Зубриця - село, яке розкинулося в одній з найкрасивіших долин Турківщини, яку дренує ріка Рибник-Зубриця, між горами Шимонець (1131), Зубровець, Шопа, Медвежа на висоті 659 м н.р.м. за 34 км від райцентру і 25 км від залізничної станції Явора.
Підпорядковане село Головецькій сільській раді. Населення - 157 осіб. Дворів - 48. У 2000 р. народилося 7 дітей, померло 23 особи. Село поступово вимирає.
Назву села одні виводять від зубрів, які колись водилися і водяться в навколишніх лісах. За другою версією вона походить від перших поселенців Зубрицьких, котрих і тепер проживає багато. Село умовно поділяється на Верхній і Нижній Кінець, присілки За водою (За рікою) та Семенівка.
Жили люди на території села ще до нашої ери. В 1972 році на Семерих Горбах пастух радгоспу знайшов кам’яну сокиру.
Колись один пан, побувавши в Зубриці, сказав: “Тут яфени і гриби самі просяться із-за порога на стіл”. І в цих словах, як в дзеркалі, відбита правда. Хто побуває тут хоч раз, назавжди залишить у своєму серці чаруючу красу цього унікального куточка Карпат. Історія цієї перлини району нерозривно зв’язана з історією села Головського, оскільки вона входила до солтиства, а пізніше Головецької гміни, сільської ради, і під своєю назвою ніколи не фігурувала. Страшна епідемія чуми в селах Ясениця та Кіндратів смертельною косою пройшла по селу, залишивши в живих людей тільки в п’яти хатах. Ці виносливі, мужні бойки, поховавши останки, відродили заново село. Про цю трагедію свідчить тільки назва місцевості “Будинки”, де було раніше село. Другий раз спустошливий ураган війни пронісся літом 1944 року. В селі велися запеклі бої, внаслідок чого знищено 95% садиб26. Таких руїн не зазнало жодне село Турківщини. З наближенням фронту всі жителі виїхали в ліс “Стіг” на два тижні і тому загинула тільки 1 людина.
Жили зубрівчани, як і інші верховинці навколишніх сіл, займаючись землеробством і скотарством, рубали ліс та випалювали його на кам’яне вугілля та поташ. Відомо, що після 1830 року в Зубриці добували залізну руду, яку вивозили до гути в Смільну.
В середині XIX ст. були широко відомі сільські цілющі джерела мінеральних вод, якими лікувалися заможні люди. В цей час вирубуються на околицях села найцінніші площі явора і в’яза Карпат.
У 1900 році в Зубриці проживало 193 особи у 29 дворах. Пересічно в одній хаті мешкало 6,6 особи.
Інтенсивна експлуатація лісів, великі запаси ділової деревини цінних порід привели до будівництва вузькоколійної залізниці Верхнє Синьовидне -Зубриця186. На її відкриття 10 грудня 1906 року прибув сам барон Лібіг. Звідси деревину вивозили в Німеччину, Голландію та інші країни. Фірма “Годулі”, відкупивши ліси в барона, будує в 1930 р. вузькоколійку Явора-Ісаї-Зубриця186.
В 1936 році тут діяла початкова школа з польською мовою навчання. Два вчителі навчали 58 дітей32. За часи гітлерівської окупації 4 особи знищено, а 28 вивезено в Німеччину. В цей час у багатьох його жителів пробуджується національна свідомість. Утворюється осередок ОУН, в який входило навіть за неповними даними 25-26 осіб Зубриці і Головського79. Очолювали його Василь М. Дмитришин та Микола І. Тупитчак. Влітку 1944 року влилося в УПА 17 добровольців. На початку серпня курінь “Різуна” поруч Зубриці зненацька зустрівся із угорською військовою частиною. Заатакований ними, перейшов у наступ, оточив близько 220 вояк і примусив їх здатися. В сутичці загинуло двоє і поранено 7 угорців. Повстанці не втратили жодного чоловіка170.
Із встановленням радянської влади в Червону Армію забрали 34 чоловіки. 5-6 ухилилося від мобілізації, переховувалися в лісах256.
З фронту прилетіли чорними воронами похоронки на Івана О. Зубрицького, Василя А. Ільницького, Михайла, Казимира, Петра Тупитчаків, Івана В. Яворського - всього на 11 чоловік109. Горе цих сімей доповнювалося інколи невдачами та трагедіями їх інших членів. 30 березня 1945 року енкаведисти оточили і підпалили хату Миколи Тупитчака, де зібралося 7 підпільників районного проводу. Із полум’я вискакували обгорілі люди, яких косили енкаведистські кулі.
Вдалося врятуватися тільки одному. Серед полеглих була 19-річна Любомира Зачко - “Зірка”, жіночий організатор окружного проводу ОУН, дружина Ігора Кишакевича. Поховала “Зірку” в себе на городі жінка, а на могилі посадила сливку, яка 47 років своїм цвітом продовжувала її життя для нас. Нерідко тут дислокувався курінь “Прута”. Облави в селі проводилися часто. При одній з них в хаті Михайла Тупитчака, яка загорілася, був вбитий Василь М. Яворський. 18 березня 1945 року під час чергової енкаведистської облави та перестрілки з бандерівцями карателі застрелили Софію Ільницьку, яка тікала з місця бою. А Михайла В. Зубрицького застали в хаті Юрія Тупитчака. Коли він, на їх вимогу, витягував з кишені паспорт, пролунав постріл, який відібрав у невинної людини життя188. Для опору повстанцям організували групу ястрибків. Навколо приміщення, в якому ночували, вирили окопи, із яких був вхід до кімнати. Перед будинком виставляли варту. 20 липня 1948 року група вістового Черняка закидає “укріплення” зрадників гранатами, при цьому гине 5 чоловіків187.
В червні 1945 року в Зубрицькі ліси прибули власовці із-за кордону в кількості 500 осіб. Вони організували тут базу, перетримували забрану в людей худобу, робили рейди за продовольством в інші села.
За співпрацю і участь у підпіллі до кримінальної відповідальності притягнули Михайла О. Зубрицького, Ганну Дмитришин та її сестру Катерину, Марію О. Тупитчак та інших. Допомагали повстанцям чим могли і інші зубричани. Михайло О. Зубрицький випікав хліб, Микола І. Тупитчак шив одяг, надійними зв’язковими були Петро С. Зубрицький, Олекса В. Хомич та інші68.
Зразу після війни було відновлено роботу Зубрицького лісництва, на яке поклали завдання виконання районом левової частини поставок лісу на відбудову міст України і шахт Донбасу. Тут гужову повинність і повинність по вирубці лісу відробляли селяни багатьох сіл району.
Зубричани показали високу політичну зрілість на початку 90-х років. На Всесоюзному референдумі за входження України в оновлений Союз та Союз суверенних держав проголосувало відповідно тільки 2,3 і 10,6% виборців, а за незалежність України - 98,5% (по району 86,7). А на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. всі як один виборці підтримали своїми голосами проголошену незалежність України і віддали свої голоси за кандидата в президенти В. Чорновола. На останніх президентських виборах вони також одноголосно проголосували за Л. Кучму.
На виборах у Верховну Раду 31 березня 2002 р. зубричани підтримали блоки “За Єдину Україну” (53,9%) і “Нашу Україну (27,7%).
Тепер у селі функціонує Зубрицьке лісництво Турківського лісгоспзагу, пилорама, магазин, філія Головецької школи, клуб на 79 місць, бібліотека, медпункт.
Землею володіють тільки селяни і лісництво. На селянський двір припадає 2,27 га землі, 0,44 коня, 2,26 голови ВРХ, в тому числі 1,39 корови, 0,79 свині.
Храм св. Михаїла збудований в 1872 р., був закритий в 1966-1986 рр., тепер належить громаді УГКЦ, є пам’яткою архітектури.