Спадкові матеріали

Ukrainian English French German Italian Polish Portuguese Russian Spanish

Явора - село, центр сільської ради, знаходиться на лівому березі ріки Стрий та його притоки Явірки між лісистими горами Кичерка та відрогами хребта Вінець, Гострою Кичеркою, Київцем, Кропивничком та Веприком на висоті 547 м над рівнем моря. Поруч села, петляючи з північного заходу на південний схід, збігає з гори Петриків шосейна дорога Самбір—Ужгород, з якої відкривається один з наймальовничіших краєвидів на ізумрудне плесо ріки Стрий, неповторне в оправі вічно зелених манячих загадкових гір. Тут мимоволі проїжджий милується справжнім шедевром природи. Через село змійками звиваються залізнична колія Самбір-Ужгород та дорога на Східницю. На віддалі 4 км від місцевої залізничної станції знаходиться і м. Турка.

Населення - 1338 осіб. Дворів - 420. У 2000 році народилося 72 особи, померло 100.

Назву села виводять від оспіваного в народі дерева явора. В селі виявлено сліди давніх поганських поселень та різноманітні знаряддя праці кам’яного віку171. Десь у XIII ст., а може і раніше, тут поселилася компактно гордовита українська шляхта, а поруч і прості кметі. І як наслідок цього, а можливо і пізніших часів, ще й сьогодні ділиться село на шляхетську і хлопську частину-Верхню і Долішню Явору. Вона складається з присілків Верхній Кінець, Завадка, Явірки, Церковна, Варуш, Попелівка.

Явора - одне із найстаріших сіл Турківщини. Вперше вона згадується в 1298 році 423. За даними історика І. Шараневича за часів Київської Русі біля витоку Дністра на Руському путі стояла фортеця Собань.

Дехто із краєзнавців схильний локалізувати її до місця, на якому пізніше стояла сторожова вежа між Яворою і Вовчем. При нападі ворога на вежі запалювали багаття, побачивши яке, люди ховалися в лісах, а вартові з інших веж запалювали вогонь і собі. Так за лічені години звістка облітала весь край. А вже пізніше стало народною традицією на свято Івана Купала палити великі вогнища, які називали собанями. Їх ставлять на високих місцях, щоб було видно на кілька сіл. Якщо фортеця дійсно була поруч села, то в ній повинна була жити частина дружини, яка обслуговувала її. Це в якійсь мірі підтверджує зворотня сторона ікони Івана Златоуста церкви с. Явори, на якій зображені мученики - воїни початку XIII ст.

Галицькі князі дбали про оборону своїх володінь, поселяли дружинників на їх окраїні та на торговельних шляхах. Можливо це також було причиною виникнення села на просмику із долини Дністра в долину р. Стрий. Після 1431 року син першого володаря Турки Занко поселяється в Яворі. В 1494 році поступила пропозиція жителів Турки, Явори, Ясениці до спадкоємця Занка Волоха де-Турка, щоб ці села можна було уважати за волоські 424. За тодішнім звичаєм власники поселень брали собі прізвище від назви сіл. Так у Яворі і з’явилися Яворські. А оскільки їх з часом стало немало, то для відокремлення одного від іншого до родинного прізвища додавали придомки: Бальович, Бобрович, Дубик, Голдич, Горошкович, Ігнацевич, Зубович, Косачевич, Лишкович, Петрусевич, Піркевич, Романович, Юсипович та інші.

На 1515 рік5 в селі був один млин, два тартаки, дві олійниці та корчма47. Люстрація 1565 року засвідчує, що основним наділом селянського господарства було півлану і використовували всі вони тільки 5,5 ланів15.

Із 64 господарств (на 1669 р.) 56 було шляхетськими112. Шляхтичі належали до так званих “вільних”, незакріпачених селян. Вони “сиділи” на земельних наділах, платили тільки невеликі податки державі і за винятком кількох Яворських не мали підданих. Вільництво давалося простим селянам за певні заслуги так само, як і присвоювалося звання шляхтич. Маючи великі вольності, вони інколи зловживали ними, часом ворогували між собою. На початку XVII ст. на двір Івана Яворського - Пиркевича напав із Старого Самбора Шліхтінг разом з крайниками, солтисами, війтами та міщанами. Забрали в нього 520 дукатів, 304 талярів твердих, багато срібла, золота, 60 коней та великий запас зброї. Приводом до нападу було підозріння Шліхтінга в пограбуванні його двору Яворським, а також недобрі стосунки дідича із Самбірським старостою. Вся шляхта на Вишенському сеймику стала на захист Яворського, але втраченого майна йому Шліхтінг не повернув52.

Селяни жили великими родинами, щоб успішніше відвойовувати простори землі від лісів, вести господарювання. Малій сім’ї було б дуже важко справитися із таким великим обсягом робіт.

Удобрювали грунт шляхом випалювання лісу, кошаруванням овець та волів.

В 1765 році на 61 господарство села припадало 74 вола, 11 коней, 23 корів, 91 ялівки та 100 овець32. Отже утримували ще мало худоби. У селі проживало 205 осіб. Обробляли поле в основному волами. Коней використовували для легших робіт та для поїздок за межі села. Спочатку розводили більше овець. В 1664 році тримали шалаші Дем’ян Демашковець та Федір Юсипович. Висівали овес, жито, буряк, а з другої половини XVIII ст. почали садити картоплю. Селяни Долішньої Явори працювали 2-3 дні на війтівському грунті, відробляли панщину та шарварок. Певні повинності вони мали і перед священиком. Кожен господар на Великдень дарував йому буханку хліба та від кожної чверті землі по 3 яйця. На св. Івана Хрестителя при кропленні хати давали йому ще по 3 гроші і 2 яйця 40.

До 1772 року Явора була в руках Яворських, а з того часу значна частина земель переходить до Йосипа Соболевського. А від Соболевських в 1841 році придбала маєток Олександра Костецька з Чеховських52.

На знак скасування панщини в 1848 році в Долішній Яворі було встановлено пам’ятний знак Свободи - хрест, який відновлено в наші дні. У пляшці під ним селяни закопали, напевно, свої повинності, ставлення до цієї знаменної події. Кожного року на день Свободи біля нього збиралися явірські “хлопи” на молебень. Шляхтичі Верхньої Явори, будучи вільниками, цього свята не відзначали 20.

У 1853 році в Яворі діяло дві церкви. Парохом був Іван Ломницький, відомий громадський діяч повіту, який обирався послом до австрійського парламенту. У парохіальній школі дяк Іван Яворський навчав 7 дітей за 20 злотих сріблом 241. Тоді у власності Йосипа Костецького було 1867 моргів землі разом з лісом. Йому належав млин, водяний тартак, цегельня і пивоварня. Шляхтичі Яворські володіли 2300 моргами, а громада шляхетська - 680.

Явора належала до семи найбільших сіл повіту. На 1869 рік тут проживало у 263 дворах 1231 особа. Більше 96% з них були греко - католиками, отже русинами (українцями)38. Від Костецьких Явора переходить у 1870 році знову до рук Соболевських, які її того ж року продають Михайлові, Іванові та Емілії Мазурам. Пізніше маєток, частково розпарцельований, попадає у володіння Стефана Годлевського.

У другій половині XIX ст. в Яворі великого значення набуває лісовий промисел. Ліси навколо села, як і всього повіту, переходять в руки лісоексплуатуючих фірм, які будують тартаки. Зростає кількість селян, зайнятих на лісозаготівлях, перш за все із тих, яким важко вижити з мізерних селянських наділів. Лісорозробки ведуться сезонно. Розпочиналися восени і тривали до пізньої весни. Частину заготовленого дерева сплавляли весною Стриєм до місця призначення. Восени формувалися групи робітників, які через посередників укладали договори із підприємцями. Очолював таку групу (бригаду) старший поважний чоловік з багаторічним досвідом. Його вибирали і називали старостою, тобто старшим. Робочий день тривав 12-13 годин при невисокій платні. В рахунок її підприємці видавали робітникам чорний із вівсяної муки чи висівок хліб, іноді тухлу кукурудзяну крупу і такі ж жири. Траплялися випадки, коли робітник не міг прохарчувати себе і коня і після закінчення сезону залишався в боргу фірмі. Жили робітники у важких умовах, в колибах-землянках, накритих хворостом, гіллям або корою. Взимку посередині колиби розводили вогонь і лягали спати, не роздягаючись 425. Основна частина селян і далі займалися землеробством, скотарством і деяким промислом, ткали полотно, шили одяг, виробляли бундз та різні знаряддя праці, дерев’яний посуд.

Із 3276 га землі на 1900 рік 1341 га було ріллі, 885 га лук і пасовищ, 12 га городів (найбільше у районі) і 992 га лісу. На селянське господарство припадало 8,2 га землі, 0,95 коня, 5,54 голови ВРХ, 3 вівці і 1,87 свині, що становить 9,6 штук худоби на двір (по повіту - 7,93). Поміщикам належало 992 га землі, 17 коней та 81 голова ВРХ 23. Отже, як городництво, так і тваринництво було розвинуте сильніше, ніж в інших селах повіту. Перша однокласна народна школа відкривається в 1884 році. Вона була на утриманні сільської громади і двору. Навчання велося на українській мові124.

Перепис населення 1900 року засвідчив, що ополяченню піддалася частина тільки найбільш багатих шляхтичів. У 266 селянських хатах мешкало 1550 осіб, з яких 1493 були греко-католиками, 6 - римо- католиками, 51 - іудеями. Українською мовою спілкувалося 97,8 відсотка явірчан. На 5-ти двірських грунтах жило ще 156 осіб, з яких 106 були римо-католиками, 44 - греко-католиками і 6 - іудеями. Спілкувалися польською мовою 115, українською 4123.

Будівництво залізничного полотна через село викликало в багатьох селян страх, невдоволення і протести. Головний інженер будівництва залізниці надіслав лист Турківському старості 1 червня 1905 року, в якому повідомляв його, що в свята та вихідні дні спостерігаються систематично ‘"ексцеси робітників”. “Минулої неділі відбулася така бійка, що наш лікар не міг собі дати раду, багато людей було поважно покалічені. А місцевий війт не втручається у цю справу”. Інженер просив відкрити в Яворі жандармський пункт13. З введенням 24 серпня 1905 р. залізничної вітки Стрілки—Сянки вирубка лісів набуває ще ширшого розмаху. Проти нещадного нищення їх виступають місцеві партії та громадські організації.

В кінці XIX ст. з Явори виїжджає не менш 3-4 десятків молодих людей на заробітки в Америку40. Реемігранти поширюють у селі євангельську та єговістську віру426. А частина найбільш свідомих селян залучається в громадські організації. 25 травня 1897 р. в Горішній Яворі відбулися збори, на яких виступив о. Стояловський. Він заохочував присутніх вступати в члени товариства “Просвіта”. Відразу записалося 24 особи. Сам отець просив не обирати його до керівного складу, бо він і так має багато справ на парафії. Головою осередку обрали Василя Ігнацевича-Яворського, заступником - Олександра Ф. Яворського, секретарем - Івана А. Гошовського, бібліотекарем - Василя І. Зубовича- Яворського. Коли збори закінчилися присутні пішли до церкви на вечірню. Тут було відспівано молебень до Пресвятої Богородиці з нагоди цієї події. Після богослужіння було відспівано три рази “Многая літа” цісареві та один раз місцевому священикові. В наступному році було вже 37 членів Товариства, в тому числі 32 газдів. 12 просвітян стали фундаторами крамниці427.

В 1903 році читальня перестала функціонувати через те, що до її керівництва прийшли “ворожі елементи”, а на столі членів читальні замість газети “Свобода” з’явилось “Слово русское”. Організовується читальня ім. М. Качковського. Як ніде в інших селах, тут були в 1909 році різні за поглядами культосвітні організації. В Горішній Яворі функціонувала москвофільська читальня (56 членів), а в Долішній “Просвіти” (16 членів)11.

В обох церквах на той час правив Іоан рицар Стенберг Стояловський, відомий в повіті активіст москвофільського руху. В громадському житті роль обох читалень була невеликою. В 1908 році до Галицького сейму, балотувалися від москвофілів Ігнат Гошовський, а від Української Національної партії - Теодор Рожанковський. Із 168 виборців, які мали право голосувати, у виборах взяло участь тільки 1710. В цей час відбуваються деякі зрушення в освіті дітей. В громадській школі навчається 53 дітей русинів11. Довший час завідуючим її був Іван Кузьмак, вчителькою - Марія Утриско.

Церква ніколи не була в селі великим землевласником. Їй належало 30 мор. грунту. Скопщина становила 20 корців вівса, 7 кіп яєць, що складало 81 крону. Доходи від каси становили 866 крон 22 сотиків, з якого податку платили 44 крон 44 сотиків10.

Перед Першою світовою війною селяни в Яворі, як і в багатьох інших селах, були переконані, що росіяни визволять людей з біди. В селі збирали складки на підтримку москвофільських газет, поранених сербів і болгар у Балканській війні проти Туреччини 1912-1913рр.428. А патріотично налаштована молодь йшла в Січові Стрільці.

На початку Першої світової війни був арештований властями о. Іван Стояловський, Іван Ільницький-Фединич, Іван Кольган, Лука та Олександр Яворські, Іван Яворський та С. Яворський-Романович були повішені мадярами за те, що показали російським солдатам дорогу до Турки та підказали, в кого можна купити худобу на провіант. А багатьох вони наказують за участь у погромах турчанських єврейських крамниць і корчм. Солдати підпалили село у восьми місцях. Тільки розкиданість садиб та тиха безвітряна погода врятувала його від перетворення на суцільне згарище 429.

Один із тих генералів, що відзначався жорстокістю до українського населення Галичини, Віндішгрец писав: “їду верхом з 20 гусарами до Явори, руського села, жителі якого зруйнували і пограбували Турку. Приходять скаржитись численні згвалтовані жінки і дівчата. Нарешті я дістав п’ять головних злочинців. Одного з них, найстаршого, наказав повісити”430.

В УСС та УГА із села тільки Юсиповичів було шість. Брати Андрій, Михайло та Осип Григоровичі мужньо відстоювали незалежність ЗУНР і УНР208. А повернувся із війни тільки один Андрій. Війна завдала великої шкоди і іншим сім’ям. На 30 вересня 1921 року в Яворі проживало людей на 2,9% менше ніж у 1900 р. За такий же мирний час кінця XIX ст. кількість його жителів збільшилася на 40%. Різко зменшилася кількість мужчин. За вірування 1503 явірчан були греко-католиками, 74 римо- католиками, 3 євангелістами і 77 іудеями. А по національності тільки 1392 вважали себе українцями, 262 поляками, 2 німцями і 1 іншої національності24. Отже, частково тут місцеві польські власті домоглися бажаних результатів. Становище українців значно погіршилося, почалися утиски інтелігенції, робітників. Для навчання їх дітей прислали вчителями поляків. А явірчани і далі називали себе русинами, перш за все ті, які виховувалися в москвофільському дусі, яких в селі називали “кацапами”.

Польські власті проводили політику асимеляції українців. Створили кулко шляхти загродової, до якого агітували осіб з прізвищем на “ск”. Польська адміністрація самочинно змінювала в прізвищах закінчення. Так Яворський ставав Яворскі, Гошівський - Гошовскі і т.д.

Внаслідок проведення земельної реформи (а тут все робилося, щоб зміцнити польську опору властям), землеволодіння в 1935 році було таким: 1565 га належало українцям, 355 - полякам, 24 - євреям, 19 – греко - католицькій церкві і 944 га - громаді16. Найбільшим землевласником був С. Годлевський. Власником млина був єврей С. Хрейберг, а власниками тартаків - Губер, Ердман. В 1936 році на тартаку “Карпатодендрон” працювало 65 робітників. Експлуатацію лісів вели промислові фірми “Адлесберг” і “Стернгель”431.

Друга міжвоєнна еміграція захлиснулася спалахом світової економічної кризи 1929 року. Знайти за океаном роботу було важко. Уряд США ще на початку 20-х років встановив досить жорстку систему квот на в’їзд у країну, а уряд Канади в 1930 році припинив стимулювання трудової іміграції. Приймали тільки тих, хто міг довести свою економічну спроможність на самостійну діяльність. Тому виїжджали наші краяни в бідніші країни Америки, де знайти роботу було важко. Становище тих, хто опинився там, яскраво описав Іван Яворський-Ліневич в листі з Аргентини 6 травня 1930 р.: “Дорогий мій тату, я знаю дуже добре, що Ви вже нарахували багато доларів у мене. Але не штука їх рахувати, а штука їх заробляти, коли нема де. А поводження таке, що зовсім біда і гаразду тут нема, бо що зароблю, тим ся харчую. За роботу дуже важко, мус так робити, щоби вижити. Грошей не маю, щоб післати”155. Там в нужді і обірвалося його життя.

Море сліз пролили знедолені бойки там і тут, для яких мачухою була як рідна, так і чужа земля.

В часи наступу на українську мову в 1925 році в центрі села в трикомплектній двокласній школі 126 школярів (121 греко-католик, 4 римо-католиків і 1 єврей) навчало два вчителі і священик грамоти на українській мові. А в другій двокомплектній школі навчалося ще 33 дітей (3 греко-католики, 19 римо-католиків, 11 іудеїв) на польській мові44. 1 вересня 1939 року розпочало навчання в центрі села 166 учнів трьома вчителями в початковій утраквістичній школі109. Із зміною політичної обстановки в Росії москвофільство в селі втрачає будь - яку перспективу, поступово занепадає, а на його місці виростають осередок КПЗУ, читальні “Просвіта” та гурток “Сільське господарство”. В 1927 р. засновано український кооператив “Згода”137. На початку 30-х років Євген Утриско організовує осередок ОУН, а в 1933 р. відновлено діяльність філій “Просвіти”. В Долішній Яворі відкрито читальню ім. Т. Шевченка, а в Горішньому Кінці - ім. М. Шашкевича. Головою філії в Долішній Яворі обрали Івана Ножака, заступником - Петра Спурзу, бібліотекарем - Івана Чарнецького. В наступному році було створено церковний і світський хор, смичковий оркестр, аматорський гурток, почали працювати курси з ліквідації неписьменності. В Горішній Яворі головою було обрано бувшого москвофіла о. Івана Штернберга-Стояловського, заступником - Онуфрія Яворського-Юсиповича, бібліотекарем - Івана Яворського-Романовича. На зборах в обидвох філіях виступив Андрій Горечко, який сказав, що читальня повинна бути кузнею, в якій має куватися доля не тільки самої Явори, а й усього українського народу. “Просвіта” має велике значення, бо будить самосвідомість народу, який був тільки тяглом та предметом визиску для наших ворогів... Під владою чужою народ зубожів не тільки матеріально, але й духовно, почав втрачати мову і віру своїх батьків, перетворився в темну сплячу масу”417. Членами “Просвіти” було 139 осіб433. Кожен сплачував по 1 злотому внесків на рік. Біля залізничного мосту долішняни спорудили будиночок “Просвіти”.

Прихід Червоної Армії 20 вересня 1939 року явірчани зустріли неоднозначно. Колишні москвофіли та члени КПЗУ, біднота радо вітали “армію - визволительську”, а національно свідомі українці не проявляли ентузіазму.

Нові власті після виборів застосовували класовий підхід до жителів села. Була вивезена родина власника двору Годлевського, сім’ї Олега І. Ільницького та двох гайових, розстріляні як націоналісти Микола Голдич, Микола І. Юсипович, чех (поліцай) Зигмунд Франк. Вдалося вирватися із тюрми Миколі Гошівському, втекти за кордон Івану І. та Дмитру Я. Романовичам. З приходом гітлерівців вони вступають в УПА на Волині. На двірських землях більшовики організовують колгосп. В центрі села початкова школа стає семирічкою, в якій 5 вчителів навчає 210 учнів26. Головою сільської ради обирають колишнього члена КПЗУ Івана П. Яворського. Він щиро вірив у справедливість більшовицьких ідей, хоч саме його життя спростовувало і перекреслювало їх. При відступі радянських військ він спитав офіцерів: “Ви відходите, а що мені робити?” “Візьми шнурок і повісся” - почув відповідь. Нові власті так катували його у Турці, що він дві ночі на четверіньках борознами добирається в Явору. А звідти тікає зразу ж на Волинь. Після війни, працюючи головою колгоспу в селі, всім своїм життям старався довести вірність партії, та режим не знімає з нього підозріння, що на Волині він перебував в УПА. Так і не оправданий своїми, помирає155.

За роки німецької окупації явірчанам довелось немало пережити і побачити. Розстріляно 73 євреї та арештовано 13 представників інших національностей, яких знищено. Вивезено на підневільні роботи до Рейху 169 осіб, в тому числі 66 жінок і 9 дітей 26. Серед них були сестри Ганна і Петрунеля Сокирки (віком 14 і 16 років), Єва А. Бурч (12), Тереся Юсипович (10), Юля А. Романович (18), Осип І. Коваль (15), Ганна М. Хахуляк (16), троє дітей Омеляна Ігнацевича - Михайло, Анастасія і Ганна та інші155.

Але явірчани не тільки терпіли знущання наглого окупанта, але й допомагали іншим, боролися. Дмитро Я. Романович-Яворський, будучи членом ОУН, працював охоронцем тюрми у Львові. Йому вдалося випустити багатьох з неї, серед яких було 8 явірчан. З ними подався в УПА. Після війни потрапляє в руки НКВД і гине в Сибіру. Іван І. Романович-Яворський, працюючи перекладачем у німців, передає Турківському повітовому проводу ОУН цінні оперативні дані. Степан Зубович допомагає євреям переховуватися, за що потерпів не тільки сам, але й вся сім’я 20.

Очолюваний станичним Михайлом І. Микуляком осередок ОУН проводить наполегливу роботу з пропаганди національних ідей, організації боївок УНСО.

23 вересня 1944 р. червоноармійці вдруге вступають в Явору. На фронт було мобілізовано по сільській раді 217 осіб56. Не повернулися з поля брані до рідних домівок Микола В. Андрущакевич, Андрій М. Бринь, Василь Ф. Бруч, Іван Ф. Гошівський, Осип М. Зубович, Федір С. Ігнацевич, Петро С. Романович, Василь І. Юсипович — всього 37 осіб109. За мужність, проявлену в боях, 62 воїни були нагороджені орденами і медалями. Серед них орденом Слави III ступеня — Іван П. та Петро С. Юсиповичі.

Після війни в селі продовжує діяти добре законспірований осередок ОУН. Районним провідником жіночої мережі була Ольга Ф. Бринь - “Рожа”, яка керувала підпіллям від Явори аж до Зубриці. 6 травня 1947 р. два рої командира “Тараска” вирішили роззброїти в Яворі голову сільської ради та комсомольців, які мали зброю. Випадково вони напали на 7 більшовиків. Вбито було двох і одного поранено. А безпартійних старшого лейтенанта, сержанта і рядового відпущено187. Більшовики на допомогу собі організували серед явірчан групу ястрибків із 23 осіб, з яких 18 мали зброю192. В цій громадянській боротьбі загинуло 7 явірчан, які так чи інакше відстоювали радянську владу20. Супротивники використовували все, що давало бажані наслідки. Михайло Й. Романович за сімейними обставинами вийшов з підпілля. Коли йшов з роботи через лісок його зустріли енгебісти у формі повстанців. Пригрозили і запитали строго: “Чому нас зрадив? Михайло відповів: “Яким був таким і залишився”. На другий день як взяли, так і слід за ним назавжди пропав. “Випадково” зустріли вони заможного господаря - пасічника Федора Й. Леневича і попросили, щоб він приніс їм меду в призначене місце. Він виконав їх просьбу, за що разом з сім’єю був висланий у Сибір. Були депортовані також і сім’ї Михайла Й. Романовича, Степана М. Ігнацевича. 7 єговістських родин притягнуті до кримінальної відповідальності: Михайло Баб’як, Василь Бринь, Іван Головчин, Олексій Крупчак, Михайло Леньо, Василь Макар, Михайло Микуляк, Матвій Нечистяк, Дмитро Сайкун та інші20.

Після війни відновилось навчання у семирічці. Освічених людей не вистачало. У січні 1946 року працювали лише 3 вчителі.

При організації колгоспів робилося все, щоб розділити селян за майновим станом, протиставити бідніших багатшим, знайти вигаданих ворогів колективізації і наказати їх. Дістали широкого розголошення слова Йосипа Гошівського, який нібито заявив, що якщо він перший подасть заяву в колгосп, то його в ту ж ніч куркулі повісять273. Весною 1949 року було завершено колективізацію, організовано два колгоспи. Проте цього було замало властям, бо вирішили вщент знищити класового ворога. Про це свідчить рішення Турківського райвиконкому того ж року, в якому сказано, що господарства Петра В. Гошівського, Михайла Ф. Фаєвича та Михайла І. Марича “обманним шляхом попали в колгосп, ведуть прихованим способом підривну роботу проти колгоспного виробництва”143. Райвиконком зобов’язав виконком сільської ради та правління колгоспу виключити їх з колгоспного господарства і оподаткувати їх як куркульські двори сільськогосподарським податком і поставками, що означало повне розорення і судову відповідальність за несплату податків і поставок. Притягувалися судом явірчани за залишення на сході країни роботи, невироблення мінімуму трудоднів і т.д.

Разом з тим Явора розбудовувалася, ставала красивішою, а життя, з часом, заможнішим. В 1955 році відкрито філію ощадкаси, вкладниками якого стала 161 особа. В наступному році запущено в дію Явірський лісозавод, до якого вже пізніше добудовано залізничний тупик. У 1960 р. збудовано Явірську ГЕС на р. Стрий потужністю 500 кв. В цьому ж році колгосп увійшов на правах відділення в Турківське допоміжне господарство лісгоспзагу, а через шість років - в радгосп “Комсомолець”, центральна садиба якого розмістилася в с. Явора. Першим його директором став Василь М. Ільницький, після нього - Ярослав Заплатинський. А останнім його керівником був Онуфрій Й. Ільницький.

Одне з п’яти відділень радгоспу також знаходилося в Яворі. За ним закріплено 1174 га сільгоспугідь, в т.ч. 530 га ріллі. Господарство мало добротні господарські приміщення, достатню кількість техніки для обробітку землі. Вирощували льон, картоплю, багаторічні трави, займалися м’ясо-молочним тваринництвом. В середньому за 1986-1900 рр. радгосп продавав 693 т. м’яса, 1163 т. молока (разом з населенням). Заробітки селян спочатку були невисокими. Так, оплата людинодня в 1965 році становила 1,83 крб по господарству. Про тодішній рівень життя явірчан свідчать матеріальні блага, якими вони користувалися. На 480 дворів припадало 2 телевізори, 50 радіоприймачів, 23 мотоцикли, 525 швацьких машинок, 300 радіоточок, 350 велосипедів168.

Частина явірчан працювала в Турці, на Львівській залізниці, Явірському лісо - і асфальтно-бетонному заводах. З введенням в 1986 р. сімейно-індивідуального підряду доходи селян зросли. По договорах індивідуальним господарствам передано 336 га ріллі і 1872 га сінокосів та пасовищ. У 1988 році явірчани продали господарству 445 голів ВРХ, одержавши в середньому за центнер ваги 284 крб, а господарство на ньому чистого прибутку 70 крб, що значно менше ніж в інших радгоспах чи колгоспах. На селянський двір припадало 1,44 голови ВРХ, в тому числі 0,90 корови та 0,50 свині. Все село утримувало 8 кіз і 9 коней. Оплата людино-дня піднялася до 4,36 крб.28

За післявоєнні роки Явора в числі перших перебудувалася, відійшли в небуття назавжди старі однокімнатні хати.

В 1989-1990 роках явірчани не відзначалися активною боротьбою за незалежність. Сільська інтелігенція досить обережно ставилася до створення осередків Товариства української мови ім. Т. Шевченка та РУХу, які очолили Іван Д. Хахуляк та Володимир Д. Ільницький, що вплинуло на політичну свідомість людей. 17 березня 1991 р. 60,3% виборців (по району 81,2) проголосувало проти вступу України в оновлений Союз, а 59,2 (40,6) висловилися за участь України в Союзі суверенних держав. По Галицькому бюлетеню 77,1% (86,7) проголосували за незалежність України. Отже всі показники були значно нижчі середніх по району. На Всеукраїнському референдумі знайшлося 2 особи із 1255, які не підтвердили своїми голосами незалежність України. Під час президентських виборів 1999 р. із 1009 виборців, 875 віддали перевагу Л. Кучмі і 6 - П. Симоненку. На останніх виборах до Верховної Ради виборчі блоки “За єдину Україну” і “Наша Україна” підтримало відповідно 57,7 і 25% виборців.

В селі діє АВТзОВ “Прикарпаття”, очолюване Онуфрієм Й. Ільницьким та лісозавод Турківського лісгоспзагу. Пересічно на селянський двір припадає 1,02 га землі, 1,72 голови ВРХ, в тому числі 1,20 корови та 0,66 свині. Утримують явірчани 24 коней, 32 кози, 2 вівці і 38 бджолосімей. 39 господарств мають свої трактори, 29 диги, 21 грузові і 79 легкові автомобілі. 218 дворів користується скрапленим газом28.

Змінилися і самі люди, вони стали високоосвіченими, національно- свідомими. Звання кандидата наук здобули Микола М. Гошовський, Іван Р. Романович та Іван М. Юсипович.

В селі працюють основна школа (збудована в 1978 р.), в якій 24 вчителі навчає 234 дітей, два Народних доми (один збудований в 1998 р.), дві бібліотеки з книжковим фондом 9100 примірників, кіноустановка, поштове відділення, філія Ощадбанку, 12 магазинів (10 приватних), два медичні пункти.

Обидві церкви згоріли в 1956 і 1962 роках. В селі є громади УПЦ КП (800 віруючих) і УПЦ МП (500). В 1990 і 1992 рр. ними споруджено нові храми.

За матеріалами Ю.І.Гайди
підготував автор електронного проекту
сайту —Михайло Височанський-Янкович

Атрибутика роду Драго-Сас

© 2015 - 2018 Vysochanskiy-SAS | Всі права захищені

Joomla template created with Artisteer.