають тінь на її чоловіка Сигізмунда. Цілковито довіряла і опиралась на вірних лицарів роду Сас і підтвердженням цьому слугує висока в державі посада шталмейстера (головного конюшного) яку обіймав молодший рідний брат воєвод Драга і Баліці - Януш Волох (див.Драго-Саси замку Нелаб). Крім того, ще при батькові королеви Марії — Людовику Угорському, воєводи Драг і Балк, за лицарські заслуги, отримали значні володіння в Мармароші, Угочі, Сатмарі (майже все Закарпаття), таким чином мали достатньо сил і засобів для формування власного феодального війська чисельністю до десяти тисяч вояків. Окрім того могли сподіватись на збройні загони від сусідніх комітатів, де проживали теж православні їх родичі, а також військові формування християн східного обряду (так званих -”романівців”) з Трансільванії, Валахії, Молдавії, Мунтенії, Олтенії, Банату. Все це були, в переважній більшості (якщо не повністю), українці і волохи, хоч до них могли приєднатися і мадяри, секеї, чехи, словаки, австрійці і інші окремі лицарі. Цілком логічно, що в поході до армії воєводи Драга приєднувались невеликі загони поневолених болгар і греків які чекали слушної нагоди і не боялися виступити проти турків. Ясно одне, Драг і Балк не мали багато часу на збір війська, як і не мали ілюзій до того, що йдуть на смертельну битву не знаючи чим вона завершиться (див.Лопушанські в Україні). Але лицарський обов’язок і віра змушували діяти швидко і рішуче. З герба. Стріла — може означати когось, хто без вагання взяв участь у битві без огляду на те, якою буде її фінал, а також вміння бути напоготові, швидкість. Оскільки воєводи Драг і Балк не підтвердили цю Патріаршу грамоту 1391 року (Томос) у короля Сигізмунда, то це теж свідчить, що вони діяли самостійно і натягнуті відносини існували між ними уже тоді. Цей факт відсутності королівського підтвердження зумовив великі клопоти і, зрештою, в подальшому привів до втрати власності їхніми нащадками і монахами через посягання впливових вельмож. Показово, що аж через сто років 14 травня 1494 року підтвердження архімандриту Іларію дав угорський король Владіслав (Уласло II Ягелон, можна не наголошувати хто він і звідки, але не німець): “... затверджуємо у правомочності навічно, одначе так, що цим брат Іларій, настоятель, та його наступники повинні і зобов’язані мукачівському свого ордену єпископу, трансільванському ж архієпископу, теперішнім й майбутнім, як своїм настоятелям, проявляти належну покірність і слухняність”. А вимога належної покірності та слухняності має явно мирський, політичний інтерес. Окремі українські історики дійшли висновку, що Томос і контакт з Вселенським Патріархом лицарів гербу Сас (Драгфі) ніби то носив разовий, майже випадковий характер. Буцім то воєвода Драг прибув у Константинополь не з армією для виконання свого християнського і лицарського обов’язку, а їздив мало не на приватну екскурсію з метою викляньчити якісь преференції Грушівській обителі. Однак це надто вузьке бачення ролі Драго-Сасів і їх зв’язків з Вселенським Патріархом, яке відокремлює історію Закарпаття від історії Семигороду (Трансільванії), Валахії, Молдавії і Галичини без яких вона не можлива. Тільки в контексті колонізації Карпат Драго-Сасами і поширенням віри східного обряду в Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті, Буковині і Галичині можна оцінювати зв’язки Візантійської імперії і Вселенського Патріарха з угро-влахами і русо-влахами, яким і були наші предки роду Драг-Сас (див.Драго-Саси в колонізації Карпат). Тому стає очевидним, що теорія випадковості походу воєводи Драга, разовості Патріарших зв’язків і Томосу 1391 року не витримує жодної критики, бо це і є лише частина, епізод Закарпатської, Румунської, Молдавської церков, Буковинської і Галицької митрополії. Сама історія Вселенського Патріархату після 1453 року стала можливою завдяки цим духовним і культурно-економічним зв’язкам і демарші московитів або відсутність допомоги від руських князів від часів Ольгерда і битви на Синіх Водах, які зафіксовані в Грамотах Патріарха, лише підтверджують вірність і благородство Сасів (див. М.Грушевський). Військовий похід Драга відповідає і на питання, про розподіл повноважень в дуумвіраті Баліца і Драг (див.Драго-Саси замку Нелаб). Виходить, що Драг займався військовими, державними, поліцейськими і судовими питаннями (силовий блок), а Баліца більше уваги приділяв господарським, гуманітарним, культурним і духовним справам, тобто опікувався питаннями виховання і моралі українців і волохів на своїх землях. Тому Баліца і залишився на господарстві в замку Нелаб. Як підтверджують письмові джерела та дослідження угорських і австрійських істориків, при них ці землі в Закарпатті були економічно сильними і процвітаючими, забезпечували гарні умови для розвитку народонаселення, залишили нащадкам видатні пам’ятки української (слов’янської в широкому контексті) культури, приміром Королевське Євангеліє Станіслава Граматіка яке на 150 років старіше Пересопницького.
В цей час з турецького полону тікає вінценосний заручник — Мануїл II Палеолог. При всьому авантюризмі, в хорошому сенсі слова, драматизмі ситуації він мусив опиратись на якусь реальну і надійну військову силу. Як співають у відомій пісні (рус) — “Партизанский, молдованский собираем мы отряд”, що в перекладі на українську дослівно означає — військовий загін молодої домінії. І тут воєвода Драг з військом українців і волохів відіграє свою історичну місію. Він входить в Константинополь, який має міську браму але мури і укріплення розібрані, та організовує оборону міста від ворогів. Це привело до того, що превентивні заходи безпеки спрацювали. Переможений раніше Мануїлом претендент на імператорський трон син Андроніка IV- ІоаннVII не піднімає заколоту проти законної влади, а османський султан Баязет I не нападає на незахищене мурами місто. До покрову пресвятої Богородиці додаються відвага і лицарська сила українців і волохів. Місто починає ударними темпами відбудовувати захисні споруди і вже до 13 серпня 1391 року критичний момент в історії Візантійської імперії в гострій фазі минув, що і підтвердила грамота Вселенського Патріарха Антонія IV видана цього числа воєводі Драгу. Таким чином, останні Палеологи були, по суті, володарями напівзруйнованого мирного міста, в якому мешканців набиралося ледь 50 тисяч. Але завдяки існуванню самої імперії, а особливо її столиці та символу — Константинополя, на величезній території зберігалися принципи візантійської державності. Візантія мала величезний авторитет як батьківщина і опора православ'я — східної гілки християнської релігії. Імперія була оточена землями окупанта, свого головного супротивника — мусульманської держави турків-османів, які бачили в Константинополі головну перешкоду поширенню своєї влади в регіоні. До речі, ті кам’яні мури, які відбудовували українці і волохи разом з візантійцями, захищали Царгород ще 62 роки і були зруйновані артилерією султана Мегмеда II 29 травня 1453 року. А лицарі гербу Сас продовжували підтримувати і рятувати Царгородські монастирі і храми Константинополя від голодної смерті і після падіння міста (див.SAS у золотий вік Молдовської Церкви).
Ось як про це пише авторитетний історик церкви Ігор Скочиляс: — “Архипастирем відновленої Галицької митрополії став Антоній (1370– 1390-1391), призначений на цей уряд патріаршим собором Великої церкви у травні 1371 р.”, а “Після смерті Антонія царгородський патріарх делеґував право презентування галицьких архиєреїв угорським вельможам волоського походження Балиці та Лраґошу, намагаючись через Волощину тісніше пов’язати Малу Русь із Константинополем. Цим рішенням патріарха враховувалися й інтереси Угорщини.” Однак сьогодні є всі підстави ставити питання не тільки і не стільки про інтереси Угорського королівства, а визнати, що де-факто і де-юре Грамота Вселенського Патріарха 1391 року виражала інтереси Візантії і українців (угро-влахів) в Угорщині (та русо-влахів Молдавії) і Галичині, які таким чином визнавались суб’єктом історичного процесу, що має достатній вплив і силу для вирішення важливих задач. Таким чином припущення В.Фенича, що настоятель Грушівського монастиря (Пері), певно, був радий отриманню Томосу від Константинополя надто спрощене, бо перед ним і Драго-Сасами вже стояли більш масштабні виклики історії — будувати Третій Рим. В Карпатах і околицях. “Чи був тоді призначений новий “екзарх Галицької церкви” за посередництвом воєводи Балиці та його брата Драґоша, як це передбачала патріарша грамота, – невідомо.”(див.І Скочиляс Галлицька митрополія XIV – першої половини XV століть: особливості еклезіального, правового та суспільного статусу). Все це впливало через родину гербу Сас і на Молдавію. Невипадково Молдавський Господар Роман I у 1392 році вперше вживає в своїх грамотах термін “Буковина” і, забігаючи наперед історичного процесу, самовпевнено величає себе “самодержавним володарем Землі Молдавської від гір до моря” (див.Драго-Саси в битві під Обертином).
Звісно, що історики мають ще добре попрацювати, щоб по днях і по часах розписати вказані події, але ті героїчні дні зостались в історичній пам’яті українського, молдавського і румунського народів. Як кажуть китайські мудреці - “Найкраща виграна битва полководця та, що не розпочалась”. Та, що виграна силою духу і відваги, а не силою зброї. Від тих пір український народ по-особливому шанував свято Покрова Божої Матері. Ваш подвиг ніколи не буде забутий, бо ви не посягали на чуже, а ціною власного життя захищаєте своє - свободу, фундаментальну цінність, даровану людям від Господа. Воно стало святом нашого лицарства, українського козацтва. А як же могло бути інакше, якщо нащадками тих лицарів були Влад Дракула, Стефан чел Маре, Міхай Хоробрий, наші Петро Конашевич-Сагайдачний, Семен Височан, Іван Підкова — козацькі гетьмани, полковники, писарі і духовенство. Сьогодні воно є не лише релігійним, народним, а й національним, державним святом. На Покрова народився і один з лицарів гербу Сас XX ст.- Мирослав з Висоцька Вижнього. Українським історикам потрібно не сперечатись, яка то шляхта бідна (ходачкова) чи багата (містечкова) — скільки кілограмів золота і срібла мала, на скількох каретах їздила і в яких ліжках, дерев’яних чи залізних, спала. Треба оцінювати лицарів за їх лицарські подвиги, бо в житті лицаря завжди є місце подвигу, духовним цінностям, а не лише матеріальним благам. Мирославу довелось воювати там, де фронт без флангів. Там де 19 років він взагалі не спав у ліжку. Де головними помічниками лицаря були кінь Орлик і собака Молда, а за те що не дав свого вірного коня столичному начальнику не прийняли в партію влади. Де на сім сіл в горах Карпатах лицар сам один був і владою, і судом, і совістю та справедливістю, і захисником. Де в поручнях з “червоного дерева” ліжка біля білої як сніг подушки матері чорний слід і застрягла куля, а на стіні картина з Ісусом на Голгофі і переляканими римськими воїнами. А друга в тілі воїна — залізо відмовило, а дух ні. Де Покрова оберігала лицаря, який сповідував християнську мораль і правду. Бо де правда — там Бог. До речі такий феномен, в Закарпатті перед ним відчиняли брами монастирів і приймали як господаря, хоч перед ними був, на перший погляд, простий лицар, навіть без зірочок в погонах, хоч і в портупеї та з автоматом ППШ за плечима. Та ще й з тієї сторони гір — з Галичини. Але настоятелі, певно, відчували в ньому рідну душу захисника і нащадка засновників монастиря, бо водили в святая-святих — винні погреби монастиря і показували де і як зберігається вино для причастя. На Покрова ми дякуємо усім захисникам, хто боронить нашу землю, батьківську віру, рідну мову від агресора. Хто проливає кров за вічні людські цінності. Богородиця завжди приходить на допомогу тим, хто звертається до Неї зі щирою молитвою. Тож і сьогодні ми уклінно Її просимо: "Пресвята Діво Маріє, покрий нас чесним Твоїм омофором і визволи нас від усякого зла, благаючи Сина Твого, Христа Бога нашого, щоб спас душі наші". Сердечна шана, подяка і молитва лицарям гербу Сас за їхній подвиг заради досягнення справедливого миру. Ви для нас взірець міцності духу який пройшов через віки.
Wolodymyr de Vancza-Weryha-Wysoczański-Dmyrykowicz, Galicia Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.